Фінансова система України

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія контролює діяльність суб'єктів ринку цінних паперів - емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж - відповідно до чинного у цій сфері законодавства.

Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення - організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватися і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. Розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Виступаючи центром торгівлі цінними паперами, фондова біржа є індикатором ділової активності й проводить котирування акцій. Цим створюється система незалежної і досить об'єктивної оцінки діяльності акціонерних товариств. Тому бюлетені фондових бірж відіграють дуже важливе значення у функціонуванні фінансової системи та економіки країни.

На ринку цінних паперів важливу роль виконують фінансові посередники. За дорученням емітентів вони здійснюють випуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку, а також проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників ґрунтується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку цінних паперів.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і здійснення їх виплат. Пенсійний фонд як орган управління має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.

Фонди соціального страхування та Українська державна інноваційна компанія виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових фондів.

3. Зарубіжний досвід управління державними фінансами. проблеми та шляхи стабілізації фінансової системи України

3.1 Управління державними фінансами в країнах ринкової економіки

В країнах з розвинутою ринковою економікою більша частина фінансових відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави, оскільки частина фінансових ресурсів формується та використовується тут їх власниками у відповідності з їх же інтересами. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку, формування амортизаційного фонду і систему державної підтримки приватного бізнесу шляхом субсидій та інших форм і методів. Тобто в дійсності відбувається не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси - реалізація фінансової політики. В залежності від концептуальних передумов держава то посилює, то послаблює своє втручання в регулювання тих або інших сторін економічних і соціальних процесів.

В сферу безпосередньо державного управління входять лише державні фінанси. Це відносини по формуванню лише тієї частини фінансових ресурсів, яка мобілізується державою в державний і місцеві бюджети, спеціальні цільові державні фонди і державні підприємства. Управління цими фінансами здійснюється насамперед вищим органом законодавчої влади шляхом прийняття фінансового законодавства, прийняття державного бюджету та звіту про його виконання, коректування податкової системи, затвердження граничного розміру державного боргу та інших фінансових параметрів [10, с. 31].

В залежності від історичних традицій, державного устрою і політичної системи такими органами публічної влади є, наприклад, Парламент у Великобританії, Національні збори у Франції, Конгрес у США, Бундестаг в Німеччині, Федеральні Збори в Російській Федерації, Верховна Рада в Україні.

Управління фінансами в державах з розвинутою ринковою економікою, як правило, здійснюється декількома державними органами. Характер фінансового апарату в них залежить від складу фінансової системи, її особливості у значній мірі визначають права держави в галузі фінансів та їх розмежування як між державою та окремими ланками фінансової системи, так і між останніми в цілому.

В США ця роль належить Міністерству фінансів (Казначейству). Воно є представником уряду, розробляє фінансову і податкову політику, здійснює емісію грошових знаків і чеканку монет, займається питаннями внутрішніх позик і управлінням державним боргом, здійснює контроль за виконанням фінансових законів, за збором внутрішніх доходів та грошовим обігом. Другим фінансовим відомством у СІЛА є Адміністративно-бюджетне управління при Президенті. Воно складає видаткову частину бюджету і розробляє фінансові програми, організовує оперативний контроль за управлінням бюджетом і виступає як провідний орган виконавчої влади.

Управління виконанням бюджету розділено в США між Міністерством фінансів (воно проводить збір внутрішніх доходів, таких, як платежі по індивідуальному прибутковому податку, спеціальному страхуванню, податку з корпорацій, майна та подарунків і непрямих податках, тобто біля дев'яноста відсотків усіх податкових доходів, що поступають у федеральний бюджет), Митною службою і Бюро з алкогольних напоїв, тютюнових виробів та вогнепальної зброї (вони зайняті збором відповідно митних доходів і доходів від обкладання перерахованих товарів).

У Великобританії органом державного управління є Казначейство. Воно керує розробкою, складанням і виконанням державного бюджету, визначає податкову політику, здійснює фінансово-економічне прогнозування, міжнародні фінансові відносини, контроль за витратами коштів державними підприємствами. Виконання бюджету в частині збору мит і акцизів організовують Митне і Акцизне управління [10, с. 32].

У ФРН органом державного управління є Міністерство фінансів. Воно розробляє основи фінансової, податкової, валютної і кредитної політики, складає проект бюджету і середньотермінового фінансового плану, здійснює касове обслуговування бюджету, контроль за його виконанням і розробку основ розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи. В управлінні фінансами беруть участь Федеральне відомство з фінансів і Федеральне управління державним боргом, підпорядковані Федеральному міністерству фінансів. Перше відомство займається податковою перевіркою підприємств, оподаткуванням іноземних капіталовкладень, проблемами усунення подвійного оподаткування; друге - операціями з випуску та погашення позик і фінансуванням бюджетного дефіциту.

У Франції управління фінансами здійснює Міністерство економіки, фінансів і бюджету. В його функції входять: розробка державного бюджету і контроль за його виконанням, касове обслуговування бюджету; збір податків, мита і інших надходжень в казну; контроль за фінансовими операціями; здійснення зв'язку держави з підприємствами як акціонера, кредитора чи гаранта; забезпечення обліку і контролю (останні функції розподілені між відповідними управліннями).

В Італії управлінням фінансами зайняті чотири державних органи: державними видатками і фінансовим контролем - Казначейство; доходами - Міністерство фінансів; складанням державного бюджету і координуванням фінансових ресурсів - Міністерство бюджету і планування; місцевими фінансами - Міністерство внутрішніх справ.

3.2 Проблеми фінансової стабілізації в Україні

Центральною проблемою теперішнього часу і майбутнього фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн провести політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує багатий асортимент самих різних грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації і дій по регулюванню і розподілу прибутків.

Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (що пропонується прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика - маневрування державними витратами і податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати і підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак одночасно може статися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою і навіть до явищ, зворотних спочатку поставлених цілей, розвинутися безробіття.

Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширяється попит на споживчі товари і послуги.

Однак стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав досвід багатьох країн в 60-70е роки, може посилювати інфляцію. До того ж великий бюджетний дефіцит обмежує урядові можливості маневрувати податками і витратами.

Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, непрямо і гнучко що впливає на економічну ситуацію. Цей вигляд регулювання проводиться непідконтрольним уряду центральним банком, який визначає емісію, змінює кількість грошей в звертанні і ставки позикового процента. Прихильники цього підходу вважають, що в державі потрібно провести дефляціонні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.

Намагаючись приборкувати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так звану політику цін і прибутків, головна задача якої по суті зводиться до обмеження заробітної плати - третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

Необхідно зазначити, що комбінація різних способів придушення інфляції залежить від конкретних економічних умов тієї або іншої країни. Становлення ринку в Україні, зокрема, в значній мірі, залежить від інтенсивності інфляційних процесів. Боротьба ж з цим був методами тотального або значного адміністративного контролю над цінами і прибутками, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин, негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності економіки.

Введення державного замовлення, інвестування промисловості і сільського господарства (за рахунок бюджетного дефіциту), встановленню жорсткого курсу валюти і взагалі твердих цін на всі товари - подібні заходи практикуються і зараз в Україні. У будь-якому випадку, це наочний приклад неефективного державного регулювання.

Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не можна все-таки звести до тільки непрямих економічних важелів. Справа в тому, що в Україні, нарівні із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції можна вважати унікальну диспропорціональність в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві тривалий розвиток в режимі військового часу, і, як наслідок, надмірна частка військових витрат в ВНП, найвища міра монополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи і інші особливості.

Очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому випадку успіх буде досягнутий.

3.3 Шляхи вдосконалення фінансової системи України

Проблеми стабілізації і оздоровлення фінансової системи України це зараз найбільш актуальне для держави.

Мета стабілізації - створити реальні стартові передумови структурної перебудови економіки, відновлення інвестиційного процесу, мобілізації через становлення фінансового ринку та інших фінансових інституцій відповідних фінансових ресурсів.

Об'єктивна передумова фінансової стабілізації - глибока реформа фінансової системи України.

Реформа фінансової системи - це:

* реальне розмежування фінансової і кредитної системи,

* реальне розмежування фінансів державних підприємств та Державного бюджету;

* розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави - доходів і витрат всіх без винятку юридичних і фізичних осіб, через які проходить розподіл і перерозподіл національного доходу;

* здійснення децентралізації державних фінансів, структурного розмежування державного та місцевих бюджетів за джерелами надходжень та витрат;

* здійснення заходів з перебудови системи оподаткування у напрямку її подальшої лібералізації та децентралізації, утворення на її основі механізмів стимулювання виробництва та підприємництва;

* здійснення ефективних заходів з налагодження системи достовірного фінансового обліку, державної звітності та своєчасної сплати податків. Що пропонується для вдосконалення і стабілізації фінансової системи [20, с. 152]:

1. Продовжити реформування бюджетної системи згідно з концепцією бюджетної реформи. Забезпечити перехід до середньострокового бюджетного та фінансового планування, виділення асигнувань окремо на витрати бюджету розвитку. Раціоналізувати структуру видатків на розвиток соціальної сфери, оборони, національної безпеки, забезпечення правопорядку Удосконалити механізм фінансового забезпечення місцевого самоврядування та механізм реалізації Державного бюджету.

2. Удосконалювати систему справляння податків, створити загальнодержавну інформаційну базу платників податків шляхом запровадження єдиних реєстрів платників податків.

3. Основою фінансової стабілізації має стати здійснення цілісної системи заходів із зменшення бюджетних видатків та відповідного скорочення дефіциту Державного бюджету.

4. Завершити роботу з формування ринку обслуговування державного боргу на основі розміщення на ньому державних позик та облігацій державних короткострокових казначейських зобов'язань.

5. Суттєво оздоровити фінанси базової ланки економіки - фінансів підприємств та організацій, стимулювати ділову активність, підприємництво. Першоосновою цього є вжиття заходів щодо подолання платіжної кризи.

6. Поглибити банківську реформу, всебічно зміцнювати банківську систему, прискорити розробку і прийняття комплексу законів про банківську та кредитну діяльність: «Про валютне регулювання», «Про фонд страхування вкладів фізичних осіб», «Про банківські електронні платежі», «Про кредит», «Про банківську таємницю», «Про банкрутство банків», «Про зміни і доповнення до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Створити механізм надійної системи страхування депозитів населення, розробити схему банківського обслуговування казначейської системи касового виконання Державного бюджету України, активізувати довгострокове кредитування, створивши відповідні нормативні акти, запровадити єдиний реєстр застав, розробити механізм погашення заборгованості держави комерційним банкам.

7. Лібералізацію і децентралізацію валютного ринку розвивати з врахуванням світових тенденцій, нормативів.

8. Цінова політика, цінова реформа повинні виконати головне завдання - ліквідувати диспропорції між платоспроможним попитом та пропозицією товарів і послуг та вартісними, матеріально-речовими пропозиціями, радикально змінити державну монополію у цій сфері на конкурентний механізм.

Слід підкреслити, що тільки за умови значного оздоровлення фінансів підприємств і організацій можливо досягти зміцнення фінансово-грошової системи України.

Особливо гострою залишається ситуація з реальним збалансуванням Державного бюджету України. Інші дефіцити бюджету встановлено на максимально можливій позиці, її потрібно знижувати.

Для цього потрібні радикальні заходи щодо розширення бази оподаткування шляхом виведення значної частки економіки з «тіні». Водночас слід шукати шляхи більш економного та раціонального використання бюджетних асигнувань. Головне полягає в тому, щоб звести витрати до такого рівня, який здатна витримати держава.

Не має і не може бути альтернативи дальшому зниженню інфляції. Якщо Україна хоче досягти реального економічного зростання і стабілізувати життєвий рівень, маємо ставити перед собою завдання за будь-яких умов забезпечити дальше зниження темпів інфляції.

У зв'язку з цим чи не найскладнішим завданням даного періоду розвитку держави є органічне поєднання фінансової та грошової стабілізації. Йдеться про утвердження фінансової стабілізації в широкому розумінні, що передбачає, насамперед, зміцнення підприємств та організацій, домашніх господарств з одночасним зниженням інфляції, зменшенням дефіциту бюджету, подоланням платіжної кризи, дефіциту платіжного балансу, поліпшенням розрахунків за внутрішніми та зовнішніми боргами.

Ключове питання - органічне поєднання політики економічного зростання та фінансової стабілізації з активною соціальною політикою.

Ситуація в соціальній сфері не дозволяє відкладати її реформування на пізніші строки. Слід враховувати й те, що низький платоспроможний попит населення став нині основним стимулюючим фактором виходу економіки з кризи. З огляду на це політика економічного зростання та фінансової стабілізації не може здійснюватись за рахунок скорочення соціальних видатків і дальшого спаду реальних доходів населення.

Висновки

Фінанси являють собою досить складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. Що дня ми вступаємо у безліч різноманітних відносин, важливе місце серед яких займають фінанси. Уже давно фінансова діяльність перестала бути привілеєм професіоналів, хоча вони і не втратили провідної ролі у суспільстві.

Нові економічні відносини, які запроваджуються в Україні, потребують змін у фінансовій системі.

Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку засобів для фінансування інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади та їх бюджетам виділяється мінімум допомоги.

Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види бюджетів бюджетної системи, пов'язане зі значним навантаженням на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридичне врегульовану сукупність Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх їхніх ланок, зумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при формуванні бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів.

Як бачимо, бюджет є формою планомірного накопичення і використання коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади, регіонального та місцевого самоврядування. Планомірне накопичення коштів відбувається у галузях виробництва, а тому підприємства усіх форм власності є ведучою ланкою в утворенні фінансів держави, оскільки фінанси підприємств опосередковують грошові відносини, що виникають при створенні і використанні грошових доходів для формування основних і обігових фондів, розрахунків з державою через систему податків та обслуговування кругообігу коштів підприємств і зміну форм вартості у процесі цього кругообігу. Якщо фінанси підприємств обслуговують процес виробництва суспільного продукту, його розподіл всередині підприємств і нагромадження капіталу для розширеного відтворення та розрахунків з державою через податкову систему, то загальнодержавні фінанси використовуються для розподілу і перерозподілу з метою задоволення потреб загальнодержавного споживання через державний та місцеві бюджети й численні централізовані позабюджетні фонди: соціального страхування, пенсійний фонд тощо.

Таким чином, фінансову систему України утворюють:

1) фінанси підприємств усіх форм власності, відрахування до бюджету та різних фондів;

2) державний і місцевий бюджети, або консолідований бюджет;

3) централізовані державні та інші фонди;

4) фондовий ринок.

В умовах переходу до ринкової економіки активно вживається у фінансову систему фінансовий ринок.

З утворенням незалежної України жодного року до складу державного бюджету не входив державний фонд соціального страхування, що використовується для виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності, для оплати путівок до санаторію, допомоги дітям та ін.

Відповідно до чинного законодавства на Пенсійний фонд України, як централізований державний фонд, покладається завдання забезпечення фінансування витратна виплату пенсій громадянам, яким виповнилась необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на дітей, соціальну підтримку пенсіонерів та інші заходи.

Особливої уваги заслуговує фондовий ринок, який цілеспрямовано розвивається і з плином часу стане важливим елементом фінансової системи.

Контролювати процеси становлення ринку цінних паперів та фондової біржі має Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає ліцензійна продаж цінних паперів, реєструє нові випуски в обіг цінних паперів, виконує нагляд за роботою фондової біржі та рийку цінних паперів - як біржового, так позабіржового.

Розширення мережі об'єктів приватизації дає могутній поштовх розвиткові ринку цінних паперів. Сьогодні в Україні мало інвесторів. Чітко проглядається недостатня кількість зарубіжних інвестицій. Однак інтерес західних інвесторів до України зросте, якщо вони зможуть своїм капіталом брати участь у приватизації. Широкого розвитку набув ринок банківського та міжбанківського кредиту, активізувалась діяльність валютної біржі.

Щодо фінансової безпеки малого і середнього бізнесу і в тому числі економіки України розвивалася і розвиваються під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників сукупна дія яких поки що недостатньо впливає на формування нових економічних відносин на зміцнення фінансового стану суб'єктів господарювання, особливо на малий і середній бізнес. Слід зазначити, що економіка дедалі більше залежить від бізнесу, тобто економічна діяльність спрямована на отримання прибутку.

Отже фінансова система є життєво важливою в економіці та суспільства та виступають за порукою нормальної життєдіяльності.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Преса України, 1997.

2. Бюджетний кодекс України: Прийнятий 21 червня 2001 року // Урядовий кур'єр. - 25.07.2001. - №131

3. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26.01.93 №2939-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - С. 13

4. Про Рахункову палату: Закон України від 11.07.96 №315/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30.

5. Про Державне казначейство України: Указ Президента України від 27.04.95 №335/95 // Збірник указів Президента України

6. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 05.02.1998 р. // Комп'ютерно-правова система «Ліга Закон» 7 www.liga.kiev.ua

7. Аранчій В.1. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - К.: ВД «Професіонал». - 2004. - С. 35.

8. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси: Навч. посібник - К.: Атіка. - 2004. - С. 18.

9. Воронова Л.К. Фінансове право. - Підруч. - Х.: Фірма «Консум». - 1998.

10. Кириленко О.П. Фінанси. - Тернопіль: «Економічна думка», 1999. - С. 25-31.

11. Кембєлл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Економіко: принципи, проблеми і політика: із 2-т. (Переклад з англ. М.: Республіка, т. 2., 1992. - С. 400.

12. Кірейцева Г.Г. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. Курс лекцій. - К.: ЦУЛ. - 2002. - С. 19.

13. Кудряшов В.П. Фінанси. - Херсон, 2002.

14. Кучерявенко М.П. Фінансове право України. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

15. Ляшенко Ю.І., Данілов О.Д., Затуренська В.О. Фінанси. - Ірпінь, 2004.

16. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 2-е вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ. - 2001. - С 55.

17. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. - К.: Центр, навч. літератури, 2004. - С. 21

18. Федосов В., Опарін В., Льовочкін С. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми, напрями. - Київ, 2002. - С. 52.

19. Кудряшов В.П. Дослідження засад розвитку фінансової системи України // Фінанси України. - 2006. - №6. - С. 152.

20. Науменкова С.В., Мітенко С.В. Сучасна модель фінансової системи: порівняльний аналіз основних підходів // Фінанси України. - 2006. - №6. - С. 48.

21. Полотенко Д.В. Фінансова система України і бюджетний процес: сутність та шляхи їх удосконалення // Фінанси України. - 2006. - №11 - 18-25.