Основи інвестиційних відносин

· які з наведених критеріїв конкуренції є основними - якість, ціна, сервіс чи імідж.

Для того щоб визначити ступінь конкуренції за багатьма ознаками, доцільно застосовувати метод ранжування. Кожній з добраних ознак (залежно від важливості) присвоюється певна кількість набраних балів (за прийнятою бальною системою). Загальна кількість набраних балів вказує місце фірми, яка інвестується, у конкурентному середовищі.

У цьому розділі бізнес-плану інвестор має знайти відповіді на такі питання:

· чи є в запланованих регіонах постійний попит на товар;

· хто буде основним покупцем (замовником) товару - виробник іншого товару, оптовик, роздрібна торгівля, безпосередній споживач;

· наскільки постійним продавцем буде фірма й чим це викликано - якістю, сервісом, цінами, відстанню до споживача тощо;

· наскільки постійними є покупці й чим це викликано - місцем проживання, традицією, сервісом, рівнем доходів, частотою закупок тощо.

Планування обсягів і структура виробництва.

Основні завдання цього розділу бізнес-плану такі:

· переконати партнерів у можливості виготовлення необхідного обсягу продукції у визначені строки з відповідною якістю;

· посилити впевненість у здатності встановити постійні тривалі виробничі зв'язки з партнерами з виробництва та збуту продукції;

· довести, що підприємець справді має організувати виробництво, забезпечити певний рівень рентабельності за умови встановлення помірних цін на продукцію і невеликих витрат.

Передусім необхідно описати виробничий процес, звернути увагу на такі аспекти, як наявність виробничих площ, забезпеченість новим високопродуктивним устаткуванням і прогресивними технологіями, ступінь виробничої кооперації, контроль якості продукції та її відповідність міжнародним стандартам, охорона навколишнього середовища. Кожну з перелічених проблем потрібно аналізувати, виконуючи конкретні розрахунки та підкріплюючи їх відповідними характеристиками (устаткування, технологій, контролюючих і природоохоронних заходів). Для більшої наочності ці матеріали слід подавати в табличному та графічному вигляді.

На основі зазначених даних обґрунтовують обсяги випуску продукції за такими напрямами: середньорічний обсяг випуску продукції; обсяг випуску продукції за окремими асортиментними групами; прогнозований обсяг випуску продукції за роками наступного п'ятирічного періоду у процесі виходу на проектну потужність (Додаток № 16).

2.5.5 Методи розрахунку потреб ресурсів

Забезпечення реальності планових обсягів випуску продукції та ефективності інвестиційного проекту необхідно підтвердити наявністю відповідних матеріальних, трудових та інших видів ресурсів. При цьому особливу увагу слід звернути на вигідність територіального розміщення інвестиційного проекту в ресурсному середовищі; наявність необхідних компонентів для забезпечення виробництва; наявність основних постачальників матеріальних ресурсів і можливість їх оперативної зміни в умовах виникнення непередбачуваних ситуацій; близькість сировинних ресурсів і розв'язання транспортних проблем; якість сировини; наявність енергетичних ресурсів; забезпеченість виробництва трудовими ресурсами й вирішення проблеми підготовки кадрів.

Цей розділ бізнес-плану доцільно будувати за такими окремими факторами забезпечення виробництва:

· сировини, матеріали, енергетичні ресурси;

· виробничі площі, устаткування, технології;

· трудові ресурси, їх підготовка та вирішення соціальних питань.

Розглядаючи кожний з перелічених факторів, необхідно правильно визначити загальні потреби в тих чи інших ресурсах і детально описати джерела їх надходження.

Методи розрахунку ресурсів

Для розрахунку потреб у сировині, матеріалах використовують загальновідомі методики планування. Наприклад, загальну потребу в матеріалах визначають за формулою

М = Мп+Мр+Мз - Мв,

де Мп - потреба в матеріалах для виконання виробничої програми; Мр - потреба в матеріалах для виконання ремонтних робіт; Мз - матеріальні запаси; Мв - матеріали, одержані в результаті власного виробництва.

Потребу в матеріалах на плановий випуск можна визначити кількома методами:

· нормативним

М = ПвНм,

де Пв - плановий обсяг випуску продукції; Нм - норма витрат матеріалів на одиницю продукції;

· ресурсним

М = ВКм/Кг,

де В - виробнича програма випуску; Км - питома вага цього матеріалу у складі продукту, %; Кг - плановий вихід готової продукції;

· за допомогою динамічних коефіцієнтів

М = ВбКвКзн,

де Вб - фактичні витрати матеріалів у базовому періоді; Кв - коефіцієнт зміни виробничої програми; Кзн - індекс зниження норм витрачання матеріалів у плановому періоді.

Визначення джерел ресурсів.

Джерела надходження ресурсів підтверджуються угодами з основними постачальниками та договорами про наміри (Додаток № 17).

Визначення виробничих потужностей.

Розглядаючи питання забезпечення проекту виробничими потужностями, потрібно враховувати такі чинники:

· наявність виробничих приміщень, споруд; необхідність нового будівництва, розширення;

· технологію виробництва, її прогресивність, необхідність придбання зарубіжних патентів, ліцензій, ноу - хау;

· потребу в устаткуванні, джерела надходження та основні якісні показники.

Забезпеченість виробництва трудовими ресурсами нині в Україні не виникає великих проблем завдяки надлишку робочої сили. Інше питання - кваліфікація працівників, зниження трудомісткості, охорона праці.

Тому, складаючи бізнес-план, слід не тільки зазначити загальну потребу в робочій силі відповідних професій і кваліфікацій, а й розгорнути такі питання:

· підготовка й підвищення кваліфікації працівників;

· поліпшення нормування й оплати праці, підвищення зацікавленості працівників у зниженні трудомісткості та підвищенні якості виробів;

· організація робочих місць, чітке визначення функцій, раціональна спеціалізація, контроль трудової та технологічної дисципліни;

· заходи щодо забезпечення нормальних умов та охорони праці.

2.5.6 Організація реалізації інвестиційного проекту

У цьому розділі бізнес - плану мають бути викладені юридичні питання, структура й організація управління як на стадії здійснення капітальних вкладень, так і в період експлуатації об'єкта інвестування.

Необхідно визначити організаційно - правову форму реалізації інвестиційного проекту. Він може бути реалізований в межах організаційно - правової форми ініціатора чи інвестора шляхом створення нового підприємства. Слід визначити основні причини й переваги, що зумовлюють вибір саме такої юридичної форми, зазначити основних працівників, їхню частку у статутному капіталі, методику розподілу доходів від діяльності.

Якщо інвестиційний проект намічається реалізовувати за участю державного капіталу, потрібно роз'яснити систему підпорядкованості та межі втручання вищих органів у господарську діяльність підприємства.

Далі рекомендується описати структуру управління та відносин між учасниками під час реалізації інвестиційного проекту. Це стосується насамперед якісного складу управлінських кадрів замовника, які здійснюватимуть оперативне керування проектом.

Організація експлуатації об'єкта інвестування.

Важливо навести організаційну структуру управління на стадії експлуатації, тобто після введення в дію об'єкта інвестування. Схематично можна зобразити основні управлінські підрозділи нового підприємства, їх підпорядкованість і взаємозв'язок, а також описати кандидатуру й ділові риси керівного складу.

2.5.7 Інвестиційні ризики та форма їх страхування

Здійснення підприємництва в будь - якій формі пов'язане з ризиком. Ризик характеризується як небезпека потенційної ймовірності втрати ресурсів або недоодержання доходів порівняно з прогнозованим варіантом. В інвестиційній діяльності питання ризику стоїть дуже гостро. Це спричинюється, по - перше, значною тривалістю інвестиційного циклу від моменту вкладення коштів до часу їх повернення. Зрозуміло, що на далеку перспективу важко спрогнозувати результати, бо на них можуть впливати різні сторонні економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші фактори. По - друге, інвестування пов'язане з вкладанням великих коштів, матеріальних ресурсів, неефективне використання яких може негативно позначитись на фінансовому стані інвестора. По - третє, часто інвестування здійснюється через третіх осіб (фінансових посередників), тому інвестор, як правило, не має реальної можливості контролювати використання вкладених коштів, оперативно втручатись у виробничий процес тощо.

З огляду на викладене у процесі складання інвестиційного бізнес - плану дуже важливо правильно оцінити й проаналізувати можливі ризики, виявити напрями їх уникнення та страхування.

Оцінити ризики в бізнес - плані можна за допомогою визначених факторів наведених у Додатку № 18.

Залежно від рівня ризику потрібно передбачити заходи щодо його страхування. Складаючи інвестиційний бізнес - план, часто передбачають так звану премію за ризик. Це своєрідний додатковий прибуток, якого вимагає інвестор за свій ризик. Розміри цього прибутку повинні збільшуватись пропорційно зростанню ризиків за тим чи іншим інвестиційним проектом.

Загальний прибуток (дохід) за інвестиційним проектом з урахуванням рівня його систематичного ризику можна розрахувати за формулою

Дз = Дб+(Дс-Дб)в,

де Дб - рівень прибутку за без ризиковими інвестиціями; Дс - середній рівень прибутку на інвестиційному ринку; в - бета-коефіцієнт, який характеризує рівень систематичного ризику за цим інвестиційним проектом.

Припинення інвестиційного проекту .

У цьому розділі мають бути передбачені шляхи виходу з програми на окремих стадіях реалізації інвестиційного проекту в разі настання несприятливих умов.

Можливості оперативного припинення інвестиційного проекту з найменшими втратами визначаються оцінюванням ступеня його ліквідності. Під ліквідністю інвестицій розуміють їх потенційну здатність у короткий час і без істотних фінансових втрат трансформуватись у кошти. Ліквідність аналізують шляхом порівняння окремих активів різного ступеня ліквідності та суми інвестицій. Швидко ліквідними й менш ризиковими вважаються проекти, де переважають активи, виражені в коштах, короткострокових фінансових вкладеннях, товарно - матеріальних запасах. Слабо ліквідними є незавершені капітальні вкладення, основні засоби, особливо їх пасивна частина (будівлі, споруди).

Ступінь ліквідності визначається не тільки за часом реалізації об'єкта інвестування на ринку, а й за розміром фінансових витрат і збитків, пов'язаних із закриттям інвестиційного проекту та поверненням коштів. Фінансові збитки у зв'язку з продажем об'єкта інвестування вважаються низькими, якщо їх рівень не перевищує 5% обсягу інвестицій; середніми, якщо цей показник становить 6 - 10%; високими, якщо внаслідок реалізації об'єкта втрачається понад 10% вартості здійснених інвестицій.

2.5.8 Стратегія фінансування інвестиційного проекту

Цей розділ бізнес - плану є найважливішим і узагальнюючим. Він містить прогноз обсягів реалізації продукції, баланс грошових надходжень і витрат, зведений баланс активів і пасивів підприємства, графік досягнення беззбитковості. Цей розділ становить найбільший інтерес для інвесторів та банківських установ, які надають кредити.

Згідно з фінансовим планом розроблюють стратегію фінансування інвестицій і план повернення коштів інвесторам. Найчастіше стратегію фінансування інвестиційного проекту виокремлюють у самостійний розділ.

Фінансовий план будують у вигляді порівняння майбутніх доходів та експлуатаційних витрат з виходом на валовий і чистий прибутки, грошовий потік.

Грошовий потік - це основний показник, що характеризує ефективність здійснення інвестицій. Він охоплює чистий прибуток і суму амортизації, що є джерелом для повернення інвестору вкладеного капіталу (Додаток № 19).

Графік беззбитковості.

Наступним етапом розробки фінансової стратегії у процесі складання інвестиційного бізнес - плану є побудова графіка беззбитковості. Він показує вплив на розмір прибутку таких основних показників, як обсяг виробництва продукції, продажна ціна та собівартість реалізації продукції.

За допомогою зазначеного графіка можна визначити точку (поріг) беззбитковості, яка показує, за якого обсягу випуску й реалізації продукції (послуг) буде досягнуто повної самоокупності господарської діяльності об'єкта інвестування.

Поріг беззбитковості можна визначити за формулою

В = ПВВ/Ц-ЗВО,

де В - загальний обсяг випуску (кількість) продукції, при якому досягається беззбитковість виробництва; ПВВ - умовно-постійні витрати на весь випуск; Ц - ціна одиниці продукції; ЗВО - змінні витрати на одиницю продукції.

До умовно-постійних витрат зараховуються такі, що не залежать від обсягу виробництва (амортизація основних засобів, орендна плата, витрати на адміністративно-управлінський апарат тощо).

До змінних витрат зараховуються такі, що залежать від обсягу виробництва (вартість матеріалів, палива, енергії, технологічні витрати, основна заробітна плата працівників тощо)(Додаток № 20).

Стратегія фінансування інвестиційного проекту.

На цьому етапі необхідно виявити загальні потреби у фінансових ресурсах і джерела фінансування інвестиційного проекту.

Джерелами для здійснення інвестицій можуть бути насамперед власні кошти підприємства (залишковий прибуток, фонди економічного стимулювання, амортизаційний фонд тощо), а також такі ресурси:

· позичкові фінансові кошти (банківські та бюджетні кредити, надходження від випуску й продажу облігацій тощо);

· залучені фінансові ресурси (залучений акціонерний капітал, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

· бюджетні інвестиційні асигнування;

· безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян.

У бізнес - плані слід чітко розмежовувати наявні та необхідні фінансові ресурси, фінансові вклади українських і іноземних інвесторів. Форми здійснення як вітчизняних, так і іноземних інвестиційних внесків можуть бути різні: грошові вклади в національній чи іноземній валюті; майнові вклади у вигляді поставки устаткування, матеріалів, товарів; кредити в банках; передавання права на використання винаходів, патентів, ноу-хау; підготовка експлуатаційних кадрів; забезпечення ринку збуту та умов експортування продукції за кордон тощо.

Визначення ефективності інвестиційного проекту.

Заключним етапом складання фінансового плану є розрахунок показників ефективності майбутніх інвестицій. Кожний інвестор хоче мати хоча б приблизне уявлення про результати, які будуть отримані в результаті реалізації інвестиційного проекту. Проекти, які не даватимуть відповідного ефекту, є безперспективними і тому ніхто не вкладатиме в них кошти.

Необхідно обґрунтовувати показники ефективності інвестицій з високим ступенем достовірності й точності, урахувати всі фактори, які можуть впливати на ефективність проекту, оцінити можливі ризики .

Як відомо, під ефективністю розуміють співвідношення результатів і витрат на їх досягнення. В інвестиційній діяльності економічну ефективність визначають шляхом порівняння результатів, одержаних у процесі експлуатації об'єктів інвестування, і сукупних витрат на здійснення інвестицій.

У вітчизняній економіці дотепер традиційно використовують два показника для оцінювання ефективності капітальних вкладень - коефіцієнт ефективності (Е) та обернений до нього показник - період окупності (По), які розраховують так:

Е = П/К; По = К/П,

де П - середньорічний прибуток у період експлуатації об'єктів інвестування; К - сума капіталовкладень у ці об'єкти (сума інвестицій).

Застосування цих показників для оцінювання ефективності інвестицій в умовах ринкової економіки дає змогу виявити їх істотні недоліки. Основний недолік розглядуваної методики полягає в тому, що вона не враховує фактор часу. Другий істотний недолік традиційного способу оцінювання ефективності капітальних вкладень полягає в тому, що за основне джерело повернення вкладеного капіталу беруть тільки прибуток. Проте серед основних джерел фінансування інвестиційної діяльності особливо важливими є амортизація та повне відновлення основних засобів.

Тому, вибираючи методи оцінювання ефективності інвестиційних проектів, слід звертатись до зарубіжної практики.

Найпоширенішим є метод оцінювання ефективності інвестицій за допомогою визначення розмірів грошового потоку, який складається із суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань за час експлуатації. При цьому суму грошового потоку й капіталовкладень необхідно привести до теперішньої їх вартості.

До показників, які використовують для визначення ефективності інвестицій, належать сума чистого приведеного доходу, індекс дохідності, період окупності та внутрішня норма дохідності.

Чистий приведений дохід - це абсолютна сума ефекту від здійснення інвестицій, що визначається за формулою

ЧПД = ГПт - ІК,

де ГПт - сума грошового потоку, приведена до теперішньої вартості, за весь період експлуатації інвестиційного проекту (чистий прибуток плюс амортизаційні відрахування); ІК - сума інвестиційних коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту.

Приведення грошового потоку до його теперішньої вартості здійснюють методом дисконтування, використовуючи складні проценти. Теперішню вартість грошового потоку за наведеною методикою можна розрахувати так:

п

ГПт = ГПм/(1+і),

де ГПм - майбутня вартість грошового потоку; і - відсоткова ставка, виражена десятковим дробом; п - кількість періодів (місяців, кварталів, років) з початку інвестиційного циклу.

Дисконтна ставка - це відсоткова ставка, застосування якої у процесі дисконтування дасть змогу привести майбутню вартість грошового потоку до теперішньої. Це дуже важливий і складний показник. Визначають його з урахуванням таких факторів:

· середньої реальної депозитної або кредитної ставки за грошовими вкладами у банку;

· темпу інфляції, що передбачається на період.

Реальну ставку відсотка з урахуванням цього фактора визначають так:

ір = і-Т,

де і - номінальна ставка відсотка; Т - темп інфляції.

Індекс дохідності - це відносний показник, що характеризує ефективність інвестицій. Він визначається відношенням суми грошового потоку, приведеної до теперішньої вартості, до суми інвестиційних коштів:

Ід = ГПт/ІК.

Індекс дохідності не може бути менший за одиницю (такий проект є неефективним, і його слід відхилити).

Період окупності - найпоширеніший з показників оцінювання ефективності інвестицій. Він допомагає відповісти на питання, за який період вкладені кошти повернуться до інвестора. Період окупності розраховують за формулою

По = ІК/ГПс,

де ГПс - середня сума грошового потоку в теперішній вартості в конкретному періоді (у разі короткострокових інвестицій цей період може тривати один місяць, а в разі довгострокових - один рік).

За допомогою зазначених методів можна розрахувати період окупності згідно із сумами грошового потоку кожного періоду (у першому випадку без дисконтування майбутньої вартості, у другому - з урахуванням дисконтних ставок і приведенням грошового потоку до теперішньої вартості).

Визначення внутрішньої норми дохідності інвестиційного проекту.

Показник внутрішньої норми дохідності у розрахунках характеризує рівень дохідності конкретного інвестиційного проекту (у відсотках) у формі дисконтної ставки в розмірах, за яких майбутній обсяг грошового потоку проводиться до теперішньої вартості вкладених інвестицій. Іншими словами, внутрішню норму дохідності можна охарактеризувати як дисконтну ставку, за якої чистий приведений дохід у процесі дисконтування дорівнюватиме нулю.

Внутрішню норму дохідності як показник використовують здебільшого для порівняльного оцінювання ефективності інвестицій. Порівнюючи два і більше проекти, можна вибрати варіант, який забезпечує найвищий рівень дохідності.

2.6 Оцінювання ефективності інвестицій

2.6.1 Оцінювання зміни вартості грошей у часі

Планування інвестицій, визначення їх доцільності, прибутковості завжди є прогнозуванням майбутніх доходів та витрат, тобто грошових потоків. Чи однакову грошову вартість матиме дохід, скажімо, 10 тис. грн, який буде одержано цього року, і такий самий дохід через три роки?

Якщо маємо 10 тис .грн нині, то через рік, за умови, що зберігатимемо їх у банку під 5% річних, це вже буде 10,5 тис. грн, ще через рік - 11 тис. грн. і т.д. А щоб мати через рік 10 тис. грн., сьогодні треба покласти в банк (мати в наявності) 9,5 тис. грн.. Отже, у розрахунках, оцінках, порівняннях обсягів коштів, розділених часом, треба враховувати зміну їх вартості.

У загальному вигляді таке збільшення вартості грошей визначається формулою

t

Ft = P (1+r) , (1)

t

де Ft, P - вартість суми грошей відповідно у майбутньому і сьогодні; (1+r) - коефіцієнт компаундування; r - банківська річна ставка; t - порядковий номер року (починаючи з наступного за поточним), якому відповідає значення Р.

Такий перехід від оцінювання нинішньої вартості грошей до їх вартості в майбутньому називається компаундуванням.

Зворотний процес отримання сьогоднішнього еквівалента вартості коштів, що мають бути в майбутньому, називається дисконтуванням. Загальна формула приведення обсягу коштів майбутнього періоду (Ft) до еквівалентного обсягу поточного року (Р) має такий вигляд:

Р = Ft/(1+r), (2)

де r - ставка дисконту; (1+r) - коефіцієнт дисконтування.

Якщо рівень r прогнозується змінним для різних років, то формула приведення обсягу грошових надходжень у році t до поточного року матиме вигляд:

Р = Ft/(1+ r1)(1+r2) (1+rt). (3)

Використання механізму дисконтування майбутніх грошових надходжень практично є методом порівняння доходу від проекту й доходу від вкладання тих самих грошей у банк під щорічний процент.

2.6.2 Показники ефективності інвестицій

Основним принципом оцінювання ефективності є порівняння обсягів доходів та витрат, що їх забезпечили. Обґрунтовуючи економічну ефективність інвестиційних проектів, застосовують комплекс показників, що відображають різні аспекти вже зазначеного принципу і дають змогу оцінити доцільність інвестицій систем нішею

Для переходу до викладення порядку розрахунку показників наведемо їх умовні позначення:

Р - обсяг грошових надходжень від економічної діяльності об'єкта інвестицій після введення його в експлуатацію;

Ві - обсяг інвестицій, що потрібні для введення об'єкта в експлуатацію (інвестиційні витрати);

Ве - обсяг поточних витрат діючого об'єкта, необхідних для виробництва товарів чи послуг, що виробляє створений об'єкт (експлуатаційні витрати);

Аt - величина нарахованої за рік амортизації основних фондів, створених за рахунок інвестицій;

Т - кількість років життя проекту (експлуатація об'єкта та отримання доходів від інвестицій);

t - індекс (порядковий номер) кожного року експлуатації об'єкта, t=1, 2,Т.

1. Чиста приведена вартість проекту (NVP) розраховується як сума щорічних обсягів доходів без витрат, приведених до умов поточного року:

T t

NPV = (Pt-Bit-Bet)/(1+r) . (4)

t=1

Для прийняття проекту NPV має перевищувати нуль.

2. Термін окупності проекту (Тк) визначає кількість років, за які загальний приведений прибуток дорівнюватиме обсягу інвестицій. Він дорівнює такому t (Тк = t), при якому

Тк t

Ві = (Pt - Bet)/ (1+r) . (5)

t=1

Термін окупності має бути меншим від загального терміну життя проекту: Тк<Т. Тут Тк - кількість років, потрібних для того, щоб обсяг прибутку від інвестицій зрівнявся з обсягом Bi (термін окупності); r - річна ставка дисконту, яка має використовуватися для приведення грошових надходжень майбутніх періодів до умов поточного року; К - коефіцієнт приведення,

t

К = 1/(1+r) .

3. Коефіцієнт співвідношення доходів та витрат (k) розраховується як дріб, де в чисельнику має бути сума приведених вартостей доходів від інвестицій за всі роки, а у знаменнику - сума приведених витрат:

Т t

(Pt /(1+r) ) /

t=1 . (6)

Т t

(Bit + Bet) /(1+r)

t=1

Цей показник має перевищувати одиницю.

4. Коефіцієнт прибутковості проекту (g) розраховується як співвідношення чистої приведеної вартості за період життя проекту та обсягу капіталовкладень:

Т 2

(Pt - Bet) / (1+r)

t=1

. (7)

Т t

Bit /(1+r)

t=1

Приймаються проекти, для яких коефіцієнт прибутковості як мінімум більший за одиницю.

5. Внутрішня норма прибутковості проекту (R) визначається як рівень ставки дисконтування (r) , при якому чиста приведена вартість проекту (за період його життя) дорівнює нулю, тобто

Т t

NPV = (Pt - Bit - Bet) / (1+ R) = 0. (8)

t=1

Внутрішня норма прибутковості є межею, нижче за яку проект дає негативну загальну прибутковість. Розраховане для проекту значення R має порівнюватися з її нормативним рівнем Rп для проектів такого типу. Якщо R>Rп, проект може бути прийнятий, якщо R<Rп, проект відхиляється.

Значення R розраховується методом добору та перевірки послідовних значень r (r>Rn) з використанням комп'ютерних програм або графічно методом побудови функції залежності між NPV та r (Додаток № 21).

Для кожного проекту, залежно від критеріїв, якими керуються зацікавлене в ньому підприємство та його експерти, рівень Rn може бути різним залежно від макроекономічної ситуації у країні, рівня ризиків у країні, галузі, проекту, середньої рентабельності діяльності підприємства - інвестора, вартості його капіталу, співвідношення позиченого та власного капіталу та інших причин.

6. Фондовіддача проекту (f) розраховується як відношення середньорічного прибутку за весь період життя проекту до середньорічної залишкової вартості інвестицій за той самий період з урахуванням їх щорічного зношення:

 Т

(Pt - Bet) / Т

t=1

. (9)

Т

(Bit - Аt) / Т

t=1

Цей показник визначає рівень середньої віддачі (отримання прибутку) від кожної грошової одиниці використаних інвестицій.

Розділ 3. Впровадження інвестиційного механізму на підприємстві «Зімай»

3.1 Характеристика діяльності підприємства «Зімай» та його структура.

Економічну діяльність можуть здійснювати різноманітні суб'єкти - окремі особи, сім'я, об'єднання людей, держава тощо, але головні виробничі функції в економіці пов'язані з підприємством.

Підприємство - самостійний суб'єкт виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію, виконує роботу або надає платні послуги з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.

Кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або їх комбінації.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства або фірми. Головною метою сучасного підприємства або фірми вважають виробництво продукції або послуг для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

Система цілей діяльності підприємства повинна відповідати таким вимогам:

· вони повинні бути функціональними, щоб керівники різних рівнів могли легко трансформувати цілі, які ставляться на вищому рівні, у завданнях для нижчих рівнів;

· має бути встановлений тимчасовий зв'язок між довгостроковими та короткостроковими цілями;

· цілі необхідно періодично переглядати, щоб внутрішні можливості відповідали змінюваним умовам;

· необхідно завжди ставити систему цілей, а не одну ціль;цілі повинні охоплювати всі сфери діяльності підприємства.

Кінцевими цілями діяльності підприємства можуть бути такі:

· отримання доходу;

· створення потенціалу для майбутнього розвитку;

· забезпечення безпеки життєдіяльності та створення умов для всебічного розвитку працівників підприємства.

Види підприємств.

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка і повна класифікація за певними ознаками:

1) мета та характер діяльності;

2) форма власності;

3) національна належність капіталу;

4) правовий статус та форма господарювання;

5) галузево - функціональний вид діяльності;

6) технологічна та територіальна цілісність;

7) розмір та кількість працівників.

Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. Згідно із Законодавством за формами власності в Україні можуть діяти такі види підприємств:

· державні - засновані на державній власності, тобто можуть засновуватися на загальнодержавній власності та власності адміністративно - територіальних утворень. З переходом до ринкових відносин змінюється статус державного підприємства, його місце і роль в господарській системі, характер діяльності, методи та цілі управління. Воно повною мірою стає товаровиробником, господарює на свій страх і ризик.

· колективні (кооперативні) - засновані на власності трудового колективу, або на власності громадянських чи релігійних організацій.

· приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та правом найму робочої сили. До цього виду також відносять індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються на приватній власності, але тільки на особистій праці або праці членів сім'ї.

· комунальні - підприємства, які засновані на засадах власності відповідної територіальної громади.

· акціонерні - організаційна форма підприємств, власність яких формується шляхом продажу акцій та інших цінних паперів. Покупці акцій стають пайовиками акціонерного товариства, а покупці облігацій - їх кредиторами.

· спільні або змішані - засновані на поєднанні різних форм власності, в тому числі із залученням іноземного капіталу.

Найбільш важливою є класифікація підприємств за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом).

1) Кооперативні - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської чи іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна.

2) Повне товариство (товариство з повною відповідальність) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов'язанням всім своїм майном.

3) Товариство з обмеженою відповідальністю вважається таким, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах свого внеску.

4) Командитним є товариство, яке поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, котрі обмежуються особистим внеском у майно такого товариства.

5) Акціонерні товариства - господарські товариства, що мають статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості несуть відповідальність лише в межах розміру статутного фонду, а акціонери лише в межах вартості належних їм акцій. Бувають закритого і відкритого типу.

6) Технологічну й територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми.

7) Дочірнє підприємство (кампанія) - юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс.

8) Асоційоване підприємство - є формально самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям.

9) Філії не користуються юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту і балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь капітал філії належить материнській фірмі.

10) З поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі підприємства, що становлять основну масу малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві - до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; у галузях невиробничої сфери - до 25 осіб; у роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Окрім того, офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 240 тис. грн.. за рік.

Суб'єкти підприємницької діяльності.

Суб'єктами підприємницької діяльності виступають:

· фізичні особи, тобто громадяни України та інших країн, не обмежені у працездатності;

· юридичні особи усіх форм власності.

Юридичні акти

Статут - це юридичний акт, яким оформлюється утворення підприємства, визначається його структура, функції, правовий статус, взаємовідносини з іншими підприємствами, організаціями, установами, фірмами чи фізичними особами тощо (Додаток № 21).

Статут після затвердження повноважним органом передають на реєстрацію до відповідних органів (для товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ) таким органом є районна державна адміністрація за місцем юридичної адреси, вказаної в статуті), де підприємству видається свідоцтво про реєстрацію із значенням реєстраційного номера та юридичної адреси.

Статути бувають типові (розробляються для однотипних підприємств) та індивідуальні. Для чіткого викладення змісту статуту й кращого сприйняття тексту його поділяють на розділи (статті), підрозділи, пункти, підпункти, котрі нумеруються арабськими цифрами. Реквізити статуту:

· назва товариства;

· назва виду документу (статут);

· гриф затвердження;

· позначка про реєстрацію;

· місце складання чи видання, рік.

Зміст статуту має бути постійно істинним, тобто в разі потреби в нього слід вносити доповнення та зміни. Мета створення й діяльність підприємства, зазначені у статуті, не повинні суперечити чинним законам України та іншим державним нормативно - правовим актам.

Статут не належить до секретних документів і не містить таємної інформації. Його повинні надавати на вимогу ревізійним комісіям, державним контролюючим органам, представникам судових і слідчих органів, податкової інспекції. Статути слугують підставою для розробки положень, правил та інших документів, що створюються на підприємстві.

Установчий договір - засновницький договір, який укладається між учасниками спільної діяльності (Додаток № 22).

Особливість і специфіка засновницького договору полягає у тому, що він не лише регулює взаємовідносини за спільною діяльністю щодо створення юридичної особи та наділення її майном, а й визначає правовий статус юридичної особи і є складовою частиною установчих документів. Суб'єктами (засновниками) установчого договору можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Ці самі особи після державної реєстрації юридичної особи, зокрема товариства з обмеженою відповідальністю, стають його учасниками.

Для товариств з обмеженою відповідальністю, які створюються і діють на основі засновницького договору і статуту, обидва зазначені установчі документи мають однакову юридичну силу протягом усього часу їхньої діяльності.

Зміст засновницького договору становлять його умови, щодо яких учасники дійшли згоди. Умовами ж договору визначаються права та обов'язки сторін. Засновницький договір має істотне значення для визначення насамперед внутрішніх відносин товариства, тобто відносин між його учасниками, має містити й міри відповідальності учасників за невиконання своїх обов'язків. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю повинен внести не менше 30% зазначеного в установчих документах вкладу до моменту реєстрації товариства і повністю внести вклад не пізніше року після реєстрації. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасника, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочення 10 відсотків річних з недовнесеної суми.

Структура підприємства.

Підприємство з обмеженою відповідальністю має функціональну організаційну структуру, створену відповідно до її мети і завдань.

Структура організації та обсяг роботи з кожного функціонального напрямку дає змогу визначити оптимальне число осіб, що працюють на підприємстві та скласти штатний розклад (Додаток № 23).

Структура підприємства означає його внутрішню будову і зв'язок складових частин. Це є певне кількісне і якісне співвідношення елементів цілого, що визначають життєдіяльність підприємства і процес його розширеного відтворення. Підприємство має складну внутрішню структуру.

При розроблені положень про структуру підрозділів підприємства необхідно попередньо вивчити зміст та визначити обсяг виконуваних ними функцій, здійснювати особливості даного підприємства, а також вивчати досвід організації роботи аналогічних підрозділів споріднених підприємств (Додаток № 24).

Структура підприємства - це склад і співвідношення його внутрішніх ланок: цехів, відділів, лабораторій і інших компонентів, що складають єдиний господарський об'єкт. Структура підприємства визначається наступними основними факторами:

· розміром підприємства;

· галуззю виробництва;

· рівнем технологій і спеціалізації підприємства.

Стійкої стандартної структури не існує, бо вона постійно коректується під впливом виробничо - економічної кон'єктури, науково - технічного прогресу і соціально - економічного прогресу.

Безпосередній вплив на структуру внутрішніх підрозділів підприємства роблять його масштаби. Для виконання різноманітних обов'язків на великих і середніх по розмірах підприємствах створюються спеціальні підрозділи, цехи. На малих підприємствах зазначені обов'язки розподіляються серед персоналу за взаємною домовленістю.

У відмінності від великих підприємств функції структурних ланок малих підприємств не диференціюються, а навпаки, інтегруються іноді до такого ступеня, що навіть у директора не виявляється жодного заступника, а під час його відсутності функції керівника бере на себе головний бухгалтер або майстер. Останні також можуть сполучати безліч функцій, включаючи матеріально - технічне забезпечення підприємства, збут продукції, організацію ремонту устаткування, транспорту та ін.

Показники, які визначають структуру підприємства.

З метою створення раціональної структури підприємства використовують різноманітні показники.

1) Пропорційність структурних ланок підприємства. Аналіз пропорційності дає змогу виявити ділянки з низькою і надмірною потужністю.

2) Розмір виробничих ланок: обсяг випуску продукції, кількість працівників, вартість основних виробничих фондів, потужність.

3) Рівень спеціалізації окремих виробничих ланок. Він виражається такими показниками: питомою вагою предметно, по детально та технологічно спеціалізованих підрозділів; рівнем спеціалізації робочих місць; кількістю операцій на одному робочому місці.

4) Співвідношення між основним, допоміжним і обслуговуючим виробництвом. Це співвідношення характеризується питомою вагою основних, допоміжних і обслуговуючих виробництв за кількістю працівників, обладнання, вартістю основних фондів.

5) Ступінь централізації окремих виробництв, або показник централізації виробничого процесу, який визначається як відношення обсягу робіт, виконаних у спеціалізованих підрозділах, до загального обсягу робіт даного виду.

6) Ефективність розміщення підприємства. Цей показник визначається коефіцієнтами використання площі виробничих приміщень і територій підприємства, а також забудовою.

7) Характер взаємозв'язку між підрозділами. Його виражають такі показники:

· кількість технологічних циклів, через які проходить предмет праці до трансформації його в кінцевий продукт;

· довжина транспортних маршрутів руху напівфабрикатів;

· вантажообіг.

Аналіз цієї системи показників дає змогу визначити шляхи створення раціональної структури підприємства, яка повинна забезпечити:

· безперервність і прямо точність виробничого процесу;

· оптимальність спеціалізації цехів і дільниць, пропорційність їх структуризації;

· можливість розширення і перепрофілювання виробництва;

· відсутність дублювання.