Природно, із зменшенням податків у суб'єктів господарювання залишається більше коштів, які можуть прямо чи опосередковано (через зростання платоспроможного попиту) сприяти розвиткові виробництва, отже, і збільшенню в подальшому доходів бюджету. Але динаміку виробництва та надходжень до бюджету визначають багато факторів. Світовий досвід переконує, що без паралельного вирішення ряду інших проблем зниження податків не обов'язково приведе до нарощування сукупного попиту, оскільки не гарантує розвитку виробництва, а тим більше - одразу після вжиття цього заходу. Звідси є зрозумілою необхідність комплексного підходу, що враховує відносні переваги та недоліки зміни як обсягів податкових надходжень, так і державних витрат, фінансованих за рахунок останніх.

Таблиця 1 Коефіцієнти парної кореляції між ВВП та основними податками в 1994-2000 pp.

Урахування взаємозв'язків між окремими елементами системи є необхідною умовою прийняття рішень, адекватних уявленням про їхні наслідки. Тому для вивчення суперечностей існуючої податкової системи важливо оцінити реальний взаємозв'язок між її окремими складовими. Саме характер такого зв'язку дозволяє вести мову про придатність певного податку для розв'язання функціональних завдань, поставлених перед системою в цілому. З огляду на це, проаналізуємо зв'язок основних податків з ВВП - ключовим макроекономічним показником, який характеризує рівень соціально-економічного розвитку будь-якої держави (табл. 1).

Здійснений кореляційний аналіз дозволяє зробити такі висновки.

По-перше, існує тісний зв'язок (коефіцієнт кореляції R > 0,5) між реальним ВВП, доходною частиною бюджету й основними податками, що її формують - податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств (ППП); зокрема, в 2000 р. надходження від їх сплати становили 5,9 та 5,2% ВВП, відповідно. На відміну від них, акцизи мають низьку залежність від бази оподаткування (R=0,286), а прибутковий податок з громадян (ППГ) та Пенсійний фонд (ПФ), - навіть від'ємне значення коефіцієнта кореляції.

По-друге, номінальний ВВП і надходження до бюджету від стягування ПДВ та податку на прибуток юридичних осіб мають тісний обернено пропорційний зв'язок, на відміну від першого випадку, коли мова йшла про реальний ВВП. Так, коефіцієнт парної кореляції для номінального ВВП і ПДВ становить -0,638, для номінального ВВП і податку на прибуток юридичних осіб -0,71.

Це також переконує, що пропорції перерозподілу національного доходу через державний бюджет залишаються більш-менш сталими. Тобто не можна говорити про реальне скорочення частки ВВП, що перерозподіляється через бюджет. Наочна позитивна тенденція скорочення частки податкового тягаря в номінальному ВВП насправді не е якісною структурною зміною. Частка надходжень від стягування основних податків (ПДВ і податку на прибуток юридичних осіб) зменшується тими ж темпами, що й реальний ВВП.

По-третє, на відміну від реального, номінальний ВВП і ППГ мають значення коефіцієнта парної кореляції 0,536, тобто найвище. Найімовірніше, такий стан відбиває вплив інфляційного фактора, який забезпечував рух номінального ВВП та ППГ в одному напрямі.

По-четверте, виявлено нестандартну взаємозалежність між доходами Пенсійного фонду, номінальним та реальним ВВП. Коефіцієнт парної кореляції для ПФ і номінального ВВП становить 0,442, а для ПФ і реального ВВП - 0,1. Подібна залежність простежується і щодо ППГ. Отже, можна констатувати, що має місце реальне падіння доходів громадян, а головним джерелом їх номінального зростання є інфляційний фактор.[8]

Оскільки вітчизняна податкова система перебуває на етапі реформування, важливо дослідити зміну основних податків у динаміці: адже саме таким чином можна охарактеризувати ефективність їх застосування (табл. 2).

Таблиця 2 Динаміка зміни структури податкових надходжень у державний бюджет за 1993-2000 pp. (1992=100%) (% ВВП)

*БІ - базисний індекс.

З таблиці 2 видно, що в основу фіскальної політики уряду покладено ПДВ та ППП, які забезпечують головні надходження. Незважаючи на це, відбувається абсолютне і відносне скорочення цих податків у загальній структурі ВВП. Часткове зменшення їх у структурі бюджету компенсується зростанням надходжень за рахунок ППГ. Базисний індекс ППГ з 1992 по 2000 р. становить 1,48, - це найбільше значення індексу серед усіх податків.

Подібна динаміка, але в інших масштабах простежується щодо ПФ. Зростання частки ПФ у ВВП не лише відбиває негативні демографічні процеси в суспільстві, а й засвідчує фактичну обтяженість уряду соціальними зобов'язаннями. Зволікання з пенсійною реформою поставить у майбутньому перед урядом досить серйозні проблеми.

Таким чином, коріння суперечностей існуючого оподаткування слід шукати в глибинах державної політики забезпечення доходів та видатків. Диспропорції між частинами бюджетного балансу, набуття бюджетним дефіцитом латентного характеру свідчать, що систему критеріїв формування доходної та видаткової частин бюджету обрано неправильно. Пріоритети і кількісні параметри бюджетно-податкової політики мають формуватися на основі загальної економічної стратегії та можливостей її якнайефективнішої реалізації, Досягнення відповідності між інтересами держави, вітчизняних товаровиробників та всіх верств населення України - ось головний напрям розв'язання суперечностей, які виникають сьогодні у податкових відносинах.[8]

Розділ V. Реформування податкової системи України

Аналіз розвитку податкової системи України свідчить про те, що протягом останніх років докладено чимало зусиль для її удосконалення. Однак більшість норм нашого податкового законодавства приймалася у період спаду економіки, і вониібули1 спрямовані не на удосконалення податкової системи, а переважно на розв'язання проблем конкретних галузей економіки, промислових регіонів і навіть окремих підприємств.

На нинішньому етапі розвитку нашої країни існує гостра потреба невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного податкового законодавства.[7]

Особливо складною сьогодні залишається ситуація з оподатковуванням доходів фізичних осіб.

Податкові надходження від фізичних осіб щороку відіграють дедалі важливішу роль у формуванні дохідної частини бюджету.

Про цю тенденцію яскраво свідчать цифри. У 2001 році було забезпечене надходження основних податків із фізичних осіб до бюджету на суму понад 10,6 млрд. грн. Якщо в цілому питома вага надходжень податків від фізичних осіб у зведеному бюджеті, 1997 року становила 20%, то у 2001-му -- уже близько 31%, а, в окремих регіонах країни їхня частка сягнула 40--60% у загальній сумі бюджетних надходжень і це при тому, що значна частина доходів громадян через високі ставки оподаткування залишається в тіні.

З огляду на зазначене сьогодні потребує вирішення питання запровадження нової шкали оподаткування доходів громадян із максимальною ставкою оподаткування -- 20% і з помітним розширенням діапазону шкали доходів, що будуть, оподатковуватися за ставками 10 і 15%, і визначення неоподатковуваного мінімуму доходів для громадян із незначними доходами.

Крім того, треба удосконалити процедуру адміністрування податку на доходи фізичних осіб, вирішити питання розширення бази оподаткування шляхом скасування податкових пільг, наданих за професійними ознаками, залучення до оподаткування окремих доходів. Прийняття такої ідеології оподаткування фізичних осіб дасть змогу істотно знизити податкове навантаження на громадян, хоча при цьому матимемо втрати бюджету. Отож постає питання, чим компенсувати їх. Відповідь очевидна: насамперед збільшенням обсягів виробництва й реалізації товарів, робіт і послуг. Розуміємо, що це відбудеться не миттєво, потрібен час.

Тому сьогодні слід подумати про реальні шляхи наповнення дохідної частини бюджету, зокрема у плані удосконалення адміністрування інших податків, упорядкування пільгового оподаткування.

Питання пільгового оподаткування окремих категорій платників податків постійно дискутується на різних рівнях законодавчої й виконавчої влади, однак дотепер ситуація лише погіршувалася, оскільки приймаються закони, що передбачають податкові пільги.

Наприклад, торік втрати бюджету від пільгового оподаткування становили понад 29,8 млрд. грн. При цьому, якщо протягом 1997--2001 років обсяги зведеного бюджету збільшилися в 1,5 разу, то обсяги пільг -- у 2,6 разу. Тобто темпи зростання обсягів пільг випереджають темпи зростання обсягів надходжень.

А це сигнал, що пора вже припинити практику прийняття законопроектів, котрі передбачають запровадження нових пільг в оподаткуванні, а чинні пільги слід ретельно проаналізувати, переглянути й залишити тільки ті, що економічно виправдали себе, тобто які реально сприяють залученню інвестицій, створенню нових робочих місць, розвитку виробництва. Отже, треба мати повну інформацію про кошти, вивільнені у зв'язку з пільговим оподаткуванням, а також їхнє використання.

На жаль, на законодавчому рівні сьогодні не врегульоване питання ведення окремого обліку коштів, отриманих від надання пільг, і подання звітності про їхнє цільове використання.

Тож про яку ефективність спеціального режиму використання коштів і доцільності існування такої пільги можна говорити.

З метою створення рівних умов оподаткування для суб'єктів господарської діяльності треба скасувати окремі пільги з податків на додану вартість, на прибуток підприємств, з акцизного збору та плати за землю, а також скасувати загальне положення щодо можливості встановлення додаткових пільги з оподаткування місцевими органами самоврядування у межах сум, що надходять до їхніх бюджетів.

Про потребу скасування зазначених пільг свідчать такі дані. Станом на 01.07.2002 року пільг із ПДВ було надано на суму 20,5 млрд. грн, у тому числі пільг соціального призначення -- 2,4 млрд. грн., пільг, що забезпечують підтримку окремих галузей народного господарства, -- 1,8 млрд. грн., пільг, що сприяють проведенню ринкових перетворень, -- 8,4 млрд. грн., пільг, що не є втратами бюджету, -- 7,6 млрд. грн.[7]

З податку на прибуток підприємств за цей період сума пільг становила 2,5 млрд. грн., у тому числі пільг соціального призначення -- 0,3 млрд. грн., пільг, що забезпечують підтримку окремих галузей народного господарства, -- 0,3 млрд. грн., пільг, що сприяють проведенню ринкових перетворень, -- 1,5 млрд. грн., інших видів пільг -- 0,4 млрд. грн.

Багато сьогодні невирішених проблем в оподаткуванні податком на додану вартість. Головна з них -- проведення бюджетного відшкодування ПДВ. Нараховані до відшкодування суми податку на додану вартість прямо пропорційно зменшують фактичні надходження до бюджету з цього податку. За 8 місяців 2002 року фактичні надходження податку на додану вартість становили 8,5 млрд. грн., при цьому безпосередньо податковою службою було відшкодовано вітчизняним виробникам 9,9 млрд. грн., із них грішми -- 3,6 млрд. грн. Станом на 01.09.2002 року не відшкодовано 6,8 млрд. грн. податку на додану вартість.

Причина цієї проблеми насамперед у неплатежах. Дебіторська заборгованість між підприємствами й організаціями зросла порівняно з початком року і станом на 01.08.2002 року становила 230 млрд. грн. А оскільки не здійснюється оплати придбаних товарів, робіт, послуг, то, природно, до бюджету не надходить і податок на додану вартість. Тому треба узгодити процедуру бюджетного відшкодування цього податку з оплатою придбаних товарів, робіт, послуг. Зволікання щодо розв'язання цього питання тільки загострить проблему бюджетного відшкодування податку на додану вартість, і ніякі списання або реструктуризація цієї заборгованості не допоможуть.

Потребує удосконалення і порядок оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарських товаровиробників і переробних підприємств. Чинний порядок дає можливість цій категорії платників податків залишати суму податку на додану вартість у їхньому розпорядженні, більш того, із наданням права споживачам їхньої продукції на відшкодування сум податку, що ніколи не надійдуть до бюджету.[7]

Потребує реформування й законодавство, яке регулює питання оподаткування власників і користувачів землі, оскільки з набранням 1 січня 2002 року чинності Земельним кодексом істотно змінені земельні відносини.

Саме тому слід урегулювати ці питання шляхом внесення змін до Закону України "Про плату за землю", при цьому переглянути й скоротити категорії землевласників (землекористувачів), котрі можуть бути звільнені від сплати земельного податку, а також встановити граничний розмір земельної ділянки (паю), що може бути звільнена від оподаткування.

Треба також передбачити механізм впливу (вилучення) на неплатників земельного податку. Одним із засобів такого впливу може бути вилучення земельної ділянки і надання її в оперативне користування міській (селищній) раді. При цьому списується податкова заборгованість із земельного податку.

Необхідний принципово новий -- сучасний підхід до обліку земель і їхніх власників, спрямований на створення автоматизованого обліку з постійним відновленням даних земельного кадастру.

Гострою сьогодні лишається й проблема повноти і своєчасності проведення розрахунків із бюджетом.

Ця проблема набула загальнодержавних масштабів, і особливо це стосується підприємств паливно-енергетичного комплексу. Навіть запровадження спеціального порядку розрахунків із бюджетом за газ, вугілля й електроенергію, з огляду на кризу неплатежів, не привели до скорочення в таких платників податків податкового боргу і зменшення взаємозаборгованості між цими суб'єктами господарювання.

Незважаючи на проведене 2002 року масштабне списання заборгованості перед державою підприємств усіх галузей економіки України, податковий борг платників податків за податковими зобов'язаннями у 2002 році знову зріс і станом на 01.10.2002 року становив 13,2 млрд. грн.

Слід зауважити, що, значно розширивши права платника, норми Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" обмежили повноваження органів державної податкової служби щодо стягнення недоплати.[7]

Зокрема, негативними, з бюджетної точки зору, наслідками дії вищевказаного закону є скасування картотеки, внаслідок чого податкові органи змушені відстежувати наявність коштів у платника податків лише оперативним шляхом. При цьому боржник, за домовленістю з банком, навіть одержавши платіжну вимогу органу стягнення, того самого дня може перерахувати наявні кошти на інші рахунки (кількість яких не обмежено) і в такий спосіб ухилитися від сплати боргу.

Скасування картотеки дало платнику додаткову можливість самостійно розпоряджатися власними коштами і вести фінансово-господарську діяльність на свій вибір. Але такі платники використовують надану можливість усупереч законодавчим принципам і допускають виникнення нового податкового боргу.

Вирішити питання реформування податкового законодавства можна, певна річ, шляхом прийняття Податкового кодексу України, при підготовці якого не ставилося б за мету абсолютно замінити чинні елементи податкової системи, бо такий крок може призвести до хаосу, знищення зрозумілих для платників податків механізмів.

Проектом кодексу, який 29 листопада 2002 року прийнято Верховною Радою України в другому читанні, передбачене суттєве скорочення загальної кількості податків і зборів як загальнодержавного рівня, так і місцевого (21 вид податків і зборів проти 39 у чинній системі оподаткування), що дасть змогу дещо спростити їхнє адміністрування.

З метою зниження податкового навантаження на платників податків у проекті Податкового кодексу запропоновано знизити з 30 до 25% ставку податку на прибуток підприємств. Також порівняно з чинним Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" проектом кодексу передбачено збільшення норм амортизаційних відрахувань за основними фондами суб'єктів підприємницької діяльності в 1,6 разу.[7]

В умовах активного створення приватного сектору економіки зниження граничної ставки оподаткування доходів фізичних осіб до 25% замість 40% створить сприятливі умови для розвитку підприємницької діяльності громадян, розширить базу оподаткування за рахунок залучення доходів, які раніше не оподатковувалися, стимулюватиме збільшення реальної заробітної плати громадян. Отже, зниження ставок оподаткування доходів громадян сприятиме детінізації доходів населення, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню надходжень до бюджету.

Зниження з 20 до 17% ставки податку на додану вартість приведе до зниження цін на товари (роботи, послуги) та збільшить платоспроможний попит на внутрішньому ринку, що сприятиме пожвавленню торгівлі, дасть можливість збільшити кількість обігових коштів суб'єктів господарювання, поліпшить їхній фінансовий стан, оскільки ці кошти залишаться в розпорядженні підприємців, що є необхідною умовою для їхнього розвитку, сприятиме розвитку виробництва і збільшенню бюджетних надходжень у подальші роки. Крім того, зменшення ставок оподаткування є одним із головних економічних методів у боротьбі з тіньовою економікою.

Збільшенню надходжень до бюджету сприятиме також поетапне запровадження податку на нерухоме майно, складовою частиною якого буде податок на земельні ділянки та нерухомість, призначену для особистого користування громадян і використання суб'єктами господарювання з виробничою метою.[7]

Зважаючи, що нерухомість має такі ознаки, як візуальна наочність, постійність місцезнаходження, тривалість існування, державна реєстрація, вона -- ідеальний об'єкт оподаткування. Тому є підстави вважати, що податок на майно в частині будівель і споруд, поряд із земельними ділянками, стане стабільним і прогнозованим джерелом поповнення доходів бюджету.

До того ж передбачені проектом соціальні пільги для фізичних осіб виводять із числа платників такого податку більшість населення, яке має у своїй власності нерухомість, і робить цей податок орієнтованим на заможні верстви населення.

Для підтримки окремих галузей народного господарства та малого підприємництва проект передбачає можливість застосування спеціальних режимів оподаткування для суб'єктів малого підприємництва, сільськогосподарських товаровиробників, суб'єктів спеціальних (вільних) економічних зон, технологічних парків, інвесторів, що здійснюють свою діяльність за угодами про розподіл продукції.[7]

Прийняття проекту Податкового кодексу України сприятиме гармонізації податкового законодавства України з вимогами законодавства ЄС та положеннями угод системи ГАТТ/СОТ.

Висновки

Економічні перетворення в сучасній Україні і реформування відносин власності суттєво вплинули на реалізацію державою своїх економічних функцій і закономірно обумовили реформування системи податків. На шляху до ринкової економіки податки стають найбільш дійовим інструментом регулювання нових економічних відносин. Так вони призвані обмежувати стихійність ринкових процесів, впливати на формування виробничої і соціальної інфраструктури, зменшувати інфляцію.

Однак, як показує досвід розвитку розвинених країн, успіх національної реформи насамперед залежить від недійсності державних гарантій незалежності, обґрунтованості і стабільності правовідносин. Відсутність або неефективність таких гарантій, як правило, створює загрозу економічній безпеці держави, про реальність якої в умовах української дійсності свідчить криза неплатежів, падіння об'ємів виробництва, інфляція тощо.

Особливість реформування економіки України така, що податки і податкова система не зможуть ефективно функціонувати без належного правового забезпечення.

При цьому мова йде не тільки про захист бюджетних інтересів, а і про забезпечення конституційних прав і законних інтересів кожного платника податків.

Список використаної літератури