Бюджетна система України

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Фінансування окремих програм економічного і соціального спрямування за місцем реалізації цих програм здійснюється через механізм міжбюджетних трансфертів.

Бюджетним кодексом передбачені таємні видатки. Це видатки на утримання органів державної влади, функціональне призначення яких -- забезпечення національної безпеки. Вони включаються до Державного бюджету України без деталізації.

У Державному бюджеті обов'язково передбачається резервний фонд бюджету.

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбаченні при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Кабінет Міністрів України щомісячно звітує перед Верховною Радою України про витрачання коштів резервного фонду бюджету.

3.4 Видатки місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів відображають ті самі соціально-економічні відносини, що й видатки Державного бюджету, але на місцевому рівні й з урахуванням регіональних особливостей.

Видатки місцевих бюджетів базуються на тих самих законодавчих актах, що і доходи місцевих бюджетів. Так, ст.64 Закону Украйни «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини - видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень органами місцевого самоврядування, і видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Видатки місцевих бюджетів передбачені ст. 70 Бюджетного кодексу. Вони включають бюджетні призначення, установлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією відповідних програм.

Перелік програм залежить від рівня місцевого бюджету. Розглянемо окремі рівні.

Видатки, що здійснюються з бюджети сіл, селищ, міст районного підпорядкування ти їж об'єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів Це видатки на:

- утримання органів місцевого самоврядування;

- освіту (дошкільну освіту, загальну середню освіту (школи, дитячі садки);

- місцеву міліцію.

Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст АРК і міст обласного підпорядкування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Вони охоплюють видатки на:

1) державне управління;

2) освіту:

а. дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та містах обласного значення);

б. загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі: школи-дитячі садки (для міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;

в. інші державні освітні програми;

г. вищу освіту (вищі навчальні заклади I-IV рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, спільній власності територіальних громад, а також вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності) відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів;

3) охорону здоров'я:

а. первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки, дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, в тому числі ті, що знаходяться на території сіл, селищ, міст районного значення відповідного району); ( Підпункт "а" пункту 3 частини першої статті 89 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2350-IV ( 2350-15 ) від 13.01.2005 - дію Закону зупинено на 2006 рік згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 );

б. програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а. державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають в цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

б. державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

в. державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

г. районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

5) культуру і мистецтво:

а. державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);

6) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки;

7) державні програми розвитку фізичної культури і спорту:

а. утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення;

8) місцеву міліцію.

До видатків, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

- місцеву пожежну охорону;

- позашкільну освіту;

- програми місцевого значення, які стосуються дітей» молоді, жінок сім!;

- місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

- заходи з організації рятування на водах;

- обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

- транспорт, дорожнє господарство;

- інші програми.

Передання видатків на здійснення повноважень передбачено ст. 93 Бюджетного кодексу.

Бюджет розвитку за видатками включає:

- погашення основної суми боргу;

- капітальні вкладення;

- внески органів влади у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.

Для не передбачуваних видатків може бути сформований резервний фонд, який не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету. У разі його створення і використання Рада міністрів АРК та виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісячно звітують перед відповідними радами про витрачання коштів відповідного бюджету.

Специфічність напрямів видатків залежить від таких чинників:

- рівня місцевого бюджету;

- особливостей інфраструктури;

- фінансових можливостей адміністративно-територіальної одиниці;

- участі адміністративно-територіальної одиниці в загальнодержавних, регіональних програмах;

- необхідності вирішення актуальних місцевих проблем;

- інші (природоохоронні, зайнятість населення тощо).

Розділ 4. Сучасний стан та перспективи розвитку бюджетної системи України

Продовження реформування бюджетної системи значно вплинуло на структуру доходної та видаткової частини бюджету, що у свою чергу позначилось на структурі економічного розвитку країни. По-перше, були створені рівні умови господарювання: скорочено перелік податкових пільг (скасовані спеціальні режими оподаткування, передбачені для суб'єктів СЕН, ТПР та деяким галузям економіки) та схем податкової мінімізації з ефектом розширення бази оподаткування (посилився контроль за сплатою податків). По-друге, значно зросла соціальна складова бюджету за рахунок зниження рівня капітальних видатків.

На нинішньому етапі розвитку економіки держави все більшої гостроти набуває необхідність докорінного реформування бюджетних взаємозв'язків як за доходами, так І за видатками, а також міжбюджетних відносин. Це зумовлюється насамперед тим, що в ринкових умовах бюджет є основним джерелом фінансового забезпечення соціально-економічної політики в державі.

Відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин породжує низку негативних соціально-економічних наслідків:

- постійне недовнесення протягом останніх років належних державному бюджетові платежів і у зв'язку з цим недофінансування або затримка з фінансуваннями окремих видів видатків;

- відсутність механізму правового регулювання бюджетних відносин, відповідальності за порушення бюджетного законодавства;

- послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних ресурсів, що призводить до численних порушень, а від цього втрат державних коштів;

- неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності та здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему не контрольованості щодо використання коштів та майна;

- відсутність належної методології виконання державного бюджету через систему органів Державного казначейства України, чіткого розмежування повноважень усіх рівнів законодавчої та виконавчої влади.

Усе це потребує пошуку напрямків удосконалення бюджетного процесу, який би відображав конкретну спрямованість бюджетних відносин на розв'язання економічних і соціальних завдань та включав широке коло дієвих важелів за допомогою яких держава здійснюватиме розподільчі й перерозполільчі функції.

Для вдосконалення функціонування бюджетної системи в Україні, на наш погляд, необхідно здійснити наступне:

- уточнити нині діючі процедури підготовки та прийняття бюджету;

- встановити процес утворення зобов'язань за платежами до бюджету та їх погашення так, щоб не припускати утворення заборгованості в бюджетній сфері;

- контролювати максимальний рівень державного боргу та гарантійних зобов'язань уряду;

- чітко визначити відповідальність розпорядників бюджетних коштів на всіх рівнях.

Особливо слід наголосити на необхідності встановлення жорстких заходів відповідальності за порушення бюджетного законодавства. Щодо розпорядників бюджетних коштів, які порушують бюджетне законодавство, доцільно застосовувати такі санкції:

- призупинення повноважень за асигнуваннями або управління доходами чи видатками;

- запровадження обмеження щодо використання бюджетних рахунків;

- скасування або призупинення бюджетних асигнувань для відшкодування незаконно витрачених коштів або вимоги їх відшкодування.

Урегулювання проблеми відповідальності учасників бюджетного процесу за повне та своєчасне фінансування., цільове використання бюджетних коштів, своєчасне повернення бюджетних позичок сприятиме підвищенню ефективності бюджетного процесу, оздоровленню державних фінансів.

Україна вступає до етапу свого розвитку, який потребуватиме відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджетних видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Між тим, ця потреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичкового фінансування бюджету, особливо - із зовнішніх джерел.

Збереження можливості звернутися до інструментів позичкового фінансування у випадку депресії та стагнації вимагає скористатися періодом економічного зростання, яке відбувається під впливом активної зовнішньої кон'юнктури, з позитивним сальдо поточного рахунку платіжного балансу та зростанням надходження прямих іноземних інвестицій, для зменшення обсягів зовнішньої заборгованості України. Відтак, враховуючи також комплекс макроекономічних проблем та загроз, які супроводжують процес позичкового фінансування державних видатків, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив такому фінансуванню.

Йдеться як про безпосереднє наповнення бюджету держави завдяки послідовній політиці оптимізації податкового навантаження та детінізації економіки, так і про зменшення потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповідних завдань. На нашу думку, пріоритетними напрямками такої політики мають бути:

- оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади: житлово-комунальної сфери, медичного обслуговування, інформаційного забезпечення тощо, шляхом залучення до їхнього підрядного виконання на тендерній основі приватних компаній та суб'єктів підприємництва;

- розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо;

- заохочення комерційного кредитування суб'єктів господарської діяльності, насамперед, тих, які сьогодні обґрунтовано отримують державну фінансову підтримку у вигляді податкових та інших пільг, субсидій, дотацій тощо;

- заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки;

- цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку, в тому числі - підтримка первинної емісії цільових інвестиційних цінних паперів.

У 2007 році уряд затвердив прогноз показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, витрат і фінансування на 2009-2011 роки. Відповідну постанову Кабінету міністрів №1216 підписано 10 жовтня 2007 року. Згідно документу в 2009-2011 роках в Україні зберігатиметься позитивна динаміка соціально-економічного розвитку в умовах продовження проведення структурних реформ, поліпшення інвестиційного клімату, побудови інноваційно-інвестиційної моделі розвитку всіх секторів економіки в середньостроковій перспективі.

Так, в 2009 році валовий внутрішній продукт очікується на рівні 944,2 млрд. грн., в 2010 році - 1099,6 млрд. грн., 2011 року - 1275,4 млрд. грн.

Також, прогнозується подальше підвищення рівня життя населення, збереження мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму, зростання реальної заробітної плати. Водночас передбачається подальший розвиток системи соціального та пенсійного страхування, удосконалення недержавного пенсійного забезпечення, відновлення тенденції до зростання зайнятості населення та, відповідно, зниження рівня безробіття.

Планується, що загальний обсяг доходів зведеного бюджету в 2009 році складе 283280,2 млн. грн. (30% до ВВП), у 2010 році - 326635,7 млн. грн. (29,7%), у 2011 році - 371177,1 млн. грн. (29,1%).

При розробці прогнозних показників витратної частини зведеного бюджету України на середньостроковий період враховано реальне зростання витрат на оплату праці працівників бюджетних установ у 2009 році на 10%. Реальне зростання відповідних витрат в 2009-2011 роках планується до 5% щороку; зростання обсягу витрат бюджетних установ на оплату комунальних послуг та енергоносіїв - до 12%; реальне зростання капітальних витрат - у межах 10% щороку.

При цьому, конкретні показники змін обсягу витрат за цими статтями на відповідний рік визначатимуться залежно від реальних можливостей бюджету, фактичного рівня тарифів на житлово-комунальні послуги та енергоносії.

За прогнозами, загальний обсяг витрат зведеного бюджету в 2009 році складе 304996,8 млн. грн. (32,3% до ВВП), у 2010 році - 351926,5 млн. грн. (32%), у 2011 році - 398598,2 млн. грн. (31,3%).

Граничними бюджетними параметрами на середньострокову перспективу залишаються: утримання бюджетного дефіциту на економічно безпечному рівні - до 3% валового внутрішнього продукту (ВВП); утримання обсягу держборгу щодо ВВП на рівні - не вище 20%; утримання частки перерозподілу ВВП через зведений бюджет України на рівні не вище ніж у 2007 році (30,4% ВВП).

Показники соціально-економічного розвитку України 2005-2007 р.р.

Основні показники соціально-економічного розвитку України 2006-208 рр.

Висновок

Державний бюджет є одною із головних ланок фінансової системи. З його допомогою уряд концентрує у своїх руках значну частину національного доходу, перерозподіленого фінансовими методами. У цій ланці зосереджуються найкрупніші прибутки і найбільш важливі в політичному й економічному відношенні витрати. Бюджет тісно пов'язаний з іншими ланками фінансової системи, виступає координуючим центром і надає їм необхідну допомогу у формі бюджетних дотацій, субсидій, гарантій, забезпечуючи більш-менш нормальне функціонування інших ланок фінансової системи.

Дослідження проблем функціонування бюджетної системи викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення.

Ринкова модель економіки, а також усі без винятку інші моделі не можуть існувати й розвиватися без втручання держави в процеси розподілу й перерозподілу новоствореної вартості в суспільстві. Для цього використовуються фінанси, а бюджетна система є конкретною формою реалізації функцій держави. З розвитком цивілізації бюджетна система стає унікальним інструментом здійснення економічної політики, не лише за ринкових умов, а й у тоталітарних, монархічних та інших системах. В бюджеті сконцентровані інтереси держави, підприємців і населення. Об'єктом цих інтересів завжди є валовий внутрішній продукт, власне напрямки та методи його розподілу й перерозподілу.

Надання населенню суспільних благ стає однією з функцій держави в економіці вільної конкуренції, фінансування яких здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Список використаної літератури

1. Булгакова С.О., Василенко Л.І., Єрмошенко Л.В., Огонь Ц.Г., Масленнікова Т.О. Бюджетна система України: Навч. посіб. / Київський національний торговельно- економічний ун-т. - К. : КНТЕУ, 2003. - 287с.

2. Бюджетний кодекс України.

3. Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

4. Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік».

5. Ковальчук А. Законодавчі проблеми бюджетного процесу в Україні // Право України (укр.).- 2005.- № 3.- C.31-34.

6. Конституція України. - 1996р.

7. Кульчицький М.І., Перун З.В. Формування та виконання бюджету за програмно-цільовим методом // Фінанси України (укр.).- 2005.- № 2.- C.78-84.

8. Луніна І.О., “Державні видатки: тенденції і фактори зростання”. Фінанси України. - №4, 2001. - с.104-110;

9. Огонь Ц.Г. Бюджет в умовах макроекономічного розвитку України // Актуальні проблеми економіки (укр.).- 2004.- № 5.- C.25-34.

10. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України: Навч. посібник. - К.: Знання - Прес, 2006 - 607 с.

11. http://www.minfin.gov.ua/

12. http://www.president.gov.ua/

13. http://www.ukrstat.gov.ua/

14. http://www.zakon.rada.gov.ua/