Бюджетна система та її складові

-- фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять підакцизні речі на митну територію України;

-- юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари в податкових агентів.

Є певні особливості впливу акцизного збору на фінансово-господарську діяльність підприємств, зайнятих виробництвом і реалізацією підакцизних товарів (виробнича діяльність) або імпортом підакцизних товарів з наступною реалізацією (торговельна діяльність). Ці особливості залежать від ставок акцизного збору, методики розрахунку суми податку, терміну його сплати в бюджет, джерел сплати суб'єктом підприємництва.

Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір (підакцизних товарів), і ставки акцизного збору затверджуються законодавчо і є єдиними на всій території України для вітчизняних та імпортних товарів.

З 1 січня 2000 р. значно скорочено перелік підакцизних товарів, змінено ставки податку та запроваджено новий механізм обчислення акцизного збору для імпортованих товарів за застосування ставки акцизного збору у відсотках.

До підакцизних товарів віднесено:

-- бензини моторні;

-- дизельне пальне;

-- автомобілі;

-- тютюнові вироби;

-- ювелірні вироби;

-- спирт етиловий та алкогольні напої;

-- пиво солодове.

Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох варіантах:

-- у твердих сумах з одиниці реалізованого товару;

-- за ставками у відсотках до обороту з продажу товарів.

Ставки акцизного збору встановлені у твердих сумах з одиниці товарів, що реалізовані. Ці ставки диференційовано залежно від якісних характеристик товару і визначено в гривнях (щодо тютюнових виробів) та в ЄВРО (щодо бензину, дистиляторів, пива, алкогольних напоїв).

Акцизний збір, обчислений в ЄВРО для товарів, що їх вироблено і реалізовано в Україні, сплачується у валюті України. При цьому використовується валютний (обмінний) курс Національного банку, що діяв на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація товару. Цей курс для обчислення ставок акцизного збору залишається незмінним протягом кварталу.

Акцизний збір, обчислений в ЄВРО для товарів, що імпортуються в Україну, сплачується у валюті України за валютним (обмінним) курсом Національного банку, який діяв на день подання митної декларації.

За використання відсоткових ставок акцизного збору можливі такі варіанти визначення обороту, що оподатковується:

1) для товарів, що реалізовуються за вільними цінами, оподаткований оборот визначається виходячи з їхньої вартості за вказаними цінами, без урахування акцизного збору і податку на додану вартість;

2) для товарів, що реалізуються за державними фіксованими та регульованими цінами, оподаткований оборот визначається виходячи з їхньої вартості за вказаними цінами без урахування торговельних знижок, а також суми податку на додану вартість;

3) за закупівлі імпортних товарів оподаткований оборот визначається виходячи з їхньої митної вартості та включаючи мито.

Строки сплати акцизного збору в бюджет залежать від виду підакцизних товарів, суми податку.

-- Підприємства-виробники, що реалізують спирт, алкогольні напої, пиво, сплачують податок на третій робочий день після здійснення обороту за реалізації.

-- Підприємства-виробники, що реалізують тютюнові вироби, податок сплачують один раз на місяць (до 16 числа), виходячи з фактичного обсягу реалізації за минулий місяць.

-- Власники (замовники) алкогольних напоїв, спирту, пива, тютюнових виробів, виготовлених в Україні з використанням давальницької сировини, сплачують податок не пізніше дня отримання продукції.

-- Підприємства, (крім указаних вище), в яких середньомісячна сума акцизного збору за минулий рік становила понад 25 тис. грн., сплачують податок щодекади (15, 25 числа поточного місяця і 5 числа місяця, наступного за звітним), виходячи з фактичного обороту за звітну декаду.

-- Решта підприємств сплачує податок щомісяця до 15 числа також виходячи з фактичного обороту за минулий місяць.

За імпортовані підакцизні товари акцизний збір сплачується під час «розмитнення» імпортного товару.

Аналіз зазначених термінів сплати акцизного збору дає змогу дійти таких висновків:

1) найбільш негативний вплив на фінансовий стан суб'єктів господарювання справляє сплата акцизного збору на імпортовані товари. Суб'єкти господарювання зобов'язані сплатити акцизний збір під час «розмитнення» товару, а за алкогольні та тютюнові вироби -- під час придбання марок акцизного збору за рахунок своїх оборотних коштів. Відшкодування цих коштів відбудеться тільки після реалізації товарів. Отже, має місце іммобілізація оборотних коштів суб'єктів господарювання на сплату акцизного збору. Період іммобілізації залежить від часу між сплатою акцизного збору і реалізацією товарів, що імпортуються. Слід звернути увагу, що в разі імпорту підакцизних товарів не дозволяється використовувати векселі для розрахунків з бюджетом (крім імпорту паливно-мастильних матеріалів). Відтак немає можливості відстрочування сплати акцизного збору. Імпортерам підакцизних товарів не дозволяється користуватись векселями і для сплати податку на додану вартість (крім імпорту бензину);

2) у підприємств, що виробляють і реалізують підакцизні товари, також може мати місце іммобілізація оборотних коштів на сплату акцизного збору. Це пояснюється тим, що оподаткований оборот, який ураховується для обчислення акцизного збору, визначається за фактом відвантаження підакцизних товарів. Коли станеться затримка в оплаті відвантаженої продукції, може мати місце іммобілізація оборотних коштів на сплату збору. Така ситуація частіше трапляється за щоденної та подекадної сплати податку;

3) якщо оплата покупцями підакцизних товарів здійснюється авансом або одночасно з відвантаженням продукції постачальником, іммобілізації оборотних коштів у постачальника на сплату акцизного збору може і не статися. Більше того, за подекадної та місячної сплати податку постачальник певний час використовуватиме у власному обороті частину акцизного збору, що підлягає перерахуванню в бюджет.

Негативний вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств податку «акцизний збір» (як і інших непрямих податків) матиме місце тоді, коли встановлення або підвищення ставок податку супроводжується підвищенням цін, обмежує обсяг виробництва і реалізації товарів, призводить до нагромадження нереалізованих товарів.

Пільги щодо акцизного збору. На фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання справляють вплив пільги, надані стосовно акцизного збору.

1. Акцизний збір не справляється в разі реалізації підакцизних товарів на експорт за іноземну валюту. Ця пільга підвищує конкурентоспроможність відповідних товарів на зарубіжних ринках, сприяє збільшенню надходжень валютних ресурсів.

2. Не обкладаються акцизним збором обороти з реалізації підакцизних товарів для виробництва інших підакцизних товарів. У цьому разі виключається можливість подвійного оподаткування.

3. Не підлягає обкладанню акцизним збором реалізація легкових автомобілів спеціального призначення.

4.Не оподатковується оборот з реалізації спирту етилового для виготовлення лікарських засобів і ветеринарних препаратів.

5. Встановлені певні пільги щодо справлення акцизного збору в спеціальних економічних зонах, визначених відповідними законами України.

Податок на додану вартість (ПДВ) домінує серед непрямих податків, що надходять до бюджету. Тобто це податок, який виконує яскраво виражену фіскальну функцію. Як уже зазначалось вище, особливість ПДВ полягає в тім, що саме він справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання та на їхній фінансовий стан.

Платники податку. Платниками податку в бюджет є суб'єкти господарської діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Об'єкт оподаткування. Об'єктом оподаткування є такі операції, здійснювані платниками податку, суб'єктами господарювання:

-- продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);

-- завезення (пересилання) товарів на митну територію України, виконання робіт (послуг), що здійснюється нерезидентами для використання або споживання цих робіт (послуг) на митній території України; завезення (пересилання) майна згідно з договорами оренди (лізингу), застави, іпотеки;

-- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

Отже, об'єктом оподаткування є операції, зв'язані з продажем товарів (робіт, послуг) усередині держави, їхнім імпортом чи експортом.

Слід звернути увагу, що законодавчо визначено поняття продажу товарів (робіт, послуг). Продаж товарів -- це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, іншими цивільно-правовими договорами та передбачають передачу права власності на товари за компенсацію, а також операції з безоплатного надання товарів.

Не є продажем операції з передачі товарів згідно з договорами комісії (консигнації), поруки, відповідального зберігання, довірчого управління, оренди (лізингу) та інших громадянсько-правових договорів, що не передбачають передачу права власності на товари іншій особі.

Продаж послуг (робіт) -- це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (робіт) з передачею права користування або розпоряджання товарами, у тім числі нематеріальними активами, за компенсацію, а також операції з безкоштовного надання послуг. Продаж послуг (результатів робіт) включає надання права користування або розпоряджання товарами згідно з договорами оренди (лізингу), продажу, ліцензування, установлених законом способів передачі права інтелектуальної власності.

Не вважаються об'єктами оподаткування такі операції, здійснювані суб'єктами господарювання:

-- випуск, розміщення і продаж цінних паперів, емітованих суб'єктами підприємницької діяльності, а також деривативів;

-- обмін цінних паперів на інші цінні папери, депозитарна, реєстраторська та клірингова діяльність з цінними паперами;

-- передача майна в оренду і його повернення після закінчення терміну договору оренди, сплата орендних платежів відповідно до договорів фінансової оренди;

-- надання послуг зі страхування й перестрахування, із соціального та пенсійного страхування;

-- обіг валютних цінностей;

-- надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, за кредитними і депозитними договорами;

-- виплата заробітної плати, інших грошових виплат, дивідендів;

-- надання брокерських, дилерських послуг з укладанням контрактів на торгівлю цінними паперами і деривативами на ринку цінних паперів;

-- передача основних фондів у формі внесків у статутні фонди юридичних осіб в обмін на їхні корпоративні права.

База оподаткування. База оподаткування для нарахування ПДВ залежить від сфери та виду діяльності суб'єкта господарювання. Розглянемо можливі варіанти визначення бази оподаткування.

База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості цих товарів (робіт, послуг), розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір та інші загальнодержавні податки і збори.

4. Видатки бюджету на охорону та управління

Видатки на оборону та безпеку держави, як і видатки на управління, зумовлені природою і функціями держави, необхідністю захисту її інтересів у міжнародному співтоваристві. Зміни, які відбулися у світі після розпаду СРСР, припинення гонки озброєнь, ліквідація стратегічної військової техніки значно вплинули на склад і динаміку видатків на національну оборону і безпеку в Україні.

Фінансування оборони залежить від прийнятої воєнної доктрини. Існують три основні її типи:

1. Повна відмова від військових видатків.

2.Створення могутньої воєнної супердержави.

3.Фінансування оборони за принципом мінімальної достатності.

Фінансування видатків на оборону в Україні здійснюється на основі третього принципу. Переважна частина видатків фінансується з Державного бюджету. Місцеві бюджети забезпечують утримання військових комісаріатів.

Законом “Про оборону України” визначено воєнну доктрину держави, яка ґрунтується на принципах оборонної достатності Збройних сил і на тому, що Україна не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету та дотримання неядерних принципів, а тому поставила за мету не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Україна не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у жодному народові образ ворога, ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не стане сама об'єктом агресії.

Виходячи із спрямованості воєнної доктрини особливістю видатків на національну оборону і безпеку є те, що вони не пов'язані з проведенням агресії, війн, з участю у міжнародних конфліктах тощо. Головне завдання, яке стоїть перед Збройними силами України, це захист державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Україна виступає на світовій арені за послідовне втілення принципу неподільності та гарантування безпеки усіх держав за безпеки кожної, а також за право всіх держав обирати ті засоби безпеки, які вони вважають за доцільне. З метою посилення гарантій національної безпеки Україна провадить політику інтеграції до європейських та євроатлантичних політичних та економічних організацій та структур безпеки.

Отже, абсолютні обсяги видатків на оборону і безпеку держави визначаються багатьма чинниками, серед яких:

міжнародне становище та пріоритети зовнішньої державної політики

участь у військових угрупованнях

рівень розвитку економіки і фінансові можливості держави з фінансування оборони

територія країни, довжина та характер кордонів

обсяг грошового утримання та пенсійного забезпечення військовослужбовців

рівень цін на сучасну військову техніку, вартість та обсяги поставок для армії та флоту.

Витрати на культурно-побутові потреби військовослужбовців.

Видатки на оборону та безпеку держави мають непродуктивний характер, оскільки вони не сприяють приросту ВВП, розвитку продуктивних сил, і тому важливим питанням є обґрунтування абсолютних обсягів вказаних видатків. Адже скорочення Збройних сил, зменшення військових видатків дає змогу спрямувати бюджетні кошти на інші потреби країни, зокрема на забезпечення стійкого економічного зростання, розвиток науки та техніки, збільшення інвестиційних ресурсів, покращення добробуту населення.

Видатки на національну оборону згідно з функціональною класифікацією видатків включають:

утримання Збройних Сил;

закупівлю озброєння і військової техніки;

капітальне будівництво і придбання обладнання для Міністерства оборони, будівництво житла для військовослужбовців;

науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;

інші видатки в галузі оборони (участь в міжнародних заходах з підтримки миру, утримання Головної військової інспекції та науково-координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених в запас, фінансування заходів з ліквідації стратегічних озброєнь, підготовка призовників);

· мобілізаційна підготовка галузей народного господарства.

До складу видатків на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави долучаються видатки на утримання :

органів внутрішніх справ

внутрішніх військ МВС України

прокуратури

кримінально-виправної системи

Прикордонних військ

Служби безпеки України

Пожежної охорони

Головного управління урядового зв'язку

інших правоохоронних органів (управління державної охорони, спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів, адресно-довідкових бюро, розвідувальних органів, національного бюро розслідувань).

Верховна Рада України відповідно до повноважень затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Збройних сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ.

Для установ Міністерства оборони розпорядники коштів поділяються наступним чином:

Головним розпорядником коштів є Міністр оборони України

Розпорядниками коштів другого ступеня є командуючі оперативних командувань і видів Збройних сил

Розпорядниками коштів третього ступеня є командири (начальники) військових частин, установ та організацій.

Утримання військових частин здійснюється на основі кошторису. Основні статті видатків -- грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т. д.). Розмір грошового утримання залежить від двох основних чинників -- посади та військового звання. Також встановлюється надбавка за вислугу років. Важливе місце в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбовців -- харчування, обмундирування, витрати на проведення бойової підготовки (навчання, стрільби, польоти).

Фінансування придбання озброєння та військової техніки визначається потребами, пов'язаними з постійною заміною техніки і озброєння в зв'язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.

Контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, які спрямовуються на національну оборону, правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів.

Видатки на управління

Практична реалізація управлінської функції держави, яка потребує постійного фінансування здійснюється через систему спеціальних органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

До видатків бюджету на управління відносяться два напрями фінансування:

державне управління;

міжнародна діяльність;

Державне управління включає:

функціонування законодавчої влади;

функціонування виконавчої влади;

утримання Президента України та його апарату;

утримання фінансових та фіскальних органів;

загальне планування і статистичні служби;

інші видатки на загальнодержавне управління

Видатки на утримання законодавчої гілки влади покриваються за рахунок Державного бюджету України. На утримання Президії Верховної Ради і апарату службовців ВРУ складається штатний розпис з кількістю працюючих і кошторис витрат, необхідних для діяльності ВРУ. З державного бюджету також фінансуються витрати на проведення виборів до ВРУ та загальнодержавних референдумів. З державного бюджету також проводиться і фінансування витрат по утриманню апарату Президента України (його адміністрації), КМУ та місцевих державних адміністрацій.

Витрати на утримання судової влади також проводяться за рахунок державного бюджету у відповідності з правилами кошторисно-бюджетного фінансування.

Діяльність органів місцевого самоврядування та їх виконавчих комітетів фінансується за рахунок місцевих бюджетів, окрім виконання тих функцій, які делегуються їм з загальнодержавного рівня, у відповідності до статті 143 Конституції України, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади; у таких випадках держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, також компенсуються з державного бюджету.

Міжнародна діяльність включає:

міжнародне співробітництво;

реалізацію міжнародних угод;

міжнародні культурні, наукові та інформаційні зв'язки.

Фінансування органів управління здійснюється за кошторисом. В основі фінансування лежить штатний розпис. Чисельність персоналу та ставки зарплати встановлюються відповідними керівними структурами.

Перелік використаної літератури

1. Зюнькін А.Г. Фінансове право : Опорний конспект лекцій. - К.: МАУП, 1999.

2. Базилевич В.Д. Державні фінанси України. Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.

3. О.Д. Василик, К.В. Павлюк. - 2-е видання. - К.: ЦНЛ, 2004.

4. Опарін В.М. Бюджетна система: Навч.- метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.:КНЕУ, 2002.

5. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. - К.: ЦНЛ, 2006.

6. Юрій С.І. Бюджетна система Укріїни: Навч. посібник. - К.: ЦНЛ, 2006.