Поняття, принципи і система безготівкових розрахунків

В Україні використання векселів у господарському обороті почалося з 1992 року. вексельний обіг у вітчизняному народному господарстві є знаряддям комерційного кредиту та поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності. важливою є роль векселів для покриття взаємної заборгованності господарських суб'єктів. Однак обсяги вексельного обігу в Україні майже не зростають, а якість самих векселів знижується.

Головні особливості векселя полягають у тому, що він є по-перше, абстрактним борговим зобов'язанням. Тобто в тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге властива беззастережність, обов'язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі. Це означає, що фізичні та юридичні особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов'язання сплатити власнику (векселедержателю) вказану в ньому суму у встановлений строк; по-третє, вексель випускається на порівняно короткий строк. Формально він може випускатись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1-3 місяці; по-четверте, предметом вексельного зобов'язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п'яте, виникнувши на основі кредитної комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремився від неї. А.В.Демніковський, Сучасний вексельний обіг: Нав. посібник- К.: тов.”Знання”, КОО, 1996

Випускаються два виду векселів: простий і переказний.

Простий (соло-вексель) - вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Розрізняють два види простих векселів: комерційні векселі, що мають відношення до торгових кредитних операцій, а також банківські векселі, які оформляють надання готівкових коштів комерційними банками своїм клієнтом.

Переказний вексель, або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент-одержувач грошей, який володіє векселем, пред'являє його до оплати трасату і одержує гроші.

Основною від'ємністю простого векселя від переказного є те, що при розрахунках за допомогою простого векселя векселедавець і платник є однією особою.

У практиці обігу векселів склалися кілька їх різновидів:

по-перше, вексель авізований (adrice bill) - вексель, поставлений на облік у податковій інспекції або в митній службі;

по-друге, вексель авансовий ( advance bill) - вексель, що застосувався у кредитних відносинах СРСР у 1922-1929рр. Він передбачав взаємне кредитування господарських організацій шляхом авансування майбутніх поставок чи надання послуг;

по-третє, вексель бланковий - вексель, котрий випускається покупцем як чистий формуляр векселя, що в майбутньому буде заповнений продавцем. Тобто в момент укладання угоди про купівлю ще не встановлено остаточну ціну товару і строк його поставки;

по-четверте, вексель безтоварний - вексель, у тексті якого зазначено, що валюта отримана не товаром, а готівкою або будь-якими іншими способами.

по-п'яте, вексель бронзовий (accommodation bill) - вексель, що не має майнового забезпечення. Він переважно видається з метою штучного збільшення боргів особи у випадку її неспроможності відповідати за забов'язаннями.

по-шосте, вексель дружній - вексель, що його акцептує хтось із дружніх мотивів і сподівається, що йому не доведеться відповідати за забов'язаннями даного векселя. Такий акцептант просить надати дружню послугу підприємству, що відчуває фінансові труднощі, щоб воно змогло покрити свої зобов'язання акцентованим векселем, а потім уже забезпечити виконання своїх зобов'язань і за даним векселем.

В обігу можуть перебувати також векселі іногородні (bill on another piace). Вони передбачають місце здійснення платежу, що не є місцем перебування векселедержателя чи місцем обліку даного векселя.

Покриття видатків держави спричинило появу векселів казначейських - один із видів державних цінних паперів строком до 12 місяців.

Основними суб'єктами економічних відносин при розрахунках векселями є:

- векселедавець (трасант, перший набувач векселя);

- векселедержатель (ремітент);

- платник (трасат).

Трасат (платник) стає боржником за векселем тільки після того, як акцентує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Лише після акцепту вексель стає повноцінним виконавчим документом. Вексель може виписати як платник, так і постачальник. Якщо вексель випускається постачальником, то платник повинен обов'язково акцентувати такий вексель.

Строк платежу за векселем встановлюється за взаємною домовленістю між постачальником і покупцем. При настанні строку платежу за векселем він оплачується за рахунок коштів платника з його розрахункового рахунку.

Вексельний обіг, таким чином, пов'язаний з виненкненям боргу (боргових забов'язань) у відносинах між постачальниками і покупцями (споживачами). Схема взаємозв'язків у найпростішому вигляді тут така: підприємство отримавши вексель від свого покупця, використовує цей вексель для розрахунків уже зі своїм постачальником.

Невиконання умов вексельного обігу, недоплата векселя у визначений строк призводить до банкрутства боржника на основі реалізації принципу повної матеріальної відповідальності.

Важливе значення сьогодні має формування надійного механізму регулювання вексельного обігу. Інституціональну основу такого механізму могла б скласти загальнодержавна вексельна палата, яка могла б організувати реєстровий контроль векселів за єдиними правилами, а також взяти на себе ведення зведеного реєстру вексельних випусків. Реєстрація векселів, відстежування шляхів їх руху дозволяє відразу ж розпізнати фальшиві векселі, підробки, виявити факти недобросовісного придбання векселів.

Вексель є абстрактним борговим зобов'язанням, тобто у ньому не вказується матеріальна підстава боргу на відміну від інших розрахункових документів, у яких чітко зафіксовано, за які товарно-матеріальні цінності (послуги, роботи) здійснюється розрахунки.

Вексель - це документ, складений у письмовій формі на папері, який містить строго визначену кількість обов'язкових реквізитів. У цьому зв'язку малоперспективним є розвиток розрахункових операцій з без документарними векселями, тобто використання електронної форми векселів. Бездокументарний обіг не може забезпечити, наприклад, такого реквізиту векселя, як підпис того, хто його видає, що позбавляє вексель законної сили. Відсутність підпису векселедавця у векселі робить цей цінний папір беззмістовним. Без підпису немає письмового зобов'язання.

Будь-який переказний вексель може бути переданий за допомогою здійснення особливого передатного надпису на звороті векселя-індосаменту. Особа, яка при цьому поступається своїм правами, називається (індосант), а яка набуває їх - “індосат”. Здійснюючи індосамент інодосант бере на себе абстрактні зобов'язання, подібно до того, як це робить векселедержатель за видачі векселя. Особа у якої знаходиться переказний вексель, розглядається як векселедержатель, якщо вона засновує право на перервному ряді індосаментів. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навч. посібник. -К.: Товариство “Знання”, коо, 1998

Платіж за переказним векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля - вексельного поручительства. Аваліст, тобто особа, яка здійснила аваль, приймає на себе відповідальність за виконання забов'язання щодо оплати векселя. Аваль збільшує надійність векселя, і таким чином, сприяє широкому застосуванню цієї форми безготівкових розрахунків. Аваліст несе відповідальність так само, як і той з кого він дав аваль.

При настанні строку платежу, якщо платіж не був здійсненний векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших забов'язаних осіб. Відмова у акцепті або у платежі має бути засвідчена актом, складеним у публічному порядку (протест у неакцепті або неплатежі). У разі оголошення неспроможним платника або векселедавця для здійснення векселедержателем належних йому прав достатньо пред'явлення судового визначення щодо оголошення неспроможності.

В умовах кризи платежів і фінансового незабезпечення міжгосподарських зв'язків вексельний обіг може стати ефективною формою безготівкових розрахунків.

6) Інкасові доручення - (розпорядження) застосовуються при одержані від боржника платежу за виконaвчими або прирівнями до них документами, які подав на інкасо стягувач.

Інкасове доручення - це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли ім надане право безспірного стягування коштів.

У рядку “Призначення платежу” інкасового доручення вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), і документ на підставі якого здійснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменування “платіжна вимога” зазаначається “розпорядження” або “інкасове доручення”. Аогутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навчальний посібник. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998

У разі, якщо в інкасовому дорученні не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк повинен повернути його без виконання. Відповідальність за достовірність даних інкасового доручення (розпорядження) накладається на стягувача.

Документи на безпірне стягування та безакцептне списання коштів приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств. У разі відсутності коштів на рахунках вони враховуються на позабюджетному рахунку №9929 “Розрахункові документи, обов'язкові до сплати”.

Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих прокуратури, внутрішніх справ та служби безпеки України щодо накладання арешту на кошти юридичних та фізичних осіб.

Ухвала суду або постанова прокурора, слідчого посилається безпосередньо до банку, в якому видкрито рахунок юридичної або фізичної особи, на кошти якої накладений арешт. У разі накладання арешту на коти на рахунку банком припиняється списання коштів за розпорядженням власника рахунка ( в тому числі використання коштів на потреби пидприємства та виплату заробітної плати і прирівняних до неї платежів) за винятком платежів до бюджету.

7) Платіжна вимога.

Платіжна вимога - розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів.

Безакцептну списання коштів - це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові, одержувачем коштів. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навчальний посібник. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998

Безспірне стягнення коштів з рахунків у банках може бути здійснено:

-- за виконавчими листами, виданими судами;

-- за наказами арбітражних судів та іншими виконавчими документами, визнаними законодавством України.

Безспірне стягнення коштів здійснюється через банк списанням коштів з рахунка відповідних підприємств (організацій). При цьому до розрахункового документа додається орігінал виконавчого документа або належним чином оформлений дублікат.

Платіжна вимога - це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунка платника. Платіжна вимога із супровідним реєстром подається стягувачем (одержувачем) у банк, в якому він обслуговується. У платіжній вимозі має бути зазначене призначення платежу та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право безспірного стягнення та безакцептного списання коштів.

Відповідальність за обгрунтованність і правільність внесення даних у розрахункові документи у разі безпірного стягнення та безакцентного списання коштів несе стягувач.

Розрахунки платіжними вимогами здійснюються за такою схемою:

1) Одержувач коштів виписує і здає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника і реєстр вимог;

2) Банк одержувача пересилає платнику вимогу і реєстр банку платника;

3) Банк платника видає платникові платіжну вимогу і повідомляє про платіж;

4) На основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунка платника;

5) З банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача;

6) Банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувча коштів.

ВИСНОВОК

Розрахункові видносини в Україні так як і національна економіка України знаходиться на етапі становлення. Саме тому, як раз зараз необхідно правильні основи розрахункових видносин, вибрати правильні шляхи їх розвитку і привести у відповідність до нових умов розвитку і життя нормативно-правову базу.

В умовах риноквого господарювання, винекнення підприємств різних форм власності в здійснені розрахунків усунено зайву централізацію, регламентацію, уніфіковано порядок їх здійснення. Однак, здійснюючи розрахунки, як підприємства, так і кредитні установи зобов'занні суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дісципліни.

В сучасних умовах гроші є невід'ємним атрибутом господарського життя. Тому всі угоди, які пов'язані з поставкою матеріальних цінностей і наданням послуг, завершуються грошовими розрахунками. Останні можуть приймати, як готівкову, так і безготівкову форму розрахунку.

Організація грошових розрахунків з використанням безготівкових грошей є більш переважливою, на відміну від розрахунків із застосуванням готівкових, грошей, оскільки в першому випадку досягається значна економія на “издержках обращения”.

Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяє розгалуженна гілка банків, а також зацікавленність держави в їх розвитку.

Таким чином безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки шляхом запису по рахункам в банках, коли гроші списуються з рахунку платника і зараховуються на рахунок отримувача. Безготівкові розрахунки в господарстві організовані по визначеній системі, під якою розуміють сукупність принципів організації безготівкових розрахунків, вимог, що застосовуються до їх організації, визначених певними умовами господарювання, а також форм і способів розрахунків і пов'язаного з ними обігу документів.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки здійснюються за грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

У сучасних умовах використовуються такі основні форми безготівоквих розрахунків:

-- платіжне доручення;

-- платіжні вимоги - доручення;

-- чеки;

-- акредитив;

-- платіжні вимоги;

-- векселя;

-- інкасові доручення (розпорядження).

Форми безготівкових розрахунків розрізняють залежно від характеру і змісту відповідних розрахункових документів.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам-власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Отже, питання розрахункових документів, є досить актуальним на сьогоднишній час. Воно є дуже важливим для розвитку національної економіки, і потребує більш чіткої законодавчої регламентації. На мою думку в законодавстві треба більше уваги приділяти таким формам безготівкових розрахунків як чеки, акредитив і виксель.

Стабільність фінансової системи України і національної економіки безпосередьо пов'язана зі стабільністю розрахункової системи, тобто з наяністю надійного механізму платежів, що дозволяють безперебійно здійснювати розрахункові операції.

Список використаної літератури

Закон України "Про банки і банківську діяльність".

Інструкція Правління НБУ "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, від 2 серпня 1996р.

Положення Кабінету Міністрів України і НБУ "Про переказний і простий вексель" від 10.09.97р.

Інструкція НБУ "Про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України" від 2 лютого 1995р.

Агарков М.М. Основы банковского права. Курс лекций.-М.: Издательство БЕК, 1994.

Банковское дело. Под ред. В.И. Колесникова и Л.П. Кроливецкой. М: Финансы и статистика, 1996

Ефимова Л.Г. Банковское право. Учебное и практическое пособие.- М.: Издательство БЭК, 1994

Ерліхівській збірник / під ред, Воронової Л.К. і Пацурківського П.С. - Чернівці.: 1994

Вексель. Сто вопросов и ответов. Методическое пособие / под ред. З.Е. Шимановой - М.:1994

Гарантии и акредитивы в современной банковской практике - М., 1995