По-перше, виходить, що стандарт, по-суті, скасовує положення, зафіксовані у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", що є неприпустимим. Можливо укладачі стандарту сподіваються на негайне прийняття закону про амортизацію, який у точності відображатиме систему амортизації, пропоновану в стандарті.

По-друге, надання таких необмежених прав підприємствам у виборі системи амортизації не має аналогів у світовій практиці, оскільки такий захід, по-суті, означає припинення платежів податку на прибуток. За такої надмірної лібералізації системи амортизації всі підприємства за звітами скоро виявляться або з нульовим фінансовим результатом, або збитковими.

У відповідності із стандартом № 7 для платників податку на прибуток припиняється нарахування амортизації на повне відновлення вузлів та запасних частин автотранспорту, якщо останні не входять до заводського комплекту транспортних засобів.

Достоїнство стандарту полягає у відмові від ведення тільки групового обліку нарахування амортизації і відродженні пооб'єктного обліку засобів праці другої і третьої груп. Краще вирішене також питання фінансування затрат на всі види ремонтів за рахунок собівартості продукції, а не за рахунок двох джерел, як це робиться нині. Проаналізуємо найістотніші недоліки системи амортизації, яка міститься в стандарті. Багато які з них, на наш погляд, є наслідком недостатнього з'ясування теоретичних основ прискореної та неприскореної амортизації. Досить поширеною помилкою є те, що під прискореною амортизацією розуміють будь-який метод розрахунку амортизаційних відрахувань, коли вони прогресивно зменшуються в кожному наступному періоді. За такого підходу прискорена амортизація ототожнюється тільки з частиною методів, якими вона може здійснюватися: методом суми чисел, залишку, який зменшується, та іншими. Крім того, випускається з виду необхідність розглядати систему амортизації, до якої. крім методу нарахування, входить порядок переоцінки основних фондів та тривалість амортизаційного періоду. При проведенні своєчасних і об'єктивних переоцінок основних фондів прискорену амортизацію можна забезпечити й рівномірним (прямолінійним) методом, скоротивши тривалість амортизаційного періоду проти економічно раціонального строку служби засобів праці. З другого боку, за відсутності своєчасної та повної індексації основних фондів в умовах високих темпів інфляції і перелічені спеціальні методи прискореної амортизації можуть не забезпечувати навіть звичайну неприскорену амортизацію.

Правильніше прискореною амортизацією буде вважати таку систему її нарахування і порядок переоцінки засобів праці, за яких протягом перших років чи всього амортизаційного періоду забезпечується випереджаюче зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань порівняно з дійсними темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості.

Неприскореною амортизацією слід вважати таку систему її нарахування, яка протягом всього економічно раціонального строку служби засобу праці забезпечить збіг нагромадженої суми амортизаційних відрахувань з дійсними темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості. З цього можна зробити висновок. що тривалість амортизаційного періоду при використанні неприскореної амортизації має дорівнювати економічно раціональному строку служби засобу праці. А величини амортизаційних відрахувань за одиницю часу (місяць, рік) для засобів праці найчастіше мають бути різними протягом амортизаційного періоду, щоб відповідати справжнім темпам втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості.

Однак обґрунтувати тривалість амортизаційного періоду і норми неприскореної амортизації, що забезпечують збіг нагромадженої суми амортизаційних відрахувань із справжніми темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості, дуже складно. Справа в тому, що економічно раціональний строк служби кожного конкретного засобу праці є випадковою величиною, що визначається великою кількістю впливаючих на нього факторів, у тому числі якістю виготовлення, технічного і ремонтного обслуговування, умовами, якістю та інтенсивністю експлуатації. Тому для сукупності однотипних засобів праці, що використовуються в даних виробничих умовах, можна з певним рівнем довіри методами математичної статистики визначити тільки найбільш імовірне значення цієї величини (математичне очікування).

Не менш складним завданням є і встановлення дійсних темпів втрати засобами праці споживчих властивостей та вартості, отже, і щорічних норм амортизації. Найсприятливіші умови для розв'язання такого завдання виникають за наявності розвинутого вторинного ринку засобів праці.

В умовах високих темпів інфляції, крім перелічених завдань, слід забезпечити своєчасну і повну індексацію основних фондів.

Аналізовані проблеми неприскореної амортизації дають змогу зробити висновок, що точно розрахувати її параметри для конкретного засобу праці практично є неможливим. Йтися може тільки про приблизні параметри. Завдання дуже спрощується, якщо орієнтуватися на звичайний рівномірний метод нарахування амортизації при збігу періоду амортизації з економічно раціональним строком служби засобу праці. При цьому, звичайно, ігнорується нерівномірність щорічного спрацювання засобів праці протягом строку служби. Тому з певним допущенням методом неприскореної амортизації прийнято вважати прямолінійний метод її нарахування. Відповідно до цього методу амортизація нараховується пропорційно календарному часу використання засобів праці або обсягу фактично виробленої продукції (роботи). Другий різновид цього методу в стандарті названий виробничим методом. Але тут слід особливо підкреслити, що прямолінійний метод нарахування амортизації може бути не лише неприскореним, але й прискореним. Неприскореним він є при збігові амортизаційного періоду з економічно раціональним строком служби. Часто ця обов'язкова умова ігнорується.

Для віднесення амортизації до прискореної чи неприскореної не досить знати тільки метод її нарахування, а слід проаналізувати весь комплекс умов, які її супроводжують: тривалість амортизаційного періоду, економічно раціональний строк служби засобу праці, порядок переоцінки його вартості. Сукупність перелічених елементів утворює систему амортизації. Система амортизації, що ґрунтується на будь-якому з розглядуваних методів, за певних умов може виявитися прискореною, неприскореною або уповільненою.

У стандарті слід було б дати визначення як фіскальної, так і економічної (фактичної) амортизації, зазначити їх сферу застосування та цілі. Сфера застосування фіскальної амортизації встановлюється діючим законом про оподаткування прибутку підприємств. Через фіскальну амортизацію має здійснюватися державне регулювання інвестиційної діяльності та рівня оподаткування прибутку підприємств. Фіскальна амортизація має суворо регламентуватися і нараховуватися у точній відповідності з нормами та правилами, які містяться в Законі про оподаткування прибутку. Вона має визначати максимально можливу суму амортизаційних відрахувань підприємства за певний період, від якої залежить сума податку на прибуток.

Фіскальна амортизація може нараховуватися як прискореним так і не-прискореними методами. Причому підприємства за наявності дозволу на прискорену амортизацію повинні мати право вибору між прискореною і неприскореною амортизацією.

У стандарті бухгалтерського обліку необхідно зазначити, що метою економічної амортизації має бути визначення дійсних витрат виробництва, пов'язаних з повним відтворенням засобів праці, отже, і собівартості продукції (послуг). Провадитися економічна амортизація має в рамках управлінського обліку і тільки неприскореними методами. В усьому іншому керівники підприємств мають вибирати норми і правила нарахування, які найбільшою мірою відповідають досягненню поставленої мети.

Якщо звернутися до наведених результатів вибіркового обстеження підприємств, то за паралельного використання фіскальної та економічної амортизації 61% респондентів більше не вважатимуть себе постраждалими від істотного підвищення собівартості продукції, зумовленого прискореною амортизацією. Стає очевидним, що прискорена амортизація штучно завищує собівартість продукції, і відповідно, занижує прибуток для цілей оподаткування, а фактично не підвищує собівартість і не знижує прибуток. Дана обставина чомусь важко сприймається не тільки практичними працівниками, а й багатьма вченими-економістами, які займаються проблемою відтворення засобів праці.

Відмінність неприскореної фіскальної амортизації від економічної полягає в такому. У фіскальній амортизації тривалість амортизаційного періоду має бути орієнтованою на найімовірніше значення економічно раціонального строку служби засобів праці даного виду в середніх умовах їх використання. А в економічній амортизації тривалість амортизаційного періоду має дорівнювати фактичному строку служби до списання або вибуття конкретного засобу праці на кожному підприємстві. Цей строк у стандарті названий строком корисного використання (експлуатації). Фактичний строк служби до списання конкретного засобу праці може бути економічно раціональним, що є найвигіднішим для підприємства, або з різних причин може відрізнятися від нього в будь-який бік.

Слід особливо підкреслити, що широко використовувані у світовій практиці і наведені в стандарті такі прискорені методи нарахування амортизації, як зменшення залишкової вартості, зменшення залишкової вартості за подвійною нормою, кумулятивний (суми чисел), аж ніяк не відбивають якісь реальні закономірності втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості. Вони просто задають певні алгоритми розрахунку сум амортизації, які зменшуються в часі. Тому. якщо встановити період амортизації таким, що дорівнює економічно раціональному строку служби засобів праці, то збіг нараховуваних сум амортизації із справжніми темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості може бути тільки випадковим. Рівною мірою це стосується і всіх інших відомих методів прискореної амортизації. Прискорена амортизація має дозволятися тільки для основних засобів, які вводяться, оскільки в цьому випадку вона найбільшою мірою стимулює оновлення виробництва та інвестиції.

Головний недолік діючої амортизаційної політики -- її антиінвес-тиційна спрямованість через законодавчу регламентацію амортизації тільки як елементу розрахунку податку на прибуток і повного відриву нарахування амортизації від реального зносу активів у конкретних умовах їх експлуатації. При цьому грубою помилкою діючої методики нарахування амортизації є прийняття за зносоутворювальну базу залишкової вартості активів, що при невизначеності термінів використання (або їх ліквідаційної вартості) програмує старіння основних засобів, постійне скорочення сум амортизації й унеможливлює взагалі перенесення в повному обсязі авансованого капіталу на витрати виробництва.

Наслідком запровадження нової методики нарахування амортизації стало скорочення на 15,4% у 1998 абсолютного розміру нарахованого амортизаційного фонду в економіці України (14285 млн. гри. у 1997 та 12037 млн. грн. у 1998).

Це зумовило різкі зміни структури як витрат на виробництво продукції, так і джерел фінансування капітальних вкладень: питома вага амортизації у витратах на виробництво скоротилася з 9,3 до 7,8%; у складі джерел фінансування капітальних вкладень -- з 61,3 до 54,1%. На цьому тлі особливо небезпечна тенденція до поглиблення нецільового характеру використання амортизаційного фонду. За даними зведеного бухгалтерського балансу, в 1998 порівняно з попереднім роком амортизація, що знаходиться в поточному обігу, зросла на 43,3%.

Чинна класифікація активів (за трьома групами) надзвичайно спрощена. Положення ускладнюється введенням обліку активів за сукупною вартістю об'єктів другої та третьої груп (привабливого тільки з позицій спрощеного контролю сум нарахованої амортизації податковою адміністрацією). Такий облік унеможливлює урахування специфічних умов експлуатації активів (інтенсивність використання, змінність, виробниче середовище тощо).

Не зміцнюють інвестиційну спрямованість амортизаційної політики жорсткі обмеження, покладені на використання прискорених методів амортизації чинним законодавством: їх застосування розповсюджується тільки на введені із середини 1997 активи, що входять до третьої групи основних засобів без права індексування їх вартості; не розповсюджуються прискорені методи амортизації на підприємства, ціни на продукцію яких встановлюються державою і найголовніше - регламентований механізм прискореної амортизації не є таким по суті, він лише засіб перерозподілу нараховуваних сум амортизації у часі, оскільки не передбачає скорочення загальних термінів використання. Використання прискорених методів амортизації потребує індивідуального обліку об'єктів, що вступає в протиріччя з вимогами щодо групового обліку активів.

Прискорені методи амортизації самі по собі не містять стимулів до інвестування на стагнуючому, низько- і малоприбутковому виробництві. Ці методи в змозі«підігріти» інвестиційну активність в уже інвестованих, прибуткових підприємствах. В реальних умовах каталізатором економічного зростання і відродження виробництва прискорені методи амортизації можуть стати у досить вузькому секторі економіки. Наслідок їх введення - підтримка вузького кола динамічних, не обтяжених боргами фірм, що не мають інвестиційних пільг. Для них відкривається можливість отриманнядодаткових податкових пільг без трансформації їх у капітальні вкладення.

Державна амортизаційна політика, передбачаючи і готуючись до інвестиційного «сплеску», повинна за Державна амортизаційна політика, передбачаючи і готуючись до інвестиційного «сплеску», повинна забезпечувати максимальні свободи підприємницьким структурам у використанні власних коштів, але в реальних умовах законодавчі «вишукування» в галузі прискореної амортизації передчасні і корисні лише в теоретичному плані.

Змістом дій Уряду в ситуації, що склалася, має стати проведення ініціатив з розробки стратегічних документів - Концепції державної амортизаційної політики та Програми реформування амортизаційної системи (довго-, середньо- та короткострокової). Ці стратегічні документи повинні визначити основні засади Закону України «Про амортизацію» і бути узгодженими з відповідним розділом Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та всіма інструктивними й нормативними актами, що регламентують порядок оцінки, індексації основного капіталу, обліку його руху, зносу та амортизації.

Стратегічні, законодавчі та нормативно-інструктивні документи, що регламентують механізми побудови ефективної амортизаційної системи, на нашу думку, мають містити такі вихідні положення:

1. Амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при посиленні останніх. Це здійснюється на основі послідовної регламентації механізмів лібералізації амортизаційної системи, яка гнучко змінюється залежно від реальних економічних процесів. Мета реформації в цій галузі -- активізація інвестиційної діяльності, фінансове оздоровлення підприємств, перехід на інноваційно-технологічний шлях розвитку, підвищення ділової активності суб'єктів господарювання.

Державна амортизаційна політика повинна створювати переваги для зростання власних джерел капіталовкладень відповідно і залежно від стратегії та пріоритетів структурної та науково-технологічної політики у точках економічного зростання, в яких країна має конкурентні переваги, а також в імпортозамінюючому виробництві.

2. Держава має регламентувати принципи побудови амортизаційної системи спеціальним Законом України «Про амортизацію», в якому амортизація трактується як економічний процес відтворення основного капіталу суб'єктів господарської діяльності. Закон визначає основні правила нарахування і використання амортизації (класифікація основного капіталу, середні нормативні терміни використання та допустимий діапазон відхилень, перелік та порядок застосування різних методів амортизації, умови списання та зарахування активів на баланс, зобов'язання щодо цільового використання амортизації, тощо) і надає певні свободи суб'єктам господарювання у виборі прийнятного для них режиму списання основного капіталу. Відповідний розділ Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» має визначати лише режим вилучення амортизаційних сум з-під оподаткування.

3. Законодавче затверджений порядок амортизації має позбутися недоліків діючої методології, для цього він повинен передбачати;

* прийняття за базу нарахування амортизації первісної (а не залишкової) вартості основного капіталу;

* відродження пооб'єктного обліку активів на індивідуальних рахунках;

* класифікацію основного капіталу на функціональній основі з урахуванням його галузевої специфіки;

* визначення групових норм згідно з функціональною класифікацією основного капіталу. При нарахуванні амортизації вони мають застосовуватись у визначеному діапазоні коливань (коридорі) залежно від конкретних умов експлуатації;

* введення відповідно до стратегії пріоритетів структурної та науково-технологічної політики пільг з податку на прибуток, що спрямовується на реінвестування. Ця пільга прямої дії має активно використовуватися, поки виробництво не вийде на траєкторію сталого економічного зростання, в умовах якого природно набуватимуть розповсюдження прискорені методи амортизації;

* скорочення обмежень на використання прискореної амортизації, дозвіл підприємствам самостійно обирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні у будь-який час;

* перехід до відокремлених стандартів обліку для оподаткування і зовнішніх користувачів; для цього систему обліку регламентувати таким чином: у собівартість включаються всі фактичні капітальні витрати, а для цілей оподаткування вони приймаються з урахуванням затверджених норм і у встановлених межах.

Розділ 4. Основні шляхи розвитку, вдосконалення амортизаційної політики в Україні

Україна на шляху до інтеграції і гармонізації з країнами-членами ЄС, формування єдиного економічного простору з традиційними економічними партнерами, зокрема Росією, Білоруссю, Казахстаном, прагне уніфікувати існуючу систему бухгалтерського обліку, яка у сучасних умовах змінюється й удосконалюється відповідно до міжнародних стандартів. Тому процеси стандартизації та удосконалення системи бухгалтерського обліку України із застосуванням міжнародних стандартів, вибору раціонального методу амортизації основних засобів є актуальними і нині. Це обумовлюється об'єктивними причинами та підтверджується появою наказу Міністерства фінансів України №561 від 30.09.2003 р. „Про затвердження методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів”.

Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість. Раціональне застосування амортизаційної політики на підприємстві є важливою ланкою його фінансового управління і дає можливість керівництву підприємства розширити виробництво чи створити новий напрям бізнесу.

Господарським кодексом України передбачено, що одним з основних напрямів державної економічної політики є амортизаційна політика, спрямована на створення для суб'єктів господарювання найбільш сприятливих і рівноцінних умов забезпечення процесу відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі.

З цією метою інвестиційна політика держави спрямована на створення суб'єктом господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів для потреб розширеного відтворення основних засобів виробництва, а також на забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним.

Важливою умовою реалізації інвестиційної політики держави є його податкова система, що повинна стимулювати якнайшвидше відновлення підприємствами, насамперед активної частини основних засобів.

Як приклад такого підходу розглянемо модифіковану систему прискореного відшкодування витрат Modified Accelerated Cost Recovery System MACRS), що застосовується в США з 1987 р. Ця система встановлює методи амортизації і термін експлуатації основних засобів для визначення суми амортизаційних відрахувань з метою оподаткування (дивись додаток 2).

Таким чином, з метою оподаткування основних засобів (крім будівель) у США застосовується прискорена амортизація.

Система МАСRS передбачає:

відсутність ліквідаційної вартості;

умову середини року, тобто передбачається, що початком терміну експлуатації об'єкта є середина року (незалежно від місяця фактичного початку його експлуатації);

3) при застосуванні прискореної амортизації здійснюється перехід до прямолінійної амортизації в тому році, коли сума прямолінійної амортизації перевищує суму прискореної амортизації.

Норми амортизації відповідно до системи МАСRS подано в (дивись додаток 3).

В Україні відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з 1 січня 2004 р. норми амортизації встановлено в межах 1,25 - 15 % балансової вартості відповідних груп основних фондів. Зокрема, для автомобілів і ЕОМ, придбаних після 1 січня 2004 р., ця норма становить відповідно 10 і 15 %.. Застосування цих норм приводить до того, що період амортизації зазначених основних засобів може перевищити 50 років, тобто майже в 10 разів перевищує термін податкової амортизації подібних об'єктів, наприклад, у США. При цьому за шість років (період повної амортизації автомобілів у США) в Україні для цілей оподаткування буде амортизовано близько 50% вартості автомобілів.

У цьому зв'язку варто нагадати, що єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.10.90 р. № 1072) передбачали, зокрема, такі норми амортизації, % від первісної вартості:

ЕОМ 12,5;

МікроЕОМ й уніфіковані процесори 10;

Автомобілі (залежно від класу) 11,1 - 20;

Іншими словами, згідно з цими нормами максимальний термін амортизації ЕОМ і автомобілів не перевищував 10 років.

У дореволюційній Росії Положенням про державний промисловий податок (1898 р.) було передбачено норми амортизаційних відрахувань у погашення первісної вартості в розмірі 5-10 %.

Отже, сучасні норми амортизації для оподаткування в Україні значно обмежують інвестиційні можливості підприємств навіть порівняно з дореволюційним і радянським періодами, не кажучи вже про такі розвішені країни, як США.

Крім того, варто пам'ятати, що в минулому в Україні застосовувалися знижувальні коефіцієнти до суми нарахованої амортизації, частину амортизації перераховували в бюджет, була заборона на нарахування амортизації основних засобів, що вибули з експлуатації, до 2004 р. діяли норми в діапазоні 1,25 - 6, податкової 25 %.

Саме наслідком такої податкової політики є відсутність у багатьох підприємств коштів, необхідних для відтворення основних засобів.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що правова система повинна забезпечити не декларування амортизаційної політики держави, а реальні умови для розвитку підприємницької діяльності, у тому числі шляхом продуманої податкової політики, спрямованої на стимулювання інвестиційної діяльності.

Висновки

Як бачимо амортизацією цікавляться багато фахівців економічної області, у кожного з них є свої погляди на визначення сутності та функцій амортизації, а також амортизаційної політики, зносу та т.д. Але всі сходяться в одному, амортизація це важливе питання в економічній, фінансовій та податковій політиці. А також підсумовуючи сказане можна зазначити, що амортизація є найважливішим моментом кругообігу основних засобів.

При розрахунку норм амортизації дуже важливо правильно визначити економічно доцільний строк служби основних фондів з урахуванням їх довговічності, морального зносу, перспективних планів технічного переобладнання, балансу устаткування, можливостей модернізації і капітального ремонту.

Особливо слід відмітити, що вибір методу амортизації основних фондів повинен базуватися на розробці бізнес - плану діяльності підриємства протягом амортизаційного періоду і врахувати темпи зростання обсягів діяльності та її доходності, темпи зростання поточних витрат, зміни в податковій політиці держави або податковому статусі підприємства, необхідність та час виконання фінансових зобов'язань, джерелом покриття яких є чистий прибуток підприємства або проведення капітальних витрат за рахунок прибутку. Необхідно врахувати прогнозований період експлуатації об'єкта амортизації до його ліквідації або продажу, можливу ціну реалізації об'єкта амортизації, потребу в формуванні власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

Крім того, треба мати на увазі, що в ряді галузей норми амортизації можуть бути підвищені чи понижені також у залежності від технологічних особливостей виробництва, режиму і змінності устаткування, ступеню навантаження і фізичного об'єму виконуваних робіт, умов зовнішнього середовища, географічного розміщення об'єктів та інших факторів.

Проаналізувавши практичні проблеми управління амортизацією основних фондів можемо зробити висновки, наслідком лібералізації державної амортизаційної політики та орієнтації системи амортизації на західні стандарти, розпочатих у країні із середини 1997, стало значне послаблення інвестиційного потенціалу амортизаційної системи та її безпосереднє підпорядкування інтересам бюджетно-податкової політики.

Найсуттєвіші з них:

- підприємствам, за наявності серед них великої кількості збиткових, нав'язали тільки прискорену амортизацію, хоч вона дає переваги лише рентабельним підприємствам. При цьому не було дано визначення прискореної амортизації;

- не було визначено галузі застосування і мета фіскальної та економічної амортизації, а кількість норм амортизації була невиправдано дуже скорочена (приблизно з 1400 до 4) за наявності великих відмінностей у довговічності та умовах відтворення окремих засобів праці;

- для більшості видів основних фондів було здійснено перехід від неприскореного рівномірного методу нарахування амортизації до прискореного методу залишку, який зменшується. В умовах же застосування прискореної амортизації на підприємствах мають визначати свої справжні затрати, пов'язані з відтворенням засобів праці, і уточнювати таким чином витрати виробництва;

- практично повністю підприємства відмовилися від використання неприскореної амортизації без належних підстав;

- введення групового обліку нарахування амортизації для основних фондів другої і третьої груп, по-суті, зруйнувало їх пооб'єктний облік;

- до складу амортизованих основних засобів включили вузли І запасні частини для автомобілів, які не входять до комплекту їх поставки, що суперечить економічній теорії;

- для основних фондів другої і третьої груп, що амортизуються методом залишку, який зменшується, не було передбачено перехід до одноразового списання залишкової вартості. Внаслідок високих темпів нарахування амортизації у перші роки амортизаційний період розтягується до нескінченності. Виявився химерний симбіоз прискореної і уповільненої амортизації;

- основні фонди збільшуються на величину затрат, пов'язаних з проведенням усіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації. Таким чином, було введено два джерела фінансування затрат на ремонти - за рахунок собівартості та амортизаційних відрахувань, що ускладнює облік і знижує інвестиційні можливості підприємств;

- не було введено механізм об'єктивної і своєчасної переоцінки основних фондів.

Протиріччя інтересів інвестиційної та бюджетно-податкової політики відбувається в умовах безперервного загострення кризи в інвестиційній сфері і скорочення власних та іноземних джерел фінансування капіталовкладень. Тому подолання цього протиріччя - необхідна умова економічного зростання і нагальна сучасна проблема, вирішення якої має здійснюватися на підставі всебічного врахування реальних процесів відтворення капіталу в умовах фінансової нестабільності та інвестиційної кризи. Головна причина істотного послаблення інвестиційного потенціалу амортизаційної системи протягом останніх двох років - помилкові рішення, покладені в основу розробки нормативно-методичного забезпечення державної амортизаційної політики і, як наслідок - повний відрив останньої від реальних процесів відтворення активів та конкретних умов їх експлуатації.

Законодавча та нормативно-методична база, що регулює процеси обліку та амортизації активів (стаття 8.3.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції від 22.05.97, Інструкція Мінфіну України з бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів від 24.07.97 та Інструкція з обліку основних засобів бюджетних установ від 01.01.98), не опирається на довгострокову концепцію реформування амортизаційної системи і не підготовлена до практичного використання. Вона більше опрацьована з позицій оподаткування та приватизації, а не з позицій відтворення активів і технологічного оновлення виробництва. Тому амортизаційна політика останніх років не сприяє, а протидіє накопиченню реноваційних ресурсів та руйнує на підприємствах фінансову базу капіталоутворення як основу досягнення позитивної економічної динаміки та економічного зростання.

Найсуттєвіший недолік нової амортизаційної політики, що провокує різноманітні протиріччя, труднощі та парадокси у поточній практиці нарахування та використання амортизації, - її концептуальна невизначеність.

Стратегічні, законодавчі та нормативно-інструктивні документи, що регламентують механізми побудови ефективної амортизаційної системи, на нашу думку, мають містити такі вихідні положення:

Амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при посиленні останніх.