Фінансова санація та стабілізація діяльності підприємства

Фінансова криза на підприємстві, економічний зміст та причини виникнення. Сутність та основні завдання санаційного аудиту, аналіз причин кризи та сильних і слабких сторін підприємства. Напрямки стабілізації діяльності підприємства по виходу з кризи.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 23.05.2009
Размер файла 88,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Аналітик, досліджуючи санаційну спроможність підприємства, звертає увагу на можливості та умови здійснення інвестицій у власний капітал

потенційними санаторами (якщо це передбачено санаційною концепцією), аналізує напрямки використанню залучених у такий спосіб фінансових ресурсів.

Оптимізація структури капіталу -- одне з найважливіших і найскладніших завдань фінансового менеджменту. Не існує єдиних підходів до визначення оптимального співвідношення між власним і позичковим капіталом. Вони залежать від особливостей фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, галузі, до якої воно належить, обсягів дальності та інших факторів. Наведені в таблиці 2.6 рекомендовані значення показників є доволі умовними і можуть бути лише певним узагальненим орієнтиром.

Аудит власного капіталу акціонерного товариства включає в себе також розрахунок показників ринкової активності підприємства, до яких належать:

коефіцієнт цінності акцій (відношення ринкової ціни однієї акції до суми дивіденду на одну акцію);

рентабельність акцій (показник, обернено пропорційний до коефіцієнта цінності акцій);

сума дивідендів на одну акцію.

Розрахунок показників прибутковості акцій розгадається в третьому розділі ПБО 3 «Звіт про фінансові результати» (Положення Міністерства фінансів України. Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку від 31.03.1999 № 87. Зареєстровано: Міністерство юстицій України від 21.06.1999 № 391/3684).

Але у нашому випадку розраховувати ці показники не має сенсу, тому що, по-перше, акції підприємства не обертаються на ринку і к слідство не мають ринкової ціни, а по друге доходів по акція ДВАТ “Шахта ім. Калініна.” ніколи ще не нараховувалися і не сплачувалися

У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської заборгованості вирішуються такі завдання:

визначаються склад і структура позичкових засобів

розшифровується поточна кредиторська заборгованість;

визначається розмір простроченої заборгованості й оцінюються можливості пролонгації та реструктуризації заборгованості;

вивчаються можливості емісії облігацій та залучення додаткових позик.

Пасиви балансу доцільно розбити (залежно від терміну їх сплати) на чотири групи:

1. Найбільш термінові зобов'язання (ПІ) -- до них слід віднести кредити та позики, не по гашені в строк, а також розрахунки за товари, роботи, послуги, не сплачені в строк;

2. Короткострокові пасиви (П2) -- уся короткострокова заборгованість за відрахуванням найбільш термінових зобов'язань;

3. Довгострокові пасиви (ПЗ) -- довгострокові кредити та позики;

4. Постійні пасиви (П4) ---- власний капітал.

Аудитор має перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, ку слід погасити найближчим часом. Особлива увага приділяється тому, чи враховані всі платежі до бюджету (зокрема нараховані штрафи), чи правильно визначена частка довгострокових позик, що її потрібно погасити в короткостроковому періоді, заборгованість із заробітної плати тощо.

Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на цільове використання довгострокових кредитів, банків та інших позикових коштів, які одержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних санкцій., відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у тому числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів).

У процесі санаційного аудиту за даними статистичного обліку на останню звітну дату розшифровується кредиторська заборгованість з фіксування дати її виникнення та суми. На підставі цих даних проводиться аналіз по наступним напрямкам:

1. Виллються статті, сума боргу за якими найбільша (тобто проводиться структурний аналіз);

2. виявляються найбільші кредитори підприємства;

3. проводяться заходи з метою реструктуризації боргу або його списанню.

Другим етапом аналізу кредиторської заборгованості є аналіз найбільших кредиторів підприємства. Як правило, ці підприємства мають найбільший вплив на процес санації і боржник багато у чому залежить від їх рішень.

При аналізі кредиторської заборгованості на підприємстві, що нами розглядається можна виділити декілька крупних кредиторів. Це наступні підприємства:

1. ЗАО “АРС” - 41,27%;

2. ВАТ “ПЕС-Енергоуголь” - 16,45%;

3. ДХК “Донвугілля” - 9,20 %

4. ГНІ г. Донецька - 7,88%

5. ТОВ “ПРОМимпортторг” - 7,64%;

Загалом на п'ять кредиторів припадає 71,62 % всієї заборгованості підприємства.

Незважаючи на величезні суми боргу, кий майже нічим не забезпечений, керівництву підприємства все ж таки вдалося підписати “мирову угоду” зі значним подовженням термінів оплати та часткової реструктуризації боргу.

Цим досягненням керівництво підприємства отримало на деякий час свободу дій в фінансовій та промисловій політиці підприємства.

На перший погляд зів'ється враження, що “мирова угода” потрібна тільки для користі підприємства, але це оманне враження. Кредитори підприємства, а особливо великі кредитори, мають наступні позитивні для себе фактори підписання “мирової угоди”:

1. Підприємство боржник зобов'язується в письмовій формі виплатити свій борг;

2. Кредитор, коли підписує “мирову угоду”, знає реальний перебіг подій на підприємстві та фінансове становище боржника;

3. В тексті “мирової угоди можливо добитися умов сприяння нагляду за підприємством з боку кредитора”.

4. При банкрутстві боржника та його ліквідації кредитор може недоотримати, а іноді і зовсім нічого не отримати від боржника.

Враховуючі специфіку галузі, структуру активів боржника, а також реальну можливість виходу підприємства на прибутковий режим праці рішення кредиторів, щодо укладання “мирової угоди” цілком зрозуміло.

На етапі аудиту ліквідності активів підприємства та його платоспроможності вирішуються такі основні завдання:

аналізуються оборотні активи;

визначається рівень ліквідності активів;

оцінюється платоспроможність підприємства;

визначається, к виконуються умови забезпечення фінансової рівноваги.

Активи підприємства та їх структура вивчаються к з погляду їх участі у виробництві, так і щодо оцінки їх ліквідності. Ліквідність означає здатність окремих елементів активів трансформуватися в грошові кошти.

Платоспроможністю (ліквідністю) підприємства називаєтьс його спроможність здійснювати платежі наявними засобами або такими, що безперервно поповнюються за рахунок його діяльності.

Управління ліквідністю дозволяє уникнути тривалої, а нерідко й тимчасової неплатоспроможності і полягає в гнучкому, оперативному плануванні та координуванні виплат за борговими зобов'язаними з огляду на грошові надходження на рахунок підприємства.

Про неплатоспроможність підприємства можуть свідчити відсутність грошей на розрахункових рахунках, наявність непогашеної в строк заборгованості, порушення строків вишити оплати праці тощо. В аналітичній роботі використовують наступні показники оцінки ліквідності підприємства (таблиця 2.7.).

Таблиця 2.7.

2 Методика розрахунку показників для оцінки

3 ліквідності підприємства

|Найменування показника |Формула розрахунку |Оцінка показника |

| | |за нормативним|за |

| | |значенням |динамікою |

|1. Загальний коефіцієнт|Ф. 1 (сума рд. |>1 |збільшення |

|покриття |260-270) : (рд. 620) | | |

|2. Коефіцієнт швидкої |Ф. 1 (сума рд. |>0,5 |збільшення |

|ліквідності |150-250) : (рд. 620) | | |

|3. Коефіцієнт незалежної|Ф. 1 (сума рд. 130-150|>0,5 |збільшення |

|(забезпеченої) |+ 230, 240) : (рд. | | |

|ліквідності |620) | | |

|4. Коефіцієнт абсолютної|Ф. 1 (сума рд. |>0,2 |збільшення |

|ліквідності |220-240) : (рд. 620) | | |

|5. Частка оборотних |Ф. 1 (рд. 260) : (рд. |за планом |за планом |

|активів в загальній сумі|280) | | |

|активів | | | |

|6. Частка виробничих |Ф. 1 (сума рд. |>0,5 |збільшення |

|запасів в оборотних |100-120) : (рд. 260) | | |

|активах | | | |

Ліквідність суб'єкта господарювання показує його можливість погашати свою заборгованість. Розрахунок коефіцієнтів ліквідності доцільно визначати з врахування здійсненої оцінки окремих активів за можливою сумою доходу. Коефіцієнти ліквідності визначаються відношенням величини ліквідного майна, тобто засобів, які можуть бути використані для оплати боргів до поточних зобов'язань. Ліквідність визначається мірою покриття зобов'язань підприємства його активами, строк для перетворення яких в гроші відповідає строку погашення зобов'язань. В залежності від ступеню ліквідності, активи підприємства класифікуються за на ступними групами (табл. 2.8.).

2 Таблиця 2.8.

1 Класифікація активів підприємства за ліквідністю

|Активи |Характеристика майна |

|види |умовне |сума рядків| |

| |позначен|балансу | |

| |ня | | |

|Високоліквідні |А1 |ф1.Сума |Грошові кошти і короткострокові|

| | |стр. |фінансові вкладення |

| | |220-240 | |

|Швидколіквідні |А2 |ф1.Сума |Готова продукція, товари, |

| | |стр. |дебіторська заборгованість, ка |

| | |130-210 |буде погашена згідно умов |

| | | |договорів |

|Повільноліквідні |а3 |ф1.Сума |Сировина і матеріали, МШП, |

| | |стр. |незавершене виробництво, |

| | |100-120, |дебіторська заборгованість, |

| | |250, 270 |строк сплати якої минув |

|Важколіквідні |А4 |ф1. |Основні засоби, обладнання та |

| | |Стр. 80 |незавершені капітальні |

| | | |інвестиції, довгострокові |

| | | |фінансові вкладення, |

| | | |нематеріальні активи |

Високоліквідними і найбільш мобільними активами підприємства є грошові кошти у касі та рахунках у банку, тому що вони у будь-кий час можуть бути використані для здійснення всіх господарських операцій. Менш ліквідними є кошти в дебіторській заборгованості, тому що по таких коштах немає впевненості в строках їх надходження. Наступними активами за ступенем ліквідності слід вважати товари, готову продукцію і виробничі запаси, які можна продати або використати на бартер в погашення заборгованості.

Необоротні активи підприємства, к правило, не передбачають ліквідовувати, а за умови їх ліквідації зменшуються обсяги господарської діяльності.

Таблиця 2.9

1 Класифікація зобов'язань підприємства

2 за терміновістю їх сплати

|Зобов 'язання |Характеристика зобов'язань |

|види |умовне |сума рядків| |

| |позначення |балансу | |

|Найбільш термінові|З1 |ф1. Стр. |Поточні зобов'язань за |

| | |530 |розрахунками |

|Короткострокові |З2 |ф1. Стр. |Позикові кошти |

| | |640-380- |короткострокового характеру |

| | |480-530 | |

|Довгострокові |Зз |ф1. Стр. |Позикові кошти довгострокового|

| | |480 |характеру |

|Постійні |З4 |ф1. Стр. |Зобов'язання перед власниками |

| | |380 |по формуванню власного |

| | | |капіталу |

Надходження, придбання, створення активів підприємства відбувається за рахунок власних і позичених коштів, співвідношення між якими характеризує фінансове становище господарюючого суб'єкта. Насамперед досліджують всі джерела утворення майна підприємства (зобов'язань) за терміновістю оплати (табл. 2.9).

Найбільш термінові -- це поточні зобов'язання підприємства перед постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій.

Короткострокові зобов'язання визначаються терміном погашення позикових коштів, одержаних за період менше 1 року. Довгострокові зобов'язання визначаються терміном погашення позикових коштів за період більше 1 року.

Постійні зобов'язань, це зобов'язання перед власниками суб'єкта господарювання в частині формування власного капіталу, які виникають за власним бажанням окремих власників або при ліквідації підприємства.

Для визначення ліквідності балансу необхідно зіставити підсумки приведених груп по активі і пасивові. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо дотримуються наступні нерівності:

А1 > З1, А2 > З2, А3 > З3, А4 < З4 (2.1)

Якщо виконують перші три нерівності в цій системі, то це волоче і виконання четвертої нерівності. Тому важливо зіставити підсумки перших трьох груп по активі і пасивові. Іншими словами, при розрахунку оцінки ліквідності балансу в розрахунок приймаються оборотні активи підприємства і притягнуті джерела фінансування.

У випадку якщо одне або кілька нерівностей системи мають протилежний знак від зафіксованого в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшому або меншому ступені відрізняється від абсолютної. При цьому теоретично недолік засобів по одній групі активів компенсується їхнім надлишком по іншій групі у вартісній оцінці, у реальній же ситуації менш ліквідні активи не можуть замістити в повному ступені більш ліквідні.

Зіставлення підсумків першої групи по активі і пасивові, тобто А1 і З1, відбиває співвідношення поточних платежів і надходжень. Порівняння другої групи по активі і пасивові (А2 і З2) показує тенденцію збільшення або зменшення поточної ліквідності в недалекому майбутньому. Зіставлення підсумків по активі і пасивові для третьої і четвертої груп відбиває співвідношення платежів і надходжень у відносно віддаленому майбутньому.

Таблиця 2.10

1 Показники активів за ліквідністю

|показник |1996 |1997 |1998 |1999 |2000 |2001 |2002 |

|А1 |0 |0 |1 |19 |54 |448 |366 |

|А2 |1835 |631 |1531 |1645 |599 |4323 |9825 |

|А3 |2515 |2187 |2149 |2582 |7406 |5067 |5877 |

|А4 |95903 |93158 |91695 |90822 |101285 |110301 |102248 |

Таблиця 2.11

Показники пасивів за ліквідністю

|показник |1996 |1997 |1998 |1999 |2000 |2001 |2002 |

|З1 |2442 |5138 |9340 |15370 |31089 |43467 |41397 |

|З2 |13424 |17383 |16830 |13741 |24604 |23105 |30681 |

|З3 |0 |0 |4000 |6749 |2372 |1915 |246 |

|З4 |84387 |73455 |65206 |59208 |51279 |51652 |45992 |

Результати розрахунків можна звести в єдину таблицю (таблиця 2.12)

Таблиця 2.12.

Зведений аналіз активів та пасивів за ліквідністю

| |1996 |1997 |1998 |1999 |2000 |2001 |2002 |

|А1 та З1 |А1<З1 |А1<З1 |А1<З1 |А1<З1 |А1<З1 |А1<З1 |А1<З1 |

|А2 та З2 |А2<З2 |А2<З2 |А2<З2 |А2<З2 |А2<З2 |А2<З2 |А2<З2 |

|А3 та З3 |А3>З3 |А3>З3 |А2<З3 |А3>З3 |А3>З3 |А3>З3 |А3>З3 |

|А4 та З4 |А4>З4 |А4>З4 |А4>З4 |А4>З4 |А4>З4 |А4>З4 |А4>З4 |

Загальне значення нерівності можна представити у вигляді наступного

рівняння:

А1 < З1, А2 < З2, А3 > З3, А4 > З4 (2.2)

Таким чином, виходячи з рівняння 2.2 можна зробити висновок, про те, що фінансова ліквідність даного підприємства вкрай мала і вимагає втручання в її структуру з наступними змінами в ній. На підприємстві спостерігається не оптимальне співвідношення поточних надходжень і платежів (А1 < З1), а нерівність (А2 > З2) показує відсутність тенденції до збільшення поточної ліквідності в недалекому майбутньому.

Аналіз, проведений за запропонованою схемою, є наближеним. Більш детальним буде аналіз ліквідності за допомогою фінансових коефіцієнтів.

Крім того, такий підхід до аналізу ліквідності на практиці використовується набагато частіше.

В залежності від того, якими платіжними засобами (активами) підприємство має можливість здійснити оплату своїх зобов'язань, розраховують три рівні платоспроможності.

Загальний коефіцієнт покриття є важливим показником платоспроможності.

Він визначається співвідношенням усіх поточних активів до поточних зобов'язань і характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов'язань. Критичне значення коефіцієнта покриття = 1. При коефіцієнті покриття < 1 підприємство має неліквідний баланс. Значення коефіцієнта покриття у межах 1-1,5 свідчить про те, що підприємство може своєчасно ліквідувати борги.

Якщо на покриття зобов'язань підприємство передбачає мобілізувати оборотні активи в частині грошових коштів і коштів в розрахунках, можна одержати коефіцієнт швидкої ліквідності. Він дорівнює частці від ділення цієї частини оборотних активів на суму поточних зобов'язань підприємства.

Теоретично виправдана оцінка цього коефіцієнта знаходиться в межах 0,5-1,0.

Наймобільнішою частиною оборотних активів є гроші. Оборотні активи в грошах готові до платежу й розрахунків негайно, тому відношення їх до поточних зобов'язань підприємства називають коефіцієнтом абсолютної ліквідності. Теоретично достатнє його значення згідно з визначеними нормативами -- понад 0,2.

Оцінку ліквідності підприємства можливо здійснити за наявністю незалежних засобів платежу. Якщо можливість використання для погашення поточних зобов'язань виробничих запасів залежить від здійснення процесу виготовлення продукції, а дебіторської заборгованості -- від повернення її боржниками, то використання таких активів, к готова продукція, товари та грошові кошти не залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів. Ці активи завжди готові для оплати зобов'язань.

Оцінка надійності визначених коефіцієнтів ліквідності здійснюється в процесі вивчення питомої вага оборотних активів та їх окремих видів в складі майна підприємства Оборотні активи в господарській діяльності використовуються тільки в певному поєднанні з основними засобами. Від оптимального співвідношення майна оборотного і постійного капіталу значною мірою залежить ефективність роботи суб'єкта господарювання. Частка оборотних активів в активах визначається шляхом ділення оборотних активів на валюту балансу і показує їх питому вагу в майні підприємства.

Господарську діяльність забезпечують виробничі основні засоби і виробничі запаси. Інші оборотні активи (готова продукція, кошти в розрахунках і грошові кошти) є наслідком підприємницької діяльності.

Наявність виробничих запасів у підприємства характеризує його можливість продовжувати господарську діяльність. Частка виробничих запасів в поточних активах визначається к відношення виробничих запасів до оборотних активів і показує їх питому вагу в майні оборотного капіталу.

Узагальнимо визначені коефіцієнти за даними фінансової звітності підприємства в таблиці 2.13.

Таблиця 2.13

3 Показники ліквідності підприємства

|Показники |Періоди (роки) | |

| |1996 |1997 |1998 |1999 |2000 |2001 |2002 |

|1. Загальний коефіцієнт |0,28 |0,13 |0,14 |0,15 |0,14 |0,15 |0,28 |

|покриття (платоспроможності)| | | | | | | |

|2. Коефіцієнт швидкої |0,22 |0,06 |0,08 |0,10 |0,08 |0,11 |0,22 |

|ліквідності | | | | | | | |

|3. Коефіцієнт незалежної |0,005|0,002|0,001 |0,002|0,001|0,007|0,005|

|(забезпеченої) ліквідності | | | | | | | |

|4. Коефіцієнт абсолютної |0,000|0,000|0,0004|0,006|0,009|0,068|0,000|

|ліквідності |0 |0 | |5 |7 |2 |0 |

|5. Частка оборотних активів |0,04 |0,03 |0,04 |0,04 |0,07 |0,08 |0,04 |

|в загальній сумі активів | | | | | | | |

|6. Частка виробничих запасів|0,19 |0,48 |0,39 |0,28 |0,42 |0,25 |0,19 |

|в оборотних активах | | | | | | | |

Проаналізувавши данні таблиці 2.13 та зрівнявши їх з нормативними значеннями коефіцієнті (таблиця 2.7) можна зробити висновок, що жоден з коефіцієнтів не відповідає нормам. Більш того всі значення коефіцієнті в менше нормативних значень у рази, десятки раз, а іноді і сотні раз! Тому аналіз коефіцієнтів більш ефективно проводити в динаміці.

Оскільки в 1996 році значення коефіцієнтів були далекі від нормативних, а динаміку більшості з коефіцієнтів не була націлена на зростання значень, тому взагалі динаміку коефіцієнтів можна вважати к негативну.

У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифровка дебіторської заборгованості та її класифікація з фіксацією дат виникнення і сум у розрізі окремих контрагентів (додаток Ц). Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності дано в ПБО 10 «Дебіторська заборгованість».

Виділяють поточну дебіторську заборгованість (яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашеною протягом дванадцяти місяців від дати складання балансу) та довгострокову дебіторську заборгованість (яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашеною пізніше ніж через дванадцять місяців від дати складання балансу).

Поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визначаться к різниця між поточною заборгованістю та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двома способами:

1. виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо існує значний ризик невиконання платежів);

2. на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

У ході аналізу аудитор повинен оцінити реальні можливості рефінансування дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвитку.

Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості.

2.3 Аналіз причин кризи та сильних і слабких сторін ДВАТ “Шахта ім. Калініна”

На цьому етапі аудиту визначається повнота врахування в санаційній концепції всіх причин та факторів, які призвели до кризової ситуації.

Перевіряться, чи правильно були використані методи ідентифікації причин кризи. Встановлюється, чи діють причини кризи й досі чи вони вже подолані (або зникли самі по собі). Визначаються вид та фаза фінансової кризи; систематизуються причини кризи; виявляються фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства; систематизуються сильні та слабкі сторони в діяльності підприємства.

Щоб зсувати фактичний стан підприємства та перспективи його розвитку, у практиці санаційного аудиту застосовують так званий СОФТ-аналіз (SOFT-analysis) - аналіз сильних (Strength) і слабких (Failure) сторін, а також навних шансів (Opportunity) і ризиків (Threat). В економічній літературі СОФТ-аналіз називають ще СВОТ-аналізом (SWOT- analysis).

Цей вид аналізу може стосуватися всього підприємства, його структурних підрозділів, а також окремих видів продукції. На основі результатів аналізу ендогенного середовища розробляються рекомендації, що мають на меті:

7) усунення наявних слабких місць,

8) ефективного використання існуючого потенціалу (сильних сторін).

У результаті СОФТ-аналізу екзогенного середовища виявляється позитивний та негативний вплив на підприємство ззовні, а на цій підставі виробляються пропозиції, які мають на меті:

1. нейтралізувати можливі ризики;

2. використати додаткові шанси.

Проаналізувавши показники діяльності підприємства ДВАТ “Шахта ім. Калініна” ми можемо виділити наступні сильні сторони:

кваліфікований інженерно-технічний персонал;

наявність власних виробничих споруд;

прихід молодих та енергійних співробітників фінансових служб;

наявність реальної програми санації;

законодавча підтримка збоку держави;

фінансова допомога збоку кредиторів;

наявність виробничого потенціалу.

Але нажаль поряд з сильними аспектами своєї кількості це підприємство має і слабкі ознаки, які дуже сильно позначилися, а деякі і далі позначуються на його результатах діяльності. До основних слабких напрямків ми можемо віднести:

інертність та зловживання керівництва підприємства;

крадіжки на виробництві;

висока енергомісткість продукції;

велика дебіторська та кредиторська заборгованість;

збільшення глибин видобутку вугілля.

К додатковим шансам, які підприємство може використати на свою користь з метою покращення свого становища, можна віднести наступні:

держава вживає протекціоністських заходів, спрямованих на захист вітчизняного товаровиробника;

низька ймовірність появи конкурентів;

збільшення обсягів фінансування з боку держави.

Однак, к для любої системи, так і для економічної у тому числі, є негативні причини, які можуть нівелювати діяльність додаткових шансів. К таким ризикам на цьому підприємстві відносять:

криміногенний ризик;

інфляційний ризик (знецінення реальної вартості капіталу);

ризик неплатоспроможності чи банкрутства контрагентів;

ризик зміни податкового законодавства та накладення фінансових санкцій;

ризик аварій на виробництві.

Під час санаційного аудиту сильні та слабкі сторони дільності підприємства слід оцінювати з урахуванням основних тенденцій змін у зовнішньому щодо підприємства середовищі. Так, наявна виробнича програма на актуальну дату може бути сильною стороною підприємства, проте згодом під дією зовнішніх факторів вона може стати недосконалої і перетворитися на його слабину.

Оскільки сильні та слабкі сторони є відносними показниками, відповідні висновки мають ґрунтуватися на порівнянні з аналогічними характеристиками підприємств-конкурентів. Під час аналізу сильних та слабких сторін визначаються критичні сфери, які під дією специфічних зовнішніх та конкурентних факторів впливають на економічні результати підприємства, а далі встановлюються ключові параметри, від яких залежить ефективність господарської діяльності. На практиці досить часто в ході СОФТ-аналізу використовуються такі методи контролінгу, к анкетуванню та АВС-аналіз.

РОЗДІЛ 3 НАПРЯМКИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ПО ВИХОДУ З КРИЗИ

3.1 Збільшення вхідних грошових потоків

Щоб виконувати термінові платіжні зобов'язання, кожному підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів.

Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:

1) виручка від реалізації основної продукції;

2) надходження у вигляді інших операційних доходів;

3) доходи від інвестиційної діяльності;

4) кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

5) кошти, залучені на умовах позики;

6) державні дотації та субсидії.

До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три позиції. Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб'єктивних мотивацій та спроможності двох сторін: інвесторів (кредиторів) та власника (у нашому випадку - держави). Однак насамперед треба розраховувати на власні можливості, тобто на внутрішні джерела збільшення вхідних грошових потоків.

Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації суб'єкта господарювання. У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансове неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

Коли йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства.

Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, принесли відчутні результати в короткостроковому періоді.

Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

1. обсягу реалізованої продукції;

2. ціни одиниці такої продукції.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову політику підприємства. Стимулювати збут можна помірним збільшенням цін. Не існує єдиних дляя всіх підприємств рецептів збільшення обсягів реалізації.

Успіх у цій справі залежить під безлічі факторів. Тип санаційних заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу. У стратегічному плані менеджмент підприємства має прийняти рішення з трьох основних питань.

1. Яка номенклатура продукції та за якими цінами пропонуватиметься?

2. Якого обсягу реалізації за окремими періодами підприємство має намір досгти?

3. Якою частиною ринку необхідно заволодіти?

Відповіді на поставлені запитання залежать від підприємницької

філософії суб'єкта господарювання, а також від того, як спрямована його діяльність -- на задоволення певних потреб споживачів, на забезпечення зайнятості населення чи на максимізацію прибутковості.

З відповіддю на перше питання стосовно номенклатури все зрозуміло - це вугілля марки Кр, який видобувається на шахті. А от стосовно ціни - це питання набагато складніше.

Зрозуміло, що головним інструментом маркетингу є ціноутворення.

Рішення про зміни цін слід приймати на підставі поглибленого аналізу наслідків цих змін.

Так на перших погляд все зрозуміло - треба підвищити ціну до рівня собівартості і досягнути рівня беззбитковості. Але підвищення цін на вугільну продукцію це дуже складна річ, тому що ціни у цій галузі промисловості підпорядковані державі. Вугільна галузь взагалі є стратегічною галуззю у нашій країні. Підвищення цін на вугільну продукцію неминуче приведе до збільшення цін на продукцію, яка виробляється з використанням вугілля - це кокс, метал, металеві вироби. Це знизить їх конкурентоспроможність. Тому держава жорстко контролює ціноутворення у цій галузі виробництва. Але водночас держава не в повній міри компенсує зниження ціни, що й привело до глибокої фінансової кризи. Тому виникає потреба звернутися до інших методів підвищення вхідних грошових потоків.

Одним з таких методів є реструктуризація активів підприємства.

Ця група санаційних заходів пов'язана зі зміною структури та складу активів балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). В рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:

1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви -- це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю.

Приховані резерви мобілізуються такими заходами: реалізацією окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі й споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, понаднормові запаси сировини й матеріалів тощо);

Індексацією балансової вартості майнових об'єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод реструктуризації активів не пов'язаний із реальним підвищенням платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшити кредитоспроможність підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується статті «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»).

2. Використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Але ще не розроблена нормативна база щоб дати можливість зробити це реально.

Звичайно, у середньостроковій та довгостроковій перспективі використовувати основні фонди, узяті у лізинг, підприємству значно невигідніше, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, у результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність підприємства.

Проте платоспроможність його відчутно підвищується, що дає змогу розрахуватися з поточними зобов'язаннями та уникнути порушення справи про банкрутство.

Нерідко неплатоспроможне підприємство не має іншого способу відновити ліквідність, аніж вдатися до зворотного лізингу. До того ж це підприємство як збиткове може отримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу відповідного об'єкта основних фондів.

3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низько ліквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо). Визначення оптимального обсягу та структури запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків. При цьому широко використовується так званий АВС-аналіз.

Слід ураховувати, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зокрема складські чи робочої сили. Окрім того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів.

5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів та об'єктів соціального призначення. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси дляя погашення заборгованості або розширення виробництва. Зауважимо, що в разі продажу основних фондів (деталей, агрегатів, демонтованого обладнання) такі операції підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20%. Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума перевищення виручки від продажу окремих об'єктів основних фондів над їх балансовою вартістю включається до валових доходів підприємства, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу погашається за рахунок прибутку після оподаткування. Балансова (залишкова) вартість основних фондів -- це різниця між їх початковою вартістю та нарахованою сумою зносу.

6. Рефінансування дебіторської заборгованості -- це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним із факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому санаційний менеджмент має докласти всіх зусиль, аби використати цей резерв.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

1. Факторинг -- продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку, іншими словами -- це операція з перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредиторові (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові.

Згідно з договором про виконання розрахункових операцій через факторинг банк може, наприклад, придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість) або за поточними розрахунками. До найважливіших функцій факторингу належать:

фінансування та кредитування: підприємства поступаються правом на одержання грошових коштів згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі);

покриття ризику: ризик неповернення кредиторської заборгованості переходить до фактора;

управління дебіторською заборгованістю: уся робота зі стягнення заборгованості переходить до компетенції фактора.

Розмір винагороди за факторинговими операціями залежить від ризиковості операції., діючої процентної ставки та строків настання платежу і становить, як правило, від 10% до 20% суми боргу. Перед укладанням угоди фактор перевіряє кредитоспроможність боржника. За відсутності прямих фінансових відносин між боржником та фактором, кредитоспроможність оцінюється з використанням непрямої інформації, а також інформації, наданої кредитними інститутами, які обслуговують боржника.

Згідно з чинним Законодавством кредитор має повідомити боржника про свою поступку вимогою, але не зобов'язаний надавати останньому угоду між початковим кредитором і фактором про поступку вимоги. Проте якщо новий кредитор звертається з претензією та позовом до боржника, він має довести, що саме йому початковий кредитор поступився вимогою. Таким доказом є письмова угода між ним: і початковим кредитором про поступку вимогою.

2. Облік, або дисконтування векселів. Зміст цієї операції полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред'явникові, а платіж отримує лише з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічна сутність операції дисконтування така: держатель векселя достроково реалізує його банку, тобто комерційний кредит перетворюється на банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її заплатив банк, придбавши вексель, і сумою, ку він отримає за цим векселем у строк платежу, називається дисконтом.

3. Форфейтинг -- кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептував імпортер. Продавцем вимог у разі форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і має намір рефінансувати дебіторську заборгованість, аби зменшити кредитний ризик та підвищити ліквідність (платоспроможність). Форфейтинг здійснюється, к правило, за участю банківської установи і також є одним зі способів перетворення комерційного кредиту в банківський.

Окрім того, до заходів, які мають на меті рефінансувати дебіторську заборгованість, належить і комплекс процедур з примусового стягнення заборгованості, зокрема й за позовом до арбітражного суду.

Усі схарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше спричиняють зміни в окремих статях активу балансу.

3.2 Зменшення вихідних грошових потоків

Одним із головних напрямків підвищення платоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємств, що перебувають у фінансовій кризі, є зменшення вихідних грошових потоків. Вихідні грошові потоки підприємства можна класифікувати таким чином:

1) оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції;

2) оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат;

3) здійснення реальних та фінансових інвестицій;

4) сплата, податків та інших платежів до бюджету;

5) повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.

На обсяг останніх двох напрямків витрачання грошових коштів можливості впливу підприємства обмежені. Розмір податкових та інших платежів до бюджету залежить від установленого державою порядку визначення об'єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяг платежів з повернення позик і процентів визначається умовами кредитних договорів і значною мірою залежить від готовності кредиторів до участі в санації підприємства-боржника

Можливості впливу підприємств на обсяги вихідних грошових потоків за першими трьома напрямками є набагато більшими. Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства головний внутрішній санаційний резерв суб'єктів господарювання, що перебувають у фінансовій кризі.

У короткостроковому періоді санаційні резерви, пов'язані зі зниженням собівартості продукції, набагато легше виявити та мобілізувати, ніж, скажімо, резерви збільшення виручки від реалізації продукції. Заходи щодо зниження вихідних грошових потоків за даним напрямком: безпосередньо впливають на рівень ліквідності та платоспроможності підприємства.

Зниження рівня витрат істотно залежить від рішучості керівництва та персоналу проводити радикальні зміни на підприємстві, спрямовані наощадливе використання всіх наявних ресурсів.

Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують її собівартість. Щоб систематизувати роботу, спрямовану на пошук резервів зменшення витрат виробництва, останні доцільно згрупувати за головними ознаками

Прямі витрати -- це такі, що пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, куповані вироби, напівфабрикати тощо) і можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (складаються з витрат, що охоплюють кілька елементів), які різняться між собою за функціональною роллю у виробничому процесі.

До умовно-змінних належать витрати, розмір яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і спадає з його зменшенням. Це витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та деякі інші.

Умовно-постійні -- це витрати, розмір яких істотно не залежить від збільшення чи зменшення випуску продукції. Це витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою дальністю виробничих підрозділів, а також на забезпечення господарських потреб виробництва. (Типове положенн з плануванн обліку і калькулюванн собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України 26.04.1996р.3 № -473.)

Плани ощадливого використання ресурсів можуть розроблятися за окремими видами продукції, окремими видами витрат, а також за місцем їхт виникнення.

Резерви економії виробничих витрат виявляються під час планування останніх та аналізу відхилень фактичних результатів від запланованих. У практиці господарювання вітчизняних підприємств плануванню витрат виробництва та аналізу відхилень від такого плану приділяється недостатня увага, хоча у промислове розвинених країнах планування витрат і факторний аналіз відхилень фактичних показників від планових розгадаються як основний інструмент зниження витрат.

Перш ніж розробляти план із собівартості продукції на підприємстві,т слід всебічно проаналізувати його виробничо-господарську діяльність за попередній період. Особлива увага має приділятися аналізу причин виникнення витрат, не зумовлених нормальною організацією виробничого процесу, а саме:

перевитрати палива, енергії, сировини та матеріалів;

доплати робітникам за відхилення від нормальних умов праці та роботу понад норму;

втрати від простоїв (недозавантаженість) машин і агрегатів;

аварії;

відсутність налагоджених господарських зв'язків із постачальниками сировини, матеріалів і т. ін.;

порушенн трудової та технологічної дисципліни.

Планова собівартість визначаєтьс двома способами:

1) укрупненими розрахунками зміни базового рівня витрат;

2) кошторисно-нормативними розрахунками розміру необхідних витрат.

Укрупнені розрахунки зміни базового рівня витрат виконуються на стадії складання річних планів з метою визначити й вивчити динаміку витрат і прибутку, а також ефективність виробництва, перевірити узгодженість натуральних і вартісних показників плану. Основний метод укрупненого планування -- розрахунок зміни рівня витрат за факторами -- так званий факторний аналіз, який може здійснюватися за окремими місцями виникнення витрат та за кожною групою останніх.

Розрізняють основні групи чинників, що впливають на собівартість продукції. Це - зміна:

1) обсягів виробництва;

3) технічного рівн виробництва;

Розглянемо тепер, як саме впливають основні чинники на загальний рівень собівартості.

При визначенні впливу фактора зміни обсягів виробництва слід враховувати, що зі зміною обсягів виробництва змінюються постійні витрати на одиницю продукції. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до змін обсягів виробництва. Такі витрати належать до умовно-змінних.

Зміна технічного рівня виробництва виллється в економії матеріальних і трудових ресурсів за такими основними напрямками:

1) упровадження нових та удосконалення існуючих технологій;

2) застосування нових видів сировини і матеріалів та раціоналізація їх використання;

3) зниження трудомісткості одиниці продукції.

Зменшити вихідні грошові потоки та підвищити платоспроможність підприємства можна й за рахунок зменшення чи заморожування інших витрат, які не належать до собівартості продукції.

3.3 Залучення інвестицій з метою стабілізації діяльності підприємства

Перш ніж здійснювати заходи щодо залучення фінансових ресурсів, необхідних для санації підприємства, слід визначити потребу в капіталі.

Потреба в капіталі -- це виражена в грошовому еквіваленті потреба підприємства у грошових та матеріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

Базою для класифікації форм, яких може набирати потреба в капіталі, є групування вихідних грошових потоків підприємства. Потреба в капіталі зумовлюється тим, що момент здійснення грошових витрат та момен надходження грошових коштів за продукцію, на виробництво якої понесені витрати, не збігаються в часі. Щоб визначити потребу в капіталі, сукупні витрати підприємства доцільно розмежувати на дві групи:

1. витрати, пов'язані з підготовкою та організацією виробництва (капітальні витрати);

2. витрати, пов'язані з веденням та обслуговуванням виробництва (поточні витрати).

До першої групи належать витрати на заснування (реорганізацію) підприємства, купівлю та введенню в дію основних фондів. Кошти, заморожені в таких витратах, повертаються на підприємство поступовим їх включенням у ціну реалізації продукції протягом тривалого часу. Отже, капітал, необхідний дляя фінансування зазначених витрат, має бути мобілізований на довгостроковий період. Такий капітал називають інвестиційним.

Витрати другої групи пов'язані з оплатою праці персоналу та придбанням предметів праці. Вони повністю переносять свою вартість на готову продукцію в поточному виробничому циклі, повністю включаються в ціну реалізованої продукції і повертаються на підприємство через короткий проміжок часу. Для фінансування таких витрат визначають потребу в оборотному капіталі.

Оборотний капітал (оборотні кошти) -- це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації продукції.

ДВАТ “Шахта ім. Калініна” може розраховувати тільки на два видри інвестицій :

1. Вкладення держави, як власника в розвиток підприємства;

2. Підтримка кредиторів, котрі бажають повернути свої гроші.

Напрямки фінансування галузі з боку держави узагальнені у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Обсяг фінансування галузі за рахунок державного бюджету

| |За роками |

|Напрям використання | розрахункова потреба |

|та джерело фінансування | |

| |2002 |2003 |2004 |2005 | 2006 - |

| | | | | |2010 |

|За рахунок державного бюджету, |6028,|5208,5 |4503,6|3348,1|15000 |

|усього |7 | | | | |

|у тому числі: | | | | | |

|1) державна підтримка, усього |2971,|2773,1 |2485,5|2420,1|9823 |

| |4 | | | | |

| у тому числі: | | | | | |

|на собівартість вугільної |841,9|716,6 |605,8 |541,5 |2244,7 |

|продукції | | | | | |

|на капітальні вкладення |2129,|2056,5 |1879,7|1878,6|7578,3 |

| |5 | | | | |

Продовження таблиці 3.1.

| |За роками |

|Напрям використання | розрахункова потреба |

|та джерело фінансування | |

| |2002 |2003 |2004 |2005 | 2006 - |

| | | | | |2010 |

|2) централізовані капітальні |317,2|285,4 |373,1 |483 |3502 |

|вкладення | | | | | |

|на будівництво шахт і розрізів | | | | | |

|3) реструктуризація галузі |2000 |2000 |1500 |300 |950 |

|4) геолого-розвідувальні роботи |25,1 |20 |20 |20 |100 |

|5) розвиток галузевої науки |20 |15 |10 |10 |50 |

|6) погашення заборгованості з |580 | | | | |

|регресних позовів та одноразової| | | | | |

|допомоги | | | | | |

|7) утримання державної |115 |115 |115 |115 |575 |

|воєнізованої гірничо-рятувальної| | | | | |

|служби | | | | | |

З основним кредитором - ЗАТ „АРС” досягнута принципова згода, щодо фінансування закупки нового вугледобувного комбайна для здійснення відкриття третьої лави і підвищення обсягів видобутку та реалізації вугілля.

ВИСНОВКИ

Благополучний фінансовий стан підприємства - це важлива умова його безперервного й ефективного функціонування. Для його досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта, високу ліквідність його балансу, фінансову незалежність і високу результативність господарювання.

Для цього необхідно вивчати численні показники, які характеризують всі сторони діяльності підприємства (виробництво, його потенціал, організацію, реалізацію, фінансові операції, рух грошових потоків) для виявлення глибинних причин зміни фінансового становища. Застосування багатобічного комплексного аналізу фінансового стану підприємства створює реальні передумови для керування окремими показниками, і відповідно і для посилення їхнього впливу на поліпшення фінансового клімату.

Фінансовий стан підприємства необхідно аналізувати з позицій і короткострокової, і довгострокової перспектив, тому що критерії його оцінки можуть бути різні. Стан фінансів підприємства характеризується розміщенням його засобів і джерел їхнього формування, аналіз фінансового стану проводиться з метою установити, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Фінансову ефективність роботи підприємства відбивають : забезпеченість власними оборотними коштами і їхня схоронність, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність оборотних коштів, матеріальне забезпечення банківських кредитів, платоспроможність.

Стійке фінансове становище підприємства залежить насамперед від поліпшення таких якісних показників, як продуктивність праці,ь рентабельність виробництва, фондовіддача, а також виконання плану по пер- минулому. Раціональному розміщенню засобів підприємства сприяє гарна організація матеріально-технічного забезпечення виробництва, оперативна діяльність по прискоренню грошового обігу. У той же час фінансові утруднення підприємства, відсутність засобів для своєчасних розрахунків можуть уплинути на стабільність постачань, порушити ритм матеріально-технічного постачання. У зв'язку з цим аналіз фінансового стану підприємства й аналіз виробничого боку його діяльності повинні взаємно доповнювати один одного.

Задачами санації і санаційного аудиту насамперед є оцінка фінансового аналізу, перевірка витрати засобів по цільовому призначенню, виявлення причин фінансових утруднень, можливостей поліпшення використання фінансових ресурсів, прискорення обороту засобів і зміцнення фінансового становища.

Керівництво підприємства увесь час знаходиться перед необхідністю вибору. Воно повинно здійснювати вибір оптимальної ціни реалізації, приймати рішення в галузі кредитної й інвестиційної політики та інше, намагаючись домогтися такого положення, щоб уся діяльність підприємства в комплексі була б рентабельна і забезпечувала б необхідні грошові поповнення.

Прийняття рішень у таких областях, як, наприклад, придбання елементів основного капіталу, кадрова політика, визначення асортименту продукції, що пускається, відноситься до довгострокового планування. Такі рішення визначають діяльність підприємства на багато років вперед і повинні бути відбиті в довгострокових планах (бюджетах), де ступінь деталізації є досить невисока. Довгострокові плани являють собою свого роду рамкову конструкцію, складеними елементами якої є короткострокові плани. План санації це і є довгостроковий план діяльності підприємства направлений на вихід підприємства з кризи.


Подобные документы

  • Форми фінансування суб'єктів господарювання. Аналіз причин кризи сильних і слабких сторін підприємства. Особливості санаційного аудиту. Золоте правило балансу. Правила та умови фінансування санації. Забезпечення фінансової рівноваги на підприємстві.

    контрольная работа [27,9 K], добавлен 29.12.2012

  • Майновий метод оцінки вартості підприємства. Необхідність та види оцінювання майна. Ринкова та ліквідаційна вартість об’єкта оцінювання. Сутність та основні завдання санаційного аудиту. Порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства.

    контрольная работа [28,2 K], добавлен 29.11.2010

  • Сутність фінансової кризи, її симптоми, фактори виникнення. Методи оздоровлення підприємства в умовах фінансової кризи. Особливості антикризового фінансового управління. Санація, як найдієвіший засіб подолання фінансової кризи, етапи її здійснення.

    реферат [23,6 K], добавлен 03.04.2014

  • Оцінка кризових факторів фінансового розвитку та прогнозування банкрутства підприємства. Аналіз фінансово-господарського стану, причин фінансової кризи. Стратегія санації підприємства. План заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності.

    контрольная работа [107,6 K], добавлен 07.04.2014

  • Економічний зміст і порядок проведення, форми санації. Етапи керування санацією підприємства, порядок проведення санаційного аудиту. Банкрутство підприємств, діагностика та шляхи запобігання. Аналіз фінансової стійкості і поточної платоспроможності.

    курсовая работа [135,3 K], добавлен 14.11.2009

  • Економічний зміст санації балансу підприємства та призначення санаційного прибутку. Особливості діагностики кризового стану підприємства на підґрунті балансових моделей. Моделі діагностики банкрутства підприємства: модель Лиса; модель Таффлера.

    курсовая работа [43,4 K], добавлен 28.04.2009

  • Сутність класифікації та типізація фінансових криз. Фактори, що зумовлюють фінансову кризу підприємства. Аналіз методологічних підходів до оцінки ймовірності банкрутства підприємства. Характеристика механізмів фінансового оздоровлення підприємства.

    реферат [216,9 K], добавлен 28.02.2012

  • Криза на підприємстві: зміст, причини та систематизація факторів. Методики діагностики кризового стану, їх порівняльна характеристика, переваги та недоліки. Визначення фінансових результатів та оцінка ефективності діяльності ВАТ "Домашній текстиль".

    курсовая работа [94,0 K], добавлен 09.06.2011

  • Економічна сутність санації підприємства, аналіз виробничо-господарської діяльності. Діагностика фінансової кризи. Структурно-логічна схема плану фінансової санації. Порядок подання претензії про відшкодування заборгованості. Судова санація підприємства.

    курс лекций [115,7 K], добавлен 22.12.2010

  • Світова фінансова криза: сутність та причини виникнення. Загрози економічної безпеки держави в умовах фінансової кризи. Механізм та система забезпечення фінансової безпеки держави. Шляхи мінімізації негативних наслідків після світової фінансової кризи.

    курсовая работа [2,1 M], добавлен 25.11.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.