Фінанси підприємств

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз: по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень; по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути: 1) власні фінансові ресурси; 2) позичені фінансові ресурси; 3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів; 4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів; 5) кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства; амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів, методів нарахування амортизаційних відрахувань. Cyмa прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період.

Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення. До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські кредити; позички інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних джерел; іноземні інвестиції. За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.

53) Фінансування ремонту основних засобів

Своєчасний ремонт основних засобів запобігає передчасному їх зносу та вибуттю, продовжує строк служби, підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях. Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних засобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні або відновленні їх окремих частин. Середній ремонт провадиться для часткового відновлення основних засобів із заміною деталей, вузлів 06.меженої номенклатури, яка визначається технічною документацією. Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їхнього виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як правило, повне розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його регулювання та випробування.

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних засобів та забезпечення ремонтних робіт .матеріально-технічними ресурсами. Економічна доцільність капітального ремонту основних засобів визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об'єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту об'єкта перевищує вартість придбання аналогічного нового устаткування, то такий ремонт робити недоцільно.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітального ремонту. План складають на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об'єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник підприємства. До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у будівлях і спорудах. Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його проведення. У разі здійснення капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки провадяться за актами приймання повністю відремонтованих вузлів, агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом, провадяться, як правило, за окремими елементами витрат: виплата заробітної плати, оплата рахунків за матеріальні цінності, деталі, які використані в період проведення ремонту основних засобів тощо.

Підприємства протягом звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів (поточний, середній, капітальний) віднести до валових витрат у сумі, що не перевищує 5 % сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. У цих самих розмірах названі витрати відносять на витрати виробництва, тобто на собівартість виробленої продукції.

Витрати, що здійснюються для підтримування об'єкта в робочому стані та одержання попередньо визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, також включаються до складу витрат. Витрати на капітальний ремонт орендованих основних засобів провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договору передбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основних засобів провадяться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не включають відрахування на капітальний ремонт основних засобів.

Якщо капітальний ремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем, .то витрати на капітальний ремонт включаються в орендну плату і сплачуються орендарем. Під час розбирання об'єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися придатні для дальшого використання матеріали, запасні частини тощо. Вони оприбутковуються, оцінюються, відображаються в обліку і згодом можуть бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних засобів. Отримані при цьому кошти є джерелом фінансування ремонту основних засобів. Ремонт основних невиробничих засобів оплачується з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а також інших джерел, за рахунок яких фінансується поточне утримання цих основних засобів.

54) Зміст, мета та завдання фінансового планування

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів: - прогноз звіту про прибутки та збитки; - прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків); - прогноз балансу активів та пасивів підприємства.

Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямами їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Значення фінансового планування полягає в. тому, що воно дає можливість визначити життєздатність проекту підприємства за умов конкуренції і є інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів. Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є: * забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами; * установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями; * визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання; * виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів; * здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні питання: які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні; які джерела їх надходження; чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань; яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам; як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на підприємстві; як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

55) Методи фінансового планування

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи.: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору: максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу; економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат; економія поточних витрат; мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату; максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

56) Інформаційна база фінансового планування

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану та фінансового планування підприємства є дані: - балансу (форма № 1); - звіту про фінансові результати (форма № 2); звіту про рух грошових коштів (форма № 3); звіту про власний капітал (форма №4); дані статистичної звітності та оперативні дані.

Баланс містить відомості про наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством, на доту балансу. Використовується для оцінка структури ресурсів підприємства, їх ліквідності та платоспроможності підприємства; прогнозування майбутніх потреб у позиках; оцінка та прогнозування змін в економічних ресурсах, які підприємство (імовірно) контролюватиме в майбутньому. Звіт про фінансові результати містить відомості про наявні доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітний період. Використовується для оцінки та прогнозу прибутковості діяльності підприємства; структури доходів та витрат. Звіту про рух грошових коштів містить відомості про генерування та використання грошових коштів протягом звітного періоду. Використовується для оцінки та прогнозу операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Звіту про власний капітал містить відомості про зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Використовується для оцінки та прогнозу змін у власному капіталі.

Інформацію, яка використовується за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою. Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік ті визначає керівник підприємства.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів: - прогноз звіту про прибутки та збитки; - прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків); - прогноз балансу активів та пасивів підприємства.

Прогнозний звіт про прибутки та збитки показує обсяг прибутку який буде одержано в наступному періоді. Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків за операційною, інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.

За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.

Після складання прогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансування підприємства. Прогноз балансу підприємства входить до складу директивного фінансового планування. Баланс підприємства - це зведено таблиця, що в ній відображено джерела капіталу (пасив) і його розміщення (актив). Баланс активів і пасивів необхідний для того щоб оцінити, в які види активів спрямовуються грошові кошти і за рахунок яких видів джерел (пасивів) передбачається фінансування створення активів.

Структура балансу, що прогнозується (як правило, на плановий трирічний період) відповідає загальновживаній структурі балансу підприємства, оскільки за вихідний береться бухгалтерський баланс підприємства на останню дату.

57) Зміст і структура фінансового плану

За ринкової економіки для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньофірмового документа - бізнес-плану. Бізнес-план має: * давати конкретні уявлення про те, як функціонуватиме підприємство, яке місце воно займатиме на ринку; * містити всі виробничі характеристики майбутнього підприємства, детально описувати схему його функціонування; * розкривати принципи та методи керівництва підприємством; * обов'язково містити програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати справу та забезпечити ефективність її виконання; * показати перспективи розвитку підприємства інвесторам та кредиторам.

При складанні бізнес-плану керуються такими стимулюючими мотивами: 1)подати інформацію про підприємство та про наміри власників; 2) викласти стратегію і тактику підприємства та показати, як взаємодіють різноманітні підрозділи підприємства, будучи одним цілим; 3) висвітлити фінансові цілі та розробити детальні кошториси, з допомогою яких можна проконтролювати фактичні витрати та доходи; 4) переконати третю сторону надати необхідні кошти або сприяти підприємству в іншій формі.

За умов економічної кризи перехідного періоду бізнес-план підприємства має передусім вирішувати завдання поліпшення його фінансового стану. У цьому зв'язку розгляд саме фінансового аспекту бізнес-плану є найактуальнішим.

Фінансовий план - це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльності. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові: - прогноз обсягів реалізації; - баланс грошових надходжень та витрат; - таблицю доходів та витрат; - прогнозований баланс активів та пасивів підприємства; - розрахунок точки беззбитковості. Нині, коли підприємствам надано самостійність у плануванні, вони можуть не складати фінансового плану або складати його в будь-якій довільній формі, що її вони вважають для себе найбільш прийнятною.

Поточне фінансове планування є складовою частиною перспективного плану, є, власне, його конкретизацією. Воно полягає в розробці: плану руху грошових коштів, плану про прибутки (збитки), плану бухгалтерського балансу.

Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи: 1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року. 2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансові показники. 3. Розробка проекту фінансового плану. Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат.

Поточний фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак або надлишок фінансових ресурсів. Розбивка річного фінансового плану на більш короткі проміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошових потоків, визначити потребу в залученні коштів. Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної його частин.

Враховуючи зміни в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, які відбуваються з введенням національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку, можуть бути запропоновані такі форми і зміст поточного фінансового плану: > надходження від основної діяльності, від фінансових операцій, від іншої звичайної діяльності, від надзвичайних подій; > витрати за основною діяльністю, за фінансовими операціями, за іншою звичайною діяльністю, за надзвичайними подіями, > податок на прибуток.

У процесі фінансового планування здійснюється конкретна ув'язка кожного виду витрат з джерелом фінансування. Поточний фінансовий план можна розробляти на підставі річного плану руху грошових коштів за видами діяльності з розбивкою по кварталах. За допомогою такої форми плану підприємство може перевірити реальність джерел надходження грошових коштів і обгpунтованість їхнього витрачання за видами діяльності.

58) Фінансове планування як частина бізнес-плану

Фінансовий план - це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльності.

Поточне фінансове планування є складовою частиною перспективного плану, є, власне, його конкретизацією. Воно полягає в розробці: плану руху грошових коштів, плану про прибутки (збитки), плану бухгалтерського балансу.

Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи: 1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року. 2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансові показники. 3. Розробка проекту фінансового плану.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат. Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної його частин.

Поточний фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак або надлишок фінансових ресурсів. Розбивка річного фінансового плану на більш короткі проміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошових потоків, визначити потребу в залученні коштів. Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної його частин.

У процесі складання плану доходів та витрат необхідно перевірити взаємоузгодженість запланованих сум витрат та відрахувань із джерелами покриття їх відповідними доходами та надходженням коштів, передбачених у першому розділі плану доходів та витрат. Витрати на реалізацію продукції, передбачені в дpyгoмy розподілі плану доходів та витрат, повинні покриватися з виручки від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного збору).

Якщо виручка від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням податків) виявляється меншою за витрати на реалізовану продукцію, тоді прибуток у першому розділі буде відсутній. У другому розділі з'являться збитки в сумі перевищення витрат над виручкою.

Після визначення всіх статей плану доходів та витрат та підведення підсумку в кожному розділі перевіряють рівень їхньої збалансованості. Для цього підсумки першого розділу порівнюють з підсумками другого розділу плану доходів та витрат. Сальдо всіх надходжень і всіх витрат характеризують фінансовий результат діяльності підприємства. Якщо має місце негативний фінансовий результат (збиток), необхідно переглянути витрати в бік зменшення або відшукати додаткові резерви доходів та надходження коштів.

Таким чином, у процесі фінансового планування здійснюється конкретна ув'язка кожного виду витрат з джерелом фінансування. Поточний фінансовий план можна розробляти на підставі річного плану руху грошових коштів за видами діяльності з розбивкою по кварталах. За допомогою такої форми плану підприємство може перевірити реальність джерел надходження грошових коштів і обгpунтованість їхнього витрачання за видами діяльності.

59) Платіжний календар, його суть і основне призначення

Оперативне фінансове планування полягає в складанні та виконанні платіжного календаря. Його складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через поточний, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відбито рух грошових коштів відповідно до їх надходження та використання.

У платіжному календарі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємств незалежно від їх джерел та напрямків використання, тобто показаний увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду. Платіжний календар дає можливість фінансовим службам підприємства забезпечити оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов'язань, фіксувати поточні зміни платоспроможності підприємства. Він уможливлює спостереження за станом оборотних коштів та вказує на необхідність використання позикових та залучених коштів у плановому періоді.

Складення платіжного календаря дає змогу виявити недостатність коштів, з'ясувати причини такого становища, визначити відповідні заходи для запобігання фінансовим ускладненням.

60) Значення і завдання оцінки фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Оцінка фінансового стану підприємства необхідна внаслідок: з метою прийняття рішення щодо реалізації певного проекту, з метою прогнозування загрози банкрутства, з метою оцінки фінансового стану4 майбутніх партнерів по бізнесу. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є: - дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства; - дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами; - об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства; - оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності; - аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів; - визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства.

61) Показники фінансового стану підприємства і їх характеристика

Оцінювання ФСП здійснюється за групами показників, які характеризують: майновий стан підприємства, ліквідність й платоспроможність, фінансову стійкість, рентабельність й ділову активність, місце підприємства на ринку капіталів. В процесі оцінювання ФСП використовують експрес аналіз та деталізований аналіз.

> Коефіцієнт зміни валюти балансу Кзвб=((ВБ₁-ВБ₀)/ВБ₀)*100%. > Коефіцієнт зміни виручки від реалізації Кзвр=(ВР₁-ВР_о)/ВР_о * 100%. > Коефіцієнт зміни прибутку від реалізації Кзп =(П1-П0)/П0 * 100%. Золоте правило економіки Кзп> Кзвр> Кзвб>100%

1) Показники оцінки майнового стану. 1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні (валюта балансу). Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства. 2. Питома вага активної частини основних засобів ((вартість активної часини основних засобів/вартість основних засобів)*100%) . Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. 3. Коефіцієнт зносу основних засобів (Знос/первинну вартість основних засобів за балансом). Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. 4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. (балансова вартість основних засобів, які надійшли на період що аналізується/балансова вартість основних засобів на кінець періоду, що аналізується). Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби. 5. Коефіцієнт вибуття основних засобів (балансова вартість основних засобів, які вибули в період, що аналізується/балансова вартість основних засобів на початок періоду, що аналізується). Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.

2) Показники прибутковості: прибутковість інвестицій у звичайні акції, прибутковість інвестицій у фірму, прибутковість активів, обертання необоротних активів, прибутковість операційної діяльності.

3) Показники ліквідності та платоспроможності: 1. Величина власного капіталу (підсумок звіту про власний капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один piк). 2. Маневреність грошових коштів (грошові кошти/власний капітал). Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. 3. Коефіцієнт покриття загальний (оборотні активи/поточні зобов'язання). Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його - позитивна тенденція. 4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси). 5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). (грошові кошти/поточні зобов'язання). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника - 0,2. 6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів (власні оборотні кошти/запаси). Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника - 50%. 7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.

4) Показники фінансової стійкості та стабільності підприємства. 1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. 2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. 3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу (власний капітал/активи) показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовно. 4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства. 5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника - негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів. 6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

5) Показники рентабельності підприємства: рентабельність продажу, основної діяльності, власного капіталу та ін. 6) Показники ділової активності: загальне обертання капіталу, обертання мобільних коштів, матеріальних оборотних коштів, готової продукції, дебіторської заборгованості та ін. 7) Показники акціонерного капіталу: прибутковість акцій, дохід на звичайну акцію, цінність акції, рентабельність акції та ін.

62) Сутність ліквідності, фактори, що впливають на стан ліквідності. Показники ліквідності та порядок їх визначення

Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

Всі активи підприємства з точки зору ліквідності поділяються на 4 групи: А₁ - найбільш ліквідні активи: грошові кошти на рахунках в банку та поточні й фінансові інвестиції, А₂ - швидко реалізовувані активи: всі види дебіторської заборгованості й та, що оформлена векселем, А₃ - повільно реалізовувані активи: запаси та затрати(виробничі запаси, молодняк тварин й тварини на відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція на складі, товари), А₄ - важко реалізовувані активи: всі статті І-го розділу балансу.

Пасиви за терміновістю погашення поділяються на 4 групи: П₁ - найбільш термінові зобов'язання: кредиторська заборгованість за товари, роботи та поточні зобов'язання за розрахунками. П₂ - короткострокові пасиви: короткострокові кредити банків та довгострокові, термін погашення яких менше 12 місяців з моменту звітної дати. П₃ - довгострокові пасиви: ІІІ-й розділ балансу. П₄ - постійні пасиви: власний й прирівняний до нього капітал (І-й та ІІ-й розділ пасиву).

Розглядають при вивченні ліквідності: ліквідність підприємства та ліквідність балансу. Умовою ліквідності балансу є дотримання наступних нерівностей: А₁? П_1, А₂? П_2, А₃? П_3, А₄? П_4. Умовою ліквідності підприємства є перевищення поточних активів над поточними зобов'язаннями: ПА?ПЗ. Підприємство може бути ліквідним маючи при цьому неліквідний баланс.

Для характеристики ліквідності використовують показники: 1) Коефіцієнт абсолютної ліквідності Кал=А₁/(П₁+П₂). Теоретично достатнє значення =0,2. Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. 2) Швидкої або критичної ліквідності Кшл= ( А₁+ А₂) /(П₁+П₂). Теоретично достатнє значення від 0,6 до 0,8. 3) Поточної ліквідності (покриття): Кпл=( А₁+ А₂+ А₃)/ (П₁+П₂). Теоретично достатнє значення =2,0.

63) Сутність платоспроможності підприємства, фактори, що впливають на стан платоспроможності. Взаємозв'язок ліквідності та платоспроможності

Показники ліквідності використовуються для визначення платоспроможності підприємства. Платоспроможність - це здатність юридичної особи чи фізичної особи своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання. Платоспроможність підприємства - його спроможність своєчасно й повністю виконувати платіжні зобов'язання, які виникають з операцій грошового характеру. В процесі аналізу платоспроможності розраховують коефіцієнт відновлення платоспроможності або коефіцієнт втрати платоспроможності.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності. Розраховується в ситуації, якщо підприємство є не платоспроможним, а коефіцієнти поточної ліквідності та забезпеченості власним оборотними коштами нижче від нормативного значення, але мають тенденцію до зростання. Квідн.пл. = [К¹_п.л. +6/Т*(К¹_п.л - К⁰_п.л)]/К^норм_пл.. Квідн. пл. >1, то протягом найближчих 6 міс підприємство має реальну можливість відновити свою платоспроможність. Квідн.пл.<1, то не зможе відновити.

Коефіцієнт втрати платоспроможності розраховується в ситуації, коли підприємство є платоспроможним, а коефіцієнт поточної ліквідності та забезпеченості власними оборотними коштами вище від нормативного значення, але мають тенденцію до зниження. Квтр.пл.= [К¹_п.л. +3/Т*(К¹_п.л - К⁰_п.л)]/К^норм_пл..

64) Оцінка фінансової стійкості підприємства. Система показників фінансової стійкості підприємства, методика розрахунку та оцінки

Фінансова стійкість - це здатність підприємства вільно формувати фінансові ресурси, вільно ними маневрувати та ефективно їх використовувати. Фінансову стійкість підприємства тісно пов'язано із перспективною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу. Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства: 1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) - коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати(ВОК>ЗЗ); 2) нормально стійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами(ВОК=ЗЗ); 3) нестійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат (ЗЗ=ВОК+джерела фінансування що тимчасово послаблюють фінансову напруженість); 4) кризовий фінансовий стан - коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства(ЗЗ>ВОК).

Для характеристики ФС використовують абсолютні та відносні показники. 1) Абсолютні. Характеризують наявність джерел формування активів підприємства і в першу чергу запасів та витрат. 1. Наявність власних оборотних коштів підприємства(ВОК). ВОК=Власний Капітал (І-й розділ пасиву) - Необоротний актив (І актив). Різниця між оборотними активами та поточними зобов'язаннями ВОК=ОА-ПЗ. 2. Наявність власних оборотних коштів й довгострокового капіталу для формування запасів та затрат (джерела власні й довгострокові) Дж=ВОК+ДК(ІІІ пасиву). 3) Сума загальних джерел формування запасів та витрат кДж=ВОК+ДК+ВК(І пасиву). Відповідно визначають надлишок чи нестачу джерел формування запасів та витрат: ?ВОК=ВОК-Запаси й Затрати. ?Дж=Дж-ЗЗ, надлишок чи нестача загальних джерел формування запасів та витрат ?ЗДж=КДж-ЗЗ.

2) Відносні. Поділяються на дві підгрупи: 1. Характеризують стан і рух основних засобів. > Коефіцієнт реальної вартості майна Крвм=(Основні Засоби + Виробничі Запаси + Незавершене Виробництво + Нематеріальні Активи)/Валюта Балансу.^( >0,5) > Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами Кз=ВОК/ОА^(>0,3). 2. Характеризують фінансову незалежність та структуру капіталу підприємства. > Коефіцієнт автономії Ка=Власний Капітал/ВБ (?0,5). > Коефіцієнт фінансового ризику Кфр=Позиковий Капітал/ВБ v (<0,5).

Показники рентабельності й ділової активності: 1) рівень рентабельності R_е=П/С *100%, 2) рентабельність капіталу R_ек=П/К * 100%, 3) рентабельність продаж R_епр=Прибуток від Реалізації/Виручка від Реалізації * 100%.

Показники ділової активності - коефіцієнти оборотності та тривалість операційного й фінансового циклу. 1) Коеф. оборотності запасів та затрат Козз=ВР/ЗЗ^ й Козз=С/сер.ЗЗ. 2) Коеф оборотності дебіторської заборгованості Кодз=ВР/сер.ДЗ й Кодз=С/сер.ДЗ. 3) Коеф оборотності кредиторської заборгованості Кокз=ВР/серКЗ й Кокз=С/серКЗ.

На основі коеф-в оборотності розраховують тривалість обороту. 1) Тривалість обороту запасів та затрат тозі=360(365,666)/Козз. 2) Тривалість обороту дебіторської заборгованості Тоді=360/Кодзv. 3) Тривалість кредиторської заборгованості Токз=360/Кокзv.

Тривалість операційного циклу ТОЦ=Тозз+Тодзv. Фінансового ТФЦ=ТОЦ-Токзv. Додатнє значення ТФЦ показує тривалість періоду протягом якого підприємство відчуває нестачу у власних фінансових ресурсах. Від'ємне значення ТФЦ показує період протягом якого підприємство має тимчасово вільні кошти.

Місце підприємства на ринку капіталів: дивіденди на акцію, прибуток на акцію. Прогнозування ймовірності банкрутства здійснюється на основі певних моделей зет рахунок Альтан, моделі Лис, Тафлер, Тішлоу, коеф Рівера.

65) Економічний зміст фінансової санації підприємств

Санація - система заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

66) Передумови прийняття рішення щодо проведення фінансової санації підприємств

Рішення про проведення санації приймається в таких, головне, ситуаціях: 1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація). 2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). 3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. 4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. 5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. 6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. 7. З ініціативи Національного Банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «При банки та банківську діяльність».

67) Фінансова криза на підприємстві, її симптоми та фактори виникнення

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути: * спад кон'юнктури в економіці в цілому; * зменшення купівельної спроможності населення; * значний рівень інфляції; * нестабільність господарського та податкового законодавства; * нестабільність фінансового та валютного ринків; * посилення конкуренції в галузі; * криза окремої галузі; * сезонні коливання; * посилення монополізму на ринку; * дискримінація підприємства органами влади та управління; * політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції); * конфлікти між засновниками (власниками).

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки: * Низька якість менеджменту. * Дефіцити в організаційній структурі. * Низький рівень кваліфікації персоналу. * Недоліки у виробничій сфері. * Прорахунки в галузі постачання. * Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції. * Прорахунки в інвестиційній політиці. * Брак інновацій та раціоналізаторства. * Дефіцити у фінансуванні. * Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є: утрата клієнтів та покупців готової продукції; зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції; неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці; збільшення розмір неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів; виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів; зростання тиску на ціни; суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Виділяють такі види криз: * стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху); * криза прибутковості (перманентні збитки «з'їдають» власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу); * криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

68) Санація шляхом реорганізації (реструктуризації)

Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу.

Форми реструктуризації: * Реструктуризація виробництва. * Реструктуризація активів. * Фінансова реструктуризація. * Корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі, з урахуванням усіх головних характеристик діяльності даної, юридичної особи. На основі результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства та про доцільність його реорганізації. Ефективність реструктуризації забезпечується тими заходами, які покладені в основу плану реструктуризації. В плані слід відобразити переваги вибраних організаційних форм та методів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, які переваги одержить підприємство в результаті зміни організаційно-правової форми відокремлення окремих структурних підрозділів чи приєднання інших підприємств.

69) Банкрутство підприємств: підстави та наслідки

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання підтверджено господарським судом.

Порушення справи про банкрутство, як було вже сказано, здійснюється за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки: 1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він не може виконати свої платіжні зобов'язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів. 2. Загроза неплатоспроможності. Боржнику загрожує неплатоспроможність, якщо він передбачає неможливість виконання ним платіжних зобов'язань за настання строку їх погашення. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плану боржника (плану ліквідності).