Кредит як економічна категорія

Поняття та сутність міжнародного кредиту як економічної категорії, її особливості та значення. Форми та види міжнародних кредитів. Механізм здійснення міжнародних кредитних операцій, та взагалі кредитних операцій. Умови кредиту, їх особливості та суть.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 28.02.2009
Размер файла 2,0 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Поряд зі ставками, що плавають, з'явилося багато видів інших, які дають змогу задовольнити вимоги різноманітних інвесторів. Це -- прогресивні та регресивні ставки; ставки, які підлягають перегляду; ставки, які регулюються; ставки, що плавають, які перетворюються у фіксовані за умови їх зниження нижче від певного рівня;

ставки, що плавають між мінімумом і максимумом; облігації з нульовим купоном, за яким доход передплатника забезпечується приростом вартості між піною емісій, яка значно нижча за номінал, та ціною погашення, яку визначають за номіналом.

Існують також облігації, що мають додаткову перевагу порівняно з відсотковою ставкою. Це дає змогу емітенту пропонувати ставки відсотка нижчі, ніж за звичайними облігаціями. Це -- облігації, що конвертуються, та облігації з варантами. Облігації, що конвертуються, можуть обертатися у нові облігації, завдяки чому передплатники отримують певні переваги, насамперед при змінах відсотка. Облігації з варантами дають можливість придбати облігації або акції емітента за певною ціною, більш вигідною для передплатника.

Намагання зменшити ризики, пов'язані зі змінністю ставок відсотка та валютних курсів, призвело до поширення таких фінансових інструментів, як свопи. Саме з ними зараз пов'язані більшість облігаційних позик. Свопи -- це повний або частковий обмін заборгованістю. Механізм здійснення свопу передбачає, що дві сторони беруть на себе зобов'язання обміну валюти або обслуговування боргу (платежі відсотка за двома зобов'язаннями на одну й ту ж суму) на заздалегідь установлених умовах упродовж періоду, який може досягати 10 років.

У свопах використовується насамперед різниця в ставках відсотка, яка існує на різних сегментах міжнародного ринку капіталів, на різних національних ринках. Це дає змогу позичальнику отримати доступ до кредитних ресурсів на більш вигідних умовах. Використовують свопи найчастіше корпорації-позичальники, а посередниками-організаторами є банки, деякі з них беруть на себе роль біржі свопів (зводять не двох партнерів, а зразу широку позицію з багатьма клієнтами). По суті, операції своп утворюють самостійний середньо- та довгостроковий ринок з певним складом учасників та професіональною асоціацією/банків, які спеціалізуються на цих операціях, стандартною технікою та вторинним ринком.

Набули поширення також свопи активів, до яких вдаються кредитори, що потребують реструктуризації балансу або одержання будь-яких інших переваг.

У зв'язку з виникненням кризи неплатоспроможності країн, що розвиваються, з'явилися «боргові свопи». Вони передбачають обмін боргових зобов'язань країн, які зазнають труднощів з обслуговуванням зовнішнього боргу між банками та інвесторами (по суті це теж свопи активів). Обмін борговими зобов'язаннями країн, які розвиваються, дав змогу відрегулювати профіль кредитного ризику країни, знизити його шляхом диверсифікації.

У практиці міжнародного банківського кредитування у зовнішній торгівлі використовуються такі форми, як лізинг, факторинг, форфейтинг. Вони характерні тим, що в них кредитні відносини виступають лише частиною більш складної сукупності відносин.

Лізинг (від англ. leasing -- довгострокова оренда) означає надання або прийняття у тимчасове використання, оренду майна. Учасниками операції виступають лізингонадавач -- сторона, яка володіє майном, що надається в оренду, лізингоотримувач -- сторона, яка отримує у користування це майно (рис. 6). Економічна суть лізингу полягає у придбанні лізингонадавачем на прохання лізингоотримувача майна у виробника на умовах купівлі-продажу і в отриманні його лізингоотримувачем від лізингонадавача у виключне використання за певний термін. У відповідній угоді вказується сума орендних платежів, які включають споживчу вартість, послуги лізингонадавача та частину додаткової вартості. При цьому майно залишається власністю лізингонадавача. Після закінчення терміну дії угоди лізингу користувач (лізингоотримувач) може придбати устаткування у власність, поновити угоду на пільгових умовах або припинити договірні відносини.

Лізинг, таким чином, передбачає відносини купівлі-продажу та оренди, але основою відносин є кредитна операція -- лізингова компанія надає орендатору фінансову послугу. Лізингонадавач купує устаткування у свою власність за повну вартість, але не для власного користування, а для користувача, який отримує та використовує це устаткування. Останній сплачує кошти не одноразово, а поступово -- періодичними внесками. Таким чином, лізинг можна розглядати як передачу майна у тимчасове користування на умовах повернення, терміновості, платності і кваліфікувати як кредит на придбання основного капіталу. З економічної точки зору лізинг є специфічним кредитом, який надається у формі майна, яке передається у користування.

Основними видами лізингу є фінансовий та операційний лізинг. У даному випадку критеріями для розмежування є: обсяг обов'язків лізингонадавача на термін використання устаткування.

Здійснення фінансового лізингу передбачає, що лізингонадавач купує устаткування для користувача, чим фінансує майбутнє використання ним устаткування, повертаючи собі його вартість з періодичних платежів. В інших випадках лізингонадавач теж здійснює фінансування -- купує устаткування, але водночас має певні зобов'язання щодо устаткування (наприклад, здійснює технічне обслуговування), чого немає за фінансового лізингу.

Фінансовий лізинг -- один з найбільш поширених видів -- характеризується насамперед, тим, що термін, на який устаткування передається у тимчасове користування, наближається за тривалістю до терміну його служби. Лізингонадавачем виступає лізингова компанія, яка отримує устаткування у власність безпосередньо у фірми-виробника.

Рис. 6. Схема здійснення лізингу

Лізингова компанія з придбанням нового устаткування дістає податкову знижку на інвестиції й право на прискорену амортизацію. Це надає можливість зменшувати розмір періодичних платежів.

Різновидом фінансового лізингу є зворотний лізинг. У цьому випадку власник устаткування продає його лізинговій компанії та одночасно укладає з нею договір лізингу на це устаткування як користувач. Таким чином, первісний власник отримує від лізингової компанії вартість устаткування, зберігає за собою право володіння та лише сплачує періодичні платежі за користування устаткуванням.

Інший не менш поширений вид лізингу -- операційний лізинг. Крім обсягу обов'язків лізингонадавача, він відрізняється від фінансового і за терміном: при операційному лізингу устаткування використовується протягом терміну, який є меншим за строк економічної служби устаткування. Для того щоб відшкодувати вартість устаткування, лізингова компанія надає його у тимчасове користування декілька разів, як правило, різним користувачам. Техобслуговування, ремонт, страхування тощо при операційному лізингу покладаються на лізингову компанію. Предметом операційного лізингу звичайно є устаткування з високими темпами морального старіння.

Одним з найбільш складних видів лізингу є спільний лізинг (leverage leasing), суть якого полягає в об'єднанні кількох фінансових установ для фінансування значної операції за лізингом, яка не може бути здійсненою окремою установою. Складність відносин за цього виду лізингу насамперед пов'язана зі значною кількістю його учасників. Основна відмінність цього виду лізингу від фінансового полягає у тому, що лізингова компанія, купуючи устаткування, оплачує своїми коштами не всю його вартість, а лише частину, наприклад 20%. Решту вона бере у кредит в одного або кількох позичкодавців (банків, страхових компаній та ін.). При цьому лізингова компанія користується усіма податковими пільгами, що розраховуються, за повну вартість устаткування, а не частини.

Об'єктами угод спільного лізингу найчастіше є устаткування для підприємств з комунального обслуговування, парки вантажних машин, вантажний залізничний парк, судна та ін. Поряд з наявністю у багатьох країнах податкових пільг ще однією особливістю цього виду лізингу є те, що лізингонадавач отримує позику у позикодавців на умовах «без права зворотної вимоги». Це означає, що він не несе відповідальності перед позиконадавачем за виплату позики, вона має погашатися з сум періодичних платежів користувача.

Міжнародний лізинг з'явився пізніше, ніж внутрішній, приблизно на десятиліття. Операція набуває міжнародного характеру, якщо лізингова компанія та орендатор знаходяться у різних країнах. Угода, за якою лізингова компанія купує устаткування у національної компанії-виробника, а потім надає його в оренду за кордон іноземному орендатору, називається експортним лізингом. Лізинг зберігає міжнародний характер і в тому випадку, коли спеціалізована компанія знаходиться в тій самій країні, що й орендатор. У цьому випадку орендатор використовує іноземне обладнання, придбане за кордоном. Нарешті, в умовах міжнародного лізингу всі три учасники угоди можуть знаходитися в різних країнах.

Для країни-орендонадавача міжнародний лізинг становить певний інтерес, насамперед як засіб отримання доходу в іноземній валюті. Орендатор же вбачає основну перевагу міжнародного лізингу у використанні більш досконалого іноземного устаткування, одержання валютних, фінансових та податкових пільг. Наприклад, згідно з правилами МВФ зобов'язання, пов'язані з одержанням в оренду іноземних машин та устаткування, не збільшують зовнішню заборгованість.

У сучасних умовах розвитку міжнародного лізингу сприяє уніфікація правил оренди іноземних машин та устаткування. Свого часу різниця режимів оподаткування, національних законодавств обмежувала поширення міжнародного лізингу.

Факторинг (від англійського factor -- агент, посередник) -- це придбання банком або спеціалізованою .факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за певну винагороду.

Механізм здійснення факторингових операцій передбачає такі дії:

придбання факторинговою компанією (фактор-фірмою) платіжних вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80 -- 90% вартості відфактурованих поставок;

оплату в строго визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних та відсотків за кредит, незалежно від надходження виручки від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок фактор-компанії.

В умовах міжнародних відносин кредитний ризик постачальника особливо зростає при постачанні товарів на експорт, що пов'язано з більшими труднощами оцінки платоспроможності іноземних клієнтів, тривалішими строками документу та товарообігу, факторами політичної нестабільності в країнах-учасницях цих відносин.

Специфіка міжнародного факторингу полягає у тому, що при роботі з експортером факторингова компанія, як правило, укладає угоду з факторинговою компанією країни імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу, вона виконує роботу, пов'язану з дорученнями іноземної факторингової компанії. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожної з компаній, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог та ін.

Якщо факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтування, використовується при фінансуванні експорту товарів виробничого призначення з терміном кредитування до кількох років. Водночас факторинг, як правило, не покриває політичних та перевідних ризиків, тоді як форфейтер при форфеейтуванні будь-якої вимоги за пі ризики несе відповідальність. У багатьох країнах прийшли до висновку, що форфейтування може бути відносно недорогим, альтернативним іншим формам експортного фінансування, що застосовуються зараз.

Форфейтинг (він французського «а forfait» -- відмова від прав) -- це кредитування експортера шляхом придбання векселів або інших боргових вимог. По суті, міжнародні кредити, які надаються у валюті, де форма трансформації комерційного кредиту у банківський, внаслідок якої експортер отримує ряд переваг. Насамперед прискорюється одержання ним коштів за товар, що експортовано, а значить і обіг усього капіталу. Експортер звільняється від ризику неплатежу та валютного ризику, а також ризику, пов'язаного з коливанням ставок відсотка. Спрощується баланс підприємства за рахунок часткового звільнення від дебіторської заборгованості. Форфейтинг -- це одна із нових форм кредитування зовнішньої торгівлі. Її поява зумовлена швидким зростанням експорту дорогого устаткування з тривалим терміном виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням ролі кредиту у розвитку світової торгівлі.

Форфейтування з'явилося у відповідь на постійно зростаючий попит на міжнародні кредити, який не задовольнявся. На початку 60-х років, коли почав формуватися механізм форфейтингу, ринок продавців товарів виробничого призначення поступово перетворювався на ринок покупців цих товарів. Значний розвиток міжнародної торгівлі супроводжувався посиленням тенденції зростання вимог імпортерів подовжити термін традиційного 90 -- 180-денного кредиту. Відродження торговельних відносин між країнами Західної та Східної Європи та зростаюча значущість у світовій торгівлі країн Азії, Африки та Латинської Америки створили багато фінансових перешкод для західних експортерів. Виникнення цих нових ринків припало на час, коли обтяжуючі інвестиційні зобов'язання фірм, що експортують, перешкоджали фінансуванню ними середньострокових кредитів постачальника за рахунок власних коштів. Банки, що існували тоді, були не в змозі запропонувати послуги, яких потребували експортери.

Швейцарія, яка традиційно виступала значним банківським центром та мала багаторічний досвід у фінансуванні міжнародної торгівлі, стала одним з перших центрів та ринків форфейтування.

З часом стало очевидним, що цей механізм потребує створення в межах традиційної функціональної структури банку спеціального підрозділу -- філії, згодом почали створюватися і спеціалізовані компанії, які здійснюють виключно форфейтування.

Механізм здійснення операцій форфейгингу передбачає, що експортер виконав свої зобов'язання за контрастом і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера шляхом їх продажу з метою отримання готівкових коштів (рис. 7). Покупцями (форфейтерами) стають банк або спеціалізована фірма. Вони беруть на себе комерційний ризик, пов'язаний з неплатоспроможністю імпортерів, без права регресу (обернення) документів на експортера.

Рис. 7. Схема здійснення операцій форфейтування

Якщо імпортер не виступає першокласним позичальником, який має бездоганну репутацію, форфейтер вимагає в банку країни. імпортера гарантію у формі авалю або безумовну та безвідзивну гарантію за борговими зобов'язаннями, які він хоче придбати. Виконання цієї умови має особливе значення з огляду на необоротність угоди, тому що в разі неплатежу боржником форфейтер як на свою єдину гарантію може покластися тільки на цю форму банківської гарантії. Форфейтер при покупці боргових вимог відраховує відсотки за весь термін, на який вони виписані (дисконтує векселі) та перетворює тим самим експортну угоду на готівкову. У цьому випадку експортер відповідає тільки за задовільне виготовлення та постачання товару та правильне оформлення документів за зобов'язаннями. Ця остання обставина разом з наявністю фіксованої ставки відсотка, яка стягується з початку операції, робить форфейтинг досить привабливим видом фінансування. Форфейтер може зберігати придбані документи (витрачені ним кошти будуть розглядатися в цьому випадку як капіталовкладення) або може продати їх іншому форфейтеру теж на безоборотній основі. Із настанням терміну платежу кінцевий власник документів пред'являє їх у банк для оплати.

Джерелом коштів для банків, які беруть участь в операціях форфейтингу, слугує ринок євровалют. Внаслідок цього облікова ставка за форфейтингом тісно пов'язана з рівнем процента за середньостроковими кредитами на цьому ринку.

4. УМОВИ КРЕДИТУ

Умови отримання кредиту -- це складний комплекс різних показників. На них суттєвий вплив мають напрями використання кредитних ресурсів; характер суб'єктів кредитних відносин; рівень інтернаціоналізації кредитних ринків та їх підпорядкованість національному кредитному контролю. Основними показниками серед умов міжнародного кредиту є вартість, строк та валюта кредиту.

Вартість кредиту (витрати позичальника на кредит) складається із ставки відсотка, комісійних та інших одночасних зборів, винагород неявного характеру.

При обчисленні вартості кредиту користуються формулою:

S= Lim x R x Tcp

100

де S -- загальна вартість кредиту; Lim -- сума (ліміт) кредиту; R -- загальна ставка процента (основна ставка за кредитом + комісійні та інші виграти, пов'язані з отриманням кредиту, наприклад, страхові внески, оплата юридичних та будь-яких інших послуг). Тcp -- середній термін кредиту.

Серед елементів вартості кредиту (рис. 8) розрізняють договірні та приховані елементи. Договірні виграти, обумовлені укладеними угодами, поділяються на основні та додаткові. До основних відносять суми, які позичальник безпосередньо сплачує кредитору: відсотки, витрати на оформлення, установи, комісії. До додаткових -- суми, що сплачуються позичальником третім особам (наприклад за гарантію, яка ними надана). Крім основного відсотка, сплачується спеціальна (залежно від суми та строку кредиту) та одноразова (незалежно від терміну та строку позики) банківська комісія. При середньо- та довгостроковому кредитуванні сплачується комісія за зобов'язання надати позичку та за резервування коштів. При проведенні кредитних операцій банківським консорціумом позичальник сплачує одноразову комісію за управління банку-менеджеру, за переговори, а також банкам-коменеджерам за участь.

До прихованих елементів вартості кредиту відносять інші витрати, які пов'язані з отриманням кредиту та не зафіксовані в угоді. Це -- завищені ціни товарів за фірмовими кредитами; примусові депозит в певних розмірах відносно до позики; вимоги страхування кредиту страховій компанії, яка пов'язана з банком; завищення банком комісії за інкасацією документів та ін. Деякі елемента вартості кредиту навіть не можна оціниш в грошах, хоча їх значущість вагома (наприклад у разі отримання контролю над фірмою або позичальником). Загальне уявлення про елементи, що формують вартість кредиту, дає рис. 8.

Головним елементом вартості кредиту є ставка відсотка. Хоча міжнародний кредит певною мірою і є незалежним від внутрішніх процесів національних економік, та відсоткові ставки по ньому не формуються безпосередньо на базі відсотків за внутрішнім кредитом, в кінцевому підсумку вартість міжнародного кредиту базується на відсоткових ставках країн, які є провідними кредиторами. Та внаслідок того, що на величину «ціни» кредиту впливає ще багато факторів, має місце розрив у рівнях ставок. В основі цього -- певні економічні причини. Більшість економістів серед них виділяють такі, як обмеження у переливі капіталу; різниця у податкових режимах для міжнародних та внутрішніх операцій; резервні вимоги до банків на внутрішньому ринку; різниця в операційних витратах за аналогічними операціями; наявність витрат при переході від валюти до валюти; неповна відповідність фінансових інструментів на міжнародному та національному ринках.

Сучасний ринок характеризується зв'язаністю всіх його складових, тому всі ставки відсотка перебувають між собою у зв'язку та в сукупності створюють структуру ставок. В основі структури ставок відсотка на міжнародному ринку, як і на національному, перебувають короткострокові ставки грошового ринку. Внаслідок того, що основна частина грошового ринку представлена міжбанківськими депозитами, широко використовуються ставки за 3 -- 6-місячними депозитами.

Рис.8. Елементи, що формують вартість кредиту

Базою для середньострокових кредитів та облігацій з плаваючою ставкою на міжнародному ринку слугують ставки лондонського між-банківського депозитного ринку. Це пояснюється рівнем розвитку та масштабами цього ринку (одна третина євроринку), наявністю мінімуму обмежень доступу до нього.

Найбільш широке застосування має ставка ЛІБОР, яка утворюється як середня ставка відсотка, за якою банки в Лондоні надають один одному короткострокові незабезпечені позики (від 1 місяця до 1 року). Як ставка пропонування (розміщення) грошових коштів вона, як правило, перевищує на 1/8% лондонської міжбанківської ставки залучення коштів.

Внаслідок того, що офіційні органи не фіксують ставки ЛIБОР, в кожній кредитній угоді обумовлюється, які саме ставки використовуються. В Лондоні існує традиція, згідно з якою найбільші банки об 11 год. кожного дня фіксують власні ставки ЛІБОР. За рухом цієї ставки можна спостерігати за щоденними публікаціями «Financial Times» ставок за 3 -- 6-місячними міжбанківськими доларовими депозитами, які є середнім арифметичним (округленим до найближчих 1/16%) ставок на 11 год. банків National Westminster Bank, Bank of Токуо, Дойчебанк, Банк насьональ де Парі й Morgan Garanty Trast со. of New York. Ставки ЛIБОР найширше застосовуються як базисні при наданні середньострокових банківських кредитів та випуску облігацій на умовах плаваючої ставки. Встановлюється відповідна маржа, яка залишається незмінною на весь термін кредиту, тоді як сама ставка коливається. При корекції ставки на відповідний період застосовується обумовлена в контракті ставка, яка зафіксована за два дні до початку нового процентного періоду.

Вирівнювання національних ставок відсотка відбувається не тільки внаслідок руху між країнами короткострокових капіталів, а й залежно від динаміки валютних курсів. Чим вищий валютний курс, тим нижчий відсоток за вкладами у євровалюті. За сврокредитами практикують міжнародні відсоткові ставки, які включають як змінну ЛІБОР. За аналогією в інших світових фінансових центрах визначають такі ставки: в Парижі міжнародні кредити, які надаються у валюті ПІБОР, у Люксембурзі -- міжнародні кредити, які надаються у валюті ЛЮК-СИБОР, у Кувейті міжнародні кредити, які надаються у валюті КЗБОР, в Бахрейні міжнародні кредити, які надаються у валюті БІБОР, Сингапурі міжнародні кредити, які надаються у валюті СІБОР, Франкфурті-иа-Майні міжнародні кредити, які надаються у валюті ФІБОР. Рівні цих ставок за кожною із валют мають тенденцію вирівнюватися завдяки тісному зв'язку між регіональними центрами євроринку.

Для міжнародного кредиту важливо, яка валюта опосередковує відносини, бо її нестійкість може призвести до втрат для кредитора. Внаслідок цього вибір валюти зумовлений такими факторами, як рівень відсоткової ставки, практика міжнародних розрахунків, рівень інфляції.

Суттєвими показниками при наданні кредиту виступають сума (ліміт) кредиту, який надано валюті, частика позичкового капіталу, яку надано в товарній або грошовій формі. Сума та вартість фірмового кредиту фіксується в комерційному контракті, який укладено. Сума банківського кредиту (кредитна лінія) визначається кредитною угодою або шляхом обміну телексами (в разі короткострокової позички). Кредит може надаватись у вигляді одного або декількох траншів (частин).

Термін міжнародного кредиту зумовлений низкою факторів: метою та масштабом кредиту, аналогічною практикою в наданні попередніх кредитів на ці ж цілі, традиціями, національним законодавством, міждержавними угодами. Для визначення ефективності кредиту розраховуються його повний та середній строки.

Повний термін фірмового та банківського кредиту поділяється на такі три періоди: термін використання кредиту, пільговий (граційний) період, упродовж якого надається відстрочка, тобто не відбувається погашення кредиту, термін погашення, упродовж якого і відбувається сплачення заборгованості за кредитом. Таким чином, повний термін кредиту може бути обчисленим за такою формулою:

Т = В + Г + П,

де Т -- повний термін кредиту; В -- період його використання; Г -- пільговий період;

П -- період погашення.

На відміну від банківського кредиту період використання фірмового кредиту по суті збігається зі строком постачання товару за контрактом. При цьому початком повного терміну слугує дата акцепту покупцем тратт, які виставлені експортером після поставки останньої партії товару.

Пільговий період особливо важливий при комерційних угодах, постачанні комплектного устаткування, тому що в цьому випадку початок його погашення по можливості наближується до моменту введення в експлуатацію устаткування, яке було закуплене. В такий спосіб виникає можливість скоротити строки відшкодування інвестицій імпортера, тому що погашення відбувається за рахунок виручки від експорту частини продукції, яку виробляє підприємство, створеною за рахунок коштів, отриманих у кредит. У цей період інколи утримується більш помірна ставка, ніж в інші періоди кредиту. Пільговий період часом встановлюється і в міжнародних довгострокових банківських кредитах, які гарантуються державою, в консорціальних єврокредитах при постачанні у значних масштабах машин, устаткування, промислових комплексів, при реалізації за рубежем інвестиційних проектів. При цьому пільговий період може охоплювати декілька років після завершення постачання та будівництва.

Водночас повний термін не дає змоги визначити, впродовж якого періоду позичальник розпоряджався усією сумою кредиту. Для порівняння ефективності кредитів з різними умовами використовують показник середнього терміну. Середній термін вказує, впродовж якого часу вся сума кредиту була у розпорядженні боржника. Середній строк приблизно визначається як половина терміну використання плюс увесь пільговий період і плюс половина терміну погашення кредиту. Для обчислення середнього терміну використовують формулу:

1) при рівномірному використанні та погашенні:

Тср = 1/2 В + Г + 1/2 П,

де Тср -- середній термін кредиту; В -- період використання; Г -- пільговий період; П -- період погашення.

За умовами повернення кредити поділяються на:

кредити з рівномірним погашенням однаковими частинами впродовж певного погодженого терміну;

кредити з нерівномірним погашенням залежно від зафіксованого в угоді графіка (наприклад невеликі внески в початковий період погашення з поступовим збільшенням частини внесків до кінця терміну кредиту);

кредити з одночасним погашенням усієї суми кредиту та нарахованих відсотків;

ануїтетні кредити (здійснення внесків на погашення основного боргу одночасно з виплатою відсотків).

Відповідно до практики, яка існує, при розрахунку початку погашення кредиту приймається дата завершення виконання експортером (підрядчиком) відповідних зобов'язань згідно з підписаним комерційним контрактом. При цьому більшість таких дат безпосередньо фіксується в контракті.

При отриманні кредиту і кредитор, і боржник заінтересовані в тому, щоб валюта позики характеризувалася високою мірою усталеності. Тому кредити надаються у вільноконвертованих валютах, хоча погашення кредиту може відбуватися іншою валютою.

Валютою кредиту можуть бути національні валюти, євровалюти та міжнародні розрахункові одиниці.

Якщо простежити історію міжнародних кредитних засобів, то можна побачити, що національні грошові одиниці використовувалися у міжнародних кредитах з давніх давен. З розвитком міжнародних розрахунково-кредитних зв'язків виразною стала тенденція до посилення ролі національних грошей. Водночас у зв'язку з інтернаціоналізацією світогосподарських процесів виникла і протилежна тенденція -- надання міжнародних кредитів у валюті.

Використання тієї чи іншої національної грошової одиниці в практиці міжнародного кредитування зумовлене такими факторами, як місце країни у міжнародній торгівлі, наявність широких експортних можливостей, сталого грошового обігу та розвиненої мережі кредитних інститутів, а також довір'я основної маси позичальників на міжнародному ринку, насамперед першокласних позичальників.

При наданні кредитів у національній валюті кредитором повинен виступати суб'єкт, який перебуває під юрисдикцією країни-кредитора.

Якщо кредит наданий будь-якою міжнародною організацією або банком-нерезидентом, то він уже вважається кредитом у євровалюті.

Використання євровалют як валюти позики було зумовлене тими перевагами, які воно надавало. Це насамперед значні розміри, полегшений доступ, короткі строки мобілізації, менша вартість. Останнє пояснюється відсутністю різного роду національних кредитних обмежень. Функціонування євровалют як валют позики сприяло утворенню кредитного механізму більшої ефективності та місткості. Водночас має місце певна уразливість їх як засобу здійснення міжнародного кредитування. Це пояснюється передусім їхньою прив'язаністю до національних валют та імовірністю знецінення внаслідок інфляції, наявністю суперечностей між різними формами євровалют.

У результаті цього набувають поширення міжнародні розрахункові одиниці, які мають більш широку функціональну основу, оскільки спираються одночасно на декілька національних валют. Крім того, потреби подолання обмеженості національних грошових одиниць в обслуговуванні міжнародних кредитних відносин об'єктивно зумовили застосування принципово нових грошових засобів -- СДР, ЕКЮ та ін.

Кредитна заборгованість може бути погашеною в іншій валюті, тобто валюта кредиту та валюта платежу можуть і не збігатися. Цей принцип застосовується у практиці надання так званих м'яких кредитів, які набули поширення у кредитних відносинах розвинутих країн з країнами, що розвиваються, коли погашення боргу відбувається в національній валюті країни-боржника.


Подобные документы

  • Економічна суть кредиту, його межі, функції, форми і види. Взаємовідносини учасників лізингової угоди. Натуралістична, капіталотворча, фондова теорії кредиту. Місце і роль кредитних грошей у функціонуванні сучасного грошового обігу. Відсоток за кредит.

    реферат [1,3 M], добавлен 30.01.2015

  • Види кредитів. Умови надання кредиту підприємству. Кредитні цілі. Забезпечення кредиту. Аналіз підприємства-позичальника. Оцінка ділового середовища підприємства. Форми забезпечення кредиту. Зміст кредитного договору. Шляхи погашення банківського кредиту.

    реферат [37,2 K], добавлен 20.10.2008

  • Питання про форми та види кредиту. Внутрішня структура кредиту та її окремих елементів. Товарна і грошова форми кредиту. Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю. Кредит на формування виробничих запасів. Прострочений та пролонгований кредит.

    реферат [20,6 K], добавлен 17.11.2011

  • Економічна сутність кредиту і кредитування. Особливості оцінки економіко-фінансового стану СТОВ "Старовірівський птахокомплекс", форми і види кредитування підприємства. Напрями поліпшення управління господарською діяльністю і форми погашення боргу.

    курсовая работа [73,5 K], добавлен 03.03.2015

  • Лізинг як важлива складова кредитних відносин. Економічна природа та народногосподарське значення лізингового кредиту. Особливості фінансового та оперативного лізингу. Основні етапи механізму лізингового кредитування. Лізинговий кредит в Україні.

    реферат [28,6 K], добавлен 25.01.2011

  • Сутність та теоретичні концепції кредиту як форми суспільних відносин, його загальні передумови та економічні чинники. Кредит і гроші як дві самостійні економічні категорії, їх істотні відмінності. Закономірності руху кредиту. Роль банків в цьому процесі.

    реферат [98,8 K], добавлен 30.01.2015

  • Державний кредит як сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора і гаранта. Основні форми внутрішнього державного кредиту, форми випуску державних позик. Особливості обслуговування і погашення державного боргу.

    реферат [20,7 K], добавлен 11.05.2010

  • Необхідність та сутність кредитування суб’єктів господарювання. Причини виникнення кредитних відносин. Форми та види кредитів, які використовуються у господарській діяльності. Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості на прикладі ТОВ "Юнігран".

    курсовая работа [68,7 K], добавлен 30.01.2013

  • Економічна сутність, типи та форми лізингових операцій як джерела фінансування, тенденції їх розвитку та правове забезпечення в Україні. Аналіз механізму здійснення лізингових операцій на ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод", їх економічна ефективність.

    дипломная работа [395,5 K], добавлен 12.09.2010

  • Поняття, функції та форми державного внутрішнього кредиту. Правовідносини України з іноземними державами і міжнародними фінансово-кредитними організаціями в галузі державного кредиту. Нормативно-правове забезпечення відносин в галузі державного кредиту.

    реферат [15,1 K], добавлен 22.01.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.