Ділова культура Японії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

Аналітична записка

з дисципліни «Культура міжнародного спілкування та професійна етика»

на тему

“Ділова культура Японії”

Виконала:

студентка 5 курсу 1 групи

відділення Міжнародні відносини

Туягіна Наталія

Київ - 2016

Японія є відносно невеликою, острівною, густонаселеною державою із досить гомогенним суспільством. Такі географічні умови, а також низка історичих та соціальних факторів спричинили формування унікального набору цінностей, переконань та особливостей поведінки, притаманних лише японському суспільству.

Багато з культурних особливостей японського суспільства беруть свій початок ще за ери сьогунату Токугави. На початку 1600-х років Японія перебувала під владою військового феодального уряду. Більшість населення проживало в (або поряд) з замком та була поділена на чотири чітки, ієрархічні групи: самураї, селяни, купці та ремісники, кожна з яких мала свій поділ на підгрупи та власну ієрархію. Центральна влада диктувала жорсткі протокольні правила поведінки, які регулювали кожний аспект особистого та громадського життя. Метою запровадження таких правил, основа яких лежала в конфуціанстві, було забезпечити зовнішній мир та гармонію всередині груп шляхом підпорядкування індивіда колективному соціальному порядку. Соціальна стабільність проголошувалась першочеговою метою. Це все прищепило японцям почуття колективізму, або групової орієнтації та ієрархії. [1] Суворе регламентування населення в конкретні угрупування із окремими соціальними правилами прищепили японцям прийняття статусної диференціації. Покарання за неправильну поведінку майже у всіх аспектах життя перетворились у сучасній Японії на стовідсоткову відданість соціальній та організаційній формальності. Акцент, який правителі Токугави робили на соціальний стабільності здійсюнював постійний вплив на сучасну японську поведінку. Сьогодні, це перетворилось на бажання зберегти соціальний баланс, або Ва, що зазвичай перекладається як гармонія. Але значення цього терміну набагото складніше, і включає в себе соціальний баланс, стабільність, роботу в команді, або комадний дух. В основі цього поняття лежить потреба підпордкування особистих благ потребам групи: сім'ї, соціальної групи, орагнізації, держави.

Поєднання культурних схем колективізму, ієрархії, формальності, та Ва створили чітку ділову культуру Японії. Японська традиція групової орієнтації, поєднана із відносно гомогенним складом населення створили такі умови, в яких індивіди не надто покладаються на вербальну взаємодію. Той факт, що зазвичай японці все життя працюють в одній організації (система пожиттєвого найму), дозволяє сформувати між ними близькі стосунки та довести до ідеалу невербальні форми спілкування та інтуїтивного взаєморозуміння. Більше того, враховуючи чіткі соціальні норми та високий рівень їх дотримання у японському суспільстві, легко очікувати від своїх колег конкретних дій в певних умовах, що покращує і пришвидшує процес координації дій організації.

Японська мова функціонує на багатьох ієрархічних рівнях, що залежать від соціального контексту та учаників бесіди. Такі схеми комунікації базуються на соціальному статусі та визначають коректний спосіб звертання до свого співрозмовника. У діловому середовищі, працівники повинні вивчити спеціальну ввічливу форму японської мови, або Кейго. Така мова характеризується використанням гоноративів, тобто шанобливих виразів. Традиційним привітанням в Японії вважається уклін. Так, чим вище за рангом особа, з якою ви вітаєтесь - тим нижчий має бути уклін. [2, 4]

Іншою особливістю ділової культури Японії є особливисть розташування робочих місць в компанії. Так, традиційно в японських компаніях працівники від секретарів до менеджерів сидять пліч о пліч. Невеликі кабінки з перегородками, які є традиційнимі для американських компаній, що забезпечує кожному працівнику хоч небагато, але все ж особистого простору, майже не існують в японських офісах. На рівні менеджерів, зазвичай у великій, невідгородженій кімнаті стоять ряди столів, де працівники сидять в ієрархічному порядку.

В Сполучених Штатах просування по кар'єрних сходах передабачає отримання власного офісу та іншіх переваг. В Японії все кардинально інакше. Так, лише директор великої корпорації може мати власний офіс. Замість цього, ті, хто стоять вище по владі сидять в тій же кімнаті, що і їх підлеглі, показуючи приклад. На думку японців це підвищує рівень ефектвиності праці, адже всі працюють на виду один у одного, і, щоб “не вдарити в бруд лицем”, необхідно працювати на найвищому рівні власних можливостей. Це також полегшує спосіб передачі інфомації між працівниками. [1, 3]

Іншою цікавою особливістю ділової культури Японії є таке явище як “аізатсу”. [1] Під ним розуміється надання переваги особистим зустрічам перед будь-якою діловою зустріччю. Тобто, аізатсу - це зустріч перед зустріччю. Іноземці, а особливо представникі Західної цивілізації, вважають це пережитком минулого і дармування часу. Але, враховуючи важливість міжособистісних контактів для японців, така практика все ж існує. Більше того, при ділових контактах, наприклад, двох японських фірм, розташованих на різних кінцях архіпелагу, японці не нехтують аізатсу, адже воно надає їм почуття безпеки та представляє собою перший крок до довготривалого та продуктивного співробітництва. Японці скоріш проігнорують будь-який електронний лист із пропозицією співробітництва від команії, із якою раніше вони не мали ділових відносин. Тому, частою є практика представлення власної пропозиції через посередників, для налагодження ділових відносин із фірмою.

Колективна природа японського суспільства та прагнення до соціальної стабільності проявляється також в групоцентричному способі прийняття рішень. Так, обговорення проекту відбувається на кожному рівні організації із можливистю вносити власні поправки на кожному рівні. Збирається вся можлива інформація, що стосується всіх аспектів пропозиції, широко поширюється, досліджується та обговорюється. При цьому такі обговорення не обов'язково закінчуються із закінченням робочого дня, а часто продовжуються в барах чи ресторанах після роботи. Щойно досягається консенсус з приводу питання, рішення приймається моментально в силу участі в його розробці всіх працівників компанії від початку до кінця. Таким чином, працівники мають всю інформацію про рішення та про всі дії, які вимагає його прийняття. Поділ відповідальності також є однією із особливостей ділової культури Японії. В силу того, що всі працівники беруть участь у прийнятті рішень, ніхто окремо не може бути звинувачений у випадку провалу проекту. Ризики поділяються на всіх працівників, таким чином зменшуючи непевність та роблячи внесок у групове співробітництво. [1] Так досягається гармонія в колективі, адже зменшується можливсть сорому окремого працівника у випадку провини.

Іншим практичним проявом ділової кульутри Японії є традиція обміну візитівками. Так, презентувати свою візитівку (із одним боком - японською мовою) необхідно двома руками, стороною виконаною японською мовою догори. Правило двох рук розповсюджується і на прийом візитівки партнера. Специфічним є і стиль проведення переговорів японцями. Так, для японців переговори - це дружня бесіда із безліччю деталей. Особливим є також етикет подарунків (“дзото”). [4] В японській діловій культурі подарунки діловим партнерам - звичайна справа. Подарунок, як і візитівку, необхідно взяти обома руками, а, під час розпаковування, намагатись якомога менше пошкодити обгортку. Але не варто дарувати подарунки одразу при зустрічі. Влучним будуть подарунки по завершенню ділових переговорів.

Таким чином, ділова культура Японії є скоріш особливістю японського суспільства як такого. Адже більшість правил поширюються не лише на поведінку в діловому середовищі, а є кодексом поведінки японського суспільства. Розуміння особливостей ділової культури Японії є необхідною умовою співробітніцтва із представниками цієї держави, адже недбалість та неосвіченість в особливостях ділової культури Японії може призвести до невдачі при спробі завести ділові контакти.

Список використаних джерел

культура діловий японія

1. Samovar L.A., Porter R.E., McDaniel E.R. Intercultural Communication: A Reader 13th edition. -- Wadsworth / Cengage Learning, 2012. -- 518 pages

2. Деловой этикет в Японии [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://www.sekretarskoe-delo.ru/?id=589.

3. Japanese business culture and doing business in Japan [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://www.venturejapan.com/japanese-business-culture.htm.

4. Japanese business etiquette and deep culture [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://www.eurotechnology.com/doing-business-in-japan/japanese-business-etiquette/.

Размещено на Allbest.ru