Размещено на http://www.allbest.ru/

Етика Новітнього часу

Новітня епоха почалась у XX ст. і характеризується трансформацією індустріального, постіндустріального суспільств у сучасне інформаційне, якому властивий ширший діапазон демократичних свобод, утвердження вселюдських цінностей і норм співжиття. Вона пов'язана зі значними змінами в людській свідомості, моральному бутті людини, що привертало до себе філософську, зокрема етичну, думку.

На початку XIX ст. розпочалося формування нової філософської парадигми, за якою суб'єктивізм протиставив себе об'єктивізму, ірраціоналізм -- раціоналізму, гуманізм -- натуралізму, індетермінізм і волюнтаризм -- детермінізму тощо. Загалом у західноєвропейській філософії почали виходити на передній план ірраціоналістичні концепції, що було спричинене розчаруванням інтелігенції у пропагованих раціоналізмом ідеалах, намаганням силою їх насадити.

Поступово зріло переконання, що розвиток науки і техніки самі по собі не роблять людину доброчесною, щасливою. Посилювалася зневіра в розум і творчі можливості людини. На відміну від раціоналізму, який абсолютизував раціонально доцільні форми людської діяльності, ірраціоналізм ототожнював духовне життя людини з її несвідомими, спонтанними імпульсами, емоційно-вольовими і моральними структурами. Філософи, які перебували на цих позиціях, вважали світ хаотичним, невпорядкованим, нерозумним, а буття людини -- дисгармонійним, абсурдним, безглуздим. На основі такого розуміння світу і буття людини постали відповідні етичні концепції.

Зародження етичної думки на українських теренах

З глибин віків український народ прагнув дошукатися правди, знайти відповіді на питання, як жити, для чого жити, в чому полягає суть добра і зла, справедливості й несправедливості, що є джерелами їх, якими мають бути стосунки людей у сім'ї і відносини їх у суспільстві.

На різних історичних етапах національного буття ця проблематика по-різному осмислювалася. Однак український фольклор, філософська думка, мистецька творчість, масова свідомість завжди виявляли неабияку зацікавленість питаннями моралі, які утворюють проблемне поле етики як науки.

Тривалий час притаманна нашим далеким пращурам мораль залишалася загалом поза їх увагою. Проте конфлікти, які епізодично виникали у стосунках між членами сімей, мешканцями населених пунктів, соціальними групами князівств, а пізніше -- і конфлікти між князівствами пробудили в них потребу і здатність піддавати осмисленню свою буденну свідомість, зокрема й моральну, і реальні стосунки між людьми. Роль такої рефлексії на перших порах відігравала міфологія. Саме міф був першою формою самоусвідомлення людини у світі, коли вона ще не виокремлювала себе з природи і соціуму, а ототожнювалася з навколишнім світом. Українські міфи, початкові вірування були найтісніше пов'язані з життям -- з природою довкілля, бо це вимагалося всім господарським побутом. Тогочасна людина прагнула бути зі своєю природою в найкращих стосунках. Набуття саме природними (а не надприродними) силами у свідомості наших пращурів сакрального характеру, відсутність чіткого протиставлення душі і тіла обумовили характер їх моралі. В українських народних казках, переказах, піснях фігурують різні демонічні сили, часто з людською подобою. Одні з них постають як носії добра, інші -- зла. Міфи втілювали в собі перші загальні і разом з тим наглядні уявлення про добро, зло, справедливість, добру і лиху долю тощо. Наприкінці X--XI ст. міфологічна картина світу стала предметом аналізу мислення. Поступово міф «руйнується», виникає філософське мислення, яке все більше тяжіє до створення понятійної картини світу. На перших порах філософствування виявлялося у спробах витлумачити відомі і водночас невідомі терміни, які стосуються граничних засад людського буття («добро», «зло» та ін.).

Мова етики і її співвідношення з мовою моралі

Мова є системою знаків, яка забезпечує людське спілкування, мислення і вираження думок. У ній об'єктивується не тільки суспільна свідомість, а й самосвідомість людини. Це специфічний соціальний засіб збереження, передавання інформації та управління людською поведінкою. Завдяки мові здійснюється передавання соціального досвіду, культурних норм і традицій, забезпечується наступність поколінь та історичних епох.

Мова етики -- дискурсивний (логічний, розсудковий) засіб інтерпретації мови моралі, завдяки якому у процесі з'ясування змісту термінів і висловлювань моралі відбувається осягнення природи, сутності і проявів моралі.

Спільною для моралі й етики є насамперед термінологія. Терміни «добро», «зло», «справедливість», «сумління», «гідність», «честь» та інші етика запозичила з буденної мови (мови моралі), а деякі створила сама. Окремі з них («моральний», «мораль») вкорінилися і в буденній мові.

За походженням терміни етики поділяють на такі види:

-- запозичені з мови моралі («добро», «зло», «повинний»);

-- запозичені з інших наук та релігії («свобода», «вибір», «сором», «гріх», «заповідь»);

-- створені етикою для позначення моралі та її виявів («мораль», «пуританство», «аскетизм»);

-- створені історією етики для позначення різноманітних етичних концепцій («гедонізм», «евдемонізм», «утилітаризм») і принципів етичних систем («абсолютизм етичний», «волюнтаризм», «пробабілізм»).

Запозичуючи терміни зі сфери моралі, етика прагне піднести позначуваний ними зміст до рівня наукових понять. Найпростішим елементом мови моралі є слова, які позначають напівпоняття-напівуявлення. Аналогічним елементом мови етики вважають наукові терміни, за кожним з яких закріплено конкретний зміст (сукупність суттєвих ознак) і чітко окреслений обсяг (множина відповідних моральних явищ). Важливим елементом мови моралі є моральні висловлювання, з допомогою яких виражаються моральні норми, правила, приписи, смисл моральних почуттів. Моральні висловлювання поділяють на висловлювання-приписи, тобто імперативні (наказові) висловлювання («Люди повинні бути ввічливими», «Людина не повинна бути егоїстом») і висловлювання-оцінки, тобто аксіологічні висловлювання («Щедрість -- добро», «Брутальність -- зло»). Етика теж вдається до таких висловлювань, прагне обґрунтувати їх.

Однією з передумов виникнення етики вважають невизначеність мови моралі -- її слів, висловлювань, недостовірність міркувань. Таємницею моралі володіє громадська думка, яка адресується людині далеко не в доскональній формі. Наприклад, спонукальне судження «Людина повинна бути справедливою» невизначене, оскільки більшість людей не знає змісту поняття «справедливість» (навіть фахівці з етики по-різному його тлумачать). Обґрунтовуючи цю тезу, як правило, додають оцінне судження: «бо справедливість -- це добро». Проте такий аргумент у системі моралі є ще невизначенішим, ніж теза («Людина повинна бути справедливою»), а тому не може бути достатньою підставою для прийняття тези. На допомогу моралі приходить етика, яка ставить своїм завданням визначити основні поняття моралі, надавши їм статусу наукових.

Громадська думка вимагає від людини не лише певної дії, а й відповідного емоційного ставлення до неї. Логічними засобами передати це ставлення неможливо. Для цього потрібна інша, переконливіша, мова, відповідні виражальні засоби мовлення. Виражальні засоби мови моралі постійно вдосконалюються під впливом науки (насамперед етики), мистецтва (передусім фольклору), священних писань, риторики.

Для моральних висловлювань характерна особлива експресивність (виразність, інтонаційність). Адже слово без інтонації позбавлене значення, а інтонаційне мовлення є проекцією процесу мислення і життєвого вольового імпульсу. Це особливо стосується спонукальних і оцінних висловлювань. Завдяки різноманітним мовним засобам підвищується комунікативна здатність мови моралі. Вона стає зрозумілішою «серцю», посилюється її вплив на почуття, переконання людини. Однак при цьому існує загроза, що, прагнучи піднести уявлення моралі до рівня наукових понять, а інтуїтивні аргументи -- до рівня раціональних, етика може абстрагуватись (і навіть зігнорувати) від зрозумілого «серцю» метафоричного аспекту мови моралі, її багатозначності, інакомовності, експресивності, символічного начала, амбівалентності.

Часто при з'ясуванні змісту категорій етики автори вдаються до метафор та інших художніх засобів, порівнюючи, наприклад, добро із сонцем, світлом, а зло -- з темрявою, тінню. Використання художніх образів і засобів публіцистики певною мірою компенсує неповноту теоретичних визначень. До того ж художні образи адресуються не тільки розуму, а й почуттям, уяві людини. Оскільки етика є наукою, почуття, уявлення вона сприймає лише як матеріал, з якого продукує справжнє, тобто понятійне знання. Однак у XX ст. вона зіткнулася з багатьма труднощами, що дало підстави скептикам засумніватися в можливості створення наукової етики. Йшлося навіть про заперечення можливості її існування.

Взаємозв'язки етики з іншими науками

Сформувалася етика у лоні філософії, тому вона споріднена зі всіма основними її розділами -- онтологією (вченням про буття), гносеологією (теорією пізнання), аксіологією (вченням про цінності), праксеологією (вченням про буттєву практику людини).

Крім того, вона взаємодіє з естетикою, психологією, педагогікою, історією, етнографією, культурологією, мистецтвознавством, іншими науками, які досліджують буття людини. Проте координувати дослідження моралі може тільки етика. етика мораль суб'єктивізм

Размещено на Allbest.ru