Естетика античності
Характеристика естетики як науки, її предметного поля. Аналіз історії формування естетичних поглядів у стародавню добу. Характеристика розвитку естетичної свідомості народів Стародавнього Сходу. Аналіз естетичної думки античності та її римського періоду.
| Рубрика | Этика и эстетика |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 01.05.2017 |
| Размер файла | 32,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Реферат
на тему:
„Естетика античності”
План
- Вступ
- Виникнення естетичної думки
- Занепад естетичної думки античності і її римський період
- Список літератури
Вступ
Спроби аналізу історії формування і розвитку естетичної думки робилися неодноразово і багатьма буржуазними ученими: Шаслером, Циммерманом-в Німеччини; Бозанкетом, Найтом, Гильбертом і Куном, Бердслі-в Англії; Кроче-в Італії; Байе- у Франції. Я назвала імена лише деяких учених, що намагалися написати систематичну історію естетики. Проте ці спроби, як правило, не увінчувалися успіхами. У їх працях, правда, можна знайти цінні фактичні дані і цікаві спостереження, але через неправильність початкових методологічних принципів вірної картини про розвиток естетики ми не отримуємо. Основний порок методології зарубіжних досліджень по історії естетичної думки - це ідеалізм в розумінні процесу історичного розвитку. Внаслідок цього естетична думка розглядається чисто іманентно, ізольовано від інших сторін суспільного життя. Цей недолік властивий не тільки старим роботам, як, наприклад, праця Циммермана, але і тим, які опубліковані зовсім недавно (Байе, Бердслі). Ізолюючи естетичну думку від матеріальної основи суспільства, від соціально-політичних, загальнокультурних явищ, буржуазні історики закривають собі шлях до правильного розуміння її генезису, розвитку і ролі в суспільному житті.
Завдання історії естетики полягає в тому, щоб науково пояснити, чому в той або інший період розвитку суспільства виникають ті або інші естетичні концепції; якими причинами визначається розквіт або занепад естетичної думки; чому одні естетичні теорії замінялися іншими; якими обставинами викликається боротьба з корінних проблем естетики; яка об'єктивна цінність естетичних концепцій; у чому дійсний критерій їх оцінки, нарешті, яка їх роль в житті людей в той або інший історичний період.
Розкрити внутрішню природу і закономірність виникнення, розвитку і функціонування естетичної думки - таке достовірно наукове завдання історії естетики, і вона вперше була вирішена марксизмом, з погляду якого естетичні ідеї, як і всякі ідеї, є віддзеркаленням реального процесу життя людей. Тому джерело їх виникнення і розвитку, причини розквіту і занепаду потрібно шукати не в самих ідеях, а в матеріальних умовах життя суспільства, в характері і особливостях класової боротьби на кожному окремому етапі суспільного розвитку в даній країні, враховуючи при цьому і той факт, що естетичні ідеї знаходяться в живій взаємодії з іншими сторонами суспільного життя - політикою, мораллю, мистецтвом і т.д. Ці марксистські положення є результатними в історико-естетичному дослідженні. Вони визначають загальний напрям дослідження, підхід до предмету аналізу.
Приступаючи до конкретного вивчення питання, ми стикаємося з поряд проблем, що вимагають пояснення. Перш за все потрібно визначити, що є предметом естетики як науки. Слід зазначити, що однозначної відповіді на це питання поки немає. У цьому плані впродовж останніх десятиліть велися жваві дискусії, але питання залишається до цих пір недостатньо проясненим. Дати визначення предмету естетики не так легко зважаючи на широту тієї області, яка охоплюється поняттям естетичне. Естетика - це наука, яка вивчає прекрасне в природі, суспільстві, матеріальному і духовному виробництві, закономірності розвитку і функціонування естетичної свідомості і загальні принципи творчості по законах краси, зокрема закони розвитку і функціонування в суспільстві мистецтва як специфічної форми віддзеркалення дійсності.
Дуже важко піддаються з'ясуванню об'єктивні і суб'єктивні моменти естетичного. Естетичне - це родове поняття але відношенню до основних естетичних категорій, до яких ми відносимо прекрасне, піднесене, трагічне, комічне. Вже за змістом такі естетичні поняття, як естетичний ідеал, естетичний смак і ін. Ще вужчий категорії, що охоплюють лише область мистецтва, -художній образ, художній метод і стиль і т.д. Трудність розуміння естетичних кагегорій полягає в тому, що в них фіксуються не тільки певні сторони, зв'язки, закономірності, властивість дійсності, мистецтва, людської практики, способу життя людей і т. д., але і відношення до них, їх оцінка. У естетичних категоріях, таким чином, полягають дуже широкі узагальнення, узагальнення філософського характеру. Отже, естетика повинна характеризуватися як філософська наука. Тому коли говорять про філософську естетику, це звучить тавтологічно. Вона є частиною філософії. Коли ж мова заходить про музичну естетику, естетику виробництва і т. д., то є на увазі застосування загально-естетичних законів і категорій естетичної науки до певного класу естетичних явищ.
Таким чином, естетика-философская наука, що має в своєму розпорядженні свій категоріальний апарат, вивчає виникнення, суть і розвиток естетичної свідомості, закономірності творчості по законах краси, функціонування естетичних цінностей в суспільстві, закони сприйняття цих цінностей і т.д. Історія естетики вивчає генезис, розвиток і функціонування в суспільстві естетичної думки, естетичних учень, естетичних теорій. Вся багатовікова історія естетичної думки є не що інше, як історія зародження, формування, розвитку основних напрямів в естетиці матеріалізму і ідеалізмі, історія виникнення і розвитку матеріалістичних учень, їх боротьби з ідеалістичними теоріями. Не завжди естетична думка буває виражена в адекватній теоретичній формі. Вона може бути закодована в різних формах: може знайти вираз в принципах творчості, в мистецтвознавчих і літературознавствах концепціях. Але вона повинна бути завжди філософським узагальненням, і лише в цьому сенсі вона зберігає свою специфічність і в той же час органічно зв'язується з конкретними дисциплінами, що вивчають мистецтво.
Історія естетики не може бути зовнішнім описом різних естетичних концепцій. Її задача виявити закономірність розвитку естетичної думки, її закономірну спрямованість. Закономірність, про яку ми говоримо, зрозуміло, відносна. Естетичні ідеї остільки розвиваються закономірно, оскільки вони специфічним чином відображають закономірність історичного розвитку в цілому. Прослідкувати зв'язок естетичних ідей з об'єктивним розвитком суспільства завдання досить складне. У цьому плані спроби були не завжди вдалими вульгарно-соціологічні схеми, що мали ходіння в один час, спотворювали картину розвитку духовної культури в цілому і історії естетики зокрема. Між загальним розвитком суспільства і окремими елементами духовної культури можлива невідповідність. Складність і суперечність естетичного розвитку людства розкрили Маркс і Енгельс на основі аналізу античної художньої культури і на інших прикладах.
Важливе значення має проблема періодизації історії естетики. Якщо ми розглядаємо розвиток естетичної думки у зв'язку із загальним історичним розвитком, то буде природним покласти в основу періодизації зміну соціально-економічних формацій. І дійсно, основні ідеї Платона і Аристотеля ми можемо зрозуміти, виходячи з обліку того факту, що ці великі філософи були людьми рабовласницького суспільства. Багато суперечливих затверджень античних мислителів відображають суперечності рабовласницького ладу. В цьому відношенні дуже показова теорія естетичного виховання Аристотеля. Так само естетичну концепцію Хоми Аквінського можна зрозуміти лише в контексті суспільного життя західного феодального середньовіччя. Це справедливо у відношенні і будь-якого іншого періоду розвитку естетичної думки. Проте естетична думка в своєму розвитку виявляє відносну самостійність, внутрішню логіку, зв'язок з розвитком мистецтва, культури в цілому. Цей момент гіпертрофується буржуазними ученими-естетами, і тоді загальна картина розвитку естетичних учень явно перекручується.
Безумовно, не можна не враховувати відносну самостійність розвитку естетичних ідей. Тому, приймаючи за основу періодизації історії естетичної думки соціально-історичну формацію, ми повинні мати на увазі і специфічні особливості розвитку найестетичнішої думки, її багатообразні зв'язки з різними елементами духовної культури даного суспільства. Загальна картина історичного розвитку естетики від рабовласницького суспільства до феодального ладу включно характеризується тим, що вона тісно пов'язана з міфологією, релігією, з різними елементами матеріальної і духовної культури, і лише з кінця XVII-початку XVIII в. естета завойовує статус самостійної науки, але в рамках філософського знання. При цьому вичленяють основні естетичні поняття, визначаються найважливіші категорії естетики.
Звертаючись до дослідження історії світової естетичної думки, необхідно враховувати ту обставину, що до цих пір найбільш вивченою є у нас естетика Заходу, тому зберігається спокуса перенесення типології естетичної думки Заходу на країни Сходу. Тут ми зустрічаємося з труднощами, дозвіл яких виходить за рамки власної історії естетики. Йдеться про те, якою мірою специфічні в своєму розвитку країни Сходу, Африки, Латинської Америки і що вносить ця специфічність в розвиток естетичної культури цих країн. Рішення цих питань вимагає сумісної участі істориків, економістів, археологів, істориків культури і т.д.
Важливим питанням є питання про джерела історії естетики. Тут, зрозуміло, потрібно виходити з конкретно-історичних умов. Дослідники сходяться в тому, що джерела можна класифікувати перш за все за наступними принципами: хронології, національній приналежності, проблемній, персоналіям. Далі, їх можна розподіляти за способом кодування: письмові, речовинні, етнографічні, усні, лінгвістичні і ін. Для історії естетики особливо важливе значення мають письмові джерела: це певні теоретичні документи, трактати, листи, твори мистецтва і документи, що характеризують епоху. У своєму дослідженні історії естетичної думки ми прагнули приймати до уваги різні джерела.
Дана робота жодною мірою не претендує на повноту обхвату матеріалу. Для нас цінні перш за все ті естетичні концепції, в яких відстоювалися ідеї гуманізму, громадянськості, захищалися принципи художньої правди, прямо або побічно отримали вираз демократичні тенденції.
Виникнення естетичної думки
Естетична думка в строгому сенсі цього слова виникає в епоху рабовласницького суспільства. Але поява зачатків художньо-естетичної діяльності і естетичної свідомості, як свідчать археологи і історики, відноситься до глибокої старовини - до кінця середнього палеоліту (так звана епоха Мустье) і до всього пізнього палеоліту (Орин'як- 40-35 тисячоліття до н.е.; Солютре-35-25 тисячоліття до н. е.; Мадлен -25-12 тисячоліття до н.е.). Як суб'єкт естетичної творчості і сприйняття чоловік сформувався в процесі трудової діяльності на основі психобіологічної еволюції. Відчуття форми, об'єму, кольору, ритму, симетрії і кінець кінцем відчуття красоти - всі ці елементарні прояви естетичної свідомості чоловік не отримав готовими від своїх тваринних предків.
Прикладом того, що ми маємо справу з виникненням зачатків естетичної діяльності і естетичної свідомості, є той факт, що вже, скажімо, в епоху Мустье чоловік, виготовляючи практично корисне знаряддя, наносить на нього барвисті смужки і плями, видовбує на нім лунки, розташовані в певному порядку. У Франції в печері Ля Ферраси було виявлено дві кам'яні плити з такого роду «прикрасами». Зразки первинної образотворчої діяльності людини виявлені в Італії, Угорщині, Германії. До пізнього палеоліту археологи відносять народження розписів на стінах і стелях печер, рельєфи і круглі скульптури. За допомогою охри первісні художники зображають коня, оленя, бика, бізона, носорога, лева. У епоху Мадлен тварини зображаються в русі, при цьому художник користується вже двома-трьома фарбами. Подальший прогрес в художній діяльності намічається в епоху мезоліту, коли вже зображаються сцени боротьби, полювання, загороди худоби і т.д. Увага тут акцентується на передачі дії, а не на точному відтворенні фігур. Виразніше прогрес в художньо-естетичній діяльності виявляється в епоху неоліту. Набуває широкого поширення прикраса різних предметів, орнаментування посуду і т.д.
У епоху бронзи зароджується рабовласницька формація. Виникають класові держави в Єгипті, і Китаї. Починається новий етап в художньому розвитку людства. У цей період виникають перші зачатки естетичної думки, хоча вони ще не отримують строгого оформлення у вигляді теоретичних положень, трактатів, чітко сформульованих канонів і норм.
Однією з ранніх рабовласницьких держав, де наука і мистецтво отримали високий розвиток, був Єгипет. Вже в додиностичний період (4 тисячоліття до н.е.) спостерігається розвиток будівельної справи, прикладного мистецтва, скульптури. В період Стародавнього Царства в Єгипті складаються основні форми художньої культури: архітектура, портретна скульптура, рельєфи і розписи, художнє ремесло, різні жанри мистецтва слова (повчання, автобіографії вельмож і чиновників, написи на стінах пірамід і т. д.). Вивчення пам'ятників образотворчого мистецтва Давнього Єгипту і лінгвістичні дослідження різних літературних творів свідчать про те, що стародавні єгиптяни мали не тільки уявлення про прекрасний, про зв'язок прекрасного з добрим, але і відповідні естетичні терміни. Аналіз художніх пам'ятників говорить також і про те, що творчість єгипетських художників регулювалася певними канонами, естетичними принципами, які передавалися від покоління до покоління. Правда, ці норми і принципи ще не отримали теоретичного обгрунтування і належного оформлення, але вони існували; про це свідчать канони іконографії, пропорцій і колірних відносин. Задовго до піфагорійців єгиптяни застосували математику для вирішення художньо-естетичних завдань.
Винятковим багатством відрізняється культура шумерців (4-3 тисячоліття до н.е.). Чудові архітектурні пам'ятники, рельєфи, художнє ремесло, мистецтво слова говорять про високий розвиток естетичної діяльності і естетичної свідомості в цю епоху.
У першій половині 2-го тисячоліття до н.е. висувається на перший план культура Вавілона. Тут отримують розвиток не тільки образотворчі мистецтва, але і художня література. Такі літературні пам'ятники, як віршоване введення до законів Хаммурапі, поема про Агушайе, віршований любовний діалог, говорять про значний творчий підйом. Художній розвиток у Вавілоні досягає особливо високого рівня в XVI-XII ст. до н.е. До цього часу відноситься епос космогонії, що описує виникнення миру з хаосу, боротьбу богів, створення людей. естетика свідомість думка античність
Шумеро-вавілонська художня література розвивалася на шумерській і акадських мовах. На акадській мові виникла велика епічна поема про Гільгамеші. Її головна тема-безсмертя людини і боротьба з несправедливо встановленими богами порядками. Висока художня культура Шумера і Вавілону дає нам право укласти, що естетичний розвиток в цей період досягає високого рівня. Але пам'ятників, в яких були б безпосередньо сформульовані естетичні ідеї, ми поки не знаємо.
Великий інтерес представляє староєврейський монументальний пам'ятник словесної культури - «Біблія», що створювалася впродовж великого історичного періоду -починаючи з XII в. до н.е. і кінчаючи II в. н.е. (йдеться про так званий Старий Завіт). Уявлення про красу тут виступає в релігійно-міфологічній формі. Староєврейська культура була тісно пов'язана з культурою Єгипту, Шумера, Вавілону, тому і в естетичних представленнях євреїв є відбитки і нашарування цих давньосхідних народів.
Ми зробили короткий екскурс в історію розвитку естетичної свідомості народів Стародавнього Сходу, з тим щоб нагадати, що розвиток естетичної культури починається зовсім не із стародавніх греків і римлян. Вона досягає високого ступеня розвитку вже в країнах класичного Сходу. Єгиптяни, шумери, ассірійці, вавілоняни, хети створили чудові пам'ятники мистецтва. Вплив давньосхідних цивілізацій помітний не тільки на архаїчному етапі художньої творчості стародавніх греків, але і на пізнішому періоді розвитку еллінської художньої культури. На підставі вивчення різних пам'ятників Сходу ми приходимо до висновку, що естетичні відчуття, потреби, смаки народів давньосхідних держав досягли значного розвитку. На жаль, пам'ятники, в яких знайшла вираз естетична думка народів Стародавнього Сходу, ще слабо вивчені. Крім того, більшість з них дають лише непряму інформацію про розвиток естетичних ідей далекого минулого.
Занепад естетичної думки античності і її римський період
Надалі естетична думка античності хилиться до занепаду. І хоча матеріалістичні теорії старогрецької філософії зберігаються і навіть загострюються (III в. до н. е. - Епікур і стоїки), все ж таки завдяки збільшеним індивідуалістичним тенденціям постановка естетичних проблем здійснюється здебільшого на нижчому рівні, ніж це було в грецькій класиці.
Естетика еллінізму знайшла свій розвиток в стоїцизмі, епікуреїзмі, скептицизмі і неоплатонізмі, а також в близьких до нього містичних теоріях.
Школа стоїків виникла після смерті Арістотеля. Її ранніми представниками є Зенон (ок. 336-264 рр. до н. е.), Клеанф (331-232 рр. до н. е.), Хрісипп (280-208/205 рр. до н. е.), пізніми -Цицерон (106-43 рр. до н. е.), Сенека (ок. 4-65 рр.) і Епіктет (ок. 50-ок. 138 рр.).
Стоїки розглядають мистецтво як наслідування природі. У цьому пункті вони продовжують матеріалістичну лінію античної класики. Але інтерпретація принципу наслідування природі дається у відриві від суспільного життя людей, весь пафос прямує на індивідуальне самовдосконалення людини. З творів Хрісиппа, Сенеки і теоретиків мистецтва (Діонісій Галікарнасській, Цицерон), що примикали до стоїцизму, видно, що стоїки питаннями суспільної ролі мистецтва, його природи і іншими загально-естетичними проблемами займаються значно менше, чим питаннями форми художнього твору, ораторського мистецтва, стилю і т.д. Так, Діонісій Галікарнасській детально розробив теорію якнайкращих зразків ритмів і співзвучь. Він багато приділяв уваги проблемі розташування слів. Стосуючись питання стилю, стоїки вимагають тут ясності, лаконічності, точності. Багато міркував про стилі і фігури мови і всі інші сторони ораторського мистецтва Цицерон.
Естетична теорія епікуреїзму представлена в епоху еллінізму Епікуром (341-270 рр. до н. е.), Філодемом (почало 1 в. до н. е.) і Лукрецием (1 в. дон. е.). Вислови Епікура по естетиці випадкові і уривчаті. Набагато грунтовніше на цьому питанні зупинявся Філодем. У трактаті про музику він висуває ту думку, що музика приносить плотське задоволення, таке ж, як їжа і пиття. Філодем заперечує суспільний зміст мистецтва музики і робить звідси висновок, що музика не може робити який-небудь вплив на відчуття і волю людини. Все це виникає з того, що музика, по Філодему, не є наслідуванням чому-небудь, у тому числі і природі. Таким чином, у нього виявилися тенденції до формалістичної інтерпретації музики.
Естетична теорія епікуреїзму досягла вершини свого розвитку у Лукреция Кара. Тіт Лукреций Кар (99-55 рр. до н. е.) розробляє естетичні проблеми на основі матеріалістичного уявлення про світ. У своїй поемі «Про природу речей» він розвиває думку про непорушність законів природи, незалежних від втручання богів, затверджує принцип вічності матерії, висловлює, слідуючи Епікуру, атомістичну теорію. Лукрецій торкається також і питань культури і мистецтва. Так, в V книзі він описує розвиток людського роду. Перші люди були дуже грубі, жили в лісах, в печерах і гаях, одягалися в звірині шкури. Не було тоді ні парного браку, ні законів, ні етичних правил. Потім люди навчилися користуватися шкурою убитих звірів, почали будувати житла і відкрили вогонь. Перші знаряддя людей були примітивні: палиця, камінь і вогонь. З виниклої сім'ї на договірних початках утворилися пологи і племена. Мистецтво, згідно Лукрецію, виникло з «потреби», тобто потреб людини. Правда, це потреби особливого роду - «услада». Ось що пише із цього приводу поет-філософ:
Суднобудування, обробка полів, дороги і стіни, плаття, зброя, а також і решта всіх зручності і все, що здатне доставити насолоду: Живопис, пісні, вірші. Все це людям потреба вказала, а розум допитливий Цьому їх навчив.
Безпосередньо мистецтво виникає з наслідування природі. Свої витоки, таким чином, воно має на природних початках і реальних потребах людей. Це Лукреций уявляє собі таким чином:
Дзвінкому голосу птахів наслідувати навчилися вустами Люди задовго перед тим, як стали вони в змозі складати пісні і вухам доставляти насолоду. Мало-помалу потім навчилися і тужливо-ніжним Звукам, які сопілка з-під пальців співаків виливає.
Лукрецій, як видимий, зробив спробу пояснити походження мистецтва виходячи з реальних причин.
Мистецтво, по Лукрецію, не тільки доставляє «насолоду». Воно також грає утилітарну роль. Воно, наприклад, служить засобом розповсюдження знань про «природу речей». Поетичну форму оповідання Лукрецій обирає свідомо. Вона виступає у нього як «приправа». Роз'яснюючи причину того, чому він скористався нею, філософ говорить: Можливо, цим шляхом я зумію твій розум і увагу до наших віршів прикувати до тих пір, поки ти не спіткаєш Всієї природи речей і пізнаєш від цього користь Лукрецій не тільки філософ, але і видатний поет, «свіжий, сміливий поетичний володар миру» (Маркс). Його поема відрізняється не тільки глибиною ідей, що розвиваються ним, але і блискучою поетичною формою.
З інших римських теоретиків мистецтва, близьких до епікуреїзму, заслуговує згадки римський поет Квінт Горацій Флакк (65-8 рр. до н. е.). Ідея божественного визначення і безсмертя душі, магічні і астрологічні вірування, що вже розповсюдилися в його час, не знайшли відгомону у Горація. Він явно співчуває Епікуру. Свої естетичні погляди Горацій виклав в «Посланні до Пізонам», названому ще в старовині «Поетичним мистецтвом». Цей віршований трактат не претендує на теоретичне узагальнення, а містить практичні ради поетам, що починають. Античні коментатори свідчать про те, що для Горація послужив зразком трактат Нео-ітолема з Паріода (Александрія, III в. до н.е.), в яке розглядалося загальне вчення про поезію, про трагедію і про покликання поета. Текст трактату Неоптолема не зберігся.
«Поетика» Горація написана у вигляді зведення правив, яким повинен слідувати кожен поет. Горацій підкреслює вирішальну роль змісту, вимагає від поета філософської освіти. Поетові, вважає він, належить строго дотримуватися єдності, простоти, цілісності, послідовності, несуперечності в літературних творах. Всяка асиметрія, порушення гармонії, манірність їм засуджуються. Горацій, далі, вимагає від поета щирості: «Якщо ти хочеш, щоб плакав і я, то сам будь зворушений». Горацій дає характеристику видів і жанрів поезії, приділяючи основну увагу трагедії. Встановлені їм по відношенню до трагедії канони припускають драму класичного типу. Горацій наполягає на правдоподібності вигадки: «Якщо ти що вигадуєш, будь у вигадці до істини близький: вимагати віру у всьому - неможливо» . Поет дає пораду служителям Муз берегтися «лестивців під зовнішністю лисиччиної». Горацій зближує поезію з живописом: «Жівопись - так і поезія, схожа з нею багато в чому...»^. Цю думку пізніше воскресять теоретики класицизму, за що їх піддасть критику Лессінг.
«Поетика» Горація хоч і не відрізняється багатством ідей, все ж таки зіграла відому позитивну роль в розвитку античної естетичної думки. Буало в своєму трактаті «Поетичне мистецтво» майже дослівно її відтворює.
У естетичних теоріях скептиків індивідуалістичні і суб'єктивістські тенденції, що позначилися у стоїків і епікурейців, знайшли свій найбільш опуклий вираз. Засновником школи скептиків був Піррон (ок. 365-275 рр. до н. е.). Згідно стародавнім скептикам, пізнати речі неможливо. У теорії це повинно привести до того, що «утримується від думки», а в практиці забезпечити байдуже, безпристрасне відношення до предметів - «безтурботність» душі, Поява школи скептиків в античній філософії свідчила про її занепад.
Естетичні переконання скептиків позбавлені позитивного пафосу. Скептики шляхом різного роду софістичних хитрувань прагнули довести, що наука про мистецтво неможлива. Спосіб аргументації скептиків знайшов чіткий вираз у Секста (200-250 рр. н. е.), що прозвав Емпіриком. У шести книгах «Проти математиків» Секст піддає критиці основні поняття не тільки математики, але і інших наук того часу і мистецтв: граматики, риторики, астрономії і музики. Для нас в даному випадку представляє інтерес його трактат «Проти риторів», де Секст доводить, що риторика зі всіх точок зору не є мистецтво. Відкидаючи можливість існування риторики, він тим самим заперечує можливість існування теорії мистецтва і естетики. Секст, як і інші скептики, не помічає чомусь тієї суперечності, в яку він впадає: відкидаючи можливість раціональних доказів, він проте користується цим способом для доказу своєї тези.
Деяке пожвавлення естетичної думки епохи еллінізму знайшов вираз в естетичних висловах Плутарха (45-120 рр. н. е.), Лукіана (II в. н. е.), Псевдо-лонгіна (ім'я справжнього автора трактату «Про піднесений» невідоме). Уявляють інтерес вислову Плутарха про принцип наслідування, про естетичне виховання, про суть і види комічного. Саме те, що Плутарх, за прикладом класичних авторів, зачіпає соціальні аспекти мистецтва. Багато якнайтонших зауважень з питань мистецтва міститься в творах Лукіана. Що стосується знаменитого трактату «Про піднесений», який приписується Діонісію Лонгіну, то потрібно сказати, що проблема піднесеного розглядається автором по перевазі з погляду риторично-стилістичної. Сама спроба ввести нову категорію в число загальних естетичних понять знаменна тим, що таким шляхом ставиться проблема розширення сфери культури цієї області мистецтва вважалося прекрасне. Названий трактат згодом мав великий резонанс в світовій естетиці.
Деяке пожвавлення естетичної думки в II-III ст. н.е. було нетривалим. Остаточний розпад античної естетичної думки завершується в III в. н.е. Це період розкладання рабовласницької формації, що і визначило ідейну деградацію. Ідеологічну обстановку цього часу дуже яскраво змалював Енгельс: «Це було час, коли навіть в Римі і Греції, а ще набагато більш в Малій Азії, Сірії і Єгипті абсолютно некритична суміш грубих марновірств самих різних народів беззастережно приймалася на віру і доповнювалася благочестивим обманом і прямим шарлатанством; час, коли першорядну роль грали чудеса, екстаз, бачення, заклинання духів, прорікання майбутнього, алхімія, кабала і інша містична чаклунська нісенітниця» .
Вульгаризація і розкладання античної естетичної думки особливо яскраво виявилися у Дамба (205-270 рр. н. е.), видного представника неоплатонізму. Мир Дамб мислить як еманацію, як закінчення божественної повноти. Первинна досконалість, поступово закінчуючись, все більш і більш стає недосконалою. Мета людини полягає в поверненні до бога, що здійснюється через аскезу і екстаз.
У містичному плані обговорюється Плотіном і проблема прекрасного. На його думку, речі прекрасні «через залучення ідеї». Краса, що сприймається відчуттями, - нижчий вид прекрасного. Набагато вище за красу «занять» і «знань» «сяйво» чесноти, лице справедливості і помірності. Чим більше душу звільняється від тілесного, тим вона стає прекрасніше. Добро стоїть на чолі «хороводу» речей, найвища і перша краса. Бачення цієї краси вище всього-вище за красиві тіла, ради неї належить відмовитися від царства і влади. Прекрасні тіла, згідно Дамбу, - це лише сліди, образи, тіні, відблиски вищої краси. Ми повинні бігти туди, зрозуміло, не ногами і не на возі, а збудивши духовний зір, що є у всіх, хоча користуються їм небагато. Щоб побачити вищу красу, належить спершу звільнити душу від тілесної скверни.
Неоплатонічна філософія отримала розробку у Порфирія (III в. н. е.), Ямвліха (IV в. н. е.) і Прокла (V в. н. е.). Пз цих учнів Дамба заслуговує уваги Прокл (410-485 рр.), представник афінської школи неоплатоніму. Прокл додав містичній філософії Дамба своєрідний «діалектичний» характер. Еманацію божества він представляє у вигляді тріадичного розвитку. Суть цієї містико-ідеалістичної діалектики розкривається в його книзі «Елементи богослів'я». Геніальні діалектичні припущення Геракліта, Демокріта, Арістотеля перетворилися у Прокла в схоластичне жонглювання абстрактними поняттями.
У 529 р. були закриті філософські школи в Афінах. Цим завершується зовнішня історія античної філософії і естетики. Проте вплив філософських і естетичних ідей античності ніколи не припинявся. Ми випробовуємо його і до теперішнього часу.
Список літератури
1. Дамб. Енеїда 1, кн. 6, гл. IX.-Античние мислителі про мистецтво. Під ред. У. Ф. Асмуса. М., 1938.
2. Siehe: Zimmerman R. Geschichte der Asthetik als philosophische Wissen-schaft. Wien, 1858;
3. Schasler M. Kritische Geschichte der Asthetik. Berlin, 1872;
4. Croce B. Estetica come scienza dell'espressione e come linguistica generale. Bari, 9 ed., 1950.
5. Маркс До. і Енгельс Ф. Соч., т. 12.
6. Маркс До. і Енгельс Ф. Соч., т. 20.
7.Лосев А. Ф. Естетічеськая термінологія ранньої грецької літератури.- Вчені записки МГПИ ім. В. II. Леніна. М., 1994.
8. Матеріалісти Стародавньої Греції. М., 1995.
9. Арістотель. Про мистецтво поезії, 1451а. М., 1957.
10. Нечаєва Марина Миколаївна. Естетика античності
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Виникнення естетики як вчення. Історія естетики у власному значенні. Становлення естетики. Розвиток естетичного вчення. Роль мистецтва, його функції. Історичний процес становлення і розвитку естетичної думки. Художньо-практична орієнтація естетики.
дипломная работа [35,8 K], добавлен 06.02.2009Специфічні риси античної естетики та її вплив на розвиток світової естетичної думки. Життєвий шлях Піфагора, його роль у заснуванні наукової естетики. Мораль та релігійні уявлення, піфагорійське вчення про "гармонію сфер" як єдність протилежностей.
реферат [22,7 K], добавлен 07.10.2010Виникнення термінів "етос", "мораль", "моральність". Схожість та різниця між поняттями. Міфологія як джерело розвитку естетичної думки. Виникнення античної естетики. Вчення відомих філософів та мислителів: Піфагора, Демокрита, Сократа та Геракліта.
контрольная работа [37,4 K], добавлен 09.01.2010Естетика і мистецтвознавство – сукупність наук, які досліджують сутність мистецтва на соціально-естетичному рівні. Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності. Основні факти, які характеризують мистецтво як основний вид естетичної діяльності.
эссе [15,5 K], добавлен 09.11.2012Поняття, сутність та особливості естетики як науки. Становлення основних естетичних знань та приписів в українському суспільстві. Основні напрями впливу естетики на суспільну свідомість та мораль. Її взаємозв’язок з іншими науками філософського циклу.
курсовая работа [74,9 K], добавлен 26.08.2014Поняття, сутність та особливості естетики як науки, основні напрями її впливу на суспільну свідомість та мораль. Основоположні засади та керівні ідеї розвитку та функціонування духовного життя суспільства. Основні шляхи підвищення рівня естетичних знань.
курсовая работа [67,4 K], добавлен 28.10.2014Полікатегоріальність естетичної науки. Категорії естетичної діяльності, свідомості, гносеології мистецтва. Прекрасне як особливий вимір людини, пов’язаний з її самореалізацією і самоутвердженням в своїх родових якостях. Культура спілкування і етикет.
контрольная работа [36,3 K], добавлен 01.09.2013В 1750 р. з друку вийшов трактат "Естетика", написаний німецьким філософом і теоретиком мистецтва О.Г. Баумгартеном. Від грецького слова "ейсетикос", він увів новий термін – естетика, окресливши цим самостійну сферу знання та виділивши її в окрему науку.
доклад [42,8 K], добавлен 13.08.2008Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Становлення проблематики естетики як науки. Поняття, предмет та структура етики, її філософське значення. Відмінність між мораллю і моральністю. Основна мета й завдання етики у сучасних умовах.
контрольная работа [26,2 K], добавлен 14.12.2010Різноманіття загальнолюдських аспектів освоєння світу. Помилкове ототожнення естетичних та художніх проявів в творчій діяльності людини. Визначення відмінності естетичних переживань від фізіологічних. Вплив вікової градації людини на її художній смак.
реферат [27,6 K], добавлен 31.01.2012
