Місце вчинку в системі моральної діяльності людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти й наук України

Львівський державний університет фізичної культури

Реферат на тему:

Місце вчинку в системі моральної діяльності людини

Виконав студент 4 курсу

Факультету ЗЛІТ

41т групи

Нестор Олег

Львів 2015

План

1. Моральна діяльність: особливості, структура

2. Проблеми моральної діяльності: її практичні і моральні виміри

3. Вчинок як першоелемент моральної діяльності

Висновок

Список використаної літератури

1. Моральна діяльність: особливості, структура

Діяльністю взагалі можна іменувати "форму активності, що характеризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті". Суб'єктом такої діяльності можна вважати будь-яку живу істоту, що здійснює свою життєдіяльність у будь-якій формі.

У цій діяльності можна виділити людську діяльність як специфічний спосіб відношення людини до світу, який вирізняється цілеспрямованістю дій. Ця діяльність поєднує в нерозривній єдності зовнішню предметну діяльність і діяльність свідомості. Найпоширенішими видами людської діяльності прийнято вважати працю, навчання, гру, спілкування. Оскільки ця діяльність реалізується в людських колективах, то її синонімом можна вважати соціальну діяльність.

Моральний зріз людської поведінки завжди виявляє природу і міру впливу моральних норм, цінностей, що, як правило, реалізуються у свідомому й відповідальному волевиявленні.

Моральну діяльність у строго визначеному, вузькому значенні можна розуміти як діяльність, спричинену насамперед моральними мотивами. Очевидно, якщо мати на увазі саме діяльність, тобто будь-які особливі дії, і якщо змістовно розкрити її специфічні "моральні мотиви", то моральна діяльність у вузькому значенні - це діяльність, головною метою якої є формування моральної якості поведінки. Такою виступає діяльність морального виховання, наприклад, дітей в сім'ї, в дитячих закладах, самовиховання, моральне самовдосконалення особистості, які зазвичай потребують значних свідомих зусиль, напруження волі, навіть спеціальних вправ.

У найширшому сенсі "моральна діяльність" - це вся духовно-практична діяльність людей, спрямована на підвищення морального рівня поведінки, а також на покращення моральної атмосфери в колективах. Звичайно, ця діяльність здійснюється в загальному процесі соціалізації індивідів і реалізується разом із будь-якою іншою діяльністю. Але вона може бути представлена і в "чистому" вигляді, у формі переживань, збуджених потривоженою совістю, як висновки з минулих помилок, вироблення людиною навиків більш правильної оцінки своїх і чужих вчинків.

Об'єктом етичного аналізу виступає вся людська діяльність, оскільки вона підлягає кваліфікації з точки зору добра і зла. Це - діяльність, яка в більшості випадків безпосередньо не переслідує цілей морального виховання, перевиховання чи самовиховання, її головними цілями є виробничі, учбові, наукові, спортивні і ін. У такому випадку мова може йти не про якусь особливу "моральну діяльність", а про моральний бік чи характеристику будь-якої соціально значимої діяльності, будь-яких актів поведінки, оскільки останні співвідносяться з певною, існуючою в даному суспільстві історично обумовленою системою моральних цінностей, норм і ідеалів. Вплітаючись у мотиваційну структуру вчинків, ці елементи соціальної моралі стають невід'ємними властивостями самої поведінки.

Елементарною "клітинкою" поведінки індивіда є вчинок, тобто одиничний акт його суспільно-значимої діяльності. У вчинку, в його внутрішній структурі виступає єдність, з одного боку, суб'єктивних, особистісних елементів, з другого боку - зовнішніх обставин здійснення дії, які не залежать від волі діяча, а також суспільнозначимих наслідків дії. Ці наслідки, будучи "опредмеченими" у зовнішньому світі, теж у подальшому не залежать від особистої волі, стають "соціальними фактами". Вчинок як акт людської поведінки - це не просто дія, але свідома, цілеспрямована дія, тобто дія, взята у нерозривній єдності суб'єктивних спонук і суспільно значимих наслідків.

Для етичного аналізу поведінки варто визнати плідним розрізнення дій як матеріальних операцій і дій-вчинків.

Дія постає як акт моральної поведінки, вчинок, коли береться до уваги моральна цінність її суб'єктивних мотивів, її значення для будь-кого, коли вона на основі цих причин збуджує до себе певне відношення, схвалення чи засудження з точки зору морального критерію.

Сам факт оцінки вчинків за шкалою добра і зла завжди залишався функцією морального судження, при допомозі якого в кожному конкретному випадку визначалось місце дії в усталеній у даному суспільстві ієрархії моральних цінностей. У відповідності до певної структури відносин в історично конкретній соціальній групі, суспільстві складалася відносно стійка сукупність поширених, "масових" форм поведінки, які вважалися у суспільній думці як правильні, нормальні чи в крайньому випадку допустимі.

Такі стандартні форми поведінки зазвичай називають правами.. Поведінка індивіда, що відповідає пануючим нравам, вважається правильною, нормальною. Взагалі, моральна норма - це елементарна форма моральної вимоги, певний взірець поведінки, що відображає усталені потреби людського співжиття і відносин та має обов'язковий характер. Таким чином, моральні норми є не чим іншим, як пануючими в даному суспільстві людей нравами, відображеними і зафіксованими у суспільній, колективній свідомості. Нрави - це стереотипні форми поведінки соціальних типів особистості, які відображають у найбільш чистому вигляді поведінку представників даної спільноти, тобто, загальне у багатоманітні індивідуальних вчинків.

Моральність окремої людини знаходить свій вираз об'єктивно у вчинках, а в свідомості - у звичних мотивах вчинків. Моральна діяльність як сфера поведінки людей складається з одиничних вчинків, які визначаються як одиниця поведінки. Сукупність моральних вчинків утворює лінію моральної поведінки. Людські дії набувають значення вчинків, коли містять у собі мотиви і цілі, заради яких і здійснюються.

Мораль людських спільнот виступає у вигляді притаманних їм нравів, які відображаються у колективній свідомості в якості моральних норм. Але оскільки суб'єктивні мотиви поведінки особистості і моральні норми можуть існувати і функціонувати тільки у вчинках і нравах, то своє "субстанційне" існування мораль в цілому здобуває саме у вчинках і правах людей, тобто в їх практичній - сімейній, громадській і іншій поведінці.

У масі моральних відносин можна виокремити деяку сукупність відносин, які є найбільш типовими для даного суспільства, відносно стабільними і поширеними в поведінці широких верств населення.

Умови суспільного буття, які не залежать від волі окремої людини, модифікуючись в обставинах її особистої долі, сприяють виробленню у неї певних життєвих установок, позицій, орієнтацій на певні моральні цінності. Ці установки, позиції, орієнтації, безумовно, є елементами моральної свідомості особистості і сформувавшись, виступають потім стимулами вчинків, визначають лінію поведінки людини.

2. Проблеми моральної діяльності: її практичні і моральні виміри

Концепція моральної діяльності ? одна з основних складових чистин етики. Саме з практичних справ, реальної поведінки ми здебільшого дізнаємось про справжню вартість поглядів та ідей людської особи.

Щодо моральної діяльності існує два підходи:

1) широкий ? коли діяльність є моральною, якщо узгоджується з вимогами моралі, її нормами та цінностями (тобто коли людини сумлінно виконує свій обов'язок, з повагою ставиться до близьких, дотримується правил порядності, тому є всі підстави вважити її діяльність моральною) і аморальною, якщо ці принципи та норми порушуються.

2) у вузькому -- моральною є лише така діяльність, яка ґрунгусться на усвідомленому виборі її суб'єкта і має на меті активне

3) твердження певних моральних цінностей.

Проблема, з якої починається етика як теорія моральної діяльності, це проблема свободи. Адже саме свобода зумовлює можливість вибору і передбачає відповідальність людини за свої вчинки та за своє буття загалом.

Свобода ? в широкому сенсі відсутність тиску або обмеження

Стоїки стверджували, що свобода полягає в розумності. А Спіноза і Гегель -- що свобода є необхідність. Тобто, свобода полягає в розумінні об'єктивних меж дії і зусиль по їх розширенню. Ці обмеження можуть полягати і в незнанні, і невмінні, і у страху. Це страх свободи.

Свобода -- це характеристика дії здійсненої:

· із знанням і врахуванням об'єктивних обмежень;

· за власним бажанням без будь-якого примусу;

· в умовах вибору можливостей.

В етиці виокремлюють наступні виміри свободи:

· свобода дії;

· свобода творчості;

· свобода самореалізації;

· свобода вибору;

· свобода хотіння;

· свобода волі.

Свобода дії -- це свобода реалізувати свої наміри, досягти власної мети, одне з основних прагнень людини.

Свобода творчості ? право людського суб'єкта втілювати свої мрії і задуми, створювати щось нове, підвладне лише власним законам. Від «свободи дії», «свобода творчості» відрізняється не утилітарною спрямованістю і передбачає зосередженість в науці, мистецтві, філософії.

Свобода самореалізації ? як самоздійснення і самореалізації, адже діючи і створюючи нове, людина тим самим виконує і здійснює саму себе. Свобода самореалізації виступає як щось спільне для «свободи дії» та «свободи творчості», як можливість бути собою, реалізувати своє життєве призначення. Але ні свобода дії, ні свобода самореалізації, ні свобода творчості не мають безпосередньо етичного характеру. Вони звичайно породжують моральні проблеми. Однак, суто моральна проблематика свободи починається саме там, де ідеться про вибір тих або інших вимірів, цінностей, цілей, варіантів поведінки, тобто вибір виявлень людської волі.

Свобода вибору -- це вибір між добром і злом, наявність якого і дає можливість відповідальності.

Свобода хотіння -- це етична категорія, яка передбачає наскільки людина є вільною в своєму хотінні на основі якого і виконує власний вибір.

Свобода волі -- здатність людини вільно визначати власну житттєво-практичну спрямованість як ціле. Проблема волі має свою філософську розробку. Існує термін «волюнтаризм» ? воля як вища засада буття і вищий принцип моральності. Поля ? даний людині простір у вчинках, це сила і влада, могутній», простір в бажаннях, що досить часто на практиці трансформуйся в свавілля.

Воля може проявлятися:

· у самоволі ? як така, яка ґрунтується на власних спонуках до дії;

· у сваволі -- не підпорядкованість порядку, яка породжує егоїзм, розбещеність, що веде до бунтарства, до заміни будь-якого закону.

«Роблю, що хочу», що нерідко приводить до тиранії ? самочинному зведенні своєї волі в ранг закону для інших. В прагненні до свободи людина повинна залишатися в межах легітимності, тобто в межах визнаних і практично прийнятих норм.

Повноцінна в моральному відношенні свобода передбачає свідоме ставлення людської суб'єктивності до власної волі, вміння підпорядковувати її загальнолюдським смислам і цінностям.

Мірою свободи задається і міра відповідальності людини. В моралі людина відповідальна перед самою собою і перед іншими тією мірою, наскільки вони визнає їх своїми, яких людина приймає як продовження самої себе. Свобода людини не може бути абсолютною, оскільки впирається в інтереси і волю іншого. Інші ? не лише межа нашої свободи, але і ті з ким ми взаємодіємо, ставимо цілі, ділимо обов'язки і кого бажаємо зберегти

моральний діяльність людина

3. Вчинок як першоелемент моральної діяльності

Моральна діяльність не існує відокремлено від інших різновидів діяльності людини, а, отже, моральний аспект будь-якої діяльності виявляє себе найчастіше саме у вчинку. Якщо говорити про моральний вчинок у широкому сенсі слова, то це дія, яка відповідає певним моральним стандартам: нормам, цінностям. Ми вважаємо поведінку або вчинок моральним, якщо людина виконує свій моральний обов'язок, дотримується певних моральних норм і принципів, прийнятих у даному суспільстві і не порушує приписів моралі.

У більш вузькому розумінні діяльність, поведінка, вчинок стають моральними, якщо вони ґрунтуються на свідомому виборі та вільному утвердженні певних моральних цінностей.

Отже, «вчинок можна визначити як практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів, або заперечуються, це дія, яка має своїм підґрунтям власну совість, свій страх і ризик». Проте слід зауважити, що вчинком може бути і утримання від дії, коли таке утримання веде до позитивного результату з точки зору тих цінностей, які утверджуються, або до негативного, коли має місце нездійснений вчинок.

Говорячи про вчинок взагалі, не можна не сказати про те, що за порівняно простим вчинком криється цілий світ найскладніших спонук, котрі тим трудніші для аналізу, чим далі ми поглиблюємося до їх першоджерел. І свідомість тут не завжди надійний провідник, оскільки вона дуже добре може прислужитися потребам, глибоко прихованим не тільки від чужого «ока», але й від власного, причому потреба у істині не завжди буває пануючою серед конкуруючих спонук.

У сфері моральності потреби характеризують ціннісне ставлення людини до світу і зумовлюють моральні якості особистості, її поведінку і, що дуже важливо, готовність людини свідомо здійснити вчинок, коли в цьому виникає потреба. Це дуже важливо підкреслити, бо ціннісні стимули зачіпають особистість, структуру самосвідомості, особистісні потреби, проймають всю психіку людини, через мислення, почуття, підсвідомі спонуки дають можливість людині вибирати саме ту поведінку, той вчинок, який виходить з прийнятих нею цінностей. За своєю конкретною етичною спрямованістю вчинок може бути конструктивним, змінюючи до деякої міри навколишній світ, підносячи його на вищий духовний рівень, або деструктивним, який руйнує навколишній світ.

Як ми могли впевнитись, моральний вчинок, втручаючись у життя, несе в собі величезний духовний потенціал, який здатен змінювати людське буття і його розуміння.

Моральна проблематика людської діяльності має ще один аспект: співвідношення мотивів і результату поведінки чи вільно здійсненого вчинку.

У історії етичної думки існує, принаймні, дві точки зору на оцінку вчинку: позиція прагматизму і позиція теорії доброї волі або теорії моральної доброти.

З прагматичної точки зору (ця позиція відома як етичний консеквенціалізм - від лат. Consequential -- наслідки) має цінність тільки той вчинок, який дає позитивні практичні наслідки. Прагматик не переймається мотивами, намірами, які реалізовані у вчинку, його оцінка відноситься тільки до наслідків. Такий підхід до оцінки вчинку характерний для таких напрямів етико-філософської думки як утилітаризм, гедонізм, евдемонізм та інші, які пов'язують концепцію моралі із задоволенням потреб людини.

Зовсім іншої позиції дотримуються прихильники теорії моральної доброти, яка сягає своїм корінням у стоїцизм. Згідно з цією теорією, добра воля -- сама по собі благо, незалежно від того, чи вона досягає цілі. Вчинки, що здійснені за моральними мотивами, гідні схвалення, навіть якщо за ними немає результату, тому що моральні мотиви, чисті прагнення душі, бажання робити добро -- самостійна цінність. Крім того на результати вчинків впливають часто найрізноманітніші чинники, а не тільки мотиви або наміри, і, отже, позитивним може бути результат вчинку, який за своїми мотивами не є моральним. Таким чином, як бачимо, у такому підході оцінка звернена на мотиви, переживання, моральні спонуки.

Проте зауважимо, що у реальному житті ми часто вдаємося до оцінки вчинків, поведінки людей та й своїх дій, використовуючи як підстави для такої оцінки інколи один з цих підходів, а інколи обидва у їх єдності. Тоді є можливість урахувати і суб'єктивно-моральну сторону і практичну. Це можна пояснити тим, що моральна цінність самого вчинку не завжди відповідає моральній цінності мотиву, що лежить у його основі. Пам'ятаймо ж приказку про благі наміри, якими вистелена дорога у пекло. А крім того, як уже зазначалося, і наслідки вчинку можуть виявитися позитивними всупереч аморальним намірам. Тому мабуть слід погодитись з думкою про те, що «людину справді належить морально оцінювати передусім за її мотивами й намірами, проте самі ці мотиви і наміри не будуть етично повноцінними, якщо до їхнього складу не входить прагнення якомога точніше передбачити об'єктивний результат свого вчинку, його реальне значення».

Висновок

У моральній сфері такою цілістю, що надає моральній діяльності довершеної і осмисленої форми, є вчинок. Справжній моральний вчинок є явищем рідкісним у повсякденному людському бутті.

Вчинок ? це практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів, або заперечуються. За своєю етичною спрямованістю, він може бути добрим або злим. Здатність морально-смислового ядра вчинку «транспортування» за межі наявного контексту життя пов'язане з масштабністю іих цінностей, що репрезентує і утверджує суб'єкт вчинку.

Осмислюючи людський вчинок ми не стільки милуємося з тієї неповторності його, скільки намагаємося розпізнати той порядок цінностей, що його обстоює суб'єкт даного вчинку. Вчинок створює і півколо себе своєрідне смислове поле, що залучає його до надситуативних духовно-ціннісних зв'язків культури і здатність змінити весь сенс вихідної ситуації в цілому.

Список використаної літератури

1. http://jurisprudence.com.ua/etika-yurista/moralni-problemi-lyudskoji-diyalnosti.html

2. http://allref.com.ua/uk/skachaty/Moral-ni_problemi_lyuds-koyi_diyal-nosti_i_spilkuvannya?page=2

3. http://pidruchniki.com/1400050761080/etika_ta_estetika/moralna_diyalnist

4. http://ipwi.com.ua/Etika/VCHINOK_YAK_PERSHOELEMENT_MORALNOYi_DIYALNOSTI.html

5. http://www.etica.in.ua/vchinok-yak-pershoelement-moral-noyi-diyal-nosti/

Размещено на Allbest.ru