Етикет, естетика та моральна порядність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з етика та естетика

Етикет естетика та моральна порядність

Виконала:

Король Марія Іванівна

Зміст

1. Поняття про етикет

2. Специфіка і структура естетичної свідомості

3. Зміст морально-екологічних лозунгів «Будьте обережні - людина!» та «Будьте обережні - природа!»

1. Поняття про етикет

Етикет (від фр. еtiquette - етикетка, напис) - норми й правила, які відображають уявлення про гідну поведінку людей у суспільстві.

Етикет - сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні прояви людських стосунків(поводження з оточенням, форми спілкування та привітань, поведінка у громадських місцях, манери, одяг тощо).

Ці правила можуть різнитися в різних народів і національностей. Наприклад, в Україні плюнути в кого-небудь - вищий ступінь неповаги й навіть презирства, в Індії ж плювок лікаря на пацієнта - це вчинок, що показує, що лікар розташований до свого пацієнта.

Увічливість є однієї з основ етикету. Культурна людина не допускає у своїй мові грубих, нецензурних виражень, стилістично неписьменних висловлень, завжди користується "чарівними" словами "здрастуйте", "ласкаво просимо", "будьте ласкаві" і т. д.

Важливим аспектом є вміння цікаво й зрозуміло виражати свої думки співрозмовникові. З такою людиною приємно спілкуватися, його критика сприймається не як повчання, а як добра порада.

Існує кілька видів етикету: діловий, придворний, столовий, військовий, мережний і інші. Всі вони містять у собі цілі області й зводи правил, які потрібно знати, якщо Ви хочете бути культурною людиною.

Знання етикету дозволяє будь-якій людині зробити приємне враження на навколишніх його людей. Зараз, як ми знаємо, важливість знань етикетних норм помітно знижується, тому що наше життя помітно прогресує, але навіть зараз не варто забувати хоча б про самі елементарні правила або просто поводитись з іншими людьми так, як би тобі хотілося, щоб вони поводились з тобою. Етикет сучасного суспільства - це, головним чином, форма стосунків людей у повсякденному житті. Це своєрідний вид угоди між людьми про те, що прийняте і є правильним у стосунках у конкретно-історичному суспільстві. Його виконання сприяє нормалізації людських стосунків.

Види етикету.

Розрізняють кілька видів етикету, основними з який є:

- придворний етикет - строго регламентований порядок і форми поведінки, установлені при дворах монархів;

- дипломатичний етикет - правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;

- військовий етикет - звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;

- загальногромадянський етикет - сукупність правил, традицій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні один з одним.

Більшість правил дипломатичного, військового і загальногромадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються.

Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами надається більше значення, оскільки відступ від них чи порушення цих правил може завдати шкоди престижу чи країни її офіційним представникам і привести до ускладнень у взаєминах держав.

В міру змін умов життя людства, росту утворень і культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніше вважалося непристойним, ставати загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця, часу й обставин. Поводження, неприпустиме в одному місці і за одних обставин, може бути доречним в іншім місці і за інших обставин.

Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними, вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що ні.

Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але і розуміти необхідність визначених правил і взаємин. Манери багато в чому відбивають внутрішню культуру людини, його моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильне поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини. Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах - прийомах, церемоніях, переговорах.

Сучасний вітчизняний службовий етикет має інтернаціональні ознаки, тому що його основи фактично були закладені в 1720 році "Генеральним регламентом" Петра I, у якому були запозичені зарубіжні ідеї.

Діловий етикет містить у собі дві групи правил:

- норми, що діють у сфері спілкування між рівними по статусу, членами одного колективу (горизонтальні);

- наставляння, що визначають характер контакту керівника і підлеглого (вертикальні).

Основні риси етикету відрізняються універсальністю, тобто є правилами ввічливості не тільки в міжнародному спілкуванні, але й у себе вдома. Але часом буває, що і добре вихована людина потрапляє в скрутне становище. Частіше за все це відбувається, коли необхідно знання правил міжнародного етикету.

Спілкування представників різних країн, різних політичних поглядів, релігійних поглядів і обрядів, національних традицій і психології, укладів життя і культури потребує не тільки знання іноземних мов, але й уміння поводитися природно, тактовно і достойно, що вкрай необхідно і важливо на зустрічах із людьми з інших країн. Таке уміння не приходить саме собою. Цьому варто учитися все життя.

Отже, етикет - дуже велика і важлива частина загальнолюдської культури, моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх представлень про добро, справедливість, людяність - в області моральної культури і про красу, порядок, благоустрій, побутової доцільності - в області культури матеріальної.

2. Специфіка і структура естетичної свідомості

Естетична свідомість - продукт історичного розвитку суспільства, що існує як форма суспільної свідомості і відображає рівень естетичного освоєння світу. Вона існує також як особистісна, індивідуальна характеристика певної людини. Естетична свідомість формується на основі естетичної практики. Багатогранність естетичної практики суспільства і окремої особи породжує багатогранність естетичної свідомості.

Отже, специфіка естетичної свідомості полягає у таких критеріях:

1. це комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей;

2. це духовне утворення, що характеризує ставлення людини до суспільства і до дійсності;

3. вона формується на підставі практики;

4.структура естетичної свідомості зумовлена історією людства, на підставі її формується естет. свідомість особистості;

5. естетична свідомість базується на відношенні людини до світу, в якому переважає емоційне начало.

Структура естетичної свідомості:

1. Повсякденно-побутовий рівень - це повсякденні переживання, емоції, почуття. Вони мінливі, суперечливі, не стійки;

2. Теоретичний рівень - це естетичні оцінки, судження, погляди, теорії, ідеали тощо. Вони базуються на загальних філософських уявленнях на світ, людину та її місце у світі.

Структура естетичної свідомості дуже складна. Найістотнішими елементами естетичної свідомості е естет. почуття, естет. смак, естет. ідеал.

Видатний російський поет О. Блок писав:

Але для того, щоб сказати, що світ прекрасний людство і окрема людина проходить складний і тривалий шлях, щоб навчитися стирати випадкові риси і бачити ті, які роблять його прекрасним.

Естетичні почуття, смак та ідеал. Як же навчитися орієнтуватися у складному світі, що оточує нас? Допомогу в цьому людині надають її почуття, які можна поділити на дві групи:

1. Зовнішні чуття: зір, слух, дотик, смак, нюх;

2. Внутрішні чуття: любов, ненависть, дружба, відданість тощо.

Естетичні почуття - складний синтез зовнішніх і внутрішніх почуттів.

В процесі історичного розвитку «олюднюються» чуття зору, слуху, дотику, а в чутті смаку і нюху переважає фізіологічний рівень. Насолоджуватися красою може тільки людина, музичний слух має лише людина. Формування зовнішніх почуттів - це результат тривалої еволюції світу, а виникнення і розвиток внутрішніх почуттів це результат всієї соціальної історії людства. Органи чуття функціонують у тісному зв'язку між собою, з усією нервовою системою та мозком.

Отже, хоч естетичне почуття й не опосередковується раціональним мисленням, проте воно також є інтелектуальним процесом, що здійснюється людиною як цілісним суб'єктом. Це дає право називати людські почуття теоретичними, інтелектуальними, на відміну від почуттів тварини, які є рефлекторними, виникають у відповідь на зовнішнє подразнення.

Людські почуття опосередковували не тільки взаємодію людини з явищами природи, а й трудовий процес, то це, у свою чергу, сприяло вдосконаленню інтелектуальних здібностей і розвитку мозку. Відомий рос. філософ Е. Ільєнков порівнює органи сприйняття людини з «формами воску» - «форми споглядання», як і «форми мислення» не успадковуються фізіологічно, а особливим способом - через форми тих предметів, що створені людиною для людини, через форми й організацію предметно-людського світу. Культура, створена працею людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, внаслідок чого вони передаються від одного покоління до іншого. Індивід, який тільки-но входить у життя, отримує готовими не лише соціально-економічний устрій, а й певну культуру суспільства, матеріальні й духовні цінності. Для нього вони стають умовами його дійсного буття. У процесі практичного засвоєння соціального досвіду, починають олюднюватися його первісні біологічні потяги й почуття, формуються суто людські духовні потреби і здібності. Естетичне почуття є тим духовним утворенням, що визначає ступінь соціалізації індивіда, рівень піднесення його потреб до суто людських.

Людина не може вдовольнити якусь окрему потребу, не вдовольняючись цілком як особистість. Наприклад, у звичайних умовах людина не буде пити з калюжі, навіть якщо її мучить спрага. Треба, щоб вона опинилась в таких обставинах, коли відсутність не умов, а саме питної води поставила б її перед вибором: пити з калюжі або вмерти від спраги. За звичайних умов естетичне почуття людини, її ціннісна орієнтація зумовлюють форму й характер задоволення поряд із практичними потребами естетичних і є важливою соціальною характеристикою особистості. Відповідна структура культурних і художніх цінностей певної епохи має стосовно індивіда нормативний характер.

Особливий вплив на розвиток естетичного почуття справляє мистецтво. За допомогою мистецтва ми розвиваємо і збагачуємо особистий, індивідуальний досвід світосприймання, вдосконалюємо вміння осягти внутрішній світ іншої людини, бачити і відчувати світ очима іншого.

Отже, ми розвиваємо в собі здатність співчувати іншому, відчувати чужу радість і біду. Отже, естетичні почуття є підвалинами естетичної свідомості, на якій можуть формуватися складніші елементи її структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особи та суспільства - естетичні смак, ідеал, погляди і теорії.

Естетичний смак. Категорія естетичного смаку з'явилася в європейській науці в ХVІІ ст.. Вперше в естетичному значенні цю категорію вжив іспанський мислитель ХVІІ ст. Грасіан-і-Моралес для позначення здібності людського пізнання, яке здатне пізнавати прекрасне та оцінювати твори мистецтва. Поступово почали розроблятися перші уявлення про естетичний смак і суміжні поняття, які допомагають збагнути його природу:

Смак: норма, оцінка, міра.

Проблема смаку набула популярності у французькій естетиці представниками якої були Н. Буало, Ш. Монтеск'є, Вольтер. Виховані на принципах естетики класицизму, вони розглядали смак з позицій раціоналізму, певної нормативності.

Особливе місце у вивченні природи смаку належить німецькому філософу І. Канту. Він вперше сформулював антиномії (суперечності) судження смаку і наполягав на суспільно-індивідуальному характері естетичних смаків. Проблема смаку постає з новою силою під час кризи класичного мистецтва з появою модернізму та масової культури. Нове мистецтво орієнтоване або на еліту, яка володіє вишуканим смаком, або проголошує відсутність будь-якої норми. Появу масової культури Ортега Гас сет у праці «Дегуманізація мистецтва» пояснює загальним падінням смаків людини-маси. Однак остаточно це питання не розв'язане й понині.

Відоме латинське прислів'я твердить «Про смаки не сперечаються». В житті є сфера, де про смаки справді не сперечаються. Це сфера суто фізіологічного відчуття - що смачно, а що несмачно.

Це скоріше не смак, а уподобання - якому надається перевага: солодкому чи солоному, гіркому чи кислому, холодному чи гарячому тощо. Такі характеристики предметів не мають суспільного змісту, а тому й не стосується інтересів іншої людини.

Естетичний смак належить до суспільно, соціальної сфери. Він не є природженою властивістю людини, це соціальна, духовна якість людини, що формується у процесі виховання та навчання. Естетичний смак - це не тільки характеристика ставлення особистості до соціально-культурного оточення, не тільки здатність до індивідуального відбору естетичних цінностей, а й здатність до саморозвитку і самовиховання.

Становлення особистості - це тривалий процес, який не завершується до останніх днів життя людини. Проте є вікова межа - від 13 до 20 років, коли формуються основні соціальні характеристики особистості, зокрема й естетичний смак. Цінність кожної особистості полягає саме в її неповторності, своєрідності. На процес формування особистості впливає певний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтацій. Брак естетичного смаку проявляється у всеїдності, тобто прийняття людиною будь-яких загальновизнаних естетичних і культурних цінностей.

Всеїдність характеризується нездатністю вибрати з багатств культури ті цінності, які сприяють вдосконаленню особистості. Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, гармонією духу і соціальної поведінки. Особистість, що має естетичний смак, сліпо не дотримується моди, коли модний одяг деформує її індивідуальні особливості, сміливо може стати нейтральною щодо моди. Ще більшою мірою вибірковим він може бути щодо форм поведінки й спілкування. На основі естетичного смаку розвивається художній смак. Він формується через спілкування з мистецтвом. Естетичний і художній смаки не залишаються незмінними упродовж життя людини. Вік, життєвий шлях, художній досвід людини шліфують, удосконалюють її смак.

Слід пам'ятати і про поганий, спотворений смак, а також і про те, який смак слід вважати хорошим, а який поганим.

На ці запитання немає однозначної відповіді. Так виникли два твердження - теоретичного релятивізму: усі смаки правомірні і догматизму: слід виробити жорсткі правила і нормативи високого смаку.

Не можна кидатися у ці крайнощі.

Отже, естетичний смак е поєднанням об'єктивного і суб'єктивного, тобто в судженні смаку відображені не тільки якості предмета, що сприймається, а й якості суб'єкта, який сприймає.

В ньому відбивається своєрідність почуттів, інтелекту, культури суб'єкта, його освіченість, соціальний стан.

Естетичний ідеал. Це чуттєве уявлення про прекрасне в його найвищому вияві. Поняття ідеал у перекладі з грецької - поняття, образ, уява. Естетичний ідеал знаходиться у прямому зв'язку з естетичним смаком. Кант називав «ідеал краси» вищим зразком, прообразом смаку.

Можна стверджувати, що естетичний ідеал - це глибоке, об'єктивне узагальнення естетичної практики людини, суспільних класів і навіть цілих епох, адже можна простежити за специфікою естетичного ідеалу Стародавньої Греції чи епохи Відродження. Естетичний ідеал не розриває зв'язків з конкретно-чуттєвою формою свого вираження, без якої не можна зафіксувати образ належної краси, на відміну від естетичних поглядів, які виражаються в абстрактних поняттях.

Метою естетичного ідеалу стає вдосконалення дійсності за законами краси. Естетичні ідеали суспільства в цілому виступають головним критерієм, цінністю, метою, з якою співвідносяться естетичні ідеали особи, різних груп у суспільстві.

Кожне суспільство зацікавлене в дієвості функціонування естетичного ідеалу і використовує для цієї мети суспільні інституції, зокрема систему естетичного виховання.

Одним з найважливіших завдань естетичного виховання завжди було формування естетичних ідеалів.

Естетичний ідеал найбільше вираження дістає в мистецтві, яке відтворює і активно формує уявлення про досконале, характерне для певного часу. В мистецтві естетичний ідеал художника втілюється у позитивних чи негативних образах. поведінка етикет естетичний

Отже, ідеал мобілізує людську енергію, почуття волю, вказуючи напрям діяльності. Чому? Тому що ідеали здатні виражати дійсність, виявляти тенденції майбутнього.

Ідеал слугує орієнтиром, а в деяких випадках і зразком моделі поведінки або системи цінностей.

3. Зміст морально-екологічних лозунгів «Будьте обережні - людина!» та «Будьте обережні - природа!»

Морально-екологічні гасла «Будьте обережні - людина!» та «Будьте обережні - природа!» взаємопов'язані між собою доповнюють одне одного тим, що людина забруднюючи навколишнє середовище спричиняє екологічні катастрофи, які призводять до глобальних природних катастроф.

У 50 роки XX ст. французький океанограф Жак Кусто (1910-1997 рр.) та норвезький етнограф Тур Хейєрдал (1914-2002 рр.) змусили людство поглянути на океан по-новому.

Дослідники показали, що використання світового океану як смітника не тільки безглуздо, а й більш небезпечно, ніж забруднення суші.

Лісові пожежі, забруднення й обміління річок та озер, зубожіння флори й фауни, ерозія ґрунтів і порушення атмосферних процесів - такі кризові явища змушували людей, здебільшого пов'язаних з природою за родом своєї діяльності, шукати шляхів запобігання катастрофам.

Усвідомлення і постановка такої мети у глобальному масштабі належить італійському економісту, фахівцю з управління, громадському діячеві Ауреліо Печчеї (1908-1984 pp.). Він був упевнений, що нерозумний соціально-політичний устрій розпорошує сили людей, змушує витрачати кошти на озброєння тоді, як розвиток науки і техніки достатній для вирішення глобальних проблем. З іншого боку, соціальна відповідальність виробничої системи у наш час домінує такою мірою, що її не можна порівняти з намаганням отримати прибутки будь-якою ціною.

Чому саме наш час робить можливим і необхідним усвідомлення екологічних проблем? З причини, по-перше, зростання чисельності і густоти населення, по-друге, інтенсифікації виробництва, по-третє, введення у кругообіг речовин, що надто повільно розкладаються, а тому забруднюють середовище, по-четверте, порушення природних процесів як у локальному, так і планетарному масштабі, по-п'яте, знищення місць проживання тварин внаслідок виробничого освоєння земель, нарешті, просто фізичного знищення окремих видів живого через їх «шкідливість», доступність, привабливість (так, китайська традиційна медицина потребує великої кількості носорогового рогу, тигрових залоз, ведмежої крові, як і ненаситні гурмани - рідкісних черепах, ящірок, дельфінів, мавп, кажанів і т. ін.).

Може й справді, людство врятує, як на це сподівався А. Печчеї, здоровий глузд, який спирається на громадську думку, вільний вибір споживачів товарів і послуг, міцну законодавчу базу. Отже, узагальнення, аналіз результатів дослідження впливу людини на довкілля спонукає до інтенсивного розвитку спеціальну галузь теорії моралі - екологічну етику, вона попереджає про небезпеку руйнації «зовнішньої» природи для «внутрішньої» природи - організму людини, виступає теоретичною базою для екологічного руху і виховання екологічного мислення. Екологічна безпека - важлива умова здійснення права людини на життя й здоров'я.

Размещено на Allbest.ru