Аксіологічні основи екологічної етики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

АКСІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника МОН України, м. Івано-Франківськ.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Ларіонова Вікторія Костянтинівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника МОН України, завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Проценко Ольга Петрівна, Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури МОН України, завідувач кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент Єфіменко Віталій Віталійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри етики, естетики і культурології філософського факультету.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ - 1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано «___» листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук Т.В. Гардашук

Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. Початок третього тисячоліття очевидно демонструє, що протиріччя між наростаючими потребами суспільства і порівняно обмеженими можливостями біосфери ставлять під загрозу майбутнє існування людини. Безмежна економічна експансія, забруднення природного середовища набувають планетарного характеру, і багато в чому обумовлюються утилітарним ставленням людини до природи та глобальною орієнтацією на технократичну систему цінностей.

Актуальність філософсько-методологічних досліджень взаємин людини і природи зумовлюється необхідністю формування нового типу свідомості і морального відношення до природи, в основі яких лежить ідея самоцінності природних об'єктів та включення їх до сфери моральної дії. В сучасних умовах посилюються тенденції пошуку підстав таких етичних норм і цінностей, де саме життя та його збереження розглядається як ціннісний і нормоутворюючий принцип.

На авансцену наукового пошуку виходять проблеми збалансованого розвитку людства. Усвідомлення небезпеки руйнування природних основ існування людини актуалізує питання про формування засадничих принципів відношення людини до природи, розширення меж етики від етичних стосунків між людьми до взаємодії людей зі світом природи та становлення нової дослідницької галузі - екологічної етики (екоетики), нагальність обґрунтування якої особливо гостро постала в другій половині ХХ ст.

Екологічна етика актуалізує цілу низку важливих питань, зокрема наближає природу до позиції самоцінного “суб'єкта”, що має власний моральний статус і права. Наголошуючи на необхідності зміни форми взаємовідношень людини та природи з суб'єкт-об'єктних на суб'єкт-суб'єктні, вона досліджує можливість переорієнтації системи цінностей сучасного суспільства, висуває переконливі аргументи на захист, збереження та відтворення природи, засновані на таких етичних поняттях як “обов'язок, “турбота”, “справедливість”, “благо” та інші; сприяє осмисленню головних морально-етичних засад життєдіяльності людини і суспільства за сучасних умов. Світоглядними засадами екологічної етики виступають такі основоположні загальнолюдські цінності як любов до всіх форм життя та визнання життя в усіх його проявах найвищою цінністю.

Відсутність у межах традиційної етики бажаних відповідей на актуальні питання сучасності зумовлює визначення екологічної етики, що інтегрує систему моральних цінностей та етично зорієнтовану практичну діяльність в єдиний комплекс, ґрунтується на принципах самоцінності природи, єдності людини і природи, відповідальності за збереження життя. Усвідомлення цінності природи розглядається як один із шляхів розв'язання екоетичних суперечностей в системі “людина-природа”.

Ціннісними засадами екологічної етики виступають гармонійний розвиток людини і природи, осмислення природи як автономного джерела цінностей, можливість розгляду природи та людини як невід'ємних елементів єдиної цілісної системи, визнання природи “уявним рівноправним суб'єктом (А.Єрмоленко). Важливого значення набувають також принципи “етики недомінування” та “етики турботи” (А.Наесс, Т.Гардашук).

На сучасному етапі для людства постала необхідність трансформувати свою діяльність у складний процес охорони і збагачення природного світу, де кожна дія ґрунтується на системі моральних цінностей спрямованих на збереження природи та поширення на стосунки “людина-природа” таких вічних цінностей як благорозумність, справедливість, стійкість і помірність.

Проте, недостатньо розробленим, на сьогодні, залишається питання ціннісної орієнтації людської свідомості у відношенні до природи за умов сучасних цивілізаційних процесів.

Ступінь наукової розробки проблеми.

Глибокі ідеї про єдність людини і природи висловлювали ще мислителі минулого: античності (Геракліт, Піфагор, Сенека), середньовіччя (Августин Блаженний, Авіценна), Нового часу (Д. Дідро, М. Монтень, Ж. - Ж. Руссо); представники етичної думки ХІХ-ХХ століття.

В осмисленні проблеми становлення та розвитку екологічної етики у другій половині ХХ століття суттєву роль відіграли: етика життя (А.Швайцер), етика землі (О.Леопольд), вчення про Ноосферу (Тейяр де Шарден, В.І.Вернадський), філософія відповідальності за збереження існування людства і природи (Г.Йонас, К.Майєр-Абіх), концепція коеволюції (М.Моїсеєв), пошук джерел екологічної етики (Р.Атфілд, Б.Каллікот, Х.Ролстон ІІІ), концепт “права природи” (Й.Лаймбахер), глибинна екологія (В.Вордсворт, В.Дівалл, Дж.Мейсі, А.Наесс, Дж.Сешенс, Дж.Сід, Г.Снайдер, В.Фокс), концепція екологічного холізму (Д.Марієтта), обґрунтування самоцінності природи (Я.Мак-Харг, К.Льюіс, Д.Фореман). Результати цих досліджень мають основоположний вплив на формування концептуальних засад екоетики.

Взаємини людини і природи у еволюційному контексті були важливим предметом дослідницької уваги видатних українських науковців В.Вернадського та М.Холодного, французьких дослідників П.Тейяр де Шардена і Е.Леруа, що виступили безпосередніми творцями вчення про ноосферу. Вчені доводили можливість перетворення людини в новітню добу на планетарну силу, здатну своїми діями руйнувати або гармонізувати природні процеси. Тема екологічної етики постає в контексті дослідження феномена ноосфери у працях М.Булатова, М.Голубець, Л.Гумільова, С.Кримського, В.Межжеріна, О.Самарського.

Вагомим внеском у осмислення глобальних проблем сучасності є праці представників Римського клубу - “Людство на поворотному рубежі” (М.Мессерович, Е.Пестель), “Перегляд світового порядку” (Я.Тінберген), “Цілі людства” (Е.Ласло), “Путівники в майбутнє: до більш ефективних суспільств” (Б.Гаврилишин), “Людські якості” (А.Печчеї), а також концепція збалансованого (сталого) розвитку (Г.Брундтланд, 1987).

Плідні ідеї стосовно формування глобальної етики як якісно нового типу нормативної регуляції представлені в працях Г.Гундленд, Г.Дейлі, Е.Серафі, а також в “проекті глобального етосу” Г.Кюнга. Головне місце в ньому займає концепція планетарної відповідальності, що дає змогу сформулювати такі моральні імперативи як “ненасилля і поваги до життя”, “солідарності і справедливого економічного порядку”, “толерантності і правдивості” та ін.

Етичні проблеми у відношенні людини до природи знаходяться в центрі уваги наукових інтересів мислителів комунікативної макроетики (К.Апель, Ю.Габермас, Д.Бьолер, В.Гьосле, В.Кульман та ін.), які вибудовують модель універсальної системи цінностей на основі принципів справедливості і відповідальності.

Українськими вченими розробляються методологічні, онтологічні, етичні, естетичні, аксіологічні аспекти взаємодії людини і природи для відтворення засад нової концепції природи, яка б відповідала вимогам доби глобальних проблем: дослідження проблеми моральності в контексті вчення про біосферу, генеза та формування екологічної свідомості (М.Кисельов), розкриття змісту екологічних проблем у конкретних і соціальних умовах (Ф.Канак), екологічна антропологія (В.Крисаченко), принцип відповідальності (А.Єрмоленко), права природи, внутрішні та ідеальні цінності дикої природи (В.Борєйко), систематизація питань екополітики (А.Толстоухов), предмет вивчення екологічної етики (В.Мовчан), філософія космізму (М.Братерська-Дронь), проблема відповідальності (Т.Василевська), філософські підстави осмислення коеволюції людини і природи (Ю.Мєлков), подолання антропологічної кризи, природа як суб'єкт цінностей (М.Рогожа), обґрунтування філософсько-теоретичних засад переходу до збалансованого розвитку людини і природи (Т.Гардашук, М.Дробноход, Е.Семенюк, Г.Швебс), екологічна філософія (І.Грабовська, Ф.Канак, М.Хилько) антропо-біоетика (Н.Хамітов).

В осмисленні ідеї єдності людини і природи суттєве місце посідають дослідження фахівців з етики та історії моралі (Т.Аболіної, В.Єфіменко, В.Ларіонової, О.Левицької, В.Малахова, В.Нестеренко, О.Проценко, В.Сіверса, Н.Хамітова, О.Шинкаренко та ін.). Необхідність кардинальної зміни моральних норм, які б відповідали нагальним вимогам сучасності і мали у своїй основі гармонійний розвиток людини і природи репрезентовано у працях І.Р.Алексєєнко, Г.С.Батіщева, С.В.Вєковшиніної, А.А.Григорьєва, А.А.Гусейнова, С.Д.Дерябо, Л.В.Коновалової, В.Л.Кулініченка, С.Мінєви, Т.Н.Павлової, М.Ф.Реймерса, В.А.Ясвіна та ін.

До означеної проблематики належать дослідження Т.Андрєєвої (становлення етичних аспектів відношення “людина-природа”), О.Базалука (криза системи “людина-природа”), Т.Гайналь (єдність гносеологічного та соціально-практичного в контексті гуманістичного відношення людини до природи), В.Деркача, А.Матвійчука (осмислення екологічних проблем з позицій філософії науки), Г.Марушевського (базові принципи екологічної етики), О.Рихліцької (традиції і сучасні тенденції екологічної етики).

Актуальність проблеми, недостатній щодо суспільних запитів рівень розробленості складних питань ціннісної орієнтації людини по відношенню до природи за умов сучасних цивілізаційних процесів зумовили вибір теми дослідження, його мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у контексті інтегральної програми наукових досліджень кафедри філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника: “Історичний розвиток філософії як чинник світового цивілізаційного процесу” (державний реєстраційний № 0106U003091).

Об'єктом дослідження є екологічна етика як система знань про моральне відношення людини до природи.

Предметом дослідження є ціннісні засади формування відношення людини до природи як уявного морального суб'єкта.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розкритті ціннісних засад формування свідомого морально-відповідального відношення людини до природи.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв'язання таких дослідницьких задач:

- дослідити моральні аспекти відношення людини до природи як уявного суб'єкта за доби глобальної екологічної кризи;

- з'ясувати перспективу збалансування антропоцентричної і біоцентричної систем моралі та можливість подальшого розвитку екологічної етики;

- дослідити етичний вимір цінності природи;

- довести необхідність трансформації ціннісних орієнтацій людини в умовах посилення глобалізаційних процесів;

- розглянути ціннісні засади екологічної етики, що актуалізується з позиції проблемності людського існування.

Теоретико-методологічною основою дослідження є принципи історизму (у дослідженні взаємовідносин людини і природи), еволюціонізму (при дослідженні становлення екологічної етики), системності (в аналізі теоретичних основ екологічної етики), принцип єдності історичного та логічного (в аналізі сучасних проблем морального відношення людини до природи), а також принципи порівняльного аналізу, логічної послідовності, об'єктивності.

Специфіка предмета та об'єкта дослідження зумовила використання таких методів як дедукція, синтез, узагальнення, порівняння, за допомогою яких проведено співставлення та об'єднання різних етичних категорій та ідей.

Для досягнення поставленої мети і розв'язання дослідницьких завдань був застосований такий методологічний підхід як типологічний аналіз (в розгляді процесів формування моральної відповідальності і морального обов'язку через ставлення людини до природи). Значну роль відіграв міждисциплінарний підхід, оскільки предмет нашого дослідження охоплює проблеми, які вимагають вирішення не лише на рівні філософії, а й в інших наукових галузях (екологічній, економічній, політичній, освітній тощо).

В роботі використані матеріали соціально-філософських досліджень, які вивчають динаміку розвитку екологічної кризи та відображають форми суспільного реагування, що ґрунтуються на принципах екологічної етики.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у визначенні морального відношення людини до природи шляхом сутнісного переосмислення основ людського існування та системи цінностей, що випливають з утвердження моральної відповідальності людини за збереження природи на засадах визнання її самоцінності.

Основні елементи наукової новизни дисертації конкретизуються в таких положеннях:

- з'ясовано, що технократична та утилітарна системи цінностей людини поглиблюють кризу у відношенні “людина-природа”, тоді як вихід із кризи полягає у переосмисленні ціннісних орієнтацій людини на сприйняття природи як уявного морального суб'єкта;

- встановлено, що важливою умовою розвитку екологічної етики є необхідність збалансування принципів антропоцентричної і біоцентричної систем моралі на основі визнання не лише вищої цінності людини, а й самоцінності природи та надання їй прав. Статус людини значною мірою обумовлюється не так пануванням над природою як моральною відповідальністю за життя на планеті;

- доведено, що в сучасному світі формується розуміння етичного виміру цінності природи, що не лише не заперечує, а й дозволяє успішно реалізовувати технічні, економічні, адміністративні рішення у сфері природокористування та охорони природи на основі впровадження аксіологічного підходу;

- обґрунтовано, що екологічна етика закладає основи нового філософського світогляду, в основі якого лежить ідея єдності цінностей природи та людини, визнання природи умовним суб'єктом цінностей;

- доведено, що ціннісними засадами екологічної етики виступають: надання природі статусу суб'єкта, що має відповідні права; гармонійний розвиток людини і природи; розширення сфери цінностей від стосунків між людьми до взаємин людини із світом природи; розгляд природи і людини як складових єдиної системи. Це, своєю чергою, актуалізує інтеграцію норм екологічної етики та принципів збалансованого розвитку з метою переведення теорії в практичну площину.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає у тому, що висловлені в дисертації положення та отримані теоретичні результати відкривають додаткові можливості для дослідження філософських і соціальних проблем взаємодії людини та природи. Вони дають змогу розширити межі традиційного бачення відношення людини до природи, що склалося історично під впливом антропоцентричної та утилітарної установки щодо світу.

Практична значущість дослідження визначається тим, що фактичний матеріал, його наукова інтерпретація та висновки можуть бути використані для підготовки нормативного курсу з філософії, при викладанні спецкурсів з філософії науки, екологічної етики, філософських і соціальних питань екології, екологічного права тощо. Результати дослідження прислужаться фахівцям, які працюють над дослідженням проблем екологічної етики, вивченням питань співробітництва України з іншими державами у процесі подолання глобальної екологічної кризи.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорені на теоретичних і методологічних семінарах кафедри філософії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, на міжнародних наукових конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Екологічні та соціально-економічні аспекти збереження етнокультурної та історичної спадщини Карпат” - Ужгород, 2005; Наукова конференція “Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості” - Чернівці, 2005; Міжнародна науково-практична конференція “Екотуризм і сталий розвиток у Карпатах ” - Ужгород, 2007; Міжнародна наукова конференція “Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність” - Чернівці, 2008; Міжнародна наукова конференція “Молодь у сучасному світі: філософсько-культурологічні виміри” - Київ, 2009; Всеукраїнська науково-практична конференція “На шляху до синтезу філософії, науки і релігії” - Львів, 2009.

Публікації. Основні положення дисертації відображені в 10 (десяти) авторських публікаціях, 5 (п'ять) з яких - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена його метою та логікою. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають у себе шість підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаної літератури (257 позицій). Повний обсяг роботи становить 185 сторінок (164 сторінки - основна частина).

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь її наукової розробки, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження. Охарактеризовано методологічні засади, сформульовано наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення. Наведено апробації та кількість публікацій за темою дослідження.

У Розділі 1. “Предметне визначення екологічної етики”, що містить три підрозділи, розглянуто зміни ціннісних орієнтацій людини по відношенню до природи за доби глобальної екологічної кризи, проаналізовано природничо-наукові концепції та філософські праці мислителів, чиї ідеї стали підґрунтям для формування і розвитку екологічної етики, визначено її філософсько-онтологічні джерела: натуралізм, пантеїзм, персоналізм. Становлення екологічної етики пов'язане з необхідністю поєднання принципів антропоцентричної і біоцентричної систем моралі.

У підрозділі 1.1. “Зміни у відношенні “людина-природа” за доби сучасної екологічної кризи” показано, що новітні зрушення в житті суспільства переконують в необхідності доповнення екоетичних досліджень розробками, в яких переосмислюються поняття “людина” і “природа”, обґрунтовується можливість визнання природи уявним рівноправним суб'єктом.

Підмурок формування нового типу відношення “людина-природа” був закладений А.Швайцером. Сформулювавши принцип “благоговіння перед життям”, він розширив межі людської моралі, визнав внутрішню цінність усіх живих істот та наявність у них моральних прав. Поширення поняття моральності на різні форми буття, зокрема на природу розглядається Г.Йонасом, який пов'язує таке зміщення акцентів з ефективним засобом захисту людини розумної від людини діючої.

Проблема визнання прав природи досліджується в працях Й.Лаймбахера (“Гідність людини та природи неподільні”, “Права природи”). Вагомий внесок у осмислення цієї проблеми роблять представники екологічної етики (Б.Каллікот, Б.Дівалл, Дж.Сешенс). Причому природу вони наділяють тими визначеннями, які донедавна належали тільки людині: цінність, гідність, право, повага та інші.

Через визнання за природою статусу об'єкта чи морального суб'єкта прослідковано зміну відношення до природи. Сприйняття природи в світлі суб'єкт-суб'єктних відносин, що характеризуються взаємодією, співробітництвом та спілкуванням, є предметом аналізу І.Пригожина, який називає це “новим альянсом з природою”.

Відношення до природи як морального суб'єкта досліджується Ю.Мєлковим. Виділяючи три типа взаємодії людини і природи (пізнання, співробітництво, коеволюція) він звертає увагу на те, що перший тип взаємодії репрезентує відношення суб'єкт-об'єктного типу, де природа постає як матеріал людської діяльності; другий тип характеризує суб'єкт-суб'єктні взаємини людини і природи (обидві сторони є рівними партнерами); третій тип - мета-суб'єктні взаємини, що доповнюють попередні два, виступаючи при цьому принципово новим типом взаємовідношення.

Однією із основних причин екологічної кризи визначено утилітарне ставлення людини до природи як джерела матеріального комфорту. Прагнучи жити якомога комфортніше, людина постійно виробляє все більше матеріальних благ, що веде до над споживання, виснаження природних ресурсів та деградації довкілля.

Робиться висновок, що екологічна криза сучасної доби змушує людство замислитися над удосконаленням способів регулювання зв'язків із природним середовищем задля збереження людського життя і всього живого на планеті. Моральність відношення людини до природи починають розглядати як необхідну умову подальшого прогресу людства.

У підрозділі 1.2. “Теоретичні джерела екологічної етики” аналізуються етичні погляди і концепції філософів, учених і громадських діячів, діяльність яких сприяла виникненню екологічної етики. Зокрема, розглядаються етика благоговіння перед життям А. Швайцера, яка проголошує будь-яке життя фундаментальною цінністю, поширює поняття моральності на сферу живого; етика землі О.Леопольда, що обгрунтовує моральний обов'язок збереження екосистем в їх кращих якостях. В розділі акцентується увага на тому, що в працях А. Швайцера і О.Леопольда закладена основа формування гуманістичного відношення до всього живого. Саме їм належить утвердження етичного відношення до тварин, рослин і екосистем.

Розглянуто концепцію ноосферного мислення (В.Вернадський, Е.Леруа, Т.Шарден), яка належить до науково-природничого підґрунтя екологічної етики. Відзначається вагомий внесок у розвиток еколого-етичної проблематики засновника екологічного руху, філософа Г.Торо, який пропагував збереження дикої природи. Серед послідовників Г.Торо - М.Ганді, Дж.Кеннеді, М.Лютер, Л.Толстой. Всі вони сповідували ненасильницьке співжиття в гармонії з природою (етика ненасилля).

Досліджується науково-філософський напрям російського космізму, який обґрунтовує принципи універсальної моральності “розумний егоїзм”, концепцію всеєдності (В.Вернадський, М.Умов, М.Федоров, М.Холодний, К.Ціолковський, О.Чижевський та ін.). Філософію космізму активно і творчо розробляють сучасні українські вчені: М.Братерська-Дронь, М.Булатов, В.Загороднюк, М.Кисельов, С.Кримський, К.Малєєв.

На основі огляду ідейних і теоретичних джерел екологічної етики робиться висновок, що виникнення її пов'язане з ціннісною переорієнтацією етики задля виховання нового типу свідомості, спрямованого на практичне утвердження вимог морально-екологічного імперативу, який передбачає не вступати в протиріччя із природними закономірностями, щоб не викликати руйнівних процесів у біосфері. Морально-екологічний імператив виявляє себе у скороченні та оптимізації сфери споживання, переорієнтації на пост матеріальні цінності, у зміні способу життя, що сприятиме зменшенню антропогенного навантаження на природне середовище.

Підсумовується розділ висновком, що екологічна етика сприяє формуванню нових ціннісно-нормативних стратегій, які дозволяють підвищити цінність життя і утвердити екологічну поведінку.

У підрозділі 1.3. “Екологічна етика як поєднання антропоцентричної і біоцентричної систем моралі” йдеться про усунення протиставлення антропоцентризму і біоцентризму в процесі формування засад екоетики. Звертається увага на те, що антропоцентричний погляд на моральність піддається сумніву з таких причин: 1) виникає потреба узгодити екологічне розуміння світу з етичним, щоб надати морального статусу не тільки людині, а й іншим живим істотам; 2) боротьба за права живих істот виявила необхідність визнати їх самоцінними, а це в свою чергу вказало на те, що ми несемо за них відповідальність.

Досліджується біоцентрична система моралі, яка наголошує на самоцінності всього живого і спонукає до гармонійного співіснування зі світом природи. Ця система моралі передбачає розширення просторової сфери етичної цінності людської поведінки. В коло моральних відносин і оцінок, крім людини, починають включати “природу”, “живі істоти”, “майбутні покоління” і т. д. Це визначає новий характер моральних заповідей людини.

Визнається необхідність вироблення ціннісної стратегії на основі поєднання антропоцентричної і біоцентричної систем моралі, що сприятиме оптимізації відносин у системі “людина-природа”. В роботі позитивно оцінюються теоретичні розробки Е.Фермеєра, А.Урсула стосовно усунення протилежностей антропоцентризму і біоцентризму. Дослідники звертають увагу на можливість поєднати антропоцентризм з охороною та збереженням природи на основі коеволюції (гармонійного співрозвитку) суспільства і біосфери. Стверджується, що коеволюційний процес здатний забезпечити подальший розвиток людини, її існування в близькому та далекому майбутньому.

В дисертації підкреслюється думка, що своєрідною дуалістичною концепцією, здатною об'єднати біоцентричну етику землі і антропоцентричну концепцію індивідуального здоров'я є глобальна біоетика (В.Поттер). Фундаментальним принципом біоетики є неприйнятність відношення до живої істоти як до об'єкта дослідження чи використання (С.Мінєва). Біоетика ґрунтується на визнанні фундаментальної цінності людських прав і життя у всіх його проявах.

У результаті проведеного дослідження з'ясовано, що екологічна етика вводить до сфери етики світ природи, позбавлений раніше внутрішніх ціннісних характеристик, передбачає надання морального права не лише людині, а всім живим істотам.

У розділі 2. “Аксіологічні аспекти морального взаємовідношення людини і природи” розглянуто проблему відношення людини до природи. Серед головних завдань сучасної епохи виокремлено розвиток насамперед морального відношення людини до природного середовища, визнання за природою пріоритетної цінності, усвідомлення необхідності трансформації цінностей в системі “людина-природа” для реалізації принципів екологічної етики та збалансованого розвитку.

У підрозділі 2.1. “Етичний вимір цінності природи” досліджується проблема цінності природи. Розглядається поняття “справжня” цінність (самоцінність), тобто цінність об'єкта, незалежна від інтересів оцінюючого.

В процесі аналізу, обґрунтована необхідність визнання цінності природи в умовах посилення глобальної екологічної кризи. Йдеться не лише про цінність природи як джерела життя на Землі, а й береться до уваги її внутрішня цінність і вимога збереження природи заради неї самої.

Однією із причин знищення природи визнано аксіологічний суб'єктивізм, який заперечує самоцінність природи, пов'язує об'єктивні цінності тільки з людським досвідом. Досліджуючи цю проблему, К.Льюіс доводить, що природні об'єкти володіють ціннісним потенціалом, незалежно від людського досвіду. Самоцінність природи розглядають апологети глибинної екології (В.Вордсворт, А.Наесс, Р.Неш, Г.Снайдер, Г.Торо), які заперечують відмінність між людиною і природою у володінні цінністю, вважають самостійну цінність природи більш важливішою як традиційні наукові, естетичні, історико-культурні, релігійні і виховні цінності.

Оптимізацію відносин у системі “людина-природа” пов'язують із впровадженням аксіологічного підходу в процес збереження і збалансованого використання природних об'єктів. В рамках аксіологічного підходу вирішуються задачі по відновленню природних систем з урахуванням еколого-психологічних та соціально-економічних факторів, переглядається наявна система цінностей та обґрунтовується нова екологічна етика - “етика турботи” (Т.Гардашук).

У підрозділі 2.2. “Трансформація цінностей в системі “людина-природа” в умовах глобалізації світу ” з'ясовано, що домінуюча сьогодні система цінностей не сприяє формуванню екологічно свідомих громадян, оскільки досі цінність природи набагато нижча за цінність техніки чи інших продуктів людської діяльності. Вихід з даної ситуації - освоєння нових ціннісно-нормативних стратегій, включення в пізнавальну та перетворювальну діяльність людини морально-етичних цінностей.

Подальший розвиток цивілізації залежатиме від усвідомлення цінності й унікальності життя, утвердження волі і відповідальності самої людини за збереження світу природи. Дослідження статусу самостійної цінності природи (В.Борейко, В.Вордсворт, О.Леопольд, Я.Мак-Харг, Ю.Мєлков, А.Наесс, Р.Неш, Х.Ролстон ІІІ, Г.Снайдер, Г.Торо, Д.Фореман, А.Швайцер) дозволяє окреслити систему цінностей екологічної етики, яка включає: 1) самоцінність природи; 2) екологічну справедливість; 3) моральну відповідальність за збереження природи; 4) любов та повагу до життя у всіх його проявах; 5) стійкість; 6) краса; 7) розмаїтість; 8) цілісність.

На основі узагальнення і переосмислення багатьох підходів робиться висновок, що процес вдосконалення (трансформації) цінностей в системі “людина-природа” ґрунтується на переорієнтації людини на нематеріальні цінності (якість життя, охорона природи, самовизначення, свобода особистого вибору, саморозвиток тощо). Серед важливих пріоритетів - здоров'я, благо людини, благоговіння перед життям і відповідальність за нього.

В той час як матеріальні цінності стосуються переважно матеріального добробуту, то постматеріалізм розглядає добробут крізь призму якості життя. Зокрема, постматеріальні цінності пов'язують з таким колом проблем, як охорона природного середовища, права людини (Конституція України (стаття 50) - право на безпечне життя і здоров'я довкілля), свобода особистого вибору. Вони орієнтують суспільство на самореалізацію, професіоналізм та забезпечення якості життя. Відбувається становлення нової постматеріальної системи цінностей, яка пропагує здорове прагнення до самореалізації більше, ніж досягнення матеріальної стабільності.

У підрозділі 2.3. “Ціннісні засади екологічної етики” визначено необхідність утвердження екологічної етики та принципів збалансованого розвитку. Звертається увага на те, що саме в результаті осмислення та глибокого вивчення глобальних проблем виникла ідея збалансованого розвитку, покликаного забезпечити збереження природного середовища та задоволення потреб не лише теперішніх, але й наступних поколінь людства.

Відзначено, що єдиною основою, на якій може будувати своє майбутнє будь-яке суспільство є зміна способу дій щодо природи кожного індивіда, інституту та держави світового співтовариства. Такі зміни обґрунтовуються екологічною етикою, яка не виводить глобальну цивілізацію за межі господарської ємності біосфери, застерігає від процесів руйнування екосистем, виникнення непридатних для життя людини умов. Вона вимагає нової культури споживання, збереження і підтримки системних якостей біосфери.

Екоетика, розглядаючи права людини та суспільний добробут в тісному зв'язку з екологічними цінностями, виявляє концептуальну спільність з концепцією збалансованого розвитку, в основі якої лежать гуманістичні ідеї поліпшення якості життя через розуміння взаємозалежності природи і суспільства, відповідальності перед сучасними й прийдешніми поколіннями.

Аналізується досвід створення документу “Хартія Землі”, що передбачає розвиток таких моделей виробництва, споживання і відтворення, які зберігають регенеративні можливості Землі без суттєвого обмеження прав людини. Вони зорієнтовані на принципи збалансованого розвитку: 1) повага до всього живого; 2) створення справедливого, стійкого і демократичного співтовариства; 3) збереження єдності екосистем (особливу увагу звернуто на захист біорозмаїття) та інші. Таким чином, реалізація запропонованої стратегії збалансованого розвитку пов'язується із зміною способу життя людей та узгодженням потреб людини з можливостями збереження біосфери.

Насамкінець робиться висновок, що ціннісними засадами екологічної етики є: сприйняття природи уявним рівноправним суб'єктом; гармонійний розвиток людини і природи, розширення сфери цінностей від стосунків між людьми до взаємин із світом природи, розгляд природи і людини як складових єдиної системи. людина природа екологічний етика

Висновки

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи, окреслюються перспективи подальшого дослідження регулятивної ефективності екологічної етики.

На першому етапі дослідження з'ясовано, що в сучасних умовах людство активно шукає вихід з глобальної екологічної кризи, можливості зберегти біосферу і прийнятні умови життя на Землі для майбутніх поколінь, створює концепції і теорії виживання, моделює ситуації і сценарії майбутнього, в основі яких зміни людських пріоритетів в наявній системі цінностей.

Особливістю цього етапу є аналіз морально-етичного відношення людини до природи в добу глобальної екологічної кризи. Наголошується, що в основі зміни ціннісних орієнтирів і формування нової екологічної етики лежить положення про визнання природи уявним рівноправним суб'єктом, визначення самоцінності природи та її права на існування.

Теоретичним підґрунтям екологічної етики виступають: етика благоговіння перед життям (А.Швайцер), етика землі (О.Леопольд), концепція ноосферного мислення (В.Вернадський, Е.Леруа, Т.Шарден), етика ненасилля (М.Ганді, Л.Толстой, М.Лютер). У процесі дослідження окреслено три філософсько-онтологічні джерела екоетики: натуралізм, пантеїзм і персоналізм.

Аналіз можливості поєднання антропоцентричної і біоцентричної систем моралі у межах екологічної етики приводить до розгляду природних об'єктів в якості суб'єктів моральної дії. Надання прав людині і живим істотам, визнання самоцінності природи передбачає зміни у системі морально-етичних цінностей. Становлення взаємодії нового типу між людиною і природою базується на таких засадах: поміркованість, моральна відповідальність, солідарність і взаєморозуміння. Запорукою їх ефективності є екологізація людської свідомості, формування людини відповідальної за свої вчинки.

В традиційному суспільстві на перший план виходять безсвідомі стимули поведінки та цінності, породжені соціальною системою - необмежене споживання, володіння матеріальними цінностями, суспільний статус та ін. Вони не є достатніми для оптимізації суспільного добробуту, який включає такі альтруїстичні мотивації як турботу про наступні генерації людей.

Аналіз моральних і аксіологічних аспектів відношення людини до природи засвідчує їх безумовну актуальність для розвитку суспільства та людства загалом. Вони сприяють формуванню позитивної ціннісної орієнтації, відповідному заповненню смислової сфери людини.

Оптимізація відносин у системі “людина-природа” пов'язується із впровадженням аксіологічного підходу в процес збереження і збалансованого використання природних об'єктів, трансформацією цінностей людини і природи та переорієнтацію на нематеріальні цінності (якість життя, охорона природи, самовизначення, свобода особистого вибору, саморозвиток тощо).

Цінності задають кінцеві орієнтири індивідуальної діяльності, визначають стратегію поведінки. З чого випливає необхідність застосування аксіологічного підходу до вирішення складних екологічних ситуацій. Він базується на формуванні екологічно орієнтованої системи потреб, цінностей і установок.

В широкому розумінні аксіологічний підхід поширюється на всі сфери індивідуальної і суспільної свідомості, в тому числі систему освіти, засоби масової інформації, право, політичну діяльність. В більш вузькому розумінні особистісний, ціннісний підхід полягає у пошуку вирішення екологічних проблем шляхом впливу на людей, діяльність яких пов'язана з виникненням даних проблем і може вплинути на їх вирішення.

Таким чином, аксіологічний підхід є основою для успішної реалізації технічних, економічних і адміністративних рішень у сфері збереження та охорони природи.

Отримані результати дозволяють виокремити ціннісні засади екологічної етики : 1) визнання природи уявним суб'єктом, що має моральний статус і права; 2) гармонійний розвиток людини і природи; 3) розширення сфери цінностей від стосунків між людьми до взаємин із світом природи; 4) розгляд природи і людини як складових єдиної системи.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Михайлюк С. Я. Теоретичні витоки екологічної етики // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць / Зб. наук. праць, випуск 17 / Відп. ред.: М. М. Бровко, О. Г. Шутов. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. - С. 176-183.

2. Михайлюк С. Я. Етичний вимір цінності природи // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. - Харків: ХАІ, 2006. - №1. - С. 85-92.

3. Михайлюк С. Я. Екологічна етика: становлення і еволюція // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. Випуск VІІІ. - Івано-Франківськ, 2006. - С. 58 - 68.

4. Михайлюк С. Я. Релігія і екологічна етика // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Випуск 264-265. Філософія. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 120-125.

5. Михайлюк С. Я. Філософські проблеми взаємовідносин людини і навколишнього середовища на сучасному етапі розвитку суспільства // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. Випуск VІ. - Івано-Франківськ, 2004 р. - С. 78-88.

6. Михайлюк С. Я. Синергетика як методологія дослідження коеволюції людини та природи // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції (10-11 квітня 2009 р.). - Львів, 2009. - С.14-15.

7. Михайлюк С. Я. Етичні основи філософії екологічної етики // Матеріали міжнародної наукової конференції (2-3 жовтня 2008 р.). - Чернівці, 2008. - С. 263-264.

8. Михайлюк С. Я. Принципи та перспективи розвитку екологічної етики як важливої складової еколого-освітньої роботи // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (10-12 жовтня 2007 р.). - Ужгород, 2007. - С. 214-217.

9. Михайлюк С. Я. Природа та її значення у формуванні духовних і культурних цінностей людини // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (1-5 вересня 2005 р.). - Ужгород, 2005. - С. 136-141.

10. Михайлюк С. Я., Ткаченко А. О. Нова філософія життя // Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості. Матеріали наукової конференції (20-21 жовтня 2005 р.). - Чернівці, 2005. - С. 81-84.

Анотація

Михайлюк С. Я. Аксіологічні основи екологічної етики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.07 - етика. - Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди Національної Академії Наук України. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню аксіологічних основ екологічної етики. Значна увага звернута на зміни у відношенні людини до природи, а саме формування моральної відповідальності в умовах посилення глобалізаційних процесів у світі. Проаналізовано джерела становлення екологічної етики. Визначено потребу поєднання антропоцентричної і біоцентричної систем моралі для подальшого утвердження даної науки. Досліджено етичний вимір цінності природи (зроблено наголос на необхідності надання природі пріоритетної цінності в умовах посилення глобальної екологічної кризи); виявлено, що екологічна етика формує ціннісні передумови такого способу життєдіяльності, який забезпечує єдність цінностей людини і природи; осмислено ціннісні засади етики збалансованого розвитку.

Аннотация

Михайлюк С.Я. Аксиологические основания экологической этики. - Рукопись.

Дисертация на получение ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.07 - этика - Институт философии им. Г.С.Сковороды Национальной Академии Наук Украины. - Киев, 2009.

В дисертации рассмотрен ряд вопросов актуальных в теоретическом и практическом отношении. Их важность обусловлена тем, что формирование общественного сознания отстает от степени нарастания глобальной экологической угрозы. В работе анализируется одна из причин надвигающейся катастрофы - доминирующая в современном мире ценносная парадигма, ориентирующая общество на безудержный рост материального потребления на основе освоения природных ресурсов. Здесь приходится признать, что господствующий ныне потребительский образ жизни с его культом эгоизма перестал отвечать требованиям цивилизационного императива.

Особое внимание уделено исследованию ценносных оснований экологической этики, среди которых: признание ценности всего живого, гармонизация отношений человека и природы, восприятие природы как субьекта, который имеет право на существование. Отмечено, что экологическая етика утверждает самоценность природы и одновременно вводит мир природы в пространство человечиских ценностей. Она обосновывает эдинство природных и человечиских ценностей, нравственный образ жизни, сокращение потребления, создает основу для разработки социального проекта касательно этической регуляции в глобальном мире.

В результате проделанной работы автор сформулировал выводы, которые состоят в том, что нравственная позиция в отношениях человека к природе должна иметь в качестве приоритета как благо человека, так и благо природы. Связь между ними институализирует экологический императив, предписывающий придерживаться коэволюционного развития общества и природы, не вступать в противоречие с естественными закономерностями, дабы не вызвать необратимых процессов в биосфере.

Summary

Myhaylyuk S. Ya. Axiological fundamentals of ecological ethics. -- Manuscipt.

Thesis for a candidate degree in philosophy on speciality 09.00.07 -- Ethics. -- The Institute of Philosophy named after H.S. Ckovoroda of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2009.

In the thesis the theoretical comprehension of axiological bases of ecological ethics is conducted. Main attention is paid to the changes in the attitude of people towards nature, namely the formation of moral responsibility under conditions of expansion of globalization processes in the world. The sources of formation of ecological ethics are analyzed. It is determined the necessity of synthesis of anthropocentric and biocentrism moral systems for the further consolidation of this science. The ethical dimension of nature's value is researched (the necessity of giving nature the priority value under conditions of intensifying of the global ecological crisis is emphasized). The ecological ethics is singled out to create the value prerequisites for such a vital activity, which provides the unity of values both human and nature. The value principles of the balancing development of ethics are comprehended.

Размещено на Allbest.ru