Право в сучасному етико-філософському дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук

ПРАВО В СУЧАСНОМУ ЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКОМУ ДИСКУРСІ

Спеціальність: Етика

Левчук-Хмара Міла Василівна

Київ, 2010 рік

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження У сучасному світі існує значне проблемне поле, що стосується, насамперед, розуміння універсальних етичних засад, ефективного соціального регулювання засобами посттрадиційної моралі та їх сприяння досягненню високого рівня правової культури. В демократичних країнах уже існує певний рівень інтелектуально переконливого і практично прийнятного узгодження універсалістського змісту базових цінностей на фоні плюралістичного культурного контексту. Сучасна економічна криза загострила ті ризики, які активізувались в останні десятиліття для національних держав у зв'язку з мультикультурними суперечностями та функціонуванням наднаціональних об'єднань.

Справедливість в межах ринкової економіки залежить від політико-правової дієздатності демократичної держави, що орієнтована на динамічне громадянське суспільство і публічність. В зв'язку з цим, зростає значення етико-правового дискурсу, який передбачає однакову повагу до кожного, та загальну солідарну відповідальність людей. В царині теорії моралі і права поряд зі зростаючою роллю відповідальності, активізується універсалізм, високочутливий до відмінностей.

Морально відповідальна відкрита спільнотність конституюється ідеєю усунення дискримінації і насильства та залучення до спільноти всіх різновидів інакшості без спроб надмірної уніфікації.

Складний та неминучий процес переходу до міжнаціональних форм взаємодії співпадає в Україні з проходженням стадії національного демократичного розвитку. Активізація етико-правового дискурсу в Україні, забезпечення його відповідності потребам сучасного світу значною мірою може сприяти утвердженню і дотриманню прав людини як на внутрішньодержавному, так і на глобальному рівнях.

Вихідним положенням для аналізу змісту поняття «право» в сучасному етичному дискурсі є розрізнення основних парадигм філософсько-правового мислення. В історії філософії склались такі основні три парадигми - природно-правова, позитивно-правова і неправова. Основними принципами кожного з них являються, відповідно:

1. наявність універсальних норм і принципів онтологічного характеру;

2. право як результат соціальної діяльності і інститутів держави;

3. пріоритетне положення закону над правом.

Для роботи особливо важливе значення має спадок Г.В.Ф. Гегеля, оскільки саме в його системі філософія права набуває значної автономності в межах філософського знання та стає спрямованою на те, щоб предметно засвоїти сутність права, моралі, моральності, доброчинності і держави, розкрити їх духовне значення і місце в самозвільненні духу.

Сучасний етико-філософський дискурс являє собою багаторівневий простір, сповнений протиріч. Він тісно пов'язаний з дискурсивним простором європейської культури і світом буденних уявлень. Плідні ідеї для розуміння специфіки моральнісного життя сучасного суспільства є в концепціях В. Гьосле, Г. Йонаса, Е. Левінаса, А. Макінтайра, Дж. Ролза, Ч. Тейлора, Р.М. Хеара.

Важливим результатом етико-правової нормотворчості виступають тексти Конституцій сучасних демократичних країн, виборчі закони, преамбули до законів, що дозволяє співвідносити такий досвід в різних країнах. В роботі використані аргументи трансцендентальної прагматики К.О. Апеля та Ю. Габермаса, які є важливими для становлення нової раціональної дискурсивної нормативності. Велике значення для конкретизації дискурсивних практик мають стадії розвитку моральної свідомості, розроблені Л. Кольбергом, що створюють можливість диференційованого підходу до рівнів моральної оціночної культури.

Значний потенціал для дослідження має теорія структурації Е. Гідденса, яка пов'язує існування соціальних інститутів з неперервним відтворенням різних форм соціальної поведінки у часі і просторі та теорія П. Бурдьє з її центральним поняттям «культурний габітус».

Осмислення сучасних дискурсивних практик в контексті прикладної етики здійснено в дослідженнях В. Бакштановського, Н.Васільєвене, С. Вековшиніної, В. Кулініченка, І. Маслікової, А. Чумак.

Водночас, цілий комплекс проблем залишився поза увагою дослідників. Зокрема, недостатньо вивчені особливості сучасного етико-правового дискурсу, які повною мірою враховували б напрацювання в галузі метатеорій моралі і права, що і обумовлює необхідність даної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в межах науково-дослідної роботи філософського факультету №01БФ01-01 «Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть» Київського національного університету Шевченка, науково-дослідницької тематики кафедри етики, естетики та культурології.

Об'єкт дослідження - етико-філософський дискурс як складова частина правової культури, що синтезує спадок класичної та некласичної філософії та є впливовим в сучасних комунікаційних процесах.

Предмет дослідження - право в сучасному етико-філософському дискурсі як духовний феномен та засіб нормативної регуляції поведінки.

Метою роботи є дослідження впливу духовно-ціннісних засад європейської культури на сучасний етичний дискурс з правової проблематики у зв'язку із рівнем розвитку моральної свідомості.

Відповідно до мети визначено наступні завдання дослідження:

- Співвіднести перфекціоністську складову права у вимірі суттєвих цілей людського життя і соціально-нормативну належність, яка стосується процедур та інституцій;

- Узагальнити сучасні форми етико-правового дискурсу в сфері конституційного права, виборчих законів та виявити можливості його вдосконалення за допомогою прикладної етики;

- Здійснити аналіз сучасних форм обґрунтування справедливості в контексті їх взаємозв'язку з постконвенційною мораллю в інституційній перспективі;

- Проаналізувати методологічно плідні ідеї класичної філософії права для побудови логіки дослідження спільного простору етичної та правової свідомості в умовах роз'єднання дискурсів філософської етики та теорії права.

Теоретико-методологічна основа дослідження.

Відповідно до основних принципів розуміння соціально-історичного процесу та задля досягнення мети дисертаційного дослідження були використані такі загальнотеоретичні принципи, як об'єктивність, системність, всебічність аналізу, філософський метод єдності історичного і логічного аналізу, основоположним став історико-культурологічний підхід, логіка викладу матеріалу визначалась еволюцією теорій «природного права».

Предмет дослідження охоплює сфери етики, філософії, юриспруденції, що сприяло здійсненню інтегрального підходу при розгляді проблематики і залученню методу міждисциплінарного синтезу.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше проблематика права розглядається в контексті етико-філософського дискурсу, який зосереджений на вдосконаленні дискурсивних практик інституційної спрямованості.

Наукова новизна розкривається в наступних положеннях, які виносяться на захист:

- обґрунтовано, що найбільш методологічно плідним для даної проблематики є врахування, при аналізі як внутрішньої духовної природи права так і відповідних їй форм, соціальної, громадянської поведінки людини. Таке переведення внутрішніх основ активності в зовнішню практику людських взаємовідносин передбачає наявність етико-філософського дискурсу, який в сучасних умовах доповнюється публічним етико-правовим дискурсом, що спрямований на взаємне доповнення моралі і права у питаннях соціальної справедливості;

- конкретизовано, що в філософсько-правовій традиції право ніколи не сприймалось, як допоміжний елемент правління, здійснення влади, а завжди співвідносилось з добром, справедливістю, спільним благом, внаслідок чого перфекціоністська мораль виступає як основа правової культури, і цей її потенціал найбільш повно втілений в дискурсивних практиках щодо природного права;

- розглянуті етико-правові дискурсивні практики, що являють собою поєднання абстрактних духовних основоположень та узагальненого досвіду реального повсякденного життя, в яких постійно є звертання як до універсальних загальнолюдських цінностей так і до змінних обставин життєвої реальності. Дієвим морально-етичним фактором підсилення значимості правової свідомості є конвенційна мораль обов'язку і відповідальності у формі прикладної етики;

- доведена необхідність аксіологічного та деонтологічного обґрунтувань у сфері приватного права, законів щодо прав і свобод громадянина, конституційному праві, що породжує етико-правовий дискурс, який найбільшою мірою відповідає всім гуманістичним проектам глобалізації;

- обґрунтовано, що примусова належність позитивного права породжує правову рефлексію у вигляді юридичного позитивізму, аргументи якого не є достатньо дієвими в публічному етико-правовому дискурсі внаслідок того, що вибудовуються на основі логіки державного патерналізму та конвенційної моральної свідомості. Такі механізми соціальної регуляції протистоять більш широкому запровадженню в публічному дискурсі постконвенційного виміру справедливості.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно узагальнює основні теоретичні підходи до вирішення проблеми співвідношення моральної та правової свідомості в сучасному світі. Це співвідношення розглядається як невід'ємна складова соціокультурної реальності, що значною мірою пов'язана з громадянською активністю, відкритим публічним етико-правовим дискурсом та сталими формами поведінкової практики. Такий підхід накреслює можливість збагачення теорії суттєвими аргументами та пошук шляхів вдосконалення нормативної регуляції поведінки з підключенням механізмів прикладної етики. Результати дослідження можуть бути використані при вдосконаленні програм з етики та правознавства в напрямку їх більшої відповідності соціокультурним реаліям.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки та положення наукової новизни отримані автором самостійно. Всі публікації автора є одноосібні. Матеріали роботи можна використовувати під час вивчення дисциплін «Філософія права» та «Юридична етика» для студентів ВНЗ правознавчих факультетів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження оприлюднені на науково-практичних та міжнародних наукових конференціях: міжнародній науково-практичній конференції „Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства у третьому тисячолітті” (Рівне, 3-5 жовтня 2007 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Молодь у сучасному світі: філософсько-культурологічні виміри” (Київ, 26-27 березня 2009 р.), міжнародній науковій конференції до 175-річчя філософського факультету „Людина. Світ. Суспільство” (Київ, 21-22 квітня 2009 р.), науково-практичній конференції „Соціальна етика: теоретичні та прикладні проблеми” (Київ, 29 травня 2009р), II міжнародній науково-теоретичній конференції „Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності” (Житомир, 17 грудня 2009 року).

Публікації. Основні ідеї дисертації відображені в трьох статтях, які були опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тезах опублікованих матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертаційної роботи відповідає меті дослідження, його головним завданням й відображає послідовність їх вирішення. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, та списку використаних джерел (196 позицій), загальний обсяг становить 175 сторінок. Основний текст дисертації - 157 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан розробки наукової проблеми, з'ясовується зв'язок дослідження з науковими програмами, формулюється мета, завдання, об'єкт і предмет, новизна, методи, теоретичне і практичне значення роботи, наведені дані про публікації та апробацію результатів дисертаційного дослідження.

В першому розділі - «Зміст поняття «право» в контексті класичної філософської думки» - основна увага приділяється особливостям культурної спадкоємності, які обумовлюють органічне включення духовно-інтелектуальних досягнень минулих часів в живий контекст сьогодення. Зі спадку класичної філософії виділяються основоположні теорії права і моралі, в яких вони розглядались як всезагальні загальнолюдські норми (Сократ), як ідеальна держава, де всім керує притаманний державцеві ідеал істини, добра і справедливості (Платон), як моральна доброчесність людини, що обумовлює досягнення справедливості (Аристотель).

Право у спеціальному значенні, на відміну від справедливості та інших моральних ідей, уперше усвідомлено і визначено в давньоримський культурі, що послаблює прагнення об'єднати право і людські чесноти. З цього періоду починається процес відокремлення правового дискурсу від єдиної етико-філософської теорії. В розділі акцентується увага і розглядаються конкретні види римського права, які незважаючи на відділення від метафізичної філософської аргументації, зберегли етичну складову, особливо це стосується ідей стоїків. Особливість відокремленого співвідношення моральної і правової свідомості, яке мало тенденцію подальшого зростання, аналізується на основі теоретичних узагальнень Е. Гільдебранта, В. Соловйова, П. Юркевича та ін. Панування в середньовіччі теологічного пояснення права, його витоків і сутності, являло собою найменш активну у дискурсивному відношенні форму правової свідомості. Велику увагу приділено внеску Г.В.Ф. Гегеля у розуміння духовної сутності і духовного значення правових і моральнісних станів людини, яке дозволяє говорити про їх об'єктивно спільну основу. В його концепції філософія права повинна «предметно засвоїти» сутність права, моралі, моральності.

Основним предметом стало самоспостереження і саморозкриття свободи волі. Гегель не заперечує інших форм пізнання сфери права, він тільки визнає за ними вторинне, підпорядковане значення. “Право” і першим визначенням суб'єктивності духу, який вступає в об'єктивну сферу. Це є дух у вигляді права, або «правовий стан духу» як внутрішня смислова сутність позитивного права. При розгляді філософсько-правового спадку Гегеля наголошується на необ'єктивних упередженнях проти саме цих його праць деяких вчених, зокрема Ф.А. Хайека, Ф. Ціппеліуса. В праві Гегель бачить, насамперед, певну цінність, яку він бере не в аспекті належності, а в аспектах буття і, саме як живе творче начало. Для сучасного етико-філософського дискурсу важливим є не тільки духовний вимір феномену права, а й таке обґрунтування моральних суджень, яке враховує раціональні аргументи позитивного права. На нашу думку, саме когнітивний зміст моралі створює етико-правовий дискурс як особливу форму філософського осмислення спільного простору правової і моральної свідомості.

В просторі сучасних комунікаційних процесів його доповнює публічний етико-правовий дискурс, спрямований на взаємопідсилення аргументів моралі і права. Наявна моральна нормативність, яка є присутньою в юридичному дискурсі в посттрадиційних суспільствах, розглядається Ю. Габермасом. “Асиметрична відповідальність” Е. Левінаса, що включена в сучасний етико-правовий дискурс, дозволяють сприяти збереженню традицій розмірковування про «природне право». Підсумовуючи матеріал, викладений у розділі, можна зазначити, що та етична аргументація, яка є органічно властивою сучасним правовим системам, відповідно пов'язана з традицією природного права. Всі напрямки класичної філософії права об'єднуються тим, що констатують існування певної мети права, сукупності вихідних принципів відбору правових норм.

В другому розділі - «Дискурс „природного права» як основа демократичних перетворень соціальних інститутів» - акцентується увага на соціально-етичній проблематиці моралі, яка виокремилась в якості пріоритетної в добу Модерну. В цьому контексті аналізуються основні концептуальні ідеї Д. Локка, Т. Гобса, Ж. Руссо, Б. Спінози, зокрема, напрацювання, які поєднували традиційну теорію „природного права” та новоєвропейську „договірну” теорію походження суспільства і державної влади. Ці теорії були тісно пов'язані з новаціями в сфері перетворення соціальних інститутів, які відбувались на теренах Європи.

В межах цієї соціокультурної парадигми виникає напруга між всезростаючою роллю якісно нових гуманістичних ідей, юридичного закріплення прав і свобод людини та відокремленням системи максимально самостійного позитивного права, що призвело до протистояння теорій правового моралізму та правового позитивізму. В зв'язку з тим, що найменші розбіжності між етичними ціннісними орієнтаціями та позитивним правом існують в конституційному праві, у саме текст Конституції України розглядається в якості граничної основи етико-правового дискурсу.

У розділі аналізується культура публічного етико-правового дискурсу та етико-філософська складова нормативних юридичних документів, яка спрямована не на каральну, а заохочувальну функцію закону, зокрема, преамбули до конкретного нормативного акту. Включення природно-правової проблематики в публічний дискурс, що супроводжує активність громадянського суспільства, розглядається на прикладі еволюції виборчого права в США і місця в цьому процесі засобів масової комунікації. В публічному просторі обговорення етичних питань, стосовно яких існує необхідність їх більш жорсткого нормування у вигляді правового примусу, все зводиться до тієї межі, яка відмежлвує етико-правове поле від етичних програм, що виключають будь-яку зовнішню примусовість.

Глибоко висвітлюється співвідношення моралі і права у Л. Фуллера, який вважає, що для вирішення проблеми необхідно визначити різницю між природним правом, яке стосується процедур та інститутів, і правом, що захищає найвищі цінності людського життя. Наповнення положень конституцій демократичних країн більш виразним і досконалим значенням, їх нова редакція може дозволити здійснювати судову практику. Проте завжди залишається необхідною творча моральнісна інтуїція, яка корегує дискурсивні практики в юридичному середовищі.

Перфекціоністська складова моралі є важливою для розрізнення «букви» закону і «духу» закону.

В Україні якість такого підходу є необхідною при обговоренні нової редакції Конституції, виборчого закону, закону про статус суддів тощо.

Сучасний етико-правовий дискурс, як плідне продовження і поглиблення природно-правового мислення Нового часу, найбільш активно відображається в проблематиці соціальної справедливості.

В даному розділі аналізуються та узагальнюються позиції з цього питання вчених Ю. Габермаса, Ф. Хайека, П. Бурдьє, В. Гьосле. На нашу думку, підхід Р. Хеара у вигляді дворівневої системи оцінювання моральних принципів є найбільш плідним і виваженим для вирішення проблеми співвідношення соціально-регулятивного і духовно-перфекціоністського вимірів моралі. Також, евристично цікавою для цього проблемного поля є теорія структурації Е. Гідденса, в якій поряд з рефлексивним контролем за соціальними взаємодіями аналізується значимість неусвідомлюваних джерел пізнання і мотивації. Розгляд обох цих факторів в контексті неперервного відтворення різних форм соціальної поведінки в часі і просторі дозволяють осмислити формування та функціонування соціальних інститутів.

В третьому розділі - «Етико-правовий дискурс в системі нормативної регуляції поведінки» - в якості перешкоди для плідного обговорення спільних проблем моралі і права виступає однобічність і навіть протиставлення нормативізму та регулятивності в сфері соціальних відносин. Нормативізм бачить лише одну із сторін права, а саме те, що норми створюють право як таке.

Надання переваги регулятивній функції дистанціюється від актуальних і живих морально-етичних смислів, які обумовлюють довіру до правових норм. При цьому конкретно-історичні форми права суттєво пов'язані з особливостями системи „покарань і нагород” (П. Сорокін) в даному суспільстві. В розділі здійснено спробу узгодження цих підходів за рахунок розширення змісту поняття „природне право” з урахуванням вимог перфекціоністської моралі. Динамізм сучасного життя протистоїть нормативним стереотипам, тому зменшення впливовості покарань і нагород виступає об'єктивним показником можливості більш широкого звернення до внутрішніх етичних засад правової культури. Це дозволяє зміст поняття «природне право», з урахуванням вимог перфекціоністської моралі, відносити до постконвенційного виміру культури. Аналіз системи римського права, що формуються як перетворена мораль та інших історичних типів, демонструє складні форми неузгодження між мораллю і правом.

Аналізується у розділі й концепція О. Гьофе, який доводить, що факт роз'єднання позитивного права і конвенційної моралі виступає джерелом їх взаємної критики і взаємовдосконалення у відкритому суспільстві. Критичну мораль в інституційній перспективі О. Гьофе не вважає дієвим інструментом досягнення справедливості. Для даного дослідження більш обґрунтованою є позиція Г. Радбруха, яка полягає в тому, що право, в тому числі і позитивне, за своїм смислом має слугувати справедливості.

В розділі зазначається, що без етико-філософського дискурсу чимало проблем правознавства заходять у глухий кут. Це й визначення проблеми юридичної відповідальності, й визначення кордонів моралі обов'язку. На нашу думку теоретично доцільним є поділ Л. Фуллером моралі обов'язку і моралі прагнення. Аналіз особливостей універсальної етики в постіндустріальному суспільстві показує такі характеристики формування глобальної етики, які позначені появою прикладної етики. Далі осмислюються можливості корегування сфери практичних відносин на основі виділення Л. Кольбергом стадій розвитку моральної свідомості.

Це дало можливість зробити висновок, що співіснування різних морально-нормативних систем актуалізує постконвенційний рівень моральної культури. В просторі сучасних комунікаційних процесів публічний етико-правовий дискурс доповнює традиційну мораль і є спрямованим на взаємодоповнення аргументів моралі і права в питаннях соціальної справедливості. А це призводить до нової якості нормативної регуляції поведінки в суспільному житті.

В четвертому розділі - «Справедливість як ціннісна основа етико-правового дискурсу в сучасних демократичних державах» - морально-етичне обґрунтування справедливості розглядається в просторі повсякденності, а також, як складова громадянського життя. Етико-правовий дискурс вибудовує світ належного у його когнітивній формі як інтерсуб'єктивний за своєю природою. Справедливість аналізується в якості відносно самостійної ціннісної основи, що не може бути етично нейтральною. Різні завдання, що виникають в логіці життєвого блага, спільного блага і вищого блага, мають різний рівень зв'язку з практикою життя. Для розуміння різних за своєю прагматичною спрямованістю завдань використовуються критерії, розроблені Т. Аболіною для розрізнення „моралі-ідеалу” і „моралі-ідеології”. Основоположною для розгортання логіки дослідження є думка П. Рікера, що „іншим” в ситуації справедливості є кожний.

В даному розділі обґрунтовується новий сучасний дискурс справедливості, що вибудовується на основі поєднання етики, права і політики. З цією метою проаналізована «теорія справедливості» Дж. Ролза, новий дискурс справедливості, який завершився політичною антропологією О. Гьоффе, розробка цієї проблеми є у працях Ю. Габермаса, К.О. Апеля, А. Макінтайра. Звужена інтерпретація справедливості фіксується при аналізі позитивістського підходу Л.А. Харта.

О. Гьоффе, аналізуючи перспективи розвитку соціальної етики ХХІ ст. вважає, що соціальна єдність є справедливою не сама по собі, а лише як субсидія, як допомога і підтримка кожної людини. Цей принцип субсидіарності стоїть на заваді можливості передавання особи у пряму владу до якогось одного всепоглинаючого соціального об'єднання. І в цьому принцип субсидіарності є близьким до соціальної теорії комунітаризму, так як надає великого значення середнім соціальним формам і обмеженням влади вищих інстанцій, в тому числі і обмеженням державної влади. Таким чином, моральнісний сенс тріади «особистість - солідарність - субсидіарність» є перспективною проблемою етико-правового дискурсу нашого часу.

Висновки

В результаті проведеного дослідження отримані висновки:

- Розгляд наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників в галузі філософсько-етичних та філософсько-правових розвідок свідчить, що теоретичний аналіз правової проблематики в межах етико-філософського дискурсу не був до цього часу предметом дослідження. Соціальна плідність нормотворчості та зростання її впливовості в сучасному суспільстві значною мірою пов'язані з подоланням штучних перешкод в дискурсах гуманітарних наук, що мають значний вплив як на процеси усвідомлення в суспільстві назрілих проблем, так і на пошук шляхів їх подолання за допомогою досягнення консенсусу, злагоди. В добу Модерну виникає напруга між всезростаючою роллю якісно нових гуманістичних ідей, які виступають основним чинником юридичного закріплення прав і свобод людини та відокремленням системи максимально самостійного позитивного права;

- В дисертаційному дослідженні з'ясовано, що найменше розходження загальнокультурних ціннісних орієнтацій і позитивного права існує в конституційному праві, завдяки тому, що в такому законі найбільш яскраво представлені надпозитивні риси, які в подальшому конкретизуються в інших законодавчих актах. Обмеження, які накладає Конституція, виступають специфічним індикатором, що дозволяє визначити міру свободи і захищеності особистості. Характер обговорення загальної концепції Основного закону є найбільш завершеною формою етико-правового дискурсу, відповідність якого соціально-психологічному рівню масових ціннісних орієнтацій забезпечує рівень авторитетності цього документу в суспільстві;

- Як показав аналіз сучасного соціально-нормативного регулювання, воно особливо активно вимагає, етичної і правової експертизи ситуацій для досягнення оптимального соціокультурного результату, прийняття правильних рішень. Культура публічного етико-правового дискурсу є не менш важливою для експертизи широкомасштабних соціальних проектів, які потенційно можуть нести значні приховані загрози, спрямовані на можливу деструкцію;

- В дисертації доводиться, що етико-правовий дискурс є найбільш важливою складовою легітимації соціальної практики, засобом конституювання її. Кожна ситуація, що фіксується і підтримується звичаєм, визначає певний вид організації публіки, можливості форматування групи. Етико-правовий дискурс включає соціально важливі об'єкти, що активно обговорюються громадськістю і таким чином включається в практику соціальних інституцій, установлює ієрархії всередині них і регулює все цінне для певних інституцій; етичний мораль мислення

- Наголошується, що допомогти судовим рішенням стати реальною нормою може лише „природна моральність”, „етика закону”, яка сприяє перетворенню певного етико-правового дискурсу в конкретні закони. Проте по відношенню до правової системи в цілому перфекціоністська мораль виконує роль стратегічного дороговказу, особливо для Конституції як Основного Закону, а також законів, які конкретизують права людини, зокрема виборче право;

- Робиться висновок, що соціальний капітал, як ціннісно-нормативний універсум спільноти, є необхідною передумовою успішності і індивідуальної, і колективної діяльності. В процесі дискурсу раціонально-етичне обґрунтування цінностей і норм сприяє взаєморозумінню як наслідку плідної комунікації. Завдання такого дискурсу полягає в тому, щоб дискусію щодо цінностей зробити відкритою, контрольованою, критичною і аналітичною.

Основні положення дисертації викладено в наступних публікаціях

1. Левчук-Хмара М.В. Специфіка етико-правового дискурсу в античній культурі / М.В. Левчук-Хмара // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова: зб. наукових праць. - Серія №7. «Релігієзнавство. Культурологія. Філософія.». - К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009.

2. Левчук-Хмара М.В. Духовна природа феномену права у філософському спадку Г.В.Ф. Гегеля / М.В. Левчук-Хмара // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: збірник наукових праць. - Випуск 22. / Відп. ред.: М.М. Бровко, О.Г. Шутов. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2008. - 411 с. - бібл. в кінці розділу.

3. Левчук-Хмара М.В. Основні підходи до визначення поняття „права” в сучасній філософсько-етичній теорії / М.В. Левчук-Хмара // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова: зб. наук. праць. - Серія 7. «Релігієзнавство. Культурологія. Філософія.». - К., 2008. - С. 308-314.

4. Левчук-Хмара М.В. Етико-правовий дискурс в сучасному світі / М.В. Левчук-Хмара // Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності: II Міжнародна науково-теоретична конференція (17 грудня 2009 року): зб. матеріалів / за заг. ред. Сауха П.Ю. - Житомир: Видавничий центр ЖДУ імені Івана Франка, 2009. - С. 132-135.

5. Левчук- Хмара М.В. Суспільна мораль в етико правовому сучасному дискурсі. / М.В. Левчук-Хмара. // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Вип. 8. Ч. 3. - Рівне, 2008. - 512 с. - С. 366.

6. Левчук-Хмара М.В. Етичний дискурс в сучасному комунікативному просторі. / М.В. Левчук-Хмара. // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету - 2009, Міжнар. наук. конф. (21-22 квітня 2009 року): матеріали доп. та виступів. - К.: ВПЦ Київський університет, 2009. - Ч. IV. - С. 95-96.

Размещено на Allbest.ru