Естетичні ідеї в гештальт-психології Рудольфа Арнхейма

Размещено на http://www.allbest.ru/

26

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ЕСТЕТИЧНІ ІДЕЇ В ГЕШТАЛЬТ-ПСИХОЛОГІЇ РУДОЛЬФА АРНХЕЙМА

Скальська Марта Любомирівна

Київ-2010

Анотація

Скальської М.Л. Естетичні ідеї в гештальт-психології Рудольфа Арнхейма. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

У дисертації вперше в українській естетиці представлене цілісне дослідження гештальт-естетики відомого американського вченого Р. Арнхейма, визначено основні естетичні ідеї та положення його концепції візуального мислення, а також розкрито специфіку трансформації візуальності у різних видах мистецтва.

Суть дисертації, що зумовлює її зміст та основні ідеї, полягає у розгляді основних законів гештальт-естетики Р. Арнхейма, завдяки яким отримали пояснення основні психологічні процеси у свідомості людини, зокрема творче мислення та естетичне сприйняття, та розкритті суті поняття „візуального мислення”, що виступає як активний творчий процес, який відбувається у свідомості як митців, так і глядачів, ґрунтується на міждисциплінарних можливостях естетичного знання.

На основі історичного, теоретичного та емпіричного матеріалів вивчено особливості сприйняття естетичної структури візуальних мистецтв та розкрито теоретичне підґрунтя визначення специфіки видів мистецтва в контексті гештальт-естетики, в результаті чого, пояснено трансформацію візуальності в кіно-, фото-, та інших видах сучасного мистецтва.

Ключові слова: Рудольф Арнхейм, гештальт-естетика, психологія мистецтва, візуальне сприйняття, візуальне мислення, творче мислення, „перцептивні” та „образотворчі” візуальні поняття, „активна вибірковість”, інтуїція, інтелект.

Аннотация

Скальская М.Л. Эстетические идеи в гештальт-психологии Рудольфа Арнхейма. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 - эстетика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

В диссертации впервые в украинской эстетике представлено целостное исследование гештальт-эстетики известного американского ученого Рудольфа Арнхейма, определены основные эстетические идеи его концепции визуального мышления, а также раскрыто специфику трансформации визуальности в различных видах искусства.

Суть диссертации, обуславливающая ее содержание и основные идеи, заключается в рассмотрении главных законов гештальт-эстетики Р. Арнхейма, благодаря которым получили свое объяснение большинство психологических процессов, происходящих в сознании человека, в частности, творческое мышление и эстетическое восприятие; а также раскрыта суть понятия «визуального мышления», которое является активным творческим процессом происходящим в сознании как художника так и зрителя, и базируется на междисциплинарных возможностях эстетического знания. Таким образом, в процессе исследования был использован опыт не только эстетики, но и гносеологии, феноменологии, искусствоведения и гештальт-психологии.

Основываясь на историческом, теоретическом и эмпирическом материале, были изучены особенности восприятия эстетической структуры визуальных искусств и раскрыта теоретическая база определения специфики видов искусства в контексте гештальт-эстетики, в результате чего были проанализированы особенности трансформации визуальности в кино-, фото- и других видах современного искусства.

В диссертационном исследовании, в полной мере раскрыта тема взаимосвязи таких явлений как интуиция и интеллект в процессе когнитивной деятельности. Исходя из теории Р. Арнхейма, доказано, что интуиция и интеллект, являются ни чем иным как двумя взаимосвязанными и взаимодополняемыми формами познавательной деятельности человека. Кроме того, все составные процесса мышления, такие как - процесс сравнения, различения, вычленения, обобщения, и т.д. - характерны так же для восприятия, что доказывает, что все эти процессы имеют общую чувственную основу.

Анализ основных принципов гештальт-эстетики Рудольфа Арнхейма дает нам возможности утверждать, что его теория визуального мышления с самого начала обусловила смену понятия «эстетическое влияние» понятием «характер визуального восприятия», поскольку главной целью его исследований служило именно соответствие процесса восприятия определенному образу, что и стало определяющим для дальнейших исследований в области художественного восприятия.

Ключевые слова: Рудольф Арнхейм, гештальт-эстетика, психология искусства, визуальное восприятие, визуальное мышление, творческое мышление, «перцептивные» и «изобразительные визуальные понятия», «активная выборочность», интуиция, интеллект.

Summary

Skalska M.L. Aesthetical ideas in gestalt-psychology of Rudolf Arnheim. - Manuscript.

Dissertation for the Candidate Degree in Philosophy, speciality 09.00.08 - Aesthetics. - Kiyv Taras Shevchenko National University. - Kiyv, 2010.

The dissertation is the first representation of the complete picture of gestalt aesthetics of well-known American scientist Rudolf Arnheim in Ukrainian aesthetics as well as to give major aesthetical ideas and notions of his visual thought conception and to reveal the specific features of visuality transformation in different arts.

The essence and major tasks of dissertation thesis is preconditioned by its contents thus studying basic laws of Rudolf Arnheim gestalt aesthetics which gave the understanding of all human consciousness psychological processes. Therefore, creative brainwork and aesthetical perception as well as diversified notion “visual thought” are represented as active creative process which occurs in minds both the artists and audience on the interdisciplinary possibility basis of aesthetical knowledge.

The historical, theoretical and empirical materials have been the ground for studying aesthetic structure perception of visual arts peculiarities. The theoretical understanding of different kinds of arts and their peculiarities were in the focus of attention in the thesis in the gestalt-aesthetics context which resulted in visuality interpretation of film, photograph and other modern arts.

Key words: Rudolf Arnheim, gestalt aesthetics, psychology of art, visual perception, visual thinking, creative thinking, perceptive and representational visual notions, active selectivity, intuition, mentality.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. Актуальність вивчення даної теми обумовлюється необхідністю здійснити глибокий аналіз нової візуальної культури, яка стала домінуючою у житті суспільства на перетині ХХ-ХХІ століття. У зв'язку з прогресуючим експансивним характером процесів візуалізації, у порівнянні з іншими засобами подання інформації, проблема візуального сприйняття та візуального мислення для сучасної науки і для естетики, зокрема, є провідною.

На сучасному етапі філософсько-естетичного аналізу проблеми візуальності потрібно враховувати прогностичний досвід мистецтва. В суспільстві ХХI століття пріоритетні позиції відходять від літератури до візуальних мистецтв. Популярність фотографії, кіно, інтернету, дизайну, медіа-арту, реклами тощо, дає чітке уявлення про спрямованість руху загально- естетичних процесів та демонструє вірогідний варіант розвитку культури майбутнього.

Незважаючи на свої як переваги, так і недоліки, візуальна культура домінує - і у цієї домінації існує велика кількість чинників, серед яких важливими є масове виробництво і споживання, а також її провідна роль у процесах комунікації. Що ж стосується естетики, то сприйняття більшості видів мистецтва відбувається переважно завдяки візуальному контакту. За таких умов значущості набувають питання визначення естетичних детермінант візуальної репрезентації, пов'язаних з візуальним мисленням та теорією гештальтів. Таким чином, у даному контексті найбільш вагомою та аргументованою концепцією, яка займається вивченням цих феноменів, є теорія американського психолога та естетика Р. Арнхейма.

Рудольф Арнхейм (Arnheim) був і залишається одним із найвидатніших спеціалістів у сфері гештальт-психології та психології мистецтва. Однією з головних заслуг Р. Арнхейма перед світовою наукою вважають його внесок у сферу естетичного сприйняття. Використовуючи свій педагогічний досвід, а також методи гештальт-психології, Р. Арнхейм сформулював закони дослідження мистецтва та художньої діяльності, виходячи з теорії візуального мислення, доповнюючи їх багатим експериментальним матеріалом, що надає його працям надзвичайно цінну фундаментальність та фактологічність.

Проте, незважаючи на велику кількість книг та публікацій американського вченого, вони не набули у вітчизняному науковому просторі такого широкого розповсюдження як на Заході. У той час як в Сполучених Штатах Америки та в Європі концепція Р. Арнхейма вважається однією з базових теорій в психології мистецтва, естетиці та мистецтвознавстві, у нас вона досі залишається маловідомою. Можливо, причиною цього стала відсутність перекладів більшої частини його наукової спадщини на російську та українську мови. Таким чином, чимало праць Р. Арнхейма перебувають поза увагою українських науковців, хоча містять багатий теоретичний та емпіричний матеріал, що може бути застосований у різних галузях вивчення мистецтва.

Сьогодні ж актуальність гештальт-естетичної концепції Р. Арнхейма підсилюється різнобічністю проблематики, проаналізованої вченим: візуальне сприйняття, функції мистецтва, стиль, колорит, образність, композиція, художнє виховання; а також можливість практичного використання отриманих результатів дослідження. Праці Р. Арнхейма викликають зацікавленість як у спеціалістів у галузі філософії, естетики, психології, мистецтвознавства, так і у спеціалістів прикладної естетики, адже поряд із класичними теоретичними проблемами вчений проводить доволі докладний аналіз таких феноменів сучасної культури, як фотографія чи дизайн.

Ступінь розробленості проблеми. Загально-естетичний розгляд проблеми „візуального мислення”, що виступає як активний творчий процес, який відбувається у свідомості як митців, так і глядачів, ґрунтується на міждисциплінарних можливостях естетичного знання. Тобто, до його аналізу залучається досвід не тільки власне естетики, але й великою мірою гносеології, феноменології, мистецтвознавства, експериментальної психології та гештальт-психології тощо.

Особливу увагу в роботі приділено теоріям відомих дослідників у галузі психології В. Вундта, Г. Еббінгауза, Т. Ліппса, Г. Фехнера, Г. Спенсера, І. Фолькельта та інших, які запропонували нові підходи до вивчення процесів сприйняття та мислення і зробили суттєвий вклад у розвиток не лише психології, але й естетики. Їхні наукові здобутки значно розширили погляди на предмет естетичного сприйняття та сфери сприйняття в цілому. Вони безумовно стали підґрунтям для таких галузей, як експериментальна естетика, феноменологічна естетика та гештальт-естетика.

Логічне продовження дослідження даної теми є не можливим без аналізу основних праць феноменологів - Ф. Брентано та його послідовника Е. Гуссерля. Адже саме на основі ідей, висунутих феноменологами, була сформована теорія, яка згодом отримала назву гештальт-психологія. Обов'язковим, на нашу думку, є звернення до праці О. Шпенглера „Занепад Європи”, де термін „гештальт” використовується в загально-філософському та культурологічному дискурсі. Вагомі дослідження у галузі природи естетичного сприйняття з герменевтично-феноменологічної позиції також знайшли своє відображення у працях Р. Інгардена, М. Хайдеггера та М. Мерло-Понті.

Створення самої гештальт-теорії пов'язане з іменами Х.фон Еренфельса, М. Вертгеймера, В. Келера, К. Коффки, К. Левіна та Р. Арнхейма. Найбільш відомими представниками австрійської гештальт-школи є В. Бенуссі, С. Вітасек, А. Мейонг та А. Гефлер.

Розширюючи погляди на проблему естетичного сприйняття, було приділено увагу працям представників Вюрцбургської школи, котрі на початку першого десятиліття ХХ століття займалися експериментальним дослідженням мислення і, на противагу асоціативній психології, стверджували, що мислення не повинно зводитися до розуміння його лише як сукупності чуттєвих актів; а саме працям Н. Аха, К. Бюлера, О. Зельца та О. Кюльпе.

На теорію візуального мислення у своїх теоретичних дослідженнях та практичній психотерапевтичній діяльності спираються такі відомі послідовники вчення Р. Арнхейма, як Ф. Перлз, І. Фром та П. Гудман. Згодом рух у галузі організаційного консультування продовжили такі вчені, як Е. Невіс, Дж. Зінкер, І. Польстер, котрі також передали у своїх наукових напрацюваннях автентичний дух та класичну методологію гештальт-підходу. А також С. Лангер, що використала принципи, запропоновані Р. Арнхеймом у широкій сфері вивчення процесу пізнання та культури в цілому, у своїй теорії „філософії в новому ключі”.

Вагому наукову цінність складають культурно-історичні дослідження проблеми формування психологічних та естетичних течій ХХ століття таких класиків вітчизняної науки, як Л. Виготський, В. Роменець, С. Рубінштейн, М. Ярошевський. Аналізом цієї теми з позиції вивчення природи сприйняття займалися такі дослідники, як В. Жуковський, Б. Мейлах, Д. Пивоваров, А. Андрєєв; з позиції соціальної естетики О. Органова, Г. Маркелов, О.Кривцун; з погляду теорії пізнання - Н. Мотрошилова, М. Мамардашвілі. У галузі класифікації видів мистецтва вагомими є праці М. Кагана та С. Філіппова.

Теми візуальності, як складової естетичного сприйняття, торкалися такі українські вчені, як О.В. Алєксандрова, М.М .Бровко, В.C. Гриценко, В.А. Малахов, І.В. Живоглядова, Л.Т. Левчук, В.І. Панченко, О.П. Поліщук, О.А. Пушонкова, О.І. Оніщенко, В.В. Савченко, Д.М. Скальська.

Таким чином, теорія „візуального мислення” Р. Арнхейма часто згадується у роботах як зарубіжних, так і вітчизняних вчених, проте ступінь розробленості проблематики дає підставу констатувати недостатню увагу сучасної естетичної та філософської думки до неї, так само як і ступінь опрацювання, який вимагає систематизації напрацьованого матеріалу та розширеного вивчення маловідомих праць Р. Арнхейма.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у контексті інтегративних програм наукових досліджень кафедри етики, естетики та культурології Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Метою дисертаційної роботи є аналіз основних ідей гештальт-естетики, визначення головних положень концепції візуального мислення Р. Арнхейма та розкриття специфіки класифікації видів мистецтва у контексті його теорії. Виходячи з поставленої мети дисертаційного дослідження, було сформульовано наступні завдання:

- проаналізувати розвиток основних напрямків психологічної естетики ХІХ століття та її взаємозв'язок з феноменологією;

- визначити специфіку естетичних аспектів теорії гештальтів;

- виділити та проаналізувати теоретичні ідеї гештальт-естетики Р. Арнхейма;

- з точки зору естетики визначити та дослідити провідні характеристики теорії „візуального мислення”;

- простежити взаємозв'язок „візуального мислення” з пізнавальною діяльністю та інтуїцією згідно концепції Р. Арнхейма;

- з'ясувати особливості сприйняття естетичної структури візуальних мистецтв у контексті гештальт-естетики;

- розкрити особливості трансформації візуальності у різних видах мистецтва.

Об'єктом дисертаційного дослідження є загальна теорія візуального сприйняття в гештальт-психології та її естетична інтерпретація.

Предметом дослідження виступають естетичні ідеї гештальт-психології Рудольфа Арнхейма, що конкретизуються в основних положеннях теорії „візуального мислення” та специфіці образності у різних видах мистецтва.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації склали принцип системності та принцип сутнісного аналізу, що окреслили напрям наукового дослідження. Особливості предмету дослідження зумовили його розгляд у міждисциплінарній площині та звернення до естетичних, філософських, психологічних, культурологічних та мистецтвознавчих джерел. У дисертації також застосовані методи порівняльного аналізу (при виявленні закономірностей формування теорії „візуального мислення”), типологізації, біографізму тощо.

Наукова новизна роботи полягає у спробі визначити естетико-теоретичні складові теорії візуального мислення, розроблені в гештальт-естетиці і, зокрема, в роботах Рудольфа Арнхейма, та особливості візуальної образності у різних видах мистецтва. У дисертаційному дослідженні отримано результати, які містять наукову новизну та виносяться на захист:

· доведено, що для розвитку психологічної естетики ХІХ століття надзвичайно вагомою стала гештальт-теорія, котра значною мірою сформувалась під впливом феноменології, та, будучи новим напрямом у психології, призвела також і до кардинальних змін методологічної парадигми стосовно специфіки естетичного сприйняття і мислення.

· з позиції естетики виділено основні аспекти теорії гештальтів, завдяки яким отримали пояснення основні психологічні процеси у свідомості людини, зокрема творче мислення та естетичне сприйняття;

· визначено основні положення гештальт-естетики Р. Арнхейма, у якій мистецтво розглядається як особливе вираження мисленнєвого процесу; виокремлено головні категорії гештальт-естетики, конкретизовані Р. Арнхеймом, такі, як „візуальне сприйняття”, „візуальне мислення”, „перцептивні” та „образотворчі” візуальні поняття, „активна вибірковість”;

· розкрито основні характеристики процесу «візуального мислення» згідно теорії Р. Арнхейма, зокрема творчий характер візуального мислення, що полягає в продуктивній функції і безпосередньому створенні нових моделей;

· досліджено взаємозв'язок інтуїції та інтелекту, як основних складових процесу пізнання в контексті гештальт-естетики;

· з'ясовано особливості сприйняття естетичної структури візуальних мистецтв та розкрито теоретичне підґрунтя визначення специфіки видів мистецтва в контексті гештальт-естетики;

· пояснено трансформацію візуальності в кіно- та фотомистецтвах на основі теорії Р. Арнхейма, у котрій доведено, що існує велика різниця між вивченням природи традиційних видів візуального мистецтва, наприклад, живопису чи скульптури, та аналізом фотографії і кіно, де застосовуються такі новітні технології, які призводять до заміни реальних візуальних моделей на ідеальні.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що вперше в українській естетиці робиться спроба представити цілісне уявлення про гештальт-естетику Р. Арнхейма. У даній роботі залучено до аналізу широкий спектр наукових праць зарубіжних авторів, а також опрацьовано вітчизняні доробки з питань гештальт-естетики. Її результати можуть стати основою для подальших досліджень у цій галузі та більш суттєвого теоретичного обґрунтування теорій візуальності. Сформульовані теоретичні висновки можуть застосовуватися при вивченні актуальних проблем естетики, культурології, мистецтвознавства та інших філософських дисциплін. Оскільки в психології мистецтва теорія Р. Арнхейма є однією з найбільш аргументованих та вагомих, вона стане при нагоді широкому спектру спеціалістів - мистецтвознавців, філософів, естетиків.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки і положення наукової новизни виявлені автором на основі результатів, отриманих в процесі дослідження наукової спадщини Р. Арнхейма та інших авторів, в тому числі самостійного опрацювання джерел іноземної літератури, що не були раніше перекладені російською чи українською мовами.

Апробація результатів дослідження відбувалася у виступах та обговореннях на міжнародних наукових конференціях та семінарах. На конференціях «Дні науки філософського факультету» (18-19 квітня, м.Київ, 2007рік, КНУ ім. Т. Шевченка), «Дні науки філософського факультету» ( 16-17 квітня Київ, 2008рік, КНУ ім. Т.Шевченка), на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій” (21-26 грудня 2006р., м. Київ, Державна академія керівних кадрів культури та мистецтв), на Міжнародній науковій конференції “Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества” (23-24 червня 2006 року в м. Одесі, Одеський національний морський університет), на ІV Міжнародній науковій конференції „Традиція і культура”: „Моральна традиція: інваріантність та поліфонічність” ( 30 листопада - 1 грудня 2007 рік, м. Київ, Асоціація „Новий акрополь”, філософський факультет КНУ ім. Т.Г. Шевченка, Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України ), на II-й Міжнародній науковій конференції “Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества” (26-27 червня 2008 року в м. Одесі).

Структура дисертації відповідає меті дослідження та відображає послідовність вирішення поставлених у роботі завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел літератури. Повний обсяг дисертації 177 сторінки, з яких основна частина складає 156 сторінок, а список використаних джерел містить 243 найменування.

2. Основний зміст дисертації

У вступі до дисертації обґрунтовано актуальність та доцільність наукового дослідження, виокремлено його об'єкт, предмет, мету і завдання, висвітлено ступінь розробленості проблеми, визначено методологічну базу і методи дослідження, показано науково-практичну значущість роботи і отриманих результатів. Також у вступі наведено дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “ Естетичні аспекти гештальт-теорії ” міститься два підрозділи, в яких розкриваються історичні та естетичні передумови формування теорії гештальтів, а також окреслюється теоретичне поле для визначення основних категорій гештальт-естетики.

У підрозділі 1.1 „Основні напрямки розвитку психологічної естетики ХІХ століття, як передумови виникнення теорії гештальтів” розглядаються теорії таких відомих вчених як Г. Фехнер, В. Вундт, Т. Ліппс, Г. Спенсер, І. Фолькельт та Р. Інгарден, які стали вагомим підґрунтям для виникнення в межах психології таких галузей, як експериментальна естетика, феноменологічна естетика та гештальт-естетика. У підрозділі виділено та проаналізовано основні положення цих теорій, що розширили погляди на предмет естетичного сприйняття та сфери сприйняття в цілому, і тому є важливими при дослідженні об'єкту дисертаційного дослідження, тобто теорії візуального мислення.

В дисертації зазначено, що засновником нової психологічної естетики слід вважати Т. Фехнера, який вже у другій половині ХІХ століття сформулював основні закони естетичного сприйняття: закон естетичного порогу, закон естетичної градації та закон багатоманітності у формі об'єкту. Також для вивчення таких функцій як відчуття та сприйняття основоположними стали дослідження В. Вундта. Важливим є також вчення В. Вундта про фантазію, яка, на його думку, є першоджерелом мистецтва, творчості та творчого мислення. В. Вундт довів, що психологія та естетика повинні спільно вирішувати одне завдання - порівнювати отримані у результаті фантазії образи і класифікувати таким чином види фантазії та сприйняття.

Продовжуючи дискурс у проблему співвідношення сприйняття та мистецтва, було звернено увагу на окремі положення, запропоновані у своїй теорії англійським філософом Г. Спенсером, адже центральним пунктом його світогляду були ідеї всезагальної еволюції, і вчений неодноразово звертався до проблем естетики, вважаючи красу і мистецтво важливими факторами в процесі природного відбору.

Важливою у даному контексті є теорія «вчування», яку поряд з Т. Ліппсом досліджували Р. Фішер, І. Фолькельт, К. Грос, В. Ваш та В. Лі, оскільки вона стала однією з найдалекоглядніших концепцій, які прагнули пояснити феномен естетичного сприйняття. Згідно цієї теорії естетичний ефект твору визначається не його змістом, а тим, що реципієнт «зсередини» вносить у цей витвір мистецтва або в інший об'єкт, власне одухотворюючи те, що сприймає, проектуючи на нього свої відчуття та почуття. Висновки, отримані в результаті аналізу теорії «вчування», є надзвичайно важливими в контексті дослідження передумов формування гештальт-естетики та теорії візуального мислення Р. Арнхейма. Адже саме в теорії «вчування» вперше прозвучало твердження про творчий характер процесу сприйняття, що вказувало на наявність у реципієнта певних творчих якостей, які дозволяють йому відтворити та зрозуміти образи, створені художником, тобто про відсутність прірви між митцем та глядачами.

Психологічні дослідження створили підґрунтя для зміни об'єктивно-ідеалістичних теорій в галузі естетики і появи психологічної естетики, що намагалася дати наукове пояснення механізмам художньої творчості та сприйняття і стала поштовхом для формування таких нових перспективних галузей, як гештальт-естетика та теорія візуального мислення.

У підрозділі 1.2 „Естетичні аспекти теорії гештальтів”, власне і розглядаються особливості формування напрямку гештальт-естетики та її взаємозв'язку з феноменологією Е. Гуссерля, оскільки вчення Е. Гуссерля про інтенціональну сутність речей також мало великий вплив на психологію і значною мірою визначило спрямованість та основні ідеї гештальт-концепції у галузі розуміння структури. Гештальт-теорія ґрунтується на базових положеннях, запозичених саме з філософської феноменології, і тому вважається найбільш «філософською течією» у психологічній науці. Важливим цей принцип послідовності постає в період, коли психологія фактично розділилася на окремі школи (біхевіоризм, гештальт-психологія та глибинна психологія), що по-різному вибудовували свої концепції про зміст та структуру психіки, розглядаючи в якості провідної пізнавальну, мотиваційну чи поведінкову сферу психічного.

Гештальт-напрям у психології виник на початку 20-х років у Німеччині. Його створення пов'язане з іменами Х.фон Еренфельса (1859 - 1932), М. Вертгеймера (1880-1943), В. Келера (1887-1967), К. Коффки (1886-1941) і К. Левіна (1890-1947), Р. Арнхейма (1904-2006), котрі створили методологію цієї школи. Головна ідея цієї школи полягала в тому, що в основі психіки закладені не окремі елементи свідомості, а цілісні структури - гештальти, властивості котрих не є сукупністю властивостей їхніх частин. Спростовувалося уявлення про те, що розвиток психіки відбувається за рахунок формування нових асоціативних зв'язків. Висувалася нова ідея того, що пізнання пов'язане з процесом зміни, трансформації цілісних гештальтів, котрі власне і визначають характер сприйняття зовнішнього світу і поведінки індивіда. Тому більшість представників цього напрямку звертали значну увагу на проблему психічного розвитку, який вони ототожнювали з ростом та диференціацією гештальтів.

Спираючись на дослідження К. Гілберта та Г. Куна у їхній „Історії естетики”, можна зробити висновок про те, що, на той час існувала тенденція втрати вченими-філософами пріоритетних позицій у своїй науковій царині. Філософи були, так би мовити, відсунуті на задній план, як законодавці в естетиці. В результаті виникло запитання, кому ж доведеться стати їх наступниками? Психологам, соціологам чи історикам мистецтва? Адже всі вони були достатньо компетентними у цій сфері, а дослідження, що розгорталися у кожному з цих напрямів, так чи інакше впливали на розвиток естетики та формування її нових напрямів.

У даному підрозділі дисертаційного дослідження наводиться аналіз фактів, котрі доводять, що гештальт-школа була першою, котра розпочала строго експериментальне вивчення структури і якостей особистості та усіх її психологічних процесів, включаючи чуттєве сприйняття, а також таких основних естетичних категорій як форма та образ. Для розвитку естетики як науки це явище мало неабияке значення, оскільки вивело її на якісно новий рівень. І саме у руслі теорії гештальтів зародилася теорія візуального мислення, яку розробив Р. Арнхейм.

У другому розділі дисертації „Концепція візуального пізнання Р. Арнхейма і теоретичний аналіз гештальт-естетики” - проводиться дослідження категоріального апарату гештальт-естетики. Одним із головних понять гештальт-естетики Р. Арнхейма стало поняття візуального сприйняття, детальному дослідженню якого присвячено підрозділ 2.1 „Теорія візуального мислення Р. Арнхейма: основні поняття та категорії.” У цьому підрозділі розкривається поняття візуального мислення як процесу, що відбувається не шляхом пасивної реєстрації, а у вигляді продуктивної функції, що створює нові моделі. Кожен акт візуального сприйняття, на думку Р. Арнхейма, є активним вивченням об'єкту, відбором його суттєвих особливостей, що порівнюються зі слідами пам'яті та утворюють цілісний візуальний образ.

Цей активний та творчий характер візуального сприйняття Р. Арнхейм розглядає як процес інтелектуального пізнання. На основі цього він висуває ідею «візуального мислення», яку розвиває в своїй праці «Візуальне мислення» (1969 р.).

Спираючись на закони, доведені гештальт-психологами, Р. Арнхейм розглядає зорове сприйняття, в тому числі і сприйняття образотворчого мистецтва, як «схоплення» гештальтів, тобто найбільш характерних особливостей об'єктів, що здатні створювати цілісність.

Р. Арнхейм, наводячи приклади, стверджує, що візуальне мислення - це не привілегія творчих людей - воно притаманне кожній людині. І у зв'язку з цим вчений стверджує, що у порівнянні з інтелектуальними знаннями, які пов'язані з логічними категоріями, художнє сприйняття спирається на так звані «візуальні поняття». Він виділяє два типи таких понять: «перцептивні», за допомогою яких відбувається сприйняття, і «образотворчі», якими художник виражає свої думки в матеріалі мистецтва.

В контексті теорії Р. Арнхейма поняття візуального сприйняття та пізнання нерозривно пов'язані між собою, оскільки, на його думку, пізнавальні дії мислення не є привілеєм розумових процесів, а безпосередньо важливим складником сприйняття. Проте він не відмовлявся від точки зору, що мислення проходить паралельно із сприйняттям, і стверджував, що не існує ніяких процесів мислення, які не можуть не спрацьовувати і в сприйнятті. Тому візуальне сприйняття - це, по суті, візуальне мислення.

У підрозділі 2.2 „Обґрунтування Р. Арнхеймом творчого характеру візуального мислення”, увагу приділено найважливішій, на нашу думку, характеристиці візуального мислення - його творчому началу. Р. Арнхейм особливим чином виділяє цю характеристику візуального мислення, оскільки вона розкриває весь його характер і пояснює, яким чином відбувається взаємодія між художником та глядачем. Адже розглядаючи проблему творчого потенціалу візуального мислення, він розглядає власне процес бачення, тобто розуміння, яке, на відміну від простого споглядання, має осмислений характер.

Сучасна естетика зіштовхнулася з потребою вивчення реально існуючого творчого характеру візуального мислення, що пов'язане із зоровими образами. Візуальне мислення оперує передусім іконічними знаками та символами і постає у вигляді «справжнього» мислення, а не просто форми безпосереднього чуттєвого відображення, оскільки воно має творчий характер, який виражається у процесах опосередкованого узагальнення та виділення суттєвих зв'язків між предметами об'єктивної реальності за допомогою спеціальної знакової репрезентації.

У цьому підрозділі доведено, що творчий характер візуального мислення підтверджують його основні функції, а саме - гносеологічна, онтологічна, методологічна та комунікативна, які демонструють зв'язок візуального мислення з практичною діяльністю суб'єкта.

У підрозділі 2.3 „Інтуїція та інтелект в контексті теорії візуального мислення” приділяється увага розгляду феноменів інтуїції та інтелекту як основних та взаємодоповнюючих форм когнітивного пізнання.

Р. Арнхейм доводить, що інтуїція та інтелект - це дві взаємопов'язані форми пізнавальної діяльності. Під пізнавальною діяльністю Р. Арнхейм розуміє когнітивні та перцептивні дії, що призводять до отримання знань про оточуючий світ. Усі процеси, завдяки яким відбувається процес мислення, - порівняння, розрізнення, виділення, узагальнення тощо, - властиві також і елементарному сприйняттю. Окрім того, всі вони мають чуттєву основу.

Р. Арнхейм стверджує, що необхідно нарешті позбавити поняття інтуїції від традиційної містичної аури та остаточно закріпити за нею статус звичайного психічного феномену, який вимагає наукового вивчення та аналізу. У зв'язку з цим вчений дає чітке визначення даного феномену: інтуїція - це когнітивна властивість, що належить до сфери відчуття, оскільки виникає лише на базі безпосередніх емпіричних даних, які були отримані внаслідок чуттєвого досвіду індивіда; при цьому лише сприйняття може забезпечити отримання безпосереднього знання в когнітивній діяльності.

Найбільш суттєвим недоліком вчення про інсайт у гештальт-теорії є деяка пасивність суб'єкту сприйняття, тому Р. Арнхейм прагнув усунути цю невідповідність і довести, що інтуїція, як одна з основних когнітивних складових процесу візуального мислення, має однакові з ним властивості, зокрема творчий характер. Тобто, будучи частиною кожного акту пізнання, вона проявляє активну здатність до створення нових продуктивних образів та здійснює інтуїтивний синтез.

Третій розділ дисертаційного дослідження „Специфіка видів мистецтва в контексті гештальт-естетики” розглядає феномен візуальності у класичних та „технічних видах” мистецтва, спираючись на категорії та поняття теорії Р. Арнхейма. Дослідник таким чином сформулював основні закони дослідження мистецтва та художньої діяльності, що всі вони постали у вигляді ілюстрації до загальних теоретичних принципів теорії візуального мислення.

У підрозділі 3.1 „Сприйняття естетичної структури візуальних мистецтв” присвячено увагу дослідженню класичних видів мистецтва, а саме: архітектурі, живопису, театру і танцю.

У цьому підрозділі дисертації показано, що з точки зору гештальт-естетики Р. Арнхейма, розглядаючи різні види мистецтва як можливості збільшення сфери відчуттів та смислових даних, можна припустити, що вони утворюють певну цілісність. Ця цілісність генетично проявляється в тому, що різні чуттєві модальності - зір, слух, дотик і т.д. - еволюціонують в сторону поступової диференціації, відмовляючись від початкових позицій інтегральної системи. Тому вчений розуміє мистецтво, як особливе вираження мисленнєвого процесу, і навіть закінчує свою книгу з теорії архітектури розділом, в якому стверджує, що «архітектура…є втіленням думки», а «будь-яка організація думки набуває форми архітектурної споруди».

Основними питаннями, до яких звертається дослідник, виступають проблеми архітектурної форми та її візуального сприйняття. У зв'язку з цим він окремо вивчає часові та динамічні характеристики форми, виявляючи роль окремих елементів чи цілої споруди, в контексті архітектурного оточення, а також діалектику порядку та хаосу, символіку та проблеми образної виразності. Ці висновки стали цінними не лише для теоретичного застосування в психології сприйняття та гештальт-естетиці, а й у повсякденній практиці архітекторів та мистецтвознавців.

Намагаючись пізнати суть театрального мистецтва з позиції гештальт-естетики, Р. Арнхейм звернувся до дослідження характеру героя, спираючись лише на тлумачення виразу його обличчя, адже, на думку вченого, за допомогою гри м'язів можна визначити взаємозв'язок духовного та фізичного стану. Така позиція Р. Арнхейма полягає в тому, щоб по-новому відкрити людське тіло, як інструмент акторської майстерності. Тілу як «цілісному образу» протиставляється театральна маска як «цілісний вираз обличчя». Увага Р. Арнхейма до єдності гри м'язів тіла та обличчя, як основних складників акторської гри, слугує яскравою ілюстрацією приналежності вченого до школи гештальт-естетики, основним постулатом якої виступає прагнення розглядати будь-яке явище у його цілісності. Таким чином, дослідник робить висновок про те, що єдність духовного та фізичного на сцені є власне тим, що забезпечує неперевершену акторську гру.

Працюючи над своєю концепцією, Р. Арнхейм робить висновок про те, що, з одного боку, класичні види мистецтва не можуть повністю імітувати об'єктивний світ речей, а з другого, - психічна діяльність, з якою взаємодіє мистецтво, повинна структурно відповідати об'єктивній реальності. Тому, опираючись на гештальт-естетику, він намагався віднайти баланс: показати, що феномен, який вивчається, певною мірою відповідає дійсності, щоб виконувався принцип ізоморфізму, але і в той же час суттєво від неї відрізняється, щоб все-таки називатися мистецтвом.

У підрозділі 3.2 „Технічна трансформація візуальності в кіно- та фотомистецтвах” мова йде про дослідження Р. Арнхеймом таких видів мистецтва, які створюються за допомогою певних технічних пристроїв. Р. Арнхейм вбачав надзвичайно важливим завданням описати різницю між тими образами, які виникають при сприйнятті фізичного світу, і тими образами, що створюються внаслідок перегляду фільмів чи фотографій. Власне ця різниця, на його думку, і визначає естетичне відтворення оточуючого світу.

Досліджуючи феномен цих видів мистецтва, Р. Арнхейм стверджував, що в результаті розвитку техніки фотографія набула таких специфічних властивостей і поставила перед собою такі цілі та завдання, що досі були невідомими для історії класичних візуальних мистецтв. Вчений наголошує, що існує велика різниця між вивченням природи таких традиційних видів візуального мистецтва, як живопис чи скульптура, та аналізом фотографії. У випадку класичних мистецтв динаміка безпосереднього сприйняття образів була, так би мовити, закладена у самій свідомості людини, натомість кіномистецтво, за рахунок монтажу та інших технічних засобів, подає набір образів вже у готовому вигляді. При цьому від глядачів вимагається значно менша активність зорового сприйняття, адже візуальний образ стає динамічним сам по собі завдяки технічним засобам. Реальні зорові моделі, що зображалися у класичних видах мистецтва, кіно та фотографія замінили на ілюзорні, штучно створені моделі дійсності, так звані ідеальні артефакти. Проте головною заслугою цих видів мистецтва є те, що готовий набір візуальних моделей, які подаються в певному порядку та часовому ритмі, значно пришвидшують процес отримання інформації чи змісту твору та загалом активізують динаміку всього процесу візуального мислення.

Також у дисертації зазначається, що Р. Арнхейм наголошував на теоретичному підґрунті своєї дослідницької роботи і її наслідках для естетики кіно- та фотомистецтва. На підставі великої кількості експериментів, вченим було доведено, що при знайомстві з кінофільмом, дуже важливими є загальні знання у сфері сучасної психології сприйняття. Адже якщо людина в основі свого наукового світогляду має хибні уявлення, то вона не може робити правильні складні висновки та давати естетичні оцінки.

Проведений у даному підрозділі аналіз наукової спадщини Р. Арнхейма, дає змогу стверджувати, що його теорія візуального мислення з самого початку зумовила загальну заміну поняття „естетичний вплив” на поняття „характер візуального сприйняття”. А основою його досліджень стала структурна відповідність процесу сприйняття певному образу, тобто як фільму у своїй цілісності, так і окремому кінокадру. У перспективі ці ж принципи отримують сферу застосування при дослідженні сучасних видів медіа-арту та різноманітних інсталяцій.

У результаті проведеного дослідження було досягнуто наступних висновків:

Проаналізувавши теорії таких відомих вчених як Г. Фехнер, В. Вундт, Т. Ліппс, Г. Спенсер, І. Фолькельт, Р. Інгарден, а також інші напрямки розвитку психологічної естетики ХІХ століття, встановлено, що вони створили підґрунтя для зміни об'єктивно-ідеалістичних теорій в галузі естетики. І таким чином сприяли розвитку естетики, як науки, у такому руслі, в якому вона намагалася дати наукове пояснення механізмам художньої творчості та сприйняття.

Доведено, що психологічна естетика стала поштовхом для формування таких нових перспективних галузей як гештальт-естетика та теорія візуального мислення, формування яких тісно пов'язане також з феноменологією Е. Гуссерля, оскільки вчення Е. Гуссерля про інтенціональну сутність речей також мало великий вплив на психологію і значною мірою визначило спрямованість та основні ідеї гештальт-концепції у галузі розуміння структури.

Досліджено особливості виникнення гештальт-напряму у психології, що відбулося на початку 20-х років у Німеччині і пов'язане з іменами Х.фон Еренфельса, М. Вертгеймера, В. Келера, К. Коффки, К. Левіна та Р. Арнхейма.

З позиції естетики докладно розглянуто головну ідею цієї школи, яка полягає в тому, що в основі психіки закладені не окремі елементи свідомості, а цілісні структури - гештальти, властивості котрих не є сукупністю властивостей їх частин. Гештальт-школа була першою, котра розпочала строго експериментальне вивчення структури свідомості і якостей особистості, та усіх її психологічних процесів, включаючи чуттєве сприйняття, а також таких основних естетичних категорій як форма та образ.

Особливу увагу приділено одному з головних понять гештальт-естетики, а саме - поняттю візуального мислення, яке ввів та дослідив у своїй науковій діяльності американський психолог та естетик Р. Арнхейм. Під візуальним мисленням, він розумів процес сприйняття та обробки інформації, що відбувається не шляхом пасивного сприйняття, а у вигляді продуктивної функції, що створює нові моделі. Цей активний та творчий характер візуального мислення Р. Арнхейм розглядав як процес інтелектуального пізнання.

З'ясовано, що, оскільки розгляд візуального сприйняття мистецтва з точки зору класичної естетики не давав повного уявлення про суть пізнавальних процесів та особливостей художнього мислення, то при вивченні цього явища доцільним є застосування законів гештальт-естетики, на які власне і спирався Р. Арнхейм, здійснюючи свої дослідження у цій сфері. Тут вчений особливим чином виділяв творчий характер візуального мислення, оскільки саме він розкриває весь характер цього процесу і пояснює, яким чином відбувається взаємодія між митцем та глядачем.

Розкрито концепцію Р. Арнхейма щодо чуттєвої основи процесу пізнання та мислення, завдяки детальному аналізу його положень про те, що усі процеси, завдяки яким відбувається мислення, - порівняння, розрізнення, виділення, узагальнення, тощо, - властиві також і сприйняттю. Виходячи з цих позицій, також розглянуто феномени інтуїції та інтелекту, які виступають основними та взаємодоповнюючими формами когнітивного пізнання. естетика арнхейм гештальт мистецтво

Вивчено специфіку видів мистецтва в контексті гештальт-естетики, та, на цій основі, описано, у чому саме вбачав трансформацію феномену візуальності у класичних та „технічних видах” мистецтва Рудольф Арнхейм. Пояснено появу нової візуальної дійсності, котра виявляється у значних відмінностях між тими образами, які виникають при сприйнятті фізичного світу у класичних візуальних видах мистецтва, і тими образами, що створюються внаслідок перегляду фільмів, фотографій та інших сучасних інсталяцій.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Скальська М.Л. Проблема видової специфіки мистецтва в контексті гештальт-теорії. / М.Л. Скальська // Альманах Київського Національного лінгвістичного університету „Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності”, випуск 21, Київ - 2008, - С. 148-153

2. Скальська М.Л. Основні аспекти гештальт-естетики Р. Арнхейма: теорія та практика / М.Л. Скальська // Державна академія керівних кадрів культури та мистецтв, КНУ ім. Т.Г. Шевченка, збірник наукових праць „Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури”, випуск ХХ, Київ - 2008. - С. 212-219.

3. Скальська М.Л. Методологічні засади гештальт-теорії та проблема творчої активності особистості/ М.Л. Скальська // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова, серія 7 „Релігієзнавство. Культура. Філософія.” № 12 (25), - Київ -2007. - С. 70-81.

4. Скальська М.Л. Концепція візуального мислення Р. Арнхейма, в контексті теорії естетичного сприйняття / М.Л. Скальська // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова, серія 7 „Релігієзнавство. Культура. Філософія.” № 15 (28), - Київ -2007. - С. 131-140.

5. Скальська М.Л. Філософсько-антропологічні засади педагогічної майстерності/ М.Л. Скальська // Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції "Методика розвитку і саморозвитку педагогічної майстерності педагогів технічних вищих навчальних закладів України" 27-29 квітня 2009.Івано-Франківськ.-2009.- С.106-107.

6. Скальська М.Л. Естетичні аспекти цивілізаційного процесу/ М.Л. Скальська // Матеріали II міжнародної науково-практичної конференції "Україна в системі сучасних цивілізацій: трансформації держави та громадянського суспільства" 26-27 червня 2008 р. Одеса. -2008. -С.85-87.

7. Скальська М.Л. Теоретичний потенціал гештальт-естетики Рудольфа Арнхейма/ М.Л. Скальська // Матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції "Дні філософського факультету-2008" 16-17 квітня 2008р.-Частина ІУ. Київ. - 2008. - С. 37-38.

8. Скальська М.Л. Взаємозв'язок візуального мислення та пізнання в процесі художнього сприйняття. / М.Л. Скальська // Матеріали наукової конференції "Традиція і культура" 30 листопада-1 грудня 2007. Частина 3. Київ. - С. 42-44.

9. Скальська М.Л. Природа творчої активності в гештальт-психології / М.Л.Скальська // Матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції "Дні філософського факультету-2008" 18-19 квітня 2007р.-Частина ІІ. Київ. - 2007. - С. 43-45.

10. Скальська М.Л. Гештальт-теорія Р.Арнхейма в реаліях мистецької практики / М.Л.Скальська // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій" 21-22 грудня 2006р. Частина ІІ. Київ. 2006.-С.99-102.

Размещено на Allbest.ru