Суперечка та її види: диспут, дебати, дискусія, полеміка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Вінницький соціально-економічний університет "Україна"

Реферат

тема: Суперечка та її види: диспут, дебати, дискусія, полеміка

Студента (ки):

Головачової А. А.

група ПС- 11-14

Вінниця 2015

Вступ

Суперечка, полеміка займають важливе місце в житті суспільства і кожної людини, адже постійно супроводжують її з дитинства до старості. У суперечці, в ході обговорення важливих життєвих проблем її учасники прагнуть переконати один одного в правильності своїх поглядів, захищають, відстоюють і доводять істинність своїх суджень, відкидають ті погляди і судження, які вони вважають помилковими.

Багато в яких ситуаціях суперечка виявляє розмаїтість точок зору, дає нову конструктивну інформацію у пошуках альтернативного варіанта. Але хтось каже: "У суперечці народжується істина!", а інші мають думку: "Істина в кожного своя".

В умовах демократії і гласності, плюралізму думок, розходження позицій, взаємна критика - явища зовсім нормальні. Адже кожна людина має свій життєвий досвід, світоглядні установки, різний рівень культури, виховання, особливості характеру і психології, моральні цінності. Звідси і різноманітні оцінки соціальних процесів і історичних подій, своє бачення світу. Однак, як показує практика, багато хто в нашому суспільстві не вміють вести суперечку, не мають культури полеміки, не вміють вести аргументований діалог, толерантно доводити свою точку зору. Суперечка у таких випадках перетворюється в перепалку, полеміка переходить в особисті образи, у моральне приниження опонента, а слушні пропозиції викликають вибух негативних емоцій.

У цивілізованому суспільстві в прагненні до істини кожна людина повинна мати право на волю думок, свої висловлення на взаємну конструктивну критику. Гарними є слова Вольтера, які не можна тут не згадати: "Я ненавиджу Вашу думку, - писав він, - але я вмру за те, щоб Ви мали право її висловити".

1. Поняття суперечки

Суперечку можна визначити як процес обміну протилежними думками.

Будь-яка суперечка передбачає зіткнення думок або позицій. Кожна сторона активно відстоює свою власну точку зору і намагається розкритикувати точку зору супротивника. Якщо немає такого зіткнення думок, то немає і самого спору, а є якась інша форма комунікації. Так, наприклад, проповідь, молитва, лекція, доповідь не є суперечками. Якщо аргументація з приводу якогось питання спрямована на людей, які нейтрально або позитивно (тобто некритично) ставляться до неї, то немає ніяких підстав вважати цю комунікативну ситуацію суперечкою.

Феномен суперечки вперше стали досліджувати давньогрецькі філософи. Саме в Давній Греції виникло вчення (теорія) про структуру, функції, різновиди, правила ведення суперечок й умови досягнення істини або згоди між її учасниками, яке отримало назву "еристика".

З логічного погляду суперечка починається тоді, коли учасники дискурсу обговорюють певне твердження, - спірне, неоднозначне за значенням істинності. Відповідно, виникають доводи - "за" і "проти". Зокрема:

Суб'єкти комунікацій висловлюють власні судження (думки, погляди), свою "правду", але немає об'єктивної істини. Ніхто не буде сперечатися з приводу твердження "Земля обертається навколо Сонця" або "Усі собаки гавкають". А ось "Існує справедливість у соціальному світі" або "Не існує справедливості у соціальному світі" - привід для суперечки. Оскільки у кожної людини може бути своя "правда", власна думка, то вона намагається її відстоювати, а інший співрозмовник буде відстоювати свою "правду", власну думку.

В процесі обміну думок виникає антиномія, - теза й антитеза, кожну з яких можна доводити як істинність. Один співрозмовник доводить тезу А, інший, який не погоджується з цією тезою, - антитезу не-А. Наприклад, у наш час актуальна антиномія: "Генетично модифіковані продукти (ГМО) шкідливі для здоров'я людини" (А) і "Генетично модифіковані продукти (ГМО) не шкідливі для здоров'я людини" (не-А). Тому фахівці, обговорюючи проблеми ГМО, наводять аргументи для обґрунтування істинності цієї тези чи її антитези.

Окремі суб'єкти діють не в правовому або моральному полі (порушують закони права та моралі, правила суспільного життя). Ці суб'єкти починають виправдовуватися, а інші звинувачують їх у порушенні законів.

Деякі суб'єкти протиставляють себе іншим, відстоюючи власні інтереси, погляди, наміри, не звертаючи увагу на інтереси, думки, наміри інших.

Окремі суб'єкти дуже категоричні в міркуваннях, коли вважають, що лише вони мислять правильно, а інші- ні (протилежну сторону це дратує).

Декотрі суб'єкти - "правдолюбці" й кажуть лише правду, а інші постійно брешуть, і ці "брехуни" намагаються навіяти іншим, що вони не брешуть.

До основних факторів, які впливають на характер суперечності і його особливості, відносять: мету спору, соціальну значимість предмету спору, кількість учасників, форму проведення спору.

Відомо, що люди, вступаючи в спір, переслідують далеко не однакові цілі, керуються різними мотивами. За метою розрізняють наступні види:

- суперечність задля досягнення істини;

- задля переконання кого-небудь;

- задля перемоги;

- суперечність заради суперечності.

Суперечність заради істини набуває характеру особливої краси, вона може дати насолоду і задоволення учасникам спору. Поширюються знання про предмет спору, з'являється певність і можливість з'ясування істини, зміцнюється віра у власні інтелектуальні можливості. В результаті такої розумової боротьби людина почуває себе піднесеною і загалом краще. Якщо потрібно відступати, здавати позиції, відмовитися від захисту думки, то неприємне відчуття від поразки відпадає на задній план.

Метою спору буває не дослідження, не переконання, а перемога. Причому домагаються її з різних мотивів. Одні вважають, що відстоюють праве діло, захищають суспільні інтереси. Вони переконані в своїй правоті і до кінця залишаються на принципових позиціях. Іншим перемога потрібна для самоствердження. Тому для них дуже важливий успіх в спорі, визнання своїх інтелектуальних або ораторських здібностей. Треті просто полюбляють перемагати.

Досить часто зустрічається і спуперечка заради суперечки. Для таких людей байдуже, про що сперечатися, навіщо сперечатися. Їм важливо блиснути красномовством. Якщо ви будете заперечувати будь-яке положення, вони обов'язково почнуть його захищати. Таких людей можна нерідко зустріти серед молоді.

За кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань, виділяють три види суперечностей:

суперечку-монолог (людина сперечається сама з собою, це так званий внутрішній спір);

суперечку-діалог (сперечаються дві особи);

суперечку-полілог (спір ведеться кількома особами).

У свою чергу суперечка-полілог може бути:

масовою (усі присутні беруть участь в ній);

груповою (спірне питання вирішує окрема група осіб у присутності всіх учасників).

І, нарешті, за способом ведення боротьби думок суперечки поділяють на:

усні;

письмові.

Усна форма суперечки передбачає безпосереднє спілкування конкретних осіб. Такі суперечки, як правило, обмежені за часом і замкнені в просторі: проводяться на конференціях, засіданнях, заняттях тощо.

Письмова форма суперечки передбачає опосередковане спілкування учасників спору в письмовому вигляді. Такі суперечки більш тривалі за часом, ніж усні.

Отже, суперечка - це комунікативна ситуація, де наявне активне ставлення до позиції співрозмовника, що виражається в її критичній оцінці.

2. Обов'язкові складові суперечки

Обов'язковими учасниками суперечки є пропонент, опонент і аудиторія.

Пропонент - це той, хто висуває, обстоює деяку тезу. Без пропонента не може бути ані спору, ані аргументативного процесу, оскільки спірні питання не виникають самі собою, вони повинні бути кимось сформульовані і поставлені на обговорення. Пропонент може висловлювати власну думку або представляти колективну позицію з того чи іншого питання.

Опонент - другий обов'язковий учасник суперечки. Це той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, яку висунув пропонент. Опонент може бути безпосередньо присутнім і особисто брати участь у спорі. Але може бути й така ситуація, коли опонент безпосередньо не бере участі в аргументативному процесі.

Може бути також наявною аудиторія.

Аудиторія - третій, колективний суб'єкт суперечки. Це не пасивна маса людей, а колектив, який має свої переконання, свої позиції, точки зору з приводу питання, що обговорюється. Якщо вона наявна, то є основним об'єктом аргументативного впливу в спорі.

Види суперечок

Існують різні види суперечки. Суперечка містить у собі як різновид диспут, дискусію, полеміку і виступає стосовно них як родове поняття.

3. Поняття дискусії. Основні правила ведення дискусії

Дискусією (вiд лат. discussio - дослідження, розгляд) - називають такий публічний спір, метою якого є з'ясування і зіставлення різних точок зору, пошук, виявлення істинної думки, знаходження правильного рішення спірного питання. Дискусія вважається ефективним засобом переконання, бо її учасники самі приходять до того або іншого висновку.

Учасники дискусії, зіставляючи суперечливі судження, намагаються прийти до єдиної думки, знайти загальне рішення, встановити істину.

Основні правила дискусії:

Всі відкрито висловлюють свої думки.

Всі точки зору повинні поважатися.

Слухайте інших не перебиваючи.

Не говоріть занадто довго та занадто часто.

Водночас говорить лише одна особа.

Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

Не критикуйте інших.

Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

4. Диспут. Мета і структура

Диспут (вiд лат. disputare - розмiрковувати, розбирати) - це публiчне обговорення тiєї чи iншої важливої для присутнiх проблеми, яке, як правило, завчасно готується.

Обравши тему для диспуту i визначивши основнi питання, його учасники мають можливість i час для вивчення лiтератури, певного досвiду, для проведення спостережень чи дослiдiв.

Специфiка диспуту як методу i форми дiалогiчної дiяльностi- це нагромадження й використання грунтовних засобiв i аргументiв для доведення правомiрностi своїх поглядiв, залучення для цiєї мети наукових теорiй i положень з рiзних галузей науки, творiв лiтератури i мистецтва.

Мета диспуту суттєво не вiдрiзняється вiд мети iнших дiалогiчних методiв - це пошук iстини шляхом розв'язання проблеми або окремих її аспектiв, розвиток творчих здiбностей i умiнь. Але для досягнення цiєї мети мобiлiзуються бiльшi резерви - iнформацiйнi, психологiчнi, часовi.

Диспут багато в чому близький до евристичної бесiди, але на диспутi розглядаються бiльш актуальнi для його учасникiв проблеми. Тому й вiдбуваються диспути на бiльш високiй емоцiйнiй нотi.

Необхiднi й достатнi структурні елементи диспуту такі:

Колективний чи груповий пошук теми диспуту i визначення орієнтовних питань, що пропонуються для обговорення.

Другий етап - пiдготовча робота, розподiл ролей для майбутнього змагання. Це можуть бути "дослiдники", "ерудити", "опоненти", "консультанти", "експерти", "оглядачi".

Пiдготовка до диспуту. Йде вивчення лiтератури, проводяться опитування, анкетування, окремi "ерудити", "консультанти", "оглядачi" та iншi учасники за бажанням об'єднуються у групи, обирають органiзаторiв.

Основний етап - проведення диспуту. Ведучий (педагог) або ведучi (найбiльш ерудованi й авторитетнi учнi, студенти) оголошують вступне слово про актуальнiсть i складнiсть обраної проблеми, про пiдготовчу роботу до диспуту. Надається слово "дослiдникам", "ерудитам", "опонентам".

На завершальному етапi ведучий пiдводить пiдсумки. Вони, як правило, вiдбивають те спiльне, до чого прийшли учасники дискусiї, у чому переконалися. Пiдсумковi думки нi в якому разi не можуть бути лише думкою ведучого. Звичайно, на диспутi не приймається нiякого рiшення, обов'язкового для виконання. Пiдсумки дискусiї можуть мати синтезуючий характер, але аж нiяк не "заперечуючий". Дуже важлива та емоцiйна нота, на якiй завершується диспут. Якою б складною, драматичною, гострою не була дискусiя, висновок повинен бути оптимiстичним, таким, що сповнює надiєю на те, що розв'язання проблеми нам пiд силу.

5. Дебати

Дебати (франц. - суперечка) - це суперечки, які виникають при обговоренні доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях тощо.

Мета учасника дебатів - переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний.

Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасники дискусії вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти й доводи в свою підтримку.

Учасникам треба пояснити користь від участі в дебатах: набуття навичок знаходити переконливі докази для супротивника, що не поділяє ваші переконання; вміння розуміти і поважати право інших на особисті переконання.

суперечка диспут полеміка дискусія

6. Полеміка

Полеміка (від грецьк. роlemikos - ворожий, войовничий) - це суперечка, в якій є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і думок. У зв'язку з цим її можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з якогось питання, як публічну суперечку з метою захисту, відстоювання своєї точки зору і спростування протилежної.

Із цього визначення випливає суттєва різниця між полемікою, з одного боку, та дискусією - з іншого. Якщо учасники дискусії або диспуту, відстоюючи протилежні думки, намагаються дійти консенсусу, якоїсь єдиної думки, знайти спільне рішення, встановити істину, то мета полеміки зовсім інша. Тут потрібно отримати перемогу над супротивником, відстояти і захистити свою власну позицію. Прийоми, які застосовуються в полеміці, повинні бути коректними, однак у практиці сучасної комунікації в подібного типу суперечках часто застосовуються також некоректні прийоми.

Але немає сенсу заперечувати проти присутності окремих елементів полеміки в будь-якому дiалогiчному методі. Якщо хтось чітко, аргументовано, достойно обстоює свою думку i не погоджується з її альтернативою, то завдання педагога - не в тому, щоб примусити його відмовитися від своєї позиції, а в тому, щоб кожна із сторін, що сперечається, уважно, без запальної непримиренності вислухала й зрозуміла протилежну думку, не поспішала її відкинути, скористалася певним елементом позиції опонента. При цьому корисно взяти до уваги слушну думку філософа: iсторiя ще не знає прикладів, щоб наші опоненти в усьому помилялися.

Висновок

Важливе місце в організації суперечки має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.

Людина, яка вступає в суперечку повинна завжди діяти, грунтуючись на логіці і мисленні, а не на почуттях та емоціях, не зважаючи на те, в якій саме суперечці вона приймає участь: в дискусії, в полеміці чи в дебатах.

Список використаної літератури

1. Анцупов А. Я., Шипілов А. І. "Конфліктологія". - СПБ. 2007.

2. Андрєєв В. І. "Конфліктологія". - М., 1995.

3. Поварнін С. І. "Суперечка: про теорію і практику спору". - СПб, 1996.

4. Емельянов С. М. "Практикум з конфліктології". - СПБ. 2004.

Размещено на Allbest.ru