Етикет юриста

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Моральна культура є важливою складовою загальнолюдської культури і відіграє важливу роль в життєдіяльності людини. Моральна культура є загальнолюдською моральною цінністю, тому що її вимоги мають загальне і необхідне для людства значення. Етикет -- складова зовнішньої культури окремої людини і суспільства, в якому вона живе. Загальноприйняті норми моралі є моральною основою етикету. Службовий етикет -- це сукупність найбільш доцільних правил поведінки людей на виробництві, у трудовому колективі. У будь-якому колективі поведінка його керівника є взірцем для всіх працівників. Службова етика та етикет на практиці проявляються в єдності і є основою культури поведінки й спілкування.



1. Моральна культура спілкування як складова загальнолюдської культури

"...Особистості людей не входять готовими у цей світ, а є продуктами культури і обставин, як і спадковості", -- пише філософ К. Ламонт у книзі "Ілюзія безсмертя". Справді, вже в ранньому віці в дитині закладаються основи її культури, зокрема культури поведінки та спілкування. Маючи такий базис, людина протягом свого життя прагне підвищувати свою культуру. До цього її стимулює бажання постійно відкривати для себе щось нове в навколишньому світі з тим, щоб адекватно в ньому орієнтуватися. Базис особистісної культури відповідає загальнолюдським духовним цінностям, які непідвласні часові й є надбанням усіх людей, бо створені протягом усієї історії людства. Тому те, що ми називаємо культурою, є людяність світу, зашифрована в усьому багатстві цінностей, норм, традицій, звичаїв тощо. І саме це нагромаджене людством багатство кожна окрема людина може й хоче зробити своїм надбанням.

Культура, до якої людина долучається з дитинства, багатогранна. Це художня культура, культура життєвого самовизначення, економічна культура, культура праці, культура політична та правова, інтелектуальна та моральна, екологічна та фізична, культура спілкування та сімейних взаємин. Аналіз свідчить, що саме культура спілкування тісно переплітається з усіма іншими компонентами, а культура психічної діяльності безпосередньо пов'язана з культурою життя особистості загалом.

Чим вища у людини загальна культура, тим вища моральна та психологічна культура її спілкування. Чим менше людина взяла для себе від загальнолюдської культури, тим менше в неї розвинута мотивація до гуманних, доброзичливих взаємин з іншими, тим менше вона користується загальноприйнятими нормами поведінки і тим менше готова до підвищення своєї культури загалом.

Важливою складовою загальнолюдської культури є моральна культура, яка відіграє значну роль в життєдіяльності людини. Розкриваючись у реальних діях і вчинках людей, у яких втілюються їхні прагнення, цілі, внутрішні потреби та інтереси, моральна культура облагороджує особистість, є стимулом, внутрішнім регулятором значущої діяльності людини, матеріальною силою, чинником загальнолюдського прогресу. З одного боку, моральна культура відбиває моральний аспект (цінність) культури, з іншого -- є "культурою" в моралі. Т Ті два аспекти виступають в єдності. Моральна культура є загальнолюдською моральною цінністю, тому що її вимоги мають спільне й необхідне для людства значення.

Етикет як сукупність правил поведінки людини

Культура спілкування має не тільки внутрішню (моральну, психологічну), а й зовнішню сторону -- етикет, норми якого досить значущі в моральному плані. Людина, спілкуючись відповідно до загальноприйнятих норм і правил, демонструє свою готовність зважати на ту спільноту людей, серед яких вона живе. службовий етикет юрист спілкування

Етикет -- це сукупність правил поведінки, які регулюють зовні тині прояви людських стосунків (ставлення до інших людей, форми звертання, поведінку, манери тощо). Етикет містить вимоги, які набувають характеру більш-менш регламентованого церемоніалу і для дотримання яких особливе значення має певна форма поведінки. Етикет, як правило, відбиває певні моральні принципи, притаманні суспільству, й певною мірою стає ритуалом. Водночас етикет має суто зовнішню, часом відірвану від морального змісту форму, яка має суворо канонізований характер. Він визначається системою детально розроблених правил чемності, чітко класифікує правила поведінки з представниками різних класів і прошарків, з посадовими особами (відповідно до їхнього рангу), а також правила поведінки в певних місцях. Проте якщо за суворим дотриманням правил етикету криється недоброзичливе ставлення до інших, то він стає формою лицемірства.

Гідна поведінка людини цінувалася ще в античному суспільстві. Однак греки вважали, що людина може поводитися добре лише тоді, коли вона має певні моральні якості, гармонію "духу та тіла" (за Платоном), зовнішнього та внутрішнього. Проте зовнішня поведінка людини, що відповідає нормам етикету та правилам доброго тону, тільки тоді набуває особистісного смислу, якщо в основі її лежать моральні мотиви. Пристойна поведінка -- результат осмисленого ставлення до власних вчинків, відповідальності за їх наслідки. Не випадково видатні гуманісти минулого про етикет говорили так: "Хороші манери складаються з дрібних самопожертв" (Р. Емерсон);

"Поведінка -- це дзеркало, в якому кожен показує свій образ" (Й.-В. Гете); "Спілкуючись з людьми, думай не про свою користь, а про користь того, з ким спілкуєшся, і не про те, як ти будеш судити про нього, а як він буде судити про тебе" (Л. Толстой); "У будь-якому дрібному, навіть незначному, непримітному вчинку вже виявляється весь наш характер: дурень і входить і виходить, і сідає і встає з місця, і мовчить і посувається інакше, аніж розумна людина" (Ж. де Лабрюйєр).

Етикет наслідує кращі моральні принципи, норми, звичаї, традиції поведінки та культуру спілкування всіх народів. Вони є загальнолюдськими або притаманними певному народові. Наприклад, японець, як правило, у спілкуванні не вживає заперечення "ні". Те, як він вклоняється під час зустрічі, залежить від статусу особи, з якою він вітається: чим вищий статус особи, тим нижчим буде уклін. Деякі з правил етикету, що спочатку були звичаєм лише одного народу, поступово стають надбанням усього людства (наприклад, з Древнього Китаю та Японії -- прояв поваги до старших за віком людей, з Древнього Риму -- звичай гостинності).

В Америці у 1946 році було створено Інститут етикету. Його заснувала Емілія Поуст, "перша дама етикету", як її назвали тоді. Цей інститут мав на меті зберегти традиції, розвинути нові форми поведінки та поширити їх у суспільстві. Створивши нормативний курс етикету, Емілія Поуст постійно вдосконалювала його, аналізуючи нові явища ділового життя, нові форми поведінки людини в бізнесі й суспільстві. Тим самим вона констатувала, що етикет, як і саме життя, є постійно змінюваною системою, а не чимось застиглим, встановленим раз і назавжди. її рекомендації щодо ролі етикету в діловому житті стали поширюватися і поза межі Америки. У різних країнах стали приділяти дедалі більше уваги етикету, аби досягти успіху в переговорах, залучити клієнтів до ділових стосунків, створити привабливий імідж.

В Україні письмові настанови про те, як слід поводитись у суспільстві, з'явилися майже одночасно з розвитком писемності. Звичайно, на зовнішні форми поведінки людей, їхні манери та уподобання, поведінку в оточенні інших впливали умови життя. Тому й правила поведінки та етикету різнилися, скажімо, в дворянському колі та селянській хаті. Дворянських дітей з дитячих років вчили етикету гувернери. Правила доброго тону нерідко були творчістю самих людей, штучно привнесеними, а тому їх треба було спеціально вивчати. Водночас правила пристойної поведінки, що зародилися в надрах загальнолюдської культури, були притаманні всім людям і передавалися з покоління в покоління.

Моральні основи етикету

Моральною основою етикету є правила співжиття людей, які їм забезпечують умови для нормальної громадської та особистої життєдіяльності. Ці норми виражають природне прагнення людини до встановлення з іншими справді людських стосунків, що базуються на взаємоповазі, гуманності та справедливості. Причому саме спілкування між людьми сприяє їхній здатності відчувати та співчувати, переживати та співпереживати, бути совісними, милосердними, доброчесними та порядними. Завдяки соціальному та моральному прогресу відбувся перехід від ритуалізованого стереотипу поведінки до розвиненої раціоналізованої мотивації, де головну роль відіграє моральна рефлексія, тобто осмислення своїх дій та вчинків.

Правила етикету залежать від певних сторін моральної культури особистості. Вони значною мірою відбивають її суть, тобто мотиви, потреби, цілі, установки тощо. Крім того, моральна сторона етикету тісно пов'язана з естетичною.

Безпосередньо з мораллю пов'язані такі норми етикету, як ввічливість (уміння поводитися чемно), тактовність (уміння дотримуватися певної міри у відносинах з людьми), коректність (уміння поводитися, не принижуючи гідність інших), вихованість (уміння поводитись пристойно будь-де). Часом чуємо, що якусь людину називають інтелігентною чи порядною. Ця людина має начебто внутрішню межу, яку не може переступити, вона за будь-яких умов (незалежно від статі, віку, посади і т. ін.) не втратить рівноваги, далека від зарозумілості, пихатості, роздратованості, вередливості, уникатиме таких ситуацій, коли можна принизити підлеглого, буде з ним ввічливою, тактовною, коректною, ніколи не виявить брутальності. Інтелігентність -- це категорія моральна, рівень якої визначається не освітою, а культурою.

Людина протягом життя перебуває "у стані становлення", розвитку. Ще в дитинстві вона засвоює певні моральні норми та правила етикету. Проте потім її поведінка змінюється залежно від умов життя. Певною мірою це залежить також від індивідуальних особливостей людини -- темпераменту, характеру, здібностей.

Той, хто не сприйняв етичних норм і правил етикету, не засвоїв техніку гуманного спілкування, стає мікроагресором; припускаючись грубощів, може легко принизити іншого, спрямовує на нього своє роздратування. Такі люди можуть, врешті-решт, стати соціальне небезпечними.

Звичайно, критерії поведінки людини закладаються в певному середовищі, залежать від способу її життя. Проте більшість норм і правил сучасного етикету мають універсальний, загальнолюдський характер, поширюються на всі соціальні групи й прошарки в суспільстві.

При універсальному характері етикету є певні особливості його прояву в сім'ї, в громадських місцях, на роботі. Далі розглянемо особливості службового етикету в єдності зі службовою етикою, оскільки лише за такої умови вони є плідними, бо сприяють ефективності взаємодії керівника і підлеглих, співробітників між собою, працівників будь-якої установи з клієнтами.

Службовий етикет і його правила

Оскільки ми розглядаємо проблему ділового спілкування, то з усього кола питань про етикет виберемо правила, що стосуються сфери службових взаємовідносин.

Службовий етикет -- це сукупність найдоцільніших правил поведінки людей на виробництві, у будь-якій організації (тут і далі під словом "організація" в сучасній етиці, психології, науці управління розуміють будь-які форми спільної діяльності людей -- фірму, завод, установу, інститут, концерн, фабрику тощо), що стосуються всіх їх членів. Дотримання правил і вимог етикету є обов'язковим для всіх, адже це сприяє створенню сприятливого клімату для людей, зайнятих процесом виробництва. Доведено, що добрий настрій позитивно впливає як на здоров'я людини, так і на продуктивність її праці. Не випадково великі фірми та корпорації створюють власні Кодекси честі чи Правила поведінки, в яких обумовлюють етичні норми взаємовідносин і правила етикету службовців.

У книзі англійських консультантів з управління М. Вудкока та Д. Френсіса наводиться такий епізод з роботи однієї англійської компанії: "Атмосфера засідання була складною і напруженою. Присутні на ньому керівники підрозділів були розгублені. Вони сподівалися, що їхня філія дасть великий прибуток, але натомість зазнали істотних збитків. Виконавчий директор філії сказав: "Наше становище гіршим вже не може бути. Я готовий розірвати винних, але все ж, мабуть, треба проаналізувати проблему. У чому наші помилки?" Один із присутніх відповів: "Річ у тім, що ми погано організовані, а у взаєминах колег недостатньо щирості та відкритості, порушуються етичні норми". Усі присутні погодилися, що етичні та соціально-психологічні проблеми керівництво філії не розв'язувало. Щоб забезпечити стабільні прибутки, усі мають працювати як одне ціле, а не як зібрання окремих особистостей; крім того, всі повинні виконувати встановлені етичні правила поведінки на службі". Цей приклад свідчить, що в міру того, як ускладнюються виробничі завдання, що їх доводиться розв'язувати підприємствам, їх керівники дедалі більше розуміють, що поведінка працівників незалежно від посади має регулюватися загальноприйнятими етичними нормами, встановленими правилами службового етикету.

Правила поведінки службовців

На роботі людина проводить більшу частину свого життя, а відтак їй приємніше працювати там, де панує взаємоповага й усі дотримуються етичних норм і правил етикету. У службових стосунках доречною формою спілкування є звертання до всіх на "Ви". Вихований співробітник зажди пропустить жінку поперед себе, притримає перед нею двері. Якщо вони в рівних умовах, чоловік не сідатиме, якщо жінка стоїть. У гардеробі чоловік допоможе жінці одягтися, хоч у службових умовах він цього може й не робити. Жінка на роботі також має дотримуватися певних правил (зокрема, на робочому столі повинні бути лише речі, потрібні для роботи). Чепуритися краще в спеціально встановленому місці, а не в кабінеті, де знаходяться колеги, а тим більше клієнти.

Інтелігентна людина, помітивши помилку, якої припустився інший працівник, вкаже на неї тактовно та доброзичливо, до того ж наодинці. Краще, коли людина ставитиметься нетерпляче не до чужих, а до власних помилок -- у цьому разі буде менше підстав для неприязні співробітників, для виникнення конфліктів.

У багатьох зарубіжних фірмах багато уваги приділяється саме створенню сприятливого морально-психологічного клімату шляхом упровадження і дотримання певних правил етикету. У багатьох японських фірмах, офісах усі працівники сидять обличчям одне до одного, аби легше було спілкуватися. У цьому самому приміщенні працює їхній керівник, з яким у таких умовах легше розв'язувати ділові проблеми. Керівники та пересічні працівники не мають жодних відмінностей щодо умов праці та відпочинку. Це дає всім відчуття рівноправності.

Багато великих фірм і корпорацій на Заході вводять до штатного розкладу психологів та спеціалістів з етики. Тепер це вже норма, а не виняток. Досвід у цьому напрямку США, Німеччини, Японії свідчить, що витрати на морально-психологічну підтримку персоналу є не тільки об'єктивно необхідними, а й такими, що окупаються. Для фірми набагато дешевше створити нормальні умови для продуктивної діяльності своїх працівників, аніж компенсувати додаткові витрати на навчання та перепідготовку нових людей або на відшкодування витрат через конфлікти й страйки.

Останнім часом знову з'явилися наукові праці, де розглядаються питання організації морально-психологічної підтримки персоналу, цілі, структура та основні вимоги до неї.

Окремі організації в Україні також мають певний досвід організації психологічної підтримки працівників. Проте поки що він упроваджується надто повільно. Більшість керівників не усвідомили необхідності морально-психологічної підтримки людей, не вистачає відповідних методичних розробок, немає коштів для розв'язання цієї проблеми.

Норми поведінки керівника

Звичайно, усі працівники повинні мати загальну культуру, інтелект, порядність.

Але особливе значення має їхній моральний потенціал. Основною етичною вимогою, якої слід дотримуватись у службових взаємовідносинах, є збереження гідності людини незалежно від того, яке місце вона посідає в ієрархічній структурі. Спілкуючись на виробництві, люди часом травмують одне одного, а моральні травми часто-густо страшніші від фізичних.

Одна з японських газет свого часу провела інтерв'ю з президентами великих компаній стосовно того, які якості й стандарти поведінки повинен мати керівник. Було названо такі: широта поглядів і глобальний підхід до проблем; перспективне передбачення та гнучкість; ініціативність і рішучість, особливо в умовах ризику; завзятість у роботі та безперервне навчання. Серед особистісних якостей відзначалися такі: вміння чітко формулювати цілі та установки; готовність вислуховувати думки інших; неупередженість, безкорисливість і лояльність; здатність повністю використовувати можливості підлеглих правильною їх розстановкою та справедливим ставленням до них; особиста привабливість; здатність згуртовувати людей і створювати їм сприятливу атмосферу. Як бачимо, більшість якостей особистості керівника стосується саме моральних вимог. А ці вимоги у практичній діяльності керівника передбачають дотримання ним правил службового етикету.

Керівник перебуває в центрі уваги, його знають усі, про нього говорять усі, з нього беруть приклад інші. Не випадково американці кажуть, що краще витратити десять тисяч доларів на пошуки розумного, вихованого менеджера, який вміє працювати з людьми, аніж потім витрачати сто тисяч доларів через поганого керівника, який не може встановити нормальні стосунки з працівниками та клієнтами.

Керівник не повинен проявляти особистих симпатій чи антипатій, провокувати ситуації, що можуть призвести до міжособистісних ексцесів (пересудів, взаємних випадів, істерик тощо). Вихований, інтелігентний керівник вітається з підлеглими завжди першим. Якщо він зустрічається з жінкою або з людиною, старшою за віком, він також вітається першим. Якщо до керівника в кабінет заходить інша людина, яку він викликав (або навіть не викликав), він пропонує їй присісти. Якщо керівник веде бесіду з підлеглим, він не повинен довго розмовляти по телефону чи мовчки переглядати папери. Якщо розмову закінчено, керівник може першим встати з-за столу, щоб дати це зрозуміти іншому. Керівник не повинен припускатися грубощів, принижувати людську гідність підлеглого.

Якщо керівник пообіцяв щось зробити, то обов'язково і своєчасно це мусить зробити, а якщо ж не виходить, то слід вибачитись і пояснити причину. Керівник повинен завжди пам'ятати, що недоброзичливе або образливе слово боляче вражає людину і вона ще довго через це страждатиме. Саме образа нерідко провокує виникнення конфлікту. Але якщо це вже сталося, то інтелігентна людина-керівник не забуде вибачитися перед підлеглим. Поведінка керівника, його ставлення до роботи та людей є прикладом для підлеглих. Добре, якщо керівник вміє посміхнутись іншому, має почуття гумору, вміє гарно вдягтися, говорить чітко і дохідливе. Якщо керівник не береже свого часу, то його підлеглі ще більше не цінують свого та його часу.

Керівникові доводиться не тільки заохочувати підлеглих до роботи, а й накладати на них стягнення. Якщо він при цьому керується справедливістю, підлеглий -- хоча йому і не подобається бути покараним -- поважатиме керівника. Якщо керівник не вміє слухати підлеглих, то навряд чи вони захочуть звернутися до нього із пропозицією, підтримають його у важкій ситуації.

На ранній стадії створення установи правила поведінки в ній встановлюються легко й просто. Коли діяльність організації розширюється, у ній збільшується кількість працівників і партнерів, з якими встановлюються певні відносини. За таких умов стандарт поведінки керівника має відповідно змінюватися в напрямку деталізації етичних норм і правилз.

Морально-психологічний портрет вітчизняного керівника в Україні ще формується. Риси, які мали так звані номенклатурні керівники за минулих часів, у нових ринкових умовах змінюються. А молоді керівники, які з'явилися після перебудови, працюють методом спроб і помилок, набуваючи власного досвіду. Вже є перші спроби узагальнити якості та стандарти їхньої поведінки, проте етичний бік їхньої роботи, правила етикету у стосунках з підлеглими поки що опрацьовані мало.



2. Службовий етикет як сукупність правил поведінки людини

Етикетом називається сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні прояви людських стосунків, Етикет тісно пов'язаний із життям суспільства. Етикет сприяв розвиткові культури. У етикеті кожного народу збережені форми шанування жінки, культ матері. Перед матір'ю оголювали голову, жінкам дарували квіти, виказували знаки уваги.

Дворяни Росії розглядали етикет як особливу знакову систему, яку вирізняла їх загальної маси росіян.

Етикет як феномен культури демократизувався з часом, а етикетні норми стали невід'ємним компонентом способу життя (в побуті, на роботі, у громадських місцях) вихованої людини.

Службовий етикет -- це сукупність найдоцільнішіх правил поведінки людей у трудових колективах. Ці правила зумовлені найважливішими принципами загальнолюдської моралі й моральності.

Не секрет, що на роботі кожна людина є об'єктом уваги колег, відвідувачів, які звертають увагу на її привітання, уміння запитувати, слухати, виявляти пошану до інших тощо.

"У будь-якому дрібному, навіть незначному, непримітному вчинку вже виявляється наш характер: дурень і входить, і виходить, і сідає, і встає з місця, і мовчить, і посувається інакше, аніж розумна людина," -- писав Ж. де Лабрюйєр .

Дотримання правил і вимог службового етикету є обов'язковим для всіх: і керівників, і підлеглих. Так, на службі люди зазвичай звертаються один до одного на "Ви", поводяться чемно, намагаються бути чемними і коректними.

На світських раундах, за правилами етикету, розмовляють про приємні і цікаві речі, не обговорюють особисте життя, зовнішність присутніх, ділові проблеми, намагаються усміхатися.

Етикет -- це мова символів. Людина повинна використовувати його з метою краще взаємодіяти з іншими (колегами, партнерами).

Правила і вимоги службового етикету мають сприяти створенню здорового морально-психічного клімату і піднесенню настрою, підвищенню продуктивності праці. Учені радять:

керівникові:

* намагатися робити зауваження підлеглим віч-на-віч;

* навчитися заохочувати підлеглих;

* визнавати свої помилки;

* уміти карати;

* не сперечатися через дрібниці;

* бути доброзичливим, делікатним; усім співробітникам:

-- володіти загальною культурою;

-- порядно ставитися до інших;

-- поважати людську гідність колег;

-- не лицемірити, не брехати;

-- бути ввічливими;

-- свої негаразди, прикрощі залишати за межами установи;

-- бути доброзичливими, сумлінними, шанобливими, тактовними, делікатними;

-- уміти висловлювати співчуття.

Службовий етикет передбачає і правила поведінки з клієнтами та партнерами по бізнесу.

Етикет службових взаємин зобов'язує:

* бути ввічливим до всіх клієнтів (думка кожного клієнта впливає на імідж фірми, установи);

* зустрічі починати вчасно;

* на всі дзвінки і листи клієнтів вчасно давати відповіді;

* прийняті рішення виконувати у зазначені терміни;

* працівників бути в гарному і охайному одязі.

Усе це сприятиме надійним і довготривалим взаєминам із клієнтами, зростанню прибутків фірми.

Службовий етикет передбачає стосунки з іноземцями. Для ділового спілкування з ними потрібно добре знати звичаї, традиції країни, представником якої є ваш партнер, а також прийняті там правила етикету.

Але слід пам'ятати, що одним із найважливіших принципів закордонного ділового етикету є підтримка чесних і шанобливих відносин із партнером.

3. Службовий етикет юриста

Етикет - стійкий порядок поведінки, що виражає зовнішнє зміст принципів моралі і складається з правил ввічливого поводження в суспільстві (манери, одяг та ін.) Стійкий порядок поведінки означає сукупність усталених правил поведінки, що стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей. Ритуальні форми етикету мають місце у сфері дипломатичних відносин (дотримання так званого дипломатичного протоколу).

Службовий етикет юриста - стійкий порядок поведінки юриста при виконанні службових повноважень (напр., вирішенні юридичної справи), що виражає зовнішнє зміст принципів моралі і складається з правил ввічливого поводження в суспільстві (манери, форми звертання і вітання, одяг та ін).

Етикет має правила, які одягнені в конкретні форми, що представляють собою єдність двох сторін: етичної (прояв турботи, поваги та ін) і естетичної (краса, витонченість поведінки).

Вимоги етикету в юридичній практиці набувають особливого значення, так як є суворо регламентованим церемоніалом, де певні офіційні форми поведінки юриста не повинні виходити за межі жорстко встановлених рамок. Він виражається в системі правил чемності, чітко класифікує правила поводження з посадовими особами відповідно до їх рангом (до кого як слід звернутися, кого як має титулувати), правил поведінки в різних колах.

Суворе дотримання правил службового етикету - важлива умова високої етичної та естетичної культури поведінки юриста.

Специфіка юридичної діяльності така, що юристу щодня доводиться зіштовхуватися з великою кількістю людей і тому дуже важко вибрати правила поведінки з кожним. Реальні обставини настільки різноманітні, що ніякі правила і норми не в змозі охопити їх повністю. Однак можна виділити головні з них, якими повинен керуватися юрист під час здійснення своєї професійної роботи.

Основні етико-естетичні принципи взаємовідносин між юристом та іншими учасниками вирішення юридичної справи: · Почуття такту - почуття емоційного співпереживання з кожним з учасників вирішення юридичної справи; · Почуття такту допомагає визначити належну міру у виразах і вчинках. Такт передбачає уважне ставлення до особистості співрозмовника, вміння юриста коректно обійти по можливості питання, які можуть викликати незручність у оточуючих.

Важливо постійно пам'ятати, що дотримання етикету і прояв такту - невід'ємна частина духовної культури юриста як службової особи, тим більше особистості керівника. У цьому сенсі керівник повинен бути зразком для своїх підлеглих, так як грубість і нестриманість упускає не тільки його авторитет, а й породжує конфліктні ситуації в колективі.

Почуття такту має виявлятися в різних формах ділового спілкування юриста: · Повсякденне службове спілкування (прийом відвідувачів, відвідування громадян за місцем проживання, участь у нарадах, засіданнях і т.д.); · Специфічні форми службового спілкування (керівник і підлеглі, між колегами); · Екстремальні форми спілкування (під час обшуку, затримання тощо); · Невербальні і неспецифічні форми спілкування (телефон, ділове листування, виступи по радіо, телебаченню і т.п.).

Ці та інші форми ділового спілкування юриста вимагають своїх принципів, правил і норм, які розкривають і доповнюють відчуття такту.

Коректність - стриманість у словах і манерах, виключення безглуздих питань, надмірної наполегливості і т.п. Ввічливість - зовнішній прояв доброзичливості, звертання по імені та по батькові, душевне розташування. Люб'язність - готовність надати послугу тому, хто цього потребує. Точність - своєчасність виконання обіцяного або дорученої справи. Висока самоорганізованість - планування діяльності та дії, спрямовані на виконання плану та ін. Головне, щоб за суворим дотриманням етикету не було прихованого неповаги, недоброзичливості до людей. Якщо етикет буде мати суто зовнішню, відірвану від свого морального змісту, форму, суворо канонізований характер, він перетворитися на офіційну форму лицемірства.

4. Форми прояву естетичної культури юриста

Форми прояву естетичної культури юриста - це система естетичних вимог, що висуваються до зовнішньої сторони діяльності юриста, його зовнішнього вигляду і манерам поведінки.

Форми прояву естетичної культури юриста - показник його естетичного смаку, ідеалів.

У професійній діяльності юриста істотне значення мають манери поведінки, пов'язані з його психофізіологічними особливостями і є невербальними (не словесними) засобами спілкування: · Мовні (голос, його тембр, інтонація); · Рухові (міміка, жести, рухи тіла); · Слухові (вміння слухати і чути); · Зорові (погляд).

Будь-яка людина, прийшовши на прийом до юриста, намагається психологічно оцінити свого співрозмовника. Від цього залежить, як правило, його поведінка і бажання допомогти в ході розгляду справи. Манери поведінки як форма прояву естетичної культури (мовні, рухові, слухові, зорові) сприяють встановленню психологічного контакту між учасниками юридичного процесу.

У процесі розгляду юридичної справи юристу важливо вміти розпізнавати риси характеру різних людей, їх смаки і нахили, почуття і наміри, домінуюче стан психіки за манерами поведінки - міміці обличчя, жестам і рухам.

Завдяки цьому юрист отримує можливість своєчасно сформувати об'єктивне судження про конкретної особистості, про її можливі дії, рішення і вибративідповідну тактику і стратегію у взаєминах. З іншого боку, манери поведінки самого юриста знаходяться під постійною увагою оточуючих його осіб.

За міміці обличчя можна визначити багато емоції, тому юристу, якщо є така можливість, краще спілкуватися з усіма зацікавленими у справі особами безпосередньо, а не по телефону. Це пов'язано з тим, що нерідко по обличчю людини ми дізнаємося більше, ніж з його слів. Мова жестів і тілесних рухів володіє не меншою інформованістю для спостережливої ??людини, ніж міміка.

На міжособистісне спілкування в юридичній практиці дуже сильно впливає те, як виявляється в жестах юриста його зацікавленість.

Найлегше розпізнаються позитивні емоції - радість, захоплення, здивування. Найважче розпізнати негативні емоції - печаль, гнів, роздратування, огиду. Голос є настільки ж характерною рисою людини, як відбитки пальців. Говорити можна голосно чи тихо, гнівно або люб'язно, заспокійливо або дратівливо. З інтонації, тембру голосу можна багато чого довідатися про людину. Нерідко одна тільки манера розмов справляє на співрозмовника таке ж враження, як і розумні, слушні вчинки.

Важливою особливістю голоси є те, що багато людей висловлюючи свої думки, як правило, розмірковують над змістом своїх слів, а не над способом їх викладу. Тому голос слід відносити до первинних проявів людством природи.

Швидкість мови відповідає пануючому станом темпераменту людини, її важко штучно змінювати, в кращому випадку лише на короткий час. Різкі коливанняшвидкості (темпу) мови типові для легко збудливих, невпевнених у собі або недостатньо врівноважених людей (у юристів невпевненість у собі найчастіше може бути викликана недостатньою кваліфікацією і відсутністю досвіду).

Для того щоб юристу уникнути зайвої швидкості мови необхідно попередньо працювати над змістом і формою майбутньої розмови, з'ясувати відомості, що стосуються особистості співрозмовника і т.д. Разом з тим специфіка юридичної діяльності полягає в тому, що всі нюанси бесіди заздалегідь неможливо проаналізувати. Тому юристу поряд з ретельною підготовкою висловлювань потрібно передбачати та імпровізацію.

Ясна виклад думок - нерозлучний супутник розуму, найкращий його прикраса, і немає ні одного цінного думки, друга б не виграла, будучи викладена чітко і логічно. Влучність і доречність сказаного слова мають часто вирішальне значення для того поняття, яке їм виражається.

Доброзичливість надає розмови солідність та компетентність. Варто дуже обережно виявляти свою дотепність, як би жваво воно не було, тому що людина, що знаходиться в залежному становищі від юриста, не завжди його оцінить позитивно, а може порахувати его ознакою несерйозності слідчого, адвоката, судді.

Тон і манера розмови мають майже таке ж значення, як і його зміст. Слід звертатися на "ви", уникати занадто різкого тону в судженнях, тому що така манера говорити ображає гордість співрозмовника. По можливості мова юриста повинна бути представлена у простих реченнях. У цьому випадку свідок, підозрюваної і т.д. зможуть краще вловити сенс сказаного, в тому числі і юридичні терміни.

Нерідко розумну, добру мова псують слова-паразити, а також приказки, прислів'я, приказки, що вживаються неодноразово і не до місця. Слід бути обережним з вживанням іноземних слів і виразів: їх значення може бути незрозумілим колезі, клієнтові. Ніколи не слід захищати своїх переконань образливим тоном або підвищенням голосу, як би вони не були справедливі. У житті і в юридичній практиці виникають ситуації, коли потрібно бути твердим у що б то не стало, але навіть у таких випадках помірний тон мови і доброзичливе ставлення до супротивника обов'язкові для юриста-професіонала. Сила аргументу не в силі голосу. а в силі доказів. Для юриста-практика характерним повинно бути вміння вислухати співрозмовника, хоч би якої важливості не була його проблема. Неувага до слів - особистаобраза для говорить, що обов'язково позначиться негативно в майбутньому. Неувага до слів співрозмовника - це і неможливість зробити висновки, упущені дрібниці в розмові, які часто набагато ближче до істини, ніж висновки, зроблені з двох-трьох важливих подій.

У складних випадках життя людина схильна прикидатися, у дрібницях ж постійне вдавання неможливо. Уміння юриста (слідчого, адвоката та ін) уважно вислухати вільну розповідь сприяє отриманню більш повної і достовірної інформації в ході бесіди з клієнтом, обвинуваченим (допиту та ін).

Ні в якому разі не можна прикидатися, що уважно слухаєте. Як би не прикидався слідчий, адвокат, відсутність інтересу або нудьга неминуче проявиться у них у виразі обличчя та жестах. Удавання в екcтpемaльниx умовах сприймається образливо. Неприпустимо, наприклад, під час розмови малювання на папері.

Під час бесіди необхідно повернутися обличчям до що говорить і постійно підтримувати з ним візуальний контакт. Особливі вимоги юрист повинен пред'являти до того, як дивитися на свого співрозмовника. Треба пам'ятати, що наполегливий погляд часто викликає в людей почуття протесту, розглядається як вторгнення в сферу особистих переживань.

Навіть занадто пильний погляд багатьма сприймається як ознака ворожості. Важливо, щоб погляд юриста свідчив про його зацікавленості проблемами людини, який прийшов до нього за наданням правової допомоги.

Тому неприпустимо, коли погляд спрямований у нескінченність "крізь" очі співрозмовника. Такий погляд зазвичай розцінюється як неуважність або як підкреслене неповагу. Велике психологічне значення має погляд юриста в залежності від того, як співвідносяться по висоті стільці (крісла) співрозмовників.

Погляд знизу, особливо при схиленою голові і малої напруженості, говорить про покірність, послужливості. Погляд зверху вниз при відкинутою назад голові означає зарозумілість, почуття зверхності, презирство. Отже, погляди повинні бути в одному рівні.

Таким чином, відповідність манер, зовнішнього вигляду, мови, жестів, міміки, пози, постави, тони соціальним станом співрозмовника і конкретної специфіці спілкування відіграє важливу роль в юридичній практиці: вони витоки службового етикету юриста.

5. Зовнішні атрибути юриста

Є таке прислів'я: "Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму". Вона прямо відноситься до естетичної культури юриста, яке виражається в його зовнішньому вигляді. Зовнішній вигляд слідчого, прокурора, судді робить істотний вплив на ставлення до них громадян.

Знаменитий адвокат А. Ф. Коні радив: "Слід одягатися просто і пристойно. У костюмі не повинно бути нічого химерного і кричущого (різкі кольори, незвичайний фасон). Брудний, неохайний костюм справляє неприємне враження. Це важливо пам'ятати, так як психологічний вплив на присутніх починається до промови, з моменту появи перед публікою ".

Нерідко встановити контакт з людиною слідчому не вдається саме внаслідок початкової антипатії, викликаної його зовнішнім виглядом: неохайною одягом або такою, що не відповідає діловим відносинам; неприємними манерами.

При першій зустрічі відбувається оцінка юриста з точки зору сприйняття особливостей його поведінки і зовнішнього вигляду. На основі цієї оцінки юристу може бути дана своєрідна характеристика, як позитивна, так і негативна.

Юрист повинен володіти почуттям прекрасного. Він не може не рахуватися з тим, яке враження він справляє на людей своєю зовнішністю. В одязі він повинен віддати перевагу діловому стилю. У контакті з клієнтами, колегами важливо все: вираз обличчя, підтягнутість, пострижені нігті й волосся, одяг, її стан, вміння вільно почувати себе в ній.

В умовах соціально-неоднорідного суспільства юристу доводиться спілкуватися з людьми, які відрізняються за своїм матеріальним становищем, однак на всіх він повинен виробляти приємне враження, бути втіленням закону і справедливості.

Неможливо розробити перелік рекомендацій, що стосуються, наприклад, одягу, зачіски юриста. Кожен юрист сам створює свій імідж. Головне, щоб він керувався почуттям міри та усвідомленням того, що є представником держави для всіх тих, хто звернувся до нього за юридичною допомогою.

Для окремих категорій працівників юридичної праці (органів внутрішніх справ, прокуратури, Конституційного Суду та ін) встановлені стандарти зовнішнього вигляду при виконанні службових повноважень - пропонується носити спеціальну форму. Носіння форменого одягу співробітниками правоохоронних органів підкреслює державно-владний характер їх роботи. Формений одяг покликана сприяти підвищенню офіційності у спілкуванні з людьми.

Невід'ємною частиною зовнішніх атрибутів держави, органів влади, юридичних організацій, установ є символіка.

Символ - концентроване зриме вираження основної ідеї (поняття), структурно схоже з нею. Однією з форм символу є емблема. Приватним видом емблеми єгерб, прапор та інші атрибути, що втілюють, перш за все, ідею національно-державної єдності і величі.

Для того щоб осягнути закладену в символі ідею, потрібно активна робота розуму сприймає суб'єкта. Символ виступає і засобом спілкування між людьми, об'єднує спільності людей, зайнятих у певній сфері праці, відображає спільність інтересів їх членів, підкреслює важливість їх діяльності в житті суспільства, допомагає дізнатися їх приналежність до конкретної професійної групи та ін.



Висновки

Моральна культура є важливою складовою загальнолюдської культури і відіграє важливу роль в життєдіяльності людини. Моральна культура є загальнолюдською моральною цінністю, тому що її вимоги мають загальне і необхідне для людства значення.

Етикет -- складова зовнішньої культури окремої людини і суспільства, в якому вона живе.

Загальноприйняті норми моралі є моральною основою етикету.

Службовий етикет -- це сукупність найбільш доцільних правил поведінки людей на виробництві, у трудовому колективі. У будь-якому колективі поведінка його керівника є взірцем для всіх працівників.

Службова етика та етикет на практиці проявляються в єдності і є основою культури поведінки й спілкування.



Список використаної літератури

1. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управления. -- Харьков, 1998.

2. ВудкокМ., Фрэнсис Д. Раскрепощенный менеджер. Для руководителя-практика: Пер. с англ.-- М., 1991.

3. ЛамонтК. Иллюзия бессмертия. -- М., 1984.

4. Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. -- К., 1997.

5. Нравственная культура: сущность, содержание, специфика. -- Вильнюс, 1981; Нравственная культура личности. -- К., 1986.

6. ПоустЕ. Американський етикет. -- К.; Тернопіль, 1991.

7. Роджерс Ф. IBM. Взгляд изнутри. Человек, фирма, маркетинг: Пер. с англ.- М., 1990.

8. СоханьЛ. В., Донченко Е. А., Соболева Н. И. Культура жизни личности // Психол. журн. -- 1986. -- № 5.

9. Такаянаги Сатору. Японская система управления трудовыми ресурсами // Как работают японские предприятия: Сокр. пер. с англ.- М., 1989.

10. Тоехиро Коно. Стратегия и структура японских предприятий: Пер. с англ.- М., 1987.

11. Феофилов Л. Г. Умеете ли вы себя вести? -- К., 1990.

12. ФормановскаяН. И. Высказали "Здравствуйте!"-- М., 1989.

13. Шеломенцев В. Н. Этикет и культура общения. -- К., 1995.

14. ЯгодинскийВ. Н. Наш этикет. -- М., 1988.

Размещено на Allbest.ru