Размещено на http://www.allbest.ru/

Ознаки та різновиди міжнародної ввічливості

Зміст

1. Символи державного суверенітету. Привітання

2. Підвалини доброго виховання і дипломатичні звичаї

3. Подарунки (сувеніри і квіти)

4. Розсадка в автомобілях

Список використаної літератури

1. Символи державного суверенітету. Привітання

"Міжнародна ввічливість - таке поводження в міжнародних відносинах, яке обумовлене не юридичними нормами та обов'язками, а міркуваннями пристойності, взаємної поваги, гостинності, доброзичливості, підкресленої пошани, що поділяється іншою стороною. Держави, які дотримуються міжнародної ввічливості, роблять це за мовчазною згодою, незважаючи на те, що правила міжнародної ввічливості не є юридично обов'язковими", - підкреслюється в Юридичній енциклопедії. "Правила ввічливості кожного народу - це дуже складне поєднання національних традицій, звичаїв і міжнародного етикету. І де б ви не перебували, господарі мають право чекати від гостя уваги, інтересу до своєї країни, поваги до своїх звичаїв", - пише журнал "Політика і час" [3; 7].

Поняття "міжнародна ввічливість" багатопланове і в дипломатичному протоколі включає: міжнародний етикет державного прапора - головного символу держави, етикет державного герба і гімну, реагування членів міжнародного співтовариства на обрання глави держави, протокольні заходи у зв'язку з офіційним трауром у країні, пов'язаним зі смертю глави держави чи глави уряду, реагування на терористичні акти, стихійні лиха, катастрофи тощо.

Вияв поваги до державного прапора, герба і гімну - загальноприйнята міжнародна норма, а тому етикет зобов'язує у ставленні до них уникати всього того, що може образити гідність держави або завдати шкоди її престижу.

Молода українська держава, що виникла на руїнах СРСР, у дуже важкій внутрішньополітичній боротьбі за 12 років свого незалежного існування так і не завершила законодавчого оформлення цих основних державних атрибутів. Так, сучасні комуністи та сили, які їх підтримували в українському парламенті, робили все можливе, щоб не узаконити історичного прапора України, вносили найнеймовірніші пропозиції для того, щоб повернутися до милих їхньому серцю більшовицьких символів. Та ще 21 січня 1992 року завдяки зусиллям національно-патріотичних сил та певної частини, якщо так можна сказати, національно-свідомих комуністів вдалося прийняти Постанову Верховної Ради "Про державний прапор України": "Затвердити національним прапором України національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої - синього кольору, нижньої - жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2 : 3" [4, с. 435].

У не менш запеклій боротьбі з антиукраїнськими силами вдалося затвердити і малий Державний герб України - золотий тризуб на синьому тлі, а до прийняття великого герба України за ці роки справа, на жаль, так і не дійшла, хоча й затвердження малого герба можна вважати перемогою, бо він засвідчив спадкоємність нинішньої Української держави стосовно Київської держави Володимира Великого, Української Народної Республіки, національно-визвольних змагань українського народу.

Лише 6 березня 2003 року Верховній Раді України вдалося ухвалити Закон про державний гімн України у повному обсязі з музикою Михайла Вербицького і словами Павла Чу- бинського "Ще не вмерла України ні слава, ні воля...", знову ж таки, долаючи опір "червоних", хоча, як пише народний депутат Віталій Холуйко, "борці за волю України вмирали саме під слова Чубинського "Ще не вмерла України і слава, і воля...", а в тексті немає нічого, що могло б образити людину будь-яких політичних поглядів, будь-якої національності. Але водночас в ньому об'єдналися заклик до свободи, повага до минулого, віра в краще майбутнє нашої держави" [2; 6].

У міжнародній протокольно-дипломатичній практиці склався певний етикет державного прапора. Розміри прапора, його кольори та інші елементи повинні точно відповідати опису, затвердженому законом (на превеликий жаль, у нашій державі деякі фірми, які виготовляють державну атрибутику, дозволяють собі вільно трактувати кольори національного прапора, і на це не завжди реагують державні чиновники, які мали б відповідати за виконання Закону. Не можна допускати, щоб над відповідними будинками чи на флагштоках піднімався старий, вицвілий або брудний чи надірваний прапор. Дуже важливо враховувати величину флагштока і розмір прапора, бо ні великий прапор на малому флагштоці, ані малий - на великому вигляду не матимуть. Тут оптимальне співвідношення ширини прапора і висоти флагштока мало би становити 1:6.

Прапор, як правило, піднімається зі сходом сонця та опускається із заходом; піднімається швидко, а опускається повільно. Якщо ж він висить цілодобово, то в темну пору доби повинен обов'язково підсвічуватися. Є ще кілька загальноприйнятих правил:

- при одночасному підніманні двох або більше прапорів різних країн їхні розміри та висота підйому над поверхнею повинні бути однаковими: жодний з прапорів не може бути вищий за інші;

-при одночасному підніманні прапорів двох або кількох держав почесним є крайнє праве місце, якщо дивитися з боку прапорів, а також центральне;

-при одночасному підніманні прапорів багатьох держав найбільш поширеною є практика розташування їх за алфавітом назв держав (за латинською абеткою або абеткою мови країни, де відбувається дія);

-не допускається піднімання прапорів двох або кількох держав на одному флагштоці (один над одним);

- державні прапори не повинні торкатися землі, води, Дерев;

- особлива увага повинна приділятися правильному підніманню прапора (з урахуванням його кольорів, щоб не перевернути його навпаки).

Коли вносять прапор в урочистих випадках, то військові повинні віддати честь, а цивільні - зняти капелюхи. У деяких країнах під час внесення прапора всі присутні прикладають праву руку до серця.

Під час траурної церемонії державні прапори спочатку піднімають на всю висоту флагштока, а потім повільно опускають до половини. При остаточному опусканні прапора його знову піднімають до повної висоти флагштока, а тоді повільно опускають вниз.

Існує особливий етикет - відповідно до норм міжнародного права, правил дипломатичного протоколу і традицій країни перебування - підйому прапора на приміщеннях дипломатичних представництв, консульських установ та інших офіційних представництв за кордоном.

У багатьох країнах світу склалася чудова традиція з дитячих років виховувати шанобливе ставлення до державного прапора, а тому там перед початком шкільних занять відбувається церемонія урочистого підйому прапора.

Палата представників Конгресу США 1989 року прийняла спеціальний закон про захист національного прапора від образи, який передбачає штраф або навіть тюремне ув'язнення до одного року для кожного, хто свідомо у будь-якій формі зневажить національний прапор. У США існує чітко розроблений етикет національного прапора і ставлення до нього з боку громадян цієї країни [1, с. 36; 5, с. 62-64].

У Фінляндії, скажімо, формально немає законодавчого акта про прапор, але впродовж історії сформувався відповідний культ ставлення до нього. Перед кожним індивідуальним житловим будинком є флагшток для його підйому. Крім офіційних державних свят, тут прапор піднімається у зв'язку з народженням дитини, з нагоди весілля та похорону, отже, він супроводжує громадянина держави все його життя. У цьому також є глибокий сенс.

Піднімати державний прапор з нагоди особистих чи родинних урочистостей є характерним для багатьох країн світу.

Герб держави використовується при виготовленні офіційних бланків державних установ, печаток, поштових марок, деяких державних нагород чи нагрудних знаків, візитних карток, зображується на вивісках державних установ.

Сучасна Російська Федерація повернулася до герба Російської імперії, щоб підкреслити, мабуть, свою спадкоємність, а може, свої наміри та плани, імперський характер яких однозначно сповідують деякі сучасні політичні діячі Росії та певні політичні сили. Особливо це стосується колишніх загарбаних нею територій, які нині здобули державну незалежність. Герб Російської імперії, музика гімну Радянського Союзу - цікавий і досить зловісний симбіоз.

Крім державного прапора, є ще штандарт (прапор) Президента України, який встановлюється у службовому кабінеті в його резиденції, піднімається над резиденцією Президента, коли він там перебуває, встановлюється на траспортних засобах Президента.

Також символом держави є національне свято. Національний день - найголовніше свято кожної держави, свідчення найважливішої, а іноді і поворотної події в житті народу, бо воно, як правило, пов'язується з перемогою революції, здобуттям національної незалежності, проголошенням республіки. Для України таким днем є День Незалежності України (24 серпня); Албанії - День Прапора і Незалежності (28 листопада), Великобританії - День Народження Королеви (13 червня), АРЄ - День Революції (23 липня), Індії - День Республіки (26 січня), Ірландії - День Святого Патріка (17 березня), Іспанії - День Іспанської Нації (12 жовтня), Марокко - День Трону (ЗО липня), ФРН - День Німецької Єдності (3 жовтня), ПАР - День Свободи (27 квітня), Хорватії - День державності (25 червня), День ООН - 24 жовтня.

У міжнародній дипломатичній протокольній практиці прийнято відзначати національні свята іноземних держав, рівень відзначення яких залежить від характеру двосторонніх відносин. З нагоди національного свята глави держав і урядів, міністри закордонних справ, як правило, надсилають вітальні телеграми главам держав, урядів та міністрам. Ці телеграми можуть, залежно від протокольної практики країни перебування, передаватися особисто послами або якимсь іншим чином, але вони повинні бути однаковими для представництв усіх країн, без будь-якої дискримінації.

З нагоди національних свят своїх держав посли влаштовують дипломатичні прийоми з запрошенням представників країни перебування та дипломатичного корпусу, можуть виступати з цієї нагоди по телебаченню (залежно від місцевої практики). Місцеві ЗМІ зазвичай публікують матеріали, присвячені національному святу тієї чи іншої країни.

Обмін телеграмами між керівниками держав, а в обов'язковому порядку - між главами зовнішньополітичних відомств, відбувається з нагоди круглої дати встановлення дипломатичних відносин, підписання міждержавного договору про дружбу та співпрацю.

Відбувається обмін (знову ж таки з урахуванням місцевої практики) привітаннями з нагоди Нового року (телеграми, спеціальні поштові листівки, візитні картки). На привітання обов'язково дають відповідь-привітання, якщо це не робиться одночасно. Треба мати на увазі, що в країнах Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу святкування Нового року не співпадає з 1 січня, а тому й привітання слід відсилати з урахуванням місцевої традиції.

Не варто нехтувати - якщо це закладено в місцевій традиції - привітаннями з нагоди іменин, дня народження, нагородження високою урядовою відзнакою глави держави, глави уряду чи міністра закордонних справ. Особливої уваги потребує привітання з нагоди обрання та вступу на посаду глави держави, призначення глави уряду та міністра закордонних справ. У багатьох країнах інавгурація глави держави відбувається за участі глав іноземних держав та іноземних делегацій.

Надсилання привітань новому главі держави, участь у його інавгурації розглядаються як визнання його авторитету, високого іміджу держави, бажання підтримувати і розвивати багатопланові двосторонні відносини, і недооцінювати таку можливість не варто.

Дипломатичним протоколом передбачені заходи у зв'язку з відходом із життя глави держави (надсилання співчуття, участь у траурних заходах глав іноземних держав або їхніх представників). Ініціатива участі у похоронах залишається за іноземною державою, а приймаюча сторона зі свого боку забезпечує належну увагу (зустріч і проводи в аеропорту, розташування в готелях, забезпечення транспортом, хоча нерідко цими питаннями практично займаються посольства відповідних країн). У траурних заходах бере також участь і дипломатичний корпус у країні перебування.

У дні трауру дипломатичні представництва відміняють прийоми та інші заходи культурно-розважального характеру, над будинком приспускається державний прапор, посольство відвідують представники держави перебування та дипкорпусу і розписуються в Книзі співчуття.

Відповідно до дипломатичного протоколу, прийнято реагувати на смерть акредитованого в країні посла іноземної держави, враховуючи місцеві традиції.

Співчуття висловлюються і у зв'язку зі стихійним лихом або катастрофою з людськими жертвами. Тут також робляться записи в Книзі співчуття, державні органи та громадські організації організовують збір матеріальної допомоги потерпілим (медикаменти, продукти харчування, одяг тощо).

2. Підвалини доброго виховання і дипломатичні звичаї

Життя кожної людини в суспільстві обумовлюється певними нормами: правовими, моральними і звичаєвими. Правові норми встановлюються органами державної влади, громадських організацій і оформляються у вигляді законів, кодексів, статутів, які є обов'язковими для всіх громадян або певних суспільних груп і які вони зобов'язані виконувати, незалежно від того, погоджуються вони з ними чи ні. За порушення вимог закону держава карає штрафами, судовими вироками. Порушення статутних вимог громадських організацій карається оголошенням попередження, доганами або виключенням зі своїх лав.

Правові норми регулюють не тільки відносини між державою та її громадянами, між громадськими організаціями та їхніми членами, але й між громадянами взагалі, які часто звертаються до судів з метою полагодження якихось непорозумінь чи конфліктів на засадах вимог закону. А оскільки міжлюдські стосунки є дуже складними, то їх не завжди можна вкласти в якісь правові норми. Наприклад, згідно з вимогами закону, після 22-ї години вечора всі повинні дотримуватися тиші і спокою, щоб дати можливість іншим відпочивати, але гучною забавою зіпсувати настрій сусідам можна і до 22-ї години. Тому тут мали би вступати в дію моральні та звичаєві норми.

Моральні норми - це колективна суспільна творчість, яка за допомогою певних моральних обов'язків регулює співжиття людей у певну епоху в певному суспільстві на засаді найбільш уніфікованої моральної оцінки: добрий - злий. Дволичність, обмовляння інших, байдуже ставлення до виконання своїх обов'язків на будь-якому робочому місці, намагання уникнути відповідальності, перекладаючи вину на інших - усе це приклади порушення моральних норм співжиття у суспільстві. У багатьох випадках моральні норми збігаються з нормами правовими, бо, наприклад, неправдиве свідчення в суді, що випливає з біблійно-морального "не обмани", може викликати не тільки громадський осуд, але й потягнути за собою кримінальну відповідальність. Однак, бувають і випадки, коли правові норми вступають у суперечність з моральними, надто що стосується сповідників моральних норм мусульманської релігії, скажімо, на території Європи.

Звичаєві норми також дуже різноманітні, їх надзвичайно багато. Наприклад, в одних державах траурний колір - чорний, а в інших - білий; у більшості країнах каву п'ють з цукром, а в деяких реґіонах північних країн - з сіллю; в одних країнах найпочесніше місце - праворуч від господаря, в інших - ліворуч від господині. Звичаєві норми зобов'язують людину до певної зовнішньої поведінки в певних обставинах, у певному середовищі, серед певної національної групи, в певному реґіоні. Треба враховувати, що моральні і звичаєві норми часто співпадають, а часто й ні. Наприклад, на художній виставці звичаєві норми нібито зобов'язують нас сказати авторові кілька позитивних фраз, хоча, згідно з моральними, треба було б говорити правду, якою б прикрою вона не була.

Знаючи, що шеф не дуже зацікавлений у телефонній розмові з певною особою, секретарка відповідає, що він надзвичайно зайнятий або у від'їзді, хоча насправді він перебуває у своєму робочому кабінеті. Згадайте, як часто це трапляється у повсякденному житті!

Отже, якщо говорити про наслідки порушення різних норм, то бачимо, що порушення правових норм тягне за собою відповідальність перед законом, моральних - громадський осуд, а норм звичаєвих - елементарне висміювання, бо інколи іронічний погляд чи саркастична усмішка гірші, ніж будь-яка інша форма покарання.

Серед звичаєвих норм найважливішими є засади доброго виховання, які не записані в жодних документах, але само собою зрозумілі. До них належать:

- вміння правильно поводитися в щоденному житті, в розмові, в привітанні, у стосунку з вищими від себе за рангом та підлеглими;

-вміння поводитися в будь-якій ситуації в праці і поза нею;

-вміння приймати людей і вести з ними бесіди, поводитися з товаришами, організовувати робоче місце і належний комфорт вдома, врешті, дотримуватись чистоти і гігієни.

До засад доброго виховання належить вміння завжди бути доброзичливим, готовим прийти на допомогу чи сказати ближньому добре слово, вміти вислухати іншого, бути пунктуальним, дотримуватися слова, бути скромним і щирим. Як свідчить стара персидська приказка, все вищеназване - це валюта, яка збагачує не того, хто її отримує, а того, хто її дає. Задумаймось, чи завжди ми намагаємося збагачувати себе, чи навпаки.

Доброзичливість та ввічливість допомагають у налагодженні добрих стосунків між людьми, саме ці якості є визначальними при тому, чи бажані ми для наших партнерів, чи добре вони почувають себе з нами. Можна сказати - так, якщо ці риси є виявом щирості, а не гри.

Варто частіше використовувати нескладні, але такі магічні слова, як "прошу", "дякую", "перепрошую", бо вони також незамінні у налагодженні добрих стосунків і допомагають вирішувати всілякі непорозуміння.

Виявом ввічливості є потиск руки, за допомогою якого, з одного боку, можна засвідчити повагу, щирість, дружбу, а з іншого - погорду, байдужість, нехтування. Потиск руки повинен бути приємним і виконаним усією долонею, супроводжуватись поглядом у вічі партнера і щирою усмішкою, добрими словами, лише тоді він матиме позитивний результат.

Цікавим, але неоднозначним виявом ввічливості з боку чоловіків до жінок є цілування руки. Цей звичай походить з давніх часів, коли руки цілували своїм володарям, а оскільки сьогодні єдиними володарями чоловіків стали жінки (це, звичайно, жарт), то залишилось цілувати руки тільки їм. До цього звичаю треба підходити, так би мовити, творчо. Якщо, скажімо, в Польщі він застосовується повсюдно, то в інших країнах, наприклад, скандинавських, сприймається неоднозначно, якщо не сказати більше. Тому, на наш погляд, найбільш прийнятним може бути варіант, коли чоловік, який хоче виявити свою повагу до жінки, схиляється перед нею і, беручи простягнуту йому руку, підносить її до вуст, не цілуючи. Натомість абсолютно не буде зайвим поцілувати руку старшій жінці, мамі чи бабусі.

Останнім часом у певних колах заведено поцілунки між чоловіками з приводу і без нього. Це можна зрозуміти, якщо після довгої перерви зустрічаються рідні брати, не кажучи вже про зустріч із батьком чи дідусем, але коли цілуються колеги по роботі або просто знайомі, котрі бачаться через день-два, то тут, на наш погляд, можуть виникнути певні асоціації. Звичайно, можна зрозуміти легке обіймання друзів, які довго не бачилися, а все інше, на наш погляд, - абсолютно зайве.

Якщо правила чи звичаї доброго тону, доброго виховання є обов'язковими для кожної сучасної культурної людини, то дипломати без них взагалі немислимі. Кожна помилка, кожний відступ від цих правил з боку дипломата ніколи не залишається непоміченим, і про рівень його культури одразу починає складатися певна думка. Тому справжнім дипломатом може вважатися той, хто не тільки добре знає політичну й економічну ситуацію в країні, але й уміє поводитися за столом, під час візиту, на прийомі, підтримувати розмову, бути зі смаком одягненим відповідно до обставин - одним словом, правильно орієнтуватися в будь-якій ситуації.

Як пише польський протоколіст Е. Пєткєвіч, звичаї в дипломатичному середовищі, опираючись на засади ввічливості, мають свої особливості, серед яких можна виділити:

1. Дипломатичне середовище є до певної міри закритим і між своїми представниками використовує методи стосунків, які склалися впродовж багатовікової історії, нові впливи тут малопомітні.

2. Дипломатичні звичаї мають міжнародний характер і, незалежно від країни, застосовуються ті ж самі форми прийомів, розсадки за столами, виголошення тостів, ті ж правила складання візитів і відповідей на них, займання місць в автомобілях.

3. Дипломатичні звичаї більше перебувають під впливом етикету, ніж будь-які інші, і керуються чіткими правилами прийому та привітання гостей, запрошень на прийоми в письмовій формі, вибору форми одягу тощо [8, с. 104].

Дипломатичне середовище в кожній країні підпадає, безумовно, під вплив місцевих звичаїв, хоча й само певним чином впливає на них. Наприклад, у Великобританії під час ланчу не подають супи, а тому дипломати, влаштовуючи ланчі, також цього не роблять. Те ж стосується виголошення тостів: в одних країнах їх проголошують один раз чи двічі, в інших, особливо у пострадянських, - більше. Дипломатичний корпус також прилаштовується до цього, але з місцевих звичаїв приймає лише те, що може мати міжнародну акцептацію.

3. Подарунки (сувеніри і квіти)

У дипломатичній протокольній практиці суттєве значення мають подарунки (сувеніри), які символізують поглиблення і зміцнення дружби, є вираженням вдячності, доброї волі, свідчать про бажання ближчих стосунків. Даруючи щось, треба особливо пам'ятати, що значення подарунка (сувеніра) залежить далеко не від його ціни, а від вмілого вибору. Часто дорогі, нічим не обґрунтовані подарунки можуть викликати підозру і замість користі спричинити зворотну реакцію. При добиранні і врученні подарунків треба тонко враховувати можливі бажання чи захоплення того, для кого він призначається (філателіст буде в захопленні від цікавої серії поштових марок, колекціонер виробів народного мистецтва - від якогось недорогого подарунка саме такого плану, рибалка чи мисливець - від якоїсь дрібниці із цієї сфери захоплень тощо).

Уніфікованим подарунком можуть бути художні альбоми (відомих картин, фотоальбоми), хоча достойні з них не е дешевими; книги, але з обов'язковим урахуванням того, чи володіє отримувач мовою, якою написана книжка. Добре сприймається як подарунок, особливо з нагоди Нового року, пляшка хорошого вина або якогось іншого національного напою. Коли одній і тій же особі подарунки вручаються з року в рік, то особливо слід пам'ятати, що дарувалося раніше, щоб уникнути повторення.

Подарунок чи сувенір у гарному упакуванні (а тепер такого не бракує) з візитною чи спеціальною карткою вручається особисто чи пересилається, але дуже важливо, щоб він надійшов до адресата своєчасно. Коли подарунок вручають вам особисто, то, згідно з правилами хорошого тону, його рекомендується розгорнути, оглянути, висловити своє задоволення і поставити на почесне місце. Подарунок треба вміти не лише підібрати, а й прийняти.

Одні подарунки нам подобаються, інші - ні, але слід завжди пам'ятати, що подарунок є подарунок, і до нього, особливо в присутності того, хто дарує, треба ставитися з відповідною увагою. Подарунки, які вручаються з огляду на майбутню особисту вигоду того, хто дарує, краще не приймати, якщо це навіть загрожує охолодженням або розірванням стосунків, щоб потім не думати, як "відпрацьовувати" за нього. На жаль, такий метод далеко не рідкісне явище в нинішньому житті.

Обмін подарунками відбувається під час перебування різнопланових делегацій, здебільшого в кінцевій фазі візиту.

Окремо варто сказати про квіти, які можна дарувати завжди, з певної нагоди або й без неї. Колись квіти вручалися як символ вираження своїх почуттів до адресата, мало значення, які саме квіти, якого кольору, як саме вручалися. Сьогодні такі особливості також не зовсім відкидаються, однак приділяється все ж менше уваги різним дрібницям. Звичайно, слід розрізняти, коли квіти даруються коханій людині, а коли - офіційній особі.

Під час офіційних урочистостей використовують, як правило, квіти національних кольорів конкретної держави - чи то в букетах, чи в кошиках, чи у вінках. Елегантність букета залежить не від його величини, бо, наприклад, "миллион алых роз" примадонни А. Пугачової так і не загарантував бідному художникові вічного кохання. Великі квіти даруються здебільшого в непарній кількості, тоді як при складанні букетів з дрібних на цьому увага не акцентується. Квіти у вазонах дарують лише близьким людям, так само, як і букети польових квітів.

Квіти можна надсилати перед прийомом, вручати під час нього або ж надсилати як знак вдячності після прийому. До букета, як правило, додається візитна або спеціальна картка. Якщо ви запрошені на прийом у вузькому колі, наприклад, обід чи вечерю, то квіти можна надіслати заздалегідь з проханням прийняти їх в очікуванні приємної зустрічі. Господиня прийому постарається поставити ці квіти на видному місці. Якщо квіти вручаються особисто під час прийому, то вони подаються чоловіком без обгортки "короною" догори. Під час прийому одні дарують квіти, інші - ні, але вже сама участь у прийомі - це свідчення поваги до господарів, і цього, в принципі, достатньо.

Кілька порад щодо вручення квітів у різних ситуаціях:

1. На вокзалах, в аеропортах квіти можна вручати в обгортці (здебільшого в целофановій). Але варто пам'ятати, що під час офіційних привітань і проводів квіти даруються - як і в приміщенні - без обгорткового паперу.

2. Жінка, як правило, не вручає квітів чоловіку, за винятком ситуації, коли вона хоче засвідчити особливу вдячність за щирість та допомогу (для прикладу, пацієнтка - лікарю, студентка - професорові).

3. Особам, які перебувають у лікарні, можна вручити букет квітів (у жодному разі не кошик), але не запашних.

4. Вручення квітів не виключає одночасного вручення й якогось іншого подарунка, але квіти можуть заміняти будь-який подарунок.

5. Штучні квіти, навіть найгарніші, не варто використовувати для декорування репрезентаційних приміщень.

4. Розсадка в автомобілях

протокольний дипломатичний моральний прийом

Міжнародна протокольна практика передбачає чіткі правила використання транспортних засобів (автомобіль) для прийому гостей. Основоположною засадою тут є те, що най- почеснішим в автомобілі є місце на задньому сидінні праворуч за ходом руху, а тому представницький автомобіль для входу та виходу гостя, як правило, подається правим боком до тротуару. Місце спереду поруч з водієм у представницькому автомобілі ніколи не займається ні першою, ні навіть другою особою. Тут може сидіти охоронець, репортер, як виняток - перекладач.

Найкращий варіант, коли господар і почесний гість сідають разом, причому гість - на правому сидінні. Решта супровідних осіб можуть їхати в автомобілях по троє, а то й почетверо. Але бувають випадки, коли це правило не тільки можна, але й треба порушити, коли використовується не службовий, а приватний транспорт. У такому випадку ви зобов'язані сісти на переднє сидіння поруч із господарем, бо інший варіант був би просто образливим для вашого товариша чи партнера, який веде автомобіль.

Якщо ж ви, у такому випадку, їдете з дружиною, то вона сідає на праве заднє сидіння, а ви залишаєтеся на передньому; якщо поїздка відбувається з супровідною особою, то вона сідає попереду, а ви - позаду.

При цьому варто пам'ятати, що будь-які відхилення від правил при користуванні службовим автомобілем небажані, хоча до гострого конфлікту вони не доводять, однак свідчитимуть про вашу протокольну недбалість.

Список використаної літератури

1. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. М.: “Финансы и статистика”, 2010. 208 с.

2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2012. 160 с.

3. Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. К.: ЄУ. 2011. 350 с.

4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. Пособие. М.: Консалтбанкир, 2012.576 с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. К.: Наукова думка, 2011. 242 с.

6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. 2-е вид., перероб. і доп. К.: Центр навчальної літератури, 2012. 224 с.

7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. 288 с.

8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. К.: Либідь, 2010. 304 с.

9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. К.: Каравелла, 2013. 496 с.

10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. К.: ЄУФІМБ, 2012. 250 с.

11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. К.: Кондор, 2010. 356 с.

12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. К.: Професіонал, 2014. 432 с.

13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. К.: КНТЕУ, 2010. 280 с.

14. Стоян Т. А. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 232 с.

Размещено на Allbest.ru