Размещено на http://www.allbest.ru/

Мистецтво як засіб естетичного виховання

Зміст

• 1. Специфіка естетичного виховання
• 2. Специфіка різних видів мистецтв у процесі естетичного виховання
• 3. Музика
• 4. Художня література
• 5. Театр
• 6. Образотворчі мистецтва
• 7. Кіномистецтво
• Список використаної літератури


1. Специфіка естетичного виховання

Естетичне виховання відноситься до тих проблем, від рішення яких багато в чому залежить подальший розвиток людської культури. У другій половині XX століття проблема естетичного виховання розглядається багатьма дослідниками по-новому: загострюється гуманістична направленість проблеми у зв'язку з глобальним завданням збереження та розвитку культури. У сучасному суспільстві надзвичайно гостро постало питання надання нового статусу задачі формування особистості і перш за все її естетичному вихованню, яке сприяє зародженню, укріпленню та розвитку естетичних, етичних, художніх цінностей та мотивацій у кожної людини.

У широкому сенсі під естетичним вихованням розуміють цілеспрямоване формування в людини естетичного ставлення до дійсності. Це. специфічний вид суспільно значимої діяльності, яка здійснюється суб'єктом (суспільство та його спеціалізовані інститути) відносно об'єкта (індивід, особистість, група, колектив, спільнота) з ціллю випрацювання у останнього системи орієнтації у світі естетичних та художніх цінностей відповідно до уявлень про їх характер та призначення, які склались у даному конкретному суспільстві. У процесі виховання відбувається приєднання індивідів до цінностей, перетворення їх на внутрішній духовний зміст шляхом інтеріоризації. На цій основі формується та розвивається здатність людини до естетичного сприйняття та переживання, її естетичний смак та уявлення про ідеал. Виховання красою і через красу формує не тільки естетико-ціннісну орієнтацію особистості, але і розвиває творчі здатності, здібність до створення естетичних цінностей у сфері трудової діяльності, у побуті, у вчинках та поведінці і безумовно в мистецтві.

Естетичне виховання гармонізує та розвиває всі духовні здатності людини, що є необхідними у різних сферах творчості. Воно пов'язане також із моральним вихованням, оскільки краса є особливим регулятором людських взаємовідносин. Таким чином, метою естетичного виховання є людина, яка розкрила повноту своєї сутності, універсальна гармонійна особистість. Ідеал універсальної особистості як мета виховання передбачає її особливе відношення з універсамом, внутрішньо органічну причетність до нього. Така людина не відчуває себе зачиненим "Я", до якого зовнішня реальність протистоїть як "не-Я". Така людина усвідомлює себе як природу, що досягла самопізнання, та наявний живий рід [4].

Естетичне виховання має історичний характер. Так, наприклад, Ф. Шіллер увів сам термін "естетичне виховання" та вважав його за достатню умову для докорінних соціальних перетворень, коли завдяки естетичному впливу на психіку людини можуть бути розв'язані усі, навіть найважчі, соціальні проблеми.

Важливо зазначити, що естетичне виховання в усій сукупності своїх методів, засобів, форм триває протягом усього життя людини. Воно нейтралізує суперечності, що виникають через неспівпадання рівня естетичної культури людства та володіння нею окремою особистістю.

Розглянемо основні риси естетичного виховання:

o Системність - цілеспрямованість та зв'язок з іншими видами та засобами виховання;

o Активно-творчий характер діяльності особистості в естетичному перетворенні світу, що передбачає передачу суспільного досвіду;

o Форми естетичного виховання мінливі, що обумовлене особливостями процесу соціалізації особистості, але процес цей триває постійно;

o Естетичне виховання пов'язане з іншими аспектами розвитку суспільства, які впливають на його сутність та процес протікання;

o Естетичне виховання передбачає освоєння правил, естетичних норм, естетичних знань, естетичну діяльність людини, участь її у процесі перетворення дійсності [4].

Ядром та головним засобом естетичного виховання є мистецтво, особливістю якого є універсальність впливу на особистість по всім напрямкам.

Мистецтво виховує в людях не лише потребу художньої насолоди, а,й здатність творчого ставлення до всіх природних та суспільних явищ. Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість, спонукальна сила, духовний підйом, почуття насолоди) мистецтво може виконувати дуже важливу функцію виховання та є одним з найважливіших складових частин духовної культури суспільства. Воно задовольняє незліченні людські запити та виконує численні суспільні функції - комунікативну, пізнавальну, виховну, естетичну, компенсаторну та інші. Мистецтво є складовою частиною світу цивілізації і культури; воно продукує різноманітні типи світоглядного ставлення до дійсності, сприяє становленню людини як культурної істоти.

Специфічність мистецтва полягає в тому, що воно є духовно-практичним способом освоєння дійсності. Мистецтво здатне до цілісного, загального охоплення дійсності, до синтезування узагальненого людського досвіду, осягаючи світ у суперечливій єдності реального й ідеального, дійсного і можливого, скінченного і нескінченного. Мистецтво освоює наявне та спрямоване на майбутнє. Особливо важлива сфера дії мистецтва - вираження повноти та різноманітності людських зв'язків із оточуючим світом, виявлення проявів гармонії та універсальності. При цьому мистецтво не просто утримує в пам'яті культури людський спосіб буття, а виявляє чутливість до принципово нового, ще не відображеного в інших сферах суспільної свідомості. Саме тому мистецтво здатне розкривати такі сторони взаємин людини і світу, які не виявляються іншими способами духовно-практичного освоєння дійсності. Мистецтву властивий інтерес до проявів людської індивідуальності, до змін у сфері свідомості. Воно відповідає глибинній людській потребі розпізнавання мотивів діяльності та вчинків, виявлення істинно людського в людині. Мистецтво не тільки дає уявлення про світ, а й визначає спосіб бачення світу, певні світоглядні орієнтації. Воно сприяє моральному й естетичному вдосконаленню особи.

2. Специфіка різних видів мистецтв у процесі естетичного виховання

Міркування стосовно сутності мистецтва та його ролі для формування особистості супроводжують історію людства з давніх часів. Перш за все мова йшла про виховання конкретної людини, про що свідчать трактати Стародавнього Китаю, відомості стосовно музичного виховання та освіти у Стародавньому Єгипті та Індії, а також системи естетичного виховання стародавньої Греції. Ушляхетнення душі та тіла, гармонія зовнішнього та внутрішнього (еллінський ідеал), вплив на етичну природу людини (Аристотель), розвиток почуття громадянства та соціальної спільності, виховання духу, інтелекту, емоцій - приклади того, що у всі часи визнавались, осмислювались та відкривались виховні можливості музики. При цьому найбільш значимий навіть не безпосередній вплив мистецтва, а його післядія, коли засвоєний людиною чуттєво-емоційний досвід стає мотивом поведінки. Наприклад, Платон стверджував, що в музичному мистецтві закладений найбільш впливовий виховний засіб, оскільки ритм та гармонія сильніше всього іншого проникає в глибину душі та сильніше за все інше захоплює її, роблячи її благою, якщо виховання організоване правильно; якщо ні, то виходить протилежне. Більше того, в "ідеальній" державі Платона музика як най впливовіший засіб виховання душі застосовується виключно для представників вищих соціальних класів.

Розвиваючи ідеї Платона, Аристотель стверджував, що музика, окрім того, що вона викликає насолоду, повинна слугувати більш високій цілі, а саме впливати на людську етику та психіку.

Показовим є й інше: на протязі історії в різні епохи констатували об'єктивний зв'язок природи світу та природи людини, що характеризувався одними і тими самими категоріями. Піфагорійці, наприклад, вважали за необхідне зробити своє тіло і душу музичними, але і упорядковану державу вважали музичною, оскільки вона підпорядковується ідеальному ладу. Один з авторів пізнього Середньовіччя вист-роює систему естетичних законів, причому верхній її рівень - божественна музика, що являє собою упорядкованість, гармонію.

Таким чином, у всі часи мова йде про розвиток за допомогою мистецтва естетичних начал в життєдіяльності людини, про розвиток культури людини та суспільства.

.Кожен з видів мистецтва має свій особливий вплив на людину в процесі естетичного виховання, тому доцільно проаналізувати специфіку різноманітних видів мистецтва як засобів естетичного виховання. Вже була проілюстрована важлива роль музичного мистецтва, тому почнемо наш аналіз саме з нього.

3. Музика

Музика - мистецтво, що відображає дійсність і впливає на людину за допомогою особливо організованих за часом звучання і за висотою/звуків.

Музика в системі мистецтв займає особливе місце завдяки безпосередньому комплексному впливу на людину. Багатовіковий досвід та спеціальні дослідження показали, що музика впливає і на психіку, і на фізіологію людини, що вона може здійснювати заспокійливий та збуджуючий ефект, викликати різноманітні емоції. У зв'язку з цим в системі естетичного виховання стверджується теза стосовно важливості музичного виховання особистості, його ролі для розвитку загальних психічних властивостей, для виховання емоційної чутливості, морально-естетичних ідеалів особистості.

Один з відомих спеціалістів з естетики М. Каган, який досліджує закономірності цілісного розвитку художньої' культури, відмічає, що музика буде відігравати все більш значиму роль як в художній культурі, так і за її межами^ оскільки подальше зростання в людському житті науки, абстрактного мислення, пізнання законів буття буде породжувати гостру потребу в урівноваженні цього напрямку людського розвитку активізацією емоційної сфери, здатності не тільки мислити, але і переживати.

У сучасній соціокультурній ситуації музика все більше просувається на перший у структурі художніх переваг молоді. Вона випереджає інші види мистецтва за кількістю споживання через особливість безпосередньо-чуттєвого впливу. Але за такою картиною приховані складні протиріччя сприйняття та ціннісних орієнтацій у музикальному мистецтві. Це, наприклад, потяг більшості людей до естрадно-розважальної музики, яка не потребує великих інтелектуальних та моральних зусиль для розуміння.

Сучасні засоби масової інформації створили можливість розчинення музики у сфері виробництва, побуту, дозвілля. Все важче сприймати її як художнє ціле. Навпаки, звичним стає можливість слухати музику як фон, не сприймаючи її повноцінно. Подібний рівень культури сприйняття формує поверхневий, споживацький тип музичної культури в цілому, коли не відбувається суб'єкти візації емоційних, інтелектуальних, морально-гуманістичних проявів музичного твору.

Сприйняття музики, безумовно, залежить від особистості, яка стикається з цим мистецтвом. Формування музично-естетичної культури особистості-особливого показника розвитку самої людини - є однією з найважливіших цілей естетичного виховання. Відображуючи емоційний досвід людства, музика виявляє здатність кожної людини переживати тонкі почуття, надає людям моральні сили, виховує мужність, віру в життя, красу, збагачує почуття та інтелект. В.А. Сухомлинський стверджував, що музичне виховання - це не виховання музиканта, а перш за все виховання людини.

Розглянемо основні риси, які відрізняють музику від інших видів мистецтва. Перша та головна особливість музики, що породжує всі інші, полягає в інтонаційній природі цього виду мистецтва. Музика зрозуміла через співзвучність з інтонаціями людської мови. На початку становлення суспільного життя, коли звукова мова стає засобом спілкування між людьми, виникли перші зразки вокальної музики - музики для голосу. Самий стародавній музичний інструмент - людський голос - відтворював мелодично та ритмічно оформлену людську мову, звуки природи та інше. Інтонування у музиці як прояв людської мови, свідомості та думки розглянуто в роботах академіка Б.В. Асаф 'єва. Інтонація стала розглядатися як підґрунтя, що складає основу музичного образу твору, змісту та форми, творчого методу та стилю.

Головне у сприйнятті музичного твору - почути смисл інтонаційного сенсу. Інтонуючи, людина виражає свої почуття, думки,,ставлення до світу. Музичну мову, яка складається з ряду інтонаційних одиниць, можна розглядати як образно-пізнавальну діяльність свідомості, що пов'язана з вираженням звукообразів, звукоідей. Естетичне сприйняття музичної інтонації передбачає її зв'язок з людською мовою, а через неї і з людськими, думками та почуттями.

Друга сторона специфіки сприйняття та розуміння музичного образу полягає в особливостях його гносеологічного статусу. Чисельні суб'єктивно-ідеалістичні філософські теорії музичного мистецтва захищають тезу стосовно його беззмістовності, радикально заперечують зв'язок музики з життям людини.

Музичний образ отримує матеріалістичне тлумачення в контексті теорії відбиття. У музичного мистецтва є об'єктивна основа. Людина інтонує про світ і про себе за допомогою історично існуючих засобів музичної виразності, що іменуються музичною мовою. Авжеж музика не здатна так само безпосередньо, як живопис, графіка чи скульптура, відображати конкретні предмети та явища. Але музика здатна більш яскраво та різноманітно передавати переживання людини, внутрішній світ його почуттів, емоційно-психологічні стани та їх динаміку. Внутрішні, тендітні та потаємні сторони людської душі стають досяжними для вираження мовою музичних звуків. Саме це є основою специфічної образності у музиці. Таким чином, сфера почуттів та емоцій людини - один з основних предметів відображення в музикальному образі. Але їх не можна розглядати як тільки суб'єктивне явище, вони є суб'єктивний образ об'єктивного світу.

Третя з основних рис музики як мистецтва, полягає в глибині та великій емоційній силі психологічного та фізіологічного впливу на людину. Відомо, що стародавні греки використовували музику як засіб для лікування тілесних та психічних хвороб. Музика - це мистецтво тимчасове та звукове. Матеріалом, фізичною основою створення музичного образу є звук. Хоча з різноманіття звуків природи матеріалом для музики служать лише ті, що мають музичні властивості, дія звукових хвиль на органи слуху здійснюється об'єктивно. Гучність, тембр, висота, тривалість музичного звуку мають не тільки специфічне художньо-образне значення, але й фізично впливають на людину, викликаючи визначений фізіологічний стан.

Таким чином, зазначені характерні особливості музичного мистецтва демонструють можливості впливу музики на розвиток особистості в цілому.

4. Художня література

Це письмова форма мистецтва слова, художнього освоєння світу в словесних образах. Попередником та першоджерелом літератури є фольклор, усна народна творчість, в якій словесний образ існує в єдності з музикою, танцем тощо. В найдавніших пам'ятках писемності, елементи мистецтва слова, поєднані з елементами міфології, релігії, наукових знань, з моральними та практичними настановами.

Особливе місце літератури в системі мистецтв зумовлене тим, що її твори не мають безпосередньої предметно-чуттєвої форми. їх предметно-чуттєва сторона - звукосполучення, ритмічна організація - підпорядкована змістові мовлення. В безпосередньому спілкуванні поета, оповідача із слухачами, з якого починалося мистецтво слова, використовувалися такі виразні засоби як жест, міміка, відтінки голосу. В розпорядженні ж письменника - тільки письмовий текст, в якому він втілює своє бачення та переживання реальності. Читач повинен відтворити в своїй уяві побачене, почуте, уявлене, пережите письменником. При цьому, сприймання художньої літератури - це особистісне відтворення читачем образів зі слів письменника. У справжньому літературному творі, як і в кожному виді мистецтва, створюється особлива художня реальність. Письменник не просто повідомляє факти і висловлює свої думки та почуття з приводу них, він розгортає картини життя і робить читача їх учасником.

Художня література порівняно з іншими видами мистецтва найбільш повно і всебічно відображає дійсність. Цим зумовлене багатство способів організації твору і побудови образу в літературі. Два основних типи організації художнього мовлення - поезія і проза (вони відрізняються будовою ритму). Саме в мистецтві слова сформувалися художні роди - епос, лірика і драма. При цьому, епос відрізняється відтворенням характерів у розгорнутих сюжетних ситуаціях. Опозідність, розгорнутість дії підкреслюють об'єктивне та цілісне змалювання світу. Ліричне характеризує такий тип побудови художнього образу, в основі якого лежить розкриття внутрішнього світу особистості через відтворення емоційно насичених роздумів та переживань. Лірика передає окремі моменти внутрішнього життя людини, її конкретний емоційний стан. За характером переживань створюється уявлення про обставини, що їх викликали, але основний зміст ліричного - багатство почуттів, самосвідомість особистості. Драма відтворює зовнішній світ в діалогічній формі. Це показ боротьби різних сил, тенденцій, сторін у житті чи свідомості людини, форма естетичного переживання та художнього втілення цієї боротьби. Будь-яка драма відтворює емоційно-вольові реакції людини, що виявляються в мові та фізичних діях.

Художня література, образи якої потребують насамперед інтелектуального розуміння, а не безпосередньо-чуттєвого сприймання, перебуває на межі мистецтва і розумової діяльності.

Виховувати людину, розвивати її розум і почуття здатні лише твори, пройняті глибокими думками і справжніми переживаннями, тобто ті, які несуть в собі глибокий сенс.

5. Театр

Театру як виду мистецтва в цілому притаманно: походження з ритуального, обрядового дійства, просторово-часова структура, аудіо-візуальний засіб сприймання та інше. Цей вид мистецтва розвивається у двох основних жанрах: драматичний театр та музичний театр. Кожний з них має свою специфічну художню мову, особливі виражальні засоби, свої функції в культурі та структурі людського спілкування.

Театр - синтетичний вид мистецтва, тому специфіку його взаємодії з публікою можна зрозуміти лише тоді, коли будуть розкриті "функції кожного з мистецтв, що входять у цей синтез. Основою сценічного мистецтва в драматичному театрі виступає особливий вид літератури - п'єса. Саме п'єса, драматургія, визначає виражальні засоби театральної вистави.

Ідейно-еететичний рівень п'єси створює головний ефект сценічного твору. Процес роботи над спектаклем полягає в перенесенні драматургічного тексту на сцену - це своєрідний "переклад" з однієї мови на іншу. В результаті літературне слово стає сценічним. Театр пропонує власний спосіб пізнання оточуючого світу та, відповідно, власний набір художніх засобів.

Кожна вистава створюється колективом людей. В ньому беруть участь актори, художник, який здійснює її сценографію, художники до костюму, гриму, освітленню, композитор, що створює або підбирає музику до вистави та інші. Об'єднує творчу енергію всіх учасників та творців вистави режисер. Перед ним стоїть завдання звести результати роботи колективу в єдину органічну синтетичну структуру.

Організація сценічної дії - це самоціль творців вистави. їх головне завдання полягає в тому, щоб надати драматургічному творові сучасного звучання, розкрити глядачеві його ідейний зміст, наситити емоційністю, звернути увагу на актуальні проблеми людського буття. В результаті спільної праці ансамблю митців у глядацькому залі виникає катарсис, що приводить до морального очищення особистості, сприяє розвитку ціннісних уподобань. Сценічна дія - це художня домінанта театрально-драматичного мистецтва, головна ознака, що відрізняє його від "мови" інших мистецтв. Це саме той конструктивний елемент вистави, який об'єднує різноманітні виражальні елементи інших мистецтв, що входять у театральний синтез. Слово у п'єсі для того, щоб воно було органічним у виставі, повинно стати дійовим словом, прирівнятися до вчинку, що кардинально змінює ситуацію, найбільш повно характеризує персонажа у конкретній конфліктній ситуації. Іноді дуже влучно висміюються ті чи інші вади особистості або суспільства; або просто показана життєва ситуація, але погляд зі сторони змінює її сприйняття. Саме тут криється виховний ефект театрального мистецтва.

Основні роди музичного театру: опера, оперета, балет. В оперному мистецтві поєднуються музичні та драматичні начала. Основу оперної вистави становить драматичний твір у поетичній формі, спеціально призначений для вокального виконання або цьому виконанню піддається. Вокальне мистецтво в опері розкриває драматичний конфлікт у такій умовній формі, що його сприймання погребує від публіки значної підготовки, особливого вміння розуміти мову оперної виразності. В даному випадку тільки високий ступінь художньої підготовки глядача забезпечує сильний вплив оперного мистецтва на свідомість людини.

Оперета в цілому існує за тими ж законами, що й опера, оскільки і для неї вокальне мистецтво - це головний засіб розвитку сценічної дії та розкриття змісту драматургії. Оперета - музична вистава в комедійному жанрі. На відміну від опери, оперета, завдяки відвертій комедійності, легкості, у своїх класичних зразках належить до розважальних жанрів.

Художньою домінантою у балетній виставі є хореографія, яка дає змогу розкрити красу людської пластики. Але без внутрішнього драматизму хореографія перетворюється лише у демонстрацію технічних можливостей виконавця. Хореографія у балетній виставі - це продукт творчості балетмейстера, який, з одного боку, розкриває зміст музики, а, з другого, дає свою власну інтерпретацію музичної основи вистави. Саме йому належить роль організатора діалогу митців з публікою. За допомогою досить складної для сприймання художньої хореографії мови він допомагає глядачам проникнути у глибини людського духу, відчути красу людського спілкування, пережити радість від споглядання неосяжних можливостей пластики людського тіла. естетичний виховання мистецтво музика

Важливо відзначити, що унікальність усіх родів та жанрів театрального мистецтва полягає в безпосередньому, прямому спілкуванні глядачів та митців, тому могутньому емоційному імпульсі, який передає аудиторії високохудожня вистава.

6. Образотворчі мистецтва

Це група мистецтв, що наочно відтворюють явище життя. На відміну від літератури, музики, театру, кіно, що зображують явища у їх розвитку образотворчі мистецтва ніби зупиняють мить, даючи можливість пройматися настроєм певного моменту, осягати вічне багатство форм і кольорів світу. Образотворчі мистецтва розкривають не лише те, що доступне безпосередньо зоровому спостереженню, а й духовний світ людини, її взаємини з іншими, передають емоційний стан і зміст зображених ситуацій. Вони відтворюють багатогранну, цілісну картину дійсності в усьому багатстві індивідуальних проявів. При цьому естетичне виховання засобами образотворчого мистецтва покликане розвивати здатність глибоко розуміти зміст і форму художніх творів, орієнтуватися у стильових, історичних особливостях цього виду мистецтва.

До образотворчих мистецтв належать скульптура, живопис і графіка. Скульптура - вид мистецтва, що відображає дійсність засобами об'ємних просторових форм (витвори мають матеріальний тримірний об'єм). Кольором скульптури може бути реальний колір матеріалу чи робиться додаткове тонування. Але колір в скульптурі є лише додатковим засобом виразності, головним є тримірне зображення. Умовність кольору в скульптурі є важливим засобом узагальнення образу.

Різновидами скульптури є кругла скульптура, барельєф та горельєф. Кругла скульптура передбачає її огляд з різних точок. Вона потребує від глядача послідовності, розгортання вражень у часі. Круговий огляд, зміна точок споглядання розкриває різні сторони образу в усій повноті задуму автора.

Виразність рельєфної скульптури грунтується на взаємодії світлотіньових планів і площин, що співвідносяться на малій просторовій глибині. Рельєфна скульптура, де зображення виступає над площиною фону менше, ніж на половину свого об'єму, називається барельєфом. Якщо ж фігури виступають з площини на половину і більше обсягу, то таке зображення називається горельєфом.

Одним з важливих напрямів скульптури, що має значний виховний вплив, є монументальна скульптура. Наприклад, меморіальні ансамблі.

У XX столітті виникають нові можливості розвитку скульптури. Так, наприклад, в абстрактній скульптурі використовуються нетрадиційні методи та матеріали (дріт, надувні фігури, дзеркала та інше). Художники багатьох модерністських течій проголошують побутові речі витворами скульптури.

Графіка - вид образотворчого мистецтва, який пов'язаний із зображенням на площині. Специфіка графіки виявляється у провідному значенні лінійних співвідношень. Кольоровому зображенню у графічних творах здебільшого властива умовність, у певних різновидах графіки переважають чорно-білі сполучення. Однак це не виключає використання в графіці кольору.

Графіка об'єднує малюнок, як самостійну область, та різні види друкованої графіки: гравюру на дереві, гравюру на металі, літографію, гравюру на картоні та інше.

Малюнок належить до унікальної графіки тому, що кожний малюнок є унікальним. Витвори друкованої графіки можуть відтворюватися.

Мова графіки та її головні виразні засоби - це лінія, штрих, контур, пляма, тон. Активно приймає участь у створенні загального ефекту витвору білий аркуш паперу.

Художньо виразні достоїнства графіки полягають в її лаконізмі, ємності образів, концентрації та строгому відборі графічних засобів. Деяка недоговореність, умовне позначення предмету створюють особливу цінність графічного зображення, вони розраховані на активну роботу уяви глядача.

Графіці доступні різні жанри (портрет, пейзаж, натюрморт, історичний жанр) і практично необмежені можливості для зображення та образного тлумачення світу.

Новим видом є комп'ютерна графіка. Художники створюють композиції з ліній зі складними перетинаннями, об'ємних елементів, узорів, кольорових плям на екрані дисплею, а потім друкують отримані зображення. Здатність графіки швидко реагувати на актуальні події, виражати почуття та думки художника, розвиток техніки створюють умови для виникнення нових видів графіки.

Живопис - вид образотворчого мистецтва, що полягає у створенні картин, які відображують дійсність. Живопис поєднує виразні можливості малюнку і кольору. Поєднання кольорів є головним виразним засобом живопису в усіх його різновидах. Здатність кольору викликати різноманітні почуття, асоціації, посилює емоційність зображення. Образи живопису дуже наглядні та переконливі. Оскільки живопис здатен передавати на площині об'єм та простір, природу, розкривати складний світ людських почуттів та характерів, втілювати загальнолюдські ідеї, події історичного минулого, міфологічні образи та інше. Живопис поділяється на монументальний та станковий. Найбільші пізнавальні та виховні можливості впливу має станковий живопис. Його твори не пов'язані з певним, конкретним місцем перебування - на відміну від монументального живопису, що бере участь в організації архітектурного простору. Назва "станковий живопис" пов'язана з тим, що художник пише картини на полотні, що встановлене на мольберті, який може бути названий станком. Монументальний живопис - це великі картини на внутрішніх чи зовнішніх стінах будівель (фрески, панно). Витвір монументального живопису не можна відокремити від його основи (стіни, стелі, опори). З монументальним живописом з'єднуються мозаїка та вітраж.

Необхідно розрізняти такі види живопису, як декоративний розпис, мініатюра, театрально-декораційний, писання ікон.

В кінці XIX-XX століття розвиток живопису стає особливо складним. З'являється абстрактний живопис (авангардизм, абстракціонізм, андеграунд), яка знаменувала відмову від образотворчості та активне вираження особистого ставлення художника до світу, емоційність та умовність кольору, геометризацію форм, декоративність та асоціативність композиційних рішень. Все це здійснює вплив на естетичну свідомість, виховує та сприяє формуванню особистості через призму актуальних тенденцій буття.

7. Кіномистецтво

Однією з головних видових ознак кіномистецтва є єдність просторово-часового відображення дійсності в її русі, в усій багатоманітності відношень та зв'язків. Кінематограф як вид мистецтва відрізняється від інших своєю синтетичністю. У ньому синтезовані естетичні якості літератури, театру, образотворчого мистецтва, фотографії, музики, досягнень в сфері оптики, механіки, хімії, фізіології. Популярність кінематографа полягає у властивій тільки йому сукупності та багатоманітності виразних засобів. Кіно, зародившись на рубежі ХГХ-XX століть, виникло під впливом потреби суспільства осмислити свою історію, життя та діяльність розвивалось у руслі культури XX століття, тому його стилі та напрямки відповідають основним стилям мистецтва XX століття.

Кіномистецтво історично поділяється на такі види:

o художній (ігровий) кінематограф, який реалізує засобами виконавчої творчості задум кінодраматичного твору, чи адаптованого твору поезії чи прози;

o документальний, який є особливим видом образної публіцистики;

o мультиплікація чи анімація, що оживляють графічні та лялькові персонажі;

o науково-популярний кінематограф, який використовує засоби всіх трьох жанрів для популяризації знань.

Кіномистецтво багатогранне за жанрами, але для сучасного кіно характерна тенденція до їх взаємопроникнення, що реалізуються в основному засобами новаторських заходів.

Важливо зазначити, що розвиток аудіовізуальних технологій сприяв появі глобальних засобів масової комунікації, які поступово перетворилися в потужні фактори впливу на культурно-естетичну сферу життя людства. Сучасна людина формується під впливом цих технологій. Сучасне телебачення - найвпливовіший сектор мас-медійних структур.

Так, в 1970-1980 роках телебачення демонструвало широку палітру суспільних інтересів, із врахуванням ідеологічних вимог того часу. При цьому належна увага приділялась питанням морально-етичного, естетичного виховання. Аналіз сучасного телебачення свідчить про ціннісну зміну орієнтирів. Наприклад, реклама формує виключно споживацькі схильності, програми вістей спекулюють на гарячих темах політичних скандалів, різноманітних катастроф. Постійні розважальні шоу свідчать про те, що головною функцією телебачення стає розважальна функція. Але всі ці тенденції є характерними для сучасної соціальної реальності. Сучасні кінофільми виховують "сучасну" людину, яка повинна орієнтуватися в плинному світі та вміти вистроїти власний життєвий сценарій.

Архітектура - мистецтво створювати будови і споруди, що формують просторове середовище для життя і діяльності людей. Архітектура є водночас формою матеріальної культури і одним з видів мистецтва. На відміну від живопису чи скульптури архітектура не зображує щось, існуюче поза твором. Основними засобами створення художнього образу в архітектурі є формування простору і виявлення конструктивної системи будівлі чи ансамблю будівель, співвідношення частин і цілого, кольору і фактури.

Архітектура здатна виразити у художніх образах уявлення людини про світ, час, велич, радість, самотність та інші почуття.

Функціональні, конструктивні і естетичні якості архітектури (користь, міцність і краса) взаємопов'язані, хоча зв'язок цей по-різному виявляється в різні історичні періоди, в залежності від призначення споруд, від регіональних, культурних особливостей та традицій.

Розрізнюють три основні види архітектури:

o об'ємні споруди (культові, суспільні, промислові, житлові та інші приміщення);

o ландшафтна архітектура (альтанки, місточки, фонтани та інше);

o будівництво міст - створення нових міст та реконструкція старих. Художні образи архітектури відіграють значну роль у духовному

житті суспільства. Найважливіша особливість виховного, формуючого естетичний світогляд впливу архітектури - та, що її твори органічно входять до сучасної культури як частина соціального середовища. Вплив архітектури на естетичну свідомість є постійним та довготривалим. Середовище, створене мистецтвом і працею минулих та сучасних поколінь є сферою буття людини, яка є такою ж необхідною як і природне середовище.

Естетично формуючи життєве середовище суспільства, архітектура виражає за допомогою специфічних художніх засобів пануючі уявлення своєї епохи, ідеї та пріоритети суспільства. Історичний розвиток архітектури - від первісних споруд, стародавніх єгипетських та мексиканських пірамід, печерних храмів Індії та Китаю, від античних акрополів і форумів, середньовічних храмів та фортець - до палаців та паркових ансамблів епохи Відродження, бароко і класицизму, до новітньої архітектури XXI століття, визначався конкретним призначенням та художньо-стильовими системами свого часу.

Архітектура є основою для об'єднання скульптури, живопису та інших видів художньої творчості

Сучасний рівень розвитку техніки, використання желізобетону, скла, пластичних мас та інших нових матеріалів дають можливість створювати незвичайні форми будівель у вигляді кулі, спіралі, квітки, колоса і тому подібне.

Архітектори створюють для людської життєдіяльності художньо організований простір, який є можливим середовищем для синтезу мистецтв (ансамбль). Всесвітньо відомі архітектурні споруди та ансамблі запам'ятовуються як символи міст та країн.

Естрада та цирк - синтетичні видовищні мистецтва, які мають свою специфіку, спосіб соціального функціонування. Як синтетичні, вони належать до так званих конгломератних мистецтв, тобто таких, де між окремими елементами немає жорсткого зв'язку, тому їх називають ще колажними мистецтвами, або мистецтвами "малих форм".

Витоки обох мистецтв - у народній культурі минулого: веселих ярмаркових виставах з акробатичними та атлетичними вправами, піснями, танцями, фокусами, жонглюванням тощо.

Естрадний концерт може складатися з номерів одного жанру або сполучати різні жанри: художню декламацію, пісню, пантоміму, драматичні сценки, танці, номери оригінально жанру. Естрада справляє значний виховний та формуючий естетичну свідомість вплив завдяки її великій популярності.

Специфічною рисою естради є безпосередній діалог з публікою, глядачі стають своєрідними партнерами митця. Увагу глядачів у цирковому мистецтві привертають, насамперед, незвичайні, ексцентричні. нелогічні і неможливі для повсякденного життя ситуації, трюки, що уявляються неможливими для звичайної людини. Цирк, один з найстародавніших видів мистецтва, був відомий вже в античній Греції та Римі. У Середньовіччі виник мандрівний цирк, що давав вистави на міських майданах, ярмарках. Саме у цю епоху він був найяскравішим втіленням карнавальної культури. Саме тоді формувалися начала великого мистецтва народної клоунади. Провідними жанрами сучасного цирку є: дресура, акробатика, еквілібристика, музична ексцентрика, клоунада, мистецтво ілюзії та інші.

Цирк та естрада займають особливе місце в естетичному та художньому вихованні особистості через легкість сприйняття та популярність.

Синтез мистецтв - поєднання, сполучення, злиття різних видів мистецтва або окремих елементів у межах одного виду. Цей процес притаманний усій історії розвитку художньої культури. Синтетичні мистецтва (театр, цирк, естрада, кінематограф, телебачення) за своєю структурою являють систему багатьох елементів, яка постійно збагачується за рахунок приєднання елементів інших видів мистецтв. Але завдяки такому синтезу з'являються принципово нові види мистецтва, унікальні та оригінальні.

В сучасному світі з'являються нові види мистецтва (бодіарт - тілесне мистецтво, відеоарт - відеомистецтво, дарк-арт - "темне мистецтво" тощо), які відображують специфіку сучасної реальності та формують особистість XXI століття.

Естетично вихована особистість здатна до сприймання та переживання художнього змісту творів усіх видів мистецтв.

Таким чином, різноманітні види мистецтва в умовах сучасного світу сприяють формуванню естетичної свідомості, що дозволяє конструювати, створювати, будувати свій життєвий шлях для кожної окремої людини з точки зору краси. Адже прожити "красиве життя" є нелегкою задачею, якими б не були естетичні ідеали. Таким чином, мова йде не тільки про естетичне виховання, але і про формування естетичної свідомості, естетичного світогляду.

Список використаної літератури

2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 160 с.

3. Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. - К.: ЄУ. - 2011. - 350 с.

4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. пособие - М.: Консалтбанкир, 2012. -576 с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2011. - 242 с.

6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. -2-е вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 224 с.

7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. - Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. - 288 с.

8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2010. - 304 с.

9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. - К.: Каравелла, 2013. - 496 с.

10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. - К.: ЄУФІМБ, 2012.- 250 с.

11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. - К.: Кондор, 2010. - 356 с.

12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2014. - 432 с.

13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. - К.: КНТЕУ, 2010. - 280 с.

Размещено на Allbest.ru