Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічна мораль і етика

Зміст

Вступ

1. Специфіка педагогічної діяльності

2. Відносини "педагог -- учень"

3. Відносини "педагог -- педагог"

4. Відносини "педагог -- батьки учня"

5. Відносини "педагог -- керівник навчального закладу"

6. Специфіка педагогічної етики у ВНЗ

Список використаної літератури

Вступ

Педагогічна мораль є різновидом уселюдської і водночас професійної моралі. Вчення про неї -- педагогічна етика, в якій формулюються принципи, норми відносин і поведінки педагога в межах його професійної діяльності. Як різновид професійної етики, вона є прикладною, хоч і ґрунтується на загальних засадах теоретичної етики як філософської дисципліни.

Об'єктивну основу специфіки педагогічної моралі становлять особливості педагогічної діяльності. Насамперед вона пов'язана з унікальністю предмета праці -- дитини, молодої людини, які здобувають освіту і піддаються свідомому, цілеспрямованому виховному впливу педагога. її специфіку зумовлює і характер суперечностей та конфліктів, що виникають чи можуть виникнути між педагогом і учнем, учнівським колективом, педагогом і батьками учнів, між педагогами тощо.

1. Специфіка педагогічної діяльності

Педагогічна праця -- особлива сфера суспільного життя, відносно самостійна стосовно інших видів діяльності. Ця самостійність виявляється в численних властивостях, зокрема і в моральних стосунках між педагогом і учнем (студентом), між педагогами тощо. У процесі її здійснення можливі нетипові ситуації, суперечності, конфлікти, розв'язати які з допомогою загальноприйнятих моральних норм не завжди можна.

Педагогічна етика враховує різноманітні обставини здійснення педагогічної праці та непрості моральні колізії, що можуть виникнути в цьому процесі. Йдеться про те, що кожен учень (студент) уже був продуктом чийогось впливу. Ставши предметом праці педагога, він продовжує залишатися об'єктом багатьох чинників впливу, більшість з яких діє стихійно, багатопланово, не завжди конструктивно: сім'я, вулиця, ЗМІ тощо. Педагогічна діяльність має коригувати ці впливи. Крім того, не всі люди, які працюють у виховній системі, є педагогами за покликанням, кожна особистість не позбавлена вад, зокрема й моральних. Від професіоналізму, моральної культури педагога, насамперед його доброти і вимогливості, часто залежать характери та долі сотень і тисяч людей, що свідчить про особливу його відповідальність за результати діяльності.

Педагог повинен не тільки добре знати дисципліну, а й уміти передати свої знання учню, сформувати в нього відповідні уміння і навички. Важливою його рисою є селективне ставлення до інформації, яка постійно збільшується, використання найістотнішої, найнеобхіднішої для майбутньої діяльності учнів. Він не може не зважати на навчальну програму, але й не має сліпо прив'язуватися до неї. Саме цим зумовлений творчий характер педагогічної праці, ознаками якої є:

-- неминучість у педагогічній діяльності елементів експромту; проведення уроку (а тим більше лекції), що часто сковує творчі можливості;

-- використання знань і навичок красномовства (риторики);

-- апелювання педагога не лише до теоретичної свідомості слухачів, а й до їх уяви і почуттів, що залежить від образного мислення, вміння мовою образів інтерпретувати теоретичний матеріал;

-- критичне ставлення до літератури, до себе, своїх знань, переконань, світогляду.

Специфіку педагогічної етики засвідчують вимоги, які педагог ставить до своєї праці. Згідно з ними він повинен:

-- любити свою дисципліну, цікавитися її досягненнями і проблемами; цінувати власну працю, вбачати в ній серцевину смислу життя;

-- постійно пам'ятати про специфіку професії та враховувати її у своїй діяльності;

-- усвідомлювати відповідальність за результати діяльності;

-- гнучко, толерантно ставитися до вихованців;

-- зважати на реальність, насамперед на особливості поглядів, життєві настанови, цінні орієнтації молоді, впливаючи на них кваліфіковано обраними виховними методами.

Наслідком розмірковувань над своєю відповідністю вимогам сучасної школи (ВНЗ) є наполеглива праця, спрямована на розвиток і вдосконалення педагогічної майстерності, особистих якостей, або відмова від педагогічної діяльності.

2. Відносини "педагог -- учень"

Здійснюючи діяльність, педагог перебуває у відносинах з колегами, батьками учнів, адміністрацією школи (ВНЗ). Основними у цій системі є відносини "педагог -- учень", які відіграють у навчально-виховній діяльності визначальну роль. Специфіка моральних норм, що їх регулюють, визначається типовими суперечностями і конфліктами, котрі виникають чи можуть виникнути. Оскільки вони регулюються правовими та адміністративними нормами, необхідно вміти виокремлювати їх моральний аспект. Передусім він полягає в тому, що педагог не обирає собі учнів, навпаки, учні обирають педагога. Попри те ці відносини стають (мають стати) свідомо налагоджуваними і регульованими.

Між педагогом і учнем існують численні суперечності (реальні, позірні), оскільки в навчально-виховному процесі вони виконують різні функції. Наслідком цього є ситуації, які свідчать про неоднаковість їх позицій, інтересів, цілей. Інтерес педагога відповідає потребам навчально-виховного процесу щодо підготовки молодих людей до самостійного життя в суспільстві. Він сфокусований на опануванні ними знаннями, уміннями і навичками, формуванні людських якостей, моральних чеснот. Учні часто вбачають інтерес у зниженні вимог педагога, не задумуючись над результатами цього. Деякі з них схильні неправильно інтерпретувати навіть глибоко вмотивовані, справедливі вимоги педагога. Тому педагогічна етика орієнтує на те, щоб справедливість вимог педагога стала для учнів логічно достовірною і психологічно переконливою.

Причиною (приводом) суперечностей між педагогом і учнем буває і відмінність у рівні їх знань, досвіду, соціальної зрілості. Педагог, як правило, є носієм суспільних норм, які учневі ще потрібно засвоїти. За таких обставин виникає протистояння, у процесі якого моральна свідомість інтенсивно розвивається. Часто вдосконалюється і моральна свідомість педагога. Непорозуміння та суперечності може спричинити і дефіцит інформації у педагога про учня (характер, моральні якості), що ускладнює адекватність реакцій на його вчинки.

Педагог зазвичай належить до старшого покоління, тому він не завжди здатен розуміти, виправдати потреби молоді, навіть справедливі. Педагогічна етика рекомендує педагогові врахувати потреби й інтереси молоді, не відмовляючись від загальнолюдських принципів моралі.

Нерідко суперечності між педагогом і вихованцем виникають через вразливість, легку збудливість, підвищену емоційність учнів, особливо підлітків, наслідком чого є їх неадекватні реакції на події, факти, дії педагога. Щоб подолати це, педагог має: налагодити з учнями відносини, які забезпечували б ефективність навчально-виховного процесу; відчувати відповідальність за характер відносин у системі "педагог -- учень (учнівський колектив)"; постійно контролювати власну поведінку, орієнтуючись на принципи і норми педагогічної етики, дбаючи про свій авторитет як людини і педагога.

Ставлення педагога до учня повинно бути не тільки діловим, офіційним, а й особистісним. Навчальні програми, плани, шкільний розклад та інші адміністративні засоби регламентують службові, офіційно-ділові відносини, за яких учень для педагога -- об'єкт праці. Особистий, людський рівень відносин виявляється у ставленні до учня як індивідуально-неповторної особистості. За такого підходу педагог фігурує не тільки як виконавець професійної функції, а і як індивідуально-неповторна особистість, котра мислить, відчуває, переживає (співпереживає), радіє і страждає тощо. Процес виховання за такого ставлення до учня, як правило, ефективніший, оскільки виявляється у впливі особистості на особистість.

Відносини "педагог -- учнівський колектив". Впливаючи на учня, педагог опосередковано впливає на учнівський колектив, і навпаки. Водночас він повинен впливати на колектив безпосередньо. Відносини "педагог -- учнівський (студентський) колектив" мають специфічний зміст і відповідні форми вияву, суперечності, проблеми, зокрема й моральні. Учнівський колектив може сприяти навчально-виховній діяльності педагога і заважати їй. Причини деструктивної позиції учнівського колективу різні: наявність неформальних, деструктивно налаштованих лідерів, невдало підібраний староста, неправильні дії педагога тощо. Щоб подолати ці суперечності, педагог повинен зважати на думку учнівського колективу, не обов'язково погоджуючись з нею. Педагог, який поважає учнівський колектив, завжди намагається об'єктивно оцінити його справи, сприяє його розвитку, згуртованості, зміцненню. Його поведінка толерантна, позитивно зорієнтована, конструктивна.

Відносини в системі "педагог -- учень (учнівський колектив)" формуються на основі таких засадничих норм:

1) принцип демократизму. Демократизм педагога виявляється насамперед у визнанні плюралізму поглядів, думок, суджень, а також у толерантності тощо. Рівень його демократичності залежить і від готовності вихованців до взаємовимогливих, взаємовідповідальних стосунків, культури мислення і діяльності;

2) принцип гуманізму. Педагог має цінувати вихованця, враховувати його індивідуальну неповторність, унікальність, право на самореалізацію. Адже найбільшою цінністю є людина як вільна, цілісна, всебічно розвинена особистість, а не держава, "прогресивний" соціально-економічний устрій тощо. Благо людини -- критерій оцінювання суспільних інститутів;

3) повага до особи учня. Цей принцип похідний від принципів демократизму і гуманізму, він передбачає рівність, рівноправність, партнерство вчителя і учня. Оскільки учень залежить від педагога, цей принцип часто є декларативним. Реалізується він у щирому інтересі до учня як самобутньої особи, довір'ї, терпимості, стимулюванні становлення його індивідуальності, у повазі до думки, недопустимості приниження гідності, в об'єктивності оцінювання знань. Це не суперечить вимогливості педагога і є неодмінною умовою ефективності його праці. Мета таких орієнтацій і старань полягає у формуванні високоосвіченої, вільної, розкутої, творчої особистості.

Принцип поваги до особи не суперечить диференційному ставленню до учнів, сприяє розвитку їх унікальних якостей. Ставлення педагога до учня повинно мати особистісний характер, що виявляється у прагненні пізнати, зрозуміти його, врахувати індивідуальну неповторність, підтримати позитивні якості.

Педагог має узгоджувати особистісні стосунки з учнем із офіційними (службовими). Міра поєднання особистісного та офіційного залежить від педагога, його свідомого вибору, що свідчить про моральний характер цієї проблеми. Абсолютизація принципу дотримання дистанції призводить до відчуженості між педагогом і учнем, а невиправдане "скорочення" ЇЇ, панібратство теж негативно впливає на діяльність.

Повага до учня виявляється у терпимості до його поглядів, почуттів і вчинків (у межах загальнолюдських норм), вірі в хороші помисли і наміри, благородство, прагнення і здатність стати доброю людиною, а також у вимогливості до нього. Вимогливість до учня має бути доброзичливою, об'єктивно доцільною, реалістичною (здійсненною);

4) цінування думки учнівського колективу. Педагог має цінувати думку учнівського колективу, брати її до уваги. Для цього слід цікавитися нею, знати, як учнівський колектив ставиться до нього, його занять, навчальної дисципліни, правильності оцінювання ним знань тощо. Його думка завжди узгоджується з думкою педагога, однак він не може нехтувати нею навіть за умови її помилковості. Педагог повинен бути реалістом, не закривати очі на реалії, суперечності, які можуть перерости у конфлікт. Функція моралі, зокрема й педагогічної, полягає в допущенні конфліктів, гармонізуванні стосунків. Щоб навчально-виховний процес був ефективний, необхідно постійно контактувати з учнівським колективом. Суперечності ускладнюють стосунки, роблять їх неможливими чи неефективними.

3. Відносини "педагог -- педагог"

Стосунки між педагогами регулюються загальнолюдськими моральними нормами, правилами і спеціальними нормативами. Парадоксально, але між людьми, обов'язком яких є виховання дітей і молодих людей, часто виникають непорозуміння, суперечності, конфлікти. Атмосфера доброзичливості в педагогічному колективі сприяє ефективному розв'язанню навчально-виховних проблем; недоброзичливості -- спричинює напруженість, суперечності, конфлікти, які відволікають увагу з навчально-виховного процесу на врегулювання стосунків з колегами. Причиною суперечностей у педагогічному колективі є наявність у його складі людей різних за фахом, віком, статтю, світоглядом, темпераментом, характерами, смаками й уподобаннями. Також непорозуміння зумовлені браком об'єктивних критеріїв оцінювання якості праці педагога, наслідком чого е індивідуалізм, що загрожує колективу як суб'єкту педагогічної діяльності. Нерідко зарозумілість вивищується над професіоналізмом педагогів. Оскільки не всі суперечності можна відрегулювати адміністративними засобами, доводиться звертатися до моральних норм регулювання стосунків між педагогами.

Конструктивна, здорова атмосфера в педагогічному колективі забезпечується шляхом його функціонування на таких засадах:

1) злагодженість і згуртованість педагогічного колективу. Спільні узгоджені дії педагогів є запорукою ефективного досягнення колективом професійних цілей. Однак колектив утворюють люди, різні за фахом, віком, світоглядними позиціями, рівнем освіти, загальної культури тощо. Часто деякі педагоги ставлять надмірно високі претензії, виявляють підвищений гонор, фанатичну налаштованість, що не сприяє реалізації принципу злагодженості і згуртованості педагогічного колективу;

2) атмосфера терпимості в житті педагогічного колективу. Педагоги можуть мати різні політичні погляди, належати до різних релігійних вірувань тощо. Це зобов'язує терпляче ставитись до різних темпераментів і характерів, їх недоліків, необхідності приймати їх такими, якими вони є, цінувати їх індивідуальність, неповторність, унікальність;

3) атмосфера доброзичливості, чуйності, тактовності. Цей принцип сприяє гармонізації стосунків у колективі, що виявляється в ефективності його діяльності, створенні атмосфери, в якій педагог має змогу максимально проявити себе як професіонал і як особистість.

педагогічний етика навчальний маральний

4. Відносини "педагог -- батьки учня"

Організація співпраці з батьками учнів -- один з основних професійних обов'язків педагога. Навіть за відсутності контактів педагога з батьками учня можливе поєднання їх виховних зусиль, оскільки учень одночасно є об'єктом їх впливу. Стихійні, неорганізовані зусилля щодо цього малоефективні. Тому необхідно координувати старання педагога і батьків учня для максимально ефективної навчальної та виховної діяльності.

Специфіка моральних норм у системі відносин "педагог -- батьки учня" зумовлена труднощами, суперечностями і конфліктами, які виникають чи можуть виникнути між ними. Нерідко батькам неприйнятна думка про визначальну роль педагога у вихованні їх дитини. Право на виховання їх дитини педагог може завоювати лише своїм авторитетом. Йому доводиться налагоджувати контакти з батьками різними за віком, освітою, соціальним статусом, моральними якостями.

Суперечності між педагогом і батьками учнів можуть виникнути через труднощі навчально-виховного процесу, різну компетентність у його організації, неоднакову поінформованість про індивідуальні особливості учня, завищені вимоги батьків до педагога, відсутність у нього можливостей сформувати відносини з батьками усіх учнів, різне ставлення до учня (у педагога -- ділове, офіційне, у батьків -- особистісне, батьківське), нерозуміння обов'язків сторін у виховному процесі, наслідком чого є перекладання відповідальності за невдачі з однієї сторони на іншу. Щоб подолати такі труднощі і суперечності, педагогічна етика рекомендує педагогу глибоко усвідомити свою моральну відповідальність перед батьками за якість навчання і виховання їх дитини, налагоджувати співпрацю з ними, аби уникнути розбіжностей у вимогах до дитини.

Педагог не має ображати почуття батьків нетактовною оцінкою здібностей чи моральних якостей дитини. Його обов'язок -- сприяти підвищенню авторитету батьків в очах учня, прагнути вдосконалювати їх педагогічні погляди, толерантно ставитися до зауважень батьків учня, зважати на їх думку.

5. Відносини "педагог -- керівник навчального закладу"

Дії керівників навчальних закладів визначаються службовими обов'язками, характером управлінської праці. їх завдання полягають у тому, щоб дбати про організацію навчально-виховного процесу, підвищувати кваліфікацію педагогів, обмінюватись досвідом і контролювати роботу колективу. Специфіка моральних відносин у системі "педагог -- керівник навчального закладу" зумовлена суперечностями і конфліктами, що виникають між сторонами. Нерідко ці суперечності і конфлікти є випадковими, мають суб'єктивний характер, а їх розв'язання залежить від моральних позицій сторін. Основою суперечностей у системі "педагог -- керівник навчального закладу (підрозділу)" є насамперед нерівність сторін. Керівник дає розпорядження, оцінює роботу педагога, заохочує чи карає, а педагог зобов'язаний виконувати його накази, враховувати його оцінки праці. Від цього часто залежать становище і авторитет педагога у школі та за її межами. Суперечності між ними можливі унаслідок неоднакового бачення ситуацій і свого місця в ній, різного рівня професійної й особистої культури, неспівмірності ціннісних орієнтацій тощо.

Ефективний керівник повинен:

-- знати свою справу, володіти управлінськими, адміністративними навичками;

-- бути комунікабельним, уміти працювати з людьми, впливати на них та керувати ними;

-- генерувати ідеї, приймати рішення, брати на себе відповідальність;

-- делегувати повноваження і розподіляти ролі у колективі;

-- коригувати стиль і практику керівництва. Керівник навчального закладу несе більшу відповідальність за ефективність навчально-виховного процесу, ніж працівники колективу, що відповідно зумовлює вимоги до нього.

Відносини в системі "керівник -- педагог" мають вибудовуватися відповідно до принципів демократизму керівництва, гуманізму і толерантності; а також на засадах доброзичливості, привітності, ввічливості, коректності; вимогливості, об'єктивності, справедливості; критичності та самокритичності. Керівник має використовувати свої права і становище для ефективного виконання педагогічним колективом обов'язків, бути вимогливим до себе і кожного педагога, враховуючи його позитивні якості, недоліки, постійно розвивати свої професійні і моральні якості, встановлювати з педагогами відносини, які б максимально сприяли поліпшенню взаєморозуміння з ними. Він повинен зважати на думку педагогів, бути уважним до кожного, відповідально ставитися до результатів їх праці; постійно радитися з педагогами і колективом при розв'язанні актуальних проблем діяльності колективу.

У системі відносин "педагог -- керівник" етика рекомендує педагогу бути дисциплінованим та ініціативним, підкорятися вмотивованим вимогам керівника, дотримуватися субординації, бути ввічливим; розуміти відповідальність керівника за колектив; виявляти сміливість і твердість при захисті власної думки; непримиренно ставитися до проявів догідництва, підлесливості, підлабузництва, сліпої покірності і байдужості до неправильних дій керівника.

6. Специфіка педагогічної етики у ВНЗ

Праця педагога вищого навчального закладу істотно відрізняється від праці учителя школи. Особливістю етики у вищій школі є ставлення працівника до навчальних програм і стандартів освіти. Маючи досягнення у відповідній галузі науки, педагог може дозволити собі запропонувати авторський курс лекцій з відповідної дисципліни, розробити спецкурс. Такі права накладають відповідальність за наслідки ініціатив. Відносини "педагог -- студент" відрізняються від відносин учителя з учнями: вони демократичніші, толерантніші, вибудовуються на основі діалогу і взаємної поваги. Дистанція між викладачем і студентом скорочується, її вибір є непростою проблемою. Студент -- доросла людина із власними поглядами, світоглядом, переконаннями, уподобаннями. Він самостійно вибрав майбутню професію, а тому більше, ніж учень, зацікавлений в одержанні знань, виробленні умінь і навичок. Специфічні й відносини між працівниками, що зумовлено "ієрархічною" системою колективу (асистент -- старший викладач -- доцент -- професор і т. д.), необхідністю поєднувати функції педагога і вченого тощо.

Нові етичні проблеми в життєдіяльності колективів вищої школи постали зі змінами відповідно до положень Болонської декларації, основною ідеєю якої е перехід від викладання до організації самостійного навчання, самоосвіти, саморозвитку і самовиховання студентів, її реалізація пов'язана з багатьма труднощами: години викладання (курси лекцій) скорочують, а рівень самостійної роботи студентів надто низький. Унаслідок цього знижується якість освіти та виховання, ускладнюється психологічний клімат на кафедрах. Усе це зумовлює нові проблеми етики відносин у вищій школі, які необхідно бачити, аналізувати, шукаючи адекватні відповіді на різноманітні моральні виклики.

Список використаної літератури

1. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. - М.: “Финансы и статистика”, 2010. - 208 с.

2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 160 с.

3. Герасимчук А. А., Етика та етикет. - К.: ЄУ. - 2011. - 350 с.

4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. пособие - М.: Консалтбанкир, 2012. -576 с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2011. - 242 с.

6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. -2-е вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 224 с.

7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. - Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. - 288 с.

8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2010. - 304 с.

9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. - К.: Каравелла, 2013. - 496 с.

10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. - К.: ЄУФІМБ, 2012.- 250 с.

11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. - К.: Кондор, 2010. - 356 с.

12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2014. - 432 с.

13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. - К.: КНТЕУ, 2010. - 280 с.

14. Стоян Т. А. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 232 с.

Размещено на Allbest.ru