Службова етика працівників міліції

Размещено на http://allbest.ru

1.Особливості службової етики. Етикет у службовій діяльності працівників ОВС

Прискорені темпи розвитку сучасної цивілізації стверджують актуальність унормованих (сталих) форм поведінки у спілкуванні людей між собою. Унормовані форми поведінки існують для: а) полегшення взаємодії між соціальними суб’єктами; б) позбавлення людських стосунків надлишкової емоційної напруги; в) ствердження наявності між суб’єктами соціальної комунікації єдиного морального і смислового простору, що забезпечує відбування самого процесу соціальної взаємодії; тощо.

Перехід від неусвідомлених форм поведінки до більш складних, комплексних, таких, що формуються при безпосередній участі свідомості, відбувається у розвитку людини від рівня індивіда як номінального представника людського роду до рівня особистості як значимої соціальної одиниці. Даний перехід передбачає наявність відповідного бачення і розуміння світу – неподільної системи понять і уявлень, що утримує образ світу і взірці діяльності, які забезпечують пристосування людини до середовища, а також є необхідними для організації поведінки. Процес переходу від невмотивованої поведінки до усвідомлення необхідності дотримуватися у ній встановлених правил можна назвати переходом від природи до культури, від ненормованих форм між особистісного спілкування до сталих, цивілізованих форм комунікаційної взаємодії співгромадян.

Етикет виступає зовнішньою формою вираження норм і принципів моралі будь-якої історичної спільноти, підкреслюючи при цьому визнання людиною моралі як необхідної й особливої форми духовного єднання, що виступає безумовною основою співжиття як способу власне людського існування. У даному контексті норми моралі виступають конкретними правилами поведінки, що визначають, як людина має вести себе по відношенню до суспільства, колективу, інших людей; дотримання норм забезпечується силою суспільної думки й механізмом самооцінки самої людини. Принципи моралі ж є найбільш загальними вимогами до поведінки людини в її ставленні до середовища і до себе, що визначають основну лінію її діяльності. Правила поведінки – це найбільш елементарні, конкретні вимоги до поведінки людини в конкретних умовах, що є похідними від норм і принципів моралі, і саме вони складають основу етикету.

Етикет (з фр. – ярлик, етикетка) – це сукупність формальних правил, що регулюють зовнішній прояв людських стосунків, а саме: поводження з людьми, формули звертання, вітання, вибачення, подяки, поведінка у місцях загального користування, манери, одяг тощо. Етикет – це не лише форма самовираження та самореалізації, але й, в першу чергу, форма стримування, самоконтролю, опанування емоцій і вчинків. Розрізняють наступні види етикету: діловий (службовий), військовий та повсякденний (звичаєвий).

У етикеті потрібно розрізняти дві сторони: морально-етичну (норму поведінки) та естетичну - зовнішні форми прояву цих норм, граціозність і красу манер. Неважко побачити, що ці дві сторони мають відносну самостійність. Можна бути, наприклад, доброю людиною, але проявляти свої щиросердні якості некрасиво, не витончено тощо. І навпаки, буває, що зла по натурі людина поводить себе зовнішньо красиво, витончено. В той же час етична і естетична оцінка поведінки людини тісно переплітаються, складаючи певну єдність. Ще у стародавніх греків суспільним ідеалом була гармонія доброго і прекрасного, морального і красивого, внутрішніх якостей людини та їх зовнішніх виявів.

Досягнення гармонійної єдності високих моральних надбань: доброти, чесності в особистому і суспільному житті і краси зовнішнього; прояву цих якостей є одним із зовнішніх завдань естетичного розвитку особи. Отже, в етикеті з'єднуються етика з естетикою.

Однак виховання культури спілкування не зводиться до засвоєння норм “красивої поведінки”, тому що глибинно ці норми поведінки пов'язані з моральними принципами, моральними цінностями. Зовнішня культура поведінки є відсвіт прояву і вираження культури внутрішньої, всього духовного світу і складу особистості. Таким чином, набути навики культурної поведінки - не означає “завчити” відповідні правила, а потім механічно застосовувати їх у спілкуванні, подібне “прилучення” до культури мало що дасть і мало чого варте. Необхідно інше - зрозуміти, перейнятися усвідомленням великого людського сенсу, закладеного у ці зовнішні форми. Тоді правила хорошої поведінки, краса спілкування стануть вашим переконанням, “другою натурою” і дотримання їх буде приносити людині почуття задоволення і радості.

Етикет, таким чином, виступає засобом збереження культурного (цивілізованого) рівня розвитку суспільства і забезпечує повноцінну міжособистісну взаємодію співгромадян даного суспільства.

Головна мета професійної діяльності ОВС – служіння закону, який не є самоціллю, оскільки існує в ім’я суспільного блага, але тільки за умови, що усвідомлюється суспільством як втілення справедливості, вияв вищого морального начала і забезпечує нормальне життя громадян. Тому є неприпустимим, щоби працівник правоохоронних органів виконував свої обов’язки бездумно, не бачачи за буквою закону живих людей. Таке легковажне виконання службових обов’язків часто викликає незадоволення з боку населення діяльністю міліції у цілому, що, в свою чергу, негативно відбивається на іміджі правоохоронних органів.

Необхідно нагадати, що незалежно від особистих політичних поглядів і переконань кожен військовослужбовець має бути прибічником політики, яку влада впроваджує через закон. Він служить закону і захищає його.

У відносинах правоохоронців з громадянами неухильно має дотримуватися принцип гуманізму, що виявляється, зокрема у: ввічливості і доброзичливості; готовності надати допомогу, послугу, прагнення не турбувати людину без причин; чуйності, делікатності, коректності та толерантності, повазі, такті тощо. Дотримання цих норм має відбуватися як у взаємовідносинах з громадянами, так і безпосередньо із самими працівниками міліції, що знайшло відбиток у Кодексі честі працівників ОВС, прийнятому Колегією МВС України у грудні 1996 року та Етичному кодексі працівника ОВС України, схваленому цим органом 5 жовтня 2000 року.

2.Етикет у службовій діяльності працівників ОВС

етика службовий міліція

Службові взаємовідносини працівників ОВС визначаються службовим положенням і регулюються уставами, настановами та інструкціями.

Особливістю службової діяльності працівників ОВС є те, що більшість із них мають справи з матеріалами, які не підлягають розголосу. Тому без службової необхідності і без санкції безпосереднього начальника не слід цікавитися, чим у даний час займається той чи інший працівник, і, головне, не допускати втручання у свою службову діяльність.

Працівник ОВС – це, в першу чергу. людина з високою культурою спілкування. Культура спілкування – це вміння встановлювати зворотний зв’язок, відгукнутися на думки, почуття, турботи й проблеми іншої людини (це стосується всіх рівнів спілкування). Форми спілкування змінні, сутність спілкування – незмінна. Велику роль відіграє у професійній діяльності працівників ОВС культура мови – від вміння чітко сформулювати власну думку як у мовленні, так і на папері до граматичної та синтаксичної грамотності.

Специфіка службової діяльності працівників ОВС вимагає особливої лаконічності, зокрема – чіткості у розмові. По телефону прийнято говорити коротко, тільки по справі. Потрібно привітатися і представитися своєму співрозмовнику. Звертаючись по телефону, ніколи не запитуйте – “хто?”. Це ознака низької культури. Просто попросіть до телефону того, хто Вам потрібен.

Розмову по телефону потрібно вести у нормальному темпі, особливо чітко вимовляючи прізвища, назви, цифри. Відповідаючи на телефонний дзвінок, назвіть своє звання, прізвище й обов’язково дайте зрозумілу, вичерпну довідку. Якщо ж Ви не можете відповісти на поставлене питання, назвіть абоненту прізвище і телефон співробітника, який може надати необхідну консультацію. У випадку його відсутності повідомте, коли він буде.

Відповідно, якщо працівника, якому телефонують, немає на місці, потрібно повідомити, коли він з’явиться; покликати того, хто його заміщує, або дати номер телефону заступника. Якщо буде прохання щось передати, потрібно записати зміст прохання і покласти на стіл тому, кому це адресоване. Не розібравши по телефону чийогось прізвища чи адреси, не перебивайте громадянина. Краще після прийняття всього повідомлення попросити: “Уточніть, будь ласка…” або “Чи правильно я записав ці прізвища?”

Навіть якщо Ви дуже зайняті, все одно, піднявши слухавку, вислухайте співрозмовника, з’ясуйте, що саме його цікавить, і попросіть подзвонити через певний проміжок часу або запишіть телефон, за яким Ви могли б подзвонити йому, коли звільнитеся. У кінці розмови не забудьте подякувати співрозмовника за інформацію.

Існує правило, за яким тривалість розмови визначає той, хто телефонує, або старший. Якщо ж працівник, якого викликали, дуже поспішає, він може тактовно вибачитися, попросити закінчити розмову. У цьому випадку, той хто викликав, повинен зрозуміти і погодитися.

Необхідно з повагою та увагою відноситись до старших за званням, віком або суспільним положенням. Якщо в службове приміщення входить старший за званням або посадою, необхідно встати й привітати його згідно вимогам Уставу, сідати потрібно тільки після отримання на це дозволу. За правилами службового етикету, при знайомстві в установі будь-який чоловік, який би високий пост він не обіймав, встає, коли до кабінету заходить жінка, і чекає стоячи, доки вона не представиться. При цьому жінка називає своє прізвище, посаду і мету відвідання установи.

Нагадаємо, що костюм – це найбільш елегантний предмет чоловічого і жіночого одягу. Його форма диктує зміст. Костюм – це символ соціального статусу й успіху. Він декларує порядок, здатність підпорядковуватися строгій, обмеженій формі ділового костюму; він є ідеальним тестом на соціальну зрілість людини. Так само, форма одягу працівника ОВС повинна відповідати затвердженим зразкам і описам, бути ретельно припасована й утримуватися у бездоганному стані (п.п. 1.3 Загальні положення Наказу № 535). Одяг має бути встановленого зразка, чистим, старанно підігнаним та відпрасованим, з правильно підібраними пагонами (правила оформлення пагонів див. Наказ № 535). Носити вицвілий та не відпрасований одяг із деформованими та забрудненими пагонами не дозволяється. Підкреслимо повну персональну відповідальність власника костюму за його стан та зовнішній вигляд, а також за відповідність костюму розміру одягу його володаря.

Щоб не викликати роздратування і незадоволення колег, співробітників, не можна:

приходити на зустрічі із запізненням або забувати вибачитися;

перебивати чужі телефонні розмови;

голосно розмовляти біля чужого робочого столу;

порушувати межу чужого особистісного простору й залишатися у ньому;

брати на якійсь час чужі робочі приналежності й не повертати їх;

забувати сказати секретарю, колегам, де Вас можна знайти;

кричати колегам через увесь кабінет;

не передзвонювати, коли від Вас чекають дзвінка;

бути не в змозі швидко відповідати на прості запитання;

переводити ділову розмову у русло обговорення Ваших особистих проблем.

Форма службових взаємовідносин при розмові і у офіційному листуванні

Спілкування є однією з центральних проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємовідносин.

У службових відносинах доречною формою спілкування є звертання до всіх на “Ви”: у діловій сфері навіть близьким людям у присутності інших бажано звертатися один до одного на “Ви”. Неприпустимим є “тикання” керівника до підлеглих.

У службових розмовах і при офіційному листуванні старших по службовому положенню з молодшими, рівних між собою і молодших зі старшими рекомендуються наступні форми вираження:

Старший по відношенню до молодшого | Рівний по відношенню до рівного | Молодший по відношенню до старшого

Наказує, приписує | Повідомляє, сповіщає | Доповідає

Вимагає, пропонує | Просить розпорядження, сприяння, допомоги | Просить клопотання, дозволу

Викликає до себе | Просить, запрошує | Просить прибути (для догляду), просить дозволу з’явитися

Дозволяє, затверджує (документ або пропозицію) | Погоджується, не заперечує | Виконує з подальшою доповіддю

Відправляє, надсилає (документи, матеріали) | Направляє (документи, матеріали) | Подає документи, матеріали

Основною нормою, якої слід дотримуватися у службових взаємовідносинах, є збереження гідності людини незалежно від того, яке місце вона посідає в ієрархічній структурі даних взаємовідносин.

Спілкуючись, люди часом травмують одне одного. Морально-психологічний стан у колективі багато в чому залежить від керівника, визначається його особистою поведінкою і моральними якостями.

Особливою темою норм службового етикету є ділове спілкування старшого за військовим званням, командира із підлеглим, молодшим. Цьому присвячене окреме положення Про військову ввічливість і поведінку військовослужбовців Статуту внутрішньої служби збройних сил України. При цьому потрібно враховувати, що, крім організаційного моменту, службовий етикет відбиває також шанобливе ставлення до старших за званням, повагу до їхніх заслуг і професійних здібностей. Так, співробітникам ОВС забороняється тримати руки в кишенях одягу, а також сидіти у присутності командира (начальника) або старшого за військовим званням без його дозволу.

Існують правила, які забороняють певні дії управлінців:

не можна впливати на підлеглих нищівною критикою;

не слід шукати винних, краще шукати причини і шляхи подолання наслідків;

не принижувати гідності працівника, а краще проаналізувати його дії;

не пред’являти претензій до працівника у присутності інших співпрацівників, краще висловити їх наодинці;

якщо треба висловити негативну оцінку, то мову слід вести лише про результати діяльності, а не про особистість працівника;

не обмежувати самостійність і свободу людей, потрібно їм довіряти і сприяти їх ініціативі, бажанню генерувати ідеї та ін.

Загальні правила поведінки у громадських місцях

Виконання службових завдань потребує часто від правоохоронця пересування містом за допомогою громадського транспорту. Тому необхідно пам’ятати декілька вимог до поведінки в транспорті.

Дайте змогу спочатку вийти всім бажаючим з автобуса або тролейбуса і лише після цього можете заходити.

Спочатку виходять чоловіки (щоб допомогти вийти жінкам, літнім людям та інвалідам).

Виходити прийнято через передні двері; право входу через передні двері мають вагітні жінки, люди похилого віку, діти, інваліди.

При вході в транспорт чоловік повинен пропустити жінку вперед і допомогти їй піднятися сходами.

Ввійшовши в вагон, не зупиняйтеся в дверях, а проходьте вперед, звільняючи місце іншим пасажирам. Стояти і проходити мимо інших потрібно так, щоб не заважати їм та не штовхати їх.

Не можна розвалюватися на сидінні і займати його повністю, якщо воно розраховане на двох. Пакети і сумки можна ставити на сидіння тільки в тому випадку, якщо ніхто не стоїть і є вільні місця.

Сидячими місцями слід поступатися людям похилого віку, жінкам з дітьми (сідає жінка і тримає на колінах дитину). Але ніколи жінка не поступається місцем чоловікові (щоб не образити його), за винятком тих випадків, коли чоловік має явні ознаки інвалідності.

У вагоні не приводять в порядок свою зовнішність; не чистять нігті; не їдять; не кидають на підлогу сміття і використані талони і звичайно ж не їдять насіння.

Читаючи газету її не розгортають, а читають в складеному вигляді. Не слід заглядати в газету або книгу сусіда. Тим більше, не розглядають пасажирів.

Гучний сміх і розмови заважають іншим. В транспорті не говорять про сімейні та службові справи, не прислухаються до чужих розмов.

Якщо ваш супутник оплатив проїзд собі і вам, то слід подякувати йому за це і не сперечатися через це. Якщо той, хто сплатив проїзд відмовляється прийняти гроші, то розмову на цю тему слід припинити. У випадку, коли жінка сама хоче купити собі білет, чоловік з нею не сперечається.

Кондуктор і контролер мають право вимагати від усіх пасажирів виконання правил користування громадським транспортом. В свою чергу, кондуктор повинен пам’ятати, що він повинен обслуговувати пасажирів і всі свої вимоги зобов’язаний висувати в спокійній і ввічливій формі.

Чоловік повинен допомагаючи жінці долати всілякі перешкоди:

підходячи до дверей, чоловік має трішки випередити жінку, щоб відкрити їй двері;

в приміщення жінка входить завжди перша, за виключенням ресторанів, кафе, барів, казино та неосвітлених приміщень;

молодший завжди пропускає в дверях старшого, господар – гостя, гість – господиню;

старший за віком може запропонувати молодшому першому пройти в двері.

Основним правилом поведінки на вулиці має бути взаємна передбачливість – поводити себе потрібно таким чином, щоб не заважати іншим. Правоохоронець на вулиці дуже часто стикається з тим, що до нього звертаються із запитанням, просять допомоги.

Якщо до Вас звернулися за допомогою (інформаційна довідка), не відмахуйтеся, не грубіть, а спокійно і чітко поясніть, якщо знаєте самі, як людині пройти чи проїхати.

Вихована людина завжди допоможе інваліду або літній людині, поступиться дорогою дитині, жінці.

Неприпустимим на вулиці для міліціонера є прийняття їжі на ходу. Краще зайти в кафе або підійти до кіоску, де менше людей.

Йдучи вулицею правоохоронець не повинен курити.

Якщо Ви з колегами йдете тротуаром, то рекомендується іти по двоє, один за одним, залишаючи місце іншим перехожим.

Потрібно триматися правої сторони тротуару, звільняючи ліву зустрічним пішоходам.

Якщо Вам необхідно обігнати людину, яка іде попереду, то зробіть це зліва, при цьому постарайтеся не зачепити її.

Штовхнувши когось на вулиці, потрібно вибачитися.

Зустрівши знайомого, старшого за віком або положенням, вихована людина не зупиняє його, а прилаштовується до нього на ходу (якщо, звичайно, ваш знайомий не заперечує).

Якщо Ви ідете з жінкою, то пам’ятайте, що чоловік в цивільному одязі іде ліворуч від неї, а чоловік, одягнений у форму правоохоронця, праворуч.

Не тримайте руки в кишенях. Руки завжди мають бути вільними. Неприємно виглядає людина у формі, якщо вона несе важкий або громіздкий предмет. Не турбується про свій авторитет співробітник міліції, який намагається взяти без черги покупку в магазині, обід у їдальні, білет у кіно тощо.

Якщо Ви призначили зустріч на вулиці, то слід прийти, особливо в погану погоду, з точністю до хвилини. На роботу, збори, лекцію, в театр, в кіно, на побачення приходять вчасно. Це правило стосується всіх, як чоловіків, так і жінок. Тільки погано вихована людина може примушувати іншу людину чекати.

Зустрівши знайомого і заговоривши з ним, не стійте посередині тротуару, краще відійдіть в бік.

Неввічливим є безцеремонне роздивляння перехожих, сміятись над їхнім зовнішнім виглядом.

Дзеркало у вітрині не використовують для того, щоб приводити себе в порядок.

На вулиці не співають, непристойно голосно розмовляти, сваритися.

В кіно приходять у буденному одязі, а в театр і на концерт – в святковому. Жінка в залі може не знімати головний убір, за умови, що він не заважає іншим. В театр і на концерт приходять завчасно, щоб встигнути зняти верхній одяг в гардеробі і привести себе в порядок. Чоловік допомагає жінці зняти верхній одяг і здає його в гардероб, залишаючи у себе номерок.

В кінозал, концертний зал першим входить чоловік, а виходить першою жінка.

Якщо ваші місця в середині ряду, треба зайняти їх, не чекаючи останнього дзвінка, щоб не турбувати інших глядачів. Але якщо виникла така ситуація, то ви повинні вибачитися, а потривожений глядач не робить невдоволеного виразу обличчя. Проходити на свої місця потрібно лицем до тих, хто вже зайняв свої місця, виключення складають ті випадки, коли концерт або вистава розпочалася, тоді слід проходити обличчям до сцени, висловлюючи повагу до акторів.

Програму і бінокль кожен придбає для себе, а не позичає у сусіда. Театральний бінокль передбачено для того, щоб слідкувати за сценою, а не розглядати тих, хто знаходиться в залі.

На чуже місце не слід сідати, так як це може викликати певні неприємності, якщо власник цього місця запізнюється.

Якщо ж певних причин запізнилися, то зайдіть в зал тихо, станьте біля дверей або безшумно в найближче вільне крісло.

Коли починається програма, потрібно припинити будь-які розмови. Під час вистави або кіносеансу не розмовляють, не коментують, а лише слухають і дивляться. Навіть якщо програма нецікава, ввічливість зобов’язує людину сидіти мовчки. Зал можна залишити під час перерви. В залі не можна займатися тим, що здатне спричинити неприємності сусідам: шуршати цукерками, фантиками або програмою, не хитають головою, не відстукують такт по кріслу сусіда, не підспівують. В театрі і на концерті дочекайтеся, коли опуститься завіса, не біжіть в гардероб за пальто.

Нагадаємо, що за тим, хто як стоїть, ходить, сидить, тримає руки і ноги, ми можемо судити про повагу або зневагу до оточуючих. Кожна поза має бути коректною, природною і відповідати умовам. Те, що можна дозволити собі, знаходячись на самоті, часто неприпустимо у присутності інших. Безперечно, манера триматися залежить від оточення, від того, чим людина займається і як вона одягнена. Красивою є тільки така манера триматися, в якій відчувається внутрішня дисципліна.

Від найдавніших часів мова супроводжує людину на всіх етапах її життя. Власне без мови не існувало б людини як розумної істоти, адже всі проблеми свого життя від найпростіших, побутових до складних наукових, соціальних і політичних вона вирішує, користуючись мовою. Мова – це і засіб спілкування, накопичення та передачі набутих людством знань, і найважливіший інструмент навчання. Без мови не існує навіть сама людська думка, яку кожна людина оформлює не тільки для оточуючих, а й сама для себе за допомогою мовних засобів.

Правильно й згідно з вимогами, традиціями, стандартами укласти документ чи то особисто (заявку, автобіографію, довідку), чи то документ службового характеру (пояснювальну записку, доповідь, договір, угоду тощо), повинен кожен, хто обіймає посаду відповідно до своїх освіти, особливо якщо це посада керівна.

Тим більш важливе значення має знання сучасної української ділової мови для працівників органів внутрішніх справ України. Документальне оформлення процесуальних дій слідчого, оперативного працівника як цього вимагає закон потребує особливо дбайливого ставлення до ведення службової документації, уміння стисло та точно виловити і оформити думку, охарактеризувати ситуацію, яка того потребує, дати її опис. Це вимагає доброго володіння мовою, уміння в стислі терміни, майже автоматично використовувати певні мовні кліше, стандарти, що є загальновживаними для певного ряду документів. Водночас оскільки не буває в житті тотожних ситуацій і кожний конкретний випадок вимагає індивідуальної характеристики і оцінки, працівнику органів внутрішніх справ не варто сподіватися лише на те, що йому допоможе знання певної кількості мовних шаблонів і схем. Ця робота вимагає творчого підходу, постійного вдосконалення і збагачення свої знань та умінь, а разом із тим і мовної культури.

Культура мови – це вміння сказати необхідне слово в потрібний час, доцільно, із дотриманням правил мовного етикету, щоб не образити людину і водночас не втратити власної гідності. Цього вимагає від працівників і Закон України “Про міліцію”, яким кожний працівник міліції має керуватися в своїй роботі.

Мовна культура, як і культура поведінки, загальна культура особистості, над підвищенням якої нас вимагають постійно працювати навчання та служба, Закон України “Про міліцію” та Закон України “Про освіту” тісно пов’язані. Мовна культура є основною ознакою загальної культури людини і разом з тим її складовою. Чим вищий рівень мовної культури людини, тим вищий її творчий потенціал, професійний рівень. Це особливо виявляється на прикладі фахівців-юристів, які завжди були майстерними ораторами, яскравими промовцями, чиї виступи ставали подією суспільного життя і надовго запам’ятовувалися слухачам або читачам майстерним поєднанням форми і змісту промови.

Низький рівень мовної культури навпаки є ознакою обмеженості, виявом невміння замінити власні думки і сприймати чужі. Скоріш за все людина, яка виявляє низький рівень мовної культури, не здатна до творчого, нестандартного мислення, вирішення професійних і організаційних проблем, що обов’язково позначається на її успіхах у трудовій діяльності.

Витяги з Конституції України:

Стаття 10. “Державною мовою в Україні є українська мова”.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування”.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом “Про мови в Українській РСР”.

“Українська мова є одним із вирішальний чинників національної самобутності українського народу.

Виховувати у громадян, незалежно від їхньої національної належності, розуміння соціального призначення української мови як державної – обов’язок усіх громадян та організацій”.

Ст.5: Право громадян користуватися будь-якою мовою.

Ст.6: Обов’язок службових осіб володіти мовами роботи органів і організацій (… в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків). Незнання мови не є підставою для відмови у прийнятті на роботу. Після прийняття на роботу службова особа повинна оволодіти мовою роботи і органу й організації в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків.

Ст.10: Мова актів органів державної влади та управління (приймаються українською мовою).

Ст.11: Мова роботи, діловодства і документації. Поряд з українською – у певних місцевостях – інша мова.

Ст.15: Мова з’їздів, конференцій, інших форумів.

Ст.18: Мова судочинства (здійснюється українською мовою).

Ст.19: Мова провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Ст.20: Мова нотаріального діловодства.

Ст.21: Мова арбітражного діловодства.

Ст.22: Мова прокурорського нагляду.

Ст.23: Мова юридичної допомоги.

Ст.24: Конституція гарантує рівні конституційні права і свободи, рівність перед законом всіх громадян. “Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання за мовними або іншими ознаками”.

Ст.53 говорить: “Кожен має право на освіту”. ”Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства”.

Ст. 103 розділу У “Президент України” виголошує: “Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою”.

Ст. 148: “Суддею Конституційного Суду України може бути …(хто)… володіє державною мовою”.

Отже, володіння державною мовою “в межах, необхідних для виконання покладених на громадянина службових обов’язків”, стає необхідною умовою перебування громадян України на державній службі. Це змушує кожного, хто дбає про свій професійний рівень та бажає успішно виконувати службові обов’язки, піклуватися про рівень власної мовної підготовки та старанно вивчати курс “Сучасної української ділової мови”.

Мова – явище соціальне. Одна з її основних функцій – комунікативна – тобто спілкування людей. Але як універсальний засіб спілкування мова є явищем майже безкінечним, адже таким може бути і припустимий перелік можливих варіантів спілкування людей, де важливо враховувати умови і форми спілкування (де? і як?), змісту і мети (що? і для чого?), адресата (кому?) тощо. При цьому варто врахувати й індивідуальні властивості кожного, хто використовує мову: його вік, освітній рівень, соціальний та життєвий досвід, безліч інших особливостей, що роблять людей не схожими один на одного, яскраво індивідуальними. Відповідно до цього варіюється і мова, яку використовує особа, адже “стиль – це людина”. Мовний запас кожної конкретної особи відносно невеликий, від декількох сотень до декількох тисяч слів. При цьому мовний запас лексичних засобів окремого народу налічує понад сотні тисяч слів і їхня кількість постійно поповнюється.

Отже, кожен з нас, свідомо чи несвідомо, з великої кількості слов і мовних засобів обирає для користування ті, що йому вважаються найдоцільнішими, або ті, що підказують оточення, звичка, традиції. Так виникає варіювання мови, або її диференціація, яка залежить від часу, простору суспільства (соціальний тип варіювання), функцій, які покладено на мову.

Окрім літературної, існують діалекти, говори, говірки, які пов’язані з певними місцевостями. Залежно від соціального стану, людина може користуватися грубими, ненормованими мовними засобами.

В обмеженому соціальному середовищі виникає жаргон: професійний, молодіжний, учнівський, студентський тощо.

Віддаючи перевагу вжитку літературної мови, ми не будемо заперечувати і того, що в певних випадках, залежно від ситуації спілкування, може вважатися доцільним вживання елементів інших варіантів мови. Адже кожен з людей намагається, щоб його слово було дохідливим, ясним, дієвим, ефективним, красномовним.

Все це вимагає дотримання критеріїв оптимального вибору потрібних засобів мови та способів їх поєднання в конкретній ситуації спілкування. Залежно від функцій, які має виконувати мова в таких ситуаціях, у ній постійно формуються функціональні стилі, існування яких є свідченням високого розвитку мовної культури суспільства, що у свою чергу, пов’язано із загальним рівнем культурного життя суспільства.

Поява стилів у кожній національній мові зумовлена тими функціями, які вона виконує в суспільстві.

Одиниці представлення під час знайомства: а) в ділових стосунках використовують такі компоненти: посада, професія, звання, ім’я та по батькові, адже це важливо для здійснення функціональних обов’язків; б) ділові стосунки дещо “пом”якшують” вимоги етикету навіть у таких випадках, коли відбувається знайомство між чоловіком і жінкою. Звичайно, жінка не може нав’язувати знайомство сама. Але ці вимоги відступають, якщо йдеться про суто ділову зустріч.

Під час знайомства використовують кліше: дозвольте відрекомендуватися, представити, знайомтеся тощо.

Запрошення: приходьте, ласкаво просимо, зайдіть тощо.

Побажання, поздоровлення: дай Боже, хай щастить, на добраніч, хай Бог милує тощо.

Згода і незгода: так, я не заперечую; ви має рацію, авжеж.

Заперечення, відмова: шкодую, але ми мусимо; ні, це не так; я не згодний; не можу; не хочу тощо.

Прохання: дозвольте, просимо, якщо вам не важко, будь ласка, не відмовте, благаю та інші.

Подяка: спасибі, дякую, дуже вдячний, вік не забуду.

Вибачення: пробачте, перепрошую, даруйте, вибачте.

Комплімент: може стосуватися зовнішності, схвалення вчинків, виконаної роботи.

В ділових стосунках належить дуже обережно ставитися до мовних засобів, які використовуються при спілкуванні.

Заважають дотримуватися норм етикету, а значить, і ефективно досягати мети ділових контактів: вплив моди, недоцільні структури мовного етикету, надлишкові або недоречні в конкретній ситуації, небажання дотримуватися або незнання правил етикету, неврахування соціального досвіду співрозмовника, невміле використання мовноетичних шаблонів, надлишковість яких може створювати враження нещирості у стосунках тощо.

Ділове спілкування має використовувати весь арсенал наявних засобів взаємовпливу комунікантів під час міжособистісних стосунків. Проте основу цих стосунків складатимуть словесні засоби, роботу над удосконаленням яких людина має здійснювати вже життя, збагачуючи власні можливості у цій справі. Це особливо важливо для працівників органів внутрішніх справ України, для яких спілкування з людьми становить одну з основних форм роботи щодо здійснення службових повноважень

Література

1.Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України (схвалений колегією МВС України 5 жовтня 2000 року №7 км/8)

2.Закон України “Про міліцію” – К., 1998.

3.Малахов В. Етика: Курс лекцій. Навчальний посібник. – К., 2004.

4.Милицейская этика и проблемы нравственного воспитания сотрудников органов внутренних дел. – К., 1991.

5.Основы этических знаний. – СПб: Изд-во «Лань», 1998.

Размещено на Allbest.ru