Доведено, що краса не є самодостатньою цінністю і автономним модусом ставлення людини до світу і означає відкритість блага та здатність людини усвідомити його як власну мету. Реальний запах, колір речей і звук самі по собі є неістотними для переживання краси, вони мають лише повідомляти про божественну природу сущого.

Аналіз поняття краси у творах Г. Сковороди доводить, що почуття інтегрується у бароковий ідеал благочестя. Краса відіграє ключову роль у формуванні настанови на пошук істинного життя; сама ж вона визначається через почуттєвий стан.

У підрозділі 4.2 “Опозиція внутрішнього-зовнішнього як проблема цілісності існування” дано розгорнутий аналіз опозиції внутрішнє-зовнішнє як ключової для розуміння моделі існування, запропонованої Г. Сковородою, та для розуміння ролі почуттєвого у цій моделі.

Аргументовано, що опозиція внутрішнього і зовнішнього має насамперед герменевтично-екзистенціальний сенс. Вона вказує на умови розуміння речей (тексту, світу і себе) та на відмінність способів існування у модусі автентичності: те, що належить людині іманентно (божественне), і те, що привноситься в її існування іншими людьми, суспільством (“мнєние”). Розкрито зв'язок цієї опозиції з образом “цілої людини” як мети благочестивого життя. В цьому контексті проаналізовано поняття “твердь”, “автаркія”, “вулиця Мелхолина”. Обґрунтовано, що твердь Г. Сковорода мислить не як онтологічну (у класичному сенсі) підвалину буття, а як цілісність індивідуального “внутрішнього” досвіду і це свідчить про появу модерних елементів у ідеалі благочестивого життя.

Здійснено аналіз опозиції внутрішнє-зовнішнє в проекції на соціальне буття: виявлено зміни у суспільному статусі екстраординарних проявів благочестивої поведінки (пустельник) в період від початку до кінця доби бароко. Підставою для висновків стало порівняння сюжетів про пустельника у П. Могили та Г. Сковороди. Зроблено висновок, що цілісність існування як духовна автаркія стає проблематичною, і на рівні індивідуального життя, і на рівні соціальних структур співіснування індивідів. Показано зв'язок проблеми внутрішнього і зовнішнього з особистим життям Г. Сковороди (на основі листів) та загальною ситуацією в культурі. Доведено, що традиційні опозиції благочестивої моделі життя - Бог і світ, внутрішнє і зовнішнє - в бароковому варіанті постають як проблеми розуміння і самореалізації індивідів.

У підрозділі 4.3 “Взаємопроникнення істини і краси в бароковій моделі благочестя” розкрито смислову ізоморфність понять істини і краси у творах Г. Сковороди та бароковому проекті благочестивого життя.

Реконструйовано і продемонстровано наявність двох аспектів розуміння істини: істина як відповідність речі самій собі, своїй сутності та істина як відповідність думки про річ самій речі. Ці аспекти розуміння не диференційовані у текстах Г. Сковороди, оскільки розуміти істину в благочестивому сенсі означає - буті в істині, істинному модусі буття. Розкрито парадокс і герменевтичне коло у процесі здобуття істини. Істина є і її немає у досвіді індивіда; а щоб здобути її як досвід життя, потрібно її знати; і навпаки, щоб істину знати - потрібно її здобути у досвіді життя. Доведено, що єдиний вихід із цього кола - це почуттєвий стан “веселія сердца”, який має також амбівалентний епістемологічний статус.

Зв'язок між поняттям істини і краси встановлено шляхом аналізу наскрізної для текстів Г. Сковороди опозиції “дому” та “мандрівки”. Виявлено конотації “дому” до вічності, тверді, внутрішнього, радості, істини і відповідно “мандрівки” - до тимчасовості, непевності, тривоги, омани. Доведено, що традиційний мотив життя як шляху тлумачиться не у просторі, а у часі як перехід (повернення) до Єдиного в будь-якій точці існування. “Веселіє сердца” (радість, “кураж”) позначає таку “точку”, де підтверджується (реалізується) істина і розкривається краса сущого.

Встановлено, що поняття “краса” виражає факт розуміння як насолоду, поняття “істина” виражає наявність “достатніх підстав” розуміння (твердь). Не існує істотного розрізнення істини і краси, а проблема богопізнання постає як проблема реалізації “целаго человека” і досягнення тривкого почуттєвого стану радості.

У підрозділі 4.4 “Концепт “веселія сердца” в структурі благочестя та його співвідношення з концептом естетичного” розкрито герменевтичні підвалини барокової моделі благочестивого життя, запропонованої Г. Сковородою, та функції почуттєвих станів у ній. Розглянуто можливість інтерпретації “веселія сердца” як кореляту концепту естетичного.

Універсальність герменевтичного принципу в барокові моделі благочестивого життя доведено шляхом узагальнення попередньої розробки герменевтичного сенсу краси, істини та опозиції внутрішнє-зовнішнє. Поглиблено розробку герменевтичних принципів тлумачення Біблії, які закладено творами Г. Сковороди; доведено відповідність цих принципів внутрішньому коду творів самого філософа (цитатний стиль, “симфонічна” композиція тексту, діалогічна диспозиція смислу) та зумовленому цим кодом способу їх читання. Виявлено інтенцію до розуміння сущого загалом як тексту (знаково-символічна реальність) і благочестивого життя як правильно витлумаченого життя.

Доведено, що “веселіє сердца” є ключовим поняттям для розуміння і реалізації благочестивої моделі життя в її бароковому варіанті. Воно є вищою метою життя, вищою насолодою та єдиним критерієм істинності існування. Розгорнуто порівняння цього стану з естетичним почуттям та виявлено такі його ознаки: 1) знаходиться за межами опозиції ratio і sensus (О. Баумгартен); 2) є цілісним і самоцільним станом; 3) дає відчуття абсолютної єдності людини зі світом (і Богом); 4) відповідає вищим потребам і природі людини; 5) є вивершеною формою самореалізації індивіда; 6) є цілком самодостатнім (“незацікавленим”) задоволенням.

Зроблено висновок, що є підстави вбачати естетичний сенс у “веселіі сердца”, якщо йдеться про естетичне у широкому сенсі. Проте з аналізу творів самого Г. Сковороди випливає, що “веселіє сердця” позначає ситуацію нерозрізненості всіх аспектів людського життя і ставлення до світу. У повній єдності перебувають пізнання, дія і почуття. Відповідно - благо, істина і краса. Отож, говорити про можливість та необхідність концептуалізації естетичного у межах благочестивої моделі існування не має підстав. Зафіксовано лише акцентування на почуттєвому аспекті життя, що є проявом зростаючого впливу модерних тенденцій в культурі.

У п'ятому розділі “Своєрідність естетичного в “Енеїді” І. Котляревського” здійснено реконструкцію концепту естетичного в структурі твору та розкрито своєрідність тих почуттєвих практик, які він програмує. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 5.1 “Конструювання художньої реальності та відносини автор-читач у поемі" проаналізовано особливість поеми І. Котляревського як мистецького твору модерної доби.

Розглянуто базову для визначення естетичної функції твору опозицію автор-читач та доведено її цілком модерну смислову інтенцію, орієнтовану на читача. Автор поеми репрезентований як необмежений заздалегідь відомим смислом, риторичними правилами, наслідуванням класичного зразка; він відкрито декларує право на свободу творчості та вільну гру уяви; демонструє підкреслено іронічне ставлення до тексту і дистанціюється від моральних оцінок зображуваних подій. На відміну від барокового “повчати і розважати”, у творі панує атмосфера “самоцільної” гри з мовним матеріалом та смислами, які народжуються у цій грі.

Обґрунтовано, що у структурі твору позиція читача кодується як домінантна в авторських стратегіях. Читання стає самоцільною діяльністю. Авторська позиція дає певну настанову читачеві, який запрошується до співпраці як співучасник, співтворець ілюзорної реальності, яка є протиставленою дійсності та практичним інтересам життя. Доведено, що в творі І. Котляревського виокремлюється суто художня реальність, яка існує тільки в уяві автора і читача, є самодостатньою і самоцільною естетичною цінністю.

Загалом поема І. Котляревського по-новому позиціонує письменницьку діяльність в культурі, передбачає абстрагування почуття з потоку існування і перетворення його на об'єкт культивування засобами мистецтва. Все це досягається у поемі завдяки акценту на “автореферентності” твору, тобто - акцентуванню на “мові та аксесуарах” (Д. Чижевський).

У підрозділі 5.2 “Поетизація повсякденного як засіб творення естетичного задоволення” проаналізовано характер репрезентації життєвих насолод в “Енеїді” та їх функцію у розбудові естетичного коду поеми.

Здійснено класифікацію задоволень в структурі твору: ті, що описуються у творі, і ті, що породжуються твором. Ті, що описуються, це - тілесні задоволення повсякденного життя. Вони представлені у поемі гіперболізовано, тому виокремлюють зображене з потоку повсякденності і надають йому значення святкової, незвичайної події. Саме в такий спосіб ці задоволення перетворюються на факт художньої реальності, стають засобом актуалізації повноти і цілісності життя в акті читання.

Акцентовано увагу на дослідженні ролі тіла у переживанні задоволення фізичного та естетичного. Встановлено подібність між посиланнями на фізичний смак (“гастрономічна” лексика) у зображенні почуттєвих станів в “Енеїді” та гастрономічними порівняннями в західноєвропейських трактатах з естетики XVIII ст. Доведено, що задоволення в будь-якому разі фіксує екзистенціальну паузу у житті індивіда, осяяну здійсненністю бажаного, єдністю суб'єкта бажання та його об'єкта; воно фіксує цілісність існування у моменті життя як яскравий емоційний стан, отже, реалізується і засвідчується тілесно.

Обґрунтовано, що тілесність (досвід тіла) виконує функцію конструктивного елементу у художньому коді поеми (порівняння, метафори) та естетичному впливі на читача, який здобуває вивершеність існування у поетизованих формах повсякденного життя. Фізично дана повнота життя у радості достатку і споживання корелює з насолодою цілісного осягнення світу у естетичному досвіді. Повсякденність стає джерелом естетичного задоволення і підноситься на рівень естетичного ідеалу життя.

У підрозділі 5.3 “Естетична функція гумору у творі” проаналізовано особливості гумору “Енеїди” як основного джерела естетичного задоволення від тексту.

Обґрунтовано, що гумор є пануючим принципом художнього зображення та основним засобом створення естетичного враження від поеми. Він продукує задоволення від дистанціювання різноманітних ієрархій, зобов'язань і норм - моральних, соціальних і мистецьких. Просте і освічене, витончене і брутальне, наявне і належне, гріх і чеснота втрачають значення опозицій. На доказ цієї тези наведено аналіз зображення пекла у поемі.

Показано, що гумор визначає “фігури” автора і читача як абсолютних суб'єктів (“четверта особа однини” Ж. Дельоза), позиція яких є принципово споглядальною і невразливою для будь-якої дії, отже, - психологічно та екзистенціально комфортною. Гумористична настанова сама по собі конституює твердь існування як наявне; дозволяє споглядати життя в цілому і “незацікавлено”(поблажливо); в мистецькому творі вона спирається на автономну структуру мови і трансформується у “чисту” мовну гру, яка створює ситуацію “автореферентності” твору та формує естетичне ставлення у вузькому сенсі слова.

Феномен “котляревщини” у письменстві розкрито як такий, що орієнтується на наслідування гумору, мови і повсякденного народного життя, але не реалізовує суто мистецького потенціалу витонченої гри з літературною нормою.

Доведено, що естетичний сенс гумору в поемі випливає зі складної смислової структури: гумористичне зображення народного життя, гумористичне представлення класичного античного твору, іронічне ставлення автора до твору, до народного життя і до класичного зразка. Автор виконує роль деміурга і спостерігача. Це суб'єктоцентрована модерна настанова, реалізована у формі мистецького твору.

У підрозділі 5.4 “Травестія класичного зразка і специфіка естетичного починання в культурі” проаналізовано відмінність концепту естетичного, репрезентованого “Енеїдою” І. Котляревського, від концепту естетичного, сформованого в контексті західноєвропейської культури XVIII ст.

Встановлено, що відмінність будови концепту естетичного, сформованого в контексті західноєвропейської культури, та концепту естетичного, який випливає із аналізу твору І. Котляревського, пов'язана зі ставленням до класичної спадщини та історичним домінуванням певних структур соціального життя. Розкрито значення “класичного” та появу цього поняття в культурі; доведено, що ідея “класичного” як секуляризована і абстрагована форма належного становить підвалину модерного поняття естетичного, в якому наявне протистоїть належному, як вульгарне - вишуканому. На основі робіт Й. Вінкельмана розкрито значення простоти і освіченості в естетичному ідеалі, орієнтованому на класичний ідеал (античність).

Розкрито характер і значення опозиційності “Енеїди” І. Котляревського до класичного літературного зразка. Проаналізовано суть і значення травестії та бурлеску у формуванні естетичного сприйняття поеми. Розглянуто можливість інтерпретації жанру твору крізь призму теорії карнавального народного свята (М. Бахтін); розкрито співвідношення між святом та його літературною репрезентацією, екзистенціальним сенсом карнавалу та естетичною функцією бурлескного літературного твору.

Доведено, що своєрідність концепту естетичного, орієнтованого на простоту повсякденного життя, зумовлена культурними процесами попередньої барокової епохи. У ньому синтезовано простоту повсякденного селянського життя, вишукану мистецьку (освічену) репрезентацію цього життя та настанову пошуку радості у кожному моменті існування. Протиставлення наявного і належного, простого і вишуканого є неістотним для культивованих твором почуттєвих практик. Такий висновок відкриває певний кут зору на шляхи подальшого розвитку українського мистецтва і культури у наступному XIX столітті.

У Висновках представлено основні результати дисертаційного дослідження.

Здійснений аналіз показав, що концепт естетичного формується як елемент в культурі зі своєрідною структурою людського існування; отже, першочерговим для історико-естетичного дослідження є відтворення іманентних історичному типу культури умов виокремлення концепту естетичного, а реконструкція своєрідності цих умов в українській культурі XVII - XVIII ст. дорівнює розкриттю історичної своєрідності естетичного в цій культурі.

Зважаючи на наявність відносно самостійних моделей існування в українській культурі XVII - XVIII ст. та на те, що концепт естетичного є складовим елементом відповідних почуттєвих практик, своєрідність естетичного належить визначати шляхом аналізу специфіки форм почуттєвих практик в кожній структурі окремо та шляхом відтворення історичної взаємодії цих форм.

Селянське просте існування (модель 1) завдяки звичаєвому характеру регуляції стосунків та відтворенню цілісності у безпосередніх практиках життя - родинних і суспільних, не потребує концептуалізації естетичного як засобу здобуття цілісності і повноти існування у самопочутті. Всі способи взаємодії людини зі світом тут знаходяться у стані взаємопроникнення і не можуть бути ідентифіковані без спеціальних аналітичних процедур. Співвідношення між естетичним і повсякденним простим існуванням можна представити як співвідношення естетичного почуття (естетичне задоволення) і “почуття життя” (проста радість існування).

У структурі освіченого існування (модель 3) є тенденція до виокремлення специфічно естетичної сфери людської активності, тобто мистецька діяльність і почуття трансформуються у напрямку до здобуття автономності і самоцільності. Проте на відміну від умов західноєвропейського культурного контексту, потужним залишається вплив з боку благочестивої і селянської моделей існування, а потенціал культурних перетворень, що закладався “латинською” освіченістю, значною мірою був адаптований до відтворення традиційних (моделі 1 і 2) способів здобуття повноти й цілісності життя. Корелятом естетичного в цій моделі існування є риторичне як передумова і крок до концептуалізації естетичного.

Благочестивий спосіб існування (модель 2), є самодостатнім за своєю структурою та істотно орієнтованим на самопочуття індивіда. “Веселіе сердца” як почуттєвий стан в бароковому ідеалі благочестя становить сенс, критерій і мету істинного життя, що робить його подібним до повноти і цілісності самопочуття індивіда в естетичному ставленні. “Веселіе сердца” вивершує герменевтичний принцип, закладений у барокову модель благочестя, і таким чином поєднує істину життя (богопізнання), ідеал життя (істинне життя) і задоволення життям. В цій моделі існування концепт естетичного корелює з концептом “веселіе сердца”, естетичне почуття - з релігійним почуттям, в якому і вивершується повнота та цілісність існування. Модель не потребує виокремлення естетичного як автономної сфери для здобуття цілісності існування.

Концепт естетичного, реалізований в “Енеїді” І. Котляревського, виникає в результаті мистецького синтезу трьох барокових моделей існування. Детальний аналіз внутрішнього естетичного коду поеми дав можливість розкрити будову цього концепту. Його своєрідність обумовлено парадоксальним обертанням опозиції наявного і належного, коли естетичним ідеалом стає простота повсякденного селянського життя. На відміну від західноєвропейського концепту він постулює лише формальну розбіжність між наявним (почуття життя) і належним (естетичне почуття), і перетворює “почуття життя”, інтенсифіковане гумористичним релятивізмом щодо структур простого існування, на головне джерело естетичної насолоди. Поетизація “рустичного” відтак може бути сприйнята як образ “втраченого раю”, що нагадує про практики самопізнання і “божественної простоти”, культивованої благочестям.

Протягом XVII - XVIII ст. у теорії та практиці мистецької діяльності панує риторичний принцип, і лише на кінець XVIII ст. він трансформується в естетичний, про що свідчить експлікація внутрішньої динаміки опозицій автор- читач, реальне-уявне, наслідування-творення в академічних курсах риторики (поетики) та мистецьких творах.

У результаті дослідження виявлено, що виокремлення концепту естетичного в українській культурі XVII - XVIII ст. є історично парадоксальним процесом: риторичне створює умови такого виокремлення, але в результаті отримує статус смислової опозиції до естетичного, оскільки асоціюється з правилом, а не з вільною грою уяви; рефлексії щодо практикування “веселія сердца” мали б упередити виокремлення естетичного досвіду як самодостатньої цінності, але історично вони сприяли такому виокремленню.

Загалом своєрідність естетичного в українській культурі XVII - XVIII ст. полягає у історичному переході від неконцептуалізованої форми почуттєвих практик до концептуалізованої форми цих практик. За смислом концепт естетичного відсилає до повноти і цілісності існування (естетичне в широкому сенсі), за функцією він конституює “чистий” погляд і мистецьку гру, які набувають субстанціонального статусу у модерній культурі (естетичне у вузькому сенсі). Несформованість концепту естетичного в межах української барокової культури є свідченням домінування інших способів реалізації повноти і цілісності буття, які в динаміці барокової культури поступово втрачають своє значення, але їх вплив можна простежити в подальшому розвитку української культури.

Своєрідність концепту естетичного виявлено на рівні методологічних принципів історико-естетичного дослідження (застосування концепту естетичного), на рівні історичної динаміки культури (формування концепту), на рівні особливостей будови самого концепту (притаманні йому значення) та на рівні історичних форм почуттєвої практики, орієнтованої на досягнення цілісності і повноти існування.

Основні положення дисертації представлено автором у таких публікаціях

1. Бондаревська І.А. Парадоксальність естетичного в українській культурі XVII - XVIII ст. - К.: ПАРАПАН, 2005. - 308 с.

2. Бондаревська І.А. Сакральне і профанне в проекціях людського життя (Досвід Григорія Сковороди) // Наукові записки НаУКМА. Ювілейний випуск, присвячений 385-річчю КМА. - К.: Вид. дім “КМ Academia”, 2000. - Т. 18. - С. 101 - 106.

3. Бондаревська І.А. Нарцисс як символ культури? (Інтерпретація античного образу у Г. Сковороди та А. Жида) // Актуальні філософські і культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. пр.: У двох частинах. - К., Вид. центр КДЛУ, 2001. - Ч. ІІ. - С. 159 -168.

4. Бондаревська І.А. Тема краси в книзі “Асхань” Григорія Сковороди // Наукові записки. Національний педагогічний ун-т ім. М. Драгоманова: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - К, 2002. - Вип. 10. - С. 81 - 88.

5. Бондаревська І.А. Герменевтичні коди філософії Григорія Сковороди // Наукові записки. Національний педагогічний ун-т ім. М. Драгоманова: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - К., 2002. - Вип. 11. - С. 84 - 92.

6. Бондаревська І.А. Парадоксальність естетичного // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. пр. - К.: Вид центр КНЛУ, 2002. - Вип. 9. - С. 124 - 131.

7. Бондаревська І.А. Особливості сприйняття української барокової ікони XVII - XVIII ст. // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. - К., ДАККіМ, 2002. - Вип. VIII. - С. 163 - 173.

8. Бондаревська І.А. Два пустельники: типологія норми і винятку // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Зб. наук. пр. - К., ДАККіМ, 2003. .- Вип. Х. - С. 168 - 176.

9. Бондаревська І.А. Тілесність та її сенс в українському бароковому живописі // Актуальні філософські і культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. пр. - К.: Вид центр КНЛУ, 2002. - Вип 10.- С. 155 - 161. - 0,5 др. арк.

10. Бондаревська І.А. Проблема початку і філософське обґрунтування у Григорія Сковороди // Філософські обрії: Науково-теоретичний часопис Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАН України та Полтавського держ. педагогічного ун-ту. - Полтава, 2002. - №8. - С. 3 - 15.

11. Бондаревська І.А. Парадоксальний дискурс в естетиці // Мультиверсум: Філософський альманах. Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. - К.: Український Центр духовної культури, 2002. - Випуск 27. - С. 154 - 164.

12. Бондаревська І.А. Моделювання дискурсу в українських поетиках ХУІІ-ХУІІІ ст. // Філософські обрії: Науково-теоретичний часопис Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАН України та Полтавського держ . педагогічного ун-ту. - Полтава, 2003. - № 9. - С. 155 - 167.

13. Бондаревська І.А. Дві версії естетичного в українській культурі бароко // Духовність українства: Зб. наук. пр. - Житомир, 2003. - Вип. 6. - С.43 - 47.

14. Бондаревська І.А. Естетичний підхід в історичному дослідженні // Філософські обрії: Науково-теоретичний часопис Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАН України та Полтавського держ . педагогічного ун-ту. - Полтава, 2003. - № 10. - С. 184 - 199.

15. Бондаревська І.А. Естетичне “за кадром” і “в кадрі” (Про особливості теоретичного дискурсу В. Іванова та А. Канарського) // Філософсько-антропологічні студії - 2003. Пізній радянський марксизм та сьогодення: Зб. наук. пр. - К: Стилос, 2003. - С. 373 - 387.

16. Бондаревська І.А. Семантика задоволень в “Енеїді” І.П. Котляревського // Практична філософія. - К., 2003. - №2. - С. 174 - 183.

17. Бондаревська І.А. Естетика смаку та її культурні терени // Практична філософія. - К., 2003. - № 4. - С.197 - 206.

18. Бондаревська І.А. “Імітаційні техніки” українських риторик та поетик XVII - XVIII століть: вектори смислових інтенцій // Вісник Київського національного ун-ту ім. Т. Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - К., 2003. - № 59 - 61. - С. 62 - 66.

19. Бондаревська І.А. Номадичні інтенції філософського дискурсу Григорія Сковороди // Наукові записки Харківського військового ун-ту: Соціальна філософія. Психологія. - Харків, 2003. - Вип. 2(17). - С. 51 - 61.

20. Бондаревська І.А. Сковорода і Сократ: “веселіе сердца” проти іронічного розуму // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К., 2003. - Вип. 3. - С. 27 - 33.

21. Бондаревська І.А. Історія як література в естетичних проекціях постмодернізму // Культура і сучасність: Альманах. - К.: ДАККіМ, 2004. - № 1. - С. 26 - 31.

22. Бондаревська І.А. Простак і простота в діалозі Теофана Прокоповича “Разгавор гражданина с селянином да певцем или дячком церковним” // Наукові записки НаУКМА. Серія: Теорія та історія культури. - К.,2004. - Т. 24. - С.22 - 28.

23. Бондаревська І.А. Значення дефініції естетики для розвідок в галузі історії естетики // Наукові записки НаУКМА. Серія: Філософія та релігієзнавство. - К., 2004. - Т. 25. - С. 30 - 34.

24. Бондаревська І.А. Концепт простоти у творах Івана Вишенського // Філософські обрії: Науково-теоретичний. часопис Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАН України та Полтавського держ . педагогічного ун-ту. - Полтава, 2004. - №12. - С. 165 - 179.

25. Бондаревська І.А. Sensus communis і судження смаку у Канта // Наукові записки НаУКМА. Серія: Філософія та релігієзнавство. - К.,2005. - Т. 37. - С. - 24 - 28.

26. Бондаревська І.А. Міфориторична реальність української культури // Міфологічний простір і час у сучасній культурі: Матеріали міжнародної наукової конференції (12 - 13 грудня 2003 р.): В 2-х частинах. - К., 2003. - Ч. 2. - С. 3 - 4.

27. Бондаревська І.А. Філософське обґрунтування і проблема початку у Григорія Сковороди // Філософська спадщина Г.С. Сковороди і сучасність. Матеріали ІХ Харківських читань (до 280-річчя Г.С. Сковороди) . - Харків, 2002. - С.128 - 129.

28. Бондаревська І.А. Свобода творчості у “риторичній” культурі // Проблема свободи у теоретичній і практичній філософії: Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань (27 - 28 вересня 2002 р.): В 2-х частинах. - Харків: “Екограф”, 2003. - Ч. 2. - С. 127 - 130.

29. Бондаревская И.А. Функция литературы и “общее место” в концепции Ричарда Рорти // Філософія і література: Матеріали ХІ Харківських міжнародних Сковородинівських читань (24 - 25 вересня 2004 р.). - Харків: Прометей-Прес, 2004. - С. 129 - 131.

30. Бондаревська І.А. Ідентичність як проблема в філософії Григорія Сковороди // Творча спадщина Г.С. Сковороди і сучасність. Матеріали міжвузівської наукової конференції (10 - 11 грудня 2002 р.) - Полтава, 2002. - С.9 - 12.

31. Бондаревська І.А. “Імітативні техніки“ літератури і філософський дискурс бароко // Вісник Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка: Серія: Філософія . Політологія. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2003 - Вип. 54 - 55. - С. 34 - 35.

32. Бондаревська І.А. Спільність як практична та теоретична проблема // Етика: сучасні модуси актуалізації. Матеріали науково-практичної конференції (20 - 21 квітня 2005 р.).- К., 2005. - С. 8 - 10.

33. Бондаревская И.А. Эстетическое как предмет и функция // Философия и будущее цивилизации. Тезисы докладов и выступлений VІ Российского философского конгресса. (24 - 28 мая 2005 г.): В5-ти т. - М.: Современные тетради, 2005. - Т. 4. - С. 156 - 157.

Анотація

Бондаревська І.А. Своєрідність естетичного в українській культурі XVII - XVIII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2005.

У дисертації досліджено історичну своєрідність естетичного у динаміці української культури XVII - XVIII ст. Проаналізувавши методологічні проблеми історико-естетичного аналізу та сформулювавши принципи дослідження, дисертант акцентує увагу на відтворенні історично своєрідних структур існування - соціальних, культурних, екзистенціальних - як визначальних для аналізу почуттєвих практик доби та формування концепту естетичного. На основі структурно семіотичного аналізу текстів І. Вишенського, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди відтворено типові для української барокової культури моделі існування та розкрито динаміку притаманних їм форм почуттєвих практик. Докладно проаналізовано співвідношення риторичного та естетичного в письменстві та образотворчому мистецтві, розкрито концепт естетичного в “Енеїді” І. Котляревського. Динаміку мистецької діяльності відтворено шляхом експлікації опозицій автор і читач, реальне та уявне, наслідування і творення. Досліджено співвідношення між духовною насолодою в ідеалі благочестя та специфікою естетичних станів. Виявлено тенденцію до формування концепту естетичного в культурі XVII-XVIII ст. і розкрито парадоксальність цього історичного процесу.

Ключові слова: історико-естетичний аналіз, концепт естетичного, форма почуттєвої практики, структури існування, автор і читач, наслідування і творення, риторичне та естетичне, духовна насолода, українська барокова культура.

Аннотация

Бондаревская И.А. Своеобразие эстетического в украинской культуре XVII - XVIII в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.08 - эстетика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2005.

В диссертации исследовано своеобразие эстетического как концепта і чувственной практики в динамике развития украинской культуры XVII - XVIII в. Реализованный в исследовании подход определен как структурно-семиотический. Выделены структурные базовые элементы исследования, ключевые оппозиции, созданы необходимые теоретические модели.

Проанализировав проблемы историко-эстетического исследования эпох до появления эстетики как дисциплины, диссертант вводит в качестве базиса теоретического анализа рассмотрение социальных и культурных контекстов - структур существования, в которых надлежит реконструировать концепт эстетического и своеобразие чувственных практик. Обоснована целесообразность размежевания чувственного и эстетического в историко-эстетическом исследовании, благодаря которому проявляются дисциплинарные и культурные установки исследователя, и обеспечивается историчность подхода к исследуемому объекту.

Воспроизведены типичные для исследуемой культуры модели существования - селянская, благочестивая и просвещенная - и обоснованы возможности экспликации концепта эстетического в каждой из моделей. Типология моделей выведена на основе анализа оппозиции простоты и образованности как ключевой для культуры. На основе анализа работ И. Вишенского, Ф. Прокоповича, Г. Сковороды обоснована связь этой оппозиции с характером чувственных практик через систему других оппозиций существования: наличное и должное, индивидуальное и общественное, частичное и целостное, обычное и исключительное, автономное и гетерономное, самодостаточность и функциональность.

В рамках анализа своеобразия чувственных практик раскрыто соотношение риторического и эстетического в словесных искусствах и живописи. На материале академических курсов риторики и поэтики показано своеобразие господствующих представлений о произведении, его создании и социальном назначении. Изменения в статусе и функциях художественной деятельности раскрыты в динамике ряда оппозиций: автор и читатель (зритель), реальное и воображаемое, подражание и творчество. Риторический характер барочной украинской живописи обоснован путем анализа изобразительного кода произведений - композиция, тип перспективы, колорит и рисунок.

Исследована соотносительность понятия духовного наслаждения (веселие сердца) в идеале благочестивой жизни с понятием эстетического удовольствия. Установлена взаимосвязь между возрастающим значением герменевтической составляющей в барочной модели благочестивого существования и постепенным обособлением эстетической сферы в культуре. В этом контексте проанализированы базовые смысловые единицы текстов Г. Сковороды - “твердь”, “дом”, “автаркия”, “веселие сердца”, а также отдельные сюжеты (о Мелхоле, Пустыннике).

Раскрыто отличие концепта эстетического, реконструированного на основе поемы “Энеида” И. Котляревского, от концепта эстетического, сформированного на почве западноевропейского классицизма и Просвещения. Раскрыта связь эстетического кода поемы с тенденциями, выявленными в барочной культуре.

Своеобразие эстетического в украинской культуре XVII - XVIII вв. определено на уровне методологических принципов историко-эстетического исследования (применение концепта эстетического), на уровне исторической динамики культуры (формирование концепта), на уровне особенностей строения самого концепта (присущие ему значения) и также на уровне исторических форм чувственной практики, ориентированных на достижение целостности и полноты существования.

Ключевые слова: историко-эстетическое исследование, концепт эстетического, форма чувственной практики, структуры существования, автор и читатель, подражание и творчество, риторическое и эстетическое, духовное наслаждение, украинская барочная культура.

Annotation

Bondarevska І. А. Peculiarities of the aesthetical in Ukrainian culture of the 17^th - 18^th centuries. - Manuscript.

Thesis for a doctoral degree in philosophy, specialіty 09.00.08 - aesthetics. - Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2005.

The thesis explores historical originality of aesthetical in dynamics of Ukrainian culture of the 17^th and 18^th centuries. Having examined methodological problems of historical and aesthetical analysis and formulated her research principles, the author focused on the reconstruction of historically specific models of existence, such as social, cultural, existential structures, as determinative for the analysis of sensual practices of the period and formation of the concept of the aesthetical. And from structural and semiotical analysis of texts by Ivan Vyshensky, Pheophan Prokopovych, Hryhory Skovoroda typical models of existence for Ukrainian baroque culture were drawn and the dynamics of the inherent forms of sensual practices were disclosed. The ratio of rhetorical and aesthetical in literature and fine arts was explored in detail, and the concept of aesthetical in `Eneida' by Ivan Kotliarevsky was disclosed. Dynamics of artistic activity were reconstructed by means of explication of author-reader, real-imaginary, imitation-creation oppositions. Also, the ratio between spiritual delight in the ideal of piety and the specifics of aesthetical conditions was explored. Furthermore, aesthetical concept formation trend in the culture of the 17^th and 18^th centuries was discovered, and paradoxicalness of this historical process was revealed.

Keywords: historical and aesthetical analysis, concept of aesthetical, form of sensual practice, structures of existence, author and reader, imitation and creation, rhetorical and aesthetical, spiritual delight, Ukrainian baroque culture.

Размещено на Allbest.ru