Усне мовлення як складова ділового спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

Повідомлення

на тему:

Усне мовлення як складова ділового спілкування

Виконала:

студентка І-го курсу

ФІЛОСб-1-13-4.0д

Рожкова Л.О.

Усне мовлення - це основний різновид мовлення, який є звучним і сприймається іншими за допомогою слуху.

Усне мовлення може набувати вид діалогічного або монологічного.

Діалогічне мовлення - це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі. усний діловий мовлення етикет

У повсякденній діяльності діалогічне мовлення, як правило, не планується. Воно висуває менше вимог щодо побудови зв'язного розгорнутого висловлювання, ніж монологічне чи письмове.

Монологічне мовлення - це таке мовлення, при якому говорить одна особа, а інші слухають і сприймають її.

Прикладом монологічного мовлення є доповідь, лекція, повідомлення, виступ та ін. Монологічне мовлення є організованим видом мовлення.

Від діалогу монологічне мовлення відрізняється:

- суспільною функцією;

- словесною організацією;

- характером виголошення фрази.

Усне ділове мовлення - це спілкування людей під час виконання ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години прийому відвідувача тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

Для успішного і правильного спілкування необхідно оволодіти його прийомами, знати їх і в щоденній практиці дотримуватись. Потрібно також ураховувати деякі особливості та специфіку усного ділового мовлення, зокрема такі:

- розраховане на слухове сприйняття, тому використовується як спосіб спілкування мовця з колективом чи конкретною особою;

- первинне відносно писемної форми;

- переважно діалогічне, хоча може мати й монологічний характер викладу;

- характеризується широкою сферою застосування і функціонування промови, виступи на зборах, мітингах; освітянські лекції, наукові доповіді, повідомлення тощо;

- може бути не підготовленим заздалегідь, відзначатися спонтанним характером;

- мовним засобам притаманні неповні (короткі) речення, зміна звичайного порядку слів у реченні;

- активізуються невербальні (несловесні) засоби спілкування, серед них - інтонація, жести, міміка;

- пов'язане з ораторським мистецтвом, майстерністю володіння мовою;

- дотримання орфоепічних (правильна вимова) і акцентних (правильне наголошування) норм;

- характеризується спеціальними засобами впливу на аудиторію: притаманні риторичні запитання, повтори, антитези, структури, в яких щось стверджується через заперечну форму, наприклад: Я не претендую..., Я не говорю про ..., використовуються різні форми звертання, контактні звороти типу Ви знаєте; Вам, очевидно, відомо; Хочу привернути Вашу увагу; уживаються також засоби впливу на слухачів через уживання типових формул суб'єктивних оцінок, наприклад: На мою думку; Я вважаю; Гадаю, що...; Як на мене і т.п.; використовуються цитати, посилання на авторитетні джерела тощо;

- характеризується як емоційне, експресивне, імпровізоване, індивідуальне.

Нарада, як різновид усного ділового мовлення.

Іржі Томан вважає, термін “нарада” доцільно вживати лише тоді, коли учасники справді радяться, коли обмінюються поглядами і спільно доходять певних висновків.

Оптимальна кількість учасників наради - 10-12 осіб.

Якщо кількість учасників перевищує 16-18 осіб, то не всі матимуть змогу взяти активну участь в обговоренні. Якщо учасників більше двадцяти, то треба подумати, чи не краще поділити їх на дві групи для обговорення обраної теми, а потім об'єднати висновки обох груп.

Результати наради залежать передусім від голови, який керує нею, від того, наскільки він зуміє підготувати нараду і спрямувати її учасників на дискусію.

При вмілому керівництві нарада досягне вагомих результатів навіть тоді, коли рівень знань її учасників не дуже високий.

Голова повинен уміти впевнено керувати обговоренням поставлених питань, давати учасникам можливість висловитися, заохочуючи їх до розмови.

Або будете добре дискутувати, або вміло керувати нарадою.

Не втручайтеся в дискусію заради того, щоб висловити свої погляди; керуйте нею і спрямовуйте її в потрібне русло запитаннями, уточненнями, заохочуйте присутніх до участі в ній. Вправний головуючий уміє аналізувати зауваження й репліки, помічати в них нові думки, бачити розбіжності в поглядах. Він допоможе учасникам обговорити деталі, якщо потрібно, усунути непорозуміння, дійти згоди.

Голова наради має бути тактовним і витриманим.

Голова має делікатно втрутитися і спрямувати дискусію в потрібне русло.

Він повинен виявити тактовність, щоб його втручання (висунення для обговорення наступного питання, оголошення перерви чи навіть перенесення наради на інший час або день) сприймалися правильно, з розумінням ситуації.

Голова повинен дуже сумлінно готуватися до наради.

Він повинен відкрити нараду і в короткому вступному слові охарактеризувати проблематику, яку треба обговорити.

Велику роль відіграє також зовнішній вигляд та манера поведінки головуючого на нараді.

А.М. Купер наводить близько 30 поганих звичок, які він помітив у людей, що головують на нарадах: стукають пальцями або олівцем по столу; підпирають голову рукою; торкаються руками обличчя; покусують олівець, зубочистку або сірник; стукають олівцем по зубах; облизують губи; чухають голову; водять пальцями по столу; пригладжують волосся; пригладжують бороду або вуса; застібають або розстібають ґудзики на піджаку; хмуряться; кусають губи, нігті; жують жувальну гумку; чистять нігті; поправляють окуляри, тримаючи їх у руці; притупують ногою; хрускають пальцями; малюють беззмістовні малюнки на папері під час виступів; нервово згортають і рвуть папір; оглядаються довкола; звертаючись до присутніх, дивляться повз них; дзенькають ключами або дрібними грішми в кишені; стромляють пальці за жилет або за комір; тримають руки в кишенях; крутять обручку на пальці; усміхаються так чудернацько, що учасники не можуть збагнути, чи їм усміхаються, чи з них насміхаються.

Бесіда належить до усної форми ділової мови. Основною метою бесіди є обмін інформацією. Тема майбутньої бесіди попередньо узгоджується. Бесіду, як правило, планують заздалегідь і до неї готуються.

Підготовка до бесіди має на меті:

* визначити коло питань, які будуть обговоритися;

* підготувати документи, якщо вони потрібні для бесіди;

* сформулювати запитання, які варто задати співрозмовнику.

Ділову бесіду можна вести в різних положеннях: сидячи, стоячи.

Начальник викликає до свого кабінету підлеглого і говорить з ним сидячи, тоді як підлеглий стоїть. Начальник може запропонувати підлеглому сісти і тим самим дати йому зрозуміти, що в даній розмові він не має наміру повністю використовувати своє керівне становище. Якщо ж він не пропонує сісти, то це може означати, що розмова триватиме недовго. Якщо відвідувача запрошують сісти, то тим самим йому пропонують продовжувати розмову.

Під час прийому відвідувачів мовлення посадової особи має характеризуватися такими рисами:

* голос не повинен форсуватися та напружуватися, причому до кінця фрази голос знижується;

* темп мовлення слід вибирати залежно від тематики, ситуації, індивідуальних рис мовця.

Мовленнєвий етикет - невід'ємна частина усного ділового мовлення.

Мовленнєвий етикет - це мовні формули вітання, прощання, звертання, висловлення сумніву, підтвердження, згоди, незгоди та ін.

Український мовленнєвий етикет історично має такі ознаки, як увічливість (ввічливість), ґречність, чемність, вихованість, тактовність, обхідливість, коректність, делікатність, приязність, звичайність. Усі слова, що характеризують мовленнєвий етикет, становлять синонімічний ряд з домінантою ввічливість. Доречним буде з'ясування значень окремих слів. Так, обхідливість - увічливість, привітність у поводженні з людьми. А приязність - це приязнь, дружня прихильність, симпатія до когось, дружелюбність, привітність. Звичайність - вихованість, ввічливість, уважність до кого-, чого-небудь, делікатність.

Зустрічаючись з колегами, з керівником, ми вітаємось: уранці - “Добрий ранок”; удень - “Добрий день ”; “Доброго дня ”; “Добридень ”; увечері - “Добрий вечір” “Доброго вечора”, “Добривечір” У всіх словосполученнях присутній корінь добр-. Вживаючи форму називного відмінка, ми констатуємо факт щодо ранку, дня чи вечора. Використовуючи форму родового відмінка, ми бажаємо один одному доброго ранку, дня чи вечора.

Вітання доповнюється звертанням, яке може містити ім'я або ім'я, по батькові. Разом із власними іменами використовуються загальні слова:

іменники пане, пані, панове; добродію, добродійко, добродії; громадо, спільното, товариство; рідше громадянине, громадянко, громадяни; товаришу, товариші; прикметники шановний, вельмишановний, високоповажний.

Коли ми звертаємося до вищих посадових осіб, потрібно використовувати такі мовні формули:

до Президента - Ваша Високоповажносте Пане Президенте; до міністрів і послів - Високоповажний пане Міністре; Високоповажний пане Амбасадоре або Високоповажний пане Посол.

Кожна розмова має свій зачин: “Як справи?”, “Як здоров'я?”-- особливий тип мовлення, де простий обмін звичайними фразами наштовхує співрозмовників вести ділову чи товариську розмову, психологічно підводить їх до суті справи.

У писемному мовленні, коли ми звертаємося до особи, використовується ввічлива форма займенника Ви (Вас, Вам, Вами, на Вас), Ваш.

Ділові засідання є складовою державної служби. У процесі підготовки до ділових засідань треба пам'ятати про вплив вербальних і невербальних засобів спілкування на слухачів. Тому доречним буде підбір слів, словосполучень, фраз, які найкращим чином допоможуть досягти мети ділового засідання.

Ділові засідання завжди починаються з вітання й звертання до аудиторії. Можна звернутися, використавши фрази: “Доброго ранку, шановне товариство “Добрий день, шановні колеги ” тощо.

У кінці засідання можливі запитання, тому потрібно врахувати це і заздалегідь підготувати відповіді.

Іноді в усному діловому мовленні доречним може бути використання цитат, фразеологізмів, крилатих фраз, афоризмів.

Щоб фраза Л. Костенко “Ми поранені люди, ми дуже поранені люди” нас не стосувалась, варто дотримуватись правил мовленнєвого етикету як у діловій сфері, на державній службі, так і в повсякденному житті. Наведемо приклади перекладу найпоширеніших форм звертань з російської мови на українську:

дорогие друзья - дорогі друзі; гражданин - громадянине; господин - пане (добродію); госпожа - пані (добродійко).

Слова пан(е), пані походять із західнослов'янських мов.

“Історичний словник українського язика” Є.Тимченка подає слово добродій(ка) - -ю(-йко), вказуючи, що воно функціонувало із XVII ст. у східних областях України. Антонімами до нього є слова злодій, лиходій.

господа - панове (добродії); уважаемый - шановний; многоуважаемый - вельмишановний.

Ділове спілкування має особливий порядок привітань, рекомендацій, знайомств залежно від ситуації.

Так, при зустрічі першими вітають молодші старших, чоловіки першими вітаються з жінками. Виняток з цього правила: той, хто увійшов до помешкання - жінка чи чоловік, вітається першим із присутніми. Той, хто виходить, першим прощається з тими, хто залишається.

Під час переговорів слід обов'язково привітатися з кожним із присутніх, а на прийомі цього робити не варто.

Чоловік завжди встає, коли вітається (за винятком дуже старих чи хворих). Жінка, вітаючись із чоловіком, не встає, вітаючись із жінкою - встає.

Згідно з етикетом за однакового службового рангу першою вітається більш вихована людина. Існувало правило, що першою при вітанні подає руку жінка, якщо вона вітається з чоловіком. Тепер це правило не діє категорично.

Якщо знайомлять чоловіка й жінку, то першим називають чоловіка, потім - жінку. Лише коли жінку знайомлять з вельми старим чоловіком, то першою називають жінку. Під час знайомства називають спочатку ім'я, по батькові, прізвище, а потім - посаду.

Список літератури

1. Томан І. «Мистецтво говорити». - К.: Вид-во “Україна”, 1996.

2. Доронін М.С. «Культура мовлення ділових людей» - К.: Вид-во. дім “KM Academia”, 1997

Размещено на Allbest.ru