Етичне вчення І. Канта

Відображення єдності всезагального у моралі та індивідуально неповторного в категорії І. Канта "чистий практичний розум". Аналіз моральної філософії для розв’язання суперечності між "світом природи" і "світом свободи". Аналіз рівнів моральної філософії.

Рубрика Этика и эстетика
Вид эссе
Язык украинский
Дата добавления 22.04.2014
Размер файла 37,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Біологічний факультет

Кафедра лісового та садово-паркового господарства

ЕСЕ

ЕТИЧНЕ ВЧЕННЯ І. КАНТА

Підготувала студентка 23 групи

ЛСПГ біологічного факультету

Сеньків Ірина Вікторівна

Луцьк 2014

Анотація

В етиці Канта висувається поняття «чистий практичний розум». Воно відображає єдність всезагального у моралі (апріорні моральні закони) та індивідуально неповторного (моральні максими). Проблема визначається так: чи може чистий розум містити в собі практичну основу, щоб спонукати волю для розумного (у формах людяності явленого) самоздійснення людини. Інакше кажучи, Кант шукає всезагальні підстави свобідної моральної діяльності: з потреби суб'єкта почуватися свобідною особистістю і бути такою за об'єктивними наслідками діяльності. Він розкриває усі можливі спонуки до практичного самоздійснення і показує, що вони підпорядковують волю своїм потребам. Тобто, людина, що діє згідно з "матеріальними практичними правилами", визначає спрямування волі на "нижчі здібності бажання".

Аналіз моральної філософії Кант здійснює для розв'язання суперечності між "світом природи" і "світом свободи". Філософія природи досліджує об'єктивні закони, "згідно з якими усе відбувається". Тут панує принцип необхідності. Однак на підставі пізнання законів природи не можна пояснити наявні у свідомості людини ідеї єдності світу, вічності душі та існування Бога. На думку Канта, подолати суперечність між необхідністю і свободою може моральна філософія, що визначає закони, "за якими усе має відбуватися". Він виділяє два рівні моральної філософії: емпіричну, тобто оперту на досвід, і "чисту", тобто оперту на апріорні принципи. Аскетизм етики Канта великою мірою виростав на ґрунті християнського образу світу та місця людини у ньому. Філософ дав теоретичне обґрунтування цінності доброчинності всупереч суб'єктивності людських почуттів. Разом з тим, у його етиці людина поставлена вище за Бога, оскільки допущення його існування виводиться з наявності у людини апріорних моральних законів.

Ключові слова: етика, пізнання, моральна філософія, чистий розум.

Вступ

Етичне вчення Канта викладене в таких його працях: "Лекції з етики" (1782), "Основи метафізики моральності" (1785), "Метафізика нравів" (1797), "Про початково зле у людській природі" (1792) та ін. Основною працею з етики є "Критика практичного розуму" (1788). Разом з "Критикою чистого розуму' (1781) та "Критикою здатності судження" (1790), "Критики" утворюють систему дослідження меж здатності розуму та інших здатностей пізнання (чуттєвості й розсудку). Кант критично осмислював ідеї просвітителів щодо принципу "розумного егоїзму" як рушія моральності, а також питання впливу середовища на моральність людини. Він заперечує можливість виведенй постулатів моральної філософії з чуттєвого досвіду. "Все емпіричне не лише цілком непридатне як приправа до причин" моральності, а також вищою мірою шкідливе для чистоти окремих нравів", - пише Кант.

Етичне вчення І. Канта

Найбільшої уваги Кант приділив питанню моральності і її етичній концепції. Послідовно розвинена в цілій лаві спеціальних праць, вона була найбільш розробленою, систематичною і завершеною. Кант поставив цілий ряд критичних проблем, пов'язаних з визначенням поняття моральності.

Аргументи "за" щодо вказаної проблеми етичного вчення Канта є те, що він відділив питання про існування Бога, душі, свободи - питання теоретичної свідомості - від питання практичної свідомості.

Аргумент "проти" щодо вказаної проблеми етичного вчення Канта є те, що у його етиці людина поставлена вище за Бога, оскільки допущення його існування виводиться з наявності у людини апріорних моральних законів.

На мою думку, філософ дав нам розуміння про теоретичне обґрунтування цінності доброчинності всупереч суб'єктивності людських почуттів.

Аналіз моральної філософії Кант здійснює для розв'язання суперечності між "світом природи" і "світом свободи". Філософія природи досліджує об'єктивні закони, "згідно з якими усе відбувається". Тут панує принцип необхідності. Однак на підставі пізнання законів природи не можна пояснити наявні у свідомості людини ідеї єдності світу, вічності душі та існування Бога. На думку Канта, подолати суперечність між необхідністю і свободою може моральна філософія, що визначає закони, "за якими усе має відбуватися".

Він виділяє два рівні моральної філософії: емпіричну, і "чисту", тобто оперту на апріорні принципи. Якщо спиратися на емпіричну філософію, то ніколи не можна віднайти всезагальних законів. Тому моральна філософія цілком ґрунтується на своїй "чистій частині", тобто на апріорних принципах. Вони збуджують здатність судження для того, щоб розпізнати їх та допомогти волі надати їм практичного застосування. Як наголошує Кант, "метафізика моральності має досліджувати ідею і принципи певної можливої чистої волі".

Істинне призначення розуму не у тому, щоб породити волю як засіб для якоїсь мети, а в добрій волі самій собою. Відповідно, цінність учинку не у тій цілі, заради якої він здійснюється, а у "принципі воління" безвідносно до об'єктів бажання. Свобода бачиться саме як здійснення морально цінного, згідно з принципом чистої волі, а не з якихось корисливих міркувань. До останніх належать, наприклад, схильність, симпатія тощо. Кант застерігає: "Вчинок з почуття обов'язку має цілком усунути вплив схильності і разом з нею будь-який предмет волі".

Діалектика свободи і необхідності вибудовується у такий спосіб: обов'язок із необхідністю вимагає вчинку з поваги до закону; свобода - суб'єктивний принцип воління. Свобода є реальною за умови, що у діяльності проявляє себе всезагальне - моральний закон. Словом, суб'єктивний принцип воління у формі чистої поваги до практичного закону - це максима; об`єктивний принцип відношення - це закон. Моральні імперативи (безумовне правило) мають силу для волі кожної розумної істоти. Вони мають або гіпотетичний характер (містять приписи умінь), або категоричний (містять моральні закони). Порівнюючи способи дії волі, Кант протиставляє в її спонуках чуттєве і раціональне і визнає перевагу останнього. Підставою для цього є послідовність, із якою може діяти воля. Якщо воля домінує всупереч особистісним почуттям, це означає, що моральна вимога стала максимою поведінки. Якщо ж домінує об'єкт впливу, - це довільний вибір, у якому відсутня істина.

В етиці Канта не протиставляється чистий і практичний розум. Філософ розводить поняття для того, щоб виявити специфіку кожного у становленні об'єктивних моральних законів і діяльність особистості на підставі цих законів. Тому він висуває поняття "чистий практичний розум". Воно відображає єдність всезагального у моралі (апріорні моральні закони) та індивідуально неповторного (моральні максими). Проблема визначається так: чи може чистий розум містити в собі практичну основу, щоб спонукати волю для розумного (у формах людяності явленого) самоздійснення людини. Інакше кажучи, Кант шукає всезагальні підстави свобідної моральної діяльності: з потреби суб'єкта почуватися свобідною особистістю і бути такою за об'єктивними наслідками діяльності. Він розкриває усі можливі спонуки до практичного самоздійснення і показує, що вони підпорядковують волю своїм потребам. Тобто, людина, що діє згідно з "матеріальними практичними правилами", визначає спрямування волі на "нижчі здібності бажання".

Говорячи про можливість розуму бути "законодавчим розумом", Кант називає умовою для цього можливість розуму визначати волю самим собою (а не схильностями). За такої умови він є виявом "істинної вищої здібності бажання". Воля є свобідною у найсуворішому, тобто трансцендентальному смислі за умови, що її основою служить "всезагальна законодавча форма". Згідно з Кантом, основний закон чистого практичного розуму вимагає: "Чини так, аби максима твоєї волі могла стати основою суспільного законодавства” - тобто, аби кожний твій вчинок був прикладом для всіх".

Розум, що визначає собою волю, або "чистий розум", сам собою є практичний розум. Саме він дає людям всезагальний закон, який є моральним законом.

Всезагальність моральних законів виявляє себе у тому, що кожен суб'єкт здобуває поняття щодо законовідповідності своїх вчинків. Інша справа, що кожен змушений вдаватися до імперативів. Така воля стосовно закону є залежною. Залежність виступає при цьому у формі зобов'язаності, що і спонукає до вчинку. "Чистий моральний закон" Кант називає "священним" на тій підставі і за тієї умови, що наслідком його є суб'єктивний вибір (максима), яка відповідає всезагальному моральному закону.

У здатності розумно вибирати моральне добро і діяти за вибором людина утверджує свою людську гідність. Наріжною є думка філософа, що людина існує як ціль сама собою, а не тільки як засіб.

У зв'язку з поняттям всезагального морального закону розглядається поняття "щастя". В етиці Канта вимога бути щасливим набуває сенсу морального обов'язку: "людина має бути щасливою, оскільки повинна бути нею". Щастя ж означає діяльність і задоволення не за ознакою схильності, а з почуття обов'язку. Сенс щастя бачиться покладеним не в емпіричному, а в розумовоосяжному світі. Конкретизуючи думку, філософ пише, що в практичних засновках можна мислити, принаймні як дещо можливе, "природний і необхідний зв'язок між свідомістю моральності і очікуванням сумірного з нею щастя". Але за умови, що щастя є наслідком моральності. Принципи пошуку щастя не можуть породити моральність. Моральність - самоцінна. Виходячи з цього, Кант дає таке визначення щастя: "Щастя - це такий стан розумної істоти у світі, коли все у її існуванні відбувається згідно з її волею і бажанням...". Щоб подібний стан був можливий, необхідна відповідність між щастям і моральністю. Наявність апріорних моральних законів доводить, на Думку Канта, існування якоїсь "вищої причини", що визначає відповідність волі розумних істот із моральним законом. Саме Тому "винагорода" за моральність - у відчутті вічності, тобто у відчутті причетності до чогось, що вище одиничного (емпіричного і випадкового) буття. Наявність морального закону, згідно з яким людина діє, визначаючи його як закон для себе, з блага почуватися людиною, зумовлює, за Кантом, існування Бога та безсмертя душі. У "Заключенні" до "Критики практичного розуму" звучить відома думка Канта щодо місця людини у Всесвіті: "Дві речі сповнюють душу завжди новим і все сильнішим здивуванням і благоговінням, чим частіше і триваліше ми розмірковуємо про них, - це зоряне небо наді мною і моральний закон у мені".

Етика І. Канта дуже злободенна для нас. Щоб у цьому переконатися, достатньо розкрити його "Критику практичного розуму" на сторінці, де написано наступне: "Припустимо, що хтось стверджує про свою хтиво схильності, ніби вона, якщо цій людині зустрічається улюблений предмет і слушна нагода для цього, абсолютно нездоланна для нього, але якщо б поставити шибеницю перед будинком, де йому видається цей випадок, щоб повісити його після задоволення його похоті, хіба він і тоді не подолав би свою схильність? Не треба довго гадати, який би він дав відповідь. Але запитайте його, якщо б його государ під загрозою негайної страти через повішення змусив його дати неправдиве показання проти чесної людини, якого той під вигаданими приводами охоче задавив би, вважав би він і тоді можливим, як би не була його велика любов до життя, подолати цю схильність? Чи зробив би він це чи ні, - цього він, можливо, сам не наважився б стверджувати, але він повинен погодитися, не роздумуючи, що це для нього можливо".

Як бачимо, Кант зіставляє тут дві життєві ситуації. У першому з них він має на увазі саме повсякденне хіть, як приклад якогось задоволення, що може мотивувати вчинки людини, а не підвищену любов, подібну до тієї, яку відчував Данте до Беатріче або Петрарка до Лаури. Що стосується другої ситуації, то радянська дійсність, яка ще тільки ледь - ледь почала ставати для нас вчорашньої, зробила її в нашій країні справді масовою. У роки репресій тисячі людей не теоретично, а на практиці стояли перед дилемою: обумовити необхідну кількість невинних людей для того, щоб отримати ефемерну надію залишитися в живих, або ж, незважаючи на тортури, не порушити дев'яту заповідь декалога: "не лжесвідчи". Правда, замість кантівського "государя" у нас діяли чиновники, а замість повішення частіше застосовувався розстріл, але ж ці дрібні розбіжності не змінюють ситуацію в цілому. Та й пізніше, в шістдесяті і сімдесяті роки, коли режим пом'якшав і смертна кара вже не загрожувала, люди, читаючи продукцію самвидаву, повинні були рахуватися з можливістю опинитися перед слідчого, що задає неприємне питання про те, хто ж це надав у наше розпорядження заборонену літературу, а може бути, і пропонує будь-кого обумовити в обмін на припинення "справи". Так що ситуація, описана Кантом, була дуже злободенною в зовсім недавньому минулому, та залишається такою і зараз, бо з відходом комуністичної ідеології і падінням радянської влади не набагато зменшилася загальна кількість насильства як у нас, так і в усьому світі, і завжди є небезпека потрапити в лапи якого-небудь "Ігемон", що в ім'я національної, релігійної або який-небудь ще ідеї вимагає порушити не тільки дев'яте, але і всі до однієї моральні заповіді, які тільки існують на світі.

Але етика Канта не просто злободенна; вона ще й підносить наш дух: адже Кант вчить, що людина навіть перед обличчям смерті може встояти перед насильством. Кант мудрий і знає, що це дуже важко: ніхто заздалегідь не наважиться стверджувати, що не зламається, не "розколеться" під тортурами, що страх смерті не візьме гору. І тим не менше, по Канту, кожен може подолати свою любов до життя і витримати будь-яке насильство: "він повинен погодитися, не роздумуючи, що це для нього можливо". Чи правий філософ? Я думаю, що так, хоча в XX столітті безліч витончених заплічних справ майстрів, як у нас, так і в його країні, здавалося, докладав усіх зусиль для того, щоб довести його неправоту. У своїй діяльності гестапівці виходили з того, що людина - істота цілком і повністю природне, безумовно підкоряється законам фізики, хімії, фізіології, психології. Його поведінка тільки по видимості вільно, насправді ж воно абсолютно детерміновано цими законами. Якщо підійти до справи "науково" і ретельно вивчити, який вплив мають на поведінку людей ті чи інші фізичні, хімічні, фармакологічні або психологічні впливу, то, відповідним чином підбираючи їх і дозуючи, можна буде будь-якої людини змусити робити все що завгодно. На пересічних, звичайних людей діють грубі методи, а й для самого завзятої можна підшукати таку комбінацію впливів або вжити в хід таке екзотичне засіб, скажімо якусь нестерпну щура (див. "1984" Дж. Оруелла), що потрібний ефект відразу буде досягнутий.

З цим строго детерміністичних світоглядом катів весь час борються їхні жертви і, на перший погляд, успішно, оскільки налічується чимало людей, витримали всі тортури, яким їх піддали, і не піддавалися своїм мучителям. Однак останніх не переконує ця чиста Емпірія: вони заперечують в тому дусі, що тут або виконавці були недбайливі, або вони були недостатньо грамотні у своїй справі, або сама "катівня" наука ще не досягла досконалості і має прикрі прогалини, які, зрозуміло, в майбутньому будуть ліквідовані. Таким чином, їх детерміністичних концепція залишається непоколебленной, незважаючи на знов і знов зустрічаються випадки героїчного поведінки жертв, в результаті якого зриваються всі спроби досягти заздалегідь намічених результатів. Ця кривава полеміка катів і їхніх жертв почалася не вчора і не завтра закінчиться. Древньокитайські чиновники у своїх яминях були твердо впевнені, що можуть домогтися від потрапили до їх рук людей усього, чого захочуть. Інквізитори в Західній Європі навчилися отримувати надзвичайно дивовижні визнання у підслідних чаклунів і відьом. Сучасні віртуози слідчих справ теж, як ми знаємо, що неабияк в цих справах досягли успіху. І проте в усі часи перебували і перебувають люди, які ні в що не ставлять похмурий детермінізм своїх "слідчих", вважаючи, що дух людський настільки вище і сильніше всього земного, що ніякі, навіть самі жорстокі хитрощі останніх, не зможуть його зламати.

Кант стоїть на боці жертв. Його етика може служити їм теоретичною базою в суперечці з абсолютним детермінізмом катів. Квінтесенцією етики Канта є вчення про те, що людина істота не тільки природне, але і вільний. Кант - філософ свободи. Я думаю, що це найцінніше в ньому, як етики. Як відомо, проблеми моралі хвилювали Канта з юних років, але своє оригінальне вчення про моральність він створив вже наприкінці життя. Спекулятивні основи цього вчення закладені в "Критиці чистого розуму" (1781-1787). У 1785 році Кант випустив у світ "Основи метафізики моральності". До 1788 відноситься його головний твір з етики - "Критика практичного розуму". Нарешті, в 1797г. з'явилася "Метафізика вдач". Це основні праці Канта по теорії моральності. Даною теорії він надавав першорядне значення; одночасно з нею він розробив свою естетику в "Критиці здатності судження" (1790) і філософію релігії в "Релігії в межах тільки розуму" (1793-1794), і фахівці знають, наскільки та і інша фундировані його вченням про мораль.

Висновки

філософія мораль кант свобода

Отже, аналіз моральної філософії Кант здійснює для розв'язання суперечності між "світом природи" і "світом свободи". Філософія природи досліджує об'єктивні закони, "згідно з якими усе відбувається". Тут панує принцип необхідності. Однак на підставі пізнання законів природи не можна пояснити наявні у свідомості людини ідеї єдності світу, вічності душі та існування Бога. На думку Канта, подолати суперечність між необхідністю і свободою може моральна філософія, що визначає заколи, "за якими усе має відбуватися". Він виділяє два рівні моральної філософії: емпіричну, тобто оперту на досвід, і "чисту", тобто оперту на апріорні принципи. Якщо спиратися на емпіричну філософію, то ніколи не можна віднайти всезагальних законів. Тому моральна філософія цілком ґрунтується на своїй "чистій частині", тобто на апріорних принципах. Вони збуджують здатність судження для того, щоб розпізнати їх та допомогти волі надати їм практичного застосування. Як наголошує Кант, "метафізика моральності має досліджувати ідею і принципи певної можливої чистої волі".

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Аналіз поняття моральної культури, вивчення змісту і структури моральної культури особистості. Особливості і принципи морального виховання, у процесі якого формується свідомість та самосвідомість людини. Етикет, як морально-естетична культура спілкування.

    реферат [28,4 K], добавлен 22.09.2010

  • Універсальне значення наукових відкриттів XVII ст. Воля і розум повинні співіснувати в людині гармонійно. Українські мислителі та розгляд проблеми "остаточної мети" в житті людини в двох аспектах. Трактування моральної мети та проміжних цілей людини.

    контрольная работа [23,1 K], добавлен 28.09.2010

  • Принципы этики И. Канта. Формулировка категорического императива. Система Канта как исходная точка всей новейшей диалектики. Проблемы относительного и абсолютного в его этических взглядах. Внимание к проблеме свободы. Соотношение теории познания и этики.

    реферат [27,5 K], добавлен 01.12.2009

  • Поняття категорії етики та їх історичний характер, різновиди та напрямки вивчення. Релятивізм та ригоризм в їх трактуванні добра та зла. Категорії етичного вибору, вчинку, моральної діяльності, а також ті, що передають етичні характеристики людини.

    контрольная работа [58,8 K], добавлен 19.03.2015

  • Сутність та зміст категорій моральної культури військовослужбовців: моральні принципи та норми, самосвідомість, сором, подвиг, мужність, відповідальність. Труднощі та особливості виховання якостей моральної культури у військовослужбовців МВС України.

    курсовая работа [58,4 K], добавлен 04.01.2012

  • Основи динамічної психології та аналіз стану тривоги у книзі Еріха Фромма "Втеча від свободи". Проблема розвитку повноцінної особи в сучасному суспільстві. Індивідуум, його особливості і подвійний характер свободи. Аспекти свободи у житті сучасної людини.

    реферат [27,9 K], добавлен 31.08.2009

  • Аксіологічні детермінанти соціальної відповідальності бізнесу. Роль знаково-символічних засобів наукового мислення. Відношення теоретичного апарату й емпіричного базису науки. Методологічні принципи філософії неопозитивізму до аналізу явищ моралі.

    реферат [24,6 K], добавлен 23.01.2016

  • Визначення головної проблеми соціальної філософії у вивченні сенсу життя. Порівняльна характеристика поняття добра і зла у моральній свідомості та релігійній науці, їх взаємозаперечення та взаємовизначення. Аналіз вибору людини у конфліктних ситуаціях.

    контрольная работа [39,5 K], добавлен 14.03.2010

  • Опис історичного шляху становлення етики як навчальної дисципліни із часів Древнього Світу до наших днів; розвиток науки в роботах Платона, Канта, Спінози, Шопенгауера. Ознайомлення із предметом, задачами та основними поняттями вчення про мораль.

    шпаргалка [472,5 K], добавлен 19.06.2011

  • Сутність поняття моралі як універсального регулятора поведінки людини. Характеристика основних функцій моралі - регулятивної, світоглядної (ціннісно-орієнтованої), оцінно-імперативної, комунікативної, виховної та пізнавальної. Розгляд їх взаємодії.

    реферат [27,7 K], добавлен 31.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.