Філософське осмислення феномена естетичного в сучасних потребах людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософське осмислення феномена естетичного в сучасних потребах людини

Лугуценко Т.В.

Соціальне мікросередовище, як і макросередовище, формує загальні контури ціннісних орієнтацій і системи цінностей. Тому народжується потреба орієнтування людини в суспільних умовах буття, осмислення нею опосередкованості її життєдіяльності соціальними умовами.

В умовах входження України в світову економічну спільноту виникає проблема відповідності і конкурентоспроможності пропонованих товарів і послуг рівню споживчих цінностей, сформованому системою ринкових відносин. Непрості питання співвідношення загальнозначущого і національно-культурного, гуманістичного і кон'юнктурного не можуть бути дозволені без попереднього розгляду суті і меж сучасної реклами як джерела і механізму формування наочно-просторового середовища.

Які потреби і цілі найбільш значущі на обраному шляху і як вони можуть співвідноситися між собою в творчому процесі? Як добитися того, щоб всі сторони, всі учасники рекламної діяльності, від замовника до адресата, були задоволені результатом діяльності творця? Рішення цих питань стає важким із-за відсутності тимчасової дистанції, що дозволяє об'єктивно розглянути процес еволюції реклами впродовж останніх ста років, а також відносною невизначеністю завдань рекламної діяльності. Проте воно необхідне, оскільки позитивно позначиться на практиці формоутворення, а також дозволить уточнити межі сучасної реклами, прагнучій деколи до тотальності проявів, яка обертається втратою істотних властивостей.

В основі соціокультурних змін сучасного суспільства перебуває не тільки необхідність економічної перебудови, але й перебудови тих чинників, які пов'язані з кризою практичних цінностей, зокрема й естетичних цінностей, що становлять основу буття людини. Інверсія естетичного й економічного в людині, що відбувається в нових соціальних умовах, повинна стати об'єктом філософської рефлексії не тільки з боку філософської антропології, але й з боку естетики. Таким чином, в епоху розвитку ринкових відносин у суспільстві особливо важливо зберегти саме естетичну сутність людини в гармонійній цілісності всієї людини. Ці процеси виявились найменш дослідженими в естетиці та філософській антропології. Цим і пояснюється актуальність досліджуваної проблеми.

Для нас важливо відзначити, що поняття "естезис" порівняно недавно набуло категоріального статусу. Воно розглядалось Е. Гуссерлем як діяльність, предметом якої є "естеми", тобто чуттєві дані. Його багатогранне трактування дав П. Соболев, який розглядав естезис як "... психічний комплекс, що забезпечує сприйняття, пізнання й оцінювання дійсності" [4, 112].

Естезис містить чуттєве багатоканальне сприйняття явищ світу, їх проекцію на "екран психіки", безпосередньо класифікуючи ставлення в акті сприйняття, інтуїтивне пізнання й оцінювання, переживання й ефект "психічної хвилі", яка піднімається від рівня емоційних реакцій до рівня відповіді почуттів.

Тим самим утверджується неможливість існування несинтезованих чуттєвих даних, тобто того, що не стосувалося б самого створення. Втіленням цього синтезу й виявляється естезис. Ті або інші аспекти естезису - не окремі компоненти, а скоріше прозорі грані неподільного цілого, крізь кожну з яких проглядаються в особливому ракурсі всі інші. В естезисі, пов'язаному з чуттєвим сприйняттям, світ не розпадається на "зовнішню форму й внутрішній зміст". Сама форма стає прозорим носієм внутрішнього змісту. Чуттєве сприйняття - це водночас і надчуттєве сприйняття, яке у формах і звуках безпосередньо схоплює "невидимий" і "нечутний" духовний зміст. М. Мамардашвілі міркував про розуміння світу, яке можливе тільки на основі понять, розв'язуваних "на естезисних моделях", а американський філософ Ф. Нортроп писав: "Естетичний чинник - такий же фундаментальний і надійний критерій достовірного знання, а також правильного й святого в культурі, як чинник теоретичний..." [3, 27].

У другій половині ХХ ст. усвідомлення культури як безкінечного процесу творчого становлення, як розкриття смислів людського буття передбачає визнання універсальності естетичного в культурі взагалі, формує новий ракурс у трактуванні основоположних понять: форма, цілісність, творчість, образ.

Саме цю ситуацію відображає розуміння естетики, сформульоване А.Каліцькою: "Естетика бачить свій предмет в особливого роду людській реальності, у просторі домірного людині світу, освітленого розуміючим почуттям і творчою енергією творення" [5, 68]. Рішення, які людина приймає у сфері господарської діяльності, обумовлені складним переплетенням економічних та естетичних мотивів, і тому вивчення теорії господарства, або економічної теорії, повинне доповнюватись вивченням етико-естетичних основ економічної діяльності.

Отже, економіка не вільна від моралі. З одного боку, вона управляє економічними законами, з іншого - визначається людьми, у бажаннях і виборі яких завжди наявна ціла сукупність очікувань, норм, установок, а також моральних уявлень.

Ми вважаємо за необхідне розглянути новий теоретичний погляд на естетичну мотивацію в цивілізації, зокрема про роль естетичного методу в господарській діяльності. Роль естетичного методу в економіці є значною. Р. Аккофф у книзі "Планування майбутнього корпорації" відносить створення красоти як естетичну функцію суспільства до чотирьох умов, - разом з істиною, достатком, добром, - необхідних і достатніх для осмислення людиною шляху до задоволення й матеріальних, і духовних потреб.

"Ця функція, - відзначає Р. Аккофф, - потребує більш детального розгляду, оскільки вона найменш зрозуміла і, як я вважаю, найважливіша з цих чотирьох зараз. Таїнство естетики відображає той факт, що за всю історію тільки кілька філософів, які створили власні системи поглядів, включили в них й естетику. Але навіть у них результати схожі скоріше на додатки до їхньої філософії, ніж на її невід'ємні частини. З іншого боку, небагато з тих, хто займався естетикою, зробили значний внесок у наше розуміння науки, економіки, етики й моралі. Історично естетика була "паршивою вівцею" в сім'ї філософських теорій. Відсторонення естетики знайшло відображення в тому, що управлінці мають певне уявлення про науку, економіку, етику й мораль управління, але часто не можуть сказати жодного слова про те, що таке естетика управління. Тривалий час вважали, що естетиці нічого робити в управлінні" [1, 48]. Продовжуючи розвивати свої міркування з цього приводу, Р. Аккофф пов'язує їх з проблемою мети й засобів й у розумінні формування безкінечних цілей, які завжди залишають людині пошуку, і незалежної від мети цінності засобів.

Красу Р. Аккофф бачить як здатність людей стимулювати нові бажання й спонукати прагнення шукати їх задоволення. У цьому зв'язку Р. Аккофф наводить деякі приклади, які ілюструють роль естетичного методу в управлінні корпораціями. Значення певного стилю життя корпорації очевидне. Прикладом можуть бути три керівник, які бажають диверсифікувати свою компанію, щоб мати більший розмах у справі, яка й так ішла прекрасно. За їхніми словами, вони хотіли "... мати з нею більше розваг" [1, 50]. Розвага - питання естетики й відпочинку, а не науки, економіки, етики й моралі.

Інший приклад: основна стаття прибутку корпорації постраждала через прагнення виробляти продукцію певного профілю тільки найвищої якості. Її витрати на матеріали зростають швидше, ніж у її конкурентів, але вона відмовляється погіршувати свою продукцію або спростити технологію її виробництва. Погіршення продукції відчутно зменшить задоволення, яке отримують менеджери від своєї роботи й від гордості за власну компанію. Це також галузь естетики.

Нарешті, можна навести як приклад дві автономні регіональні контори банкової системи, які виконують абсолютно однакові функції. Разом з тим вони значно по відрізняються організацією й методами виконання цих функцій. Атмосфера в цих двох банках дуже відмінна, і цю відмінність не можна пояснити з точки зору науки, економіки чи морально-етичних категорій, вони мають "естетичний, смаковий характер" [1, 52].

Таким чином, у цілому ставлення Р. Аккоффа до естетичного методу залишається в рамках класичної парадигми, яка пов'язує естетичний метод зі сприйняттям краси людиною через її емоційний механізм.

Але, на нашу думку, навіть у рамках такого підходу, цінність якого безсумнівна, не враховується надзвичайно важлива проміжна ланка, пов'язана зі збагаченням інтуїції особистості аналітичним баченням краси системи, якою вона управляє. Це бачення не заперечує остаточну оцінку людиною своєї діяльності через емоційний механізм, а навпаки, може її сильно збагатити.

На наш погляд, виникає проблема створення ефективних естетичних стратегій. Суть таких стратегій полягає в тому, щоб створювати такі образи й викликати такі почуття, які б змінювали економічний дискурс на людський: піти від свого пильного й відкритися тому, що перебуває за ним, - космосу.

Таким чином, економічні стратегії наскрізь утилітарні й вони не потребують жодних коментарів і пояснень. Економічна стратегія зводиться до простого, на перший погляд, рішення, скільки це коштує. Культурні ж стратегії потребують постійних коментарів. Через ці коментарі одвічні культурні цінності набувають конкретно історичного сенсу для реальних людей, які живуть у реальному історичному часі.

Слід констатувати, що культура для кожної людини є постійним коментарем. Найважливішою "... складовою цього коментарю завжди є пояснення економічної недоцільності, яка властива всім явищам культури" [2, 24]. Реальна людина, живучи в реальному просторі, повинна одночасно приймати з погляду економіки доцільні й недоцільні рішення. Вона повинна діяти одночасно в тих самих обставинах, в тому самому напрямку економічно доцільно й недоцільно. Такий конфлікт для людини, яка перебуває в межах економічного буття, непереносний. Але людина виробляє в собі здатність цей конфлікт переводити в компроміс за допомогою звернення до третього - краси.

Таким чином, таке переведення конфлікту в компроміс за допомогою краси становить суть естезису.

Зазначене вище дає змогу стверджувати, що розгляд суті і соціокультурних функцій продуктів реклами важливий і для сучасної естетичної теорії, і для розробки її категоріального апарату. Хоча вітчизняна естетика давно відмовилася від трактування мистецтва як головного і єдиного предмету дослідження, реклама і інші сфери матеріальної формотворчості залишаються в тіні аж до теперішнього часу.

Самосвідомість реклами та її місце в культурі стрімко змінюються, ставлячи разом із старими дискусійними питаннями її віку, елементів, функцій, призначення - нові, пов'язані з освоєнням нових методів і засобів проектування. Генезис вітчизняної теорії реклами розглядається за схемою, часто не враховуються особливості різних шкіл, періодів, напрямів; реальний наочний світ, створений зусиллями професіоналів, і особливості буття людини в нім залишаються в тіні досліджуваних постулатів і текстів. Тим часом саме реклама є областю наочної естетичної діяльності, реального естетичного перетворення світу. Її проблеми і досягнення здатні, у свою чергу, збагатити філософські уявлення про естетичне, його модифікації та можливості, місці в сучасній культурі.

Різноманіття речей в сучасній культурі може бути пояснене, систематизовано та розглянуто тільки у зв'язку з людиною - творцем і користувачем. У свою чергу, вивчення процесу проектування і типів відношення до речей заглиблює онтологічні уявлення про людину, сприяє збагненню цілісності його проявів в бутті. Постановка проблеми речі як продукту реклами додає її дослідженню філософський статус, цілісність і глибину.

Вперше філософська постановка проблеми речі спостерігається в античній естетиці, перш за все, в класичних для вивчення будь-яких естетичних проблем роботах Платона і Арістотеля. Як відомо, саме античність ототожнює прекрасне з доцільністю, раціоналізувавши красу; у нових історичних умовах реклама відтворює цю ідею. Оскільки мистецтво трактується античними авторами як частина ремісничої діяльності, "техно", то розгляд питань художньої творчості і майстерності дає багатий матеріал для роздуму з приводу реклами і різних її елементів. Отже, тут можна знайти перші визначення ідеї і форми, опис процесу виникнення форми, критерії досконалості і краси. мистецтво свідомість реклама естетичний

Відтворюючи систему відношення людини до речі на різних етапах розвитку культури, необхідно використовувати матеріал, зібраний антропологами і етнографами, що вивчали первісність, а також - істориками культури, предметом дослідження яких були окремі періоди культурного процесу. У їх числі в першу чергу слід назвати С. Аверинцева, М. Блока, Я. Буркхардта, І. Вейнберга, Л. Віннічук, Е. Гарена, А. Гуревича, В. Даркевича, К. Леві-Брюля, П. Монте, Е. Тайлора, М. Фуко, Й. Хейзінги, Д.Харитоновича. Вивчення їх робіт дозволяє прослідкувати генезис естетичної свідомості, технологій, соціально-економічних передумов, що приводять до появи такого феномена культури як реклама. Складність дослідження речі в рекламі полягає в тому, що вона виступає матеріалізованим "згустком" дуже багатьох ідеальних і упредметнених тенденцій і процесів: річ - це частина культури та елемент майбутнього оточення споживача, результат проектної діяльності конкретної реклами та елемент тієї або іншої соціально-економічної системи. Вона задовольняє різні потреби людини, від вітальних до екзистенціальних, але далеко не всі професіонали враховують це в процесі проектування.

Незалежно від підходу, який займає той або інший автор у визначенні реклами в цілому, баченні її структури і меж, не можна заперечувати наявність творчого елементу у діяльності рекламіста. Проблему опредмечування сутнісних сил людини в творчому процесі перетворення природної речовини в продукт культури, вперше поставлену К.Марксом, розглядають Г. Батіщев, М. Каган, Е. Маркарян, С. Рубінштейн, Л. Столович.

Вивчати рекламу в першому наближенні простіше всього шляхом зіставлення її з іншими видами проектній, цілеполягающій або формоутворювальній діяльності, перш за все з мистецтвом, ремеслом, наукою.

Уточнити елементи і характеристики процесу рекламної діяльності допомагає порівняльний аналіз її з мистецтвом, що є спорідненим видом естетичної діяльності. Суть і соціокультурні функції мистецтва, генезис і структура естетичної свідомості, що приводить до виникнення художньої практики досліджують Є. Басін, Х. Гадамер, Л. Закс, М. Каган, В. Кандинський, С. Раппопорт, Л. Столович, та ін.. Природа естетичного, його походження з утилітарного, зв'язок краси і доцільності, необхідний для розуміння завдань реклами є темою робіт М. Бахтіна, Ю. Борєва, М. Кагана, О. Лосєва, В. Самохвалової, В. Шестакова та.

Незалежно від волі і бажання творець (рекламіст) "вкладає" в річ інформацію. Тому річ відображає і утілює як рівень індивідуальних здібностей, смаків, знань, світоглядних установок і т.п., так і рівень розвитку культури і цивілізації, техніки і технології, методів і навиків, відношенні культури до природи; річ може виступати носієм культурних символів і цінностей. Особливості естетичного проектування в рекламі пов'язані з тим, що естетична форма, яка самопозначає плотсько-сприйману цінність, духовне переживання якої приводить до універсальної гармонізації і самоствердження людини. Естетичне сприйняття що спочатку не зводиться до простого плотського сприйняття: споглядання здійснюється через плотське враження, але самостійно по відношенню до нього. Споглядання створює передумови для естетичного відчуття. Звідси народжується складна взаємодія суб'єктивного і об'єктивного, для дослідження якого ми, услід за психологами і естетами, використовуємо поняття "уживається", і "подія". За визначенням М. Бахтіна, уживання - є бачення індивідуального предмету "зсередини в його власній істоті", що підкреслює необхідність обліку емоційно-інтуїтивної сторони в рекламному проектуванні. Те, що уживається є частиною більш загального процесу взаємодії естетичного суб'єкта, прагнучого до духовної гармонії, з світом, супроводжуючись процесом "повернення себе на своє місце".

Естетична діяльність припускає зміну людиною предметів природи і відображення в них внутрішнього життя людини, після чого вони стають носіями естетичних якостей. Справжній сенс форми народиться тільки в переживанні людини, але не може відразу затулятися тінню людської суб'єктивності. Предмет естетичної діяльності виступає як самостійне буття, хоч і створюється за допомогою людських зусиль. Повертаючись до себе, суб'єкт споглядає свою "позитивну даність", яка перестає бути самодостатньою, представивши як "моє в іншому". Всередині і зовні складають єдиний естетичний акт "події", який приводить до новизни погляду, оскільки "естетичне споглядання повинне відвернутися від значущості сенсу і мети" (М. Бахтін). Людина виступає в ньому як "принципово кінцева і закінчена душа", активність якої веде до естетичного перетворення миру.

Специфіка естетичного підходу полягає в тому, що мир (або його елементи) проявляє ті властивості, які виявляються співзвучними і найбільш необхідними людині. Позитивне сприйняття речі тим вірогідніше, чим естетичніше насиченою є позиція її творця.

Протиріччя між економічним та естетичним чітко усвідомлювалось, оскільки економіка має справу тільки із зовнішніми, а естетика - тільки з внутрішніми благами.

Однак, зрозуміло, об'єкти мистецтва можуть набувати економічної корисності, потрапивши під категорію предметів розкоші; але в цьому випадку вони позбавляються естетичних визначень. Економічна людина асоціальна, оскільки її основоположна егоїстична установка вступає в протиріччя з альтруїстичною основою общинного життя.

Естетичні цінності мають відношення до економічних. Економічне руйнується, якщо йому приписується цінність іншого порядку - технічна чи моральна, цінність виховання або повчання. Естетична людина пізнає світ і прагне пізнати його через оформлене враження, через самовираження. Якщо людина сприймає світ як щось гармонійне, то вона почувається добре; якщо ні - як негармонійне, то народжується почуття дискомфорту, людина страждає.

Таким чином, людина економічна хоче бачити збільшення потреб, щоб більше вироблялось, щоб сума наявних матеріальних цінностей збільшувалась. Естетика ж усіх часів учила людство обмежувати свої естетичні потреби, у їх відсутності знаходити щастя, яке тим більше віддаляється від людини, чим більше розширюється коло того, що є найбільш бажаним у її житті.

Розвиток людини в бік "homo estheticus" осмислюється новою сферою естетики - енвайронментальною естетикою, яка розвивається на такому трактуванні прекрасного, де значне місце відводиться структурі, особливостям матеріалу, оптимальної функціональності, доцільності. У ній зливаються традиційні естетичні цінності мистецтва і естетичні цінності навколишнього середовища, розглянуті крізь призму етики, наукового знання. У цьому контексті гуманізм, етичність, науково-функціональний підхід як загальні принципи ставлення до навколишнього середовища протиставляються технократичному мисленню, утилітаризму, естетизму.

Естетичне стає універсальною характеристикою життя людини, тому що сутність естетичного в кінцевому підсумку зводиться до створення гармонії людини із Всесвітом, відчуття її гармонійної складової Природи, Космосу. Це є також головною метою соціокультурної адаптації. Усвідомлення цього перетворює естетичне на автономну цінність суспільства. Мистецтво є сьогодні однією із складових повсякденності, її чуттєво-структурним началом і водночас такою рамкою, яка обрамляє картину повсякденності.

Важливими є ідеї М. Хайдеггера, який розглядаючи мистецтво як окрему галузь культури або як один з проявів духу, вважає, що "... призначення мистецтва не вичерпується принесеною естетичною насолодою, яку воно передбачає" [6, 181]. Більше того, якщо художній твір обмежується тільки естетичною насолодою, він не є справжнім твором мистецтва. М. Хайдеггер розглядає мистецтво з погляду питання про буття, його істину й смисл. Мистецтво започатковує історію народу, є джерелом його дійсного буття. Воно визначає й розкриває долю народу, його історичне призначення. Мистецтво - спосіб приходу істини до свого буття. Онтологічна й гносеологічна роль виражає сутність мистецтва, його глибинне призначення.

Для нас представляє інтерес праця М. Хайдеггера "Шляхи в нікуди" у якій він свої роздуми про мистецтво розпочинає з аналізу відношень між художнім твором, художником і мистецтвом, які він зводить до діалектичної формули: витоком художнього твору й художника є мистецтво, витоком мистецтва - художній твір, створений художником. Це логічне коло М. Хайдеггер розігрує й конкретизує через зіставлення твору мистецтва із звичайною й корисною річчю. Його приклад - картина Ван Гога "Черевики", на якій зображено пару селянських черевиків.

Також слід звернути увагу, як М. Хайдеггер відзначає, що в корисній речі корисність є оформленою матерією, яка розчиняє й поглинає саму річ. У корисній речі саме корисність постає головним формотворчим елементом, тоді як форма й матеріал не є первісними й визначальними елементами. Ми сприймаємо річ через призму тієї функції, для якої вона призначена, і не бачимо її саму по собі. Навпаки, коли та сама річ зображена у творі мистецтва, вона сприймається під іншим кутом зору. Зображену у творі річ ми не можемо використовувати в тій функції, якій вона слугує в повсякденному житті. Ми сприймаємо її як таку - поза всякою корисністю, інструментальністю й функціональністю. Саме так показано черевики на картині Ван Гога. М. Хайдеггер відзначає, що буття черевиків показано не через опис і пояснення, не через процес їх виготовлення або їх реальне використання, а через розкриття того, що пара селянських черевиків є в істині. М. Хайдеггер уточнює, що істину він розуміє не в сучасному значенні - як відповідність знання своєму предмету чи як властивість висловлювання, його правильність, але так, як її приймали давні греки: розкриття, розквіт, розпускання буття сутнього. У творі мистецтва "істину приведено в дію", у рух, вона встановлена або запроваджена, істина відбувається, трапляється.

Під час аналізу М. Хайдеггер переконливо викриває несвідомість відомих докорів на адресу реалістичного, зображального, фігуративного й предметного мистецтва, коли утверджується, що таке мистецтво лише повторює, подвоює, копіює, імітує й нічого більше. Воно показує, що, зображуючи річ, художник не подвоює й не копіює її, але "відтворює сутність речі", розкриває речовність речі. Корисність черевиків проявляється в процесі їх носіння, але їхня внутрішня сутність й істинність їхнього буття розкривається в картині Ван Гога.

Звичне поняття речі, за М. Хайдеггером, не схоплює її сутності, але "ображає її". Не досягає цього й науковий підхід, оскільки наука дивиться на світ не з погляду мистецтва й сутності, а з погляду корисності й інструментальності. Навпаки, твір мистецтва "відкриває буття сутнього" [6, 181].

У людини завжди вже є розуміння буття, яке "проговорюється". Завдання філософії в тому, щоб "слухати" все, що говориться, має свій тон настроєності. Чутливість - настроєність - це схильність до розуміння. Розуміння - це наступна сходинка пізнання. Це вже не просто емоції з приводу чогось, а розуміння світу, себе і світу, "бачення" світу, внутрішнє осягнення, прояснення. На основі розуміння можлива "річ", "логос". Ці форми розкриття існування людини, її осягнення, розпочавшись з емоцій, ведуть до найбільш виняткового й знову ж таки чуттєвого стану, афекту. Цією найвищою точкою, джерелом розкриття є "страх". Страх безпричинний - його причина скрізь і ніде. Він не дозволяє людині повністю розчинитися в інтимності, довірливості, теплоті світу людини, але розкриває можливість одиничності, відокремленості, неповторності. Страх - це Констанція первинності Ніщо в людському існуванні. Існування є зусилля подолання Ніщо, і таким чином існування отримує можливість "бути", тобто людське існування, за твердженням екзистенціалістів, - це творче створення себе з первинного "нічого" за допомогою чуттєвості.

Гуманізм як якісна міра культури й критерій її істинності передбачає існування людини високої духовності, у якій втілено гармонійне єднання Істини, Добра й Краси, які є вираженням ідеальних особистісних культурних устремлінь.

Потреба в інформації замінила потребу в роздумах, розважальна література - серйозну. Саме в такій людині зацікавлене сучасне промислове виробництво, людині, для якої метою й сенсом життя є споживання якомога більшої кількості матеріальних благ.

Завдяки створенню нових впорядкованих структур і організацій естетична діяльність набуває для творця самоцінного характеру. Етика професії пов'язана з неприпустимістю волюнтаризму, підкреслення непереборних меж між "правилами гри" і реальним, буденним життям, інакше реклама перестане бути собою, повністю порвавши зв'язки з утилітарною сферою. У своїй діяльності, що суб'єктивно переживається як вільна і незацікавлена, рекламіст повинен реалізувати деякі загальнозначущі формотворчі принципи, що роблять його мову і його "гру" доступними для інших.

Орієнтиром проекту в рекламі сюжету виступає естетична цілісність як вимога "співвідносити будь-яку деталь, елемент з цілим і виражати це ціле в будь-якій деталі і в будь-якому елементі" (Ф.Мартинов). Розглянуті вище концепції дають змогу стверджувати, що уточнюючи зміст цілого, з яким співвідноситься мислення рекламіста початку XXI ст., потрібно відзначити, що разом з тенденцією універсалізації в останні десятиріччя інтенсивно наростає тенденція диференціації, автономізації, розділення суб'єктів культури.

Таким чином, ми маємо відзначити, що сьогодні, коли кардинально змінились умови функціонування мистецтва, сформувались нові потреби людини, висловити та задовольнити які неможливо на основі традиційного культурного арсеналу й традиційних цінностей, такі функції мистецтва як виховна, що вдосконалює духовну сферу людини, пізнавальна, тобто ті, що ґрунтувались на нормальності ідеалу класичного мистецтва, відійшли на задній план, натомість сформувалися такі, які сприяють розвиткові суб'єктивності людини, допомагають їй адаптуватися. Заповнення вільного часу, соціокультурні контакти у сфері повсякденного існування відіграють сьогодні особливу роль у процесі адаптації людини. Разом з тим саме тут діють тонкі соціально-психологічні механізми, від яких залежить входження людини в новий спосіб життя.

Література

1. Акофф Р. Планирование будущего корпорации / Р.Акофф. - М.: Прогресс, 1985.

2. Иванов В.П. Проблемы развития сферы культуры в рыночной экономике / В.П. Иванов. // Сер.6. "Экономика" - М., 1996. - № 6.

3. Мириманов В. Трансформация художественной картины мира и распад классической изобразительной системы / В. Мириманов. // Академические тетради. - Вып.2. - М., 1998.

4. Новикова Е.Ю. Психология мотивов и действий в обновляющемся мире / Е.Ю. Новикова. - М.: Прогресс, 1992.

5. Панченко В.І. Основні естетичні категорії / В.І.Панченко. - К.: Вища школа, 2000.

6. Хайдеггер М. Бытие и время / М. Хайдеггер. - М.: Ad Marginem. - 1997.

Размещено на Allbest.ru