Моральна свідомість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В них розглядається сутність, особливості та зміст вищих моральних цінностей.

Моральні цінності орієнтують людину в її поведінці. Це виявляється можливим не в силу того, що людині вигідно чи приємно брати їх до уваги у своїх рішеннях і діях. Ці цінності функціонують таким чином, що впливають на волю людини. Моральні цінності завжди проголошуються в такій формі, яка вказує на необхідність їх практичного втілення в діях.

Моральний обов'язок - це перетворення вимог суспільної моралі на особистісний імператив конкретної особи та добровільне його виконання. Обов'язок визначають як прийняту особою необхідність підкорятися суспільній волі. Однією з найважливіших властивостей обов'язку є його добровільність.

Совість являє собою здатність людини критично оцінювати свої вчинки, думки, бажання. При цьому людина усвідомлює і переживає з приводу невиконаного обов'язку, негідної поведінки, оцінку якому «виставляє» сам, відчуває себе винним. Совість - це внутрішній контролер людини.

Поняття та структура моральної свідомості

Мораль - система неформалізованих у вигляді правових приписів поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві.

Моральна свідомість - складний, суперечливий феномен духовної культури, що має свої рівні, форми, структуру. Вона функціонує на двох рівнях - емоційно-почуттєвому та раціонально-теоретичному, які існують у взаємодії, єдності, доповнюючи один одного.

За походженням і змістом моральні почуття є соціальними, вони формуються і розвиваються тільки в суспільстві у процесі взаємодії соціальних індивідів за допомогою виховання і самовиховання. Культура моральних почуттів є вираженням міри моральної розвинутості особистості, її здатності до морального резонансу (милосердя, співчуття, співпереживання) і виявляється у вчинках, культурі поведінки. Почуття, переживання є основою мотивів, ідеалів, оціночних уявлень, ціннісних орієнтацій. Цей рівень пов'язаний з реакціями особистості на стосунки між людьми. Реакції виявляються у почуттях симпатії, антипатії; любові, ненависті; довіри, недовір'я; обов'язку, відповідальності;національної гордості, космополітизму; гідності, вимогливості; егоїзму, альтруїзму тощо.

Раціонально-теоретичний рівень моральної свідомості виражається у системі моральних знань, перш за все, етичних, про норми, принципи, ідеали, оціночні судження, поняття, у яких теоретично обґрунтовується моральність та її елементи. Своїм змістом цей рівень моральної свідомості дає уявлення про те, якою має бути дійсність відповідно до потреб суб'єкта. Це ідеальна проекція того, що бажається, вимагається, необхідно бути, тобто загально-історичні абсолютні потреби суспільного розвитку, що складають одночасно і мету, і засіб такого розвитку.

Залежно від носія моральна свідомість поділяється на індивідуальну і суспільну. Головними компонентами індивідуальної моральної свідомості є моральні почуття обов'язку, совісті, гідності, справедливості тощо - що у сукупності складають емоційно-почуттєвий рівень. Раціонально-теоретичний пов'язується з системними знаннями, уявленнями про поняття, їх зміст, взаємозв'язок, наприклад, про добро, зло, щастя, сенс життя, справедливість, відповідальність, що дають уявлення про моральні цінності взагалі і вищі зокрема. Почуттєвий і раціональний рівні індивідуальної моральної свідомості є основою моральних переконань. Важливою її складовою є воля, що концентрує зусилля особистості, перетворює індивіда на активного суб'єкта і переводить переконання, бажання, цілі у конкретні дії, вчинки. Індивідуальна моральна свідомість у єдності почуттєвого, раціонального і вольового складників формується у взаємодії з суспільною моральною свідомістю у повсякденній моральній творчості.

Суспільна моральна свідомість, носієм якої є суспільство, акумулює не тільки і не стільки моральну практику сучасників, а значною мірою використовує досвід минулих поколінь та історичних епох, їх пошуки і досягнення. Суспільна моральна свідомість також структурується за двома рівнями. Основою емоційно-почуттєвого її рівня є моральні почуття, невідрефлектовані моральні судження й відповідні оціночні уявлення, судження. Такий рівень свідомості та її компоненти відрізняються нечіткістю, суперечливістю і пов'язані з безпосередніми потребами людини, носять більш конкретний, поєднаний з інтересами соціальних груп, спільнот, прагматичний, утилітарний характер. Раціонально-теоретичний рівень суспільної моральної свідомості спрямований на вирішення головних питань сенсу життя, має чіткий, послідовний, раціональний і системний характер. Це за своєю сутністю - моральна філософія, або етика. У моральній діяльності (аспектах) і моральних відносинах реалізуються моральні почуття, знання, переконання, уявлення людей про моральні цінності.

Моральна свідомість характеризується універсальністю, здатністю все зробити об'єктом свого судження і оцінки з позицій абстрактних принципів дійсної людяності.

Суспільна моральна свідомість - цілісний феномен, де теоретичний рівень відбивається у системі понять. Поняття моральної свідомості відіграють важливу роль у духовно-практичному освоєнні світу. Вони, з одного боку, - інструмент пізнання моральної сфери життя, з іншого - ступені пізнання, які доповнюють і закріплюють отримані знання. Зміст понять моральної свідомості наповнюється й змінюється з історичним розвитком людства (етносів, націй), світової (національної) духовної культури. Специфіка понять моральної свідомості у тому, що вони своєрідно відбивають моральне життя суспільства, спільнот і людини, використовуються для оцінки різних дій, вчинків як людини, так і інших соціальних суб'єктів.

Найбільш чітко, всебічно поняття моральної свідомості опрацьовуються моральною філософією (етикою, що оприлюднює вищий професійний рівень теоретичної моральної свідомості), а найбільш складні, суттєві з них, що відбивають вузлові сфери морального життя, отримують категоріальний статус (добро і зло, сенс життя і щастя, обов'язок і совість, моральний вибір і відповідальність, любов тощо). Становлення й змістовна своєрідність більшості понять і категорій етики знайшли своє відображення в історії етичної думки. Ускладнення морального життя, розвиток духовної культури, постановка і опрацювання теоретичних проблем моралі, зокрема, вели до того, що категоріальний апарат етики, поняття моральної свідомості стали більш змістовними.

Отже, слід особливо підкреслити: поняття моральної свідомості та етичні категорії нетотожні. Поняття моральної свідомості формуються в процесі безпосереднього відбиття, опанування і оцінки соціальних відносин, поведінки людей у суспільній та індивідуальній свідомості. Категорії - це результат наукового дослідження, філософського узагальнення, констатації, вони належать етиці як науці про мораль.

Простими та історично першими чинниками морального знання були норми. У всіх випадках норма виступає способом вираження належного і несе у собі повеління, вимоги, які треба виконати для досягнення певної мети. Це можуть бути настанови, правила, приписи, заборони («не вбий», «не вкради», «поважай батька і матір» тощо). Моральна норма - найпростіша форма суперечливої єдності сущого (реального) і належного (ідеального) у моралі, визначає поведінку у типових ситуаціях, складність життєвих ситуацій, доводить, що норми як одиничний припис можуть суперечити одна одній, тоді з'являється необхідність морального принципу. Це узагальнене вираження моральних вимог до людини, що спрямовують її діяльність у певній сфері життя, визначають головну лінію її поведінки, життєвої орієнтації. Це несучі конструкції моральної свідомості, узагальнені світоглядні орієнтації, що спрямовують лінію поведінки, визначають характер стосунків людей, сенс їх життя (гуманізм, патріотизм і космополітизм, колективізм і індивідуалізм, егоїзм і альтруїзм тощо). Принципи об'єднують і пронизують моральні норми.

Мораль регулює поведінку людини, оцінює її вчинки, дії соціальних суб'єктів, тому важливе місце у структурі теоретичного рівня моральної свідомості посідає моральна оцінка. Вона є уявленням про моральні цінності вчинків, дій, їх відповідність належному. У моральній оцінці використовуються уявлення про добро і зло, справедливе і несправедливе, чесне і безчесне. Вона виражається у схваленні чи засудженні відповідної поведінки, вчинків особистості, дій соціальних інституцій, суб'єктів.

Поступово у процесі розвитку моральності у моральній свідомості виробляються уявлення про моральні якості особистості, її чесноти, що роблять її здатною жити відповідно до вимог моралі. У моральних якостях особистості конкретизуються ціннісні уявлення моральної свідомості про добре і зле, праведне і грішне у характеристиці людини. їх зміст відбиває вимоги до людини як суб'єкту моральних відносин.

Також поступово складається поняття морального ідеалу як гіпотетичного образу морально досконалих суспільства і людини, як кінцева мета, до якої спрямовано моральний розвиток. Моральний ідеал особистості постає у моральній свідомості як критичне відкидання недосконалої дійсності і духовне перетворення її для власного розвитку і вдосконалення. Уявлення про суспільний моральний ідеал відбивали і відбивають недосконалість реального життя і надію на краще майбутнє, досконале життя (літературно-художні пошуки майбутнього, соціально-філософські утопії).

Важливим елементом і поняттям моральної свідомості є ціннісна орієнтація як здатність моральної свідомості постійно за різних обставин спрямовувати думки й дії людини на досягнення певної моральної мети і результату. Моральні цінності орієнтують і формують свого роду тривалий план поведінки й діяльності людини. Одна з найпоширеніших дефініцій цінності, яка довгий час була загальноприйнятою, визначала цінність як суб'єктивну значущість певних явищ реальності, тобто їхню значущість з точки зору людини, суспільства та їх потреб. Існують два типи цінностей: цінності, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини, які обслуговують самоствердження особистості, і цінності, що надають сенсу існуванню самої людини, які творять і відроджують людину в певній, принципово новій якості. Цінності другого типу в сучасній літературі інколи називають вищими, або культурними, або сенсожиттєвими, або й просто самоцінностями, оскільки щодо людського суб'єкта вони є чимось самостійним, самодостатнім і, отже, таким, що принципово вимагає морального ставлення до себе.

Моральний обов'язок як категорія моральної свідомості

Обов'язок - це сукупність моральних зобов'язань людини перед суспільством. Він виступає як нормативна категорія, що регламентує соціальні обов'язки, котрі повинен виконувати індивід у силу суспільної необхідності. Проблема обов'язку є проблемою співвідношення особистого і суспільного інтересу. З усієї великої кількості теоретичних суджень про обов'язок важливо виділити концепцію Канта, який поклав це поняття і категорію в основу своїх пошуків сутності моральності, який бачив у обов'язку головний принцип її чистоти.

У докантівській етиці на одвічне запитання: яке джерело моральних приписів, від кого виходить вимога чинити згідно з нормою, існувала традиційна відповідь: моральні заповіді дарує Бог, встановлюючи в світі людей порядок і гармонію. Кант самовіддано обстоює іншу думку: не Бог, а сама людина дає собі закони своєї моральної поведінки. Проте людина може здійснити вчинок згідно з настроєм, прихильністю, бажанням і згідно з обов'язком. Кант проти виконання вчинку згідно з прихильністю. Якщо вчинок здійснений відповідно до потреб і прихильності, то його цінність слід визначити відповідно до природи бажань. Не заперечуючи і не придушуючи людських бажань, афектів, пристрастей, Кант настоює на тому, що лише вчинок, здійснений згідно з обов'язком, має моральний зміст і цінність. Добра воля, обов'язок визначають, направляють і надають цінності усім іншим чеснотам людини. Навіть приборкання афектів, що було проголошено давніми мислителями, без спрямовуючого впливу обов'язку може обернутись злом. Кант пише про обов'язок у найвищих ступенях.

Відданість обов'язку попри будь-який потяг - найпрекрасніше в людині, у порівнянні з чим усе інше не має жодного значення. Найцінніше - стати у власних очах гідним життя. Можливість цього лежить у площині визнання і реалізації обов'язку, причому заради нього самого, бо підкорення обов'язкові є здійсненням свободи особистості, її доброї волі.

Ідеї Канта відіграли суттєву роль у формуванні уявлень про обов'язок. Проте, якщо Кант поняття обов'язку пов'язував з наявністю морального закону в самій людині, то сучасна етика, яка базується на положеннях марксистської теорії, виходить з соціальної сутності людини і соціальної форми її існування, в силу чого людина завжди має обов'язки у стосунках із суспільством, колективом, людьми. Обов'язок - це сукупність вимог, що пред'являються суспільством людині, які виступають перед нею як її зобов'язання й додержання яких є її внутрішньою моральною потребою.

У даному визначенні містяться об'єктивна і суб'єктивна сторони обов'язку. Об'єктивною стороною є та система моральних вимог, які суспільство ставить перед особистістю як носієм соціальних ролей, які вона бере на себе чи хоче взяти. Останні залежать від місця, яке займає особистість у суспільстві. Суб'єктивна сторона виражає особисту зацікавленість суб'єкта у виконанні даних моральних вимог, усвідомлення вимог суспільства, колективу, внутрішню готовність і потребу їх виконувати як свої власні обов'язки.

Специфічний зміст обов'язку, що міститься у суспільних моральних вимогах, може бути розкритий через визначення його видів. Різні види обов'язку зумовлені змістом сфер діяльності й стосунків людей, в яких виконання належного може гарантувати гармонійне узгодження суспільних і особистих інтересів. Так, трудова діяльність підтримується професійним обов'язком, товариським обов'язком перед колективом; гармонійні стосунки між людьми встановлюються завдяки виконанню дружнього обов'язку; щастя сімейних стосунків виявляється залежним від виконання подружнього та батьківського обов'язку. Важливо виділити і патріотичний обов'язок як зобов'язаність і відповідальність перед батьківщиною. У житті людей між окремими видами обов'язку можуть виникати суперечності (наприклад, між обов'язком перед колективом і сімейним обов'язком), розв'язання якого залежить від системи цінностей особистості і суспільства, здатності до узгодження норм і спонукань, можливостей оцінки і вибору.

Розуміння морального обов'язку завжди пов'язується з добровільністю, дією за внутрішнім переконанням. Обов'язок, виконуваний через страх чи заради винагороди, втрачає статус морального обов'язку. Багато стосунків сховані від суспільного контролю. Сформованість почуття обов'язку, розуміння його дозволяє і примушує робити добро, чинити за совістю не тільки згідно з вимогами суспільства, а й згідно з внутрішніми переконаннями.

Обов'язок - вища моральна зобов'язаність, що стала внутрішньою якістю і стимулом вільної поведінки особистості, це органічна необхідність, що узгоджує особисті й суспільні інтереси.

Совість як категорія моральної свідомості

совість свідомість етика кант

Совість - це одна з провідних категорій етики, найбільш складне структурно-функціональне утворення моральної самосвідомості особистості, інструмент суспільної оцінки і самооцінки моральної особистості.

Достатньо складним питанням в етиці завжди було питання про природу совісті, її виникнення, різноманітність її проявів, адже совість регулює такі дії людини, про які відомо тільки їй самій, тільки совість виявляється єдиним моральним суддею людини, безособовою силою самоконтролю особистості.

У грецькій міфології прояв совісті пов'язувався з образом богинь помсти Ериній, завдання яких відшукувати гріхи усміх людей, оскільки їм належало право покарання за скоєне зло. І в цю ж епоху в давньогрецьких літературних джерелах знаходимо лінію розвитку уявлень про совість, де герої (наприклад Еврипіда) страждають вже не від помсти богинь і не тільки від суспільної думки, а від власних докорів совісті, від усвідомлення скоєного.

Теоретичне пояснення категорії совісті нерозривно пов'язане із загальними філософськими і етичними позиціями мислителів. У домарксистських етичних вченнях можна виділити кілька основних напрямів, які досліджують дану категорію з різних позицій. Релігійно-ідеалістичні теорії розглядають совість як похідне від вічних, абсолютних ідей чи апріорного морального закону, як щось природжене чи дане Богом. Важливо виділити теорії, які обґрунтовують земні джерела совісті, визначають її реальними умовами життя людей, їх потребами, інтересами, стосунками, що визнають значимість виховання, просвіти у її формуванні, які зв'язують ідею совісті з біологічним походженням людини.

Марксизм обґрунтовує виникнення совісті лише на певному ступені розвитку людського суспільства, і тому її зміст носить історичний характер. Вона народжена потребами людського співжиття, соціальними відносинами людей у процесі їх суспільно-трудової практики. Совість як здатність людини контролювати свої дії, наповнюється конкретним змістом внаслідок не простого спілкування з іншими людьми, а внаслідок приналежності людини до певної соціальної групи, класу. Зв'язуючи природу совісті з соціальною сутністю людини, марксизм підкреслює класовий характер її змісту.

Поняття совісті як і осмислення категорії «совість» історично змінювалося. У загальному вигляді слід підкреслити, що совість - специфічна форма відбиття об'єктивного світу. Об'єктивне джерело її формування і розвитку - у встановлених суспільством нормах моралі, які врешті-решт відбивають економічний лад суспільства. На основі встановлених, прийнятих у суспільстві норм моралі, загального світогляду людина виробляє власні моральні переконання і керується не тільки усталеними вимогами і нормами, а й своїми внутрішніми переконаннями, під впливом яких і виробляється оцінка вчинків, думок, почуттів, тобто діє совість. Засвоєні особистістю уявлення про добро, справедливість, обов'язок тільки тоді стають внутрішньою підвалиною совісті, коли перетворюються на переконання. Якщо людина не впевнена в своєму обов'язку творити добро, то не відчуває потреби чинити справедливо, тобто не володіє совістю.

Совість структурно і функціонально виступає як ядро моральної самосвідомості, а моральні переконання - серцевина совісті. За цим сенсом совість служить суб'єктивним вираженням моральної сутності особистості, показником рівня її соціальної моральної зрілості.

У совісті як моральному явищі слід виділити три складових елементи: раціональний, почуттєвий, вольовий. Раціональна частина совісті: розумне усвідомлення морального значення скоєних дій, яке носить характер засудження чи схвалення. Характерно, що суд совісті, як внутрішня активність самосвідомості, відбувається незалежно від поінформованості інших людей про предмет совісті.

Розумному судженню морального значення здійснених дій сприяє відповідне почуття, завдяки якому емоційний характер совісті виявляється у вигляді почуття морального задоволення чи незадоволення собою. Почуття морального задоволення називають самоповагою. Почуття незадоволення собою набуває форму каяття, докорів совісті, почуття сорому, які є одними з найсильніших людських емоцій.

У совісті неодмінно присутній і вольовий момент. Совість велить, змушує чинити певним чином і тим самим надає цінність усякому судженню і почуттю. Цей елемент совісті характеризує загальний напрям усієї поведінки в особливих, суперечливих людських ситуаціях, ту силу душевною напруження особистості, яка відкривається у ній у процесі внутрішньої боротьби між добрими і злими намірами, мотивами, цілями.

Совість не виникає раптово і не зникає безслідно, а поступово формується в процесі моральної діяльності особистості, прогресуючи чи деградуючи залежно від багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин. Вона постійно присутня у самосвідомості морально зрілої особистості як потенційна здатність чи реальний процес.

Отже, совість - категорія етики, що характеризує здатність особистості здійснювати самоконтроль, усвідомлювати моральні суспільні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і виробляти самооцінку здійснених вчинків. Це один із проявів моральної самосвідомості особистості. Совість означає усвідомлення моральної відповідальності індивіда за свою поведінку, що включає моральну самооцінку, вольовий самоконтроль з точки зору моралі всього суспільства.

Висновки

Обов'язок - це сукупність моральних зобов'язань перед суспільством.

Він виступає як нормативна категорія, що регламентує соціальні обов'язки, котрі повинен виконувати індивід у силу суспільної необхідності. Проблема обов'язку є проблемою співвідношення особистого і суспільного інтересу. З усієї великої кількості теоретичних суджень про обов'язок важливо виділити концепцію Канта, який поклав це поняття і категорію в основу своїх пошуків сутності моральності, який бачив у обов'язку головний принцип її чистоти.

Обов'язок - вища моральна зобов'язаність, що стала внутрішньою якістю і стимулом вільної поведінки особистості, це органічна необхідність, що узгоджує особисті й суспільні інтереси.

Людину, яка має розвинуте почуття совісті, називають совісною. Совісна людина відповідальна, наділена глибоким почуттям морального обов'язку. Вона ставить перед собою високі моральні вимоги, уважна і чуйна, здатна долати ниці пристрасті. Наявність совісті свідчить про укорінення моралі в духовно-емоційному світі особистості. Тому совісна людина поводиться пристойно й за відсутності зовнішнього контролю, тобто діє не свавільно, а справді вільно. Для неї неприйнятна вседозволеність.

Безсовісній людині потрібний зовнішній контролер, оскільки моральні вимоги не стали її самовимогами, залишившись зовнішньою, чужою силою. Така людина заслуговує осуду, адже безсовісність нічим не відрізняється від аморальності. Та, мабуть, і вона потребує співчуття, хоча б тому, що формування совісті є процесом. Очевидно, не всі люди однаково морально обдаровані, тобто наділені чутливою совістю. Тому піддавати беззастережному осуду людину за недосконалу совість все одно, що засуджувати її за відсутність здібностей чи таланту. А зрозуміти людину означає певною мірою простити їй. Такі міркування ґрунтуються на принципі толерантності (терпимості).

Список використаної літератури

1. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Етика. Підручник. - М.: Гардаріки, 2003, 496 с.

2. Етика. Естетика: Навч. посіб. / І.Є. Волошко, Р.М. Вечірко, Т.С. Пітакова та ін.. - К.:КНЕУ, 2006. - 152 с.

3. Рідель М. Свобода і відповідальність // Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії. К., 1996.

4. Словник з етики / під ред. І.С. Кона. - 5-е вид. - М.: Політіздат, 1983.

5. Етика / ред. Лозовой. - М., 2003. - 223 с.

6. Малахов В. А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 2000. - 384 с.

7. Етична думка: Науково-публіцистичні читання. - М.: Політвидав, 1990 

8. Золотухіна-Аболина Є.В. Курс лекцій з етики. - Ростов н / Д. Фенікс, 1999.

9. Етика. Навчальний посібник під загальною редакцією Мішаткіной Т.В. і Яскевич Я.С. / Третє видання / - Мн. ТОВ Нове знання, 2004.

Размещено на Allbest.ru