Етика підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Психологія та етика підприємництва

2. Психологія підприємницького ризику

3. Культура підприємницької діяльності

4. Соціальна відповідальність бізнесу

Висновок

Література

Вступ

Актуальність теми. Важливими складовими успішної підприємницької діяльності є її психологія, етика і культура, а також соціальна відповідальність. У сфері психології важливі ступінь ризику та винагороди, можливі втрати не лише фінансові", а також в особистому та сімейному житті, формування сприятливих трудових відносин на підприємстві; у сфері культури - культура управлінської діяльності, ділова культура. Важливо й те, що сучасний підприємець повинен не лише домагатися максимальних прибутків, а й нести соціальну відповідальність.

Основна мета роботи

Підприємництво -- самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети.

Поняття «підприємництво» не слід ототожнювати з поняттям «бізнес», яке є більш ємким і передбачає будь-який вид діяльності (навіть афери), що приносить дохід або особисту користь.

Основні завдання, які ставляться при написанні роботи:

- Психологія та етика підприємництва

- Психологія підприємницького ризику

- Культура підприємницької діяльності

- Соціальна відповідальність бізнесу

Об'єктом роботи є підприємець.

Предметом роботи є етика ринкових відносин.

1. Психологія та етика підприємництва

Основними методами впливу підприємця або менеджера на людей з метою їх спонукання до високоефективної праці є: 1) особистісний (залежно від особистих якостей керівника); 2) поведінський (залежно від стилю керівництва, манери поведінки з підлеглими) і 3) ситуаційний (залежно від способів підвищення ефективності управління). У свою чергу, в межах поведінського методу виділяють демократичний, автократичний і ліберальний з урахуванням поділу керівників, орієнтованих на людину та на її діяльність (виконувані нею функції).

Серед особистісних якостей керівника найбільшу привабливість для переважної більшості працівників мають такі риси: підприємливість, активність, уважність, життєрадісність, енергійність, незалежність, працелюбність, доброта, релігійність, ентузіазм та ін.

Найчастіше управлінська діяльність підприємця виявляється у процесі надання усних розпоряджень. їх втілення в життя значною мірою залежить від того, наскільки чітко і в якій формі дається це розпорядження, як швидко і точно зрозумів його підлеглий, а також від ставлення керівника до підлеглого. Водночас вибір форми і манери усного розпорядження залежить від конкретної ситуації. Так, за стандартних ситуацій, щоб виявити увагу до підлеглого, керівнику доцільно давати розпорядження у вигляді прохання, але такого, що не передбачає відмови. Ця форма є ще адекватнішою, коли підприємець дає розпорядження керівникам окремих служб, підрозділів, тобто особам, наближеним до нього за своїм соціальним станом. Таке звернення доцільне стосовно нещодавно прийнятих на роботу працівників, які повинні адаптуватись до нових умов у спілкуванні з керівником.[1, c. 35]

З погляду моделі людських стосунків, якщо працівник припустився якоїсь неточності у виконанні своїх обов'язків або навіть за наявності браку в його роботі, підприємець повинен діяти шляхом переконання. І лише за повторного припущення помилок слід вказати на них працівникові або в адміністративному порядку винести догану.

Коли між підприємцем і підлеглим встановились дружні ділові стосунки, розпорядження у формі різкого наказового тону є свідченням нестандартної ситуації, що спонукатиме працівника до енергійних і швидших дій.

Сучасне виробництво дедалі більше вимагає від працівників адекватного економічного мислення і самостійності у виконанні покладених на нього функцій. З урахуванням цього підприємець має довіряти підлеглому і надавати йому свободу у виконанні своїх обов'язків залежно від здатності працівника до самоконтролю. Різкий наказовий тон можливий, коли йдеться про такі важливі критерії роботи підприємства, як дотримання стандартів (технологічних, екологічних та ін.), якості обслуговування клієнтів тощо.[2, c. 57]

Важливу роль відіграє психологічний підхід при виборі керівником мотиваційних засобів залучення працівника до високопродуктивної праці. Важливою умовою наукового вирішення цієї проблеми є оволодіння підприємцем певним комплексом таких стимулів та їх постійне вдосконалення і поновлення. Це зумовлено тим, що працівник поступово звикає до одних стимулів і перестає реагувати на них.

Крім того, комплекс стимулів до праці повинен спрямовуватись на внутрішню мотивацію, тобто сприяти реалізації цілей працівника у межах цілей і цінностей підприємства за переважання цілей та інтересів окремої людини.

Найважливішими елементами комплексу стимулів до праці є:

впровадження прогресивних форм і систем заробітної плати;

участь у прийнятті управлінських рішень, у тому числі в управлінні власністю;

запровадження бригадної форми організації праці, за якої члени бригади несуть колективну відповідальність за своєчасний прихід на роботу, якість продукції, розподіл заробітної плати тощо. Складовою частиною такої організації праці є використання гнучкого графіка виходу на роботу (наприклад, пізніший вихід -- не на дев'яту, а на десяту годину ранку, але з обов'язковим відпрацюванням повного робочого дня);

заплановане просування по службі, тобто ділова раціональна кар'єра;

інформування працівників керівниками підприємства про результати їхньої праці (якість, продуктивність тощо);

усвідомлення працівниками важливості виконуваної роботи;

стимулювання раціоналізаторських пропозицій з боку працівників (так, в середині 80-х років на підприємствах японської компанії «Тойота» на одного зайнятого працівника припадало 35 раціоналізаторських пропозицій). Керівники повинні позитивно сприймати будь-які, навіть незначні, ініціативи щодо покращення виробничого процесу. У разі недосконалості таких пропозицій необхідно допомогти доопрацювати їх; якщо вони повністю непридатні для впровадження, слід ввічливо і доброзичливо пояснити це працівникам;

ефект «першого дня» роботи. Як правило, цей день на все життя запам'ятовується працівникові, тому керівництво підприємства повинно найкращим чином організувати його;

раціональне поєднання заохочення і стягнень. Заохочувати слід якнайшвидше лише за якісно виконану роботу (щоб не було тривалого інтервалу між результатами ефективної праці та заохоченням, а також невиправданих стимулів). Відповідно до цього стягнення необхідно робити оперативно лише за здійснені порушення працівниками будь-якого рівня (в тому числі керівних ланок).[4, c. 64]

Багато західних фірм для створення кращої атмосфери в колективі виплачують кожному працівникові в день народження або на свято певні суми, як правило, до 100 дол., у літній період вводять третій вихідний (подовжуючи тривалість решти чотирьох робочих днів), на рівні сучасних вимог облаштовують робоче місце, конторські приміщення. При організації виробництва використовують принцип поділу всіх операцій у формі створення малого бізнесу всередині корпорації, запрошують за рахунок фірми працівника разом із сім'єю на обід у дорогий ресторан або на вихідний день у приміський готель, віддають перевагу підготовці власних кадрів перед найманням відповідних спеціалістів тощо. Молодим менеджерам нерідко доручають відповідальні пости, а старші досвідчені менеджери стають їх консультантами, координаторами окремих проектів тощо.

Контролюючи працю підлеглих, слід дотримуватися таких норм:

уникати дріб'язкової опіки працівника;

індивідуально підходити до похвал за будь-який успіх (одних вони активізують, інших -- дратують);

шляхом контролю допомагати тим працівникам, які сумлінно ставляться до своїх обов'язків, але тимчасово не справляються з ними;

суворо і вимогливо контролювати діяльність тих працівників, які можуть працювати продуктивніше, але не роблять цього, водночас імітуючи процес ефективної праці.[7, c. 43]

Як уже зазначалося, неабияку роль в успішній підприємницькій діяльності відіграє етика підприємництва, тобто ділова етика, яка означає комплекс норм і правил моральної поведінки керівника і вміння поєднувати професійні принципи управління із загально-гуманітарними, ґрунтується на повазі до чинного законодавства, чесності, дотриманні слова тощо. Важливим елементом етики підприємництва (а водночас і принципом управління) є виконання керівником підприємства взятих на себе зобов'язань.

Нерідко при цьому дається лише усне зобов'язання (слово) одним підприємцем іншому, яке, як правило, чітко виконується. При недотриманні слова бізнесменом до нього втрачають довіру і бажання укладати навіть письмові угоди.

При невиконанні взятих на себе зобов'язань до порушників використовують різні санкції з метою повного відшкодування завданих збитків тим суб'єктам підприємницької діяльності, які їх зазнали. Певне уявлення про етику підприємництва дають такі вимоги з ведення бізнесу в американській корпорації «ІВМ»:

не вводити в оману нікого, з ким маєш справу;

не використовувати «ІВМ» для залякування або погроз;

ставитися однаково до всіх продавців і покупців;

не укладати угоди, які взаємно зобов'язують;

не принижувати конкурентів;

щонайменше контактувати з конкурентами;

не використовувати конфіденційну інформацію незаконно;

не порушувати авторських прав і ліцензій;

не використовувати підкуп, подарунки і розваги, які можуть розглядатись як зобов'язання. [10, c. 108]

При добиранні керівних кадрів на підприємство широко використовують принцип доповненості до лідера, що сприяє єдності усієї команди, виникненню нової продуктивної сили, синергічного (взаємопосилюючого) ефекту від їх взаємодії. У багатьох фірмах і компаніях на Заході практикують випробний термін, впродовж якого оцінюють професійні та особистісні якості працівника, зокрема його комунікативність. Після цього здебільшого використовують контрактну систему, практикують раціональне поєднання індивідуальної та колективних форм заробітної плати, передусім участь у прибутках. Важливо вміло доповнювати матеріальну мотивацію до праці моральними стимулами.

2. Психологія підприємницького ризику

Людям, які прагнуть до успіху, на думку західних учених, властиві такі психологічні якості та риси:

- впевненість в успішному результаті;

- готовність прийняти відповідальність і виявити рішучість у невизначених ситуаціях;

- наполегливість у досягненні поставленої мети;

- прагнення до виконання більш-менш складної реальної роботи;

- отримання задоволення від виконання цікавих і складних завдань;

- прагнення до розумного ризику;

- самовладання під час конкурентних змагань або перевірки здібностей;

- висока здатність до подолання перешкод;

- вміння ставити реальні цілі, ускладнювати їх після досягнення успіху та усвідомлювати причини невдач.

Найважливішими серед цих якостей і рис є особиста відповідальність за вирішення поставлених проблем, формування цілей підприємницької діяльності та їх досягнення власними силами.

При дослідженні причин банкрутств та виживання нових підприємств у США в 70-х роках XX ст. виявилося, що не збанкрутували здебільшого ті фірми, які були створені підприємцями з вищим внутрішнім контролем, тобто тими, хто вважає, що події в бізнесі є результатом впливу не зовнішніх сил, а власної поведінки.

Найважливішим моментом у прийнятті рішення стати підприємцем є усвідомлення ступеня ризику і можливої невдачі. Підприємці ризикують кар'єрою, благополуччям не лише фінансовим, а й сімейним. Фінансові невдачі можуть мати серйозні емоційні наслідки, позначитися на здоров'ї. [9, c. 23] Отже, основними елементами підприємницького ризику є загальна схильність до ризику загалом, розуміння можливості невдач, системне усвідомлення їх наслідків. Двома основними позитивними альтернативами підприємницької діяльності є, з одного боку, одержання вищої винагороди і більша можливість невдачі, а з іншого - меншої винагороди і менша можливість невдачі. Досвід розвитку підприємництва у США та інших країнах показав, що успішнішою є діяльність тих підприємців, які ризикують помірковано, порівняно з тими, хто ризикує недостатньо або надто сильно.

3. Культура підприємницької діяльності

етичний культура підприємництво управлінський

Така культура є складовою економічної культури, культури загалом і втілюється передусім у культурі управлінської діяльності.

Культура управлінської діяльності - сукупність прогресивних гуманістичних матеріально-духовних досягнень в управлінні, з одного боку, матеріально-виробничими процесами на підприємстві, ставленням людей до природи, а з іншого - економічними (в тому числі організаційно-економічними, техніко-економічними та виробничими) відносинами між людьми.

Ця культура втілюється в системі соціальних норм і цінностей, знань, світогляді, морально-етичних нормах діяльності, поведінці, свідомості, вмінні володіти собою.

Так, в управлінні матеріально-виробничими процесами важливою ланкою культури управління (а отже й культури підприємницької діяльності) є впровадження техніко-технологічної культури (тобто дотримання вимог експлуатації техніки, технологічної дисципліни та ін.), інформаційної культури (наявність ґрунтовних знань щодо ефективного використання інформації, її обробки, всебічної комп'ютерної грамотності тощо).

В управлінні економічними процесами важливу роль відіграє впровадження:

передових форм і методів організації виробництва і праці (наприклад, бригадної форми організації праці, системи людських стосунків та інших, які є елементами організаційно-економічної культури);

прогресивних форм контрактних, субпідрядних відносин між різними підприємствами у процесі спеціалізації та кооперування виробництва (що є елементами техніко-економічної культури);

передових форм участі найманих працівників у прибутках, придбанні акцій тощо (що є елементами культури виробничих відносин).

Культура підприємницької діяльності повинна спиратися на такі соціальні цінності, як рівність, справедливість, повага, злагода, порядок.

Розрізняють також матеріальні та духовні, особистісні та інституціональні елементи культури підприємницької діяльності. До матеріальних відносять рівень розвитку підприємства, зокрема управлінської та інформаційної техніки; до духовних - сукупність професійних знань підприємця, виробничого досвіду і навичок, економічне мислення; до особистісних - вид підприємницької діяльності, можливість збагачення, ступінь економічної свободи та ін.; до інституціональних - соціальні цінності й норми, в тому числі віру й переконання. Так, у США до таких цінностей зараховують: високі вимоги до етики взаємин працівників; поклоніння успіху; високу оцінку досягнень; схильність до ризику, а також зміни або ігнорування правил; у Канаді -- високу оцінку соціальних відносин, обережність (відсутність невиправданої схильності до ризику), осуд надто сильного прагнення домогтися успіху та ін.

Для підвищення ділової культури та етики підприємництва в Україні доцільно створити загальнонаціональну програму «Культура підприємницької діяльності». В межах цієї програми, по-перше, слід вивчати традиційні національні риси підприємництва ще з часів Київської Русі та етики християнських цінностей у ділових стосунках. Так, у Київській Русі купці та підприємці були виділені в окремий стан, за голову купця належало заплатити втричі більший штраф, ніж за життя простої людини. Володимир Мономах запровадив устав, згідно з яким відсоток за кредит не повинен перевищувати 20%, що запобігало паразитичному підприємництву. Православна людина засуджувала користолюбство, надмірну наживу. Цю думку відстоював і давньогрецький філософ Аристотель. Сучасне християнство засуджує незаконно нажите багатство, а чесно набуте закликає використовувати в гуманних цілях. У Біблії засуджується обман покупців, ділових партнерів, проголошується необхідність справедливої винагороди за працю та ін.

По-друге, централізовано або через регіональні відділення Союзу підприємців необхідно забезпечувати бізнесменів інформацією про міжнародні норми ділової поведінки, ведення переговорів, вирішення трудових конфліктів на підприємстві, досвіду досягнення компромісів під час ведення переговорів з іноземними партнерами тощо.

По-третє, навчати нинішніх підприємців досконаліших форм та методів ведення переговорів, а майбутніх бізнесменів - навичок групової роботи та ведення таких переговорів.

По-четверте, формування у широкої громадськості позитивної думки щодо підприємницької діяльності, підтримка у засобах масової інформації на місцевому рівні тих підприємців, які зазнали невдач (як це має місце в деяких розвинутих країнах, зокрема у США).

4. Соціальна відповідальність бізнесу

Соціальна відповідальність бізнесу - одна з провідних концепцій у тлумаченні основної мети діяльності підприємств, передусім крупних фірм та компаній. Вона означає, що такою метою перестало бути максимальне привласнення прибутку, а стало задоволення соціальних потреб та інтересів усіх верств населення. На користь такого твердження наводять дані про постійне розширення номенклатури товарів та послуг для населення, кола споживачів цих благ, дотримання норм державного регулювання підприємництва та ін. Так, американський економіст Дж.Гелбрейт стверджує, що метою діяльності керівництва крупних корпорацій США є вищі цілі цивілізації: захист людей від нестатків, експлуатації та зловживань, збереження національних ресурсів, прогрес науки тощо.

Інші західні вчені пріоритетними цілями підприємницької діяльності вважають постійне економічне зростання, досягнення вищої продуктивності праці. Швейцарський економіст Ч.Тавел серед п'яти основних цілей сучасної корпорації (соціальна відповідальність бізнесу, управління, зростання обсягу продажу, максимізації прибутку та відповідальність перед споживачами) називає зростання обсягу продажу та збільшення прибутків.

Усе це свідчить про те, що питання про соціальну відповідальність бізнесу слід розглядати у зіставленні з іншими цілями. Домінуючою серед них є привласнення максимального прибутку. Зокрема, норма і маса (величина) прибутку є головною метою підприємців і критерієм ефективності виробництва. Свідченням цього є й те, що з прибутку (який становить різницю між валовою виручкою і собівартістю продукції) вираховують податки в бюджет, виплачують дивіденди, здійснюють розширене відтворення тощо. Навіть показник рентабельності підприємства вимірюється відношенням прибутку до середньорічної вартості основних фондів та вартості нормованих обігових коштів.

Проте для досягнення основної мети підприємство повинно домагатися інших похідних цілей - економічного зростання, збільшення продуктивності праці, виготовлення якісних товарів і надання послуг для задоволення суспільних потреб.

Водночас привласнення прибутку не завжди супроводжується соціальною відповідальністю бізнесу. Так, у СІЛА, згідно з даними багаторічних соціологічних досліджень, від 20 до 50% споживачів (загалом до однієї третини) незадоволені товарами та наданими послугами. Член вищого керівництва американської корпорації «Дженерал моторз» Дж. де Лоріан визнавав: «...з дилерів видушували все до останнього цента заради збільшення прибутків корпорацій... По суті ми найкричущим чином порушували наші власні заповіти вільного підприємництва... Час від часу примушували закуповувати у нас товари за роздутими цінами». Така практика була в 60-х роках типовою. У 2000 р. кілька тисяч автомобілів японської автомобільної компанії «Ніссан» виявились неякісними.

Аналогічна ситуація спостерігається і в Україні. Так, у 1998 р. понад третину перевірених продуктів виявилась неякісною.

Дотримуватись певною мірою вимог соціальної орієнтації бізнесу підприємства у розвинутих країнах світу змушують боротьба споживачів за свої права, конкурентна боротьба, антитрестівське законодавство.

Соціальну відповідальність бізнесу не слід розглядати лише як виготовлення якісних товарів та надання відповідних послуг, які б задовольняли суспільно необхідні потреби населення. Це лише один з найважливіших напрямів забезпечення такої відповідальності. Іншими напрямами є створення належних умов праці для працездатного населення, збереження довкілля, встановлення заробітної плати на рівні вартості робочої сили, виплата податків у фонд соціального страхування та ін.

Висновок

З метою спонукання людей до ефективної праці використовують особистісний, поведінський та ситуаційний методи впливу, а в межах поведінського (залежно від стилю керівництва тощо) - демократичний, автократичний і ліберальний. Серед особистісних якостей підприємця найважливішу роль відіграють такі риси, як активність, оптимізм, працелюбність, доброта, ентузіазм та ін. Найчастіше розпорядження слід видавати у формі прохання, переконання, а в разі нестандартних ситуацій - наказовим тоном.

Серед комплексу стимулів до праці першочергову роль відіграють: а) запровадження бригадної форми організації праці; б) впровадження прогресивних форм і систем заробітної плати; в) раціональна кар'єра; г) оптимальне поєднання заохочень і стягнень; ґ) постійна інформованість працівників про продуктивність та якість їхньої праці; д) стимулювання раціоналізаторських пропозицій.

Етика підприємницької діяльності - певний комплекс норм і правил моральної поведінки керівника, його вміння поєднувати професійні вимоги управління із загально-гуманітарними принципами, основою якого (поєднання) є дотримання чинного законодавства, свого слова, чесність, виконання взятих на себе зобов'язань та ін.

Культура управлінської діяльності - сукупність прогресивних гуманістичних матеріально-духовних досягнень в управлінні, з одного боку, матеріально-виробничими процесами на підприємстві, ставленням людей до природи, а з іншого - економічними відносинами між людьми.

Основною метою підприємницької діяльності є привласнення максимального прибутку. Для її досягнення підприємці повинні водночас орієнтуватися на досягнення таких похідних цілей, як збільшення продуктивності праці, виготовлення якісних товарів, задоволення суспільних потреб.

Література

Агапова Т.А. Макроэкономика. - М.: ДИС, 1997. - 239 с.

Ареф`єва К.В. Фінансові аспекти розвитку макроекономіки. // Фінанси України, 1998. - №4

Бабич Л,Б. Податкове реформування в Україні: напрямки вдосконалення. // Економіка України, 1998, №8.

Бабійчук А.В. Напрямки вдосконалення системи оподаткування в Україні. // Фінанси України, 1998, №10.

Безгубко Л.М. До питання про суть фінансів. // Фінанси України, 1998, №1.

Вахненко Т. Тягар державного боргу: теоретичний аспект. // Економіка, 1998, №3.

Гладких В. Про деякі проблеми і результати фінансового та бюджетного прогнозування в умовах перехідної економіки. // Економіка України, 1997, №7

Гладких Д. Бюджетний дефіцит як фактор інфляції. // Економіка України, 1998, №11.

Дорнбуш Р.Т. Макроекономіка. - К.: Основи, 1996. - 481 с.

Дорош Н.І. Податкова система України і розвинутих зарубіжних країн. // Фінанси України, 1998, №6.

Макконнел К.Р. Экономикс: принципы, проблеми и политика. - М.: 1994.

Онишко В.Д. Бюджетний дефіцит і напрямки національного оподаткування. // Економіка України, 1998, №8.

Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика. - К.: Вища школа, 1996. - 402 с.

Радіонова І.Ф. Макроекономічені чинники дефіциту бюджету в Україні. // Економіка України, 1998, №9.

Самуэльсон П. Макроэкономика. - М.:МНИИ, 1995. - 427 с.

Сокс Дж. Макроэкономика: глобальный переход. - К.: 1994.

Теоретическая экономика: политэкономия / Под ред. Г.П. Журавлевой. - М.: ВНП, 2001. - 362 с.

Фишер С. Экономика. - М.: ЮНИТИ, 2000. - 836 с.

Хейне П. Экономический образ мышления. - М.: 1992.

Размещено на Allbest.ru