Етикет і культура спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет

ім. Вадима Гетьмана

Криворізький економічний інститут

Кафедра політичної історії, філосіфії та політології

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з етики на тему:

«Етикет і культура спілкування»

Кривий Ріг 2011

План

1. Головні поняття та терміни

2. Етикет і його норми

3. Спілкування, як прояв людської сутності

4. Мова - океан вселюдського досвіду

Висновок

1. Головні поняття та терміни

Етикет - слово французького походження, що означає манеру поводження.

Придворний етикет - строго регламентований порядок і форми обходження ,установлені при дворах монархів.

Дипломатичний етикет- правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах з один одним на різних дипломатичних прийомах ,візитах, переговорах.

Військовий етикет - звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності.

Загальногромадянський етикет - сукупність правил, традицій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні один з одним.

Спілкування -- це процес взаємодії між людьми, у якому відбуваються обмін діяльністю, інформацією, досвідом, умінням і навиками, а також результатами діяльності.

Мова -- це основа культури, безмежний, невичерпний океан вселюдського досвіду.

Чемність - це форма взаємовідносин між людьми, яка полягає у виявленні уваги, шаноби, доброзичливості.

Коректність - це здатність триматися в рамках загальноприйнятих правил у будь-якій, навіть конфліктній ситуації.

Тактовність -- здатність відчути межу, за якою внаслідок наших слів чи дій у людини може виникнути незаслужене почуття образи.

Делікатність - це виявлення уваги до конкретної людини.

Скромність -- уміння людини бути самою собою.

2. Етикет і його норми

Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні ,культурні відносини, тому що не можна існувати не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Етикет - слово французького походження , що означає манеру поводження. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. Онови цих правил поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками всіляких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення і доповнення ,обумовлені суспільним ладом країни ,специфікою її історичної будови, національними традиціями і звичаями.

Розрізняють кілька видів етикету, основним з який є:

-придворний етикет - строго регламентований порядок і форми обходження ,установлені при дворах монархів;

-дипломатичний етикет - правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах з один одним на різних дипломатичних прийомах ,візитах, переговорах;

-військовий етикет - звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;

-загальногромадянський етикет - сукупність правил, традицій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні один з одним.

Більшість правил дипломатичного, військового і загальногромадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами додається більше значення, оскільки відступ від них чи порушення цих правил може завдати шкоди престижу чи країни її офіційним представникам і привести до ускладнень у взаєминах держав.

В міру змін умов життя людства, росту утворень і культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніш вважалося непристойним, ставати загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця ,часу й обставин. Поводження, неприпустиме в одному місці і за одних обставин, бути доречним в іншім місці і за інших обставин.

Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними ,вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим ,а що ні. Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але і розуміти необхідність визначених правил і взаємин. Манери багато в чому відбивають внутрішню культуру людини ,його моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильне поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів ,сприяє досягненню взаєморозуміння ,створює гарні, стійкі взаємини.

Слід зазначити ,що тактовна і вихована людина поводиться відповідно до норм етикету не тільки на офіційних церемоніях, але і будинку. Справжня ввічливість, в основі якої лежить доброзичливість, обумовлюється актом, почуттям міри, що підказує, що можна, а чого не можна робити за тих чи інших обставин. Така людина ніколи не порушить суспільний порядок ,ні словом, ні вчинком не скривдить іншого, не образить його достоїнства.

На жаль, зустрічаються люди з подвійним стандартом поводження: один - на людях, іншої - будинку. На роботі ,зі знайомими і друзями вони ввічливі, попереджувальні, а будинку ж із близькими не церемоняться, грубі і не тактовні. Це говорить про невисоку культуру людини і погане виховання.

Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах - прийомах, церемоніях ,переговорах.

Отже етикет - дуже велика і важлива частина загальнолюдської культури ,моральності моралі ,виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх представлень про добро, справедливість,людяність - в області моральної культури і про красу, порядок, благоустрій, побутовій доцільності - в області культури матеріальної.

2. Спілкування, як прояв людської сутності

Жодна людина не існує сама по собі. Кожен з нас може жити лише серед людей і зв'язаний з ними безліччю найрізноманітніших відносин. Формою такого взаємозв'язку є спілкування. Спілкування -- це процес взаємодії між людьми, у якому відбуваються обмін діяльністю, інформацією, досвідом, умінням і навиками, а також результатами діяльності. У більш вузькому змісті під спілкуванням розуміють процес обміну інформацією та досвідом.

Спілкування є одним із проявів людської сутності, особистісною формою існування і функціонування суспільних відносин. Тому воно нерозривно зв'язане з іншими проявами цієї ж сутності -- діяльністю і духовним світом людини, доповнює їх. Так, ніяка спільна діяльність не може відбуватися без координації людських дій, узгодження цілей, обміну думками тощо. Формування внутрішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань теж можливе лише завдяки спілкуванню поміж людьми. Про це свідчать не лише приклади дітей, які були позбавлені повноцінного спілкування і не змогли розвинутися. Навіть дорослі, якщо їх позбавити на тривалий час можливості спілкування з собі подібними, можуть втратити набуті ними раніше людські якості. Наприклад, боцман А.Селькірк -- прототип Робінзона Крузо, який чотири роки прожив самітньо на безлюдному острові, не лише розучився розмовляти, але й втратив здатність правильно розуміти, що з ним відбувається.

Таким чином, спілкування є невід'ємною і дуже важливою стороною людського існування, необхідною передумовою формування людини як соціальної істоти, здатної до співіснування з собі подібними.

Одночасно спілкування є необхідною передумовою існування суспільства. У процесі спілкування досягається необхідна організація та єдність дій окремих індивідів, здійснюється інтелектуальна та чуттєво-емоційна взаємодія між ' ними, формуються спільність настроїв і поглядів, досягаються взаєморозуміння і узгодженість дій, згуртованість і солідарність, без яких неможлива ніяка колективна діяльності.

Проте спілкування може бути не тільки засобом, але й ціллю. Кожній людині у тій чи іншій мірі властива потреба у спілкуванні. З одного боку, це потреба в нових враженнях, почуттях, знаннях. З іншого -- це потреба поділитися з кимось власними переживаннями і думками. Тобто, як вже відзначалося, спілкування є процесом інформаційного обміну. І потреба у такому інформаційному обміні для людини не менш важлива, ніж, скажімо, потреба у обміні речами або предметами, інформаційний обмін відрізняється тим, що внаслідок нього відбувається збагачення певним досвідом кожної людини, яка приймає участь у спілкуванні.

Якщо у однієї людини є яблуко і у іншої є яблуко, відзначав Бернард Шоу, то після обміну у них залишиться по одному яблуку. Але якщо у людини є ідея і у іншої є ідея, то після обміну у них залишиться по дві ідеї. Тобто під час спілкування відбувається не лише обмін, але і перетворення надбання кожного учасника спілкування у їх спільне надбання. Тому саме через спілкування відбувається навчання і виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду. Одночасно саме у спілкуванні проявляють себе і розкриваються різноманітні риси і властивості людини, її внутрішній світ, який стає доступним для інших.

В процесі свого розвитку потреба у спілкуванні набуває вибіркового характеру. Хоча іноді й зустрічаються такі люди, яким все одно з ким -- аби «поговорити», проте у більшості випадків кожна людина має певне коло знайомих або друзів, з якими вона спілкується найбільш охоче. І лише найближчим товаришам ми розкриваємо свої таємниці, ділимося з ними своїми найпотаємнішими думками і мріями. Тому у процесі такого товариського спілкування дуже важливо уміти співпереживати іншій людині, поставити себе на її місце, дати їй пораду, перейматися її болями і тривогами.

Інколи людина має сильну потребу «висповідатися», поділитися з кимось тим, що її найбільше хвилює або що не дає їй спокійно жити. І їй буває боляче, коли пізніше той або та, з ким вона поділилася «найсвятішим», розкриває ці таємниці іншим, робить їх предметом не співчуття, а критики чи навіть глузування. Тому, наприклад, для священнослужителів вважається обов'язковим збереження таємниці сповіді. Обов'язковим також є збереження медичної таємниці лікарями. Але і кодекс честі кожної людини не дозволяє їй розголошувати чужі таємниці, бо це, особливо у взаємовідносинах між друзями, оцінюється як зрада.

Деякі дослідники вважають, що не менш важливою, ніж потреба у спілкуванні, для людини є потреба в усамітненні. І дійсно: по мірі збільшення контактів між людьми людині все більше стає притаманне бажання відособитися, зберегти дистанцію з сторонніми. «Суспільство, навіть найкраще, швидко стомлює і відволікає від серйозних роздумів, -- писав американський мислитель і письменник Генрі Торо, який декілька років провів наодинці з природою і написав про це чудову книгу «Уолден, або Життя в лісі». -- Я люблю залишатися сам. Ні з ким так не приємно спілкуватися, як з самотністю. Ми часто буваємо більш самотні серед людей, ніж у тиші своїх кімнат».

З цими словами, мабуть, не можна не погодитися. Але хотілося б звернути увагу на те, що так звана потреба в усамітненні -- це теж потреба у спілкуванні, але у спілкуванні з самим собою, яке часто є більш повноцінним і важливим, ніж короткотривалі, поверхові або суто формальні контакти з багатьма малознайомими людьми. Від таких необов'язкових контактів людина дуже швидко втомлюється. Втомлюється від надмірної зайвої інформації, яка може бути їй зовсім нецікавою; стомлюється від того, що в процесі таких контактів їй доводиться постійно слідкувати за собою, стримувати свої почуття, «грати» певну роль. Разом з тим вона відчуває потребу розслабитися, розібратися у самій собі, навести певний лад у своїй душі.

Не маючи поряд з собою справжнього друга, з яким можна було б обговорити усі свої проблеми, людина починає спілкуватися сама з собою, певним чином ніби роздвоюючи власне «Я». В одних випадках вона це робить подумки, ведучи сама з собою чи з своїм уявним партнером внутрішній діалог. У інших -- записує свої думки або почуття, веде, наприклад, щоденник. Пізніше це дає їй можливість подивитися на свій внутрішній світ зі сторони, сприйняти його у об'єктивованій формі, як щось нібито й не своє.

Таке вміння спілкуватися з самим собою, вести внутрішні роздуми-діалоги, «розмовляти» або «радитися» з власним сумлінням є надзвичайно важливим не тільки для прийняття якихось зважених рішень або для уникнення помилок, але й для внутрішнього, духовного розвитку людини, для збереження її внутрішньої гармонії.

Підсумовуючи сказане, можна згадати слова французького письменника Антуана де Сент-Екзюпсрі, який вважав «розкіш людського спілкування» одним з найважливіших людських благ. Але цим благом треба вміти користуватися.

Світ людського спілкування надзвичайно багатий. Воно здійснюється у різних формах і різними засобами, які становлять невід'ємний чинник культури і які постійно удосконалюються і збагачуються. Ми говорили переважно про спілкування між окремими людьми, але спілкуватися між собою можуть також і різні людські спільності. Спілкування може бути прямим, коли воно відбувається у процесі безпосередніх контактів між партнерами, і спосередкованим, коли між учасниками спілкування існує певна просторово-часова дистанція.

У останньому випадку спілкування носить переважно односторонній характер: людина може лише сприймати інформацію, яка надходить до неї від інших поколінь, суспільств або епох, але не може передавати якусь інформацію їм сама. Таке спосередковане спілкування, яке здійснюється переважно завдяки літературі, творам мистецтва або засобам масової інформації, має надзвичайно важливе значення для збагачення відносин людини з світом, виводить її за тісні межі безпосереднього оточення, робить людину причетною до всієї людської культури і до усіх подій, що відбуваються в світі. Завдяки різноманітним формам опосередкованого спілкування людина може усвідомити свою єдність з суспільством, у якому вона живе, або з людством в цілому, відчути себе їх невід'ємною частинкою.

Пряме спілкування теж має свої певні переваги. Саме воно у найбільшій мірі дає нам можливість відчути тепло людських взаємовідносин, сприйняти найтонші нюанси людських почуттів, які безсиле передавати слово. Це можуть зробити тільки жест, посмішка, погляд, вираз обличчя. У процесі прямого спілкування можуть здійснюватися емоційний вплив, навіювання, діють певні «механізми» зараження і наслідування.

Головним, найбільш універсальним засобом людського спілкування є мова. Деякі тварини і птахи здатні теж обмінюватися звуковими сигналами, які мають певне інформаційне значення. Проте кількість цих сигналів дуже обмежена. І тільки людина здатна виражати і закріплювати в словах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні предмети і явища. Завдяки цьому вона створює певний інформаційний світ, у якому об'єднуються, співіснують на рівних її внутрішній, духовний світ і світ зовнішній, об'єктивний.

3. Мова - океан вселюдського досвіду

Мова -- це основа культури, безмежний, невичерпний океан вселюдського досвіду. Підкреслюючи значення слова у людському житті, народна мудрість ставить його поряд з хлібом. Рідна мова зв'язує нас не тільки з нашими сучасниками, але й з минулими і прийдешніми -- усіма поколіннями нашого народу. Тому, доки існує мова, живе і народ, і її зникнення означає не тільки втрату історичної пам'яті, але і зникнення цілої нації, її розчинення серед інших людських спільнот.

Разом з тим знати не лише свою, а й іноземні мови -- значить мати доступ до культури і душі інших народів, набагато розширити можливості і межі свого спілкування. Ніякий, навіть найдосконаліший переклад не дасть нам можливості відчути або сприйняти усю гаму відчуттів і думок, які були втілені в їхніх творах Гомером, Вергілієм, Петраркою, Данте, Шекспіром, Бальзаком, Пушкіним та іншими майстрами слова, завдяки яким відбувається спілкування і взаємозбагачення різних національних культур протягом століть і навіть тисячоліть. Тому не випадково стільки високопоетичних рядків у ,світовій і українській літературі було присвячено саме рідній мові, вшануванню і оспівуванню її величі і краси.

Поряд з звичайною мовою важливим засобом людського існування є й так звані штучні мови, які найчастіше використовуються в науці, наприклад, різного роду спеціальні терміни або поняття, математичні і хімічні формули, * умовні географічні позначення тощо. Тому оволодіння мовою тієї чи іншої науки є необхідною перепусткою у її храм.

При безпосередньому спілкуванні важливим його засобом є також мова міміки та жестів, яка не тільки доповнює і збагачує, індивідуалізує звичайну мову, але інколи, наприклад, при спілкуванні глухонімих людей, замінює її. Відомо, що одне і те ж слово, скажімо, привітання, може бути вимовлене з безліччю найрізноманітніших відтінків, які передаються за допомогою міміки, жестів, інтонацій і відображають найтонші переливи людських настроїв і почуттів.

У різних народів існують історично вироблені традиційні форми спілкування, які найчастіше закріплені у певних звичаях і обрядах. В залежності від них навіть вітатися при зустрічах люди можуть по-різному: кланяючись один одному, обіймаючись, цілуючись, потискуючи один одному руку або цілуючи її, промовляючи певні усталені слова або щось вигукуючи. Незнання цих звичаїв може затруднити спілкування або зробити його неефективним.

Подібним до традиційного є і так зване формальне спілкування, яке регламентується певними нормами і має стереотипний характер. При формальному спілкуванні його учасники ніби розігрують певні наперед відомі ролі: вчителя -- учня, керівника -- підлеглого, лікаря -- пацієнта тощо. Виконуючи ту чи іншу роль, людина займає по відношенню до свого партнера певну позицію, вдягає на себе «маску», за якою ховається її власне «Я». Таке спілкування має свої зручності: воно не потребує зайвих витрат енергії і дозволяє наперед спланувати його наслідки, але разом з тим воно збіднює прояви людської особистості.

Важливе місце в житті кожної людини займає також ділове спілкування. Інколи вважають, що і воно теж повинно бути цілком формальним. Але, як свідчить досвід, успіх будь-якої справи значною мірою залежить від того, наскільки ділові партнери розуміють один одного, наскільки кожен з них враховує інтереси, наміри, настрої іншого. Неформальне, зацікавлене ставлення до справи, вболівання за її наслідки ламає кригу суто офіційних відносин між її співучасниками, породжує між ними дружні взаємовідносини.

Саме в дружньому, неформальному спілкуванні розкривається неповторність кожної людини, її характер, внутрішній світ, суто людські якості. Таке спілкування не обмежується лише обміном думками, а включає в себе також почуття і емоції. Воно не сковується якимись інструкціями і не може бути запрограмовано. Кожен учасник такого спілкування може вільно імпровізувати свою поведінку в залежності від обставин чи настроїв. Саме дружнє спілкування, яке грунтується на взаєморозумінні і взаємодовірі, на співпереживанні і взаємній симпатії, перетворюється із засобу у мету, оскільки воно самоцінне саме по собі.

Культура спілкування поміж людьми ґрунтується на дотриманні загальних правил поведінки, відомих під словом «етикет». Етикет належить до загальнолюдських - норм моралі. Це слово у перекладі з французької означає «ярлик», «церемоніал». За словами французького філософа Вольтера, етикет -- це «розум для тих, хто його не має». Призначення етикету -- захист честі й гідності людей у спілкуванні.

Спроби з'ясувати, що криється за поняттям «культурна, вихована людина», робилися давно. Англійський письменник Джонатан Свіфт стверджував, що «вихований - той, хто найменшу кількість людей поставив у незручне становище».

Відомий філософ Джон Локк вважав проявом вихованості наявність відчуття міри. Він писав: «У кепсько вихованій людині сміливість набуває вигляду грубощів, ученість стає у ній педантизмом, дотепність - блазенством, простота - неотесаністю, добродушність -- улесливістю; гарні риси становлять істотне багатство душі, але тільки вихованість служить для них оправою».

У Росії першим трактатом з етикету вважається «Юности честное зерцало, или Показание к житейскому обхождению» (1717 р.), складений за наказом Петра І. Тут розглядалися правила поведінки на людях, за столом, у церкві. «Вихованого, - як стверджується у трактаті, - вирізняють три цноти - привітність, покора і чемність».

Головна вимога сучасного етикету - гармонія внутрішньої і зовнішньої культури, коли красиві, досконалі форми зовнішньої поведінки спираються на високу моральну культуру особистості. Сплав внутрішньої і зовнішньої культури робить поведінку людини природною, органічною, привабливою, невимушеною.

Вміння жити у суспільстві, спілкуватися з іншими людьми - це наука, мистецтво, якого потрібно навчатися все життя, намагаючись виробити автоматизм культурної поведінки. Невміння поводитися дорого обходиться людині.

Головні принципи етикету - це загальнолюдські норми моралі, які, ставши надбанням особистості, перетворюються на моральні якості: чемність, коректність, тактовність, делікатність, скромність.

Чемність - це форма взаємовідносин між людьми, яка полягає у виявленні уваги, шаноби, доброзичливості.

Коректність - це здатність триматися в рамках загальноприйнятих правил у будь-якій, навіть конфліктній ситуації.

Тактовність -- здатність відчути межу, за якою внаслідок наших слів чи дій у людини може виникнути незаслужене почуття образи.

Делікатність - це виявлення уваги до конкретної людини.

Скромність -- уміння людини бути самою собою.

спілкування етикет мова жест

Висновок

Отже, спілкування -- це процес взаємодії між людьми, у якому відбуваються обмін діяльністю, інформацією, досвідом, умінням і навиками, а також результатами діяльності.

Спілкування є одним із проявів людської сутності, особистісною формою існування і функціонування суспільних відносин. Тому воно нерозривно зв'язане з іншими проявами цієї ж сутності -- діяльністю і духовним світом людини, доповнює їх. Так, ніяка спільна діяльність не може відбуватися без координації людських дій, узгодження цілей, обміну думками тощо.

Культура спілкування поміж людьми ґрунтується на дотриманні загальних правил поведінки, відомих під словом «етикет». Етикет належить до загальнолюдських - норм моралі. Це слово у перекладі з французької означає «ярлик», «церемоніал». За словами французького філософа Вольтера, етикет -- це «розум для тих, хто його не має». Призначення етикету -- захист честі й гідності людей у спілкуванні.

Размещено на Allbest.ru