Відстань в процесі міжособистісного спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru

Відстань в процесі міжособистісного спілкування

Український вчений М.М.Махній [3] на сторінках своєї праці "Невербаліка і культура" приходить до висновку, згідно з яким, зміст, результативність комунікації, самопочуття, поведінка співрозмовників залежать від їхнього розміщення в просторі. Згідно з теорією проксеміки Е.Холла, використання міжособистісної дистанції допомагає людям регулювати ступінь близькості, утримуючи під контролем вияв почуттів та емоцій. [4, 198]

Щоб встановити або підтримати контакт з людиною, потрібно не лише дивитися ій в очі, а й триматися на певній відстані від неї. Кожна людина прагне мати як свою територію певний повітряний простір навколо свого тіла. Розміри цієї території залежать від ряду факторів, пердусім від соціокультурних відмінностей людей. Якщо територія, на якій живе та чи інша нація, густо заселена, то й люди під час спілкування перебувають близько один до одного. Якщо вони проживають на відносно малозаселеній території, то, навпаки, розміщуються на певній відстані.

Розташування партнерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, символізує увагу до співрозмовника. Водночас незнання переваг певних просторових форм організації спілкування може вплинути на переговорний процес, так само як і незнання особливостей, зокрема, відстані, на якій партнери розмовляють один з одним. Свого часу основоположник проксеміки („просторової психології") Е.Холл дослідив форми просторової організації спілкування, зокрема зафіксував норми наближення співрозмовника до партнера, властиві американській культурі: інтимний простір (0-45 см), персональний простір (45-120 см), соціальний простір (120-400 см), публічний простір(400-750 см). В Європі, дослідниками прийнято розрізняти такі дистанції між комунікантами: інтимна (від 0 до 0,4 м), особиста (від 0,4 до 1,5 м), суспільна (від 1,5 до 4 м) і відкрита (від 4 до 8 м). [4, 198 ст]

Подекуди звичайне подання руки при надмірному зближенні тіл може порушити особистісний простір і наштовхнутись на нерозуміння, осуд. У такому випадку це не перехід межі, а її порушення як пише М.М.Махній [3], що може призвести до конфлікту. Так, офіційна зона спілкування росіян визначається зазвичай відстанню, яка дорівнює довжині двох рук, простягнутих для рукостискання, а дружня зона - довжині двох зігнутих у лікті рук. Відстань між співрозмовниками у народів, які не використовують рукостискання, визначається поклонами і є набагато довшою, навіть довша російської офіційної зони. Певна річ, спілкування на такій відстані росіянами сприймається як прохолодне, неособистісне. [4, 198]

Відомо, що східні народи у спілкуванні з європейцями використовують потискання руки, намагаючись при цьому зберегти свою дистанцію. Внаслідок цього вони стоять далі, ніж росіяни від співрозмовника при рукостисканні, і, щоб дотягнутися рукою до нього, змушені нагинатися вперед. Така поза, на думку європейців є занадто підлесливою.

Величина дистанції залежить від щільності населення в місцевості, в якій людина виросла. Так, міські американці тиснуть руку з ближчої відстані, а ніж сільські, які, подаючи руку, стоять твердо й нахиляються, а фермерам дозволяється лише помахати рукою [3].

Відстань між співрозмовниками є ідіоетнічна ознакою: у різних народів вона не однакова. Вважається, що у європейців - це віддаль простягнутої руки, у латиноамериканців - руки від ліктя до кінчиків пальців, у арабів - руки від кистьового суглобу до кінчиків пальців.

В Європі відстань між особами, що спілкуються збільшується з півдня на північ: від 40 см в Італії до 2 м в Англії. За даними досліджень, що проводилися в колишньому СРСР, у домашніх умовах відстань між дівчатами, молодими жінками становила в середньому 0,55-1 м, а між чоловіками - 0,7-1,56 м. На вулиці ці величини дещо різнились: 0,3-1,0 м між дівчатами, молодими жінками і 1,2-1,75 між чоловіками.

Північноамериканці, азійці та жителі Північної Європи, належать до низько контактних культур. Представники цих культур, вважають за краще знаходитися під час спілкування, на відстані від співрозмовника, причому азійці, використовують більшу дистанцію, ніж північноамериканці і північноєвропейці. Німці, англійці і інші англосакські народи вважаються людьми, які рідко користуються дотиками при спілкуванні [5, 79].

В Німеччині та США чоловіки спілкуються на більшій відстані і менше торкаються один одного у порівнянні з Італією. Італійські чоловіки стоять ближче один до одного і торкаються один одного значно частіше, ніж італійські жінки. Крім того, італійські чоловіки спілкуються зі своїми співрозмовниками, за допомогою тих невербальних засобів, які властиві тільки для німецьких і американських жінок.[1, 123]

Комунікант з вищим соціальним статусом визначає дистанцію спілкування, а також корегує її. Соціальнопідлеглий комунікант намагається зберігати дистанцію або збільшувати її в процесі комунікації, а комунікант з вищим статусом - зменшити. Важливим засобом вираження соціальних статусів співрозмовників є також їхня взаємна орієнтація в просторі: при субординації комуніканти займають місця навпроти одно одного, при рівності статусів - поряд. [2, 28]

Просторова організація за столом

В низці експерементальних досліджень показано, яким може бути розташування учасників спілкування за стандартним прямокутним (круглим, квадратним) столом і яке з них є оптимальним за певних обставин. Так, кутового розташування за прямокутним столом дотримуються під час дружньої, невимушеної бесіди між людьми. Саме така позиція сприяє постійному контактові очей і створює простір для жестикуляції й можливості для спостереження за жестами співрозмовника. При цьому кут столу може слугувати частковим бар'єром у разі небезпеки чи загрози від партнера: можна за нього заховатися. За умов такого розташування територіальний розподіл столу не допускається. Стосовно позиції ділової взаємодії за прямокутним столом, то вона характерна для людей, коли вони працюють у співавторстві над якоюсь проблемою чи проектом. Вважається, що це одна з найвдаліших позицій для подання, обговорення та вироблення загальних рішень. За конкурентно-обороної позиції передбачається ситуація розташування за прямокутним столом один навпроти одного, Що може викликати оборонне ставлення та атмосферу суперництва. За умов неформальної бесіди така позиція може призвести до того, що кожна із сторін дотримуватиметься своєї думки, адже стіл стає бар'єром між ними. Таке положення за столом люди займають у тому разі, якщо вони перебувають у стосунках суперництва чи субординації, або коли один із них виносить іншому догану за якийсь недогляд. Учасники спілкування, сидячи один навпроти одного, підсвідомо ділять стіл на дві рівні території і при цьому кожен претендує на власну територію та захищатиме її в разі зазіхань. Якщо люди не бажають спідкуватися за столом один з одним, то вони дотримуються незалежної позиції. Таку ситуацію зазвичай розцінюють як вороже ставлення людини, чиї територіальні кордони було порушено, а також як відсутність зацікавленості. І саме такого розташування потрібно уникати у тому разі, коли необхідна відверта розмова між учасниками комунікаціії.

Щодо офіційного(квадратного) столу, то він сприяє створенню стосунків суперництва рівних за статусом людей. Вважається, що такі столи є ефективними для проведення короткої, ділової бесіди або для підкреслення стосунків субординації. При цьому стосунки співпраці скоріше встановляться з тією людиною, яка сидить за столом поруч із вами. А від людини, яка сидить праворуч від вас, „виходитиме" більше розуміння, ніж від того, що сидить ліворуч. Водночас найбільший опір чинитиме той, хто сидить прямо навпроти вас. Стосовно розміщення групи людей за офіційним прямокутним столом, то посідатиме провідну позицію і здійснюватиме максимум впливу той, хто не сидітиме спиною до дверей.

За даними того ж М.Хейдеметса та В.О.Лабунської, в спілкуванні, яке носить "конкуруючий" характер, суб'єкти розташовуються один навпроти одного. В кооперативному навпаки - сідають поряд. Випадкова бесіда, як правило, протікає в позиції навкіс, через кут стола. Бесіда, для якої притаманні певні дії, оформлюється розсадженням на протилежних сторонах столу, але не навпроти, а по діагоналі . [4, 196]

Атмосферу неофіційності та невимушеності створює неофіційний (круглий) стіл, який є найкращим засобом проведення бусіди людей однакового соціального статусу, оскільки кожному за столом надається однаковий простір. Якщо за круглим столом відбувається обговорення проблеми двома дискурсійними групами, то, з огляду на зручність та оптимальність розташування, члени команди мають сидіти праворуч від лідера. міжособистісний дистанція проксеміка

Проксеміка у спілкуванні представників різних рас

Більшість спостережень показують, що спілкування між представниками різних рас відбувається на більших відстанях, аніж якби співрозмовники були однієї раси.

У культурах з іншими нормами й потребами можуть спостерігатися зовсім інші дистанції спілкування. Діти, які виховуються в різних культурах, переймають різні патерни зближення. Так, матері-японки проводять у тісному контакті з немовлям більше часу, аніж, скажімо, матері-американки. У Японії мати, батько і маленька дитина зазвичай сплять в одній кімнаті. У Кенії малюки завжди перебувають у безпосередній близькості до членів родини, а вночі сплять в обіймах матері. Неважко помітити, як ці патерни породжують інакше почуття дистанції в порівнянні з тими дітьми, яких декілька разів на день (і вночі) вкладають спати в окремій кімнаті.[4, 199]

Варіації дистанції спілкування в США були предметом декількох науково-дослідницьких робіт. Наприклад, вивченню підлягали питання про те, чи розмовляють афроамериканці на більш близьких відстанях, аніж представники білої раси. Спостереження свідчать, що на час вступу до початкової школи чорношкірі діти прагнуть значно ближчої дистанції взаємодії, аніж білі, але до п'ятого класу ці відмінності мінімізуються. В 16 років афроамериканці схильні спілкуватися вже на більших відстанях, аніж білі. Більшість спостережень констатує, що спілкування між представниками різних рас відбувається на більших відстанях, аніж якби співрозмовники були однієї раси. Окрім того, у Сполучених Штатах Америки вивчалася й інша велика етнокультурна група - латиноамериканці. У цілому ці дослідження підтверджують припущення про те, що латиноамериканці спілкуються на менших відстанях порівняно з англоамериканцями [3]. Імовірно, що будь-які відмінності між афроамериканцями і білими можуть бути обумовлені соціально-економічними факторами й не стосуватися етнічного фону.

Під час порівняльних досліджень з вивчення міжособистісної дистанції в Японії, Венесуелі та США встановлено, що: 1) в момент, коли японці розмовляють на своїй рідній мові, вони сидять далі всіх один від одного, американці займають серединне положення, а венесуельці - ближче усіх; 2) жінки, майже в усіх культурах розташовуються ближче одна до одної, аніж чоловіки; 3) в разі, коли представники інших культур спілкуються англійською, вони використовують міжособистісні дистанції, характерні для норм американської культури, а не ті, що прийняті в їхніх рідних культурах й які знову відновлюються, якщо мовою спілкування стає рідна. У даному випадку, як пише М.Махній, Венесуела являє собою зразок висококонтактної культури, Японія - низькоконтактної, а США - середньоконтактної. Цікаво, що мігранти, які тривалий час перебувають в іншій культурі, поступово переймають дистанцію, притаманну цій культурі. [4, 199 ]

За даними кроскультурних досліджень, середземноморські культури (Греція, Південна Італія) тяжіють до ближчої міжособистісної дистанції у спілкуванні, аніж мешканці країн Північної Європи (Швеція, Фінляндія, Данія). У деяких колективістичних культурах існують значні відмінності в дистанції залежно від типу відносин. Так, в Аргентині, позитивно забарвлені взаємини передбачають спілкування на близькій дистанції, а негативно забарвлені - на далекій. Інші культури, приміром, близькосхідна (Ірак), не роблять таких відмінностей [3].

Размещено на Allbest.ru