Багатоманітність комічного у житті та мистецтві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

із дисципліни

«Естетика»

на тему:

«Багатоманітність комічного у житті та мистецтві»

Вступ

Звернувшись до людини, до її моральних та соціальних проблем, мистецтво стимулювало виникнення особливого його виду - драми у двох різновидах: трагедії і комедії, з якими пов'язане становлення ще двох естетичних категорій - трагічного і комічного. Аристотель, аналізуючи сутність поетичного пізнання людського світу, до якого відносить і драму, так визначає його значущість. Поезія, пише він, серйозніша за історію, бо говорить більше про загальне, тоді як історія - лише про одиничне. Саме ця властивість пов'язувала драму, наприклад, з тим, що вона не просто відтворює реальні події життя, історії чи людських вчинків, а й досліджує, шукає їхні причини. Розвиток драматичного пов'язаний з пізнанням закономірностей і рушійних сил людської поведінки.

1. Становлення комічного

Основною естетичною категорією є комічне. Назва ця походить від грец. сотісох - веселий, смішний. Комічне, як і трагічне, має міфологічні джерела і пов'язане з життєстверджуючим, оптимістичним світосприйманням бога Вакха - бога вина, виноробства, щедрого виночерпія.

Щодо мистецької практики, то привертає увагу той факт, що навіть у ХХ ст. триває своєрідне відкриття саме авторів комічних творів. Йдеться про спадщину Менандра - видатного комедіографа доби еллінізму.

Як зазначають фахівці, раніше знали, якою славою користувався він, знали, що його наслідували римські комедійні поети, котрі постійно посилалися на нього. Було відомо, що антична критика високо цінувала Менандрові комедії, що його вивчали у школах та декламували на банкетах, що він написав понад 100 п'єс. Проте твори Менандра загубились, за винятком деяких фрагментів і збірки афоризмів, яку склали в давні часи шанувальники поета. Таку саму високу оцінку спадщині Менандра дає і мистецтвознавець В. Ярхо у роботі «Біля джерел європейської комедії».

Проте XX ст. принесло справжню радість усім шанувальникам давньогрецької культури. У 1905 р., а потім у 1956 р. археологами були знайдені рукописи Менандра і відновлені тексти його п'єс «Полюбовний суд», «Відлюдник» та ін. Це, у свою чергу, дало змогу реконструювати більш об'єктивну картину розвитку комічного жанру в давньогрецькій літературі. На противагу добре знаним «політичним» комедіям Арістофана комедії Менандра присвячені повсякденним життєвим проблемам. Не гротескні образи, не фантастичні істоти і не герої міфів, а сучасники письменника, здебільшого представники нижчих верств населення: городяни, селяни, воїни, гетери, раби - були персонажами його комедій. Менандр показує життя приземлене, героїв списує з людей звичайних.

Отже, мистецька практика щодо втілення комічних суперечностей розпочалася з часів античності, була багатожанровою і стала фундаментом у розробці комедійних тем, відтворенні гумористичних, сатиричних, іронічних або гротескних характерів

2. Теоретичне осмислення комічного філософами різної доби

Теоретичне осмислення комічного також має тривалу і складну історію, витоки якої тяжіють до естетики Аристотеля. Важливо зазначити, що саме Аристотель запропонував такий підхід до аналізу комічного. Цей аналіз спирався на принцип контрасту, протистояння: потворного і прекрасного, трагічного і комічного. Аристотелівський підхід в історії естетики повторюватиметься неодноразово, змінюючись залежно від того, якої системи категорій дотримується дослідник. Так, комічне розглядається через протистояння нікчемного і піднесеного (Кант), псевдозначного і значного (Гегель), безкінечної доцільності і безкінечного свавілля (Шеллінг).

На межі XIX і XX ст. з'являються дослідження Зігмунда Фрейда «Дотепність і її ставлення до безсвідомого» та Анрі Бергсона «Сміх», які відкривають нові шляхи у дослідженні комічного завдяки наголосу на ролі безсвідомих психічних процесів у виникненні сміху - емоційно-естетичної реакції людини на комічне.

3. Різновиди комічного

У сучасній естетичній науці стосовно сміху вживають поняття «синкретичний», тобто такий, який об'єднує різні форми сміху (іронічного, гумористичного, радісного, злісного тощо). Комічне має різноманітні форми, що протистоять високим естетичним ідеалам. Це гумор, сатира, іронія, сарказм, гротеск. Спираючись на форми комічного, митець створює такі самі різноманітні відтінки відбиття сміху в мистецьких творах. І хоча, скажімо, творчість таких письменників, як Ф. Рабле, М. Гоголь, М. Твен, Б. Шоу, К. Чапек, А. Чехов, Остап Вишня, пов'язана з жанром комедії, кожний з них створив, власний, «сміховий» світ.

4. Гумор та сатира

комічний сатира іронія гумор

Щодо специфічних ознак конкретних форм комічного, то гумор - це м'яка, доброзичлива форма сміху, специфічне переживання суперечливості об'єкта, в естетичній оцінці якого поєднуються серйозне і смішне. На відміну від гумору сатира - гостра форма комічного, специфічний засіб художнього відтворення дійсності, що розкриває її як щось невідповідне, за допомогою перебільшення, загострення. Мистецтво неодноразово використовувало сатиру для соціальної критики, викриття потворних явищ у дійсності або негативних рис характеру людини. Сатира, як і гумор, широко використовується у мистецтві впродовж усієї його історії.

5. Іронія

Однією із форм комічного є іронія. Іронічний сміх ще називають інтелектуальним, підкреслюючи цим глибокий внутрішній зміст, який вкладається в емоційну реакцію людини на певний конфлікт. Іронічний сміх заснований на контрасті вже побаченого і прихованого, коли за формально позитивною оцінкою стоять доступні лише небагатьом заперечення і глузування.

На відміну від гумору і сатири іронію досить рідко використовують у мистецтві, адже втілення в мистецькому творі іронічного сміху, з одного боку, підвладне лише високообдарованому митцю, а з іншого - потребує освіченої, інтелектуально розвиненої аудиторії. Серед блискучих зразків «іронічних» творів слід назвати твори Еразма Роттердамського «Похвала глухоті» і Джонатана Свіфта «Казка бочки», «Скромна пропозиція для дітей ірландських бідняків».

Комедія як жанр мистецтва, хоч і виникла в умовах античності, згодом розвивалася неоднозначно. Адже для створення високохудожньої комедії митець повинен мати випереджаюче мислення і в сучасних йому умовах побачити ті явища, які гальмують суспільний розвиток, спотворюють людські стосунки, руйнують мораль. Кожна справжня комедія, по суті, формує ідеал і систему прогресивних цінностей, критикуючи все те, що заважає їх утвердженню.

Сарказм - форма комічного, що викликає дошкульний сміх, який містить у собі руйнівну оцінку різних негативних явищ особистого та суспільного життя. Сарказм близький до іронії, але це в'їдлива, зла іронія. Негативна оцінка тут втілена більш виразно та чітко, ніж в іронії.

Реальна історія здійснюється не тільки як трагедія, але і як комедія. Сміх надає очищувальне діяння, на людину, а почуття гумору вважається одним із благородних почуттів людини. Звичайно, комічне і сміх не те саме, не усе, що смішно - комічне. Це скоріше за все продукт розвиненої людської культури, здатність людини подивитися на себе з боку, піднятися над сієминутними інтересами. Комічне, як і трагічне, зв'язано з волею і впевненістю людини в своєму безумовному підвищенні над власним інтересом. Гегель вважав, що «загальний ґрунт комедії - це світ, де людина як суб'єкт зробила себе повновладним господарем того, що означає для нього як істотний зміст його знань і здійснень: світ, цілі якого руйнують самих себе своєю неістотністю». Протиріччя між значущістю форми і незначністю змісту, що відгадується критично набудованим розумом, створює комічність колізії.

Джерело комічного не тільки підміна змісту, смислу, але і порушення міри, створення ілюзії. Тому сміх супроводжує розвінчання незначності, що претендує на багатозначність, зміцнює достоїнство людини.

Усі форми комічного спрямовані на подолання недоліків людини і соціальних процесів, руйнуються помилкові ілюзії людей про себе, стверджують тріумф ідеалу через заперечення старого, віджитого.

Слід зазначити, що для сучасної естетичної науки характерний особливий інтерес до категоріального апарата естетики.

Щодо мистецької практики, то привертає увагу той факт, що навіть у ХХ ст. триває своєрідне відкриття саме авторів комічних творів.

Як зазначають фахівці, раніше знали, якою славою користувався він, знали, що його наслідували римські комедійні поети, котрі постійно посилалися на нього.

Комічне в соціальному аспекті виражає життєдіяльність індивіда, яка не відповідає суспільно-історичній необхідності. Для суб'єкта комічного не існує руху історії, її суперечностей, тому фактично не існує проблем пізнання, освоєння і перетворення соціальної дійсності. Комічне розкриває людину як соціально пасивну істоту, яка байдужа до боротьби за нове. На противагу трагічним героям, які уособлюють суспільно значиму діяльність, пристрасть, бажання оновлення дійсності, суб'єкт комічного позбавлений цих благородних, піднесених якостей.

Здавна люди стали висміювати людські вади і слабкості: неуважність, глупоту, незграбність, хвастощі. Все це комічне за умови, якщо не викликає страждань людини і нічим не загрожує їй та всім іншим. Для того щоб ці та інші вади стали смішними, необхідно їх побачити або уявити в смішному вигляді. Адже, не завжди, вони бувають смішні. Комічний ефект виникає, коли предмет використовується не за властивим йому призначенням, коли зміщується основне і незначне, при несподіваному зіставленні і т.д.

Те, що комічне виникає, коли виявляються суперечності, відзначили всі, хто намагався розібратися в тому, з чого люди сміються і чому виникає комічне. Але які саме суперечності створюють комічне, про це кожен мав свою думку: прекрасного з потворним, ницого з високим; між метою і засобами її досягнення; зусиллями людини і наслідками її дій; внутрішньою порожнечею і зовнішнім блиском; невідповідністю явищ дійсності передовим суспільним ідеалам і т.д.

Звичайно, всі перелічені суперечності, що створюють комічні ситуації, характери і обставини, не однакові за своєю значимістю. Одне - суперечності між прагненням здаватися і тим, хто є людина насправді, інше - невідповідальність, відхилення від суспільних ідеалів і моральних норм.

Але, говорячи про комічне, - чи виникає воно в житті, чи відображається в мистецтві, - ми повинні звернути увагу ще на одну особливість: сфера комічного - це лише людина і людське життя. Ні в природі, ні в світі тварин немає комічного. Комічне і пов`язане з ним почуття гумору властиві тільки людині і людській оцінці дійсності.

Кожен час, кожна епоха має свої вади, які стають предметом висміювання. Так хоч би як змінювалися погляди людей на комічне, хоч би які нові риси вносив у них час і суспільні перетворення, завжди об'єктом висміювання було і лишається все дрібязкове, потворне, егоїстичне, бридке в людині і в людських стосунках.

Комічне виставляє на посміх неуцтво, чванливість, зазнайство, клопоти людини через її власну глухоту, прагнення здаватись не такою, якою вона насправді є.

Та основне в комічному - це оголення соціального зла, висміювання старого, того, що вже пережило себе, але ще тримається в житті і навіть здається страшним. Сміючись із таких явищ, ми відчуваємо себе сильнішими, вони перестають лякати нас. В цьому

Ї соціальна сутність комічного, бо, висміюючи соціальне зло, комічне сприяє утвердженню нового, прогресивного в розвитку суспільства.

З віджилим, яке ще чіпляється за все живе і тому заважає його росту, борються різними способами. Прогресивна філософія теоретично доводить неспроможність реакційного, політика знищує його суспільними перетвореннями, а естетика бореться з відсталістю, показуючи її комічну сторону, змушуючи сміятися над нею.

Бачачи важливе соціальне начало комічного, буржуазні теоретики всіляко намагаються пояснити сміх, гумор, жарт тільки як щось розважальне, нездатне передати протест, не пов'язане з думками людини.

Але досить згадати, які твори належать до естетичної категорії комічного, а іменами яких письменників, художників пов'язані класичні твори цієї галузі, досить згадати, над чим вони змушували сміятися, як стане зрозуміло, що комічне несе і стверджує певні суспільні ідеали.

Ми сміємося над тим, що суперечить нашим ідеалам, сміємося над застарілим, над віджилим суспільним явищем. Сміючись, ми оцінюємо це явище, критикуємо його. Критика сміхом вимагає свідомого ставлення.

Предметом висміювання може бути не лише те, що вже себе переживе, що відмирає, а й те, що іще дуже сильне. Оголюючи смішні сторони ворожих нам явищ, комічне виявляє їхню слабкість. Сміх допомагає пізнати істину, за поверховим і гаданим побачити справжню суть. Але для того, щоб комізм не був поверховий і допомагав відрізняти правду від брехні, він повинен проникати в суть відображуваного, викрити суперечності в самому предметі висміювання.

Комічне в житті різноманітне. Таке ж різноманітне воно і в мистецтві, де, залежно від того, над чим сміються, виникає багато відтінків від жарту і гумору, сміху беззлобного до нещадної, безжальної сатири, яка викриває потворні явища життя.

Висновок

Важко взагалі знайти щось протилежне тому, над чим сміються люди. Найбанальніші речі можуть викликати сміх, але так само сміються і над значними, глибокими явищами, якщо в них з'явиться якась несуттєва сторона, яка суперечить звичкам і повсякденному досвідові людей. Сміх тоді є лише виявленням самовдоволеного практичного розуму, знаком того, що ми досить розумні, аби розпізнати контраст і відчути себе вищими за комічного героя. Буває також сміх знущальний, дошкульний, сміх від відчаю тощо. Комічному ж, навпаки, властива безкінечна доброзичливість і впевненість у своєму безумовному піднесенні над власними протиріччями, а не сумне переживання. Зашкарублий розум не здатний до цього якраз у тому випадку; коли він найбільш смішний для інших.

Список використаної літератури

1. Эстетика. К.: Высшая шк., 1995.

2. Основи естетики. К.: Вища шк., 2000.

3. Левчук Л.Т. та ін. Естетика. : Вища шк., 2000.

4. Борев Ю.Б. Эстетика.

Размещено на Allbest.ru