Щастя як категорія моральної свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Реферат

з дисципліни «Етика і естетика»

на тему:

«Щастя як категорія моральної свідомості»

План

1. Притча про щастя

2. Щастя як моральна свідомість

Список використаної літератури

1. Притча про щастя

На дворі старий кіт зустрів кошеня. Маля бігало по колу і намагалося зловити свій хвіст. Старий кіт стояв і дивився, а кошеня крутилося, падало, вставало і знову ганялося за хвостом.

- Чому ти ганяєшся за своїм хвостом? - запитав старий кіт.

- Мені сказали, що мій хвіст - це моє щастя, ось я і намагаюся його зловити.

Старий кіт посміхнувся і сказав:

- Коли я був молодим, мені теж сказали, що в моєму хвості моє щастя. Я багато днів бігав за ним і намагався його схопити. Я не їв, не пив, падав без сил, вставав і знову намагався зловити свій хвіст. У якийсь момент я зневірився і пішов. Просто пішов світ за очі. І знаєш що я відмітив?

- Що? - із здивуванням запитало кошеня.

- Куди б я не йшов, мій хвіст скрізь був зі мною...

2. Щастя як моральна свідомість

“Людина створена для щастя, як птах для польоту ”. В цьому добре відомому крилатому вислові народна мудрість зафіксувала ту обставину, що щастя відноситься до глибинних сторін людського існуванні. Вже мислителями старовини ставилося питання про співвідношення щастя і добродійної поведінки. Польський філософ В. Татаркевич (1886-1980) в своїй книзі “Про щастя і досконалість людини ” приводить декілька різновидів вживання слова “щастя ”:1) щастя як задоволення, насолода, 2) щастя як везіння, успіх, 3) щастя як доля (в старогрецькій міфології Тихе вважалася богинею долі та щастя, аналогічні функції в Стародавньому Римі виконувала богиня Фортуна), 4) щастя як володіння значними благами тощо.

Щастя є достатньо сильне переживання повноти буття, стан вищої задоволеності своїм життям. Для появи подібного стану зовсім не обов'язково мати успіх у всіх сферах життєдіяльності людини. Важливо його досягнення в головному, визначаючому.

В періоди щастя індивід інакше сприймає світ. В переживанні щастя достатньо повно виявляються специфічні риси моралі. Перш за все, в щасті завжди присутня оцінка вчинку, ситуації через призму вищих моральних цінностей, а не з позиції дріб'язкового егоїзму. Фактори щастя умовно можна розділити на дві групи: об'єктивні, які в основному не залежать від свідомості і волі людини, і суб'єктивні, які значною мірою створюються самою людиною.

Об'єктивні - це перш за все природні умови (клімат, географічне положення, відсутність природних катаклізмів, стан суспільства). До об'єктивних обставин слід віднести і здоров'я індивіда, тип його темпераменту, навіть зовнішній вигляд.

Переживання щастя залежить від епохи, культурних особливостей того або іншого народу, традицій і звичаїв, від політичного режиму і ряду інших факторів.

Група суб'єктивних факторів - переконання людини, круг його інтересів і захоплень, його переважаючі настрої й тощо. Суб'єктивні фактори багато в чому формують відношення індивіда до різних подій, які надто важливі і для психологічного настрою, для переживання повноти буття. У зв'язку з цим доречно привести вислів Сенеки: “Нещасливий той, хто щасливим себе не вважає ”.

Пошуки й визначення сенсу життя, здійснення ідеалу пов'язані зі змістом поняття «щастя». В кінцевому підсумку моральна свідомість «вирушає» на пошуки сенсу життя, бажаючи зробити це життя щасливим. Щастя, хоч би в чому воно полягало стосовно кожної людини нарізно, можливе тільки за вдоволення перших матеріальних потреб людини (Добролюбов). Водночас стан специфічно моральної вдоволеності, позначений поняттям «щастя», пов'язаний з усвідомленням людиною своєї життєдіяльності як осмисленої, вільно підпорядкованої досягненню поставлених цілей. Поняття «щастя» фіксує ступінь вдоволення індивіда від реалізації життєвих цілей, оцінку досягнутого в порівнянні з високим ідеалом.

Серед учених-етиків утвердилося визначення розглядуваного поняття моральної свідомості як такого стану людини, «який відповідає найбільшій внутрішній вдоволеності умовами свого буття, повноті й осмисленості життя, здійсненню свого людського призначення». Отже, для досягнення щастя людина повинна:

а) мати ясне уявлення про життя, спроможне зробити її існування повним і осмисленим, що забезпечує реалізацію її людського призначення; б) оскільки хронічного щастя так само немає, як нетанучої криги (Герцен), людина мусить постійно триматися свого уявлення про життя, прагнути його реалізувати в усіх виникаючих ситуаціях морального вибору; в) нарешті, для відчуття щастя абсолютно необхідний збіг у"достатній мірі актуального стану буття та уявлення про те, яким воно має бути.

Щастя є червоний плащ з підкладом із лахміття: коли хочеш загорнутись в нього,все розлітається по вітру, і лишаєшся закутанним в холодну ряднину, яка обіцяла так багато тепла. (Флобер).

Моральна практика дає багатий спектр уявлень про щастя: для одних людей -- це цікава робота, якій віддають усе життя до решти, для інших -- спілкування з коханою людиною, сім'я.

Для багатьох щастя невіддільне від кар'єри, просування службовими сходинками, слави, матеріального достатку. Справді, на рівні особистого світовідчуття в поняття «щастя» вкладається передусім «предметний» сенс, пов'язаний з конкретною метою життєдіяльності. При цьому часто засоби досягнення щастя приймаються за саме щастя. Оскільки засобів цих безліч і вибір їх диктується конкретною ситуацією (для хворої людини -- це здоров'я, для стомленої, засмиканої життєвими незгодами похилої людини -- це спокій, для молодої людини -- рух, калейдоскоп подій), то на рівні буденної свідомості виникає ілюзія незводимості безлічі уявлень до єдиного поняття.

Ототожнення щастя та засобу, що до нього веде, породжує (за втрати цього засобу) висновок про недосяжність щастя, його ефемерність. Це підмітив ще Сенека, котрий вказував на помилку, властиву всім людям, які прагнуть щасливого життя. Вона полягає в тому, що «прий-мають засоби до нього за його саме й чим більше до нього прагнуть, тим далі від нього опиняються»

Як уже зазначалося, питання що таке щастя людське, як досягти щастя, належать до числа «вічних» питань. Вони хвилювали людину ще в сиву давнину, що відобразилося в народних повір'ях, приказках та прислів'ях. ТЗІра у вдалий випадок, який принесе щастя, жива й у наш час. При нагоді старші люди скажуть: «не родися красивим, а родися щасливим». Проводжаючи в самостійне життя, зауважать: «кожен сам коваль свого щастя». Все це є узагальнення багатоманітності життєвого досвіду пошуків і переживань щастя.

Щастя - це щаслива випадковість. (Ас-Самарканді)

Народна мудрість, афоризми, висловлювання великих людей, допомагають зробити набутком кожного загальні правила та закономірності щасливого життя.

Щастя дістається тому, хто багато трудиться, говорив Леонардо да Вінчі, підкреслюючи тим самим зв'язок щастя та праці. Дбаючи про щастя інших, ми знаходимо своє власне, стверджував філософ Платон, вважаючи, що для особистого щастя необхідне спілкування з іншими людьми, зв'язок особистого щастя зі щастям інших. Аналізуючи думки про щастя, підкреслимо їхній гуманістичний пафос. Усі люди однаково прагнуть щастя й мають на це право. Але досягнення щастя, боротьба за нього невіддільні від піклування про щастя інших. Прагнучи щастя, необхідно чини ти опір усім проявам нещастя. Моральна порядність, вірна дружба, некорисливе кохання -- все це те, без чого щастя неможливе.

Так само, як і сенс життя, щастя є найвищою соціальною потребою. В ієрархії моральних цінностей йому належить провідне місце. Як писав Арістотель, щастя -- це така мета дій, яку «ніхто не вибирає ні заради (благ), ні заради чогось іншого». Це, «очевидно, щось досконале... (повне, кінцеве) й самодостатнє» '. Якщо сенс життя організовує діяльність людини, спрямовує її устремління, то щастя означає виконання цих устремлінь, певною мірою характеризує діяльність людини як процес закінчений (момент збігу стану буття людини з її уявленнями про те, яким воно має бути). Щастя є чуттєво-емоційною формою ідеалу.

Ідея щастя як загальної мети, як найвищого блага виникає в тісному зв'язку з ідеями свободи, рівності, справедливості, гуманізму.

Щастя - це коли тебе розуміють. (Г.І.Полонський)

В новий час уявлення про щастя доповнюється ідеями демократії та прогресу. В такому потрактуванні щастя стає орієнтиром для суспільства в цілому, для класів та окремих особистостей і водночас воно сповнює боротьбу за високі ідеали чуттєво-емоційним змістом, надає цій боротьбі глибокого особистісного сенсу, формує відчуття співпричетності з великими звершеннями.

Життєвий загальнолюдський досвід виділяє й складові щастя, тобто чинники, що визначають стан моральної вдоволеності. Загальноприйнятим вважається умовний поділ чинників щастя на зовнішні та внутрішні. Звичайно саме зовнішні чинники передусім фіксуються масовою свідомістю. До них належать рівень матеріального добробуту, становище людини в суспільстві (колективі) та сім'ї, характер трудової діяльності, коло улюблених занять і т. п. До числа внутрішніх чинників слід віднести розум, волю, темперамент, характер, моральні якості особистості. Ці чинники формують морально-психологічний і духовний світ особистості.

Подібний поділ виправдовується моральною практикою. Так, Л. М. Толстой фіксує його в ряді афоризмів, наприклад у такому: «щастя залежить не від обставин, а від себе». Моральний досвід показує, що наявність зовнішніх чинників самих по собі ще не гарантує щастя, оскільки вони мають ще дістати вираження в координатах внутрішнього світу особистості.

Побутує думка, що всі щасливі сім'ї схожі одна на одну. Вона має під собою вагоме підґрунтя. Стосунки в таких сім'ях засновані на любові, взаємній повазі, взаєморозумінні, бажанні допомогти одне одному, вірності (як не згадати висловлювання Сенеки: «щастя потребує вірності»).

При цьому зовнішні чинники бувають найрізноманітнішими (сім'ї ці в матеріальному відношенні можуть перебувати на протилежних полюсах шкали достатку, оскільки останнє не приводить автоматично до щастя).

Серед внутрішніх чинників особливе значення для щастя мають чесноти. Досить певно висловився з цього приводу Л. М. Толстой: є два бажання, здійснення яких може принести істинне щастя людині,-- бути корисним і мати спокійне сумління. Необхідний аксесуар щастя -- це впевненість, що живеш правильно (А. С. Макаренко). Станові щастя близьке почуття виконаного обов'язку, яке живиться потребою в повазі та любові з боку інших людей. Нарешті, багато важать незаплямована честь і гідність людини.

Усі ці внутрішні чинники демонструють свою значущість у складних ситуаціях морального вибору, коли в офіру приноситься матеріальне благополуччя. Види діяльності, де постійно виникають екстремальні ситуації (наприклад, альпінізм), висувають на перший план у шкалі моральних цінностей саме чесноти людини, котрі «зцілюють душу». «Адже гори не тільки калічать, а й ізцілюють душу, вчать взаємовиручці, справжній чоловічій дружбі»,-- говорить Микола Захаров, п'ятиразовий чемпіон країни з альпінізму '.

Відмінності в змісті внутрішнього світу особистості й реальних умов її життя породжують і багатоманітність уявлень про шляхи досягнення щастя, щастя як такого. Навіть у представників одного колективу вони не збігаються. На рівні діяльності суспільства розкривається конкретно-історичний, соціально-класовий характер уявлень про щастя. Так само, як і уявлення про сенс життя, уявлення про щастя виконує нормативну функцію -- зумовлює характер нашої поведінки, ставлення до суспільства та природи.

Звичайно, протягом усього свого життя людина не може бути постійно ним вдоволена. Не буває щастя без червоточинки, зауважив Горацій. Трапляються в житті моменти, коли людина відчуває себе глибоко нещасною. Така діалектика життя, котра дає можливість повніше й гостріше відчути його радість. Розуміння причин нещастя, вміння з гідністю переносити й долати їх, зацікавленість у включенні до особистого досвіду набутих моральних уроків роблять можливішим досягнення щастя.

Важливість визначення суті справжнього щастя диктується ще й тим, що викривлене уявлення про нього може зробити життя людини нещасливим. Правильне ж усвідомлення складових щастя є однією з передумов досягнення моральної вдоволеності життям, своїм місцем у світі. Уточнюючи «вічне» питання про шляхи досягнення щастя, Кант зауважував, що «мораль, власне кажучи, є вченням не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати гідними щастя». Тобто, акцент робиться не на засобах досягнення щастя (зовнішніх чинниках), а на визначенні й формуванні тих моральних якостей внутрішнього світу людини, тих моральних механізмів, котрі тільки й роблять індивіда моральним суб'єктом.

Гідною щастя людина стає тільки прагнучи його досягнення, ведучи активний пошук форм життєдіяльності, що" забезпечують моральну вдоволеність. Щастя завойовується й виробляється, а не дістається в готовому вигляді з рук благодійника (О. І. Писарєв). «Очікування» щасливої миті грунтується на розумінні щастя як сприятливої долі й тільки. Разом із тим праві й ті, хто вважає, що «людина, котра присвятила себе гонитві за повним щастям, буде найнещасливішою з людей» .

Дане положення можна інтерпретувати по-різному, але нещастя такої людини випливає насамперед із неможливості досягнення «повного» щастя (згадаймо, що про це говорив іще Горацій). Подібні нещастя визначені вже тим, що так тлумачене щастя є головною метою життя й тому вільно чи мимовільно набуває предметних рис, пов'язується із зовнішніми чинниками. Отже, треба не шукати щастя, а вкладати його в те, що шукаєш. Це пов'язане з активним творчим процесом, що вершиться у внутрішньому космосі моральної свідомості. Таким чином, можна зробити висновок, що виховання людини має бути орієнтоване на навчання того, на основі чого щастя стає можливим, бо щастю як такому навчитися неможливо.

Завершуючи розмову про щастя, можна визначити його як переживання повноти буття, пов'язане зі здійсненням особистості у відповідності з певною концепцією сенсу життя. Будучи чуттєво-емоційною формою ідеалу, щастя синтезує устремління особистості й суспільно значущі завдання. Добровільне прийняття й реалізація на практиці вимог прогресивної моралі, що якнайповніше ввібрала в себе загальнолюдські цінності, можливе лише через глибоке засвоєння уявлень про сенс життя, ідеал, щастя, що, в свою чергу, дає змогу правильно усвідомити своє місце в житті в усій його конкретності.

Проблема щастя постійно фігурує в буденному спілкуванні людей. Актуальна вона у філософії, мистецтві. Деякі мислителі вважали її найголовнішою, а всі інші проблеми -- похідними щодо неї. Вона насправді досить актуальна, оскільки уявлення про щастя, розуміння його сутності істотно впливають (принаймні можуть впливати) на життєдіяльність особистості.

Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно витлумачити це поняття. Часто це пов'язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щастя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); «щастя» як поняття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу.

Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове поняття, є не об'єктом, а результатом пізнання. Етика досліджує не поняття «щастя», а власне щастя, феномен щастя.

Аналіз феномену щастя можна розпочати з робочого визначення, згідно з яким воно тлумачиться як особливий психічний стан, складний комплекс переживань людиною найвищої вдоволеності своїм життям. «Щастя, -- на думку Дж. Локка, -- у своєму повному обсязі є найвище задоволення, на яке ми здатні, а нещастя - найвище страждання». Можна жити змістовним, творчим життям і не переживати такого інтенсивного почуття, яким є почуття щастя. Проте бути щасливим без нього не можна. Це свідчить про істотність суб'єктивного начала в щасті.

Щастя -- стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.

Звідки такий гуркіт? Кожен кує своє щастя. (В. Колечицький)

Об'єктивною основою щастя є міра доброчесності людини, сукупність факторів, які визначають її життєве благополуччя (здоров'я, матеріальний добробут, везінні тощо). Ілюзії вдоволення життям можна досягти й штучними засобами (алкоголем, наркотиками тощо). Проте після цього неодмінно настає тяжкий стан (похмілля, ломки тощо) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя принципово відрізняється від справжнього щастя. А щастя, за словами рос. письменника Льва Толстого (1828-1910), є задоволення без каяття.

Визначаючи суб'єктивне начало істотним моментом щастя, необхідно з"ясувати об'єктивні основи щастя. Певний матеріал щодо цього дає буденна свідомість, зокрема громадська думка, народна мудрість. Щасливими вважають людей здорових («Здоровий жебрак, -- як вважав німецький філософ Артур Шопенгауер (1788-- 1860), -- щасливіший від хворого короля»); красивих; багатих, хоча б тому, що багатство забезпечує людині свободу дій (німецький мислитель Фрідріх Енгельс (1820--1895) стверджував, що прагненню до щастя найменше потрібні ідеальні права. Воно потребує передусім матеріальних засобів); закоханих, яким відповідають взаємністю («Найвище щастя в житті -- це впевненість у тому, що вас люблять, -- писав французький прозаїк Віктор Гюго (1802--1885), -- люблять заради вас самих, точніше сказати -- люблять всупереч вам»); тих, хто має близьких друзів (« .яке щастя -- дружба, подібна до тієї, яка існує між нами, -- писав К. Маркс Ф. Енгельсу. -- Ти-то знаєш, що жодні стосунки я не ціную так високо»); тих, хто досягнув високого соціального статусу; хто максимально себе само-реалізував і заслужив повагу співвітчизників («Ми буваємо щасливими, -- писав французький філософ Блез Паскаль (1623--1662), -- тільки почуваючи, що нас поважають») та ін.

Зрозуміло, що одного здоров'я чи багатства замало для того, щоб бути щасливим, а володіти всіма благами майже неможливо. Щастя - це коли вранці хочеться йти на роботу, а ввечері - повертатись додому. (Назим Хікмет)

Без деяких із них людина може бути щасливою, без інших (здоров'я, повноцінне спілкування, реалізація творчих потенцій) -- ні. Очевидно, ідеально щасливих людей не буває.

Щастю людини можуть загрожувати і природні катаклізми (землетруси, вулкани, повені, інші лиха), а також несприятливі стани суспільства (війни, нестабільність, беззаконня тощо). До того ж, як зауважив французький письменник Жан Лабрюйер (1645-- 1696), «перед обличчям деяких нещасть якось соромно бути щасливим».

Іноді щасливе життя розуміють як об'єктивний, наперед запрограмований процес, як «щасливу долю». У Давній Греції долю було персоніфіковано. У Давньому Римі долю називали Фортуною. Перелічені персонажі тогочасної міфології нерідко вважалися богинями не лише долі, а й щастя. Згідно з цією точкою зору окремі люди просто повинні бути щасливими. Це чи не єдина концепція, в якій поняття «щастя» характеризує увесь життєвий шлях людини. Більшість концепцій використовують це поняття для характеристики окремих його ланок, епізодів, фактів життя особистості. Згідно з ними життя рідко дарує щастя. До того ж воно є надто короткочасним, епізодичним, торкається людини лише окремими гранями (щасливий у коханні, але не реалізував себе в науковій чи художній творчості; досяг високих творчих успіхів, але почувається самотнім у цьому світі тощо). У зв'язку з цим ведуть мову про кількісні характеристики щастя.

Іноді щастя розуміють як удачу, тобто випадкове, часто незаслужене одержання благ (виграш у лотерею, одержання спадку, знайдення скарбу). Та якщо в справжньому почутті щастя людина переживає вдоволення своїм життям, то в такому разі радість приносять предмети зовнішнього світу, які змінюють її життя на краще.

З дітьми ми маємо чинити так само, я к Бог з нами: він робить нас такими щасливими, коли дає право тинятись із боку в бік в радій омані. (Гете) щастя доля удача моральний

Тому мав рацію римський філософ Сенека стверджуючи, що не можна вважати щасливим того, хто залежить від щасливої випадковості. Бо головне, «щоб щастя прийшло, як заслуга».

Здатність людини переживати почуття щастя і характер цього переживання залежать як від її світогляду (ідеалів, розуміння смислу життя, призначення людини), так і від багатьох інших суб'єктивних чинників (темпераменту, характеру, життєвого досвіду, здібностей, які вона може реалізувати). Люди веселої вдачі інакше сприймають своє життя, ніж похмурі. Це стосується вразливих і незворушних натур. Завищені амбіції і нездатність їх реалізувати породжують незадоволеність собою. Не є корисною і занижена самооцінка.

Пізнання сутності щастя пов'язують із з'ясуванням того, чим воно є для людини -- метою чи результатом. Як правило, це наслідок невиправданого ототожнення реального щастя (результату) з уявленням про щастя, яке пов'язують з досягненням певної мети. Таке уявлення може супроводжуватися інтенсивними переживаннями передчуття щастя, що істотно впливає на досягнення життєвих цілей, активізує діяльність людини. А власне щастя, щастя як результат успішної діяльності нерідко робить людину пасивною, принаймні на якийсь час.

Про неможливість однозначного тлумачення щастя писало багато мислителів. Так, за словами німецького філософа І.Канта, стосовно щастя неможливий ніякий імператив, який приписував би чинити те, що робить щасливим. Часто в таких міркуваннях ідеться не про щастя як вияв моральної свідомості, а про об'єктивну його основу, тобто про те, що робить людину щасливою. При цьому у полі зору перебувають не види людської діяльності, не звершення, які приносять людині щастя, а те, що об'єднує всі звершення.

Людина створена для щастя, як птах для польоту. (В.Г.Короленко)

Найповніше це втілено у словах Л. Толстого: «Щастя є відчуття повноти фізичних і духовних сил в їх суспільному застосуванні». Справді, щасливою може бути людина, поведінка і життєдіяльність якої орієнтовані на вселюдські цінності. Неодмінною умовою щастя є і самореалізація особистості. Оскільки життєві плани людей істотно відрізняються, кожен прагне само реалізуватися у сфері своєї життєдіяльності, то щастя кожної людини індивідуально неповторне.

Размещено на Allbest.ru

Список використаної літератури

1. Етика і естетика. Підручник. - М., 1999.

2. Авраменко В.Н. «Техніка і мораль: грані взаємодії.» - М.: Знаніє, 1987.

3. Брайан Трейсі, курс аудіо лекцій.

4. Курс - лекція з етики.

5. Інтернет видання.