Художнє життя суспільства: організація та основні напрямки

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИХ ТА КУЛЬТУРНИХ ЗВЯЗКІВ ІМЕНІ СВЯТОЇ КНЯГИНІ ОЛЬГИ

кафедра культурології

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу Естетики

Художнє життя суспільства: організація та основні напрямки

Виконала: студентка гр. КЗ - 06

Березна І.С.

Київ

2009

План

Вступ

1. Як розвивалася професійна підготовка митців

2. Розмаїття закладів художнього напрямку

3. Використання засобів інформаціїв художньому житті суспільства

4. Роль художнього в соціальному спілкуванні

5. Реалізація потенціалу особистості в художньому житті

6. Роль ідеології в художньому житті суспільства

7. Цінності національної культури в художньому житті

8. Напрямки діяльності культурної політики держави в художньому житті суспільства

Висновок

Список літератури

Вступ

Художнє життя суспільства -- це надзвичайно широке поняття, пов'язане з сучасним розвитком мистецтва, з його видовою і жанровою диференційованістю , включає в себе багатогранні процеси, явища, які пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини.

Об'єктивними причинами, що актуалізують важливість проблем художнього життя суспільства, розробку нових, нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішення є: всебічне відродження національного в культурі, духовності, його зближення з загальнолюдським на основі зростаючої інтеграції життя народів; гостра необхідність становлення нової якості духовності людей, їхнього менталітету, культури, мислення, свідомості; утвердження ефективних шляхів формування, виховання духовності, культури, свідомості людей.

Крім класичних видів мистецтва - архітектури, скульптури, живопису, музики, театру (драматичного, оперного, балетного), літератури - такі види, як кінематограф, телебачення, радіо, фотомистецтво, що є здобутком технічних досягнень XX ст., значно розширили сферу мистецтва. Художнє життя сучасного суспільства має і свою організацію, що передбачає професійну підготовку, форми створення художнього виробництва, відповідні інститути, які забезпечують доведення його до публіки, суспільну оцінку художніх творів, використання засобів інформації, завдяки яким відбувається поширення знань про події художнього життя.

Деякі мистецтва залежать від розквіту матеріальних засобів, без яких неможливе створення творів. Значну роль відіграють національні традиції країни, наявність художньої школи, яка плекається діяльністю багатьох поколінь майстрів. І, нарешті, успіх багатьох новацій залежить від рівня художньої підготовки і естетичних потреб публіки, без участі якої не відбуваються значущі події художнього життя.

1. Як розвивалася професійна підготовка митців

Характер професійної підготовки художників за останні три століття принципово змінився. В давні часи вчителем виступав досвідчений майстер. Він набирав учнів, які допомагали йому в роботі. Спочатку майстер навчав їх, доручав найпростіші операції. В процесі спільної роботи він відбирав найобдарованіших і доручав їм складніші операції. Природний талант і вміння мали велике значення в процесі навчання. Адже найчастіше секрети майстерності, що забезпечували майстрові успіх в його справі, учням, не розголошувалися. Саме тому художні професії були здебільшого сімейною справою, коли секрети майстерності передавалися членам сім'ї, від батька до сина. Лише найталановитіші піднімалися до рівня майстра.

В епоху Відродження першими вийшли із ремісничих цехів живописці. Це значною мірою пов'язано із зміною змісту живописного мистецтва, перетворенням його із виробничої діяльності на діяльність духовну, на створення певного духовного змісту, який визначався не замовником, а майстром. Характер взаємозв'язку художника і замовника сприяв також автономізації художника. Все частіше замовником виступала окрема особа, а не церква, місто, держава.

Першим закладом художньої освіти стала Болонська академія мистецтв, потім таку ж академію було засновано в Парижі. Учні опапновували під керівництвом досвідченого майстра види художньої діяльності, навчалися теорії і історії мистецтва, поповнювали знання з естетики, психології, філософії тощо. Поступово художні заклади типу академій почали доповнюватися навчальними закладами нижчого ступеня - художніми, музичними, хореографічними школами та училищами. Вдосконалювався і відбір учнів. Розвиток психології мистецтва, глибше розуміння зв'язку професійного успіху і природної обдарованості допомогли створити певну систему раннього визначення хисту учня, що зробило процес професійної підготовки успішним. Відчутнішою стала турбота про умови навчання, про накопичення і збереження досвіду, формування традицій.

До роботи в освітніх закладах залучалися найвидатніші діячі мистецтва, що забезпечувало спадкоємність, своєрідність шкіл і напрямів, збереження класичних традицій в образотворчих мистецтвах, музиці, балеті та літературі.

2. Розмаїття закладів художнього життя

Залежно від виду і форми буття творів мистецтва відповідно організовані заклади забезпечують можливість ознайомлення з ними широкого кола читачів і глядачів, звичайними стали для нас бібліотеки, музеї, театри, які доповнюються сьогодні кінотеатрами, концертними залами, виставками та розмаїтими художніми заходами - конкурсами, фестивалями, ювілейними виставками, прем'єрами, беніфісами, презентаціями, творчими звітами тощо. Усе це має велике значення для культурного життя країни.

Театральне життя напрочуд різноманітне і має свою багатовікову історію. Національний французький театр, Міланський та Віденський оперні, Шекспірівській театр, Національний оперний театр в Київі - їх історія є чудовим літописом творчості видатних драматургів, акторів, композиторів, співаків, диригентів, балетмейстерів, артистів балету, історією драми, опери, балету. Невмирущі традиції, що передаються з покоління в покоління, пошуки і знахідки видатних майстрів мистецтва є школою майстерності , визначають межі художності для кожного історичного періоду.

Формування літературних і художніх зібрань вимагає значної мистецтвознавчої і наукової роботи. Спеціалісти різних галузей знань вивчають, систематизують, реставрують національні набутки, організовують виставки, забезпечують постійне їх поновлення. Найстаріші бібліотеки та музеї, що мають багаті фонди, набувають особливого статусу національних культурних надбань і тому стають державними раритетами. Такі всесвітньо відомі музеї, як Лувр, Британський музей, Дрезденська картинна галерея, Петербурзький Ермітаж, Нью-Йоркський музей сучасного мистецтва, а також бібліотеки - Національна бібліотека Конгресу США, бібліотека французької Сорбонни, Публічна бібліотека в Києві - це не тільки національна гордість країн, а й найбагатші зібрання світового мистецтва.

Інноваційна культурна політика з боку Держави має мету - сприяти розвитку бібліотек з метою впровадження новітніх технологій обслуговування читачів; комп'ютеризації, створення, електронних каталогів, інтеграція у світову бібліотечну систему; перебудови управління бібліотечною справою; випуску літератури у вигляді обов'язкового замовлення і поновлення ним бібліотек; законодавчого створення національної бібліотеки.

3. Використання засобів інформації в художньому житті

З виникненням засобів масової інформації - преси, радіо, телебачення - значно демократизувалося художнє життя, активізувався обмін художніми досягненнями між різними країнами, регіонами світу. Сьогодні без перебільшення можна говорити про єдиний всесвітній художній процес.

Виникнення книгодрукування зробило книгу доступною фактично кожній людині. Книгодрукування вплинуло також і на розвиток музики, знявши проблему розповсюдження нотних записів. Друк зробив можливим і розмноження копій образотворчого мистецтва.

З появою періодичних видань - газет і журналів - значно активізувалася суспільна думка щодо художнього життя. Вже перша європейська газета "Gazett de France" вміщувала відомості про театральні вистави, художні виставки тощо. Поступово ці відомості ставали докладнішими, аналітичнішими в оцінках вистав і виставок, переростали в критичні огляди. Газети першими почали друкувати репродукції картин.

Винахід фото і кінозйомки зробив наочну інформацію найдоступнішою. Кінематограф, особливо на початку свого розвитку, існував за рахунок постановок драматичних творів і зробив це мистецтво доступним у таких місцях, де ніколи не бачили ні театру, ні актора

Поява радіо ознаменувала надзвичайне розповсюдження у XX ст. музики. Знайомство широких мас з надбанням класичної опери та симфонії розвинуло загальний інтерес до музики, зробило музичне звучання майже необхідним елементом повсякденного життя. Запис музики на грамофонні платівки забезпечив можливість формувати особисті фонотеки. Радіо стало посередником між людиною і театром, дало змогу кожному бути присутнім на прем'єрах в музичних і драматичних театрах, що значно розширило суспільний резонанс колись локальних культурних явищ.

Ще більшою мірою це стосується телебачення. За останні тридцять років, особливо з часу створення космічного зв'язку, стала можливою співучасть жителя найвіддаленішого селища у художніх подіях всесвітнього масштабу - чи то кінофестивалю в Канні, оперної прем'єри в Мілані, конкурсу виконавців імені Лисенка у Києві.

Зросла загальноестетична культура, дедалі значніше місце в житті людини займає мистецтво. Водночас завдяки засобам масової інформації і тиражування мистецтво значно розширило коло своїх споживачів, що певною мірою викликало переорієнтацію на їхній не завжди вибагливий смак.

4. Роль художнього в соціальному спілкуванні

В мистецтві виділяють певні соціальні функції культури. Серед основних таких функцій -- пізнавальна, комунікативна, регулятивна, прогностична, ціннісно-орієнтаційна, які органічно взаємопов'язані між собою.

Особлива роль художнього полягає в тому, що саме в ньому особистість реалізовує свою можливість і здобуває досвід універсального, вільного, індивідуалізованого спілкування, адже мистецтво відтворює всю систему соціального спілкування.

Життя окремої людини певною мірою обмежене кордонами реальних можливостей спілкування, потенціалом тієї соціальної сфери, в якій вона живе і діє. Мистецтво надає можливість особі компенсувати брак реальних форм спілкування. Сама специфіка мистецтва здатна по-перше, відтворювати світ у конкретних, індивідуалізованих чуттєвих образах, по-друге, вона несе на собі відбиток індивідуальності творця. Відповідно і процес сприйняття художнього твору надає можливість спілкування як з його героями, так і з самим автором. Таке спілкування глибоко індивідуалізоване, оскільки опосередковується особистим, індивідуальним досвідом людини.

Художнє спілкування неможливе без фантазії і уяви, воно обов'язково передбачає реальне чуттєве переживання. Тим самим мистецтво надзвичайно розширює сферу спілкування, вводячи в нього елементи свободи (незалежності від реальних обставин життя і повсякденних потреб) та універсальності (подолання обмеженості в часі і просторі). З точки зору можливостей різних видів мистецтва, то для художнього спілкування вони не рівнозначні, хоч і взаємно доповнюють один одного. Театр як вид мистецтва виріс з реальних форм масового спілкування - демократичної системи правління та загальнонародних свят Стародавньої Греції. Глядача, як реального співучасника дії і спілкування, відділяє в театрі досить умовна перешкода - узвишшя сцени, тобто дія відбувається перед очима безпосередньо, що і забезпечує максимальну співучасть в ній.

Поряд з театром література і кінематограф є такими видами мистецтва, які найширше і найповніше відтворюють складність і розмаїття суспільних зв'язків особистості, дають змогу їй соціально адаптуватися. Тут спілкування здійснюється насамперед з ідеями художніх творів, з тим соціальним простором і часом, в яких відбувається дія, проходить примірювання соціальних ролей і їх способу життя кожним читачем і глядачем. Дещо іншою є форма спілкування при читанні поезії і слуханні музичних творів - тут відбувається обмін багатством відчуттів, різноманітністю емоцій, станів, переживань.

Кожен з нас має улюблених героїв і їхніх творців - письменників, композиторів, художників. Спілкування з твором нерідко здатне відіграти в житті людини більш вагому роль, ніж спілкування з реальними людьми. Цікаво, що потреба в спілкуванні з літературними героями покликала до життя зовсім особливу форму суспільного визнання - встановлення пам'ятків літературним героям. Є досить вдалі рішення щодо увіковічення літературних героїв у місцях, пов'язаних з їх існуванням. Так, у Києві, біля Андріївської церкви споруджено пам'ятник Проні Прокопівні та пану Голохвастову, а на розі вулиць Прорізної та Хрещатик - незабутньому Паніковському - улюбленцям народу.

Індивідуально-особове прилучення до культурної спадщини свого народу забезпечує особистості національно-культурну визначеність. Водночас доступність і всезагальність мови мистецтва руйнує кордони між людьми. В спілкуванні через мистецтво немає потреби в перекладі, посередникові, бо мова його зрозуміла всім. Вона винятково багата - в ній закодовано набагато більше змісту, смислу, оцінок, почуттів, ніж в інших формах спілкування. Художнє спілкування як переживання веде до закріплення в структурі людської особистості здатності до розуміння і співчуття; спонукає людину до співучасті в житті інших людей. Так формується специфічна риса характеру - товариськість, що становить гуманістичну сутність людини.

5. Реалізація потенціалу особистості в художньому житті

професійна підготовка митці особистість художній

Художнє життя -- це складний соціодинамічний процес розвитку і функціонування багатогранних процесів та явищ суспільного життя, що безпосередньо чи опосередковано впливають на становлення, формування особистості. Соціодинаміка такої культури передусім означає перехід від одномірності до багатомірності, багатогранності, альтернативності економічних, соціальних, політичних, духовних процесів, що зумовлюють розвиток свободи людини, органічну самореалізацію індивідуальності, її духовності. Основою індивідуального стилю художньої самореалізації є виявлення і реалізація творчого потенціалу самобутності особистості, її національно-особливих рис, смисложиттєвих моментів її суб'єктивно-особистісного світогляду, світосприймання. При цьому, однак, важливо, щоб індивідуально-стильове самоздійснення цінностей відбувалося в органічній єдності з процесом розширення горизонтів індивідуального світоглядного світосприймання до рівня соціальної, духовно значимої, загальнолюдської, планетарної свідомості. Серед різноманітних факторів, пов'язаних з індивідуальним духовним самоствердженням, особливе місце належить повноті емоційного сприйняття світу, без якого неможливі повноцінні життєпрояви особистості у сфері художнього життя, формування морального ставлення до світу, до народів, які його населяють. Адже чим глибше індивід сприйняв і пережив цінності національної культури, чим більше він витратив на це душевних та інтелектуальних зусиль, чим більше співчував, співпереживав, тим більшою мірою він здатний не просто до засвоєння, а до освоєння, творення такої культури, смисложиттєвої, соціально значущої активності у сфері суспільних відносин. Реалізація потенціалу особистості в художньому житті зумовлено насамперед не зовнішніми обставинами, а головним чином внутрішньою активною діяльністю людини, працею її душі, власними почуттями і переживаннями кожної індивідуальності.

6. Роль ідеології в художньому житті суспільства

У сучасних умовах докорінних змін, що відбуваються в світі, зокрема в сфері художніх процесів, важливим є переосмислення змісту і ролі ідеології в художньому житті суспільства. Нова якість сучасного розуміння ідеології полягає в тому, що ми маємо пам'ятати: ніяка ідеологія не повинна набувати характеру державної, офіційної, примусової, носити монополістичний характер, утопізуватися, а виходити з ідеологічного плюралізму, суперництва різних ідеологій. Старий зміст ідеологічних принципів багато в чому був пов'язаний з ідеологічним диктатом, духовним насиллям над особистістю, маніпулюванням її свідомістю, мало залишав місця для своєрідності індивідуальних проявів людей в художньому житті. А тому найважливіше завдання нової ідеології полягає в утвердженні духу суверенності та та незалежності ідейних, ідеологічних орієнтацій особистості, свободи визначення світоглядних ідеалів, що заперечує нав'язування будь-яких поглядів. Конструктивна ідеологія має адекватно відбивати буття, грунтуючись не на ідеологемах, а на ідеалах гуманізму, вільної ідейної орієнтації та плюралізму, суспільної свідомості, не допускаючи ідеологізації суспільного життя.

7. Цінності національної культури в художньому житті

Цінності художньої культури є діалектичною єдністю національного та загальнолюдського. Вона неможлива як без цінностей конкретної національної культури, так і без загальнонаціональних цінностей, вироблених людством. Ціннісний зміст художньої життя може виступати рушійною силою суспільного прогресу лише тоді, коли творчий потенціал такої культури грунтується на загальній системі цінностей, вироблених людством протягом своєї історії. Водночас цінності художньої культури мають яскраво виражене національно-специфічне, індивідуальне забарвлення. Так, цінності культури, що формуються в умовах нашої української дійсності, мають стати нормою практично-повсякденної діяльності, орієнтації її громадян, елементом самоцінності кожної індивідуальності, складовою гуманістичної творчості її народу, що є результатом тривалого розвитку України. В України своя особлива доля, яка зумовлена усім ходом її становлення як історичної індивідуальності; ця складова процесів суспільного буття зумовлена багатогранними чинниками загальнолюдського, загальнопланетарного і національно-особливого, специфічного тільки для України, для її народу, її етнокультури, традицій, менталітету -- тобто для її індивідуальності. У такій індивідуальності України втілений дух її народу, його національна самосвідомість, самобутність та неповторність власного складного, суперечливого, яскравого і трагічного соціального, духовного досвіду.

8. Напрямки діяльності культурної політики держави в художньому житті суспільства

Основним, безпосереднім об'єктом художнього життя суспільства, зокрема духовної культури, є людина, особистість. Вся система цілеспрямованої діяльності культурної політики держави, соціальних суб'єктів, має бути скерована на створення всебічних умов для самореалізації духовного потенціалу людини, творчого самовтілення її сутнісних сил, різноманітних життєпроявів, вироблення нових духовних орієнтирів.

Державна політика повинна бути направлена на:

· сприяння збереженню і розвитку народної культури -- відродження народної творчості, художніх промислів і ремесел;

· створення музеїв народної творчості та побуту, шкіл народного мистецтва, фольклорно-етнографічних ансамблів; робота громадських об'єднань, асоціацій, клубів, краєзнавчих спілок, товариств із відродження традицій і обрядів народу, його культурного багатства.

· сприяння зміцненню середовища представників високої культури через зустрічі, знайомства, обмін думками, обговорення творів літератури, мистецтва, утворення наукових шкіл, популяризацію наукових та мистецьких відкриттів і творів.

Повинно бути дійове впровадження закону про мову як ознаку нації, як засобу національного спілкування в країні через посилення відповідальності посадових осіб за порушення закону; контроль за виконанням державної програми впровадження української мови; розширення орієнтованої за фахом видавничої бази країни до 4 -- 5 тис. україномовних книжок на рік; забезпечення шкіл і вузів підручниками, посібниками та словниками.

Створювати умови для відродження і розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України; встановлювати державні замовлення на випуск літератури, творів мистецтва; організовувати та здійснювати культурне співробітництво із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, сприяти створенню спільних інвестиційних фондів розвитку культури в Україні, а також центрів української культури за кордоном.

Загальне керівництво діяльністю установ культури та мистецтва здійснює Міністерство культури України, яке виконує наступні функції:

· розробляє та реалізує державну політику в галузі культури;

· створює умови для збереження і розвитку культури всіх національностей, які проживають на території України;

· забезпечує державну підтримку професійного мистецтва.

Висновок

Підсумовуючи, зробимо такі висновки.

1.Художнє життя суспільства є надзвичайно важливим елементом його життєдіяльності, від оптимального процесу розвитку якого залежить його загальний прогрес.

2. Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері художнього життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової художньої культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття в професійної та самодіяльної художньої творчості; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів.

Список літератури

1. Борев Ю.Б. Художественные эпохи и направления в искусстве прошлого // Эстетика. - М., 1988

2. Борев Ю.Б. Эстетика: //Учебник. - М., 1998

3. Левчук Л.Т., Кучерюк Д.Ю., Панченко В.І. Естетика: //Підручник. - К.: Вища школа, 1997, 2000

4. Храмова В.Л. Целостность духовной культуры. - К., 1995

5. Кучерюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К., 1989

6. Закон України № 2460-IV "Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005 - 2007 роки"

Размещено на Allbest.ru