Етика і бізнес

Размещено на http://www.allbest.ru/

В цілому світі бізнес-діяльність асоціюється якщо не з жорстокою, то принаймні з жорсткою поведінкою її суб'єктів по відношенню один до одного. Мовляв, як узагалі можна вести мову про етику в умовах конкуренції, боротьби за виживання, пресингу з боку владних структур і т. д.?

Проте в основі таких спотворених підходів, як завжди, лежать неправильні уявлення, як про смисл бізнесу взагалі, так і, тим більше, про етику. Врешті, десь на рівні здорового глузду ми всі розуміємо, що для зростання ефективності бізнес-діяльності слід „добре ставитися до людей”, принаймні до деяких з них. Бізнес, який в принципі базується на довірі, завжди залишається соціальною діяльністю -- тобто, неодмінно здійснюватиметься між людськими особистостями, які завжди цінуватимуть турботу, дружбу, чесність тощо.

Загалом кажучи, людські особистості, як вчить філософія, наділені цінностями (будь-що, що ми визнаємо як варте), структурованими в „кодекси цінностей”. Дехто навіть вчить, що саме ті цінності, які ми приймаємо, роблять нас тією чи іншою особистістю. І навпаки, без цінностей неможливо навіть уявити людину. Кожен з нас має набір того, що вважає „добрим”. Без уявлення про вартість ми навіть не починаємо діяти -- за кожним людським актом можна завжди віднайти уявлення про „благе”, яке й змушує людину діяти певним чином. Тобто, людина і пальцем не поворухне, якщо не бачитиме за цією дією якогось блага. Це означає, наприклад, що і палити, і їсти, і пити горілку, і допомагати немічним, і писати закони, і працювати, і займатися спортом, і жертвувати собою, і т. д. люди будуть лише тоді, коли бачитимуть за цим якесь благо, передусім для самих себе, потім для своїх близьких, і т. д. -- аж до рівня всього суспільства. Звичайно, виділяють суб'єктивний та об'єктивний аспект блага. Суб'єктивно людина може вважати благом, у принципі, що завгодно, а в об'єктивному значенні благом для неї буде лише те, що відповідає її „природі”, як відомо з філософської спадщини. Наприклад, природно людині потрібна певна кількість їжі, чуттєвих насолод, речей для володіння (що відбирають час) і т. д., і ця кількість ніколи не є нескінченною, хоча й різною для природно різних людей. Саме для визначення цієї кількості людині дається розум -- згідно з класичним уявленням мудрість полягає у розумному розпорядженні речами (благами).

Людська особистість, як вчить нас більшість мислителів, наділена також волею. Саме ресурси розуму та волі вона і має застосовувати для вибору мети власної дії і способу її досягнення. Розум має знання, воля -- свободу, і ці риси стають вирішальними в прийнятті рішення. Знання застосовується розумом у різноманітних ракурсах для ознайомлення з ситуацією, перебору альтернатив і вибору найкращої серед них, але сам вибір здійснює воля, яка спонукає до початку, власне, дії. При цьому життєво важливо, щоб між діяльністю розуму та волі був мінімальний розрив, інакше людина приречена на „неефективність власної особистості”, коли розум мислитиме про щось одне, а в реальності дії особистості цим планам не відповідатимуть. В ситуаціях, близьких до клінічних, людина в такому випадку починає жити в мріях розуму, які не мають жодного відповідника в реальності. І навпаки, за умови наявності достатнього рівня славнозвісної „сили волі” людина отримує здатність не лише пасивно приймати „удари долі”, але й, застосовуючи дані розуму, змінювати реальність на більш прийнятну для себе. Подібні міркування, до-речі, за аналогією можна застосувати на рівні фірми.

Проте тут і з'являється перша проблема. Те, що є прийнятним для мене, не обов'язково є прийнятним для тебе, як відомо з банального життєвого досвіду. Тобто, жодна людська воля, як виявляється, не має абсолютної свободи, бо свобода однієї людини (чи групи людей у випадку колективних дій) обмежена свободою іншої. Наслідок простий -- хтось має поступитися своєю свободою. Але чому хтось із них має це робити? І що робити у випадку двох (чи більше) егоїстів, коли жоден з них не хоче поступатися? У цьому випадку найчастіше має місце своєрідна моральна суперечка, коли кожна зі сторін намагається представити своє суб'єктивне бачення блага як об'єктивне (прийнятне для всіх) і найбільш правильне. Життєвий досвід подібних суперечок, які в своїй більшості лишаються нерозв'язаними до кінця, призводить деяких людей до т. з. етичного релятивізму, коли просто заперечується сама наявність будь-якого об'єктивного блага. Проте вже сам процес моральної суперечки до певної міри спростовує етичний релятивізм, адже кожна зі сторін при цьому застосовує поняття про об'єктивне благо, і без цього поняття, як виявляється, неможливо нікого переконати в своїй правоті, чи, тим більше, розсудити людей „по правді”. До-речі, слід правильно розставити акценти -- закони (принаймні, створені людьми) в виборі уявлення про об'єктивне благо не дуже допомагають, адже всі вони були створені вже з огляду на певне уявлення про благо.

Етика бізнесу, як відомо, є дуже молодою спеціальністю, і досі дуже багато людей схильні до скептичного бачення наслідків поєднання теорії (чи тим більше практики) бізнесу з етикою як галуззю філософії. Проте, останнім часом цілий ряд факторів призводить до все зростаючого зацікавлення бізнесменів етичними питаннями.

Спостерігається інтенсивне зростання боротьби за інвестиції, причому у світовому масштабі. Це призводить до зростання ролі інвестиційних фондів, які, в свою чергу, зацікавлені в додаткових гарантіях повернення своїх інвестицій з прибутком. Тому набуває поширення практика створення „кодексів етики бізнесу”. Іноді такі кодекси підписуються однією компанією, іноді -- декількома, здебільшого ці документи не мають додаткової до існуючих нормативних актів юридичної сили, але можуть означати для інвестора набагато більше, ніж десятки законів. Крім того, як виявляється, через „кодекс етики бізнесу”, дотримання якого вимагають від кожного працівника компанії, можна дуже ефективно формулювати місію фірми, її візії і способи досягнення стратегічних цілей.

Розвиток інформаційних технологій (і пов'язаний з ним розвиток мас-медіа) робить капітал все більш відкритим для контролю, і тому -- все важче стає назавжди приховати інформацію про махінації і т. п.

Бізнес стає набагато вразливішим від свого іміджу, а для його формування просто необхідно „бути хорошим”, чи принаймні таким здаватися -- а оскільки про це краще скажуть дії, то в якості профілактики від шизофренії все-таки краще бути хорошим, а не лише таким здаватися. Наприклад, останні гучні скандали навколо ряду великих американських компаній у своїй більшості стосувалися навіть не скільки порушень закону, скільки порушення принципів етики бізнесу, і як наслідок -- зруйнування загальної довіри, якої досягали протягом десятків років.

Релігійний та культурний плюралізм (особливо останнім часом) призводить до зруйнування і розмивання уявлення про критерій добра і зла (при цьому всі люди оперують цими поняттями), що саме по собі викликає зацікавлення в цих термінах та їхньому правильному використанні.

Остання особливість дуже сильно формує особливості сучасної етики бізнесу: для більшості людей стає очевидною, з одного боку, необхідність певної кодифікації етичних принципів сучасного світового бізнесу, а з іншого -- неможливість використати для цієї ролі жодну, навіть достатньо розвинену релігійну чи культурну платформу внаслідок того, що жодна з таких платформ не має „культурної етичної монополії” на світовому рівні. Навіть незважаючи на глобалізацію і зростання зацікавлення світу в американській етиці підприємництва, що своїми коренями сягає протестанської (зокрема, пуританської) етики. Тобто, сучасна етика бізнесу не може бути жодним моралізаторством чи проповідництвом, що, до-речі, лише стимулює в ній розвиток справжніх філософських рис внаслідок потреби апелювати до „загальнолюдської раціональності”, саме до того, що у філософії століттями називалося „людською природою”, основою якої залишається раціональне начало і того, що, власне і об'єднує всіх людей незалежно від їхньої культурної приналежності.

Слід зауважити, що поєднання етики і теорії бізнесу відбулося вдало. На даний момент етика бізнесу є до певної міри незалежною дисципліною, що використовує дані емпіричних і теоретичних досліджень практично всіх галузей сучасного бізнесу з метою якщо і не надати бізнес-діяльності нового смислу, то принаймні, здійснити „розширення свідомості” суб'єктів бізнесу. Подібне розширення, як виявляється, ніколи не проходить без наслідків -- найкраще їх видно в галузі стратегічного менеджменту: менеджери отримують здатність краще адаптувати діяльність своїх компаній до вимог часу в довгостроковому режимі. Це, в свою чергу, пов'язане з основним принципом етики бізнесу -- в довгостроковому режимі етична поведінка вигідна компанії, а неетична -- невигідна. Відбувається це через формування того ж іміджу, налагодження зв'язків, що базуються на довірі, турботі і чесності (для чого завжди потрібен певний час і відповідний досвід). Потрібно просто по-новому промислити менеджмент і маркетинг компанії з точки зору названих „людських” понять, що завжди лише призводить до зростання загальної ефективності організації, особливо -- ефективності людського капіталу, формування стійкої довіри до бренду тощо.

Етичні дослідження в бізнесі передбачають аналіз конкретних розповсюджених типів неетичної поведінки особистостей і компаній з метою демонстрації їхніх несприятливих наслідків, передусім економічних. Врешті, від неетичної поведінки завжди страждають люди. Наприклад, відносно легко показати, які негативні наслідки може мати зловживання монопольною ситуацією, дискримінація, хабарництво чи крадіжки. Найчастіше кінцевим рецептором цих негативних наслідків стає споживач, тобто, врешті-решт, всі ми недоотримуємо задоволення від користування певними благами, що лише стає симптомом неефективної економіки. Тобто, між ефективністю та етичністю існує тісний зв'язок, який було помічено ще Адамом Смітом. Але це -- тема окремої розмови.

Етика і бізнес. Поєднувані вони? Чи можна говорити про етику бізнесу? На перший погляд такі питання носять суто риторичний характер. Здавалося б, на них можна дати настільки ж короткий і навіть кілька іронічна відповідь: "Так, етика бізнесу цілком можлива, оскільки існує". Однак суворий критик має право вчинити допитливий допит: "У чому докази цього існування і навіть самої його можливості? Тільки лише в тому, що виходять книжки з відповідними заголовками і читаються курси з етики бізнесу в школах бізнесу?". Він може справедливо вказати і на те, що з точки зору деяких загальновизнаних етичних теорій (досить згадати теорію І. Канта) етика і бізнес принципово несумісні. Хоча б тому, що справді етичний вчинок не повинен, за логікою таких теорій, переслідувати жодної особистої вигоди, в той час як весь бізнес, навпаки, замішаний на максимізації особистої вигоди.

Але чи так просто все йде сьогодні насправді, про яку саме етики йде мова в сучасних теоріях і поглядах, нарешті, що реально являє собою нині існуюча етика бізнесу в усіх її - теоретичних, емпіричних, прикладних - формах. Чи маємо ми справу з таким собі фантомом, міфом (навіть містифікацією) або з об'єктивним феноменом? Спробуємо відповісти на ці питання.

Моя позиція при цьому коротко може бути викладена в наступних тезах. Немає і в принципі не може бути "чистою" етики та "чистої" економіки. Безперечно, існує той моральний закон, про який говорили Кант і Л. Толстой, і економічні закони, про які говорять економісти. Але вони функціонують у конкретному історичному просторі і опосередковуються конкретним соціокультурним контекстом. Ключовою ланкою, через яке йде це опосередкування, є жива людина з особливостями його біосоціальних, психологічної та духовної природи: потребами, мотивацією, пошуками сенсу життя і т.зв. Економісти, які не розуміють або не визнають цього, з подивом виявляють, як їх елегантні економіко-математичні моделі деформуються і трансформуються в реальному соціальному процесі. Моральні ригористом у свою чергу приречені на песимістичні зойки з приводу недосконалості та хибності устремлінь ділової людини, захопленого отриманням прибутку, "наживою". Тут доречно нагадати, що ще А. Сміт вирішив проблеми і тих і інших, з'єднавши теорію "невидимої руки" ринку з теорією моральних почуттів.

Звідси випливає принциповий висновок: говорити про етику бізнесу можливо лише як про етику живих, реальних людей, включених в економічний процес добування прибутку. Далі, оскільки жива людина представляє собою елемент самих різних систем (соціальних, соціально-психологічних, психологічних і т.п.), То етика його поведінки повинна розглядатися комплексно. Теоретичним і емпіричним вузлом, який дозволяє це зробити, є конфлікт, зіткнення інтересів, у якому підприємець виховується сам і виховує інших, бажає він того, чи усвідомлює це чи ні. Це об'єктивний, тобто. незалежно і "примусово" наразі триває процес.

Метафорично кажучи, кожна людина - це матрьошка, складається з ляльок різного розміру, масштабу і якості, кожну з яких утворюють системи цінностей. Серед них можна особливо виділити наступні шари або рівні: загальнолюдський, цивілізаційний: Соціокультурний (конкретної країни, регіону); професійний; груповий. У різних індивідів провідним може виявитися будь-який з цих шарів.

З точки зору особистість - це також конструкція з декількох шарів. Верхній шар - знання, переконання, більш глибокий - потреби, мотиви, інтереси: І нарешті, "ядро" особистості-базові цінності, "душа душі". При цьому детермінує роль грає саме "ядро". Кожна людина має свій, неповторний, як відбитки пальців, профіль, в який "складаються" всі ці конструкції і який перевіряється на міцність в реальній ситуації ділової взаємодії.

З соціально-психологічної точки зору цей профіль формується в нескінченному, постійному процесі узгодження цінностей, а також соціального обміну психологічними "товарами": взаємними оцінками, претензіями і т.д.. з'ясуваннями "хто є хто" і т.п. Основний підсумок обміну для особистості або групи-репутація, "обличчя". Психологічно кардинальне значення репутації, честі, гідності та інших подібних явищ випливає з прагнення особистості реалізувати фундаментальну людську потребу у визнанні з боку оточуючих, значимих інших. У плані ділових відносин репутація і честь - гаранти кредитоспроможності.

Є і соціологічний аспект проблеми. Серед базових феноменів організації і самоорганізації людської спільноти виділяється такий, як соціальна норма, стандарт, правило поведінки. Норми - це правила людського взаємодії або, якщо завгодно, "правила гри" в людському театрі. Своїм корінням принцип нормативності поведінки йде в біологічне минуле людства. Щоб переконатися в цьому, достатньо поглянути на групову поведінку тварин: Вже тут ми бачимо чітку систему "правил гри", які визначають послідовність актів поведінки, їх взаємозалежність, ієрархію відносин, рамки дозволеного і т.п.

Функціональна необхідність існування таких правил в бізнесі пояснюється одним з фундаментальних принципів ефективності будь-якої дії і взаємодії - принципом передбачуваності. В ідеалі ця система прагне до відтворення такої ж передбачуваності, як і в природі, де можна точно передбачити схід сонця, зміну пір року, тому що вони непорушні і відтворюються без змін. Ці властивості природних явищ дозволяють тваринному світу пристосуватися до навколишнього середовища. Передбачуваність, забезпечувана соціальними нормами в світі людей, дозволяє їм не тільки пристосовуватися, але і планувати свою діяльність, визначати своє положення в майбутньому. У цьому розумінні соціальний процес є не що інше, як спосіб організації життєдіяльності людей за допомогою правил, розпорядчих кому, що і як робити. Тому один з центральних питань еволюції людства - питання про те, яким чином здійснюється реалізація цих норм або, інакше кажучи, як самоорганізується і організовується масове соціальну взаємодію. За всю історію людства було вироблено всього чотири способи, за допомогою яких цього можна досягти: Фізичний примус, як правило, із загрозою насильницької смерті (рабство, концтабір); економічний примус із загрозою голодної смерті (капіталізм минулого століття): Політичний примус за допомогою законів (демократичне суспільство в різні епохи) і, нарешті, примус за допомогою різних ідеологічних форм, моральних норм, громадської думки, світогляду і т.п. Історично ці форми завжди співіснують, але лідирує, домінує зазвичай одна з них. Крім того, тут важливо враховувати той факт, що загальна історична тенденція полягає в поступовій заміні зовнішнього, фізичного, жорсткого соціального контролю все більш м'яким контролем і в кінцевому рахунку самоконтролем та самодисципліною. Якщо ж з яких-небудь причин одна з вищеназваних форм перестає діяти, відбувається регресія, повернення до попередньої формі, аж до самої вихідної - фізичного насильства і примусу.

Цікаво, що основне джерело насильства - кримінальне співтовариство - саме підкоряється тим же загальним законам взаємодії, хоча і в специфічному вигляді. Це спільнота жорстко організовано, але не на основі формальних, писаних норм, а на основі неформальних, неписаних законів. Не можна не відзначити при цьому, що кримінальне співтовариство функціонує часто більш ефективно, ніж легальне, тому що в ньому дотримання взятого зобов'язання і, відповідно, передбачуваність, так само як і можливість планування забезпечуються загрозою смерті. Пригадую, як на початку перебудови один зі слідчих з особливо важливих справ Прокуратури СРСР демонстрував по телебаченню маленьку записну книжку всесоюзного злочинного синдикату. У ній містилася вся його бухгалтерія. Зазвичай для ведення подібної бухгалтерії потрібні тонни паперу, де фіксувалися б всі рухи грошових потоків, домовленості, виконання зобов'язань і т.п. Однак зведення всього до однієї записнику свідчить про те, що ділові відносини можна будувати, спираючись тільки на чесне слово партнера. Парадокс цього прикладу полягає в тому, що чесні люди ведуть один з одним справи, підозрюючи один одного в потенційному шахрайстві, в той час як шахраї виходять з того, що інший шахрай - "порядна" людина. І ще більш показово, що багато представників цієї спільноти мріють, щоб їх діти стали респектабельними громадянами "нормального", а не злодійського суспільства.

У зв'язку з цим варто зауважити, що якби можна було уявити собі такий фантастичний варіант, коли б все суспільство стало жити за законами злодійського світу, в ньому закон у звичайному розумінні слова виявився б не потрібний: порядок і передбачуваність трималися б у ньому на традиції , на довірі і "чесному" слові. Вся справа, проте, в тому, що цей варіант несбиточен з однієї простої причини: кримінальне співтовариство може існувати, тільки експлуатуючи нормативну різницю (маржу, розрив) між цивілізованими правилами гри і своїми власними. Вони звертаються з цивілізованим світом за своїми правилами, але вимагають, щоб з ними цивілізований світ звертався з іншим, не злодійським нормам. І на цьому паразитують.

Теоретично нормативний розрив у бізнесі може зникнути в наступних випадках. Перший: Суспільство в особі уряду фізично ліквідує злочинців або рекрутує їх у державну репресивну організацію. Зазвичай це відбувається в тоталітарній державі, як, наприклад, у нацистській Німеччині, тобто коли саме суспільство стає злочинним. Другий варіант: Ділове співтовариство, що представляє цивілізовані правила гри, об'єднується і домовляється про умови дотримання норм і починає тривалий процес самовиховання. Кримінальний бізнес за підтримки держави витісняється в сфери так званих людських пороків: в гральний бізнес, проституцію, наркотики і т.п., Де і грає за своїми правилами.

Підкреслю, що весь цей процес оздоровлення починається з усвідомлення проблеми та її обговорення. При цьому поштовх обговоренню може бути дана будь-яким подією, яка дає імпульс обміну думками, цьому "громадському обміну речовин", який реалізується в різноманітті людських дій. У результаті суспільство самоорганізується на новому рівні.

Перейдемо, нарешті, до власне етичного аспекту, або етичної точки зору. У повсякденному житті, на практиці, ми бачимо, як пов'язані навіть лінгвістично "правда", "право", "справедливість" між собою, а всі разом з "гарним", з "добром". з "істиною". Як би холодно і раціонально ми не підходили до справ, намагаючись "очистити" їх від зайвої (як декому здається) сентиментальності, навіть через нашу мову ми постійно пов'язані з етикою та її (нашімі!) проблемами. Ділові відносини - чи не найбільш насичена ними область. Існують загальнолюдські етичні норми і принципи, історично довели, в тому числі і в підприємництві, свою об'єктивну практичну доцільність і перспективність.

Слід при цьому звернути увагу на те, що релігія була і залишається берегинею тих принципів людського співжиття, які орієнтовані на об'єднання, а не на роз'єднання людей. Отже, на їх кооперацію і співробітництво, а значить, на взаємовигідне, справедливе взаємодія. Це в релігійних текстах були сформульовані відоме "золоте правило" Мойсея (роби по відношенню до інших так, як хочеш, щоб поступали по відношенню до тебе), "десять заповідей" християнства. Порівняльний богословський аналіз показує, що моральні принципи у світових релігіях значно збігаються.

Очевидно також, що незалежно від того, оголошує себе людина атеїстом або віруючим, в його власних інтересах дотримуватися цих принципів. Їх порушення незмінно тягне за собою цілком конкретні наслідки - "санкції" у вигляді моральної деградації суспільства, особистості і пов'язаних з цим злочинністю, наркоманією і т.д.

Незалежно від країни і культури, на Заході чи на Сході віруючі підприємці домагалися і добиваються великих економічних успіхів, а головне, успіхів фундаментальних і довгострокових, неминущі. Вони стають зразками для наслідування, соціальними моделями, формують культуру. Таким чином, моральні принципи, убрані з релігії, не тільки не заважають у справах, але дуже допомагають.

Моральні принципи універсальні. Людині залишається тільки прислухатися до свого внутрішнього голосу. Голос цей є у всіх людей, що б вони самі про це не говорили. Навіть самий пропащий рецидивіст не зможе заперечувати, що думка своєї зграї або авторитету мають для нього значення, що у нього є своє поняття про честь. І тут можна побачити лише світські прояви того ж уявлення про честь і совісті, яке зв'язується представниками релігійних громад з присутністю Бога в їх духовному житті.

Цікаво, що ділова етика американських протестантів і російських купців-старообрядців разюче схожа [3]. В американців людина - лише керуючий благами, довіреними йому милістю Божою, він, подібно рабові в біблійній притчі,. зобов'язаний звітувати в кожному довіреному йому гроша. Російські купці дивилися на свою діяльність не тільки як на джерело наживи, але і як на виконання завдання, свого роду місії, покладеної Богом або долею. Про багатство говорили, що Бог його дав у користування і зажадає по ньому звіту.

Таким чином, етика бізнесу, якщо спуститися з рівня метаетікі в глибини практичного життя, виявиться досить багатогранним і багаторазово, різнобічно обумовленим феноменом. Найприкметніша його особливість полягає в тому, що в наш раціоналістичний, холодний століття етика досить несподівано починає розквітати у цитаделі раціоналізму і "чистогану" - у сфері бізнесу.

Тут у нас є значний досвід, як дореволюційний, так і сучасний. Не зупиняючись докладно на етичному стані ділових стандартів російських підприємців у дореволюційний період, обмежуся лише кількома авторитетними висловлюваннями. Автор першого з них може здатися несподіваним. Це великий російський сатирик М.. Салтиков-Щедрін, фундаментальнейший знавець російської економічної реальності (не будемо забувати, що свою чиновницьку кар'єру він закінчив у ранзі віце-губернатора Твері). Ось як описує він стан моралі ділових людей, що запанували в Росії 60-х років XIX століття: «Куди не подивишся - скрізь savoir vivre. Той придбав багатоповерховий будинок, інший - стягнув цілу залізницю, третій - влаштував свою службову кар'єру, четвертий - відмінно одружився, п'ятий - набрав грошей і втік за кордон ... - Поміркуйте, будь ласка! - Говорив мені днями один знайомий. - Ось людина, яка, продаючи мені маєток, подавав чужий ліс за свій власний! Ну не падлюка чи що?

-Навіщо ж падлюка? - Холоднокровно виправдовувався так званий "негідник". - Питаю я вас: якщо я що їм показую, чи повинні вони моїми показами керуватися? »[4, с. 100].

"Всю громадську ниву заполонило хижацтво, всю її, вздовж і впоперек, зборознила воно своїм проклятим плугом. Ні куточка в цілому світі, де не лунали б скарги на занепад життєвого рівня, де не чулося б крику: Ні притулку від хижацтва! нікуди сховатися від нього! Голови безсумнівно мідні-і ті рушили їм, і ті зрозуміли, що слабкість презирства і що тільки сила, груба нерозумна сила має право на існування "[4, с. 143].

Ця похмура і, безсумнівно, справедлива картина істотно змінилася через 40 років. Ось як описує нову епоху один з кращих знавців російської купецтва П. Буришкін: «Зовсім не було у звичаї обмінюватися довідками про кредитоспроможність покупця або іншими діловими відомостями. Вважалося недоречним заходити в чужій комору, навіть до знайомих. Очевидно боялися, що таким шляхом можна було вивідати будь-які комерційні таємниці і створити "недобросовісну конкуренцію" »[5, с. 262]. В іншому місці він заявляє наступне: "Може скластися враження, що я малюю якусь ідилічну картину, закриваючи очі на все були зловживання, і хочу возвеличити те, що не було цього гідно. Я знаю і свідчу, що зловживання були, були негідні діячі і ділки, але в той же час стверджую, що не вони були правилом, а являли собою виключення, і повторюю лише те, що вже говорив: Той значний успіх у розвитку продуктивних сил і всього народного господарства Росії не міг би мати успіху, якщо б база була порочною, якщо б ті, хто цей успіх створював, були шахраї і шахраї ... "(5, с. 102].

Що ж стало причиною такого разючого зсуву? Те ж, що й скрізь: Усвідомлення проблеми, її обговорення і вихід на новий рівень самоорганізації спільноти. За ці 40 років виникли асоціації та клуби промисловців, розвинулися і зміцніли купецькі гільдії, які здебільшого самі наводили порядок у своєму середовищі. Потім, як відомо, настала перерва на 70 з гаком років і, вже як би заново, ділова Росія проходить свій шлях: від хижацтва до чесного бізнесу, вирішує ті ж завдання, але вже в значно іншій обстановці.

Відомо, що в розвитку капіталізму в Росії важливу роль відіграв іноземний капітал, разом з яким в нашу країну були принесені інші, більш розвинені стандарти ділової поведінки. Зараз цей фактор теж діє, але вже по-іншому, швидше ззовні, як наслідок загальної глобалізації та інтернаціоналізації світового економічного процесу, розвитку інформаційних технологій, зростання в цілому ролі морально-етичного аспекту економіки. Цікаво було б пофантазувати, який оборот прийняла б еволюція ділової етики в Росії, не будь розвиток капіталізму перервано революцією. По всій видимості, такий же, який і в США.

Повернімося в другу половину минулого століття до американського підприємця і його етичних проблем. Російський читач безсумнівно побачить у ньому знайомі сучасних рис.

У 1882 році тільки американським фермерам було практично безкоштовно роздано 50 млн акрів землі. Залізничні компанії отримали під будівництво залізниць 200 млн акрів, майже 10% всієї площі Америки. Почати свою справу можна було, маючи символічну за теперішніх часів суму. Так, майбутній сталевий "король" - А. Карнегі - почав з узятим у борг "капіталом" в 217 доларів 50 центів. Велика частина XIX століття в США - ера індивідуального підприємництва. Уряд майже не втручалася в цей стихійний процес і було помітно, скоріше, своєю відсутністю в діловій сфері. Однак саме в той час виникли і нові етичні проблеми бізнесу. Вони були пов'язані з державою, яка теоретично мало виступати як попечитель і захисник громадських інтересів. Але ... слабкий чиновник, що зіштовхується зі спокусою швидкого збагачення за громадський рахунок. У боротьбі за землі під будівництво залізниць, за вигідні контракти промисловці готові були давати великі хабарі чиновникам, а ті (як і скрізь) були схильні ці великі хабарі брати. За словами редактора однієї з газет того часу, натякав на сумнівні справи нафтопереробників, Стандарт Ойл "зробила з законодавчими органами Пенсільванії все, що завгодно, тільки не стала піддавати їх" очищення "».

То були часи, коли бізнесмени конкурували більше один з одним, ніж з суспільством. Вони відомі російським читачам за романами Т. Драйзера. В Америці про цю епоху говорять по-різному залежно від точки зору: або як про епоху "баронів-розбійників", або як про час "капітанів індустрії". У 1860 році починали свою справу люди, з іменами яких пов'язана історія створення американської промисловості і бізнесу, - А. Карнегі, Дж.П. Морган, Л. Стенфорд і багато інших. Більшість з них були не старше 27 років. Вони, як правило, не мали навіть повної середньої освіти, виростали в бідних сім'ях і вже в 16 років починали самостійне життя. Їх об'єднувало схожість рис характеру, що роблять людину підприємцем. За свідченням історика С. Холлбрук, вони володіли дивовижною сміливістю, що б'є через край життєвою енергією, відрізнялися крайнім індивідуалізмом, всепоглинаючим імпульсом підприємництва також і переконаністю в тому, що, докладаючи зусилля, можна домогтися всього [6]. Ці індивідуалісти, вступаючи в сутичку один з одним, не соромилися у засобах. Вони вступали у змови про ціни, безжально розоряли конкурентів, робили все, що зазвичай роблять люди, що володіють необмеженою владою. Їхнє бачення зв'язку своїх вчинків з можливими наслідками було досить вузьким, не виходило за рамки власної справи та інтересів.

Опустимо подробиці того шляху, на якому бізнес в США піддавався вихованню та самовихованню. Американському суспільству ще треба було пережити і біржовий крах 1929 року, і зміни різних курсів уряду, і скандали, пов'язані з шахрайством. Але кожен раз, коли з'являвся привід, ділове співтовариство відкривало дискусії про етичні проблеми бізнесу і способах їх вирішення. Ось перелік лише деяких з обговорюваних проблем:

- Якщо мета бізнесу - прибуток, то який її "розумний" межа? How much is enough - як кажуть американці;

- Яка відповідальність бізнесу перед суспільством?

- Чи повинні підприємці відчувати свою відповідальність?

- Хто повинен виховувати у бізнесменів це почуття - сім'я, школа, церква, університет, корпорація, Бос?

- Якщо я віддаю частину свого прибутку на благодійні цілі і побічно заохочую невдах, замість того щоб вкладати їх у справу, то в кінцевому підсумку не послаблює чи це й мій бізнес, і суспільство?

- Якщо існуючий закон в силу своєї недосконалості залишає лазівку для наживи, Чи слід її використовувати нишком або потрібно звернути на неї увагу законодавця?

- Ведучи справу в іншій країні, чи слід підкорятися її або своїм моральним стандартам?

- Якщо всі учасники угоди знають, що одним з правил ведення переговорів є право обману, "блефу", Морально чи обманювати партнера?

- Чи сумісні взагалі ефективність справи (тобто прибуток) і такі "матерії", як совість, жалість і т.п.?

- Як поєднувати особистий інтерес і загальну користь?

Американське суспільство далеко від вирішення всіх цих питань. Деякі з них, такі, наприклад, як останній, належать, очевидно, до розряду вічних. Проте має сенс привернути увагу до деяких найбільш, на мій погляд, цікавим поворотів та епізодами дискусій, надавши матеріал для роздумів над цими проблемами.

Почну з аналогією ділових відносин з відносинами гравців у покер. Її запропонував відомий економіст А. Карр у статті "етичний чи блеф в бізнесі?" [7], згодом перетвореної їм у популярну книгу "Бізнес як гра". У самій загальній формі ідея Карра полягає в наступному. Етичні норми і правила гри в покер сходяться в тому, що обидві - системи правил. Але в одній з них обман суперечить правилам, в іншій - ні. Сідаючи грати в покер, гравець знає це, він готовий обдурити і бути обдуреним. Зрозуміло, і тут є обмеження обману: наприклад, гра міченими картами, різні трюки, підтасовування і т.п. Зате допускаються більш тонкі прийоми: психологічний тиск, блеф. Обман стає мистецтвом, і виграє той, хто майстерніше в цій, треба визнати, дуже психологічно насиченою і емоційно захоплюючій грі. Закінчивши гру, її учасник повертається в іншу, "загальнолюдську" систему правил, де у нього інші цілі, інші цінності. Точно так само, вважає Карр, йде справа і з бізнесом. Там теж свої уявлення про справедливість, узгоджуються з цілями учасників, з їх усвідомленням правил ділових "ігор" та з готовністю виграти або програти. Від бізнесменів точно так само, як від гравців у покер, безглуздо вимагати загальногромадянської моралі в їхній грі - бізнесі. Значною мірою цей підхід узгоджується з постулатом одного зі стовпів американської економічної науки М. Фрідмана, який вважає, що соціальна відповідальність бізнесу в тому, щоб збільшувати прибуток. Одна застереження відрізняє його ідею від аналогії Карра: єдина умова - дотримуватися чинних законів.

Відгуки на публікації Карра виявили різні підходи. Деякі погодилися з тим, що у сфері підприємництва доводиться іноді вступати в невизначену (як кажуть американці - "сіру") смугу, балансувати на межі морально і юридично дозволеного. Однак у великій кількості відгуків підкреслювалася спрощеність моделі покеру стосовно до бізнесу. Учасники дискусії відзначали такі важливі моменти.

Величезна кількість угод відбувається на основі взаємної довіри. Довіра-фундамент бізнесу, оскільки ніякої контракт не в змозі передбачити все розмаїття можливих змін. Обман довіри може коштувати підприємцю незрівнянно дорого: з ним просто відмовляться вести справи, "не сядуть більше за стіл". Так що навіть з утилітарною точки зору це невигідно.

Підприємці не більше і не менше моральні, ніж більшість громадян даного суспільства. Вони живуть не у вакуумі, бачать і на собі відчувають всі, що відбувається, коли верх беруть антисоціальні тенденції, нестримне прагнення до збагачення будь-якою ціною. Бізнесмени не менше за інших здатні встояти перед спокусою і встановити для себе самообмеження. Для підприємця бізнес - не одноразова угода, а головна справа життя, сфера самовираження.

Останній аргумент хотілося б особливо підкреслити. Моральна стійкість підприємця нерозривно пов'язана з временнбй перспективою, в якій він розглядає те чи інше ділове ставлення. Покер - короткострокове заняття з обмеженою перспективою і короткочасними зобов'язаннями учасників: пограли і розійшлися. Іноді такий характер мають і деякі угоди, особливо торгові і посередницькі. Але все-таки переважна, виробнича частина економіки, сфера послуг грунтується на іншій перспективі. Набагато важче обдурити того, в кого ти зацікавлений як у постійному партнері або клієнта, чиї діти навчаються разом з твоїми дітьми, того, з ким ти зустрічаєшся в церкві, в клубі і т.д. Репутація в століття телекомунікацій циркулює і руйнується набагато швидше, ніж у минулому столітті. До того ж вона коштує дуже дорого не тільки в грошовому, а й у соціальному та психологічному вимірі. Тому справжня і постійна проблема в сучасному підприємництві не "як майстерніше обдурити", а як вирішити моральну дилему: переступати або не переступати внутрішній, етично встановлений і прийнятий бар'єр.

У нас є вислів: "Спасіння потопаючих - справа рук самих потопаючих". Воно означає, що людина повинна вирішувати свої проблеми сам, не сподіваючись на "рятувальників" (хоча і вони повинні були б щось робити). Американські бізнесмени, стурбовані ситуацією, що склалася, почали в кінці кінців діяти відповідно до цим нехитрим правилом.

Один з напрямів діяльності - фінансування відповідних навчальних курсів. Наведу тільки один приклад. Великий бізнесмен і колишній посол США в Нідерландах Дж. ШЕД, не обмежуючись одними побажаннями, дав 20 млн доларів Гарвардському університеті на створення програми з етики бізнесу. Її мета він бачив у тому, щоб випускники, які прослухали курс, володіли такими моральними переконаннями, які звертали б їх професійні знання на благо суспільства, а не на шкоду йому. Для цього, вважав ШЕД, треба: по-перше, відсіювати кандидатів з перекрученими моральними засадами вже на стадії прийому до університету: По-друге, зробити етичну проблематику невід'ємною частиною кожної дисципліни, не обмежуючись одним курсом з етики. Весь цей комплекс повинен був закріпити у свідомості студентів такі ідеї.

Ті, хто балансує на межі (на зразок гравців в казино Лас Вегаса), врешті-решт зазнають фінансовий крах. Як свідчить досвід найбільш успішних підприємців і компаній, ринок винагороджує якість, чесність і етична поведінка. Крім того, що чесність і етична поведінка самі по собі благо, вони ще й розумні. У результаті етика винагороджує: "етичної бути вигідно".

Другий напрямок зусиль бізнесу.- Етичне виховання співробітників і самовиховання. Оскільки це особлива велика тема, згадаю лише, що в останні кілька років у багатьох великих американських корпораціях були прийняті етичні кодекси поведінки, які регулюють моральні критерії дозволеного і недозволеного. У країні діє ціла мережа семінарів і короткострокових курсів. Систематично діє на національному рівні "круглий стіл" підприємців опублікував в 1988 році доповідь під промовистою назвою "Етика корпорації: найважливіший внесок у справу". У ньому дається аналіз досвіду десяти найбільших корпорацій США, таких, як Боїнг, Ксерокс та інших. Таким чином, самі бізнесмени краще, ніж хто-небудь, усвідомили практичну значущість своїх проблем.

Феномени, описані вище на прикладі Росії та США, вийшли в 80-і роки на новий, міжнародний рівень. Світ нині являє собою співтовариство суб'єктів економічного процесу і за тими ж правилами самоорганізації, про які йшлося вище, рухається до нових правил гри. Не зупиняючись на цьому детально, зазначу лише, що в цій області в даний час діють щонайменше три міжнародні зведення правил, регулюючих діяльність корпорацій. Їх прийняли три міжнародні організації: ООН, Міжнародна торгова палата і Організація економічного співробітництва та розвитку.

Таким чином, виходить в міжнародну сферу бізнесмен аж ніяк не Робінзон у безлюдному моральному просторі. Крім П'ятниці в особі місцевих бізнесменів він виявляє існування заочного невидимого ока міжнародного співтовариства. Це ще одне свідчення руху до глобального діловому співтовариству і підтвердження факту, що цієї спільноти аж ніяк не притаманна моральна всеїдність, в якій бізнес звинувачують багато його критиків.

Є достатньо свідчень, що міжнародне ділове співтовариство надає виключно важливого та дедалі більшу значення тому, з яких етичним нормам воно не тільки функціонує, а й прагне розвиватися. У 1989 році в невеликому швейцарському містечку Ко міжнародною групою впливових бізнесменів на "круглому столі" було прийнято документ під назвою "Принципи бізнесу", відомий нині як "Декларація Ко". У ньому зроблена спроба виробити єдиний кодекс поведінки для бізнесменів двох істотно розрізняються систем ділової поведінки: західної та східної (азіатської). Ця декларація в даний час набула дуже високий статус.

Нині широко обговорюється ідея вироблення єдиного кодексу етичних принципів поведінки для бізнесменів з країн з так званими взаємопов'язаними економіками, які становлять більше третини світової економіки. Нарешті, в липні 1996 року в Токіо відбувся перший Всесвітній конгрес по бізнесу, етики та економіці, одна назва якого красномовно говорить про те, що ідея взаємозв'язку етики і економіки, про яку говорив А. Сміт, утвердилася, нарешті, у свідомості ділового світу.

Якщо врахувати, що в даний час вже більше третини всіх товарів і послуг у світі виробляється змішаними, спільними міжнародними підприємствами, що повсюдно зростає потреба у міжнародній інтеграції, то стане очевидною важливість "вписання" російської ділової етики в сучасні світові стандарти. А це немислимо без проходження "цивілізованими правилами гри" як всередині країни, так і за кордоном. На жаль, поки всередині країни ці правила формуються стихійно, народжуються у всіляких "розборках", а поза країни викликають гостру критику, формуючи вкрай негативний і небажаний образ "нового російського капіталіста" - безпринципного і нерозбірливого в своїх засобах ділка, махінатора і шахрая.

Про це свідчать, зокрема, недавні результати міжнародного дослідження, в якому 53 країни були збудовані за так званим індексом корумпованості. Перші шість місць по "чистоті" ділового середовища зайняли Нова Зеландія, Австралія і скандинавські країни. Росія виявилася на 47 місці. Автори дослідження показали також, що саме тип ділової етики, неписані норми ділового спілкування підприємців один з одним і з державою з'явилися вирішальним чинником підвищення або зниження індексу. Інакше чим можна пояснити 24-е місце Польщі, країни, в чому схожою з нами за особливостями переходу до ринкової економіки?

Тим не менш процес того, що можна було б назвати "примусовим моральним вихованням", невблаганно пробиває собі дорогу і в Росії. Вже прийняті професійні кодекси окремих професійних ділових груп: ріелтерів, банкірів і т.п. У грудні 1995 року Другий Всеросійський конгрес промисловців і підприємців прийняв Хартію бізнесу Росії. Таким чином, російське ділове співтовариство усвідомлює нетерпимість нинішнього становища в сфері ділової етики, його загрожує вкрай небажаними наслідками. У російській діловому середовищі відчувається нагальна потреба у зміні становища речей. Відповідаючи на цей соціальний запит, керівництво Торгово-промислової палати Росії оголосило в 1995 році розвиток ділової культури підприємців одним із пріоритетних напрямків своєї діяльності та ініціювало розробку проекту під загальною назвою "Російська ділова культура". Його серцевину складають проблеми етики бізнесу. Представлю тепер читачеві можливість резюмувати сказане і відповісти на питання, з якого ми качали: поєднувані етика і бізнес?

Список викорестаних джерел

етика бізнес діловий

1. French WA, GranroseJ. Practical Business Ethics. New Jersey, 1995. P. 19.

2. Шілірев П. Еволюція парадигми в сучасній соціальній психології. М. "1994.

3. Андерсон P.. Шихирев П. "Акули" і "дельфіни" (психологія і етика російсько-американського ділового партнерства). М., 1994.

4. Салтиков-Щедрін М.Є.. Повне зібрання творів. Т. 7. М., 1969.

5. Буришкін П.А. Москва купецька. М., 1990.

6. Stw'divantF .. Vernon-Wort-zelH. Business and Society. Boston, 1990. P. 100.

7. Can-AZ IsBussiness BluffingEtical / / Harvard Business Review. 1968. V, 46. №

Размещено на Allbest.ru