Спілкування та його значення в житті людини

3

Вступ

Виникнувши на початку людського суспільства в різноманітних примітивних формах, спілкування пройшло довгий шлях розвитку, вдосконалюючись разом з суспільною свідомістю і суспільним виробництвом. Потреба у спілкуванні є тим вихідним пунктом, що пов'язує людину з людьми які її оточують, забезпечує її розвиток як особистості.

Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Поняття «спілкування» є одним із центральних у системі психологічного знання. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передавання суспільного досвіду. Його специфіка визначається тим, що в процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями та ін. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості.

Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування). В процесі індивідуального розвитку змінюються мотиви спілкування.

1. Спілкування та його значення в житті людини

Спілкування являється необхідною передумовою існування людини і суспільства в цілому. Людина не може жити, працювати, задовольняти свої матеріальні і духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми. В цьому значенні спілкування є та «соціальна екологія», поза якою людина втрачає все людське і опускається до рівня тваринного існування. Отже, спілкування є необхідна умова існування людини в філогенезі і разом з тим один з основних факторів та найважливіше джерело психічного розвитку людини в онтогенезі.

Соціальне буття людини включає не лише відношення до природи і суспільства, але й до конкретних людей, з якими вона вступає у прямі або опосередковані контакти. У своєму індивідуальному розвитку людина набуває соціального досвіду в процесі її діяльності і спілкування з іншими людьми.

Спілкування - це форма життєдіяльності індивіда, рівень активності і діяльності особи. У процесі спілкування відбувається обмін інформацією, взаємовплив, співпереживання, формування переконань, поглядів, характеру, інтелекту. Головна мета спілкування полягає у задоволенні людьми своїх потреб - біологічних, соціальних і духовних.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці і психологічному захисті, у визнанні і престижі, у керівництві і домінуванні, у допомозі і альтруїзмі. У процесі спілкування індивід виявляє і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином, професіоналом.

Спілкування між людьми відбувається у різних формах:

По-перше, у формі анонімного спілкування (партнери залишаються незнайомими, анонімними - тимчасові контакти пасажирів автотранспорту, жителів одного мікрорайону);

По-друге, у формі функціонально-рольового спілкування (зв'язки між його учасниками обумовлені їх соціальними ролями: лікар - хворий, педагог - учень, керівник - підлеглий);

По-третє, як неформальне спілкування, яке реалізується за межами офіційних відносин (спілкування між друзями, закоханими).

Людське спілкування розвивається і формується на засадах спільної трудової діяльності. У процесі праці люди впливають не тільки на природу, а й один на одного, вони не можуть щось виробляти, не об'єднуючись певним чином для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю. У зв'язку з цим історія є система пов'язаних одна з одною форм спілкування. Ця система взаємодій і взаємних впливів є тим соціальним процесом, суть якого, на відміну від праці як виробництва речей («обробка природи людьми»), складає виробництво відносин («обробка людей людьми»).

У феномені (явищі) спілкування виявлено і науково обґрунтовано чимало потреб, найбільш істотними з них є:

1. Контактувальна потреба. Людина мусить постійно сприймати інших людей, контактувати, спілкуватися з ними. Без цього деградує її психіка руйнуються мовлення, мислення, пам'ять, почуття.

2. Діяльнісна потреба. Щоб діяти, працювати людина мусить взаємодіяти з іншими людьми, узгоджувати з ними свої дії, що досягається за допомогою, посередництвом спілкування.

3. Пізнавальна потреба. Людина шукає і знаходить в спілкуванні нову інформацію, думки, ідеї, духовні цінності. Це особливо стосується дітей, підлітків, спілкування для них - провідне джерело пізнання світу.

4. Емоційна потреба. З одного боку, людина шукає в спілкуванні підтвердження в почуттях інших людей власної цінності, неповторності, незамінності, прийняття, довіри, захисту, підтримки, симпатії, толерантності, ніжності, любові: подолання таким підтвердженням і прийняттям почуттів самотності, невпевненості, розгубленості, тривоги, туги, страху, відчаю та інших негативно забарвлених переживань.

5. Патронажна потреба. З одного боку, людина шукає самоствердження, самореалізації в лідерстві, переважанні, в керуванні іншими, їх вчинками, судженнями, відношеннями, в пошануванні з їх боку. З іншого, це потреба в приналежності до когось сильного, потужного, авторитетного, референтного, авторитарного, в підпорядкуванні, підкоренні йому з метою перекладення на нього відповідальності за організацію діяльності, її стратегію і тактику, за прийняття рішень.

Зрозуміло, що названі нами потреби спілкування є найбільш узагальненими, їх можна уточнювати, ділити на основі різних особливостей, аспектів, нюансів.

Ці різноманітні і різносторонні потреби людей задовольняються в тій чи іншій мірі через функції спілкування.

1.1 Спілкування і діяльність

Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності. Поєднання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. У спільній діяльності формуються не тільки суб'єкт-об'єктні (людина - предмет діяльності), а й суб'єкт-суб'єктні відносини (людина - людина). Сутність спілкування полягає у взаємодії суб'єктів діяльності.

Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або як окремий вид діяльності. Але зв'язок спілкування й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для її досягнення. Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми.

1.2 Спілкування як взаємодія

Спілкування - це активна взаємодія його суб'єктів. Вони по черзі діють одне на одного, оцінюють дії, сприймають або не сприймають спрямовані на них думки, оцінки, почуття. Якщо один із суб'єктів виявляє пасивність, спілкування не відбувається. Іноді бачимо таку картину: один із співбесідників щось розповідає, інший як людина ввічлива, начебто слухає, проте зацікавленості до змісту розмови не проявляє, до переданої інформації ставиться байдуже. Що ж відбувається в цьому разі? Той, хто говорить, не може "перенести" свої думки в голову іншого, залучити його до активного зацікавленого обговорення. Отже, взаємодії між ними не відбулося.

Як показують дослідження, спілкування сприяє фізичній взаємодії, допомагає в разі потреби спланувати її, змінити, дає змогу об'єднати людей у групи з метою організації їх спільної діяльності, в якій формуються позитивні міжособистісні взаємини. Особливості останніх певною мірою визначають взаємодію у життєвих ситуаціях.

Розрізняють два основних види міжособистісної взаємодії:

- співробітництво, або кооперацію (досягнення мети одним із суб'єктів сприяє або не заважає реалізації цілей решти суб'єктів),

- суперництво, або конкуренцію (досягнення мети одним із суб'єктів ускладнює-або взагалі виключає досягнення цілей іншими суб'єктами).

Інколи ці види взаємодії позначаються іншими термінами:

- згода та конфлікт;

- пристосування та опозиція;

- асоціація та дисоціація.

В основу іншої класифікації взаємодії покладено кількість суб'єктів. Це може бути взаємодія між групами, між особистістю та групою, між особистостями (діада). Залежно від ролей це може бути взаємодія, в якій на групу впливає один з її лідерів, просто член групи. Це може бути взаємодія, в якій певна підгрупа ЇЇ членів (сукупний суб'єкт) впливає на одного з членів. Підгрупа разом із лідером може діяти на одного або на кількох членів. Усі члени групи, у тому числі лідер, впливають одне на одного і кожен сам на себе. Саме ця класифікація, як показало наше дослідження, сприяє побудові концепції становлення культури спілкування, особистісному зростанню тих, хто продуктивно спілкується, переходячи від простих видів взаємодії до складніших, зокрема до спільної діяльності.

1.3 Структура спілкування

Ураховуючи складність природи спілкування, важливо розібратись у його структурі. Завдяки дослідженням учених виокремлено три взаємопов'язаних сторони спілкування:

- комунікативну - обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток;

- інтерактивну - організація взаємодії суб'єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями, зокрема при побудові спільної стратегії взаємодії;

- перцептивну - процес взаємного сприймання й розуміння співрозмовників, пізнання ними одне одного.

У деяких дослідженнях структура спілкування розглядається, виходячи з трьох рівнів аналізу (макро-, мезо- і мікрорівні). На першому з них спілкування індивіда з людьми аналізується в інтервалах, рівних тривалості його життя. На мезорівні вивчаються окремі форми спілкування: бесіда, гра, колективне обговорення та ін. І, нарешті, на мікрорівні - одиницями аналізу виступають взаємопов'язані дії суб'єктів спілкування: «запитання - відповіді», «повідомлення інформації - ставлення до неї», «спонукання до дії - дія» та ін.

Виходячи з цього в літературі описано різні моделі спілкування. Такої, яка б задовольнила всіх, ще не розроблено. Найпростіша модель - це спілкування в діаді (парі).

1.4 Функції спілкування

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій:

* інформаційно-комунікативну;

* регуляційно-комунікативну;

* афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації.

Реалізація цієї функції має кілька рівнів:

* на першому рівні здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт.

* другий рівень - передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.

* третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження - неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція Характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

1.5 Класифікація функцій спілкування

Взагалі спілкування виступає як форма життєдіяльності. Соціальне значення спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передачі форм культури і суспільного досвіду. Специфіка спілкування визначається тим, що в його процесі суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої. В спілкуванні людина самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. За формою здійснюваних впливів можна говорити про комунікативні вміння і риси характеру людини, про загальну культуру і грамотність.

Спілкування багатофункціональне, що відбивається в багатоманітності класифікацій функцій спілкування. Аналіз поняття спілкування, особливостей його розвитку в онтогенезі та філогенезі показує його складність, багатогранність та багаторівневість. Це знайшло своє відображення і у спробах визначити головні функції спілкування та його структуру.

Більшість дослідників виокремлює функції спілкування, пов'язані з обміном інформацією, узгодженням і коригуванням дій у спільній діяльності та регуляцією емоційного життя людини (Г.М. Андреєва, Д.Б. Паригін, Б.Ф. Ломов).

Спілкування - це не лише обмін інформацією і діяльністю, але й сприйняття, розуміння і оцінка людьми один одного (соціальна перцепція). В процесі спілкування у людини формується уявлення про партнера, його здібності, характер, світогляд, ціннісні орієнтації тощо.

Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій:

- інформаційно-комунікативний;

- регулятивно-комунікативний;

- афективно-комунікативний.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює все, що є передаванням і прийманням інформації у психологічному розумінні цих слів. Ідеться не лише про готову інформацію, а й про таку, що формується, розвивається.

Регулятивно-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

А.А. Брудний виділяє в якості основних робочих функцій:

- інструментальну функцію спілкування, яка необхідна для обміну інформацією в процесі управління і спільної праці;

- синдикативну функцію, яка знаходить своє вираження в складенні малих і великих груп;

- трансляційну, необхідну для навчання, передачі знань, способів діяльності, оціночних критеріїв;

- функцію самовираження, яка зорієнтована на пошук і досягнення взаєморозуміння. Дана функція особливо характерна для творчих особистостей.

За критерієм «мета спілкування» виділяється вісім функцій спілкування:

1. Контактна функція:

- встановлення стану обопільної готовності приймати та передавати повідомлення і підтримувати взаємний зв'язок до завершення акту.

2. Інформаційна:

- обмін повідомленнями (описами) , запитаннями та відповідями.

3. Спонукальна:

- заохочення партнера або ж самого себе (стимулювання й ауто стимулювання) до виконання певних дій.

4. Координаційна:

- взаємне орієнтування й узгодження дій, коли йдеться про спільну діяльність.

5. Пізнавальна:

- адекватне сприйняття і розуміння сенсу повідомлення, а також взаємне розуміння одне одного (намірів, установок, переживань, станів партнерів).

6. Мотивна:

- або неусвідомлений «обмін емоціями», або ж один з партнерів збуджує в іншому певні емоції.

7. Встановлення відносин:

- усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків.

8. Впливова:

- функція спрямована на зміну стану, поведінки, ціннісно-мотиваційної сфери партнера (намірів, поглядів, думок, рішень, уявлень, потреб, рівня активності, смаків, норм поведінки, оціночних критеріїв тощо).

Якщо розглядати спілкування, виходячи з його значення в суспільному житті, то можна виділити дві його глобальні функції:

- спілкування, як фактор розвитку суспільства;

- спілкування, як фактор розвитку особистості.

Незважаючи на таку велику кількість функцій спілкування, всі вони взаємодіють і повинні застосовуватись в комплексі.

Отже, спілкування - багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії між людьми, сприймання і розуміння суб'єктами спілкування один одного.

Висновок

Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль: супроводжувало і обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю. Задовольняючи потреби в спілкуванні, людина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру в цілому, будує образ світу і свого Я. В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість.

Спілкування - необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя. А функції спілкування, як напрямки застосування і впливу спілкування, є необхідною передумовою даного розвитку. Отже, спілкування - це процес, який практично виникає і проходить не між ізольованими індивідами, а між людьми як членами суспільства і тому опосередкований тими чи іншими суспільними засобами. Це двосторонній або багатогранний процес встановлення й розвитку контактів між людьми, зумовлений їхньою потребою у спільній діяльності і який відповідно виконує різноманітні функції для задоволення цієї потреби.

Виходячи з цього, чим більше спілкування опосередковане, що являється його засобом чи способом застосування, можна говорити про важливість його функцій. Визначаючи за різними критеріями велику кількість функцій спілкування, слід пам'ятати, що всі вони так чи інакше взаємопов'язані, впливають одна на одну і повинні застосовуватись в комплексі. Різноманітність функцій спілкування тільки підкреслює багатогранність і значущість даного явища для людини як особистості та суспільства в цілому.

Список використаної літератури

1. Завірюха Л.А. Етика ділового спілкування: (Навч.-метод. комплекс матеріалів на допомогу студентам) / Ін-т муніцип. менеджменту та бізнесу. - К., 1998. - 110 с.

2. Чмут Т.К. Етика ділового спілкування: Навч. посіб. / Чмут Т.К., Чайка Г.Л. - 2-е вид., перероб. і допов. - К.: Вікар, 2002. - 223 с.

3. Гах, Йосип Михайлович. Етика ділового спілкування: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Ін-т менедж. та економіки «Гал. акад.» - К.: Центр навч. л-ри, 2005. - 158 с.