Обов`язок як категорія моральної свідомості
Категорія обов'язку як моральне усвідомлення належного, за якого здійснення останнього постає перед особою як її нагальне практичне завдання, суб'єктивна причетність до реалізації належного і розуміння необхідності власних зусиль для його здійснення.
| Рубрика | Этика и эстетика |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.10.2010 |
| Размер файла | 25,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
- зміст
- Вступ
- Основна частина - обов'язок
- Обов'язок - категорія моральної свідомості
- Види обов'язку
- Походження морального обов'язку
- Розвиток поглядів на обов'язок в часі
- Висновок
- Використана література
Вступ
Будь-які роздуми й суперечки про добро мало чого були б варті, якби не передбачалося, що за ними стоїть певна незалежна від них сутність, добро саме по собі, в осягненні якого ми можемо помилятися або ж бути більш близькими до істини.
Водночас пошуки смислу життя, постаючи з реальної суперечності людського існування, не мають такого позасуб'єктного мірила, незалежного від життєвого досвіду й рішень конкретної особистості; неповторний смисл існування кожної людини народжується в її власному діалозі зі світом, з буттям.
Указана відмінність є показовою і для інших категорій. Так, про моральний обов'язок, відповідальність, справедливість говоримо, маючи на увазі існування певної реальності й прагнучи до правильного її розуміння.
Але такої реальності не передбачає, скажімо, поняття щастя: різноманітність конкретних уявлень про щасливе життя свідчить не стільки про складність осягнення об'єктивної сутності останнього, скільки про безмежну розмаїтість суб'єктивних уподобань, від яких воно залежить.
Отже, насамперед про ті категорії моральної свідомості, в котрих домінуючим виявляється їх об'єктивний аспект, першим у їх низці закономірно постає поняття обов'язку. Саме дану категорію етики „обов'язок” ми й розглянемо в нашій роботі.
Основна частина - обов'язок
Обов'язок - категорія моральної свідомості
Суттєвою особливістю морального погляду на світ є, як ми вже бачили поділ останнього на сиг сущого і світ належного - того, що передбачається вимогами моралі, ідеєю добра, але ще не дістало реалізацію.
Значення даної особливості підтверджується тим, що етику, на відміну від інших філософських і нефілософських наук, інколи й визначали саме як науку про належне, проте, що має бути. Такої точки зору дотримувався, зокрема, класик англійського утилітаризму І. Бентам, який ввів у цьому зв'язку спеціальний термін - деонтологія. В радянській літературі недавніх часів розуміння етики як науки про належне висловлював Я.А. Мільнер-Іринін.
Утім, значно частіше в деонтології вбачають лише один з основних розділів етичної науки, а саме той, який вивчає проблеми морально належного взагалі, й насамперед обов'язку як такого. Даний розділ відрізняють від етичної аксіології, що досліджує моральні цінності, передусім проблеми добра як вихідної моральної цінності та його одвічного опонента - зла. Існують різні думки щодо того, які засади мають домінуюче значення для етики загалом - деонтологічні чи аксіологічні, ціннісні. Перший погляд випливає, зокрема, з ідей німецького філософа І. Канта, творця концепції категоричного імперативу; до цієї ж традиції в етиці можна віднести давніх стоїків і кініків, Лютера, К'єркегора, з-поміж етиків XX ст. - Ч. Брода, Е. Юїнга та ін. Друга точка зору, що пріоритетного значення надає аксіологічним засадам, загалом є більш поширеною; серед її представників слід згадати Епікура, Лукреція, Т. Гоббса, Д. Х'юма, французьких і англійських матеріалістів XVIII ст., Л. Фейєрбаха, Б. Рассела.
Важливо те, що в суспільному житті людей, у вирі випадковостей, внутрішніх і зовнішніх колізій, часом і трагічних конфліктів, з котрими стикається людина у своєму безпосередньому існуванні, така позитивна ціннісна орієнтація не може бути збережена без елемента самопримусу, обов'язковості, больового зусилля, що якраз і втілюється в уявленні про Належне. Тому, саме тією мірою, якою мораль постає перед нами як усталене суспільне явище або як форма нормативного самоконтролю людської особистості, - є підстави віддавати в ній пріоритет саме ідеї належного, тобто її деонтологічному аспектові. Інша справа, що до вказаних своїх форм мораль загалом, як ми ще переконаємося нижче, не зводиться - тож і царина панування чистої деонтології має в ній певні межі.
Варто зважити в цьому зв'язку й на відмінність між власне належним і обов'язком у повному розумінні слова. Можна чудово усвідомлювати, що чомусь, чого тепер немає, належить бути, що якісь зміни неодмінно потрібні й т. ін., - і водночас самому нічого не робити для встановлення цього належного й обов'язкового порядку речей і навіть не відчувати необхідності такого власного втручання.
Категорія обов'язку якраз і фіксує набуття загальним уявленням про належне норми "конкретної вимоги, зверненої до Людського суб'єкта відповідно до його становища й ситуації, в якій він перебуває в даний момент. Іншими словами, вона позначає таке моральне усвідомлення належного, за якого здійснення останнього постає перед особою як її нагальне практичне завдання. Ще інакше: ми повинні відчувати свою суб'єктивну причетність до реалізації цього належного, усвідомлювати, що без власних наших цілеспрямованих зусиль воно, можливо, ніколи й не буде здійснене.
Так, можна щиро переживати з приводу нинішнього стану природного середовища, шкодувати, що цей стан аж надто далекий від належного. Проте справді моральне усвідомлення цієї ситуації має місце тоді, коли ми починаємо розуміти, що спасіння природи потребує конкретних зусиль кожного з нас, коли дбайливе ставлення до довкілля набуває дієвості безпосередніх життєвих завдань людської особистості.
Важливо також відрізняти осмислення в категорії обов'язку різноманітних суспільних, професійних і т.п. вимог до людини від того, що становить невід'ємний зміст морального обов'язку як такого. Людина може й повинна сприймати виконання певної сукупності своїх громадянських, виробничих та інших зобов'язань як власний моральний обов'язок; трапляється, проте, що між морально санкціонованими суспільними вимогами до особистості та її власне моральним обов'язком визрівають суперечності, конфлікти, розв'язати які може лише сама ж дана особистість як відповідальний суб'єкт морального вибору й рішення. Так, обов'язок вояка вимагає в разі крайньої потреби вбити ворога, тим часом як моральний обов'язок виходить із категоричної заборони: «не вбий». Не слід заплющувати очі на те, що людське життя відкрите для подібних конфліктів: саме тому дотримання морального обов'язку здатне переростати у справжній відповідальний вчинок, засвідчувати індивідуальність і силу волі людини, її здатність ризикувати заради власних переконань.
З давніх часів представники етичної думки прагнули відшукати універсальну, загальнозначущу формулу морального обов'язку. На цьому шляху було встановлене відоме «золоте правило» моральності, про яке вже неодноразово згадувалося вище («чого сам не хочеш, того й іншому не роби»). Високим ступенем загальності позначається також принцип «золотої середини», що зобов'язує людину уникати крайнощів та однобічності,, дотримуватися «середньої», тобто збалансованої, обачливої лінії поведінки, що» гармоніює із цілісністю буття. У різних формулюваннях цей принцип висували китайський мудрець Кун Цю (Конфуцій) та деякі інші мислителі з різних країн світу; власне теоретичної форми йому надав Арістотель.
Види обов'язку
Обов'язок людини можна розділити на два види - емпіричний обов'язок і обов'язок власне моральний, хоча в реальному житті вони тісно пов'язані і переплетені.
Емпіричний обов'язок має безліч видів і форм: обов'язок батьківський і дитячий, братерський і дружній, обов'язок перед батьківщиною, професійний обов'язок і т.п.
Моральний обов'язок у його сучасному загальнолюдському варіанті - це обов'язок безкорисливого невиборчого благовоління до всього розумного, а в межі - до всіх живих істот.
Емпіричний обов'язок може вступати і нерідко вступає в конфлікт із загальнолюдським. Наприклад, загальнолюдський обов'язок вимагає бути чесним і говорити лише правду, а дружній - захистити друга, який провинився і може бути покараний. Або загальнолюдський обов'язок вимагає утриматися від усякого насильства стосовно інших людей, а патріотичний - наполягає на необхідності взяти зброю в руки, щоб захистити вітчизну. Тут виявляється те саме зіткнення вищих цінностей.
Служіння вищим цінностям виражається в почутті обов'язку, і два види обов'язку можуть зіштовхнутися. Нерідко вирішальними для вибору поведінки виявляються в цьому випадку позаморальні привхідні фактори, скажімо, людина по натурі боязка і лагідна знайде для себе аргументи на користь пацифізму і християнського принципу «не убий», а інша, діяльна і напориста, навіть будучи гуманістом, швидше за усе візьметься за зброю. Вона обґрунтує свою поведінку святістю обов'язку перед батьківщиною, необхідністю відстояти її інтереси. Це лише один із прикладів, коли психологія вторгається в моральні відносини й утворить з ними своєрідну амальгаму. Ми зможемо ще не раз у цьому переконатися.
Походження морального обов'язку
Які джерела морального обов'язку? Звідки береться обов'язок, що стоїть над нами, заставляє нас підкорятися? Розглянемо кілька точок зору.
Перше і, можливо, саме давнє представлення, відроджуване нині цілим рядом учених, це представлення про космічне походження моральних законів і морального обов'язку. У езотеричних навчаннях сивої давнини ми знаходимо образ живого, одушевленого космосу, багатоярусного і багатопланового, який живе по особливій етиці, що виростає із самої будови, самої структури тонких планів буття.
Людина і суспільство - мікрокосм, аналог і зліпок пристрою світобудови, і повинні підкорятися тим же неухильним етичним законам - доброзичливості, не нанесення шкоди, відсутності «грубих вібрацій» злості, ненависті, гніву, що володіють величезною руйнівною силою.
Говорячи сучасною мовою, енергоінформаційні закони «тонких світів» такі, що диктують необхідність любові і творення, а не злості і деструкції.
Друга, теж досить давня позиція, розглядає як джерело морального обов'язку ідеальний світ - царство платонівських ідей. Це особлива сфера буття, де присутні всі моральні зразки, усі вищі і зроблені цінності й ідеали, які людина запроваджує в життя. Наші конкретні земні представлення про належне породжені царством ідей і є блідою копією, слабкою тінню цих безсмертних і абсолютних еталонів морального.
Третя, найбільш розповсюджена версія, узагалі ж, не суперечна першим двом, це представлення про укорінення обов'язку в Божій волі. Моральний закон ставить людям Бог, він дає їм обов'язок вести себе «по-божому» і «по-людськи»; гуманно, справедливо, безкорисливо. Бог, як це виглядає в християнстві, заповідає людям спочатку Старий завіт, у якому велить не убивати, не красти, відповідати на зло рівним злом. А потім дає в Новому завіті нову мораль, яку пред'являє до особистості вкрай високі, ідеальні вимоги. Відповідати їм повною мірою можуть деякі лише обрані: любити ворогів, відповідати на зло добром, бути «жебраками духом» у сенсі відмовлення від егоїзму і відкритості Творцеві. Усе це формулювання морального обов'язку для щирого християнина, що донині мало кому вдалося виконати, але які служать орієнтиром свідомості для мільйонів людей.
Наступне, уже світське представлення, розглядає моральний обов'язок або як продукт людського розуму, або як природний емоційний механізм. Перша позиція добре видна у творчості Спінози, для якого знання законів субстанції є основою мудрої моральної поведінки, а друга заявлена у творах Руссо, який стверджував співчуття, емпатію, альтруїзм, які коренилися у самій природі переживань, у чуттєвості людської натури.
Наступна, п'ята точка зору на походження обов'язку, яку ми можемо виділити, - точка зору соціологічна. Якщо концепції Нового часу зводили мораль до незмінних якостей людини - розумові й емоційності, з чого можна було зрозуміти, що і моральний обов'язок для всіх часів взагалі ж незмінний, то соціологічний підхід бачить у моралі текучий і минущий лик громадського життя.
З погляду соціологічного підходу, зміна суспільства і зміна культур у корені змінюють представлення про моральний обов'язок. «Загальнолюдське ядро», яке ми можемо знайти в різних системах моралі, не являє собою якоїсь самостійної надтимчасової сутності, а є, швидше, більш-менш випадковим збігом, зміст якого диктується головною функцією моралі - регулятивною, що дозволяє спільності виживати і розвиватися. Моральний обов'язок давнього грека, середньовічного християнина і безрелігійної людини кінця XX сторіччя - речі різні. А подальший розвиток людства, зміна форм його життя приведе до нових представлень про обов'язок, яких не знає сучасність.
Соціологічне представлення про моральний обов'язок релятивно і залежить від того, у якому конкретному соціокультурному контексті цей обов'язок розглядається.
Остання позиція, що я хотілося б назвати тут, це представлення про «вище Я» як джерелі моральної повинності. Причому природа цього «вищого Я» нерідко не обмовляється, а просто фіксується наявністю якоїсь структури, що зводиться не до емпіричної особистості індивіда.
«Вище Я» - кращий початок у нас, як би потенційний максимум наших людських можливостей, якась Самость, ідеальний лад душі. Саме воно ставить особистості безкорисливу, благу, а часом і самовіддану поведінку, «завідує» альтруїстичними поривами і «спускає» зі своєї висоти норми, які слід виконувати.
Розвиток поглядів на обов'язок в часі
Історично зміст обов'язку змінювався.
На формування сутнісних вимірів морального обов'язку завжди справляли потужний (а найчастіше - визначальний) вплив пануючі релігійні вчення. Так, десять заповідей Мойсея склали первісну основу юдео-християнської деонтології; чимало схожого, попри всі відмінності, містять у собі й чільні настанови мусульманської, буддійської етики тощо.
Найвагомішу роль у розвитку автономної етики секуляризованого європейського суспільства Нового часу, етики, що прагнула спиратися тільки на авторитет розуму, безперечно відіграло вчення І. Кантапро категоричний імператив. Як роз'яснює суть цього вчення сам філософ, усі імперативи (формули веління), які в практичному відношенні визначають волю людини, можуть бути або гіпотетичними. або категоричними.
Гіпотетичні - це такі, що вказують на необхідність якоїсь дії, якогось учинку як засобу для досягнення певної мети. Так, скажімо, студент має прочитати певну книжку, аби вдосконалити свої знання з відповідної дисципліни чи просто скласти залік. Або: якщо ми хочемо бути сильними й здоровими, ми маємо займатися фізичними вправами, і т.п. Що ж до імперативу категоричного, то він, як підкреслює Кант, визначає необхідність певних учинків самих по собі, незалежно від будь-якої іншої мети.
Воля людини має справу тільки з одним таким категоричним імперативом - це, за Кантом, і є імператив моральності, або загальне вираження морального обов'язку. Втім, перед свідомістю людини цей імператив постає у трьох своїх аспектах, трьох формулах, що доповнюють одна одну, разом розкриваючи «загальний і необхідний» зміст єдиного для всіх розумних істот морального обов'язку. Наведемо ці формули з мінімальним коментарем до них.
Отже, формула перша («формула універсалізації»): чини тільки відповідно до такої максими (настанови волі), керуючись якою ти будь-коли можеш побажати, щоб вона стала загальним законом. (Легко бачити, що згідно з даною формулою засуджуються як аморальні, по-перше, будь-які відступи від «золотого правила» моральності в бік «дурної суб'єктивності», коли людина дозволяє собі те, чого не дозволила 6 іншим; відповідно до цього кантівська етика, зокрема, безкомпромісно засуджує неправдивість у будь-яких її проявах і незважаючи на які завгодно обставини. По-друге ж, що не менш важливо, з даної формули випливає й аморалізм будь-яких поступок людської особистості таким зовнішнім велінням та авторитарним рішенням, котрі за самою своєю суттю не можуть набути форми загального закону або ж бути виведені з неї. Засуджується, отже, будь-яке потурання деспотичній владі з боку морально настроєних громадян.)
Формула друга («формула персональності»): чини так, щоб ти завжди ставився до людства як у своїй особі, так і в особі будь-кого іншого також як до мети й ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу. (Звернімо в цьому зв'язку увагу на те, що людині морально забороняється ставитися як до засобу не тільки до інших людей, а. й санкціонувати таке ставлення до себе самого. Адже коли я, з яких завгодно міркувань, дозволяю розпоряджатися собою як засобом - я створюю тим самим прецедент, що збільшує можливість такого ставлення до людей узагалі.)
Формула третя («формула автономії»): воля людини має бути не просто підкореною законові, а підкореною йому таким чином, щоб вона розглядалася також як така, що дає закони самій собі. (Отже, моральність постає як сфера автономії людської волі. В підкоренні моральному законові людина не принижує, а звеличує себе саме тому, що власна ж її воля і покладає для себе цей закон, вбачаючи в ньому свою істотну основу. З іншого боку, цим засуджується всяка система моралі, яка припускає гетерономію волі, тобто визначеність її будь-якими зовнішніми міркуваннями - від політичної кон'юнктури аж до релігійних сподівань тощо. Істотно також, що автономія моральної волі аж ніяк не є чимось рівнозначним сваволі індивідуального людського суб'єкта.
Людина повинна, за Кантом, не чинити все, що їй заманеться, а якраз навпаки - визначити відповідні законові засади власної волі, не підмінюючи їх ні «максимами себелюбства», ні лакейською слухняністю щодо «панівних ідей» і розпоряджень сильних світу сього.)
Неважко переконатися, що наведені кантівські настанови, хоча й були висловлені вже 200 років тому, ще й досі значною мірою зберігають свою етичну актуальність, окреслюючи, сказати б, вихідні контури уявлення про моральну деонтологію, взірцевого для західної культури останніх століть. Разом з тим властиві XX ст. глибинні злами в поглядах на людину й світ багато кого із сучасних мислителів переконують у принциповій неможливості формулювання бодай якихось загальних основ морального обов'язку; інших, навпаки, спонукають до інтенсивного пошуку нових засад його універсалізації перед лицем тих глобальних проблем і загроз, які нині постають перед людством.
Так, віддаючи належне гостроті проблеми збереження життя на Землі, відомий сучасний філософ-етик Х. Йонас формулює у книзі «Принцип відповідальності» оновлений категоричний імператив: «Чини так, щоб результати твого чину не були руйнівними для можливостей життя в майбутньому, або просто не чини шкоди умовинам подальшого існування людства на Землі». Враховуючи ж діалогізм, комунікативну спрямованість людського буття, К.-О. Апель пропонує таке формулювання: «По-перше, в усіх діях треба виходити з того, щоб забезпечити виживання людського роду як реальної комунікативної спільноти, по-друге, з того, щоб у реальній комунікативній спільноті здійснювати ідеальне.
Висновок
Таким чином, обов'язок - це необхідність виконувати свої моральні обов'язки, підкорятися волі більш значимої, ніж власна.
Оскільки обов'язок - прояв необхідності, то його виконання припускає відмовлення від власного вибору, погодження з тими вимогами, що є в імперативах обов'язку.
Обов'язок тільки тоді стає власне моральним феноменом, коли проходження його вимогам є добровільним.
Моральний обов'язок - це наше свідоме і вільне підпорядкування моральному велінню. Слідуючи обов'язку, ми всією душею визнаємо пріоритет більш високого початку, ніж наші власні потреби, бажання і плани.
Хоч як би урізноманітнювалися сучасні підходи до осмислення категоріальних засад морального обов'язку, серйозні спроби осягнення цієї проблеми не містять у собі, як бачимо, нічого довільного. Вони відбивають зростаючу потребу людства у відновленні на рівні сучасного досвіду і знань морального погляду на людину та її життєве призначення - погляду, який допомагав би кожній окремій особистості у визначенні її власних моральних зобов'язань.
Використана література
Етика / ред. Лозовой. - М., 2003. - 223 с.
Малахов В. А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - - К.: Либідь, 2000. - 384 с.
Словник з етики / під ред. І.С.Кона.- 5-е вид. - М.: Політіздат, 1983.
Этика: Учебник / под общей ред. А. А. Гусейнова и Е.Л. Дубко - М.: Гардарики, 2000. - 496 с.
Подобные документы
Зміст моральних принципів та моральних норм. Теорія професійної етики та професійної моралі. Моральна оцінка та її практичне застосування у всіх сферах життя суспільства. Поняття морального обов’язку людини. Самодисципліна як принцип професійної моралі.
реферат [29,8 K], добавлен 23.10.2012Категорії гармонія, міра та хаос. Моделі розуміння прекрасного в естетиці. Піднесене, пафос (патетичне), низьке. Трагічне як категорія естетики, що відбиває діалектику свободи та необхідності. Головні форми комічного: гумор, сатира, іронія та сарказм.
контрольная работа [17,7 K], добавлен 26.08.2013Поняття та завдання професійної етики юриста. Моральне правило, норма поведінки. Поняття юриспруденції, юридична етика. Особливості професії юриста, їх моральне значення. Принципи професійної етики юриста. Зміст, значення судової етики, Обов'язок судді.
реферат [29,2 K], добавлен 20.10.2010Полікатегоріальність естетичної науки. Категорії естетичної діяльності, свідомості, гносеології мистецтва. Прекрасне як особливий вимір людини, пов’язаний з її самореалізацією і самоутвердженням в своїх родових якостях. Культура спілкування і етикет.
контрольная работа [36,3 K], добавлен 01.09.2013Добро та зло як найважливіші категорії етики. Основні визначення категоричного імперативу. Підходи до витлумачення поняття "обов'язку". Основні види морального зла. Совість як внутрішній регулятор. Актуальність основних настанов категоричного імперативу.
реферат [28,3 K], добавлен 28.03.2010Аналіз поняття моральної культури, вивчення змісту і структури моральної культури особистості. Особливості і принципи морального виховання, у процесі якого формується свідомість та самосвідомість людини. Етикет, як морально-естетична культура спілкування.
реферат [28,4 K], добавлен 22.09.2010Особливості поняття та перспективи християнської моралі, її сутність та обов'язковий зв'язок основних положень із догматами віровчення. Нормативні уявлення про добро і зло, справедливість, призначення людини та її ідеали як система моральних цінностей.
контрольная работа [19,1 K], добавлен 29.11.2010Особливості морального погляду людини на світ, її позитивна ціннісна орієнтація на благо, добро. Етичний розгляд таких моральних категорій, як відповідальність, справедливість. Поняття честі, людської гідності й совісті. Виявлення критеріїв порядності.
реферат [19,1 K], добавлен 01.12.2010Особливості й зміст моральної та естетичної культури особистості. Культура-їїпоняття й структура. Моральне виховання: специфіка, методи і засоби. Культура поводження й правила етикету. Роль морального виховання у формуванні культури особистості.
реферат [30,0 K], добавлен 02.11.2007Визначення головної проблеми соціальної філософії у вивченні сенсу життя. Порівняльна характеристика поняття добра і зла у моральній свідомості та релігійній науці, їх взаємозаперечення та взаємовизначення. Аналіз вибору людини у конфліктних ситуаціях.
контрольная работа [39,5 K], добавлен 14.03.2010
