Візитна картка – складова етикету ділової людини

Візитна картка - складова етикету ділової людини

Зміст

Вступ

Візитні картки

Візитні картки й етикет

Дизайн візитних карток

Мораль і мистецтво

Висновок

Вступ

Проблема співвідношення естетики і етики була зафіксована ще в давньогрецькій естетиці введенням поняття «калокагатія». У подальші періоди виникали спроби проаналізувати проблему співвідношення цих двох наук. Так, англійські естетики XVIII ст. АНТОНІ ШЕФТСБЕРІ (1671-1713) та ФРЕНСІС ХАТЧЕСОН (1694-1747) намагалися чітко розділити естетичні та моральні цінності, адже до качану XVIII ст. англійська естетика орієнтувалася на моральні цінності, а категорії етики і естетики, зокрема «добро», «зло», «врода», «піднесене», вважали наскрізними для обох наук.

Особливу роль етика відіграє під година аналізу мистецтва як складової частини предмета естетики. Кожна конкретна естетична ідея виступає певною мірою узагальненням розвитку мистецтва та естетичної діяльності взагалі й у конкретну історичну епоху зокрема. Виходячи з цього, доцільно порушити й розглянути питання професійної етики митця, його моральної відповідальності за наслідки власної творчості. Це пов'язано з тім, що мораль є надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей в усій її різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують окремі види людської діяльності, що висувають особливо високі й навіть надвисокі моральні вимоги до осіб, котрі цією діяльністю займаються професійно.

Візитка є, мабуть, самим невід'ємним елементом фірмового стилю й лише у виняткових випадках створення дизайну візитки не входить до складу робіт зі створення фірмового стилю. Будь-яка візитка створює асоціацію з її власником. Тому вона повинна бути зроблена так, щоб викликати позитивні емоції в того, хто на неї дивиться. Візитки міцно ввійшли в наше життя й уже давно не є атрибутом респектабельності. Незалежно від того, яким підходом керувалися при її замовленні (для краси або для справи), візитка повинна бути стильної, добре зверстаної і якісно видрукуваної.

Візитні картки і їхня історія

Всі тече, вусі змінюється - а як живеться сьогодні візиткам? «Старій добрій» візитці, незважаючи на роки, сьогодні живеться цілком привільно. Поліграфічний ринок динамічно розвивається, а разом з їм освоює новітні технології й печатку візиток. Сучасна людина живе в строкатому, багатоликому й барвистому світі. Що допомагає робити його таким яскравим? Сьогодні візитка стала невід'ємною частиною загальнолюдської культури, вона має свою історію й традиції, і міцно зайняла своє місце в нашому житті.

Історія візитки йде своїми коріннями в глибоку стародавність, туди, де на багато миль тягнеться Велика Китайська Стіна, адже саме там, у третім столітті з'явилися перші візитки. Споконвічно візитки виготовлялися з бамбука, дерева або червоного шовку. Смороду вражали своєю стриманістю й естетичністю, можна сказати минулого твором мистецтва. Адже, щоб написати на цьому шматочку дерева або матерії текст треба було володіти не тільки талантом, алі й відмінним каліграфічним подчерком. Звичайно, мі не археологи й не історики, щоб копати так глибоко. Мі будемо відштовхуватися від відомих нам фактів.

Cогласно всі тім же історикам перші візитні картки, більше схожі на сучасні, з'явилися або у Франції, або в Німеччині, або у Флоренції. Історія наука заплутана, вона ґрунтується на різних теоріях, тому точно сказати, коли й де з'явилися візитки, важко. По різних історичних припущеннях це відбулося, десь в 16 або 17 столітті.

На нашої ж з Вами батьківщині, у Росії, перші візитки з'явилися з насадженням при російському дворі європейських правил етикету, у часи правління Катерини Великої. Візитки тоді були більше розкішшю, що підкреслює положення її хазяїна при російському дворі. Багато дворян, для більшого лиску, замовляли візитні картки в художників, і чим прославленней був художник, тім дорожче цінувалася його робота. Візитки ще більше перетворилися в справжні шедеври графічного мистецтва, кожна з них була, по-своєму, унікальна. Переваги в графіку візиток віддавалося вишуканому малюнку з безліччю дрібних деталей, у ній переважали титули, герби, звання її хазяїв.

Алі година ішов, і положення візитної картки змінювалося, вона одержала своє масове поширення. Візитні картки стають невід'ємною частиною різних зустрічей, прийомів, торжеств, їх уже можуть дозволити собі не тільки дворяни. Таким чином, смороду стають частиною повсякденного етикету. Сприяло виходу візитної картки в публічне користування, що зростає роль буржуазії в суспільстві. Так тривало до Великої Жовтневої Революції. Після революції візитні картки практично викорінили, як пережиток.

У часи радянської влади повертається тенденція користування візитками тільки кулям привілейованого суспільства. Візитними картками могли користуватися тільки на самому «верху», вона була невід'ємним атрибутом користування в дипломатів, партійних працівників і рідко визнаних діячів культури. Повернення ж «блудної» візитної картки відбувається тільки із приходом демократії, у часи «Перебудови», разом з появою приватної власності. Візитка стає стилем нових ділових відносин. Головна ж властивість візитки - її показність, так не втратила своєї значимості протягом століть. Вусі більше з'являється попит, зростають вимоги замовників. Візитка стає невід'ємною частиною поліграфічної індустрії.

На сьогоднішній день, не дивлячись на технологічний розвиток і високу інформатизацію сучасного суспільства, візитка залишається найпоширенішим і зручним способом повідомляти необхідну про собі інформацію.

Візитки й етикет

Запам'ятаєте: обмін візитками - це церемонія, сценарій, де шкірному відведена певна роль, що не міняється залежно від її виконавців.

Обмінюються картками відповідно до етикетного старшинства: по рангах, починаючи з високопоставлених чинів (якщо ви самі не зможете розібратися, хто є хто, поцікавтеся заздалегідь); при рівності чинів беруть до уваги вік, потім ураховуються жіночі привілеї.

При врученні візитку повертають для читання: це свідчить про чемність й увагу до одержувача. Партнерам з Азії (наприклад, Японія, Сінгапур, Тайвань) візитку подають двома руками з ухилом. Ніж важливіше персона, тім більше уклін. Представникам Передньої Азії візитку (як і подарунки, їжу) вручають тільки правою рукою (по місцевих традиціях ліва рука вважається брудною).

“Церемоніальне” вручення візитки виправдане й тім, що на картці написане не тільки ім'я власника, ані й назва його фірми! Це нагадує “Вірші про радянський паспорт”: “Я дістаю із широких колош дублікатом безцінного вантажу. Читайте, заздріть...”. Мабуть, така повага до свого ділового документа, яким є візитка, цілком пояснений, ані від тільки з кишень штанів візитку діставати не можна. Кишені чоловічих штанів призначені для особистих мов (носова хустка, таблетки й ін.). Нагрудна кишеня піджака - тільки для декоративної хустки, а не для ручок, гребінців і візиток. Ручки й гребінці носять у внутрішній кишені, візиткам там теж не місце. Де ж їх тоді зберігати? Можна всі, що не заборонено, - вибір за вами.

Не вручають візитки під година застіль (виключенням, мабуть, є ділова зустріч у ресторані).

Одержувач, виражаючи повагу, винний уважно (хоча й нетривало) розглянути картку й обов'язково вимовити прізвище, ім'я або посаду її власника. Це може бути фраза ввічливості: “Спасибі, пан Кононов”, “Дуже приємно, Маргарита Олексіївна”. Або просто: “Пан віце-президент!”. Зізнайтеся: ви так надходите? Немає? На жаль, це етикетна демонстрація зневажливого відношення до партнера мовою символів. Тобто nonverbal communications - безсловесне спілкування!

Однак уявіть собі: вам вручають візитку, на якій написано Gochenour або Schlesinger. Чи зможете ви, глянувши на картку, з легкістю вимовити таке прізвище? Так ще якщо партнерів трохи! А іноземець, ви вважаєте, без утруднень прочитає Shevchenco або Pshenyshnyuk? Тому при врученні візитки іноземцеві звичайно називають собі - чітко, не поспішаючи. Якщо ви все-таки не розчули, і текст візитки також не допоміг вам, можна, вибачившись, перепитати. Не бентежтеся! Неввічливо, якщо надалі ви будете називати людини невірно.

Відправляючись з візитом, помнете: першими вручають візитку хазяї, а не відвідувачі. Алі комерційний або рекламний агент вправі заперечити мені: "Таке правило етикету може перешкодити укласти угоду, якщо хазяїн кабінету (передбачуваний замовник), не вручивши своєї картки, скаже: "Так, ваші пропозиції непогані, мі їх обміркуємо й звернемося у вашу фірму". Алі адже відсоток від замовлення хочу одержати я, і потрібно, щоб звернулися саме до міні, а в партнера немає моєї візитки!". Небагато терпіння - зараз мі знайдемо вихід.

Праворуч у тому, що, розраховуючи на встановлення контактів або відправляючись кудись, можна переслати картку (це буде рівноцінно візиту) або залишити в офісі особисто (якщо є така можливість - це буде вірніше).

Припустимо, ви їдете в Москву на конференцію, або попутно хочете відвідати ще кілька фірм й організацій, де про вас ще ніхто не знає. Розрахувавши година приїзду, ви заздалегідь, поштою, відсилаєте в ці організації свої візитки, на яких у верхньому куті праворуч (при розробці дизайну картки потрібно передбачити для цього вільне місце) зробите напис "для кого" (наприклад: "г-ну Кравцову", "менеджерові по збуті" і т.п.). Чи Алі зрозуміють одержувачі, з якою метою ви послали їм візитку? Для цього буде необхідна ще одна позначка, або про це мова йтиме пізніше.

А поки докладніше зупинимося на іншому варіанті доставки візитної картки - з помічником-колегою або зі співробітником вашого партнера, що візьметься передати про вас необхідну інформацію. У випадку якщо картку в організації залишаєте не ви особисто, а помічник, потрібно загнути лівий край візитки. Можна не вказувати "для кого" - про це скаже вповноважене вами особа, а позначку про меті зробити все-таки прийде. Алі в обох випадках картку треба вкласти в конверт (спеціальний фірмовий або будь-який іншої). Заклеюють конверт лише у випадку передачі особистого послання, або не в офіційній сфері - це варто взяти на замітку при передачі особистих візиток у світському житті (або про це нижче). Надписують конверт із візиткою, тільки якщо його відправляють із замовленим товаром з магазина.

Отже, відвідувач, якому хазяїн кабінету не вручили візитку, може передати свою картку через секретаря (або іншого співробітника свого партнера) до або після зустрічі, зробивши позначку про меті вручення візитки й вклавши її в незапечатаний конверт. Передбачається, що на візитку, доставлену поштою або з помічником, одержувач відповідає не пізніше, ніж через 24 години: дзвонить, посилає аркуш або вручає у відповідь свою візитку. Такий вихід на новий контакт досить обнадіює.

При пересиланні (поштою або з помічником) на візитках необхідно зробити деякі позначки

Візитки умовно діляться на кілька видів: Особисті, ділові й корпоративні.

Особиста візитна картка. Особисті візитки використаються при дружнім знайомстві й неформальному спілкуванні. Як правило візитка містить ім'я й прізвище власника й іноді телефонний номер. Посаду, адреси в ній не обов'язкові. Стиль виконання може бути бути-яким і розробляється відповідно до особистих переваг власника.

Ділова візитна картка. Ділові візитки використаються в бізнесі, на офіційних зустрічах і для надання контактної інформації потенційним клієнтам. На ділових візитках обов'язково вказуються ім'я, прізвище, посаду представника бізнесу, а так саме назва компанії і її вид діяльності. В оформленні візитки використається фірмовий стиль компанії, логотип і т.п. Такі візитки звичайно мають строгий дизайн.

Корпоративна візитна картка. Як правило не містить імен і прізвищ. У ній указується повна інформація про компанії: сфера діяльності фірми, перелік послуг, контактні телефони, карта проїзду, адреси веб-сторінки. Має вигляд у точності відповідному фірмовому стилю компанії. Звичайно має рекламний характер й в основному використається на виставках й . Часто їх роблять двосторонніми.

Дизайн візитних карток

Як правило, візитна картка - це прямокутний шматок білого напівщільного картону гарної якості, на якому типографським способом чітко й красиво видрукувані ваші прізвище, ім'я й (як правило) по батькові поряд з іншими відомостями, які ви хочете про собі повідомити. Чітких правил відносно розмірів візитних карток ні, або звичайно в чоловіків смороді можуть бути трохи більше, ніж у жінок - скажемо, 90х50 мм й 80х40 мм (у Великобританії візитні картки жінок більше, ніж у чоловіків). Візитна картка молодої дівчини може бути ще менше - як правило 70х35 мм. Візитні картки більших розмірів поступово виходять із практики - з поширенням спеціальних альбомів для їхнього зберігання. Варто подумати про ті, щоб картка мала стандартний розмір, і її не довелося підгинати або підрізати.

Загальні вимоги до шрифту візитних карток полягають у тім, що він винний бути легко читаємо. Ім'я, як правило, виділяється легко напівжирним шрифтом, що читає, злегка більшого розміру. Не рекомендується використати складні готичні або декоративні шрифти. Потрібно бути обережним з використанням курсивного накреслення шрифтів, особливо, якщо у вас рідка або важке прізвище або ж мова йде про картку іноземною мовою.

Як правило, візитна картка винне мати чорний текст на білому тлі, надрукований поперек картки без яких-небудь рамок або завитушок. Останнім годиною друкарні пропонують широку гамору кольорових карток, карток на пластмасі або навіть на шкірі, або норми строгого етикету не рекомендують далеко відходити від чорно-білої гами. Краще зосередитися на виборі відмінної якості паперу, що може бути злегка тонованаа, мати сатиновану поверхню. Необхідно уникати й глянсової поверхні карток. Кольорові й незвичайні картки поки залишаються долею художників, типографів, а також комівояжерів, працівників служб сервісу й рекламних агентів. Чорна рамка на візитній картці допускається в знак жалоби.

У багатьох двомовних країнах широко застосовуються двосторонні картки - з текстом на іншій мові на зворотному боці. Якщо дотримуватися строгих протокольних норм, те це не зовсім вірно. Адже зворотний бік призначений для того, щоб на ній можна було б зробити якісь запису. Якщо є можливість, потрібно замовити окремі картки на російській й іноземній мовах. Алі проте двосторонні картки цілком припустимі - головешці дотримати правил написання карток іноземною мовою.

Ділові візитні картки - це невід'ємний атрибут сучасного ділового спілкування. Перше подання, як правило, починається з обміну візитними картками. Особливе значення смороду мають при спілкуванні з іноземцями, людьми, що не говорять на нашій рідній мові. На діловій візитній картці повинні бути чітко позначені прізвище й ім'я (по батькові), назва фірми або організації й посаду, повна поштова адреси й інші відомості. Також на ній цілком доречне використання логотипа фірми або організації. У державних чиновників, депутатів на візитній картці може перебувати зображення державного прапора або герба.

Ділова візитка може містити вказівки на звання або титул, сферу відповідальності в рамках організації, номера телефону (телефонів), факсу, телекса, електронної пошти. Якщо змінився телефон, те можна акуратно вписати новий номер, закресливши старий. Закреслювати й уписувати нове найменування посади вважається дурним тоном - варто подбати про ті, щоб якомога швидше замовити нові візитні картки.

Ділова візитна картка без адреси також не відповідає нормам етикету (виключення становлять дипломати й вищі державні посадові особини). Якщо міняється адреси, і ще невідомі нові телефони, те краще вказати офіційна адреси організації, телефон секретаріату або канцелярії.

У випадку, якщо організація має кілька філій, те на ділових візитних картках її представників можуть бути зазначені кілька адресу.

Ділові візитні картки співробітників магазинів, підприємств сфери послуг і т.п. по своєму оформленню можуть відходити від строгих норм етикету - по суті справи це не тільки інформаційна, або й рекламна продукція. На таких картках на звороті може бути поміщена невелика схема околиць, на такій картці можна зустріти фотографію її власника, барвистий символ, девіз фірми.

Різновидом ділової й особистої візитки є комбінована візитна картка, де поряд зі службовою адресою (у лівому нижньому куті) указується й домашня адреси (у правому нижньому куті). Такі картки доречні для наукових і творчих працівників, які часто працюють будинку. Жінки, як правило, не вказують на таких картках своя домашня адреси, обмежуючись номером телефону.

Мораль і мистецтвознавство

Специфіку взаємодії етики й естетики, з наголосом на проблемі творчості, вивчав і німецький філософ ИОГАНН ФІХТЕ (1762- 1814). Він був прихильником ідеї тотожності естетики і теорії мистецтва, а специфіку мистецтва виявляв через порівняльний аналіз: «мистецтво - наука», «мистецтво - мораль». Саме мистецтво, на думку філософа, сприяє становленню цілісної людини. Й. Фіхте включає етику до структури філософського знання і поєднує моральність з творчою активністю людини. Це був принципово новий аспект аналізу співвідношення «філософія - етика - творчість», особливо якщо враховувати, що Фіхте намагався доповнити ідею І. Канта про «чуттєву» й «моральну» людину положенням про можливість через виховання піднести чуттєві потяги до рівня обов'язку.

Англійські естетики XVIII ст. АНТОНІ ШЕФТСБЕРІ (1671-1713) та ФРЕНСІС ХАТЧЕСОН (1694-1747) намагалися чітко розділити естетичні та моральні цінності, адже до качану XVIII ст. англійська естетика орієнтувалася на моральні цінності, а категорії етики й естетики, зокрема «добро», «зло», «врода», «піднесене», вважали наскрізними для обох наук.

Розглядаючи місце естетики в структурі міжпредметних зв'язків, особливу увагу слід приділити розгляду співвідношення естетики і мистецтвознавства, що найповніше здатне відбити ті значення, якові мистецтво має в духовному житті суспільства. Сучасне мистецтвознавство акцентує увагу на дослідженні мистецтва в контексті духовної культури. Складна структура мистецтвознавства характеризується комплексністю, що об'єднує загальне і часткове мистецтвознавство. Як систему знань про окремі види мистецтва мистецтвознавство поділяють на літературознавство, театрознавство, кінознавство тощо. Кожна з цих сфер знання має відносно самостійний характер, алі водночас входити як складова частина до загальної структури. У більш загальному вигляді мистецтвознавство є сукупністю трьох частин: історії мистецтва, теорії мистецтва і художньої критики.

Естетика виступає як загальна теорія мистецтва, і саме в цьому аспекті перехрещуються інтереси естетики і мистецтвознавства. Останнє, у свою чергу, теоретично взаємодіє з немистецтвознавчими науковими дисциплінами, методологічні підходи, висновки й спостереження яких мають суттєве значення для комплексного вивчення мистецтва. У цьому сенсі особливого значення набувають, наприклад, психологія художньої творчості, соціологія мистецтва, культурологія, семіотика тощо.

Мистецтвознавство - сукупність наук, які досліджують соціально-естетичну сутність, походження, закономірності розвитку, особливості й зміст видової специфіки мистецтва.

Проблема взаємодії естетики й мистецтвознавства досить складна й суперечлива. Вона відбиває неоднозначність оцінки місця й ролі мистецтва в предметі естетики. Властиве для певних історичних періодів розвитку естетичного знання розуміння предмета естетики як теорії мистецтва не тільки спрощувало предмет естетики, призводило до підміни однієї науки іншою, а й не відповідало на головешці запитання: чому, сформувавшись як самостійні науки, естетика й мистецтвознавство проіснували значний період людської історії, не засуперечили одна одну? Чи не означає це, що смороду мають таку специфіку, яка зумовлює необхідність існування цих двох наук і підміна їх неправомірна.

Уже грецька міфологія зафіксувала мистецтво як специфічну діяльність людини. Широко відомий міф про Аполлона, якому були підпорядковані музи: Мельпомена - трагедії, Евтерпа - ліричної поезії, Ерато - любовної лірики, Терпсихора - танців, Кал-ліопа - епічної поезії, Талія - комедії, Клю - історії.

Міфологічний образ Аполлона пройшов складний шлях розвитку, який дає змогу зрозуміти поступовий процес усвідомлення специфіки естетичної діяльності, її зв'язку з красою, своєрідності. Міф свідчить, що спочатку Аполлон - син Зевса й Літо, брат Артеміди - охороняв батьківщину від горя й нещастя. Пізніше його почали ототожнювати з Геліосом - богом Сонця. На честь Аполлона греки будували храми (на острові Делос й у Дельфах). Ці храми малі загальнодержавне значення. Поступово за Аполлоном (він стає богом музики) закріплюються культуротворча, культурозахисна функції. У науку через образну, символіко-метафоричну інтерпретацію приходити проблема видової специфіки й синтезу мистецтв - проблема, яка інтегрує естетику й мистецтвознавство.

Людина вперше усвідомлює собі в міфах* і використовує міф як розповідь про Всесвіт, явища природи, про традиції та звичаї людей, історичні події. Міфи Стародавньої Греції систематизувалися, дописувалися різними поетами або використовувалися ними в професійній творчості. Відомо, що ГЕСІОД саме на основі міфів написавши «Теогонію» - поему про походження богів. Важливу роль для європейського читача відіграли «Метаморфози-» відомого римського письменника ОВІДІЯ - виклад стародавніх міфів.

Поетичні образи стародавніх міфів не лише залишилися в історії світової культури, а й вплинули на частку мистецтва, викликали численні інтерпретації у творчості більшості видатних митців. До грецької міфології зверталися Данте й Шекспір, Боттічеллі й Леонардо да Вінчі, Рубенс і Рембрандт, Шіллер і Ґете, Сковорода й Шевченко, Франко й Леся Українка.

Практика звернення до міфопоетичних символів збереглася і в XX ст. Звертаючись до творчої спадщини Д. Джойса, Б. Брехта, А. Франса, А. Камю, М. Булгакова та інших, мі бачимо, якові велике значення малі міфи не лише в образній структурі цих творів, а й у Міфі (від грец. тір/і) - слово, а в більш широкому тлумаченні - легенда, розповідь, бесіда. Формуванні філософської концепції, в обгрунтуванні морально-психологічної позиції конкретних героїв.

Подалі вивчення проблеми естетичної специфіки мистецтва пов'язане з такими роботами англійського філософа й естетика БЕРНАРДА БОЗАНКЕТА (1848-1923), як «Історія естетики» (1892), «Аекції з естетики» (1915), «Принципи індивідуальності і цінності» (1911), «Цінність і частка індивідуума» (1912). Послідовник Гегеля Бозанкет розглядав мистецтво як шлях до опанування світової гармонії. При цьому він намагався обґрунтувати більш широке, ніж це було прийнято в історії естетики, розуміння гармонії, яка є, на думку філософа, серцевиною «абсолютної реальності» - цілісності, що долає просторову й часову роз'єднаність предметів й явищ. Мистецтво ж намагається поєднати людину, яка існує на рівні природної чуттєвості, з «абсолютною реальністю» як з носієм досконалості. Проголосивши «Божественну комедію» Данте еталоном мистецтва, Бозанет, по суті, сприймав естетику як науку, що опановує та інтерпретує функціональну специфіку мистецтва. Особливе «естетичне» навантаження маї.;, за Бозанкетом, пізнавальна функція. Англійський теоретик на качану XX ст. намагався не лише знайти нові аргументи щодо гегелівської ідеї обмеження предмета естетики мистецтвом, а й пов'язати естетику, мистецтвознавство з логікою, раціональним ставленням до дійсності.

Проблема співвідношення естетики і мистецтвознавства прикрутила увагу і німецького естетика МАКСА ДЕССУАРА (1867- 1947). Він чітко і послідовно відокремлював загальноестетичну проблематику від мистецтвознавства. Як у теоретичних дослідженнях - «Естетика і загальне мистецтвознавство» (1906), «Систематика і історія мистецтв» (1914), так і в організаційній діяльності щодо об'єднання європейських естетиків у теоретичній школі «Естетика і загальне мистецтвознавство», Дессуар виходив з тези про підпорядкованість сфери художнього сфері естетичного (як більш об'ємній). Існуючи самостійно, мистецтвознавство - сфера художнього - має враховувати можливості естетики - сфери естетичного. Водночас Дессуар намагався відокремити мистецтвознавство від філософії мистецтва, адже філософія мистецтва руйнує «теоретичну чистоту» наук про мистецтво.

У працях Дессуара присутнє поняття «естетично-мистецтвознавчий» (підхід, аналіз тощо), ані ставлення до філософії як основи естетики загалом негативне, адже філософія «принижує» естетику. Розмірковуючи над проблемою місця естетики в структурі міжпредметних зв'язків, Дессуар орієнтував естетику на пошук зв'язків з етнологією, історією, психологією.

Спробами знайти нові шляхи зближення естетики і мистецтвознавства позначена позиція, найвпливовішого французького естетика XX ст. ЕТЬЄНА СУРИО (1892-1979). Ще в 30-50-ті роки в роботах «Майбутнє естетики» (1929), «Співвідношення мистецтв. Елементи порівняльної естетики» (1947) Сурйо намагався розглядати твір мистецтва як становлення нової реальності, а види мистецтва він визначав через специфіку чуттєво-смислових елементів - квалій (від лат. диаііа - якість). Саме через засоби оформлення квалій, а ними є звук, колір, світло, слово, рух, може виникати самобутній «космос» - художній твір, позначений оригінальністю, неповторністю, авторським баченням світу.

Проблему співвідношення естетики й мистецтвознавства досить активно розробляли представники російської естетики - Ю. Бо-рев, А. Єремєєв, А. Зісь.

Мораль справджує своє призначення тоді, коли вона чогось вимагає від

людини, висуває перед нею якийсь ідеальний взірець, у чомусь перевершує реальний стан людської поведінки. Своєю чергою, реальна повнота й складність людського життя й досвіду не можуть бути зведені навіть до найдосконалішої системи моральних настанов; саме завдяки своєму потенційному багатству смороду здатні згладжувати її гострі гуляй, пом'якшувати суперечності, робити її норми сумісними йз свободою людини й придатними до реалізації. Якщо реально існуючій моральності - звичайно, за нормальних суспільних розумів - власне мораль надає необхідні орієнтири, що вказують шлях людського вдосконалення, ті для самої моралі як форми свідомості конкретні моральні (звичаєві) відносини є свого роду критерієм її цілісно-людської обґрунтованості -а бо, точніше, камертоном, який визначає, потрапляють чи не потрапляють її вимоги в тон загальним потребам розвитку людської природи, людського буття. При цьому, як показує історичний досвід, мораль, яка не може знайти повноцінного втілення в конкретній моральності, конкретних людських стосунках і щораз заперечується ними, виявляється приреченою на загибель.

Висновок

Історія візитки йде своїми коріннями в глибоку стародавність, туди, де на багато миль тягнеться Велика Китайська Стіна, адже саме там, у третім столітті з'явилися перші візитки. Споконвічно візитки виготовлялися з бамбука, дерева або червоного шовку. Смороду вражали своєю стриманістю й естетичністю, можна сказати минулого твором мистецтва. Адже, щоб написати на цьому шматочку дерева або матерії текст треба було володіти не тільки талантом, алі й відмінним каліграфічним подчерком. Не нав'язуйте свою візитку! Її вручають, коли виникла зацікавленість у продовженні контактів. А це далеко не завжди відбувається при знайомстві. Алі що ж робити, якщо вам вручили візитку? Обов'язково вручите у відповідь свою картку. Алі якщо не бажаєте продовжувати контакти, скористайтеся не звичайної робочої, а представницької. На представницькій картці немає адреси, телефонів й інших даних для продовження контактів. Така візитка необхідна в першу чергу тім, хто часто змушений спілкуватися з публікою: артистам, представникам модельного бізнесу, політикам. Представницьку візитку також можна використати при реєстрації на конференціях і з'їздах, на виставках.

Запам'ятаєте: обмін візитками - це церемонія, сценарій, де шкірному відведена певна роль, що не міняється залежно від її виконавців.

Як правило, візитна картка - це прямокутний шматок білого напівщільного картону гарної якості, на якому типографським способом чітко й красиво видрукувані ваші прізвище, ім'я й (як правило) по батькові поряд з іншими відомостями, які ви хочете про собі повідомити. Чітких правил відносно розмірів візитних карток ні, алі звичайно в чоловіків смороді можуть бути трохи більше, ніж у жінок - скажемо, 90х50 мм й 80х40 мм (у Великобританії візитні картки жінок більше, ніж у чоловіків). Візитна картка молодої дівчини може бути ще менше - як правило 70х35 мм. Різновидом ділової й особистої візитки є комбінована візитна картка, де поряд зі службовою адресою (у лівому нижньому куті) указується й домашня адреси (у правому нижньому куті).

Вивчення предмета естетики з урахуванням широкого кола проблем мистецтвознавства було й залишається на сучасному етапі розвитку естетичної науки складною й дискусійною проблемою. Неоднозначність оцінки місця й ролі мистецтва в структурі предмета естетики, суперечливість щодо масштабів і специфіки взаємодії естетичної та художньої сфери призводили до спрощення, а іноді й до вульгаризації естетики, спроб перетворити естетику на прикладну науку. У другій половині XIX ст. французький етнограф й антрополог Ш. Летурно намагався обгрунтувати так звану естетичну палеонтологію. Вчений був переконаний, що тільки антропологія здатна опанувати внутрішній зміст естетики й мистецтва.

Як систему знань про окремі види мистецтва мистецтвознавство поділяють на літературознавство, театрознавство, кінознавство тощо. Кожна з цих сфер знання має відносно самостійний характер, алі водночас входити як складова частина до загальної структури. У більш загальному вигляді мистецтвознавство є сукупністю трьох частин: історії мистецтва, теорії мистецтва і художньої критики.

Естетика виступає як загальна теорія мистецтва, і саме в цьому аспекті перехрещуються інтереси естетики і мистецтвознавства.

Спробами знайти нові шляхи зближення естетики і мистецтвознавства позначена позиція, найвпливовішого французького естетика XX ст. ЕТЬЄНА СУРИО (1892-1979). Ще в 30-50-ті роки в роботах «Майбутнє естетики» (1929), «Співвідношення мистецтв. Елементи порівняльної естетики» (1947) Сурйо намагався розглядати твір мистецтва як становлення нової реальності, а види мистецтва він визначав через специфіку чуттєво-смислових елементів - квалій (від лат. диаііа - якість). Саме через засоби оформлення квалій, а ними є звук, колір, світло, слово, рух, може виникати самобутній «космос» - художній твір, позначений оригінальністю, неповторністю, авторським баченням світу.