Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації та нові напрямки етичних знань

Вивчення етичного сенсу екологічних проблем, екологічна етика. Турбота про здоров'я і виживання - моральний імператив сучасності. Проблеми біоетики. Моральні основи взаємодії культур. Толерантність як етичний принцип. Характеристика етики ненасильства.

Рубрика Этика и эстетика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 22.09.2010
Размер файла 27,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Моральні аспекти глобальних проблем

сучасної цивілізації та нові напрямки етичного знання

План

Етичний сенс екологічних проблем. Екологічна етика

Турбота про здоров'я й виживання - моральний імператив сучасності. Проблеми біоетики

Моральні основи взаємодії культур. Толерантність як етичний принцип

Етика ненасильства

1. Етичний сенс екологічних проблем. Екологічна етика

“Екос” у перекладі з грецької означає “житло”; екологія - наука про співіснування людини з навколишнім природним середовищем. Отже, “екологічні проблеми” звичайно означають неблагополучність у середовищі проживання і відносинах між різними його елементами.

У природі існують закони, які регулюють чисельність живих істот, їх стосунки. Внаслідок своїх родових особливостей людина більш гнучка та пристосована істота, ніж інші, здатна обживати практично будь-який район землі. Якщо оцінювати людину сучасну (Homo Sapiens sapiens) з погляду біології, то вона є агресивним, не6езпечним для природи, за своїм визначенням, видом. Це означає, що людина небезпечна і для самої себе. Проте такий аспект визначає проблему лише у загальних рисах. Екологічні проблеми - це, по суті, питання існування людської цивілізації, розвитку виробництва, технології, тобто основи людського способу існування. Розвиток відносин “людина - природа” є вдосконаленням самої людини, її здібностей (об'єктивний аспект). Міра цього вдосконалення визначає розуміння людством ступеня своєї відповідальності (суб'єктивний аспект).

Отже, важливою особливістю моралі в сучасному світі є усвідомлення нею не лише принципів людських стосунків (що властиве моралі за часів її походження), але й ставлення людства до світу в цілому, зокрема до живої природи. Це зумовлено як реальним зростанням загрози природі з боку людської діяльності (антропогенний чинник), так і вдосконаленням моралі, розумінням людством самого себе, своєї єдності з природою і відповідальності за неї. Створюючи неповноцінний світ, людина визначає ущербні умови формування самої себе. Насамперед, це фіксує саме мораль: людина усвідомлює свою силу, свою перевагу, а насильство над беззахисними істотами не відповідає сучасним уявленням про гуманізм.

Відомий англійський натураліст Джеральд Даррелл (1925-1995) з гіркотою зазначав, що багато людей запитують: «А навіщо ця тварина?» Немов право на життя необхідно доводити. Справою життя Даррелла стало створення Джерсійського фонду збереження і відтворення рідкісних тварин.

Мабуть, вперше у західній культурі про спорідненість тварини і людини заявив Чарльз Роберт Дарвін (1809-1882). Це був висновок природознавця, що дорого йому обійшовся. Бо західна цивілізація була впевнена (як, між іншим, дехто вважає і зараз), що Бог створив рослинний і тваринний світ для людських потреб, і саме з цього боку слід розглядати необхідність їх існування: чистих і нечистих, корисних і шкідливих.

Дехто вважає зачинателем екологічного руху американця Генрі Девіда Торо (1817-1862), інші - його співвітчизника Олдо Леопольда (1887-1948). Слід віддати належне їм обом. Особистим прикладом Торо показав, що для багатства душі й духу необхідно дуже небагато речей та їжі, і, навпаки, їх надлишок веде до рабського існування. Послідовниками Торо вважаються Мохандас Ганді, Мартін Лютер Кінг, Джон Кеннеді. О. Леопольд показав, що нерозумне витрачання американського природного багатства призведе до злиднів. У 1929 р. він дійшов незвичайного на той час висновку: щоб зберегти тварину, треба зберегти середовище її існування. Розумінню проблеми сприяло створення у З0-ті рр. XX ст. етології - науки про поведінку тварин у природних умовах. Сучасного вигляду цій галузі знань надав австрійський вчений, Нобелівський лауреат (1973) Конрад Лоренц (1903-1989). У 50-ті роки XX ст. французький океанограф Жак Їв Кусто (1910-1997) та норвезький етнограф Тур Хейєрдал (1914-2002) змусили людство по-новому поглянути на океан. Дослідники показали, що використання світового океану як смітника не тільки безглуздо, а й більш небезпечно, ніж забруднення суші.

Чому саме наш час робить можливим і необхідним усвідомлення екологічних проблем? З причини, по-перше, зростання чисельності і густоти населення; по-друге, інтенсифікації виробництва; по-третє, введення у кругообіг речовин, що надто повільно розкладаються, а тому забруднюють середовище; по-четверте, порушення природних процесів як у локальному, так і планетарному масштабі; по-п'яте, знищення місць проживання тварин внаслідок виробничого освоєння земель; нарешті, просто фізичного знищення окремих видів живого через їх “шкідливість”, доступність, привабливість (так, китайська традиційна медицина потребує великої кількості носорогового рогу, тигрових залоз, ведмежої крові, як і ненаситні гурмани - рідкісних черепах, ящірок, дельфінів, мавп, кажанів тощо).

Екологи кажуть, що треба мислити глобально, а діяти локально. Повною мірою цей принцип можна застосувати до життя вже неодноразово згадуваного Альберта Швейцера - франко-німецького філософа, теолога, музиканта, музикознавця, лікаря, Нобелівського лауреата (1952). Висновком його різноманітної діяльності можна вважати оригінальну етичну систему, яку можна назвати екологічною етикою. Її сенс Швейцер визначив як благоговіння перед життям: все, що живе, має право на існування.

Принцип благоговіння перед життям було сформульовано у 1915р. Але пройшли десятиріччя, минула ще одна світова війна, епоха атомної та нейтронної бомби, епоха забруднення атмосфери та океану, перш ніж усвідомлення цього принципу здійснилося повною мірою: життя на планеті, саму людину, її цивілізацію і культуру можна зберегти лише за умови, якщо абсолютним і універсальним принципом взаємних відносин між людиною та Природою (біосферою) стане принцип благоговіння перед життям. Відзначимо, що поряд із цим принципом і позицією світо- та життєствердження етика А. Швейцера приписує людині упокорювання її власної “прометеєвої гордливості підкорення”, упокорювання перед величезністю та величністю світу і Життя. Благоговіти необхідно перед будь-якою формою, перед будь-яким рівнем життя. Тому принцип благоговіння перед життям є екологічно ідеальним: за умов його дотримування уможливлюється розвиток нових екологічно безпечних технологій та екологічно оптимальної техносфери як такої. Відповідно цього принципу людина повинна порівнювати кожен свій технічний крок, будівництво кожної нової споруди. Цей принцип формує стратегію оптимізації умов життя усіх живих організмів на планеті, її природних та штучних ландшафтів та екосистем. Принцип благоговіння перед життям стосується і сфери соціальних - політичних, національних - відносин.

Таким чином, узагальнення, аналіз результатів дослідження впливу людини на довкілля спонукає до інтенсивного розвитку спеціальну галузь теорії моралі - екологічну етику, вона попереджає про небезпеку руйнації “зовнішньої” природи для “внутрішньої” природи - організму людини і її духовності, виступає теоретичною базою для екологічного руху і виховання екологічного мислення. Екологічна безпека є важливою умовою здійснення права людини на життя й здоров'я.

2.Турбота про здоров'я й виживання - моральний імператив сучасності. Проблеми біоетики

Зміни навколишнього середовища не проходять безслідно. Вони, безумовно, відбиваються на стані організму людини - від порівняно легких недугів до генетичних змін. У першу чергу, цей вплив пов'язаний із забрудненням. Величезна кількість захворювань свідчить про порушення гармонії, обміну речовин, регуляції процесів у організмі. Від забруднення повітря й води страждають органи дихання й травлення. Руйнація захисного озонового шару викликає онкологічні захворювання. Такими ж є наслідки й радіаційного забруднення. Отрутохімікати, добрива, вібрації, шуми, випромінювання, інші забруднення “збивають з пантелику” захисний механізм організму людини і змушують його реагувати надзвичайно сильно і часто не на джерело небезпеки, а на продукти харчування або ліки, - виникають так звані алергії. Малорухомий, з великими нервовими перевантаженнями спосіб життя робить захворювання хребта і серцево-судинної системи найпоширенішими серед мешканців міст. До цього списку слід долучити алкоголізм, наркоманію і тютюнопаління.

Алкоголізм є часто найвагомішою причиною розлучень, алкоголь спричинює агресивність: 75% вбивств і нападів, 50% насильства в сім'ях, 50% самогубств у США, 86% вуличних правопорушень в Україні здійснюються в стані сп'яніння. Усвідомлення цієї небезпеки, а також бажання і уміння людини західної цивілізації організувати своє життя (“робити себе”) примушують ставитися до такого роду слабкостей вкрай негативно і навіть обмежувати права курців. Накладаються заборони або обмеження на паління у місцях громадського користування, що було неможливо 50-70 років тому, оскільки встановлено: від паління більшою мірою страждають оточуючі (так зване “пасивне паління”). Багаторічні дослідження, до того ж, показали, що тютюн, як і будь-який наркотик, викликає залежність і змінює спадковість.

Про інфекційні захворювання можна сказати, що це, в цілому, питання освіти й гігієни, так би мовити, “чистих рук” і, врешті-решт, залежить від рівня матеріальної забезпеченості суспільства. З іншого боку, епідемічні спалахи останніх років показують, що мікроорганізми не розрізняють більш чи менш забезпечені цивілізації. Можливо, справа у рухомості сучасного людства. Уразливими виявляються й ізольовані крихітні народи, і великі нації, що захищені добре розвиненою системою медичного обслуговування. Індустрія, необхідна для високого рівня життя, у той же час забруднює довкілля і послаблює імунітет. Отже, за всіх культурних і біологічних обставин, багаті країни здатні забезпечити своїм громадянам більш тривале і безболісне життя: санітарно-гігієнічні умови, повноцінне харчування, вітаміни, сучасну медичну допомогу - з одного боку, а з іншого, що не менш важливо, - культ здоров'я як частину життєвої програми окремої людини й суспільства в цілому.

Сучасна цивілізація надає певні можливості здорового існування, а тому інакше, ніж раніше, ставить питання щодо життя і смерті - центральне для будь-якої етичної системи. В наш час право розпоряджатися своїм життям означає й право розпоряджатися своєю смертю у випадку страждань від невиліковної хвороби. Безумовно, питання у такій постановці породжене саме сучасною західною культурою. У минулі часи самогубство однозначно засуджувалося, було ганьбою для інших членів родини. Наша культура однозначної відповіді на це не дає, не має й однозначного правового вирішення. У США тричі розглядалася справа лікаря-патолога Джека Кеворкяна. Він створив умови для безболісної смерті 28 невиліковно хворих; за його твердженням, як мінімум 25% лікарів США надають такого роду допомогу. У Північній Австралії, Нідерландах прийнято закон про право на добровільну евтаназію (безболісну смерть) за допомогою і під наглядом лікарів. Певно, у нашій культурі у цьому питанні відбуваються значні зміни, і його вирішення залежить не лише від матеріальних, технічних умов даної цивілізації, а й від основних тенденцій розвитку сучасної моралі.

Проблема евтаназії як проблема кінця людського життя та права людини на смерть тісно пов'язана з іншими проблемами біоетики - проблемою початку суто людського життя (проблемою абортів), проблемою трансплантації органів, проблемою ставлення до неповноцінних, зокрема “божевільних”, проблемою проведення експериментів на людях тощо. Біоетика відкрила неусувану проблематичність меж людського існування. Біоетика є важливим чинником формування нових структур влади, що забезпечує необхідний рівень соціальної згоди, тому що для визначення умов людської самодетермінації необхідне подолання релігійних, філософських, національних та політичних, а також професійних медичних суперечностей: треба встати на загальнолюдську точку зору і на позицію принципу благоговіння перед життям.

Науково-технічні досягнення останніх років другого тисячоліття, поява нових галузей медицини є наочним доказом того, що в принципі відкриття засобів захисту й лікування найнебезпечніших захворювань (серцево-судинних, онкологічних, СНІДу тощо) дуже близько. Справа полягає не стільки у можливостях, скільки в умінні суспільства побачити й оцінити проблему, у бажанні допомогти стражденним (оскільки засоби лікування надто дорогі). Іншими словами, проблема полягає у милосерді, у рівні розвитку моральної культури людської спільноти.

3.Моральні основи взаємодії культур. Толерантність як етичний принцип

Власне, усі глобальні проблеми в самому широкому розумінні можна оцінювати як проблеми культури. Проте, слід визнати деяку відмінність внутрішніх питань культури у порівнянні із ставленням культури до природи. Теоретичний аналіз глобальних проблем сучасності вимагає урахування цієї специфіки. Якщо вважати відносини з природою зовнішньою для культури суперечністю, то якоюсь мірою вона визначається станом самої культури, тобто внутрішньою суперечністю.

Найбільш очевидним є взаємне нерозуміння культур, обумовлене різною їх орієнтацією (аграрною чи індустріальною), різними рівнями розвитку. Відмінність культур виявляється не лише в національних особливостях, а й у спрямованості розвитку кожної даної культури, яка фіксується релігією, виявляється в системі цінностей. Так, ставлення до жінки в традиційному східному суспільстві може бути оцінене як незрозуміле, неприпустиме, навіть жорстоке для людини індустріально орієнтованого суспільства. Західна цивілізація надає досить великі можливості для розвитку здібностей, для освіти і кар'єри жінок, проте і в цій культурі помітне відставання їх у професійному зростанні, у платі за рівний труд.

Відмінності між культурами не знімають питання про необхідність співіснування і вироблення норм міжнародних відносин. У наш час все більше значення має тиск з боку міжнародних організацій на країни, що допускають у внутрішній або зовнішній політиці злочини проти людяності.

XX1 ст. висунуло на передній план ще одну соціальну групу, що відіграє важливу роль у сучасній культурі, - молодь. Цьому сприяла, по-перше, катастрофічна руйнація цінностей старого світу в ході світових війн. Молодіжний рух 60-х років був спрямований проти неправди, нещирості, фальші споживацького суспільства - за ствердження гуманізму, щирості у стосунках. Цей рух якоюсь мірою покладався на філософію східної культури, яка вважалася більш людяною і вільною від суєтності порівняно із зіпсованим Заходом. Екстремістські виступи студентства викликали шок і в Новому, і в Старому світі. Другою важливою обставиною було одержання незалежності країнами Азії й Африки і зміна, у зв'язку з цим, акцентів у міжнародних відносинах. На світову арену вийшли “молоді” нації, в яких молодь складає переважну більшість населення. По-третє, демографічний “вибух” післявоєнних років примусив суспільство інакше планувати соціальну політику, переглянути пріоритети тощо.

Особливістю культури кінця XX ст. стала активізація наймолодшої частини цієї групи - дітей - у міжнародних рухах, починаючи від захисту прав особистості дитини до антиядерних та екологічних. Згідно з доповіддю комісії ООН (червень 2006), у економіці країн перехідного періоду (Центральна та Східна Європа, країни СНД) зріс обсяг дитячої праці, що змушує поставити питання про її заборону. Продаж дітей залишається зараз невирішеною проблемою не лише для слаборозвинених країн, а й для США. За останні десятиріччя кількість убивств, скоєних неповнолітніми в США, збільшилася втричі, в Україні на їх частку припадало 20% тяжких злочинів (2006 р.).

Складні стосунки між поколіннями, нерозуміння дітьми батьків, а батьками - дітей не можна назвати проблемою, що виникла в наші дні. Мабуть, вона зафіксована ще першими писемними пам'ятками. У цих стосунках є дуже важливий аспект культури: можливість збереження повноцінного життя літніх людей. Патріархальна культура вирішує це питання збереженням великої родини, яка включає кілька поколінь. Західна культура розробляє іншу модель, яка спирається на роз'єднання поколінь, можливість накопичення коштів протягом життя і міцну систему соціального забезпечення. Звичайно, і цей варіант має свої слабкі сторони: окрім недостатнього фінансування, яке в останні роки все більше непокоїть навіть багаті держави, невирішеним залишається питання порушення зв'язку генерацій, почуття самотності, непотрібності, занедбаності старих. Крім того, руйнується дуже важливий канал передачі соціокультурної інформації, який неможливо замінити, скажімо, системою освіти.

Людський спосіб існування ґрунтується на накопиченні й передачі інформації соціальним (небіологічним) шляхом. Значення безпосереднього спілкування не зменшилося у наші часи. Воно дозволяє передавати емоційно-почуттєву інформацію, що, як правило, складає 75% наших звичайних розмов. Але найважливішим каналом одержання інформації наша цивілізація вважає технічні засоби, що широко використовуються для різних цілей, у тому числі, й освітньої. Вихованість як результат соціалізації є найважливішою метою освіти. За безсумнівних переваг західної системи освіти і виховання (високий рівень технічного оснащення, широкий вибір спеціалізації, система відбору і підтримка талантів тощо) у ній закладені й серйозні недоліки. Значна частина населення розвинених країн потрапляє в замкнене коло: не маючи права на кваліфіковану роботу, вони не мають коштів на гарну освіту для своїх дітей, які, у свою чергу, можуть розраховувати лише на низькооплачувану роботу.

Якщо визначити принципову схожість перелічених варіантів обмеження прав особи (не загальних, а саме особливих, пов'язаних з відмінністю окремої особистості від “громадян взагалі”), виявляється, що величезною проблемою сучасної культури залишається старе як світ питання - питання про насильство. Розуміння важливості цього питання приходить до людини саме в нашій цивілізації. У минулих культурах такого беззастережно негативного ставлення ми не знаходимо. XX ст. пережило численні тоталітарні режими, військові диктатури, примусові переселення окремих осіб (на підставі їх етнічної ознаки) і цілих народів, позбавлення кількох поколінь батьківщини у тривалій війні (проблема біженців: тільки у Африці таких приблизно 7 млн.) або фізичне їх знищення (геноцид), відокремлення від влади, освіти, кваліфікованої праці, благополуччя, медичного обслуговування на основі расової ознаки (расова сегрегація). Слід констатувати той факт, що сучасна культура не спромоглася вирішити надто важливої проблеми - насилля над народом, нацією (національне питання) . Запорукою миру в наш час є дотримання державних кордонів, проте в боротьбі проти сепаратизму не одне десятиліття ллється кров. Активна еміграція у пошуках кращого життя веде до спалахів расизму навіть у відносно спокійних Франції, Німеччині.

Сучасна цивілізація спирається на багатство особистості, різноманітність індивідуальностей. Відкриті форми насильства засуджуються, часто це засудження має правове оформлення. Але існують більш витончені форми насильства, не менш небезпечні, бо стирають з лиця Землі народи й культури: духовне насильство відоме з давніх-давен. Експансія більш агресивної культури за допомогою засобів масової комунікації знищує мову, неповторну ментальність, національний характер - не менш ефективно, ніж відкрита заборона вивчати рідну мову, позбавлення матеріальної підтримки видавництв, преси, театрів, навчальних закладів. Могутньою зброєю у цій війні виступають телебачення й реклама.

Витіснене за межі загальновизнаних цінностей насильство існує поза законом. Одне з його проявів - насильство у сім'ї. За даними 2005 р., у США від жорстокого поводження й відсутності нагляду щорічно гинуть приблизно 2 тис. дітей у віці до 4 років. Приблизно 1 тис. дітей у стані клінічної смерті потрапляє до клінік США через спроби їх матерів привернути до себе увагу, створюючи загрозу для здоров'я та життя власної дитини. Ці явища зафіксовані у цілком благополучному суспільстві.

У системах, що переживають становлення, перебудову, на передній план виступає тероризм у різних формах (політичний, кримінальний, релігійний). Ініціатором може бути й держава, й організація, й окрема людина. Урядовий терор чи знищення небажаного політичного, державного діяча як і раніше створює попит на відповідних спеціалістів, що кочують з одної «гарячої» точки в іншу. Тим більше, що сучасна цивілізація розширила технічні можливості злочинців.

Використання досягнень цивілізації змушує по-новому підійти до проблеми доступності зброї. Якщо злочинець так чи інакше озброєний, чи не більше прав у чесного громадянина на використання зброї? У наш час зробити замах на життя людини може будь-хто, незалежно від співвідношення сил. На курок здатна натиснути навіть мала дитина, яка не усвідомлює можливих наслідків своїх дій. У США щорічно гинуть діти через те, що батьки зберігають вдома вогнепальну зброю.

На жаль, торгівля зброєю залишається найбільш прибутковим заняттям як для приватних осіб, так і для держав, що я відсуває на другий план інші обставини. Насичення середовища зброєю зростає внаслідок воєнних конфліктів. І врятувати людство може лише розсудливість, почуття самозбереження, Й моральне здоров'я суспільства. Отже, гуманізм сучасної цивілізації зорієнтований на загальнолюдські цінності, виходить з рівних прав усіх людей, незалежно від їх культурної належності; з іншого боку, особливістю сучасних моральних норм є те, що без урахування своєрідності культури неможливе досягнення її повноправ'я. Ці висновки справедливі й стосовно окремих людей: гуманізм включає не лише надання рівних прав, а й урахування особливостей інтересів, психології молоді й літніх людей, жінок і дітей і т. п.; конструктивним може бути лише діалог людей різної етнічної й культурної належності, релігійної й політичної орієнтації.

Короткий огляд глобальних проблем сучасної цивілізації примушує дійти висновків, що час дій наосліп, методом спроб та помилок пройшов. Настає час обміркованих, зрілих рішень людства, що вимагає не лише практичної участі, а й доброї волі всіх урядів і народів. Усвідомлюючи небезпеку, людство потребує вироблення етики самозбереження. Однією з найважливіших складових останньої можна вважати єтику ненасильства.

4. Етика ненасильства

У формуванні концепції етики ненасильства віддзеркалилися, з оодного боку, кризові процесі розвинутого індустріального суспільства, з іншого - досягнення практичної мудрості Індії та Китаю. Але безпосереднім її „теоретичним витоком” є ідеал ненасильства, що сформульований у Нагорній проповіді Ісуса Христа.

Виникнення у ХХ ст. етики ненасильства можна оцінити як певну парадоксальність: по-перше, заповіді непротивлення злу насильством і любові до ворогів, що з'явилися тисячоріччя тому, сприймалися як заперечення здорового глузду, як несумісні із природними інстинктами людини та соціальними мотивами поведінки. По-друге, навіть словосполучення „етика ненасильства” справляє враження тавтології: адже нормативним ідеалом етики і є саме ненасильство! По-третє, формування принципів та норм етики ненасильства є не лише звичним результатом теоретичної (рефлексивної, тобто філософської) думки, але більшою мірою результатом відомої практичної діяльності - боротьбі за справедливість. У сучасній концепції ненасильства відображено досвід Л. Толстого, Махатми Ганді, М.Л. Кінга та їхніх послідовників, які організовувалися у реальні групи та рухи по всьому світу. Ненасильство є більш діячим, ніж інші, та більш адекватним засобом боротьби проти зла, воно є реальним та єдино можливим шляхом до справедливості. Як і 2 тисячі років тому, ненасильницька позиція вимагає героїзму, проте це вже не героїзм перших християн, які очікували „кінця світу”, але героїзм відповідальної поведінки морально розвиненої особистості у сучасному складному й тендітному світі.

Що ж означає Євангельська заповідь ненасильства у сучасній соціокультурній ситуації? По-перше, це не підкорювання несправедливості; по-друге, не застосування насильства „у відповідь”; по-третє, звернення до совісті того, хто „вдарив”, через „підставлення лівої щоки” - саме для того, щоб змінити насильника, стримати його від удару й „по лівій щоці”.

Таким чином, ненасильство у ХХ ст. стали розуміти (і застосовувати) як принцип та засіб вирішення соціальних та міжособистісних конфліктів, зокрема таких, які звичайно вирішувалися за допомогою сили. Етикою ненасильства визнається подвійність (амбівалентність) людської природи, схильність людини як до добра, так і до зла. Уся попередня історія фокусувала свої зусилля на блокуванні злого, деструктивного, агресивного в людині. Етика ненасильства акцентує протилежне - добре начало, власне людяність.

Вона довіряє доброму, культивує це начало, обґрунтовує практичну можливість здійснювати ненасильство - й тим самим помножує добро у світі. Прихильникам етики ненасильства необхідно:

1)відмовитися від монополії на істину і бути готовими до діалогу й компромісу з опонентами;

2)зрозуміти, що вони могли б опинитися на місці своїх опонентів, тобто бути причетними до тієї „справи зла”, з якою борються;

3)критично аналізувати свою поведінку під кутом зору того, щоб не провокувати ворожнечу позицію опонентів;

4)дозволяти опонентам завжди зберігати гідність, не принижати їх;

5)намагатися перетворювати ворогів на друзів, тобто боротися зі злом, але поважно ставитися до людей, які стоять за ним.

У діяльності ненасильства мета (ціль) і засоби майже збігаються, стають взаємно замінюваними.


Подобные документы

  • Спілкування як процес взаємодії громадських суб'єктів. Сучасні погляди на місце етики в діловому спілкуванні. Категорії етики та моральні норми. Етичні принципи і характер ділового спілкування. Психічна структура особи і практика ділового спілкування.

    реферат [30,1 K], добавлен 13.09.2010

  • Основні моральні засади міжлюдських відносин. Розвиток та сучасний стан етичних теорій. Види етичних норм: універсальні, групові та особистісні. Співвідношення матеріальних і духовних факторів у визначенні мети та засобів у підприємницькій діяльності.

    реферат [558,2 K], добавлен 19.03.2015

  • Визначення взаємодії. Спільна діяльність і вплив на неї етичних норм і правил. Мораль і особистісний вплив. Взаєморозуміння та його рівні. Бар'єри на шляху до взаєморозуміння, зокрема моральні. Механізми взаєморозуміння, роль етики в їх застосуванні.

    реферат [16,7 K], добавлен 10.02.2005

  • Аспекти впливу світових релігій та формування і пізнання суспільно-історичного досвіду людства. Етичні принципи та духовно моральні цінності як важлива складова поведінки людини у суспільстві. Аналіз формування духовності сучасного студента-медика.

    статья [27,8 K], добавлен 27.08.2017

  • Предмет етики бізнесу та її значення. Особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької та комерційної діяльності. Використання національних традицій ділової взаємодії. Моральні виміри діяльності менеджера, його функції та повноваження.

    реферат [24,8 K], добавлен 19.03.2015

  • Поняття категорії етики та їх історичний характер, різновиди та напрямки вивчення. Релятивізм та ригоризм в їх трактуванні добра та зла. Категорії етичного вибору, вчинку, моральної діяльності, а також ті, що передають етичні характеристики людини.

    контрольная работа [58,8 K], добавлен 19.03.2015

  • Стратегічна мета. Завдання та пріоритети розробки та впровадження програми етики державного службовця. Засоби досягнення мети програми. Проект "Етичного кодексу". Комітет з етики. Етичний тренінг. Служба з питань урегулювань.

    реферат [12,2 K], добавлен 00.00.0000

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.