До питання про еволюцію поглядів на естетичну функцію мови
Естетична функція мови художньої літератури у розгалуженій системі естетичних значень. Тлумачення естетичної функції у працях українських та західних вчених XVII-XVIII ст. Розвиток наукових поглядів на естетичну функцію художнього слова у ХІХ-ХХ ст.
| Рубрика | Этика и эстетика |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.09.2010 |
| Размер файла | 24,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
До питання про еволюцію поглядів
на естетичну функцію мови
Естетична функція мови художньої літератури виявляється у розгалуженій системі естетичних значень, що актуалізуються у різнотипних образних структурах тропеїчного та нетропеїчного характеру. Закони художньої семантики мають специфічні ознаки у поезії, драматургії та прозі. Естетичне перетворення слова у поезії, за Б.Ларіним, є максимальним порівняно з прозою та драмою [6]. Семантична та емоційна напруга у поетичному слові виникає завдяки наявності опосередковувального чинника між словом й образом у прозі і відсутністю подібного чинника у поезії, що О.Потебня називав дійсністю слова [9, с.77].
Якщо схему прозового дискурсу можна репрезентувати як триступеневу «зміст - система образів - художній смисл», то у поезії вона матиме двоступеневий характер: «система образів - художній смисл». Важливо підкреслити, що в мові художнього твору досліджуються не всі, а «лише мовні засоби, використані письменником задля оформлення художнього образу» [17, с.16]. При цьому поняття художності, образності не повинно зводитися лише до тропів, фігур поетичної мови і т.п. «Очевидно, справа не в самих образних виразах, а у неминучій образності кожного слова, оскільки воно підноситься з художньою метою...в плані загальної образності», - писав О.Пєшковський [8, с.158].
Прийняти вважати, що питання естетичної функції мови, актуалізація її значущості бере початок в Аристотеля. Увага автора «Поетики» зосереджувалася в основному не на семантичній (внутрішній) стороні художнього мовлення, а на так званій зовнішній (до уваги бралися евфонія слова, ритміка, фігури, типи мовлення тощо). Навіть там, де йшлося про семантичну аргументацію термінів і категорій поетичного мовлення, перевага надавалася «зовнішнім» структурам і моделям, а не прирощенню смислу, не змінам семантичної ваги слова у словосполуках. В Аристотеля ще незримий дух самої мови, бо «суто внутрішні, суто психологічні передумови мистецтва його власне не захоплюють» [1, с.5].
Важливими явищами у розвитку теоретичних поглядів на естетичну функцію художнього слова стали праці Н.Буало «Мистецтво поетичне», Г.-Е.Лессінга «Лаокоон, або Про межі малярства і поезії», дослідження Д.Дідро.
Чимало своєрідного у витлумаченні естетичної функції знаходимо у працях українських вчених XVII-XVIII ст. Найглибше порушує це питання у своїх роботах Ф.Прокопович: «до якої б мови не вдавався автор, він повинен говорити так, щоб брати за зразок чисту вживану мову» [12, с.480].
На початку ХІХ ст. мовознавство зайнялося вирішенням проблеми слова і словосполук насамперед у функціональному плані. Вперше питання смислового наповнення слова у художніх творах було ґрунтовно розглянуто у працях видатного мовознавця О.Потебні. Його вчення про так звану двоплановість слова, мови у художніх структурах і сьогодні не втратило своєї теоретико-пізнавальної ваги. Вчений значну увагу приділяв зв'язку природної мови з мовою мистецтва. Торкаючись питання генезису мови і мистецтва, він відзначав, що слово і поезія зосереджують в собі все естетичне життя народу, містять зародок інших мистецтв. Мова мистецтва і природна мова мають, за вченням О.Потебні, багато спільного, але вони не тотожні одна одній. Мова мистецтва за своїм характером є більш загальною порівняно з природною мовою. На цій основі ґрунтується універсалізм і багатозначність художньої умовності, що характеризує специфіку мистецтва у його зіставленні з іншими формами людської діяльності. Однак мова мистецтва неможлива без природної мови, оскільки «Мова у всьому своєму об'ємі і кожне окреме слово відповідають мистецтву, при цьому не лише за своєю стихією, а й за способом їх з'єднання» [10, с.19].
О. Потебня розглядав слово насамперед як «творчий акт мовлення, а не як комунікативну одиницю» [9, с.19], і виділяв у ньому три структурні елементи: 1) «зовнішній знак значення» - єдність звуків; 2) «внутрішній знак значення» або «уявлення» - пряме значення; 3) «саме значення» - переносне, контекстуальне значення [11, с.181]. Він звернув увагу головним чином на другий елемент, який назвав, (вслід за В. фон Гумбольдтом) внутрішньою формою слова. Образне значення слова, на думку О. Потебні, розкривається у художньому контексті й особливо прозоро в поетичному, де його внутрішній зміст набуває гнучкості, варіативності, починає жити особливим життям, поєднуючи старі й нові уявлення, наповнюючи їх новим змістом і цим самим створюючи новий образ (нову внутрішню форму).
Проголошений І.Франком наприкінці ХІХ ст. метод індуктивної естетики на чільне місце висував естетично використовуваний мовний матеріал твору. Вперше було звернено увагу на матеріальний та ідеальний аспекти слова в їх органічній єдності з образом та ідеєю твору. Особливе місце відводилося зоровим, слуховим, дотиковим, смаковим і нюховим почуттям, відбитим у мові художнього твору. І.Франко надавав великого значення естетичним властивостям мови ще в її системному («холодному») вимірі і називав мову «скарбівнею людських досвідів, спостережень, поглядів і чуття...» [15, с.129]. Якщо в концепції О.Потебні домінувало вчення про мистецтво мови, то в естетичній концепції І.Франка, крім уваги до мистецтва слова, з особливою силою виявлявся інтерес до естетичної функції мови, зокрема щодо поезії Т.Шевченка.
Зацікавлення гносеологічною природою мови й органічно пов'язаними з нею комунікативною та естетичною функціями (праці В. фон Гумбольдта, Х.Штейнталя й особливо О.Потебні) у другій половині ХІХ на початку ХХ ст. значно зросло. Думка В. фон Гумбольдта про мову як постійну «роботу духу, сутність в її почуттєвій і духовній значимості» [5, с.70], яка зробила свій крок в естетичному напрямку, у Б.Кроче та К.Фослера була гіпертрофована і доведена до рівня естетичного ідеалізму. Саме К.Фослер зробив спробу «розчинити мову» в естетиці: «Історія мовного розвитку є не що інше, як історія духовних форм вираження…» [14, с.239].
Французькі дослідники Ш.Баллі, А.Сеше, Ж.Вандрієс рішуче виступили проти спроби К.Фослера та його однодумців розчинити мову в естетиці та протиставити психологічні категорії граматиці. Наголошуючи на еволюції мовних образів Ш.Баллі стверджує, що: «мова завжди має потребу в образах», самі «образи створені для того, щоб служити природною функцією мови»; нові образи безупинно і повсякчасно виникають лише тому, що необхідно замінити старі», тому «було б глибокою помилкою вважати, що образна мова - насамперед плід естетичних потреб нашого розуму і що до неї вдаються тоді, коли прагнуть повити свою думку в привабливу форму» [14, с.239]. Навпаки, у самій національній мові - як системі - закладені властиві їй образи, засоби до творення мовної образності. Майстерність художника слова передбачає й потребу глибокого знання цієї природної образності, вміння використовувати її компоненти, засоби для створення власної, індивідуальної образності, що становить його творчий почерк.
Розглядаючи поетичне слово як самоцінну реальність у її відношенні до буденної мови, варто звернутися до концепцій М.Хайдеґґера та Ґ.-Ґ.Ґадамера про онтологічну природу поетичного тексту. Так, М.Хайдеґґер констатує, що поезія - це «радше сон, ніж дійсність, радше гра словами, ніч велич дії. Вона є самою безневинністю і не тягне за собою жодних наслідків. Бо що ж може бути безпечнішим, ніж самі слова? Поезія… творить у царині мови, мова є її матеріалом» [16, с.347]. Тому слово є сущим, поезія - це буття, і перше загрожує другому, бо «вона (мова) є небезпекою з небезпек, бо власне вона й створює саму можливість небезпеки. Небезпека - це загроза для буття з боку сущого» [там само, с.348].
Розгортання цієї думки, на наш погляд, є продуктивним для розуміння основоположних засад філософії поетичної мови. М.Гайдеґґер конкретизує зміст цієї «загрози», стверджуючи що: «Лише мова вибудовує простір, у якому під загрозою є все буття, простір, у якому можна заблукати; таким чином, вона створює можливість втрати буття, тобто власне небезпеку... Лише там, де є мова, є світ... І, у свою чергу, лише там, де є світ, є й історія... Завдяки мові людина має можливість бути історичною. Мова... є чимось, що окреслює найвищі можливості самої людської природи» [16, с.349-352]. У такий спосіб М.Гайдеґґер висловлює думку, що основою людського буття є мова, а «поезія як становлення буття є прамовою», бо саме у поезії «людина зосереджується на самих основах власного існування» [там само, с.357].
Концепція поетичного слова як реальної сутності викладена Ґ.-Ґ.Ґадамером у статті «Про вклад поезії у пошук істини»: «усе проголошене… словом існує, причому настільки переконливо, що деколи й сам поет не здогадується, що саме він сказав його» [3, с.389]. У деяких тезах своєї теорії Ґ.-Ґ.Ґадамер підходить упритул до концепції М.Гайдеґґера, по-своєму проектуючи її у світ поезії, оскільки «...поетичне слово своєю наявністю засвідчує нам наше існування» [там само, с.391].
На початку ХХ ст. лінгвісти В.Виноградов, Б.Ларін, О.Пєшковський, Л.Щерба, Л.Якубінський та ін. порушили питання про словесне оточення як умову, що породжує нові відтінки значень слів - «комбінаторні прирощення» (Б.Ларін); про естетичне значення як «потенційну величину»; про семантичні обертони слів, що не мають своїх знаків у художньому мовленні; про естетичне значення граматичного звучання думки; про естетичну «навмисність»; про незамкненість художнього уявлення; про мовну символіку як стимул до нових багатооб'ємних асоціацій (В.Виноградов); про мовну тональність та інші словесно-художні категорії. Власне, ці питання розвивалися у подальших дослідженнях з проблем естетики мови (див. праці М.Бахтіна, О.Білецького, Л.Булаховського, Г.Винокура, В.Жирмунського, Ю.Тинянова та ін.).
Розвиток наукових поглядів на естетичну функцію художнього слова у ХХ ст. (праці Бесєдіної-Невзорової, Л.Булаховського, В. Ващенка, В.Григорьєва, І. Грицютенка, С.Єрмоленко, М.Жовтобрюха, В.Карпової, І.Качуровського, А.Коваль, В. Кожинова, О.Кондрашової, Г.Левченка, В.Масальського, В. Неборака, В. Ніколаєва, Л. Новикова, С.Павличко, М.Павлишина, П.Плюща, Л.Скрипник, П.Савчака, С.Саржевського, Л.Ставицької, Р.Харчук, В.Чабаненка та ін.) був пов'язаний насамперед з дефінуванням понять «естетика мови», мовна естетика тощо.
«Естетична функція» мови та її зв'язок із мовною експресією виявляється найбільшою мірою в художній літературі, оскільки художня література - це мистецтво слова, це та галузь людської творчості, яка взагалі неможлива без естетично спрямованого й лінгвістично осмисленого слова, той різновид мовної дійсності, який розвивається на ґрунті використання всіх зображально-виражальних засобів мови з естетичною метою.
Так само як ми не можемо правильно проаналізувати у філософії поняття «об'єктивне» без його взаємозв'язку з поняттям «суб'єктивне», так і в естетиці - прекрасне знаходиться у певному взаємозв'язку з потворним, а високе - з низьким, трагічне - з комічним [2, с.14]. Тому предмет естетики не можна обмежувати лише вивченням прекрасного чи величного.
Під мовною естетикою ми розуміємо закономірності реалізації загальномовних естетичних понять лаконічності, витонченості вислову, динамізму, змістовності тощо, специфіку вираження основних естетичних категорій - прекрасного і потворного, піднесеного й низького, драматизму, трагічного й комічного, героїчного тощо - мовними засобами.
Естетична функція мови є багатогранною. Вона поширюється на всі сфери сприйняття суб'єктом навколишнього світу, оскільки це сприйняття, будучи інтелектуально-поняттєвим, виражається у слові, висловленні.
Розв'язання проблеми виразності мови багато в чому залежить від того, що розуміти під естетичним (гр. aisthetikos - почуття, сприймання). Так, В.фон Гумбольдт «заслугою» і «недоліком» мови вважав «не те, що здатна відобразити мова, а те, на що ця мова надихає і до чого спонукає завдяки власній внутрішній силі» [5, с.70]. За його концепцією, мова є активним посередником між світом і людиною, стає для народу органом мислення і сприймання, є народжувачем і вихователем усього високого і вишуканого, що притаманне людству. Однак ці особливості мови (високе і витончене) можна відчути лише у зв'язному мовленні як частині мови, бо «кожна мова є актом її реального породження» [там само, с.324] і засобом вираження думок і почуттів людини.
Отже, естетична суть мови зумовлена творчою діяльністю народу, сумою почуттів, які він вклав у неї, й полягає у здатності збуджувати естетичні смаки й оцінки.
Багатьох послідовників В.Гумбольдта зацікавила його теза, про те, що кожна мова має «внутрішню форму», яка вбирає риси національного менталітету. Так, І.Огієнко довів, що на мові позначається дух її носія - народу, що кожна мова - це вираз національної психіки, національного «Я», і на основі цих положень вивів поняття культурності української мови [7, с.22].
При дослідженні естетики мови важливим є питання: що слід відносити до естетики мови, а що - до естетики мовлення. Коли аналізується мова певного письменника, особливості його естетичного ставлення до мови, як правило детермінуються його індивідуальною поетикою. Подібні особливості виступають як характерні риси мовлення певної особи й можуть бути далекими від естетичних ознак мови взагалі. У таких випадках кажуть про естетику мовлення, а не про естетику мови. Саме таку естетику мови та естетику мовлення слід розрізняти. Перша належить до самих ресурсів та можливостей мови, а друга - до реалізації подібних ресурсів та можливостей у тому чи іншому тексті, в того чи іншого письменника.
Говорячи про естетичну специфіку мови, ми маємо на увазі два аспекти поняття «естетичне». По-перше, «естетичне» часто розуміють як «художнє», використовуючи ці слова як синоніми. По-друге, виходячи з первинного значення слова, під естетичним мають на увазі чуттєве, тобто здатність певним чином сприймати й бути сприйнятим почуттями. При виявленні естетичної специфіки поетичної мови ми маємо на увазі єдність цих двох аспектів: художнього й емоційного.
Слід зазначити, що питання естетики мови - це не лише проблема мови художньої літератури, як здебільшого вважають, це й проблема літературної мови загалом, в усіх її функціональних різновидах.
Мовна естетика у письменника (прозаїка чи поета) зазвичай спирається не лише на нове у самій мові, але й на глибоке тлумачення й осягнення, осмислення наявних ресурсів мови, її прихованих деколи потенцій.
Естетика мови (чи, вужче, естетика художнього мовлення) є невіддільною від художності у широкому розумінні цього слова. Тому мовна естетика художнього твору в мовностилістичному плані є невіддільною від простоти й лаконізму, оригінальності й новизни вислову, від мовностилістичних засобів актуалізації та інтимізації вислову, від ідіоматичності не лише фразеологізмів, а й речень, абзаців, надфразних єдностей. Естетику мови творять елементи усіх рівнів мови - концептуального, лексичного, синтаксичного, фонетичного.
Відомо, що естетизація мови (мовних засобів) є однією з основ мовної експресії. Завдяки естетизації елементи мови глибше осмислюються, стають точнішими, яснішими, впливовішими і стилістично виразнішими.
Головною ознакою естетичності як філософської категорії є почуттєва оцінність. Естетичне, емоційно-оцінне становлять нерозривний соціально-психологічний комплекс людської свідомості, а, значить, і мови [17, с.160]. Тому під час аналізу художнього твору з акцентуванням на його мовну естетику ми, кажучи про естетичне, обов'язково беремо до уваги й емоційне.
Мовна естетика, а відповідно й мовна експресія, що постає на ґрунті естетичного, притаманна усім формам, стилям і рівням загальнонародної мови. Вона, як і естетична функція мистецтва взагалі, спирається на уявлення людини про найвищу естетичну цінність, тобто про «прекрасне».
Перш за все мовна естетика виявляється при народженні нової, свіжої, образної думки, при мовотворчості (не тільки в художній літературі, а й у фольклорі, публіцистиці чи ораторському мовленні). Мова художнього тексту стає естетичною тоді, коли вона виходить із залежності від традицій, відокремлюється від звичайної та буденної мови.
До основних естетичних (лінгвостилістичних) прикмет художньої мови, або загальномовних естетичних категорій, належать: глибока змістовність, влучність, стилістична гнучкість і витонченість вислову; ритмічність, благозвучність (разом із благозвучністю та какофонією); інтонаційне багатство, полісемантичність, динамізм тощо. Всі ці категорії, діючи на реципієнта естетично, сприяють виникненню мовної експресії.
Оскільки естетична свідомість письменника відбиває світ у формі естетично значущих, як правило, художніх образів, засобами формування й передачі цих образів виступають елементи мови, які організовуються в систему тропів. Найскладнішим, найдієвішим засобом естетизації й експресивізації художньої мови, на думку багатьох лінгвістів [4; 17], є метафора.
В естетичному оформленні та в експресивному тонуванні художнього тексту неабияка роль належить також деяким стилістичним фігурам та прийомам, організації тексту, фонетичному рівню. До експресивізації на естетичному ґрунті схильні елементи всіх структурних рівнів мови, але не однаковою мірою. Найбільшу «схильність до неї виявляють елементи лексичного й фразеологічного рівнів, меншу - словотворчого й фонетичного, ще меншу - граматичного» [17, с.47].
Говорячи про мовну естетику, не можна не згадати про так звану естетичну «зарядженість художнього тексту» [13]. «Естетична зарядженість художнього тексту витворює «силове поле», в якому «намагнічуються» навіть стилістично нейтральні, документальні чи будь-які інші елементи. Це «намагнічування» відбувається завдяки широкому образному звучанню твору, підтексту, практично невичерпним асоціативним зв'язкам тощо» [там само, с.13].
Естетична функція мови є однією з основ мовної експресії. Все в мові, що є само по собі прекрасним, викликає уявлення про незвичайне й небуденне і творить це прекрасне, незвичайне і небуденне, допомагає інтенсифікувати стилістичну виразність, творить різноманітні художні образи - прекрасні, потворні, піднесені чи низькі. Особливістю мовної естетики художнього слова є те, що слово у тексті, наділене особливою естетичною функцією, є індивідуалізованим, неповторним за своїм використанням. Тому розкриття контекстуального значення, естетичної значущості мовних одиниць є одним із найважливіших завдань у дослідженні мовної естетики художнього тексту.
ЛІТЕРАТУРА
1. Арнаудов М. Психология литературного творчества. - М.: Прогресс, 1970. - 654 с.
2. Бровко М.М. Предмет естетики і мовознавство: Конспект лекції з курсу естетики. - К.: КДЛУ, 1994. - 24 с.
3. Ґадамер Г.-Г. Про вклад поезії в пошук істини // Возняк Т. Тексти та переклади. - Х.: Фоліо, 1998. - С. 380-391.
4. Глазунова О.И. Логика метафорических преобразований. - СПб: Филологический факультет СПбГУ, 2000. - 190 с.
5. Гумбольдт фон В. Избранные труды по языкознанию / Под ред. проф. Г.В.Рамишвили. - М.: Прогресс, 1984. - С.70, С.324, С.329.
6. Ларин Б.А. Эстетика слова и язык писателя. Избранные статьи. - Л.: Худ.лит-ра, 1974. - 443 с.
7. Огієнко І. Українська культура. - К.: МП «Абрис», 1991. - 272 с.
8. Пешковский А.М. Вопросы методики родного языка, лингвистики и стилистики. - М.-Л.: Госиздат, 1930. - 411 с.
9. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике: В 4-х т. - М.: Просвещение, 1968. - Т.3. - 551 с.
10. Потебня А.А. Эстетика и поэтика. - М.: Искусство, 1976. - 614 с.
11. Потебня О.О. Естетика і поетика слова: Збірник. - К.: Мистецтво, 1985. - 302 с.
12. Прокопович Ф. Риторика. Перевод проф. М.Петрова. - К.: Труды Киевской духовной академии, 1858. - 564 с.
13. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства). - К.: Правда Ярославичів, 1998. - 448 с.
14. Фослер К. Позитивизм и идеализм в языкознании // Звегінцев В. История языкознания ХІХ и ХХ веков в очерках и извлечениях. В 2-х ч. 2-е изд., доп. - М.: Учпедгиз, 1960. - Ч.1. - С.189-256.
15. Франко І.Я. Із секретів поетичної творчості. - К.: Рад. письменник,1969. - 267 с.
16. Хайдеґґер М. Гельдерлін та сутність поезії // Возняк Т. Тексти та переклади. - Х.: Фоліо, 1998. - С. 345-360.
17. Чабаненко В. Основи мовної експресії.- К.: Вища школа, 1984. - 167 с.
Подобные документы
Різноманіття загальнолюдських аспектів освоєння світу. Помилкове ототожнення естетичних та художніх проявів в творчій діяльності людини. Визначення відмінності естетичних переживань від фізіологічних. Вплив вікової градації людини на її художній смак.
реферат [27,6 K], добавлен 31.01.2012Універсальне значення наукових відкриттів XVII ст. Воля і розум повинні співіснувати в людині гармонійно. Українські мислителі та розгляд проблеми "остаточної мети" в житті людини в двох аспектах. Трактування моральної мети та проміжних цілей людини.
контрольная работа [23,1 K], добавлен 28.09.2010Виникнення естетики як вчення. Історія естетики у власному значенні. Становлення естетики. Розвиток естетичного вчення. Роль мистецтва, його функції. Історичний процес становлення і розвитку естетичної думки. Художньо-практична орієнтація естетики.
дипломная работа [35,8 K], добавлен 06.02.2009Виховна і декоративна функція мистецтва готичної епохи, його місце і роль в середньовічній церкві і середньовічному суспільстві. Розвиток уявлення про мистецтво як естетичної цінності у готичний період, погляди на красу предметів, художню якість речі.
реферат [27,0 K], добавлен 07.10.2010Естетика і мистецтвознавство – сукупність наук, які досліджують сутність мистецтва на соціально-естетичному рівні. Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності. Основні факти, які характеризують мистецтво як основний вид естетичної діяльності.
эссе [15,5 K], добавлен 09.11.2012Специфічні риси античної естетики та її вплив на розвиток світової естетичної думки. Життєвий шлях Піфагора, його роль у заснуванні наукової естетики. Мораль та релігійні уявлення, піфагорійське вчення про "гармонію сфер" як єдність протилежностей.
реферат [22,7 K], добавлен 07.10.2010Розгляд трактатів Аристотеля, у котрих розглянуті питання мистецтвознавства (естетики). У "Поетиці" Аристотель систематично розвиває концепцію трагічного в мистецтві. Суперечка з Платоном, який затверджував: поезія веде нас від істини і дезорганізує душу.
реферат [18,1 K], добавлен 15.01.2012Художні школи мистецтва раннього Відродження, основної тенденції їх розвитку. Зміни становища мистецтва і художника в суспільстві, його соціальна емансипація, формування практики проведення художніх виставок. Суть кіно і телебачення як видів мистецтва.
реферат [26,9 K], добавлен 07.10.2010Полікатегоріальність естетичної науки. Категорії естетичної діяльності, свідомості, гносеології мистецтва. Прекрасне як особливий вимір людини, пов’язаний з її самореалізацією і самоутвердженням в своїх родових якостях. Культура спілкування і етикет.
контрольная работа [36,3 K], добавлен 01.09.2013Суспільне життя Лівобережної України у ХVІІІ ст., філософські і етичні ідеї. Основні віхи життя і творчої діяльності Г.С. Сковороди. Його етичні погляди, можливості їх використання в етиці сучасної педагогічної діяльності, особистому і суспільному житті.
курсовая работа [43,3 K], добавлен 28.12.2011
