Моральний вибір та відповідальність особистості

План

1. Цінності як підґрунтя морального вибору і свободи особистості; структура та види морального вчинку

2. Моральний конфлікт й оптимальні шляхи його розв'язання

3. Моральна відповідальність: сутність і специфіка

1. Цінності як підґрунтя морального вибору і свободи особистості; структура та види морального вчинку

У суспільному житті людина стикається з багатомірністю форм поведінки, часто з протилежними взаємонеузгодженими способами життєдіяльності, що породжує питання про моральній вибір. Моральний вибір людини є усвідомленим відданням переваги тому чи іншому варіантові поведінки відповідно до особистих чи суспільних моральних настанов, що базуються на певних цінностях.

Поняття "цінність" було введено у науку в середині XIX ст. Згодом, на основі всебічної та детальної розробки цього поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання - теорія цінностей, або аксіологія (від гр. "аxios" -- "цінність"). Одна з найпоширеніших дефініцій цінності, яка довгий час була загальноприйнятою, визначала цінність як суб'єктивну значущість певних явищ реальності, тобто їхню значущість з точки зору людини, суспільства та їх потреб. Існують два типи цінностей:

1)цінності, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини, які обслуговують самоствердження особистості, і

2)цінності, що надають сенсу існуванню самої людини, які творять і відроджують людину в певній, принципово новій якості.

Цінності другого типу в сучасній літературі інколи називають вищими, або культурними, або сенсожиттєвими, або й просто самоцінностями, оскільки щодо людського суб'єкта вони є чимось самостійним, самодостатнім і, отже, таким, що принципово вимагає морального ставлення до себе. Вони наповнюють сенсом існування людини і суспільства. Як вже йшлося, в етиці категорією, що позначає вищу цінність, є добро, яке відображає абсолютне, ідеально досконале. Вищими моральними цінностями є такі, як правда, справедливість, щастя, сенс життя, любов, дружба, бо усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини. Цінність можна розглядати як засіб відображення дійсності у свідомості людини, тобто суб'єктивного відображення об'єктивної реальності. Цінності відображаються у свідомості людей у вигляді оціночних суджень. Оскільки дійсність не знає абсолютного, цінності мають відносний характер. Критерієм оцінки виступає узагальнений образ, зразок, ідеал. Моральна цінність вчинку виявляється за допомогою порівнювання з визнаним усім суспільством ідеалом добра, який фіксується у свідомості суспільства у вигляді певного комплексу моральних норм, правил належної та рекомендованої поведінки. Різні люди в одній і тій самій ситуації поводяться неоднаково. Різниця визначається тими цінностями, якими керувалася людина, її моральними позиціями.

Моральне життя людини не можна розглядати як просте засвоєння суми прописних істин. Воно проходить у боротьбі мотивів, у постійному напруженні духовних сил. Здійснення того чи іншого вибору не тільки характеризує особистість, а також є важливішим засобом її формування. Моральний вчинок і моральна поведінка передбачають готовність одстоювати моральні цінності тоді, коли вони підлягають сумніву. На основі цього можна зробити висновок про надзвичайну важливість ціннісних орієнтацій особистості. Сукупність сформованих, усталених ціннісних орієнтацій розмежовує істотне та неістотне, утворює своєрідну вісь свідомості, яка забезпечує духовну усталеність особистості, спадкоємність певного типу поведінки і діяльності. Саме тому в будь-якому суспільстві ціннісні орієнтації є об'єктом виховання, цілеспрямованого впливу. Розвинуті ціннісні орієнтації є ознакою зрілості особистості, показником рівня її соціальності.

Стійка несуперечлива структура ціннісних орієнтацій зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до морального вибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість, навпаки, породжує непослідовність поведінки.

Очевидно, що індивідуальні ціннісні орієнтації можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують у суспільній свідомості. Ця обставина обумовлює різницю між ціннісними орієнтаціями особистості та орієнтаціями особистості на цінності, які поширені і панують у суспільстві. Орієнтація на цінність є певним ставленням людини до зовнішніх настанов, норм і звичаїв. Ціннісні орієнтації - це внутрішній компонент свідомості та самосвідомості людини, як і цінність, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спрямованості моральної діяльності особистості.

Важливою умовою моральної діяльності індивіда є його свобода, можливість морального самовизначення. Без цього не може йти мова про моральність як особливий механізм регуляції людських відносин. Однак очевидно, що людина з усіх боків оточена безліччю необхідностей: вона підпорядкована фізичним та соціальним законам того конкретного суспільства, в якому живе, його нормам і правилам, стереотипам поведінки, традиціям і ритуалам, а також вона не може не враховувати економічну необхідність. Отже, виникає запитання: чи вільна людина у своїх діях?

В історії філософії питання свободи трактувалося по-різному. Стоїки, Спіноза, Гегель розуміли свободу як пізнану необхідність: людина повинна пізнати зовнішню необхідність як єдиний можливий варіант, тобто підкоритися необхідності, як камінь, який підкоряється силі тяжіння і завжди падає униз. Пізнання необхідності в її різноманітних проявах дуже важливе, тому що людина, яка не знає стану речей, яка перебуває у полоні ілюзій, не може вважатися вільною. Але це однобічний гносеологічний погляд на людину. У філософії марксизму (справжнього, а не перекрученого пізнішими ідеологами) доведено, що "пізнана необхідність" зовсім не вичерпує уявлення про свободу. Пізнання необхідності є лише умовою людської свободи і не вичерпує її суті, пізнання необхідно людині на практиці саме для того, щоб звільнитися від рабської залежності від речей і явищ, визначити свій особистий рух шляхом добра і зла. Свобода є здатністю людини діяти згідно зі своїми інтересами і цілями, спираючись на пізнану необхідність. У повсякденній практичній діяльності люди зустрічаються не з абстрактною необхідністю як такою, а з її конкретним втіленням у вигляді реально існуючих умов. Отже, свобода не абсолютна, а відносна, тому реалізується в житті шляхом вибору конкретного плану дій.

Специфіка етичного аспекту свободи полягає в тому, що людина має справу не з прямим відбиттям об'єктивної необхідності в явищах і процесах природи та суспільства, а з нормами, які регулюють її поведінку. В імперативному характері норм суспільної моралі визначається моральна необхідність. Треба відзначити, що не завжди моральна необхідність адекватна соціальній необхідності. Вбивство людини, яке за своєю суттю аморальне, під час вітчизняної війни освячується як вбивство ворога Батьківщини. Отже, "усвідомлена необхідність" розкриває істинний сенс знаходження людиною свободи дії - свободи реалізовувати свої наміри, досягати власної мети, при цьому використовуючи відповідні та необхідні засоби та методи.

Можна виділити деякі умови, за яких людина чинить з відчуттям того, що вона вільна та моральна. По-перше, для реалізації свободи мають бути відсутніми зовнішній примус та заборона. Будь-які примусові вияви людської активності як такі можуть бути оцінені як аморальні. По-друге, для того, щоб моральний вибір відбувся, необхідні рефлексія, спроможність побачити всі існуючі варіанти і зупинитись лише на одному з них. Крім того, істинно вільний вибір може здійснитися лише тоді, коли у людини є орієнтири - цінності, ідеали. Уявлення, цінності, ціннісні орієнтації - категорії, що складають зміст моральної свідомості, яка, насамперед, має продовження у моральній діяльності людини.

Отже, моральну свободу можна показати як діалектичну єдність моральної необхідності та суб'єктивної добровільності поведінки, як здатність людини тримати владу над своїми вчинками. Моральна необхідність, власне, є сукупністю вимог, які висуває моральна система до людської діяльності, але саме знання цих вимог, тобто знання моральної необхідності, не гарантує моральної діяльності. Виходячи з цього, моральна свобода є можливістю і спроможністю людини визначати та реалізовувати свою моральну позицію, яка б забезпечувала досягнення мети. Діяльність можна кваліфікувати як моральну тоді, коли вона базується на вільному виборі в просторі протистояння добра і зла.

Моральний вибір є також обов'язковою умовою реалізації моральної свободи. Саме проблема морального вибору дає можливість розкрити динамічну сторону моралі, побачити, як норми, принципи, моральні цінності та оцінки насправді діють у суспільних відносинах.

Необхідність морального вибору виявляється тоді, коли обставини примушують людину прийняти лише одне рішення за наявності кількох, причому, кожне може бути оцінено з позицій добра та зла. Крім цього, повинні враховуватись як об'єктивні умови, так і суб'єктивні чинники та ситуація вибору. До об'єктивних умов морального вибору належить наявність варіантів вибору поведінки. Суб'єктивні чинники включають у себе ступінь морального розвитку особистості, засвоєння особистістю норм моралі, розвиненість почуття обов'язку та совісті тощо. Саме прийняття рішення не завершує акт вибору, продовженням його служить вибір засобів реалізації рішення, його практичне здійснення і оцінка результату, тобто врахування наслідків.

Сама наявність об'єктивних обставин та суб'єктивних моментів ставить питання про свободу людини у своєму моральному виборі. Є дві крайності у вирішенні цього питання: фаталістична позиція вважає вибір фікцією, бо він зумовлений об'єктивними обставинами, а рішення приймається під тиском об'єктивної необхідності. Релятивістська позиція, навпаки, підкреслює абсолютну свободу людини у своєму виборі, що не обмежений жодними обставинами.

Об'єктивний бік свободи вибору - це наявність варіантів поведінки особистості; суб'єктивний - можливість здійснювати вчинки за внутрішніми переконаннями. Суб'єктивна свобода передбачає також і дію моральної необхідності, яка є саме суб'єктивно усвідомленою потребою людини діяти відповідно до вимог моралі. Отже, об'єктивні обставини дають можливість людині обирати моральний вчинок чи позаморальний, а в силу своєї моральної позиції вона віддає перевагу першому варіанту. Оскільки боротьба мотивів тут відсутня, складається враження, що людина не робить ніякого вибору, хоча об'єктивно він присутній. Отже, наявність або відсутність боротьби мотивів характеризує лише форму морального вибору, а не його сутність.

Можна зробити висновок, що моральний вибір характеризується: наявністю об'єктивних умов, що орієнтують на різні варіанти поведінки; можливістю оцінки цих варіантів з позиції добра чи зла; моральною необхідністю, тобто обумовленістю поведінки людини діючими в суспільстві моральними нормами і цінностями. Кожний вибір залежить від тих цілей, які постають перед людиною, групою або суспільством. Діапазон цілей, що визначають зміст вибору, досить широкий. Реальні цілі, які обирає людина, не завжди мають власне моральний характер, але вони завжди включають моральний аспект. Наприклад, мета забезпечити собі матеріальний добробут є досить істотною, і дуже складно дати їй моральну оцінку. Моральний аспект виявляється, коли сама мета конкретизується: збільшення матеріального достатку будь-якою ціною, зокрема шляхом порушення закону, або чесно заробляючи. Моральний аспект будь якого вчинку виявляється в тому, для чого саме людині потрібно вирішити цю чи іншу проблему. Досягнення максимального матеріального добробуту може сприяти розширенню можливостей творчості або наукових досліджень. Але можна прагнути багатства тільки для задоволення особистих амбіцій, демонстрації своєї влади тощо. Слід зауважити, що людина завжди робить вибір самостійно. Не можна вибрати за людину її мету. Запропонована другою людиною мета тільки тоді органічно вписується в поведінку особи, коли остання внутрішньо погоджується з нею, дає санкцію її вільним рішенням.

Окрім вибору мети перед людиною стоїть завдання вибору засобів її реалізації, тому що, як правило, досягнення мети передбачає наявність різних шляхів, і проблема полягає в тому, щоб обрані засоби не викривлювали поставленої мети. Неправильно обрані засоби можуть докорінно змінити первісну мету. Проблема стоїть особливо гостро тоді, коли первісне визначена мета моральна та благородна. Для досягнення такої мети повинні бути обрані й достатньо досконалі морально виправдані засоби, інакше результатом може стати не добро, а зло.

Для того, щоб вибір вчинку, тобто мети й відповідного їй рішення, був найбільш ефективним з практичного та морального боків, людина повинна знати всі варіанти можливих дій, завдяки чому зможе визначити найкращий з її точки зору. Відсутність достатньої інформації для прийняття рішення може підштовхнути людину до необміркованих дій, коли заради слідування обов'язку чи ідеалу вона не враховує деякі обставини та наслідки своїх вчинків. Це тип авантюрної поведінки, він нерідко пов'язаний з виявами індивідуалізму, честолюбства, безвідповідальністю, прагненням виділитися.

Інший тип поведінки характеризується повною відмовою від рішучих дій, тому що людина боїться помилитися. Але слід враховувати, що сама відмова від вибору є однією з форм вибору, до того ж не найкращою.

Характер деякого роду діяльності, наприклад правоохоронної, педагогічної, здійснення експертної оцінки тощо, пов'язаний з досить нестандартними ситуаціями, що значно загострюють проблему вибору. Ще Арістотель у своїй роботі "Нікомахова етикаі" підкреслював наявність цієї проблеми. Він виділив дії суб'єкта "через невідання" та "у невіданні". Дія "у невіданні" - це коли людина свідомо обирає незнання, відмовляється від врахування певної частини можливих виборів. Дія "через невідання" має місце тоді, коли деякі обставини залишаються невідомими, але саме вони змінюють сенс |вчинку незалежно від волі діючої особи. У цьому випадку варіанти поведінки лишаються прихованими незалежно від волі людини і саме тому її дії будуть мати інший сенс, ніж вона припускала.

Моральна оцінка дій буде позитивною, якщо встановлено, що вибір було зроблено правильно, але його здійсненню зашкодили об'єктивні умови або умови, які людина не могла передбачити. Негативної оцінки заслуговують помилки у виборі, викликані некомпетентністю морального рішення та/або недоцільністю обраних засобів.

Треба зауважити: якщо при виявленні варіантів вибору мораль необхідна для різнобічного вивчення обставин і можливостей вибору, то на етапі вибору варіанту поведінки моралі відводиться вирішальна роль.

У виборі варіанту поведінки найважливішу роль відіграє мотивація: чому саме цьому вчинку віддається перевага? Чим зумовлений такий вибір? Завжди, коли йдеться про свободу вибору, є зрозумілим, що він відбувається у площині добра або зла. Але не можна ігнорувати варіант вибору між двома видами зла; у кожній конкретній ситуації треба пам'ятати, що менше зло не є добро, а вся різниця полягає лише в тому, яке з негативних рішень завдасть менше шкоди суспільству з моральної точки зору. Існує також можливість вибору між добром і добром, тобто у такому випадку йдеться про різні моральні цінності: "вищі" і "нижчі" або рівні за значенням.

Здійснюючи моральний вибір, людина свідомо віддає перевагу певній лінії поведінки, керуючись особистим уявленням про моральні цінності. Все життя людини складається з низки таких ситуацій, в яких формується як моральна особистість людини, так і її моральне оточення.

Моральний вибір означає визнання пріоритету однієї цінності над іншою. В одних випадках обґрунтування вибору та сам вибір не викликають жодних труднощів, в інших - пов'язані з гострими суперечностями між загальнолюдськими, груповими (масовими, етнічними, релігійними тощо) та індивідуальними цінностями. Саме остання ситуація називається моральним конфліктом.

2. Моральний конфлікт й оптимальні шляхи його розв'язання

Моральний конфлікт є специфічною ситуацією вибору між рівними для даної людини, але взаємовиключними моральними цінностями. Моральний конфлікт - це зіткнення моральних норм індивідуальної та суспільної свідомості, що пов'язане з боротьбою мотивів та вимагає морального вибору. Особливість морального конфлікту полягає в тому, що в ситуації, яка складається, вибір будь-якого вчинку як слідування тій чи іншій нормі моралі веде до порушення іншої норми. Складність полягає не в тому, що людина може не знати деяких норм моралі, через що вона не є у в змозі зробити вибір, а також не в тому, що вона не воліє виконувати вимоги моралі, а в необхідності розв'язувати зіткнення цих вимог.

Існують два види моральних конфліктів: зовнішні та внутрішні. Зовнішні виявляються як гострі моральні суперечності між людьми. Вони відображають розходження спрямованості ціннісних орієнтацій окремих особистостей, соціальних груп і суспільства. Для зовнішнього конфлікту характерно заперечення правильності протилежних переконань, поглядів, цінностей, ідей.

Зовсім інша природа внутрішніх конфліктів, джерелом яких є складність, різнохарактерність самих мотивів особистості, що знаходяться у підпорядкованості та супідрядності один до одного. Специфіка внутрішнього конфлікту полягає в тому, що для нього характерна боротьба цінностей, норм, мотивів, які особистість визнає правильними.

Форми виявлення моральних конфліктів достатньо різноманітні. Вони зумовлені особливостями діяльності людини, специфічними умовами, за яких здійснюється ця діяльність, соціально-психологічними характеристиками учасників конфлікту та іншими обставинами.

Розвиток конфлікту вимагає його вирішення. Засобом розв'язання конфлікту є "золоте правило" - "з двох лих обрати менше". Менше зло не є добро, але воно являє собою компроміс у тих випадках, коли гармонія принципово неможлива для учасників конкретної ситуації. Найважливіший та болісний вибір стоїть перед людиною, коли вона повинна обирати між добром і добром. Різні "види добра" можуть знаходитись на різних щаблях нашої ціннісної ієрархії, в такому разі вибір зробити легше: "нижчими" цінностями спокійно поступаються заради "вищих". Але вибір між цінностями "вищими" та рівними за значенням - це завжди важкий внутрішній конфлікт. У такому випадку людина переживає внутрішню боротьбу, в ній відбувається важка аналітична робота, яка націлена на те, щоб передбачити наслідки свого вибору. Яку б цінність людина не поставила на перше місце у своєму виборі, вона завжди буде шкодувати про ту цінність, якою знехтувала.

У філософсько-етичній літературі неодноразово робилися спроби виробити рекомендації, які б сприяли подоланню та розв'язанню моральних конфліктів. Загальним принципом у вирішенні моральних конфліктів висувається положення про ієрархію моральних цінностей, систему переваг. Різні види етики, про що йшлося у першій лекції, пропонують протилежні підходи до вирішення моральних конфліктів. Аксіомою є положення про пріоритет суспільного інтересу перед приватним. На жаль, у реальній дійсності це сприймається та реалізується дуже спрощено: інтересами особи нехтують заради загальних інтересів, перетворюючись на ніби втілення авторитарної етики. Підпорядкування особистого суспільному є крайнім, хоча таким, який часто зустрічається, варіантом вирішення проблемної ситуації. Оптимальний вихід з конфліктної ситуації, згідно з гуманістичною етикою, передбачає не тільки готовність особи пожертвувати власними інтересами, а й зусилля суспільства, спрямоване на задоволення інтересів особи. Правильний моральний вибір є можливим тільки за наявності такого зустрічного руху від людини до суспільства та від суспільства до людини. Якщо ми визнаємо за головну функцію моралі функцію гармонізації людських стосунків, зокрема між особистісних, та відносин між індивідом і спільнотою, ми вимушені прагнути безболісного вирішення моральних конфліктів, навіть якщо це призводить до взаємних корекцій власних цінностей, до певних моральних компромісів, тобто до розмивання чітких границь між добром та злом. До речі, саме таке "консенсусне" вирішення будь-яких конфліктів співвідноситься із "жіночим типом влади" та "жіночою мораллю". Для чоловіків моральний імператив вимагає поваги до прав інших і захисту від посягань на власні права; для жінок моральний імператив вимагає проявляти турботу, брати на себе відповідальність за інших, сприяти вирішенню проблем оточуючих, близьких. Тому жінка частіше за чоловіка готова бути "непослідовною" в тому сенсі, що для неї безболісне вирішення конфлікту є більш прийнятним, ніж незламне одстоювання принципів; жінка легше йде на компроміси й винятки.

3. Моральна відповідальність: сутність і специфіка

Питання про свободу вибору неминуче підводить до проблеми відповідальності. Відповідальність - зворотна сторона свободи, яка нерозривно з нею пов'язана та завжди її супроводжує. Той, хто діє вільно, має повністю відповідати за свої дії. Моральна відповідальність означає здатність передбачити наслідки кожного свого вчинку і прагнення запобігти можливому негативному ходу подій.

Кожний людський вчинок, як наслідок обраного рішення в ситуації морального вибору, так чи інакше порушує інтереси інших людей, суспільства. Оскільки моральний вибір виражає реальний зв'язок особистості з іншими людьми, а отриманий результат набуває певного значення для інших людей, це завжди накладає відповідальність на особистість. Ця відповідальність умовно може бути поділена на внутрішню та зовнішню. Внутрішня відповідальність є атрибутом такої моральної категорії, як совість, вона виражає спроможність особистості усвідомлювати наслідки своїх вчинків, діяти відповідно до цих усвідомлень, керуючись нормами моралі. Зовнішня відповідальність виявляється у вигляді санкцій суспільства на дії особистості.

Відповідальність означає спроможність правильно зрозуміти потреби інших людей як свої особисті. Людина тоді поводитися відповідально стосовно інших, коли поважає в них особистість. Бути відповідальними означає розумне вміння керувати особистою поведінкою, не даючи волі ірраціональним пристрастям. - Тут також доцільно провести аналогію з "чоловічою" та "жіночою мораллю", тобто окреслити гендерний аспект проблеми. Справа в тім, що першу можна зіставити з формою, другу - зі змістом моралі: змістовно мораль ініціюється ідеалами любові, турботи, милосердя, але ці ідеали можуть біти втіленими лише за умов, що людина незалежно від своєї статі має автономну позицію, що передбачає повагу до прав інших людей, виконання обов'язку й одстоювання власної гідності.

Відповідальна поведінка супроводжується почуттям відповідальності, яке може виступати у позитивній та негативній формі. Позитивна форма - це почуття своєї значущості, відчуття певної влади над подіями, а також відповідно поважне ставлення до людей. Негативною формою відповідальності є почуття бентежності, невпевненості у собі, страх "зіпсувати справу" недосконалістю своїх знань і вмінь.

Нести відповідальність означає приймати на себе всі наслідки своїх вчинків. Відповідальній поведінці протистоїть безвідповідальна - вчинки, які відбуваються без урахування наслідків для себе та інших. Безвідповідальність завжди пов'язана з байдужістю й легковажністю або з надмірною самовпевненістю. Насамперед, безвідповідальність означає спробу перекласти наслідки своїх вчинків на інших.

Безрелігійне, світське розуміння моралі приписує людині повноту відповідальності не за всілякі дії. Першою важливою умовою відповідальності є сама свобода здійснюваного вчинку. Якщо свобода вибору відсутня, то ми не можемо вважати індивіда морально відповідальним за те, що відбувалося з ним та навколо нього. Другою важливою умовою повноти моральної відповідальності людини є навмисність її дій. Людина морально відповідає за те, що хотіла заподіяти, що усвідомлено обрала, до чого прагнула. Третє, що зумовлює відповідальність - осудність, тобто усвідомлення того, що відбувається, яка передбачає можливість завдяки волі припинити негативну дію або підтримати позитивну. Неосудними можуть бути божевільні, одурманені наркотиками або алкоголем люди. Проте, юридичний закон не визнає ані наркотичного, ані алкогольного дурману. Навпаки, коли скоюється злочин, удаване божевілля може бути обтяжливим чинником. Треба зазначити, що проблема осудності та пов'язана з нею проблема відповідальності досить складна й не вирішена остаточно.

Моральна відповідальність - явище складне, від неї неможливо ухилитися, сховатися й утекти. Вона чекає на людину зсередини та ззовні. Саме тому моральна свобода є не тільки найвищим добром й великою цінністю для людини, а й дечим, від чого людина біжить, лякаючись відповідальності. Головний зміст будь-якого людського вибору передусім розкривається у вчинку, який стає можливим на його основі. Вектор свободи вибору й морального самовизначення спрямовує діяльність людини у цілісний і складний, сповнений суперечливих інтересів світ буття, де кожний вчинок стає символом певної суб'єктивної позиції, демонстрації тієї або іншої системи моральних цінностей.