Естетична сідомість

Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський Університет ім. Василя Стефаника

Історичний факультет

Реферат на тему:

ЕСТЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ

виконав:

студент групы N-nn

Петренко Іван

Івано-Франківськ

2000 р.

Естетична діяльність суспільного суб'єкта, що розвивається протягом тривалого історичного часу, створює цілий комплекс почуттів, представлень, поглядів, ідей, які ми називаємо естетичною свідомістю. Що це таке? Передусім поняття, свого роду, абстракція, вказуюча особливу духовну освіту, що характеризує естетичне відношення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість продукт тривалого історичного розвитку суспільства, воно існує як форма суспільної свідомості, що відображає рівень естетичного освоєння світу. Існує воно також як личностная індивідуальна характеристика окремої людини. Естетична свідомість суспільства, як і окремого індивіда, формується тільки на основі естетичної практики в її різноманітних видах, про які ми вже говорили. Чим багатше естетична практика суспільства або особистості, тим багатше і складніше їх естетична свідомість. Надто складна і многоуровнева його структура. У відомому значенні вона відтворює основні історичні етапи його становлення.

Розглянемо лише найбільш істотні елементи естетичної свідомості: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал. Що стосується мистецтва, то воно є особливою формою естетичної свідомості, в якій представлені всі інші елементи і яка існує специфічним образом. Мова про нього в спеціальному розділі.

Зупинимося на послідовній характеристиці елементів естетичної свідомості.

1. ЕСТЕТИЧНЕ ПОЧУТТЯ

Почуття, що Випробовуються людиною і насолоди різноманітні по характеру, структурі і психологічному механізму. Одні з них дуже близькі твариною, інші ж є специфічно людськими і властиві тільки людям. Естетичне почуття належить якраз до останніх. Це один з найскладніших видів духовного переживання, саме, мабуть, найблагородніше з почуттів людини. Однак не можна не зазначити, що навіть йому, людині, естетичне почуття не дане від народження. Як показують наукові дослідження, воно зароджується у дитини порівняно пізно, або не зароджується зовсім, якщо дитина по яких-небудь обставинах зростала в середовищі тварин. Як вказував К. Маркс, естетичне почуття з'являється тільки там, де людина вільна від «грубої практичної потреби». І якщо тварина «проводить лише під владою безпосередньої фізичної потреби», то людина проводить, навіть будучи вільний від фізичної потреби, і в істинному значенні слова тільки тоді «проводить, коли він вільний від неї». Розробляючи теорію трудового вдосконалення людини, К. Маркс встановив, що багатство людської чуттєвості і здібностей виникло і розвивалося під впливом різноманітних форм практичної діяльності.

Зором володіють багато які тварини, але оком, що уміє насолоджуватися красою предметів, володіє тільки людина. Орган слуху також властивий багато чим тваринним, але музичний слух є тільки у людини. Утворення зовнішніх почуттів це результат тривалої біологічної еволюції світу, виникнення і розвиток естетичних духовних почуттів результат всієї соціальної історії людства. Здатність активно сприймати навколишній світ в формах по-людському розвиненої чуттєвості не є закладеною в нас природою (на відміну від самих органів почуттів), а є продукт культурно-історичний. Форми споглядання і уявлень не тільки не визначаються анатомо-фізіологічними особливостями органів сприйняття, але, навпаки, задаються їм ззовні різними формами діяльності, різноманіттям цих форм.

Відомий радянський філософ Е.В. Ільенков так образно представляє цей процес: «Власна форма» (фізіологічна форма) органів сприйняття людини схожа з «формою воску» саме в тому відношенні, що в ній структурно-фізіологічно не «закодована» зазделегідь [апріорі] жодна з форм їх діяльного функціонування. Структурно вони пристосовані еволюцією саме до того, щоб сприймати форму будь-якого предмета, погодити свою діяльність з будь-якою предметною формою» 1. «Форми споглядання», оскільки і «форми мислення», пише він далі ні в якому разі не досліджуються фізіологічно» тобто разом з анатомією органів мислення і сприйняття. Вони кожний раз відтворюються в індивідуумові шляхом вправи цих органів і успадковуються особливим шляхом через форми тих предметів, які створені людиною для людини, через форми і організацію предметно-людського світу. Культура, створена трудом людини, є матеріальним носителем форм мислення і форм споглядання, через який вони передаються від одного покоління до іншому» 2^.

Культура, її предметні форми, духовний зміст, а також людське співтовариство носії форм почування світу і форм мислення. Окрема людина опановує такими формами індивідуально, через різні форми діяльності і спілкування, через гру і навчання. Поза миром культури і людським співтовариством ці родові якості людини не розвиваються. Інакше кажучи, спосіб передачі родових якостей є соціокультурним, а не біологічним, генетичним, як у тварин. Біологічно і генетично у людини є лише передумови для соціальної форми життєдіяльності. Формуючись в ранньому дитинстві, вони дійсно перетворюються в психологічні механізми і діють як «природні» здібності людини. Тому вони і здаються такими ж «природними» особливостями людської істоти, як і анатомічна будова його тіла. Тим більше, що ці здібності властиві всім людям, розрізнюючись лише мірою їх розвитку і культурно-етнічною своєрідністю вияву. Все це створює враження, що форми мислення і форми почування успадковуються так само, як колір очей і форма носа.

Індивід, вступаючи в життя, застає готовим не тільки соціально-економічний лад, але і певну культуру суспільства, матеріальні і духовні цінності. Для нього вони виступають передусім як умова реального буття. Тільки в процесі практичного привласнення індивідом соціального досвіду, викристаллизованного в культурі суспільства, його первинні біологічні потреби і почуття, формуються власне людські духовні потреби і здібності. До їх числа належить естетична потреба і естетичне відношення як здатність її задоволення.

Естетична потреба виникає лише при наявності естетичного почуття цієї основи естетичного відношення до миру. Тобто естетичне почуття ця така духовна освіта, яка означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських.

Потрібно при цьому мати на увазі, що людина не може задовольняти яку-небудь потребу, не задовольняючи себе цілісно як особистість. Характер естетичного почуття, його ціннісна орієнтація є тому найважливішою соціальною характеристикою особистості.

Структура культурних, зокрема художніх, цінностей кожної конкретної епохи, що Склалася по відношенню до індивідуальної свідомості має нормативний характер. Засвоєні індивідом в процесі соціальної взаємодії і естетичного виховання естетичні цінності, прийняті в суспільстві, виступають як орієнтир в його естетичному відношенні до дійсності, служать еталонами і критеріями, що дозволяють формувати його власний духовний світ, внутрішню структуру особистості.

Опосредованность естетичного відношення попереднім естетичним досвідом людства, зафіксованому в культурі, служить одній з причин спільності естетичного почуття людей. Міра спільності естетичного почуття різна. Характер мирочувствования може бути загальним для цілої історичної епохи. Найбільш виразно це виявляється в мистецтві. Романтичне мировідношення легко відрізнити від классицистического, спілкуючись з творами мистецтва, що представляють ці напрями в мистецтві. Можна виявити схожість естетичного почуття у національно-етнічної спільності людей. Залежить це передусім від соціально-класового положення людської спільності: чим складніше соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, тим більше різноманітні естетичні почуття людей.

Існуючі в суспільстві форми естетичного мирочувствования виступають по відношенню до окремого індивіда не у вигляді норм, приписуючих певне відношення людини до дійсності, вони швидше придбавають значення моделей, на основі якого чоловік будує власне світосприймання. Від того, який комплекс соціокультурних чинників вплине найбільший чином на індивідуальний розвиток особистості, залежить якість індивідуального естетичного почуття. Міра його розвитку також індивідуальна і значною мірою залежить від зусиль самої особистості по оволодінню багатством естетичної культури, виробленої людством. Вона є в той же час і мірою соціалізації особистості. Нерозвиненість естетичного почуття свідчить про низьку духовність людини, про нездатність його піднятися до істинної суспільної данності будь-якого акту життєдіяльності. Ненатхненність, низовина, груба утилітарність потреб, бажань особистості свідчать про нерозвиненість естетичного почуття.

Потрібно також враховувати об'єктивні соціальні умови, які можуть бути несприятливими для естетичного розвитку як окремої особи, так і цілих соціальних шарів або класів. Тому доступність багатств естетичної культури, т. е. рівні права всіх людей на освіту, отримання інформації, користування бібліотеками, музеями і іншими установами культури, є важливою умовою соціальної справедливості.

Міра розвитку естетичного почуття істотно впливає на характер і якість суспільної діяльності людини. Найбільш виразно це виявляється в мірі тяги до краси, досконалості, гармонії. Причому стаючи істотною характеристикою особистості, естетичне почуття накладає відбиток на будь-який акт діяльності людини і його духовне переживання. Воно забезпечує не тільки гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, але і збагачує, робить різноманітним внутрішній світ людини, його духовні переживання.

Істотний вплив на розвиток естетичного почуття надає мистецтво. Певною мірою воно є скарбничкою, досвідом мирочувствовання і забезпечує не тільки збереження культури почуттів, але і сферу розвитку, збагачення її. За допомогою мистецтва ми не тільки розвиваємо і збагачуємо особистий, індивідуальний досвід мировідношення, але і уміння проникати у внутрішній світ іншої особистості, вчимося бачити і відчувати мир чужими очима, а тим самим розкриваємо в собі здатність співчувати іншій людині, співчувати в його радості і біді.

Естетичне почуття, таким чином, є основою естетичної свідомості, на якій можуть формуватися більш складні елементи його структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особистості і суспільства, такий, як естетичний смак і естетичний ідеал.

2. ЕСТЕТИЧНИЙ СМАК

Естетичний смак звичайно розглядають як здатність людини до естетичної оцінки явищ дійсності і мистецтва. Ця традиція визначення закладена Кантом, що вважав, що смак це «здатність судити про красу». Питання, однак, здавна носить дискусійний характер. Всупереч латинському прислів'ю, яке було відома ще в Древньому Римі, а в XVIII в. знову «піднята на щит» англійським філософом Давидом Юмом про смаки не сперечаються про смаки сперечалися завжди і вельми жваво.

У чому причина такої суперечності визнання права особистості на індивідуальний смак, з одного боку, і незгоди прийняти чужу естетичну оцінку, з іншою?

Відразу обмовимося: в житті є одне виключення, де про смаки дійсно не сперечаються і сперечатися було б просто безрозсудно. Але це з області чисто фізіологічного смаку: що смачно, а що несмачно. Тут вже пряма залежність від особливостей людини і частково його психологічної своєрідності. Це, швидше, не смак, а перевага, яка віддає особистість солоному або солодкому, холодному або гарячому, гучному або тихому (звуку). Такі характеристики об'єктів не мають суспільного значення, не торкаються інтереси Іншої людини.

Зовсім інша справа смак естетичний. Він, звичайно, також глибоко індивідуальний, але належить зовсім до іншої сфери сфері суспільній, соціальній. Естетичний смак не є природжена якість особистості, і його не можна зводити до психофізіологічних інстинктів, до реакцій. Це соціальна здатність людини, що формується, як і багато які інші соціальні здібності, в процесі виховання і утворення людини.

Естетичний смак є найважливішою характеристикою особистого становлення, відображаючої рівень самовизначення людської індивідуальності. Тобто естетичний смак не зводимо до простої здатності естетичної оцінки, оскільки не зупиняється на самій оцінці, а завершується привласненням або відкиданням культурної, естетичної цінності. Отже, правильніше буде визначити естетичний смак як здатність особистості до індивідуального відбору естетичних цінностей, а тим самим і до саморозвитку і самоформуванню.

Дійсно, людина, що володіє естетичним смаком, відрізняється певною завершеністю, цілісністю, т. е. є не просто людським індивідом, а особистістю. Відмінна риса тут полягає в тому, що крім індивідуальних особливостей підлога, вік, зростання, колір волосся і очей, тип психіки особистість володіє також індивідуальним внутрішнім, духовним світом, що визначається соціальними цінностями і перевагами.

Становлення особистості процес тривалий, що не завершується остаточно ніколи. Є проте віковий кордон від 13 до 20 років, коли формуються основні соціальні характеристики особистості, в тому числі естетичний смак. Цінність кожної особистості якраз і полягає в її своєрідності, неповторності. Значною мірою це досягається тим, що в процесі формування на особистість впливає свій, неповторний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтації. Таким способом складається унікальність формування кожної людини. І естетичний смак стає не тільки інструментом формування цієї унікальності, але і способом її суспільного самоствердження.

Якщо говорити про відсутність естетичного смаку, то це передусім мова про вияв всеядности, т. е. привласненні людиною будь-яких загальновизнаних естетичних і культурних цінностей. Всеядність якраз характеризує недостатність особистого відношення до миру, нездатність відібрати з багатства культури ті цінності, які в найбільшій мірі розвивають, доповнюють, шліфують природні завдатки, сприяють професійному, цивільному, етичному вдосконаленню особистості.

Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, умінням знаходити необхідну достаточність в особистому відношенні до миру культури і цінностей. Наявність естетичного смаку виявляється як пропорційність внутрішнього і зовнішнього, гармонія духа і соціальної поведінки, соціальної реалізації особистості.

Часто естетичний смак зводять лише до зовнішніх форм його вияву. Наприклад, розглядають смак як здатність людини слідувати моді як у вузькому, так і в самому широкому значенні. Тобто зводять до уміння модно одягатися, відвідувати модні виставки і спектаклі, бути в курсі останніх літературних публікацій. Все це не суперечить формам смаку, однак естетичний смак не тільки і, мабуть, не скільки зовнішні вияви, скільки глибоке гармонічне поєднання духовного багатства особистості з його соціального вияву. Бо особистість, що володіє естетичним смаком, не треба сліпо моді, і якщо модний одяг деформує індивідуальні особливості, нівелює її своєрідність, така особистість може мати сміливість бути старомодною або нейтральною до моди. І в цьому виявиться її естетичний смак. У ще більшій мірі виборчим він може бути по відношенню до форм поведінки і спілкування. Особливості особистості в спілкуванні є її ведучими характеристиками. Ось чому скласти вірне уявлення про людину можна лише в умовах спілкування або спільній діяльності. Здатність людини послідовно і цілеспрямовано розвивати і культивувати особисті соціокультурні характеристики через відбір і засвоєння певних культурних цінностей і є індивідуальним естетичним смаком.

Естетичний смак має також і особливу модифікацію художній смак. Розвивається він на базі естетичного і впливає в свою чергу на нього. Художній смак формується тільки через спілкування з миром мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою, т. е. знанням історій мистецтва, законів формообразовання різних видів мистецтва, знайомством з літературно-художньою критикою. Але оскільки змістом мистецтва є все та ж система суспільних цінностей, тільки представлена в художній формі, то, як і естетичний, художній смак стає предметом суперечок, принаймні відтоді, як виникло саме поняття смаку.

Ця суперечка є не тільки можливою, але і необхідною саме тому, що стосується цінностей, що торкаються саму духовну структуру людської особистості, т. е. цінностей особисто значущих і що визначають не тільки характер самосвідомості, але і характер індивідуальної життєдіяльності, індивідуальний. Тому особистість як суспільна істота зацікавлена в суспільному визнанні тих цінностей, які визначають систему її духовності, її орієнтири і потреби.

У такій же мірі, як і по відношенню до особистості, естетичний і художній смаки можуть характеризувати пристрасті, симпатії і антипатії соціальної групи або класу. Естетичний смак зумовлений всім комплексом суспільних обставин і в класовому суспільстві він завжди несе на собі друк класових переваг, ціліше і цінностей. Єдиних естетичних смаків і норм, придатних для всіх часів і народів, для всіх суспільних груп, не існує. Дуже добре це помічене Н. Г. Чернишевським, що яскраво показав, наскільки різняться еталони жіночої краси в залежності від умов існування простого народу і заможного класу.

Звичайно, потрібно розуміти, що індивідуальний смак не завжди може претендувати на общезначимість, хоч і не суперечить суспільним цінностям. Тому необхідно тактовно і терпимо відноситися до думки інших людей, визнаючи за ними рівне право на самостійний пошук і самостійну думку. Тобто про хороші смаки не сперечаються.

Інша справа, коли мова йде про смаки, що претендують на общезначимість. Це торкається, передусім, творів мистецтва. Адже художник виступає не від свого особистого імені, він використовує мистецтво для вираження суспільних потреб, цінностей, пристрастей. Ось чому твори мистецтва частіше за все стають предметом суперечок і дискусій. Художник, як правило, виступає першопроходцем він першим робить предметом суспільного обговорення нові явища життя або здійснює переоцінку представлень, що устоялися і цінностей. Причому цей процес зв'язаний з пошуком нових образотворче-виразних коштів, художньої мови, яка має ведуче смислове навантаження.

Все це робить оцінку художнього твору справою складною і відповідальною. Правильна думка часто виробляється лише в ході тривалих художньо-критичних дискусій. Ось чому слідує не тільки покладатися на свій естетичний смак, але і знайомитися з літературно-критичним обговоренням твору, з думкою інших глядачів і слухачів.

Естетичний і художній смаки не залишаються незмінними протягом всього життя людини. Вік, життєвий шлях, багатство художнього досвіду особистості не тільки відточують і шліфують його смак, але і здатні консервувати його переваги або навпаки робити його терпимим і багатогранним.

Потрібно зазначити, що не тільки безвкусость, всеядність суть антиподи хорошого смаку. Але у великій мірі ними є поганою або ж перекручений смак. Причому в цьому випадку мова йде саме про смак, оскільки передбачається усвідомлена пристрасть і перевага. Виникає питання, який же смак вважати хорошим, а який поганим? І чи існує об'єктивний критерій смаку? Эстетики-ідеалісти на це питання відповідають негативно. Всі думки смаку вони вважають суб'єктивними і на цій основі відкидають об'єктивний критерій смаку.

Оскільки думка естетичного смаку це оцінка дійсності відповідно до естетичних почуттів, потреб, інтересів і світогляду людей, остільки естетичний смак є єдність об'єктивного і суб'єктивного. У думці смаку відбиваються не тільки якості предмета, що сприймається, але і якості сприймаючого суб'єкта. У ньому видні своєрідність почуттів, інтелект, культура суб'єкта, його образованность, соціальна приналежність.

Думка естетичного смаку заснована на особливому інтелектуальному механізмі - естетичної інтуїції, що включає такий спосіб пізнання, як творчу уяву, що охоплює образ «цілого», не передуючи його логічному розчленуванню, аналітичній дії розуму. «Специфічна роль сили уяви в акті пізнання відмічав Е.В. Ільенков полягає в тому, що вона дозволяє співвідносити формально засвоєні знання з одиничними, ще ніяк не «формалізованими» (не вираженими ще в загальних формулах, в категоріях) фактами, даними в живому. Спогляданні. Без неї одне з іншим співвіднести взагалі не можна. Це важливо підкреслити по тій причині, що під «силою уяви» часто розуміють здатність вигадувати те, чого насправді немає. Тим часом дія сили уяви забезпечує передусім уміння правильно бачити те, що є, але ще не виражене у вигляді поняття» 3.

Все вищевикладене дозволяє зрозуміти об'єктивні основи суперечки про смаки, оскільки в ньому стикаються не просто особисті, групові або ж класові пристрасті тут протистоять один одному істинні і помилкові цінності, що відображають складність соціальних процесів, своєрідність суспільного розвитку, а також помилок, помилкових пошуків, уявних уверований.

3. ЕСТЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ

Активність естетичної практики і продуктивної творчої уяви формує особливу естетичну свідомість, відмінну своєрідністю естетичного відношення до дійсності, в якій ідеально поєднуються цілісність, творчість, творення. Це естетичний ідеал, формування якого є результат розвитку всіх форм естетичної діяльності і передусім мистецтва. У певному значенні естетичний ідеал є духовною метою естетичної практики, що усвідомлюється.

Слово «ідеал» грецького походження (від «ідея», «поняття», «образ», «уявлення»). На відміну від ідеалів етичного, політичного або суспільного, які можуть існувати у вигляді відвернених понять, естетичний ідеал знаходить своє втілення в почуттєвих формах він тісно пов'язаний з емоційним, почуттєвим відношенням людини до миру. У цьому його специфіка.

У естетиці Гегеля ідеал стає центральною естетичною категорією, яку він визначає як ідею, в якій виражена дійсність, відповідна своєму поняттю, сферою вияву естетичного ідеалу Гегель вважав мистецтво, а відповідну естетичному ідеалу форму мистецтва бачив в античності. Мистецтво Древньої Греції він і характеризував як класичне мистецтво ідеалу.

Хоч у Гегеля зустрічаємо дуже цінні думки про зв'язок ідеалу з дійсністю, загалом же ідеалістичний підхід в трактуванні естетичного ідеалу страждав обмеженістю, однобічністю. Ідеалісти відривали поняття естетичного ідеалу від життя і розглядали його як недосяжний зразок, протилежний реальності. Ця обмеженість ідеалістичної концепції естетичного ідеалу була критично преодолена російськими революційними демократами. По визначенню В.Г. Белінського, ідеали «не довільна гра фантазії, не вигадка, не мрії; і в той же час ідеали не список з дійсності» а вгадана розумом і відтворена фантазією можливість того або іншого явища».

Естетичний ідеал являє собою одну з форм відображення об'єктивної дійсності. Причому відображення не пасивного, а творчого, активного, завжди пов'язаного з умінням відкидати випадкове, наносне, неістотне і проникати в саму суть предмета. Отже, естетичний ідеал є відображення суті предмета, причому суті самого глибокого порядку, що містить в собі вищу форму розвитку реальності. Такою вищою формою розвитку матерії є соціальна форма, а носієм її виступає суспільна людина як сукупність всіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом конкретного суспільства, т. е. «почуттєвим ідеалом» і буде вияв через окрему людину головних, визначальних суспільних відносин даного суспільства.

Таким чином, естетичний ідеал є діалектична єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Об'єктивна сторона означає, що ідеали зароджуються і реально існують насправді самій як тенденція суспільного розвитку, незалежно від того, чи усвідомлюють їх люди або не усвідомлюють. Вони виявляються в житті з більшою або меншою повнотою, що залежить від конкретно-історичних умов. З суб'єктивної сторони ідеали являють собою сукупність цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Дійсно, естетичний ідеал повинен спочатку хоч би в зародку виникнути в самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений в формі різних естетичних уявлень і отримає відображення в мистецтві.

Соціально-політичний і естетичний ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають інтереси і потреби прогресивного розвитку суспільства і людини. А раз так, то дійсність не «підтягається» до ідеалу, як прийнято думати, а розвивається в ідеал. І передумови цього розвитку закладені в ній самій.

І не випадково дослідники називають естетичний ідеал «синтезом сьогодні і завтра» або «зримим». Але естетичний ідеал тісно пов'язаний і з суспільним і з етичним ідеалами. Так само, як і останні, естетичний ідеал історично міняв свій зміст, оскільки воно зумовлене розвитком матеріального і соціального життя суспільства, а також розвитком естетичної діяльності мистецтва. Наприклад, для античності естетичним ідеалом виступає образ довершеної, ідеальної людини, в якому гармонійно злиті воєдино прекрасне внутрішнє і прекрасне зовнішнє, гармонія душі і тіла.

У епоху середньовіччя естетичний ідеал втратив всякий зв'язок з дійсністю. Панування релігійної свідомості привело до того, що вся земна, тілесна сторона життя людини всіляко принижувалася і знецінювалася. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божественна суть, бог як носій чистої духовності. Він наділявся абсолютною досконалістю, т. е. він всеблагой, всемогутній, всепремудрий, всевишній. Людина ж могла наблизитися до естетичного ідеалу в тій лише мірі, в якій він зміг відмовитися від мирських потреб і гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. Як сказано в Новому заповіті, «бо, якщо живете по плоті, то помрете, а якщо ж духом умерщвляете справи плотські, то живі будете».

У історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко виявлявся зверненим в минуле. Так траплялося тому, що певні суспільні класи, не бачачи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле.

Марксистсько-ленінська естетика розглядає ідеали як явища дійсності і науково обгрунтувала їх природу і суть. При всьому різноманітті тлумачень естетичного ідеалу як меті естетичної діяльності людини в них можна бачити щось загальне, що зумовлює основні функції ідеалу.

Ідеал мобілізує людську енергію почуття і волю, вказуючи напрям діяльності. Чому? Тому, що ідеали здатні випереджати дійсність, вгадувати тенденцію майбутнього. Ідеал виступає як зразок, норма і як повинне, якому треба слідувати. Нормативність ідеалів зумовлена їх сущносним змістом.

Ідеал служить вищим об'єктивним критерієм оцінки всього, з чим людина стикається в навколишньому світі, усього, що попадає в сферу його інтересів. У своїй діяльності ми неусвідомлено, іноді свідомо, постійно співвідноситься реальне з ідеалом, з'ясовуючи, в якій мірі це реальне відповідає ідеалу. Естетичне і являє собою діалектику ідеального і реального. Тільки в співвіднесенні з ідеалом дійсність придбаває для людини естетичну цінність.

Отже, естетична діяльність і її суб'єктивна сторона естетична свідомість виникають не на чисто природній основі і не на двох самостійних основах природної і суспільної, а на єдиній основі - матеріальній суспільно-історичній практиці, в процесі якої людина перетворює не тільки зовнішню природу, але і свою власну «по законах краси».

Специфіка естетичної свідомості і полягає передусім в тому, що воно відображає творчу суть суспільно-трудової діяльності людини у всьому різноманітті форм її вияву, в тому числі і в такій своєрідній формі творчості, як мистецтво.

Література

¹ Ильенков Э.В. Об эстетической природе фантазии // Искусство и коммунистический идеал. М.» 1984. С. 234.

² Там же. С. 235.

³ Ильенков Э.В. О «специфике» искусства // Там же. С. 218.

⁴ Белинский В.Г. Русская литература в 1843 г.//Полн. собр. соч. М., 1955. Т. 8. С. 89.