Етичні погляди Конфуція

Красноармійський Індустріальний Інститут

Державного вищого навчального закладу

Донецький національний технічний університет

Кафедра СГП

Індивідуальне завдання №1 з культурології

за темою: «Етичні погляди Конфуція»

Виконала:

Студентка групи ЕПР-08

Бриндак А.В.

Перевірила:

ст. викладач кафедри СГП

Шинкаренко І.В.

Красноармійськ 2008

Зміст

Вступ

1. Конфуцій та його вчення

2. Розвиток Конфуціанства

3. Противники Конфуціанства

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Становлення і розвиток етичної думки - тривалий процес, витоки якого можна знайти вже на ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли звичайні уявлення про мораль під впливом досвіду, що поширювався, отримували новий зміст та ставали основою для виникнення загальних теоретичних висновків.

Перші ж етичні системи, що досліджували моральні процеси, з'явилися на відносно розвинутій стадії класових відносин.

Умови прогресу філософського мислення, а в його рамках і перші прояви етичного знання складалися неоднаково.

Різні регіони Стародавнього світу сформували особливі релігійно-філософські системи, серед яких найцікавіші, з етичної точки зору були: даосизм, конфуціанство (Давній Китай), джайнізм, буддизм (Давня Індія), Іудаїзм (Давня Іудея), філософські погляди на мораль Давньої Греції та Давнього Риму.

Розглянемо етичні ідеї Давнього Китаю.

1. Конфуцій та його вчення

Конфуціанство -- давньокитайська філософська школа, а пізніше найвпливовіша разом з даосизмом і буддизмом релігійно-філософська школа Китаю.

Заснував її відомий вчений і філософ, релігійний реформатор Конфуцій (Кун-цзи, Кун-цю, Кун-Фу-цзи, Кунг-ксю, ще одне ім'я -- Чхун-Ні). Конфуцій народився 551 року до н.е. в аристократичній але збіднілій сім'ї в королівстві Лу (східний Китай, сучасна провінція Шан- дунь).

Він був високоосвіченою людиною, “ши” (китайський синонім інтелігента), знавцем музики (за китайським уявленням музика відбивала всесвітню гармонію і сприяла її відтворенню в суспільстві) та давніх ритуалів. Спочатку перебував на державній службі, але покинув її і став навчати. Через деякий час його знову покликали на державну службу, де він дослужився до міністра юстиції.

І все ж там він себе не знайшов і зосередився на просвітницькій діяльності. Конфуцій стоворив свою школу, став першим професійним педагогом в історії Китаю. Конфуцій мав понад 3 тисячі учнів, 72 з них стали видатними людьми Китаю, 12 завжди були поряд з ним. Сам Конфуцій хоча і працював у книгосховищі Чжоу і був першим радником в Лу, так і не отримав визнання властей через проповіді своїх філософських теорій. Після смерті Конфуція послідовники записали його бесіди і висловлення перед учнями, що ввійшли в книгу Лунь-юй -- “Бесіди і судження”.

Про себе Конфуцій говорив: “У 15 років звернув свої думки до вчення. В 30 років набув самостійності. В 40 років зумів звільнитися від вагання. В 50 років пізнав волю Неба. В 60 років навчився відрізняти правду від брехні. В 70 років став слідувати бажанням мого серця і не порушувати ритуалу”.

Конфуцію було 65 років коли помер його син Лі, через рік -- його учень Ієн-Хву. Він, дійшовши висновку, що смерть близька, промовив: “Моє вчення пройшло свій шлях -- а я невідомий”. Він поспішав завершити свої праці. Останні роки життя були тяжкими, він сумував за минулим і не бачив нічого доброго в майбутньому. В 479 році до н.е. Конфуцій помер у Цюйфу. Учні поховали його над річкою Си і три роки оплакували на могилі. Тепер там пантеон Конфуція та його учнів.

На тому місці, де був будинок у Цюйфу, у ХІІ столітті споруджено храм Конфуція. Він має форму імператорського палацу, оточеного стіною з червоної цегли і з чотирма вежами на кутах. Симетрично розташовано ряд будинків. Головний з них -- Дачандянь -- Палац вищої досконалості, там стоїть статуя Конфуція і здійснюють жертвопринесення. Храм реконструйовано у 1724 році, він є справжнім музеєм китайської культури.

2. Розвиток Конфуціанства

Розвиток вчення Конфуція продовжив його учень Мен-цзи (приблизно 372-289 роки до н.е.). Він написав трактат “Мен-цзи”, де обмірковував питання про “справедливого володаря”, яке було в основі політичної концепції конфуціанства. Одночасно поглибив конфуціанське релігійно-моральне вчення, визнавав за народом право змінити правителя, який пішов проти нього. Народом вважав землевласників, чиновників, монахів.

Із зростанням авторитету конфуціанства відбувався і процес канонізації особи Конфуція. З 55 року н.е. обов'язковою стає наявність храму Конфуція у кожному місті. У храмі спочатку поклонялися поминальним табличкам Конфуція, потім -- його скульптурам. За часів династії Тан Конфуція стали вважати “першим святим”. За династії Сун було розроблено церемонію поклоніння Конфуцію на його могилі, а йому присвячено титул “наставника держави”. За династії Мін його стали називати “великим учителем нації”. У 1906 році вдова-імператриця Цисі замінила “середні жертвоприношення” Конфуцію “великими жертвоприношеннями”. Культ Конфуція зберігся і після падіння династії Цін у 1912 році, хоча жертвоприношення Небу, Сонцю і Місяцю було скасовано. Лише в КНР культ Конфуція припинив своє існування на державному рівні, але в побуті зберігся і дотепер.

До Конфуція давньокитайська релігія повністю сформувалася. Це було вчення про небо, духів і душі предків з відповідною системою релігійного культу. Національний менталітет китайців, їх любов до порядку зумовили чітке впорядкування і релігійного культу. Але їх релігія ввібрала в себе в застиглому вигляді дуже давні вірування, не мала духовенства, священних писань і богослов'я. Головними були зовнішні дії зумовлені звичаями. Конфуцій все це сприйняв як абсолютну істину. Він не вважав себе релігійним реформатором. “Я передаю а не створюю. Знаю давність і люблю її”. В існуючу систему анімістичних і фетишистських уявлень з дуже бідною міфологією, але з розвинутою магією вніс ідеї яких потребувало суспільство, сповнене соціального напруження і протиріч.

Його вчення -- не стільки релігійне, скільки етико-політичне. Іншими словами, Конфуцій у релігійно-філософському вченні зробив наголос на етико-політичних проблемах.

Він не змінив релігійних обрядів, а дбайливо збирав, об'єднував обрядові правила і норми, з повагою ставився до традицій, вважався знавцем культу, виконував усі обряди і навчав цього іншим.

Конфуцій говорив про великий Шлях-Дао. Це не просто універсальний шлях народження та розвитку усіх речей, невидимий та потаємний. Для Конфуція Дао сприяє висвітленню в людині чисто людських, культурних властивостей. Це перш за все шлях самовиховання, а іноді і система положень про правильну поведінку.

В основі вчення Конфуція лежить культ предків, який такий ж давній як і сама китайська цивілізація. Після смерті предки сприймались як духи, -- а точніше -- як зв'язуюча ланка між духами і людьми. Вони ж захищали від злих духів. Кожна сім'я, рід мали свій храм, в якому поклонялися духам предків. Спочатку в храмах знаходились ляльки з тканини чи статуї померлих. Пізніше з'явились таблички (чжу), які символізували предків. Без поради з духами померлих предків не починалась жодна серйозна справа: не сіяли, не збирали врожай. Державного характеру набуло шанування предків імператорів.

Конфуцій вважав, що потрібно вклонятись не стільки реальним і прямим предкам, наприклад, батькам, скільки першим мудрецям, засновникам Піднебесної, родоначальникам усього людства.. Адже предки втілювали в собі “високу давність”, “золотий час”, коли всі жили за правилами і дотримувались етичних норм поведінки. Тому легендарні предки в Китаї займають місце деяких зразків для наслідування і є мірилом людських вчинків. Вони ж перетворюються на символ всієї китайської нації. Таким символом пізніше став і сам Конфуцій.

“Не знаючи веління Неба, -- казав Конфуцій, -- не зможеш бути благородним мужем. Не знаючи ритуалу, на зможеш утвердитися. Не розуміючи сказаного, не зможеш розібратися в людині”. Ритуал дозволяє вписати особистість, суспільство, державу в нескінченну ієрархію людино-космічного суспільства. Почуття міри, закладене у внутрішній суті ритуалу, через зовнішні форми -- обряди і церемонії, доносять цінності гармонійного спілкування.

Конфуцій розглядав Бога як Бога-Отця, а людей, як його дітей, які повинні любити Бога синівською любов'ю, а один одного як братів та сестер. “Вся піднебесна -- одна сім'я”, -- казав він. Конфуцієм було розроблено “золоте правило” моральності, яке пізніше зустрінемо у Христа. В ньому говориться: “Роби завжди так, як хотів би, щоб робили з тобою. Не робі іншим те, чого не бажаєш собі”.

Віра в надприродне наявна в усіх міркуваннях Конфуція про природу, суспільство і людину. Його релігійно-філософська концепція має виразне соціальне спрямування, в основі її -- відносини людини, держави і суспільства. Конфуцій визнавав сучасну йому суспільну структуру непорушною, існуючий суспільний лад -- досконалим. На його думку людина має пізнати існуючий лад і суворо дотримуватись його порядків. Держава, яка забезпечує цей лад, -- вища над усе, особа -- ніщо перед державою. Це повинна підтверджувати і утримувати релігія.

Конфуцій не заперечував війн у вирішенні міждержавних проблем, але вважав можливою альтернативу їм -- поширення на ці країни його вчення, яке б забезпечило безконфліктну гармонію під егідою китайських імператорів.

В китайській культурі існувало поняття “тварина в образі людини”. Виявити людське в людині, знайти ту грань, що відокремлює людину від тварини, -- ось чого прагнув Конфуцій. Людина для Конфуція -- це завжди “людина культури”. Якщо вона не гуманна, якщо нема в ній людинолюбства, то це не людина, це лише подоба її.

У своєму вченні Конфуцій показував, що ідеал життя не в загробному світі, а в цьому, сьогоднішньому дні. В кожному вчинку є святість, в кожному нашому жесті, погляді є відлуння святого, і все це присутнє тут і зараз. І гармонійне життя може бути ідеалом кожної людини. Для цього потрібно просто виявити людське в людині, втілити земний ідеал, “посюсторонню” святість в самому собі.

Дуже важливим, за Конфуцієм, є вчення “про імена”: будь тим хто ти є за своїм становищем у суспільстві: хлібороб має бути хліборобом, чиновник -- чиновником, раб -- рабом. Кожна соціальна група має сталі форми поведінки -- лі, кожен повинен дотримуватися свого лі та поважати предків. Державу мають очолювати мудрі люди і особистим прикладом виховувати підлеглих. За потреби вони мусять “виправляти імена”: ставити кожного на своє місце у суспільстві.

Конфуцій не приховував соціальної спрямованості його поглядів. Він вчив, що відмінність між вельможним панством і простим народом не може бути стертою: “Що то за держава, якщо в ній панство і прості люди будуть рівні? Знатні люди -- мудрі люди. Саме Небо дало їм владу. А прості люди -- нерозумні. Вони мають працювати на ланах і годувати шляхетних панів”. Тому суспільство і поділяється на “благородних мужів” -- цзюньцзи, які мають високі моральні якості, і “нікчемних людей” -- сяожень, долею яких є відданість першим -- чжун.

Основою суспільних відносин вважав гуманність. Для впорядкованості суспільства, бездоганності дій держави потрібно послідовно впроваджувати принципи гуманності -- жень. Конфуцій старанно аналізує їх сутність. Це:

1. сяо -- повага до батьків;

2. ті -- повага до старших за віком і вищих за суспільним становищем;

3. чхун -- вірність, відданість;

4. шу -- прощення;

5. лі -- доброчесність;

6. чжі -- знання;

7. юн -- хоробрість;

8. гун -- шанобливість;

9. куань -- великодушність;

10. сінь -- вірність;

11. мінь -- кмітливість;

12. чуй -- доброта.

Ці моральні риси прикрасять людину. В них простежується принцип загальнолюдської моралі, що є вагомим доробком конфуціанства. Саме це забезпечило йому стабільний авторитет протягом двох з половиною тисяч років.

Святі книги конфуціанства: “П'ятикнижжя” (“У цзин”) (складено Конфуцієм на основі традиції стародавності) та “Черверокнижжя” (“Си шу”) (складене філософами неоконфуціанцями в ХІ-ХІІ ст.

3. Противники Конфуціанства

Релігійно-філософське вчення Конфуція за двісті -- триста років міцно вкоренилось у свідомість китайського суспільства. Але у нього були серьозні опоненти. Один з них -- філософ наступного покоління (народився в рік смерті Конфуція) Мо-цзи (479-381 роки до н.е., за іншими даними 468-376 оки до н.е.) -- заперечував вчення Конфуція про імена і про лі. Мо-цзи твердив , що в основі всього має бути принцип всезагальної любові -- цзяньай. Але він теж виправдовував суспільний поділ на багатих і бідних, визнавав владу Неба. Послідовники Мо-цзи, які розвивали матеріалістичні тенденції його вчення в галузі теорії пізнання -- моїсти (мочже), вели ідейну боротьбу з конфуціанством.

Критикували конфуціанство і так звані законники, чи легісти. Один з них Шан Ян (390-338 роки до н.е.) написав у ІV столітті до нашої ери трактат “Шан цзюнь шу” (“Книга правителя області Шан”), де обґрунтовував принципи необмеженої монархії, засуджував освіту народу, схвалював війни, як найкращий спосіб вирішення економічних і політичних проблем. Легізм став ідейною основою імператорських режимів. Давній імператор Цін Ші-хуан (259-210 роки до н.е.), відомий як деспот, схвалював легізм і був запеклим антиконфуціанцем. У 213 році до н.е. він захопив живцем 460 конфуціанців і спалив конфуціанські книги.

Та все ж конфуціанська проповідь покори, суворого дотримання суспільної ієрархії, суспільного консерватизму забезпечувала йому авторитет серед правлячої верхівки. У ІІ столітті до н.е. конфуціанство зближується з легізмом. Далі воно набуває абсолютно чітких ідеологічних рас, які зробили його офіційної ідеологією феодального Китаю.

Висновок

Таким чином, у своєму вченні Конфуцій є відновником і перетворювачем стародавньої моралі, але не релігійним реформатором. Він старанно підтримував усі древні релігійні обряди. Пригадується скептичне питання одного з учнів щодо значення жертвопринесення овець духам:

- Вам шкода овець, а я бажав би зберегти обряд!

Одним словом, Конфуцій визнавав різного роду релігійні обряди і знаходив у них зміст тільки як у засобі дати спокій державі, а разом із спокоєм і добробут народу. Вище цього він не піднімався, і, як щирий китаєць, що не визнає ніяких одкровень і не віруючий ні в що чудесне і надприродне, він дивився на них з погляду практичної користі.

- Лише той, хто людяний, вміє і любити людей, і відчувати до них відразу.

- Зустрівши достойну людину, намагайтесь з ним зрівнятися; зустрівши недостойну, замикайтеся в собі.