МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Реферат

на тему:

„Естетика античності”

Виконала:

студентка ІV курсу

Сабодаш Н.І.

Перевірив:

_______________________

Рівне - 2005

1. Вступ

Спроби аналізу історії формування і розвитку естетичної думки робилися неодноразово і багатьма буржуазними ученими: Шаслером, не припинявся. Ми випробовуємо відчувати його і до теперішнього часу. Циммерманом-в Німеччини Германія ; Бозанкетом, Найтом, Гильбертом і Куном, Бердслі-в Англії; Кроче-в Італії; Байе- у Франції. Я назвала накликати імена лише деяких учених, що намагалися пробувати написати систематичну історію естетики. Проте однак ці спроби, як правило, не увінчувалися успіхами. У їх працях, правда, можна знайти цінні коштовний фактичні дані і цікаві спостереження, але та через неправильність початкових вихідний методологічних принципів вірної картини про розвиток естетики ми не отримуємо одержувати . Основний порок вада методології зарубіжних досліджень по історії естетичної думки - це ідеалізм в розумінні процесу історичного розвитку. Внаслідок цього естетична думка розглядається розглядується чисто іманентно, ізольовано від інших сторін суспільного громадський життя. Цей недолік нестача властивий не тільки не лише,не те що старим роботам, як, наприклад, праця Циммермана, але і тим, які опубліковані зовсім недавно нещодавно (Байе, Бердслі). Ізолюючи естетичну думку від матеріальної основи суспільства товариство , від соціально-політичних, загальнокультурних явищ, буржуазні історики закривають зачиняти собі шлях колія,дорога до правильного розуміння її генезису, розвитку і ролі в суспільному громадський житті.

Завдання задача історії естетики полягає в тому, щоб науково пояснити, чому в той або інший період розвитку суспільства товариство виникають ті або інші естетичні концепції; якими причинами визначається розквіт або занепад естетичної думки ; чому одні естетичні теорії замінялися іншими; якими обставинами викликається спричиняється боротьба з корінних проблем естетики; яка об'єктивна цінність естетичних концепцій; у чому дійсний критерій їх оцінки, нарешті урешті , яка їх роль в житті людей в той або інший історичний період.

Розкрити внутрішню природу і закономірність виникнення, розвитку і функціонування естетичної думки - таке достовірно наукове завдання задача історії естетики, і вона вперше уперше була вирішена розв'язана марксизмом, з погляду якого естетичні ідеї, як і всякі усякий ідеї, є з'являтися,являтися віддзеркаленням відображення,відбиття реального процесу життя людей. Тому джерело їх виникнення і розвитку, причини розквіту і занепаду потрібно шукати не в самих ідеях, а в матеріальних умовах життя суспільства товариство , в характері вдача і особливостях класової боротьби на кожному окремому етапі суспільного громадський розвитку в даній країні, враховуючи при цьому і той факт, що естетичні ідеї знаходяться перебувати в живій жвавий взаємодії з із іншими сторонами суспільного громадський життя - політикою, мораллю, мистецтвом і т.д. Ці марксистські положення становище є з'являтися,являтися результатними вихід в історико-естетичному дослідженні. Вони визначають загальний спільний напрям направлення дослідження, підхід до предмету аналізу.

Приступаючи до конкретного вивчення питання, ми стикаємося з із поряд проблем, що вимагають пояснення. Перш за все передусім потрібно визначити, що є з'являтися,являтися предметом естетики як науки. Слід зазначити, що слід відзначити , щооднозначної відповіді на це питання поки немає. У цьому плані впродовж упродовж останніх десятиліть велися жваві дискусії, але та питання залишається до цих пір недостатньо проясненим проясняти . Дати визначення предмету естетики не так легко зважаючи на внаслідок,унаслідок широту тієї області, яка охоплюється поняттям естетичне. Естетика - це наука, яка вивчає прекрасне чудовий в природі, суспільстві товариство , матеріальному і духовному виробництві, закономірності розвитку і функціонування естетичної свідомості і загальні спільний принципи творчості по законах краси врода , зокрема закони розвитку і функціонування в суспільстві товариство мистецтва як специфічної форми віддзеркалення відображення,відбиття дійсності.

Дуже важко скрутно піддаються з'ясуванню об'єктивні і суб'єктивні моменти естетичного. Естетичне - це родове поняття але та відношенню ставлення до основних естетичних категорій, до яких ми відносимо прекрасне , піднесене, трагічне, комічне. Вже за змістом такі естетичні поняття, як естетичний ідеал, естетичний смак і ін. Ще вужчі категорії, що охоплюють лише область мистецтва, художній образ зображення , художній метод і стиль і т.д. Трудність розуміння естетичних категорій полягає в тому, що в них фіксуються не тільки не лише,не те що певні сторони, зв'язки, закономірності, властивість дійсності, мистецтва, людської практики, способу життя людей і т. д., але і відношення ставлення до них, їх оцінка. У естетичних категоріях, таким чином, полягають дуже широкі узагальнення, філософського характеру вдача . Отже, естетика повинна характеризуватися як філософська наука. Тому коли говорять про філософську естетику, це звучить тавтологічно. Вона є частиною частка філософії. Коли ж мова заходить про музичну естетику, естетику виробництва і т. д., то є на увазі застосування загально-естетичних законів і категорій естетичної науки до певного класу естетичних явищ.

Таким чином, естетика - философська наука, що має в своєму розпорядженні свій категоріальний апарат, вивчає виникнення, суть сутність, і розвиток естетичної свідомості, закономірності творчості по законах краси врода , функціонування естетичних цінностей в суспільстві, закони сприйняття цих цінностей і т.д. Історія естетики вивчає генезис, розвиток і функціонування в суспільстві товариство естетичної думки , естетичних учень навчання, естетичних теорій. Вся багатовікова історія естетичної думки є не що інше, як історія зародження, формування основних напрямів направлення в естетиці матеріалізму і ідеалізмі, історія виникнення і розвитку матеріалістичних учень навчання,вчення , їх боротьби з із ідеалістичними теоріями. Не завжди естетична думка буває виражена виказана в адекватній теоретичній формі. Вона може бути закодована в різних формах: може знайти вираз вираження в принципах творчості, в мистецтвознавчих і літературознавства концепціях. Але вона повинна бути завжди філософським узагальненням, і лише в цьому сенсі вона зберігає свою специфічність і в той же час органічно зв'язується з із конкретними дисциплінами, що вивчають мистецтво.

Історія естетики не може бути зовнішнім описом різних естетичних концепцій. Її задача виявити закономірність розвитку естетичної думки , її закономірну спрямованість. Закономірність, про яку ми говоримо, зрозуміло, відносна. Естетичні ідеї остільки розвиваються закономірно, оскільки вони специфічним чином відображають відображувати закономірність історичного розвитку в цілому загалом . Прослідкувати прослідити зв'язок естетичних ідей з із об'єктивним розвитком суспільства завдання досить складне. У цьому плані спроби були не завжди вдалими успішний вульгарно-соціологічні схеми, що мали ходіння в один час, спотворювали картину розвитку духовної культури в цілому загалом і історії естетики зокрема. Між загальним спільний розвитком суспільства товариство і окремими елементами духовної культури можлива невідповідність. Складність і суперечність естетичного розвитку людства розкрили Маркс і Енгельс на основі аналізу античної художньої культури і на інших прикладах зразок .

Важливе значення має проблема періодизації історії естетики. Якщо ми розглядаємо розвиток естетичної думки у зв'язку із загальним історичним розвитком, то буде природним покласти в основу періодизації зміну соціально-економічних формацій. І дійсно, основні ідеї Платона і Аристотеля ми можемо зрозуміти, виходячи з обліку урахування того факту, що ці великі філософи були людьми рабовласницького суспільства товариство . Багато суперечливих суперечний затверджень античних мислителів відображають відбивати суперечності протиріччя рабовласницького ладу. В цьому відношенні дуже показова теорія естетичного виховання Аристотеля. Так само естетичну концепцію Хоми Аквінського можна зрозуміти лише в контексті суспільного життя західного феодального середньовіччя. Це справедливо у відношенні і будь-якого іншого періоду розвитку естетичної думки Проте однак естетична думка в своєму розвитку виявляє відносну самостійність, внутрішню логіку, зв'язок з із розвитком мистецтва, культури в цілому загалом . Цей момент гіпертрофується буржуазними ученими-естетами, і тоді загальна спільний картина розвитку естетичних учень навчання,вчення явно перекручується.

Безумовно, не можна не враховувати відносну самостійність розвитку естетичних ідей. Тому, приймаючи за основу періодизації історії естетичної думки соціально-історичну формацію, ми повинні мати на увазі і специфічні особливості розвитку найестетичнішої думки , її багатообразні різноманітний зв'язки з різними елементами духовної культури даного суспільства. Загальна картина історичного розвитку естетики від рабовласницького суспільства до феодального ладу включно характеризується тим, що вона тісно пов'язана з міфологією, релігією, з із різними елементами матеріальної і духовної культури, і лише з кінця XVII-початку XVIII в. естетика завойовує статус самостійної науки, але в рамках у рамках філософського знання. При цьому вичленяють основні естетичні поняття, визначаються найважливіші категорії естетики.

Звертаючись до дослідження історії світової естетичної думки, необхідно враховувати ту обставину, що до цих пір є найбільш вивченою у нас - естетика Заходу, тому зберігається спокуса перенесення типології естетичної думки Заходу на країни Сходу. Тут ми зустрічаємося з із труднощами, дозвіл яких виходить виходити за рамки власної історії естетики. Йдеться про те, якою мірою специфічні в своєму розвитку країни Сходу, Африки, Латинської Америки і що вносить ця специфічність в розвиток естетичної культури цих країн. Рішення цих питань вимагає сумісної спільний участі істориків, економістів, археологів, істориків культури і т.д.

Важливим питанням є з'являтися питання про джерела історії естетики. Тут, зрозуміло, потрібно виходити з конкретно-історичних умов. Дослідники сходяться в тому, що джерела можна класифікувати перш за все передусім за наступними слідкуючий принципами: хронології, національній приналежності, проблемній, персоналіям. Далі, їх можна розподіляти за способом кодування: письмові, речовинні, етнографічні, усні, лінгвістичні і ін. Для історії естетики особливо важливе значення мають письмові джерела: це певні теоретичні документи, трактати, листи, твори добуток мистецтва і документи, що характеризують епоху. У своєму дослідженні історії естетичної думки ми прагнули приймати до уваги різні джерела.

Дана робота жодною мірою ні в якій мірі не претендує на повноту обхвату матеріалу. Для нас цінні перш за все передусім ті естетичні концепції, в яких відстоювалися ідеї гуманізму, громадянськості, захищалися принципи художньої правди, прямо або побічно отримали одержали вираз демократичні тенденції.

Виникнення естетичної думки

Естетична думка в строгому сенсі змісті цього слова виникає в епоху рабовласницького суспільства. Але поява зачатків художньо-естетичної діяльності і естетичної свідомості, як свідчать археологи і історики, відноситься до глибокої старовини - до кінця середнього палеоліту (так звана епоха Мустьє) і до всього пізнього палеоліту (Орин'як - 40-35 тисячоліття до н.е.; Солютре-35-25 тисячоліття до н. е.; Мадлен -25-12 тисячоліття до н.е.). Як суб'єкт естетичної творчості і сприйняття чоловік сформувався в процесі трудової діяльності на основі психобіологічної еволюції. Відчуття форми, об'єму, кольору цвіт , ритму, симетрії і кінець кінцем зрештою відчуття красоти - всі ці елементарні прояви естетичної свідомості чоловік не отримав одержав готовими від своїх тваринних предків.

Прикладом того, що ми маємо справу річ з із виникненням зачатків естетичної діяльності і естетичної свідомості, є той факт, що вже, скажімо, в епоху Мустьє чоловік, виготовляючи практично корисне знаряддя, наносить на нього барвисті смужки і плями, видовбує на нім лунки, розташовані в певному порядку лад . У Франції в печері Ля Ферраси було виявлено дві кам'яні плити з такого роду «прикрасами прикрашання ». Зразки первинної образотворчої діяльності людини виявлені в Італії, Угорщині, Германії. До пізнього палеоліту археологи відносять народження розписів на стінах і стелях печер, рельєфи і круглі скульптури. За допомогою охри первісні художники зображають коня, оленя, бика, бізона, носорога, лева. У епоху Мадлен тварини зображаються в русі, при цьому художник митець користується вже двома-трьома фарбами барва. Подальший прогрес в художній діяльності намічається в епоху мезоліту, коли вже зображуються сцени боротьби, полювання, загороди худоби і т.д. Увага тут акцентується на передачі дії, а не на точному відтворенні фігур. Виразніше прогрес в художньо-естетичній діяльності виявляється в епоху неоліту. Набуває широкого поширення прикраса різних предметів, орнаментування посуду і т.д.

У епоху бронзи зароджується рабовласницька формація. Виникають класові держави в Єгипті, і Китаї. Починається новий етап в художньому розвитку людства. У цей період виникають перші зачатки естетичної думки , хоча вони ще не отримують строгого оформлення у вигляді теоретичних положень , трактатів, чітко сформульованих канонів і норм.

Однією з ранніх рабовласницьких держав, де наука і мистецтво отримали одержали високий розвиток, був Єгипет. Вже в період (4 тисячоліття до н.е.) спостерігається розвиток будівельної справи річ прикладного мистецтва, скульптури. В період Стародавнього древній Царства в Єгипті складаються основні форми художньої культури: архітектура, портретна скульптура, рельєфи і розписи, художнє ремесло, різні жанри мистецтва слова (повчання, автобіографії вельмож і чиновників, написи надпис на стінах пірамід і т. д.). Вивчення пам'ятників образотворчого мистецтва Давнього Єгипту і лінгвістичні дослідження різних літературних творів свідчать про те, що стародавні єгиптяни мали не тільки уявлення про прекрасний чудовий , про зв'язок прекрасного з із добрим, але і відповідні естетичні терміни. Аналіз художніх пам'ятників говорить також і про те, що творчість єгипетських художників регулювалася певними канонами, естетичними принципами, які передавалися від покоління до покоління. Правда, ці норми і принципи ще не отримали теоретичного обґрунтування і належного оформлення, але вони існували; про це свідчать канони іконографії, пропорцій і колірних відносин. Задовго до піфагорійців єгиптяни застосували математику для вирішення художньо-естетичних завдань.

Винятковим багатством відрізняється культура шумерів (4-3 тисячоліття до н.е.). Чудові архітектурні пам'ятники, рельєфи, художнє ремесло, мистецтво слова говорять про високий розвиток естетичної діяльності і естетичної свідомості в цю епоху.

У першій половині 2-го тисячоліття до н.е. висувається на перший план культура Вавилона. Тут отримують розвиток не тільки образотворчі мистецтва, але і художня література. Такі літературні пам'ятники, як віршоване введення до законів Хаммурапі, поема про Агушайє, віршований любовний діалог, говорять про значний творчий підйом. Художній розвиток у Вавилоні досягає особливо високого рівня в XVI-XII ст до н.е. До цього часу відноситься епос космогонії, що описує виникнення миру з із хаосу, боротьбу богів, створення створіння людей.

Шумеро-вавилонська художня література розвивалася на шумерській і акадських мовах . На акадській мові виникла велика епічна поема про Гільгамеші. Її головна тема-безсмертя людини і боротьба з із несправедливо встановленими богами порядками. Висока художня культура Шумера і Вавилону дає нам право укласти, що естетичний розвиток в цей період досягає високого рівня. Але та пам'ятників, в яких були б безпосередньо сформульовані естетичні ідеї, ми поки не знаємо.

Великий інтерес представляє уявляти староєврейський монументальний пам'ятник словесної культури - «Біблія», що створювалася впродовж упродовж великого історичного періоду - починаючи з XII в. до н.е. і кінчаючи II в. н.е. (йдеться про так званий Старий Завіт). Уявлення про красу тут виступає в релігійно-міфологічній формі. Староєврейська культура була тісно пов'язана з культурою Єгипту, Шумера, Вавилону, тому і в естетичних представленнях євреїв є наявні відбитки і нашарування цих давньосхідних народів.

Ми зробили короткий екскурс в історію розвитку естетичної свідомості народів Стародавнього давнього Сходу, з тим щоб нагадати, що розвиток естетичної культури починається зовсім не із стародавніх древній греків і римлян. Вона досягає високого ступеня рівень розвитку вже в країнах класичного Сходу. Єгиптяни, шумери, ассірійці, вавилоняни, хети створили чудові пам'ятники мистецтва. Вплив давньосхідних цивілізацій помітний не тільки на архаїчному етапі художньої творчості стародавніх древній греків, але і на пізнішому періоді розвитку еллінської художньої культури. На підставі вивчення різних пам'ятників Сходу ми приходимо до висновку, що естетичні відчуття почуття , потреби, смаки народів давньосхідних держав досягли значного розвитку. На жаль, пам'ятники, в яких знайшла вираз вираження естетична думка народів Стародавнього древного Сходу, ще слабо вивчені. Крім того, більшість з із них дають лише непряму інформацію про розвиток естетичних ідей далекого минулого.

Занепад естетичної думки античності і її римський період

Надалі естетична думка античності хилиться до занепаду. І хоча матеріалістичні теорії старогрецької давньогрецький філософії зберігаються і навіть загострюються (III в. до н. е. - Епікур і стоїки), все ж таки все же завдяки збільшеним індивідуалістичним тенденціям постановка естетичних проблем здійснюється здебільшого на нижчому рівні, ніж це було в грецькій класиці.

Естетика еллінізму знайшла свій розвиток в стоїцизмі, епікуреїзмі, скептицизмі і неоплатонізмі , а також в близьких до нього містичних теоріях.

Школа стоїків виникла після смерті Аристотеля. Її ранніми представниками є Зенон (ок . 336-264 рр. до н. е.), Клеанф (331-232 рр. до н. е.), Хрісипп (280-208/205 рр. до н. е.), пізніми -Цицерон (106-43 рр. до н. е.), Сенека (ок . 4-65 рр.) і Епіктет (ок . 50-ок. 138 рр.).

Стоїки розглядають мистецтво як наслідування природі. У цьому пункті вони продовжують матеріалістичну лінію античної класики. Але та інтерпретація принципу наслідування природі дається у відриві від суспільного життя людей, весь пафос прямує на індивідуальне самовдосконалення людини. З творів вигадування Хрісиппа, Сенеки і теоретиків мистецтва (Діонісій Галікарнасській, Цицерон), що примикали до стоїцизму, видно, що стоїки питаннями суспільної громадський ролі мистецтва, його природи і іншими загально-естетичними проблемами займаються значно менше, чим питаннями форми художнього твору, ораторського мистецтва, стилю і т.д. Так, Діонісій Галікарнасській детально розробив теорію якнайкращих зразків взірець ритмів і співзвуч. Він багато приділяв уваги проблемі розташування слів. Стосуючись питання стилю, стоїки вимагають тут ясності, лаконічності, точності. Багато міркував про стилі і фігури мови і всі інші сторони ораторського мистецтва Цицерон.

Естетична теорія епікуреїзму представлена уявлена в епоху еллінізму Епікуром (341-270 рр. до н. е.), Філодемом (почало розпочало,зачало 1 в. до н. е.) і Лукрецием (1 в. дон . е.). Вислови висловлювання Епікура по естетиці випадкові і уривчасті . Набагато ґрунтовніше на цьому питанні зупинявся Філодем. У трактаті про музику він висуває ту думку , що музика приносить плотське задоволення, таке ж, як їжа їда і пиття . Філодей заперечує суспільний зміст мистецтва і робить звідси висновок, що музика не може робити який-небудь вплив на відчуття почуття і волю людини. Все це виникає з із того, що музика, по Філодему, не є наслідуванням чому-небудь, у тому числі і природі. Таким чином, у нього виявилися тенденції до формалістичної інтерпретації музики.

Естетична теорія епікуреїзму досягла вершини свого розвитку у Лукреція Кара. Тіт Лукреций Кар (99-55 рр. до н. е.) розробляє естетичні проблеми на основі матеріалістичного уявлення про світ. У своїй поемі «Про природу речей» він розвиває думку про непорушність законів природи, незалежних від втручання богів, затверджує принцип вічності матерії, висловлює, слідуючи прямуючи Епікуру, атомістичну теорію. Лукрецій торкається також і питань культури і мистецтва. Так, в V книзі він описує розвиток людського роду . Перші люди були дуже грубі, жили в лісах, в печерах і гаях, одягалися в звірині шкури. Не було тоді ні парного браку шлюб , ні законів, ні етичних правил. Потім люди навчилися користуватися шкурою убитих звірів, почали будувати житла і відкрили відчинили вогонь. Перші знаряддя людей були примітивні: палиця, камінь і вогонь. З із виниклої сім'ї на договірних початках утворилися пологи і племена. Мистецтво, згідно Лукрецію, виникло з із «потреби нужда », тобто потреб людини. Правда, це потреби особливого роду - «услада». Ось от що пише із цього приводу з цього приводу поет-філософ:

Суднобудування, обробка полів, дороги любий і стіни, плаття сукня , зброя , а також і решта всіх зручності і все, що здатне доставити насолоду: Живопис, пісні, вірші. Все це людям потреба нужда вказала, а розум допитливий Цьому їх навчив.

Безпосередньо мистецтво виникає з наслідування природі. Свої витоки джерело , таким чином, воно має на природних початках і реальних потребах людей. Це Лукреций уявляє собі таким чином:

Дзвінкому голосу птахів птиця наслідувати навчилися вустами люди задовго перед тим, як стали вони в змозі складати пісні і вухам доставляти насолоду. Мало-помалу потім навчилися і тужливо-ніжним Звукам, які сопілка з-під пальців співаків співець виливає.

Лукрецій зробив спробу пояснити походження мистецтва виходячи з реальних причин.

Мистецтво, по Лукрецію, не тільки те що доставляє «насолоду». Воно також грає утилітарну роль. Воно, наприклад, служить засобом кошт розповсюдження поширення знань про «природу речей». Поетичну форму оповідання Лукрецій обирає свідомо. Вона виступає у нього як «приправа присмака ». Роз'яснюючи причину того, чому він скористався нею, філософ говорить: Можливо, цим шляхом я зумію твій розум глузд і увагу до наших віршів прикувати до тих пір, поки ти не спіткаєш Всієї природи речей і пізнаєш від цього користь. Лукрецій не тільки філософ, але і видатний визначний поет, «свіжий, сміливий поетичний володар миру світ » (Маркс). Його поема відрізняється не тільки глибиною ідей, що розвиваються ним, але і блискучою поетичною формою.

З інших римських теоретиків мистецтва, близьких до епікуреїзму, заслуговує згадки римський поет Квінт Горацій Флакк (65-8 рр. до н. е.). Ідея божественного визначення і безсмертя душі, магічні і астрологічні вірування, що вже розповсюдилися в його час, не знайшли відгомону у Горація. Він явно співчуває Епікуру . Свої естетичні погляди Горацій виклав в «Посланні до Пізонам», названому ще в старовині «Поетичним мистецтвом». Цей віршований трактат не претендує на теоретичне узагальнення, а містить практичні ради поетам, що починають. Античні коментатори свідчать про те, що для Горація послужив зразком взірець трактат Неоітолема з із Паріода (Александрія Олександрія , III в. до н.е.), в яке розглядалося розглядувалося загальне спільний вчення про поезію, про трагедію і про покликання поета. Текст трактату Неоптолема не зберігся.

«Поетика» Горація написана у вигляді зведення правил, яким повинен слідувати кожен поет. Горацій підкреслює вирішальну роль змісту, вимагає від поета філософської освіти. Поетові, вважає лічити він, належить належати строго дотримуватися єдності, простоти, цілісності, послідовності, несуперечності в літературних творах добуток . Всяка асиметрія, порушення гармонії, манірність їм засуджуються. Горацій, далі, вимагає від поета щирості: «Якщо ти хочеш, щоб плакав і я, то сам будь зворушений». Горацій дає характеристику видів і жанрів поезії, приділяючи основну увагу трагедії. Встановлені їм по відношенню до трагедії канони припускають драму класичного типу. Горацій наполягає на правдоподібності вигадки: «Якщо ти що вигадуєш , будь у вигадці до істини близький: вимагати віру у всьому - неможливо». Поет дає пораду служителям Муз берегтися «лестивців підлесник під зовнішністю лисиччиної». Горацій зближує поезію з із живописом: «Живопис - так і поезія, схожа з із нею багато в чому...». Цю думку пізніше воскресять теоретики класицизму, за що їх піддасть критику Лессінг.

«Поетика» Горація хоч і не відрізняється багатством ідей, все ж таки все же зіграла відому позитивну роль в розвитку античної естетичної думки . Буало в своєму трактаті «Поетичне мистецтво» майже дослівно її відтворює.

У естетичних теоріях скептиків індивідуалістичні і суб'єктивістські тенденції, що позначилися у стоїків і епікурейців, знайшли свій найбільш опуклий випуклий вираз. Засновником школи скептиків був Піррон (ок . 365-275 рр. до н. е.). Згідно стародавнім древній скептикам, пізнати речі неможливо. У теорії це повинно привести до того, що «утримується від думки», а в практиці забезпечити байдуже, відношення ставлення до предметів - «безтурботність» душі. Поява школи скептиків в античній філософії свідчила про її занепад.

Естетичні переконання скептиків позбавлені позитивного пафосу. Скептики шляхом різного роду софістичних хитрувань прагнули довести, що наука про мистецтво неможлива. Спосіб аргументації скептиків знайшов чіткий вираз у Секста (200-250 рр. н. е.), що прозвав Емпіриком. У шести книгах «Проти математиків» Секст піддає критиці основні поняття не тільки математики, але і інших наук того часу і мистецтв: граматики, риторики, астрономії і музики. Для нас в даному випадку представляє інтерес його трактат «Проти супроти риторів», де Секст доводить, що риторика зі всіх точок зору не є мистецтво. Відкидаючи можливість існування риторики, він тим самим заперечує можливість існування теорії мистецтва і естетики. Секст, як і інші скептики, не помічає чомусь тієї суперечності протиріччя , в яку він впадає: відкидаючи можливість спроможність раціональних доказів, він проте тим не менше користується цим способом для доказу своєї тези.

Деяке пожвавлення естетичної думки епохи еллінізму знайшло вираження в естетичних висловах Плутарха (45-120 рр. н. е.), Лукіана (II в. н. е.), Псевдолонгіна (ім'я справжнього теперішній,даний автора трактату «Про піднесений» невідоме). Уявляють інтерес висловлювання Плутарха про принцип наслідування, про естетичне виховання, про суть сутність і види комічного. Саме те, що Плутарх, за прикладом класичних авторів, зачіпає соціальні аспекти мистецтва. Багато якнайтонших зауважень з питань мистецтва міститься в творах вигадування Лукіана. Що стосується знаменитого трактату «Про піднесений», який приписується Діонісію Лонгіну, то потрібно сказати, що проблема піднесеного розглядається автором по перевазі з погляду риторично-стилістичної. Сама спроба ввести запровадити нову категорію в число загальних спільний естетичних понять знаменна тим, що таким шляхом ставиться проблема розширення сфери культури цієї області мистецтва вважалося прекрасне. Названий накликати трактат згодом мав великий резонанс в світовій естетиці.

Деяке пожвавлення естетичної думки в II-III ст . н.е. було нетривалим. Остаточний розпад античної естетичної думки завершується в III в. н.е. Це період розкладання рабовласницької формації, що і визначило ідейну деградацію. Ідеологічну обстановку цього часу дуже яскраво змалював Енгельс : «Це було час, коли навіть в Римі і Греції, а ще набагато більш в Малій Азії, Сірії Сирія і Єгипті абсолютно некритична суміш грубих марновірств самих різних народів беззастережно приймалася на віру і доповнювалася благочестивим обманом і прямим шарлатанством; час, коли першорядну роль грали чудеса, екстаз, бачення, заклинання духів, прорікання майбутнього, алхімія, кабала і інша містична чаклунська нісенітниця» .

Вульгаризація і розкладання античної естетичної думки особливо яскраво виявилися у Дамба гребля (205-270 рр. н. е.), видного представника неоплатонізму. Мир світ Дамб гребля мислить як еманацію, як закінчення виділення божественної повноти. Первинна досконалість, поступово закінчуючись , все більш і більш стає недосконалою. Мета людини полягає в поверненні до бога, що здійснюється через аскезу і екстаз.

У містичному плані обговорюється Плотіном і проблема прекрасного. На його думку, речі прекрасні «через залучення ідеї». Краса, що сприймається відчуттями, - нижчий вид прекрасного чудовий . Набагато вище за красу «занять» і «знань» «сяйво сяяння » чесноти доброчесність, лице лик справедливості і помірності. Чим більше душа визволяється від тілесного, тим вона стає прекрасніше. Добро стоїть на чолі на чолі «хороводу» речей, найвища і перша краса. Бачення цієї краси вище всього-вище за красиві тіла, ради неї належить відмовитися від царства і влади. Прекрасні, згідно Дамбу гребля , - це лише сліди, образи зображення , тіні, відблиски вищої краси. Ми повинні бігти туди, зрозуміло, не ногами і не на возі, а збудивши духовний зір, що є наявний у всіх, хоча користуються їм небагато. Щоб побачити вищу красу, належить спершу звільнити душу від тілесної скверни.

Неоплатонічна філософія отримала розробку у Порфирія (III в. н. е.), Ямвліха (IV в. н. е.) і Прокла (V в. н. е) цих учнів Дамба заслуговує уваги Прокл (410-485 рр.), представник афінської школи неоплатоніму . Прокл додав містичній філософії Дамби своєрідний «діалектичний» характер . Еманацію божества він представляє у вигляді розвитку. Суть цієї містико-ідеалістичної діалектики розкривається в його книзі «Елементи богослов'я богослов'я». Геніальні діалектичні припущення Геракліта, Демокріта, Арістотеля перетворилися у Прокла в схоластичне жонглювання абстрактними поняттями.

У 529 р. були закриті зачинені філософські школи в Афінах. Цим завершується зовнішня історія античної філософії і естетики.

Список літератури

1. Дамб. Енеїда 1, кн . 6, гл. IX.-Античние мислителі про мистецтво. Під ред . У. Ф. Асмуса. М., 1938.

2. Siehe: Zimmerman R. Geschichte der Asthetik als philosophische Wissen-schaft. Wien, 1858;

3. Schasler M. Kritische Geschichte der Asthetik. Berlin, 1872;

4. Croce B. Estetica come scienza dell'espressione e come linguistica generale. Bari, 9 ed., 1950.

5. Маркс До. і Енгельс Ф. Соч., т. 12.

6. Маркс До. і Енгельс Ф. Соч., т. 20.

7.Лосев А. Ф. Естетічеськая термінологія ранньої грецької літератури.- Вчені учений записки МГПИ ім. В. II. Леніна. М., 1994.

8. Матеріалісти Стародавньої древній Греції. М., 1995.

9. Арістотель. Про мистецтво поезії, 1451а. М., 1957.

10. Нечаєва Марина Миколаївна. Естетика античності

10. Нечаєва Марина Миколаївна. Естетика античності