Скульптура як вид мистецтва

У давні часи, як розповідає стара грецька легенда, жив на острові Кіпрі уславлений скульптор Пігмаліон. Одного разу він вирізьбив із слонової кістки таку чудову статую жінки, що вона здавалася зовсім живою. Молодий скульптор закохався в неї. Він промовляв до неї ніжні слова, прикрашав її дорогоцінностями, дарував їй квіти, птахів, барвисті мушлі. Сила його почуття була така велика, що богиня Афродіта оживила створену митцем статую. Так у поетичному міфі стародавні греки передавали своє захоплення мистецтвом скульптури, яке здатне вдихнути життя в мертвий матеріал - глину, камінь, дерево, метал. Сама природа, в якій каміння і дерево іноді набирають таких примхливих форм, що нагадують живі істоти, ніби підказувала людині можливість різьблення з цих матеріалів. І сама назва цього виду мистецтва пішла від латинського слова - sculpere, що означає - різьбити, висікати. Природні якості глини, її здатність набирати будь-якої форми і зберігати її після висихання навели людину на думку, що в цьому матеріалі можна відтворити те, що здавалося їй важливим у житті, - виліпити тварину, людину. Отже, поряд з каменем, деревом, кісткою як матеріал для скульптури почали використовувати й глину. З неї не різьбили, а ліпили. І тому стародавні греки назвали це мистецтво пластикою - від грецького plastike - ліплення. Цей термін тепер вживають як рівнозначний з терміном скульптура, а те, як виліплено і пов'язано всі форми в скульптурному творі, якої художньої виразності їх досяг митець, називають його пластичними якостями. Слід зауважити, що коли людина вперше вдалася до скульптури, це було вже не просто наслідування природи або бездумне копіювання її форм. Людина втілювала в творах свої думки і почуття, виявляла в них своє розуміння навколишнього світу і зрештою усвідомлювала своє місце в ньому. Тому скульптура зайняла чільне місце в житті людського суспільства, набула загальнолюдського значення. « Мова » скульптури зрозуміла народам різних країн і часів. Твори її живуть у віках, вражають і хвилюють людей усіх епох. Минули тисячоліття з того часу, як у місцевості Гізе, на межі мертвої пустині давньоєгипетські майстри з цілої скелі вирізьбили величезну статую сфінкса. Багато царств розквітло і загинуло з того часу на території Єгипту, сотні поколінь заступили одне одного, іншим стало все їх життя, але й досі єгиптяни пишаються цією скульптурою. Тисячі туристів з різних континентів прагнуть подивитися на гізехського сфінкса.

На фоні ясного південного неба чітко вимальовується величний силует лева з головою фараона Хефрена, що правив Єгиптом ще в ІІІ тисячолітті до нашої ери. Ця скульптура вражає чіткою організацією всіх форм. Навіть сучасну людину мимоволі охоплює відчуття величі зображеного. І краще ніж будь-коли ми розуміємо, якою могутньою зброєю скористалися фараони, щоб утвердити свою владу, щоб переконати єгипетський народ у величі цієї влади, в її божественному походженні. Водночас ця скульптура стала показником величезного культурного надбання всього народу. Таким чином, гізехський сфінкс, як пам'ятка культури, став для єгиптян символом їх країни, уособленням величезних творчих сил народу. Тож з плином часу значні скульптурні твори не втрачають свого глибокого змісту, своєї дійової сили навіть тоді, коли зовсім змінюються умови життя людини так само як і її погляди на світ.

Мистецтво скульптури вибирає своїм об'єктом переважно людину, іноді - тварину і значно рідше - натюрморт чи пейзаж. Виходячи з цього виділяють два основних роди скульптурного мистецтва: кругла скульптура та рельєф.

Кругла скульптура - це тривимірний об'ємний витвір, що зумовлює необхідність дотримання реальних пропорцій зображуваного і містить такі різновиди: статую, групу статуй, бюст тощо. Кругла скульптура передбачає огляд з різних кутів зору.

Рельєф - рід скульптурного мистецтва, що розташовує об'ємне зображення (групи людей, пейзаж) на лінії, перпендикулярній до площини. У свою чергу, рельєф поділяють на барельєф - плескане зображення, що ледве виступає над площиною, та горельєф - скульптурне зображення, яке на половину свого об'єму знаходиться над поверхнею. Існує ще один варіант рельєфу, що зустрічається досить рідко, - так званий заглиблений рельєф, коли зображення залишається на рівні площини, а вирубуються тільки його зовнішні контури. Рельєфні зображення використовують при художньому оформлені стін будівель і постаментів пам'ятників.

За своїм змістом та функціями скульптура поділяється на монументальну - пам'ятники, статуї, рельєфи, що безпосередньо пов'язані з архітектурою і пейзажним середовищем; станкову, яка має камерний характер і представлена жанром портрета; декоративну, що виконує функцію художнього оформлення будівель, парків, вулиць, майданів міст. Під час створення скульптурного образу необхідно враховувати матеріал і техніку виконання, освітлення, яке підкреслювало б пластичні якості скульптури, а також ритмічну композицію твору, що може бути статичною і динамічною. Отже, скульптору слід дотримуватися всіх цих моментів для досягнення художньої виразності та емоційної насиченості свого творіння. Сприйняття скульптурного образу відбувається завдяки коловому огляду. Заміна ракурсів, позицій огляду відкривають в об'ємному зображенні різні його грані.

Скульптура - один з найдавніших видів мистецтва, що бере свій початок з глибини століть. Розвиток скульптурного мистецтва пов'язаний з культурами Стародавніх Єгипту, Ассирії та Вавилону. Митці цих держав володіли обома скульптурними родами і як матеріал в основному використовували вапняк, після чого скульптурне зображення розмальовували різнобарвними фарбами. Надзвичайно важливий етап у розвитку скульптури - мистецтво Стародавньої Греції, яке і сьогодні вражає своїми блискучими взірцями. Головна мета давньогрецьких митців скульптури полягала в створенні образу прекрасної і гармонійної людини. Саме тому митці Стародавньої Греції активно використовували в своїй творчій практиці основні жанри скульптурного портрета: побутовий, ню (оголений) та анімалістичний.

Подальший розвиток мистецтва скульптури відсилає нас до культури Стародавнього Риму. Великої популярності тут набуває скульптурний портрет, створення якого було пов'язане з релігією римлян і надзвичайно розвиненим у них культом пращурів, яких увінчували у скульптурних зображеннях. Поступово римські митці починають створювати скульптурні портрети, серед яких передусім зображуються видатні особистості (імператори, філософи, матрони), і намагаються добитися схожості з оригіналом.

В епоху середньовіччя скульптура активно взаємодіє з архітектурою, адже у багатьох країнах Європи готичні храми були прикрашені готичними зображеннями, що передавали напружене духовне життя. Цей принцип буде у подальшому цікаво використаний при спорудженні Собору Паризької Богоматері. Надзвичайне піднесення мистецтва скульптури пов'язане з італійським Відродженням. Твори провідних митців італійського Відродження таких як: Мікеланджело Буонорроті, Донателло мали значний вплив на подальший розвиток мистецтва скульптури у країнах Східної Європи. Так, у ХVІ ст. в Україні набуває великої популярності скульптурний портрет, який був поширений у вигляді надгробних пам'ятників і тісно пов'язаний з епохою італійського Відродження. Наприклад, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври було встановлено надгробок князя К.Острозького: у лицарському вбранні немовби відпочиває на ложі. Монумент спирається на трьох скульптурних левів із світлого мармуру. Подібними були надгробки Олександра-Ванька Лагодовського в Уневі, Катерини Рамултової у Дрогобичі та ін.

Бароко

Виникнення цього напряму пов'язано з XVI - XVII ст. Йому притаманне зовнішнє вираження людської пристрасті, що знайшло своє втілення у творчості Дж. Берніні (1598-1680) , зокрема в його відомих роботах - статуї «Давид» та фонтані «Чотирьох рік». Працюючи над статуями фонтана, що символізували собою чотири ріки світу: Ганг (Азія), Ніл (Африка), Дунай (Європа) та Ріо дела Плата (Південна Америка), скульптор, безперечно, відштовхувався від скульптурних фігур Мікеланджело, що прикрашали гробницю Медічі. Проте це ніяк не зменшує творчості Д. Берніні, який багато зробив для розвитку мистецтва скульптури.

Класицизм

Класицизм у мистецтві скульптури набуває поширення у XVII ст. Йому притаманні раціоналістичне начало, суворість і витриманість форм. Відомими представниками цього напряму були Ж.А.Гудон (1741 - 1828) - автор статуї Вольтера і Е.Фальконе (1716 - 1791), який створив пам'ятник Петру І, так званого «Мідного вершника». Однією з найяскравіших постатей скульптурного мистецтва XVIIІ ст. в Росії був М.Козловський (1753 - 1802) - автор відомих творів «Геркулес на коні», «Яків Долгорукий, який розриває царський наказ» і славнозвісної статуї, що прикрашає Великий каскад фонтанів у Петергофі - «Самсон, який роздирає пащу лева». Ці твори та роботи інших митців розвивали кращі традиції європейського класицизму.

Говорячи про скульптурне мистецтво ХІХ ст., не можна не згадати його цікаві вияви у російській та українській скульптурі того часу: пам'ятники Кутузову та Барклаю-де-Толлі, виконані скульптором Б.Орловським (1796 - 1837); пам'ятник Рішельє в Одесі (скульптор І.Мартос і архітектор О.Мельников); пам'ятник Володимиру Святославовичу (скульптори П.Клодт, О.Тон, В.Демут-Малиновський), пам'ятник Богдану Хмельницькому у Києві (скульптор М.Мікешин); пам'ятники І.Котляревському та М.Гоголю у Полтаві (скульптор Л.Козен).

Розвиток скульптурного мистецтва останньої третини ХІХ ст. був пов'язаний з іменем К.Менье (1831 - 1905), який створив багато цікавих робіт (найкращим вважається його твір «Антверпен») та О.Родена. Саме їм скульптура ХІХ ст. зобов'язана своїм розвитком та визнанням.

Роден розпочав принципово новий етап в історії скульптурного мистецтва, заперечуючи традиції академічної скульптури. Хронологічно його художні пошуки перетиналися з формуванням імпресіоністичного мистецтва, але фактично О.Родена можна вважати засновником експресіоністичної скульптури. З одного боку, це твердження пов'язане з особливостями світовідчуття і світосприйняття митця, його підвищеною зацікавленістю до аналізу «пограничний ситуацій», з іншого - зі специфікою його виражальних засобів: орієнтація на ескізність, динамічність форм, урахування освітлення («Бронзовий вік», «Іоанн Хреститель»).

В історії мистецтва ХХ ст. - період складний, суперечливий і водночас цікавий, пов'язаний з виникненням різних напрямків, які вийшли із стилю модерн. Усі ці моменти, безперечно, знаходять своє відображення у мистецтві скульптури, що постійно шукає нові форми, засоби та прийоми. Більш різноманітними стають матеріали: митці використовують не лише бронзу та мармур, а й майоліку, дерево, глину тощо. Початок ХХ ст. пов'язаний зі становленням творчості українського митця Івана Кавалерідзе (1887 - 1978), талант якого розкрився як у мистецтві скульптури - пам'ятники княгині Ользі, Г.Сковороді, Т.Шевченку, Артему; погруддя Б.Хмельницького, О.Пушкіна, М.Гоголя, М.Мусорського. Особливе місце у розвитку скульптури ХХ ст. займає доробок О.Архипенка. Феномен цього митця традиційно пов'язують з розвоєм українського авангарду 20-х років, проте слід чітко пам'ятати, що творчість О.Архипенка («Мати й дитина», «Карусель П'єро», «Статуетка» тощо) вийшла за межі суто національного, набувши рис загальнолюдського, що дає підстави стверджувати, що художня спадщина українського митця - це настільки явище національної культури, наскільки і світової.

У повоєнні роки в Україні відбувається процес розвитку монументальної скульптури. Важливою подією у житті Києва було спорудження багатофігурної композиції з бронзи - «Радянським громадянам і військовополоненим солдатам та офіцерам, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру».

Мистецтво скульптури дає можливість споглядати вираження у пластиці духовного життя епохи.

В якому вимірі Ви б оцінили нанесені Вам моральні збитки від

Успіх чи неуспіх у стосунках супроводжує нас від народження до самої смерті. Нажаль, міх людьми виникають конфліктні ситуації, які можуть закінчитись ляпасом.

Ляпас впливає на ту людину, якій дали його, а також яка дає його. Це помітно, як з фізичного стану людей, так і з психологічного. Нервують обидві сторони, яка дає ляпаса і яка одерує його.

Одержувати ляпаса - буває боляче, в людини підвищується фізична реактивність, людина вибухає гнівом, підвищується емоціональний стан, а це буває хибно для здоров'я.

Психологічно ми теж буваємо не завжди готові до цього інценденту. Одержавши ляпаса буваємо прикро вражені, ніби стався якийсь вибух, ми не можемо прийти до тями, блискавично виникають питання: - «За що?», «Чому?».

Бувають різні реакції у людини, залежно від того, як ти вихований, яка в тебе психіка, як ти морально настроєний.

Я вважаю, що ляпас не може вирішити проблеми в спілкуванні між цивілізованими людьми. Кожна людина повинна мати здоровий глузд, для вирішення тої чи іншої проблеми. Все можна вирішити без публічного приниження.

Використана література

«Етика»: Навчальний посібник./В.О. Лозовий - Київ 2002

Левчук Л.Т., Оніщенко О.І. «Основи естетики»: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 2000. - 271 с.: іл.

Юрій М.Ф. «Етика»: Підручник (2-е видання, стереотип.) - К.:Дакор, 2008 - 320 с.