Християнська етика в моральному вихованні

Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнської моралі. Особливості ідеологіі та етики християнства, їх роль. Характеристика сутності та значення заповідей. Цінності української родини: традиції і сучасне становище.

Рубрика Этика и эстетика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 30.03.2009
Размер файла 23,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

ЗМІСТ

Вступ

1. Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей

2. Ідеологія християнства

3. Основи і етика християнства

4. Християнські цінності української родини: традиції і сучасність

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Етика вчить, що таке добро і що таке зло. Етика це наука про мораль, яка вказує шляхи подолання зла і шляхи досягнення добра. У різні історичні моменти людство по-різному пробувало розв'язати цю проблему: для одних добром було дотримування Божого закону; для других - класової справедливості; для третіх визначальним був здоровий розрахунок; ще для інших найвищим добром вважалось добро якоїсь нації і т.д.

Це є відносна мораль, тобто така, яка має відношення до інтересів якогось кола людей, об'єднаних певною ідеєю. У такому випадку немає абсолютного критерію добра, бо добро має виклад суб'єктивний і тому недосконалий.

Християнство теж пропонує свою модель моралі і в основі її лежить абсолютне добро - Бог. Тобто добром є не те, що вигідно для якоїсь групи людей, а добро є вічне - понад класове, наднаціональне, позапартійне, поза конфесійне тощо.

Етика відрізняється від етикету тим, що вона розглядає моральну сторону життя людини, а етикет зводиться лише до зовнішньої поведінки. Етикет - це набір певних правил поведінки, прийнятих у суспільстві. Без внутрішньої шляхетності ці правила стають просто “маскою”, за якою людині зручно сховатися. Тому культурною людиною є лише та, яка і зовнішньо, внутрішньо гарною і досконалою.

1. Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей

Моральні цінності уявлення, установки та аксіоми є продуктом нашої історії та культури. Зародившись у І ст. нашої ери в Палестині в контексті розвитку християнства, вони пройшли разом з людством багатовікову еволюцію. Починаючи з перших релігійних книг -- “Нового заповіту”, “Біблії”, відбувалося становлення основоположних християнських цінностей -- загальних чеснот: розсудливість, поміркованість, справедливість, стійкість (чесність, правдивість, вірність слову) теологічних чеснот: віра, надія, любов (милосердя). Сталими моральними взірцями, канонами є також десять християнських заповідей.

Християнство, його основоположні цінності стали джерелом і основою для синтезу в Європі моральних ідей античності -- істини, добра і краси -- з «християнськими постулатами активного ставлення людини до світу, універсальності, не пов'язаної з будь-якими політичними і етнічними рамками, зверненням до особистості як до носія історичної відповідальності. Від середньовіччя саме християнство формувало культурну традицію та забезпечувало культурну єдність спочатку Західної Європи і поступово світу в цілому. Християнські культурні цінності стали основою розвитку всієї культури, особливо музики, живопису, літератури. Вони інтегрувалися з іншими спорідненими смислами, наприклад, моральними цінностями певного народу, моральними звичаями і традиціями, вибудували ціннісний світ сім'ї, стосунків дітей, батьків.

З часом, у модерну добу, християнські цінності перестали прямо ототожнюватися з християнством як релігією і почали оцінюватися як універсальні моральні цінності західної, тобто християнської цивілізації; в культурологічному її вимірі, набули абсолютного загальнолюдського характеру. Зараз вони є невід'ємною частиною сучасної культури і явно чи дискретно впливають на життя кожної людини і суспільства в цілому, незалежно від того, яку світоглядну позицію відстоюють їхні носії -- секуляритивну (світську) чи релігійну.

Отже, довгостроковий і понад ситуаційний, інтегрований характер цінностей, що увійшли до людської культури як християнські моральні цінності, надає їм особливої ролі у процесі виховання дітей та молоді й спонукає до вироблення шляхів, засобів і методів їх формування.

Християнське виховання - це Божа педагогіка, яка є безперервним процесом праці над формуванням душі і тіла особи для досягнення нею повної злуки з Богом за словами апостола Павла: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2,20). Християнське виховання засноване на вічних правдах, об'явлених Богом у Святому Письмі. Родина, як перша школа, є основою, де не тільки вивчається, але й практикується Божа педагогіка. В ній практикується спільна молитва, яка є основним елементом літургійного життя в родині. Приймання святих таїнств родиною, зокрема святого причастя (Євхаристії), таїнства покаяння (сповіді) освячує її і спричинюється до того, що вона стає джерелом любові. Читання Святого Письма в родині - це найкращий помічник у вихованні. Одним зі способів родинного виховання є плекання дисципліни, як низки приписів, звичаїв у родині, щоб створити відповідну атмосферу для вироблення волі. Основою дисципліни є пильність (старанність) та послух. Вся родина повинна дотримуватись одних законів і заборон. Покарання в родині повинні бути справедливими і тільки в разі необхідності. Нагороди, як вияв задоволення поведінкою дітей, теж повинні бути справедливими і поміркованими.

2. Ідеологія християнства

Заповідь - це певне зобов'язання, закон, обов'язок, який вимагає точного його дотримання і карається при його порушенні. Якщо закон є несправедливий і спрямований на зло людям, то в такому разі його можна не виконувати, а якщо закон оберігає добро людини, то його виконання є умовою, щоб людині було добре. Заповіді Божі (закон) встановлені виключно для блага людини, і в них не криється якась вигода для Бога. Вони є шляхом до щастя людини, і дотримування їх є надійним гарантом успіху. Без довіри до того, хто встановлює закон, неможливо цей закон успішно виконувати.

Порушення закону (заповіді) називається гріхом і тягне за собою відповідальність за порушення (кара за гріх). Між гріхом і карою не завжди можемо простежити зв'язок, але зло не зникає безслідно, а завжди тягне за собою біль, страждання, муки (фізичні, моральні), і це є карою за гріх. Бог ніколи не порушує своїх заповідей і ніколи їх не скасовує, тому вони є незмінно вічні і потребують дотримання їх кожною людиною і в усі часи. Заповіді врегульовують життя між Богом і людьми та між самими людьми, тому їх дотримання забезпечує нормальні стосунки в суспільстві. Все у світі живе за законами, які встановив Бог. Ані рослина, ані тварина не може змінити закони свого розвитку, розмноження, смерті. Світила небесні рухаються за своїми космічними законами, встановленими Богом. Людина також живе за законами Божими, і найважливішими серед них є моральні закони (Заповіді Божі). Без них людина була би ще одним різновидом тваринного світу. Від самого початку людина отримала від Бога певні моральні настанови і моральні обов'язки. Адамові було дано право порядкувати на землі і заборонено їсти плід із дерева пізнання добра і зла. При цьому Бог поставив біля заповіді конкретну умову: якщо порушиш, то вмреш. Людина порушила заповідь Божу і допустила у світ гріх, і тому Бог встановив нові заповіді (в різні історичні моменти), щоб допомогти людині повернутися до втраченого щастя. При цьому Бог встановлює кару за порушення заповіді. Бог не карає - карає себе сама людина, коли порушує Божий моральний закон. Ісус Христос пригадує, що весь закон можна звести до виконання двох заповідей: люби Бога свого всім серцем і люби ближнього свого, як самого себе. Хто любить, той ніколи не вчинить чогось немилого Богові і шкідливого для людей. Як пише Апостол Павло: “Любов є виконання закону”. Людина, як одне з творінь Бога, є водночас істотою привілейованою. Вона подібна до Бога. Це виявляється в тому, що людина створена вільною і вища мета -- служити Богові, постає для неї як те, що повинне бути. Якою мірою людина сама може обирати Бога, такою мірою вона уподібнюється Богові як абсолютній особі. Ця здатність добровільного дотримання заповідей Бога є лише можливістю, існує тільки в принципі. Вона характеризує сутність, призначення людини, а не даність.

Людина подібна до Бога, але не однакова з ним, оскільки вона є чуттєвою, земною, смертною істотою, її емпіричне, природно-соціальне існування виступає як гріх. Те, що говориться про першу людину, про Адама, є характеристикою людини як такої. Людина, згідно з логікою християнства, призначена служити Богові, але вона сама захотіла стати як Бог, і в цій гордині, претензії -- корінь зла взагалі. Отже, людина у своєму реальному, емпіричному існуванні не така, якою вона повинна бути за своїм призначенням. Подолання цієї невідповідності, повернення до своєї нібито справжньої сутності й становить зміст моральних зусиль людини. Мораль християнства виводиться з невідповідності між буттям і сутністю. Людина не може власною активністю реалізувати своє сутнісне призначення, оскільки вона безнадійно гріховна. Як соціально-природна істота вона відокремлена від Бога безоднею, яку їй не дано переступити. Людина може врятуватися лише завдяки Богові. Виявом такого божественного втручання є, за твердженнями богословів, поява Ісуса Христа. Образ Христа -- свідчення єднання людини з Богом і водночас визнання того, що таке єднання можливе лише завдяки Богові. Це важливий момент, оскільки він свідчить, що релігійна мораль виходить за межі можливостей людини, виявляється цариною людської повинності. Любов до ближнього є відображенням любові до Бога. В ближньому і через ближнього людина любить Бога. Звідси й вимога любити всіх. Якщо ж людина любить вибірково, одним сплачує добром, іншим -- злом, вона бере на себе прерогативу Бога, гадаючи, нібито сама може вирішувати, що справедливе й що не справедливе. У посланні апостола Павла до римлян говориться: “ .живіть у мирі зо всіма людьми. Не метіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь” (Рим., 12, 18--19). Якщо людина гордує тим, що вона іудей, і зневажає еллінів, то це означає, що етнічні відмінності набули для неї надто великого значення і замінили в її душі Бога. Якщо раб або інший пригноблений сповнюється ненавистю до володаря, то це означає, що він перебував під владою ілюзії, ніби не в Бога, а тут, на землі, він може знайти блаженство. Хто занадто любить гроші й тримається за них, той створює собі нового кумира. Отже, любов до ближнього в усіх її проявах є не що інше, як любов до Бога.

3. Основи і етика християнства

З десяти Божих Заповідей лише перші три підносяться до прослав і пошанування Бога. Сім інших Заповідей стоять на сторожі доброзичливих стосунків між людьми. То ж пропонуємо вам коротко ознайомитися із кожною із цих Заповідей.

Перша Божа Заповідь повчає нас: “Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене”. Ця заповідь стоїть на сторожі правдивої релігії. Вона наказує почитати тільки єдиного правдивого Бога, бо він Творець світу і про все дбає: про дерева, квіти, польові трави, про птиці небесні, про кожну комашку, рибку, тварину і кожну людину. Він дав нам життя, і ми залежні від Нього щохвилини.

Сьогодні проти першої Божої Заповіді люди грішать модерним ідолопоклонством (надають перевагу не Богові, а якійсь спокусливій матеріальній речі). Таке новітнє ідолопоклонство практикують навіть і християни, які свідомо чи несвідомо підпадають під вплив цих “модерних божків”: алкоголю, наркотиків, токсичних речовин, грошей, а також культу тіла, якому сьогодні люди намагаються чи не найкраще догодити.

Таких грішних блудників у світі є багато.

Наркоманів, п'яниць і розпусних синів,

Тих, що Бога хулять, і що навіть у свято

В Божий храм не ідуть, зневажають батьків.

Скільки вас вже ступило на блудні дороги!

Піднімайте ж до Бога жорстокі серця!

Повернутись на рідні батьківські пороги

Вам ніколи не пізно до Бога Отця.

Друга Божа Заповідь повчає нас: “Не клич намарно ім'я Господа. Бога твого”. Ця заповідь є неначе доповненням до першої. Це означає віддавати належну пошану Божому імені і не вимовляти його без пошанування, бо Він -- всемогутній, бо Він всім керує, про все дбає. Друга Заповідь Божа застерігає: не можна божитися, кликати Бога на свідка, проклинати, криво присягати: Гріх зневажати святих, святі речі, святі місця.

«Не клич намарно ім'я Господа твого» --

Під ноги Боже слово не кидай,

Не насміхайся ти над ім'ям Бога!

Діла Господні ти не зневажай,

З погордою не говори про Бога,

Фальшивої присяги не давай,

З прокльоном, гнівом не роби нічого.

Намарне ім'я Боже не клич, дитино,

Нехай святиться це ім'я в душі твоїй,

Лихі слова, злі помисли як гріх-провину

Ти не плекай ніколи в серденьку своїм.

“Пам'ятай день святий святкувати”.

У Старому Завіті ця Заповідь приписувала святкувати суботній день. У Новому Завіті обов'язково віддання пошани Богові переноситься на неділю тому, що в неділю Ісус Христос славно воскрес із гробу, в неділю Дух Святий зійшов на Апостолів. Цей недільний святковий день було закріплено Декретом ІІ-го Ватиканського Собору “Про святу Літургію”.

Четверта Божа Заповідь повчає: “Шануй батька і матір свою, щоб тобі добре було і щоб ти довго прожив на землі”. Ця заповідь єдина із десяти дає обіцянку винагороди за її сповнення. На цій заповіді будуються відносини в родині, між батьками і дітьми. Батьки дають дітям життя, вони є творцями Божими у справі продовження людського роду, тим самим є для дітей першими заступниками Божими на землі, тому їм належить пошана.

Своїх батьків доглядати до самої смерті.

Хто батька-матір зневажає,

Не має у душі спокою --

В житті він щастя не зазнає

І не розлучиться з журбою.

Хто батька-матір не шанує,

Того забудуть діти власні,

Від них пошани не почує,

І в хаті згода й спокій згасне.

То ж не забудь ти доню й сину,

Коли твій батько у біді, --

Віддай й одежину єдину

І поможи йому тоді.

А в неділю, любі діти, до Святого Храму

Йдіть до Бога помолитись за тата і маму.

Батьків шануймо все своє життя,

Бог нам пошле своє благословення,

І буде в нас щасливе майбуття,

І буде в нас щасливе сьогодення!

П'ята Божа Заповідь гласить: “Не вбивай”. На світі є дуже багато вартісних речей, але найдорожче з них -- людське життя. Його не можна купити за жодну ціну. Живучи, ми не додумуємось, що Бог нам дав життя в дар. Господь Бог проголошує себе абсолютним Господарем життя людини, яка створена на Його образ і подобу. Тому ніхто не має права ані собі, ані іншим його відбирати. Ми повинні відкидати все, що шкодить чи руйнує наше здоров'я: куріння, алкоголь, наркотики, не наражати своє життя на небезпеку без вагомих причин. Самогубство або вбивство -- це найбільший гріх проти П'ятої Заповіді. Ця Заповідь забороняє нищити невинних дітей у лоні матері. Ісус Христос навчав не вбивати ні фізично, ні морально навіть своїх ворогів, а молитися за їх прозріння.

Дві тисячі років у серці несемо

Ісуса Христа Заповіт.

З науки Христа ми любов всі беремо,

Любов ця врятує весь світ!

Шоста Заповідь “Не чужо лож” перекликається з дев'ятою “Не пожадай жінки ближнього свого”. Шоста і дев'ята Божі Заповіді стоять на сторожі моральної чистоти і невинності, чистоти нашого серця і вірності у подружньому житті. Сам Господь Бог поблагословив перше подружжя -- наших прародичів Адама і Єву у раю. Отож, подружжя -- то Божа установа, в основу якої покладено єдність любові і нерозривність подружньої присяги.

Проти Шостої Заповіді Божої грішить той, хто живе без церковного шлюбу, хто вживає сороміцькі слова, жарти, пісні, веде непристойні розмови, дивиться нескромні малюнки, порнографічні та еротичні фільми, які є грішними супроти християнської моралі. Святий Апостол Павло каже: “ .ті, що чинять розпусту, перелюб, розгнузданість -- Царства Божого не успадкують”. Гріх нечистоти руйнує в нашій душі Божу ласку, принижує людину до рівня тварини.

Чужого ложа не бажай, людино,

На грішний шлях розпусти не ступай,

Бо це великий гріх, моральне зло -- провина,

Лиху спокусу цю від себе відганяй.

В чужому ложі чистоти

й невинності не зрадь,

Бо чистота й невинність --

скарб у наших душах,

Ти помисли лихі, мов чорну гадь,

Від себе відганяй, бо це диявола спокуса.

Перелюб -- тяжкий гріх. Ісус Христос каже: “ .кожний, хто дивиться на жінку ближнього свого з пожаданням, той вже вчинив перелюб у своєму серці. Перелюб веде до розлучень, що є великим нещастям для подружжя, а особливо для дітей. Отже, дуже важливо держати наш розум і серце чистими, вільними від непристойних думок і бажань, бо навіть саме внутрішнє бажання згрішити є гріхом. В час таких спокус треба звертатися до Бога з молитвою, щоб допоміг розвіяти замішання в нашій душі?”

Не зрадь в коханні!

Щоб бути серцем чистим,

Пильнуй, аби ніхто тебе не звів,

Щоб шлях твій був, мов сонце, променистим,

Сьома Божа Заповідь “Не кради” перегукується із десятою Божою Заповіддю “Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого”. Щоб людина могла вільно і спокійно використовувати дані Богом дари на Божу славу і для свого добра, то на сторожі приватної власності Господь Бог поставив сьому і десяту Заповіді Божі. Від дотримання цих Заповідей залежить добро всіх людей -- особисте, родинне і суспільне. Ці заповіді закликають нас бути чесними людьми, щоб ми ніколи нічого і ні в кого не крали, не зазіхали на чужу власність. Одним з видів крадіжок у школі є списування у товариша по парті. Отримана таким чином оцінка є краденою. Красти можна і час у вчителя, який не встигає подати новий матеріал через порушення дисципліни, бо на зауваження витратив дорогоцінний час. Такий, учень обкрадає своїх товаришів по класу у знаннях, а вчителя -- в часі.

Восьма Божа Заповідь, гласить: “Не свідчи не правдиво на ближнього свого”. Восьма Божа Заповідь стоїть на сторожі не матеріальних, а духовних цінностей, таких як: знання, мудрість, слава, добре ім'я, моральна чистота і ін. Господь Бог дав нам дар мови, щоб ми могли порозумітися з нашими ближніми. Тож ця заповідь наказує нам завжди говорити правду і попереджає проти всякого лихого слова чи свідчення, що могло б пошкодити ближньому, його доброму імені і славі. Не засуджуйте ближнього, особливо, коли це неправда. У Святому Євангелії сказано: “Не судіть, щоб вас не судили, бо яким судом судите, таким і вас будуть судити”. (Mт. 7.1). Тож восьма Заповідь нам каже:

«Не свідчи на ближнього свого ніколи не правдиво».

Говори правду в вічі, не кажи

Того, чого казати не можна.

Брехнею, люди кажуть, світ пройдеш,

Але назад не буде вже дороги.

Подумай добре перед тим, як йдеш,

Якщо підеш -- навіки втратиш Бога.

Пам'ятаймо, що немає любові до Бога без любові до ближнього. А вступ у щасливу вічність вирішує тільки життя за Божими Заповідями тут, на землі.

4. Християнські цінності української родини: традиції і сучасність

Нині багато вітчизняних педагогів звертаються о перевірених вітчизняною і світовою практикою християнських цінностей. Це не випадково, оскільки християнська традиція є домінуючою темою в житті нашого народу. Українці протягом століть дотримувались християнських норм життя і завжди були релігійними, що дало їм змогу створити високу духовну культуру. Український теолог Б.Гудзяк відзначає, що християнство постало головним джерелом фундаментальних етичних і моральних ідей та цінностей нашого народу. Церква, яка ще в епоху Київської Русі посіла місце основного носія культури і мистецтва нашого народу і залишалась ним тривалий час, регламентувала доброзичливі норми стосунків між людьми, виховуючи глибокі почуття поваги молоді до старших, дітей до батьків, милосердя, патріотичні почуття тощо. Г.Ващенко вважав, що до революції 1917 року головними чеснотами українців були глибока релігійність, стриманість у словах і поведінці, працелюбність, цнотливість, гостинність, патріотизм, високий естетизм життя, дружба, повага до старших, повага до жінок, правдивість, щирість, скромність. Такі ж людські вади, як гордість, заздрощі, лицемірство, пияцтво, лихослів'я засуджувалися християнством.

Зміст християнської моралі подає Велика книга людства - Біблія - в трьох аспектах. Перший - це вже перераховані християнські чесноти. Другий аспект - плоди дарів Духа Святого: любов, радість, спокій, терпіння, доброта, милосердя, віра. Третій аспект - 10 Божих заповідей, у перших чотирьох з яких заповідається любов до Бога, а в останніх шести -- любов до ближніх (шануй батька й матір; не вбивай; не будь розпусний; не кради; не свідчи неправдиво на ближнього свого; не будь заздрісним) Вважаємо, що десять заповідей Божих -- це є десять моральних еталонів, які мають бути дороговказом людям у певних життєвих ситуаціях. На відміну від епікурейського вчення (їж, пий, веселись, тому що завтра помреш від безцільного існування), християнство проповідує вищі цінності: любов, турботу, чесність, здатність тримати слово; норми моральної поведінки людей.

Напрошується питання, яким чином ознайомлювати дітей зі змістом Біблії, учити жити за християнськими законами, оскільки освіта в Україні носить світський характер. На наш погляд, є кілька шляхів залучення дітей до християнської моралі. Звичайно, головна роль у цій справі належить сім'ї, оскільки саме вона виховує дитину всім укладом життя, своєю духовно-моральною атмосферою, багатством і теплотою стосунків, у ході яких дитина успадковує й активно трансформує певні ціннісні установки, стереотипи мислення, способи поведінки, життєві ставлення до навколишнього світу і самої себе. Окрім того, родина є ще й фундаментальною цеглинкою суспільства, показником його моральності. Здорова християнська родина є скарбницею правдивих цінностей, носієм і плекальницею традицій.

Нині сім'я, поряд із проблемами економічного характеру, переживає кризу духовності. Зникають такі цінності, без яких вона не може існувати, -- подружня вірність, взаємоповага, втрата цінності жіночності і мужності, а також материнства і батьківства. Коротко розглянемо деякі проблеми сучасної родини. Проблема розлучень, подружньої невірності. За даними соціологічних досліджень, кількість сімей, що розпалися, зросла майже в 1,5 рази, хоча нормами християнської моралі засуджується подружня невірність і розірвання шлюбу: "Що Бог з'єднав, людина того не розрушить". Цьому сприяли церковні шлюби, освячені Божим благословенням. Людина, перебуваючи в такому шлюбі, наповнюється внутрішнім спокоєм, радістю, миром, захищеністю. Подружжя наділене рівними правами, хоча й різними покликаннями. Традиційно чоловік є захисником сім'ї і її годувальником, дружина -- берегинею домашнього вогнища. У давніх сім'ях розлучення було надзвичайно рідкісним явищем, оскільки вінчання відбувалось за великої кількості знаних людей, за умови розуміння духовного значення присяги на Євангелії, а це викликало цілковито закономірну боязнь осуду. Нині цивільним шлюбам, а часто і церковним, не надається особливого значення: вінчання в церкві багатьма, на жаль, розглядається як данина моді. Через нерозуміння важливості подружнього життя і його ролі у формуванні здорової родини багато шлюбів через різні причини, часом незначні, розпадається, в результаті чого травмуються найменш захищені члени родини -- діти. Наступною проблемою сучасної християнської сім'ї є малодітність або ж бездітність. Молоді пари вважають, що передусім мають набути соціального статусу, матеріального добробуту, а вже потім -- народжувати дітей. Коли ж ми звернемося до історії, то побачимо, Ідо здебільшого сім'ї наших предків були багатодітними. Багатодітними і релігійними були родини видатних людей, наприклад, Коцюбинських, Шевченків, Драгоманових, Шептицьких та ін. За Біблією, продовження роду є чи не найважливішим призначенням родини, оскільки подружжя -- це спільнота, пов'язана любов'ю, і є одним тілом. Тому родина повинна нести повне навантаження цієї любові, творити нові життя.

Однією з основних проблем сучасної родини є послаблення сімейних стосунків, ролі сім'ї у вихованні дітей. Ця проблема виникає як через економічні фактори (матеріальна скрута, невпевненість дорослих членів родини у завтрашньому дні призводять до втрати їх авторитету в очах дітей), так і через прогалини у знаннях батьків щодо виховання дітей. Причому, на наш погляд, ці знання мають стосуватися не лише педагогіки і психології, а й релігійного виховання дітей, зокрема, бути спрямованими на засвоєння молодим поколінням норм християнської моралі.

У вихованні дітей батькам потрібно користуватися біблійними принципами, серед яких любов -- найвища ознака злагоди і довіри. За І. Огієнком, стосовно християнського виховання дітей перед батьками мають стояти такі завдання:

1. Навчити дітей Віри Православної, молитви, любити Церкву і ходити на Богослужіння.

2. Виховувати у правдивих християнських чеснотах, у національному дусі.

3. Підготувати дітей до самостійного життя.

4. Навчити критично оцінювати складні явища сьогодення, робити висновки й приймати правильні рішення.

5. Виховувати обов'язковість.

6. Прищеплювати почуття правдивості (“Хто живе за правдою, той живе за Христом, той живе по-Божому”).

7. Виховувати послух.

8. Розвивати почуття любові до свого народу, до Батьківщини.

9. Виховувати працьовитість.

На мій погляд, релігійне виховання в сім'ї має носити здебільшого профілактично-пропедевтичний характер, оскільки прилучення дитини, підлітка до норм християнської моралі запобігає таким негативним явищам, як підліткова злочинність, наркоманія, проституція, бродяжництво, суїцид тощо. Саме батьки мають ознайомити дитину з Євангелієм, навчити молитви “Отче наш”, домагатися того, щоб норми християнської моралі стали нормами життя дитини. А це можливо лише за умови прийняття самими батьками християнських норм за основу свого життя, прийняття Бога як свого спасителя, тобто через віру.

Великий вплив на формування емоційно-психологічного клімату сім'ї, що є однією з важливих умов виховання морально-етичних якостей у дітей, справляє спільне сімейне святкування родинних урочистостей і християнських свят (наприклад, Різдва Христового, Великодня тощо). Такі традиції, як зустріч всієї родини за столом, вшанування найстарших (носити вечерю дітям до своїх близьких родичів на Святвечір) дають змогу дитині, підлітку осягнути їх не тільки на емпіричному рівні, а й задовольняють ще не усвідомлену дитячу потребу в теплих людських взаєминах, спілкуванні з дорослими “на рівних”, чого так прагнуть підлітки. Дитину не направляють на добрий вчинок -- лише дають можливість виправлятися в найкращому з правил поведінки -- у принесенні добра, усмішки, почуття вдячності.

Одним із шляхів залучення підростаючого покоління до норм християнської моралі є вивчення Біблії в недільних школах, які працюють при церквах, духовних семінаріях тощо. Цей шлях “спрацьовує” в тій ситуації, коли батьки з повагою ставляться до релігії, християнства зокрема, бажають, щоб їхні діти опановували Біблію, але самі ще не досить релігійні чи ознайомлені з Біблією недостатньо, принаймні для того, щоб пояснювати її дітям. Досить часто батьки, позитивно налаштовані на прийняття дитиною віри в Бога, саме через дитину приходять до віри. Це є особливо актуальним у наш час, коли діти значно легше йдуть до Бога, ніж їхні заідеологізовані в недалекому минулому батьки.

Висновок

Значний вплив релігії на виховання дітей у сім'ї пояснюється тим, що вона опікується кожною людиною від її народження до смерті. У часи тоталітарне атеїстичного режиму була нагода переконатися в тому, яких збитків у вихованні дітей і молоді, особливо в духовно-моральній сфері, було завдано. “Церква використовує кожну нагоду, -- зазначає М.Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов'язок, а дітям -- про необхідність їх гарної поведінки. Віра й звичаї християнські, які панують у парафії, створені церквою, є тією духовною атмосферою, з якій діти зростають і розвиваються”.

Релігія використовує такі засоби виховного впливу: богослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпущення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються й покарання: позбавлення благословення, спокутування гріхів, прокляття, піддання анафемі. Методами релігійного самовпливу і самовиховання е молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна організація релігійної діяльності: регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, дотримання постів, церковні свята. Не слід забувати й про виховний вплив релігійної музики, живопису, архітектури.

Список використаних джерел та літератури

1. Бернацяк М. Виховання в сім'ї.: Гочалковіце Здруй .2004.

2. Борев Ю.Б. Естетика, М., 1990 р.

3. Доліна В.В., Єфименко О.М., Етика, К., 1992 р.

4. Левчук Л.Т., Онищенко О.І. Основи естетики: К., 2000 р.

5. Левчук Л.Т., Естетика, К., 1997 р.

6. Лозовий В.О., Етика, Навч.посібн.К., 2002 р.

7. Майкшик С.Т. Релігієзнавство.: Познань .1998.


Подобные документы

  • Особливості поняття та перспективи християнської моралі, її сутність та обов'язковий зв'язок основних положень із догматами віровчення. Нормативні уявлення про добро і зло, справедливість, призначення людини та її ідеали як система моральних цінностей.

    контрольная работа [19,1 K], добавлен 29.11.2010

  • Основні напрямки етики Нового часу. Концепція створення моральності - теорія "розумного егоїзму". Соціально-договірна концепція моралі Гоббса. Етика особистості у Спінози. Раціональна сутність людини – основоположна теза головної праці Спінози "Етика".

    контрольная работа [30,7 K], добавлен 23.03.2008

  • Предмет етики бізнесу та її значення. Особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької та комерційної діяльності. Використання національних традицій ділової взаємодії. Моральні виміри діяльності менеджера, його функції та повноваження.

    реферат [24,8 K], добавлен 19.03.2015

  • Поняття та завдання професійної етики юриста. Моральне правило, норма поведінки. Поняття юриспруденції, юридична етика. Особливості професії юриста, їх моральне значення. Принципи професійної етики юриста. Зміст, значення судової етики, Обов'язок судді.

    реферат [29,2 K], добавлен 20.10.2010

  • Аспекти впливу світових релігій та формування і пізнання суспільно-історичного досвіду людства. Етичні принципи та духовно моральні цінності як важлива складова поведінки людини у суспільстві. Аналіз формування духовності сучасного студента-медика.

    статья [27,8 K], добавлен 27.08.2017

  • Сутність поняття "соціальна етика". Марксистська концепція природи структурного зла. Теоретичні джерела соціальної етики. Співвідношення індивідуальної й соціальної моралі. Механізми соціальної інтеграції колишніх епох. Справедливість як рівність.

    реферат [19,1 K], добавлен 02.03.2010

  • Визначення професійної етики аудиторів на основі фінансової звітності підприємства. Кодекс етики професійних бухгалтерів, його структура, зміст та правові наслідки порушення. Основні проблеми, пов’язані із практичним визначенням професійної етики.

    курсовая работа [696,1 K], добавлен 29.06.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.