Аграрна реформа в Україні: історія і сучасність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аграрна реформа в Україні: історія і сучасність

Сергій Дем'яненко

доктор економічних наук, професор,

професор кафедри менеджменту,

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Україна

АНОТАЦІЯ

Мета дослідження полягає у розкритті процесу реалізації аграрної реформи в Україні як закономірного етапу розвитку сільського господарства країни протягом останніх 100 років. Розглянуто існуючі проблеми в українському сільському господарстві та встановлено, що ці проблеми мають коріння в минулому, у 20-х роках XX століття, коли природний розвиток сільського господарства було перервано, Україна стала частиною Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), приватна власність на сільськогосподарські землі та приватні господарства були ліквідовані, натомість створено колективні та державні сільськогосподарські підприємства. аграрна реформа україна

В роботі проаналізовано початковий етап аграрної реформи в Україні кінця ХХ початку ХХІ століття після набуття державної незалежності та зроблено висновок, що аграрні перетворення в країні здійснювалися досить повільно, порівняно з країнами Східної Європи. Однією з причин такого стану була низька ефективність управління цим процесом з боку відповідальних за реформу органів державної влади. Зокрема це стосується земельної реформи, як ключового чинника всіх аграрних перетворень. Тільки після започаткування широкого впровадження земельної реформи та реформування колективних сільськогосподарських підприємств на початку 2000-х років почалося стрімке зростання обсягів та ефективності аграрного виробництва. Тривалий мораторій на продаж і купівлю земель сільськогосподарського призначення (понад 30 років) мав у своїй основі політичні, а не економічні причини.

При аналізі перспектив розвитку вітчизняного сільського господарства у період після аграрної реформи використані сучасні комплексні програми стратегічних напрямів підвищення ефективності галузі та сільських територій, в розробці яких був задіяний і автор. Ці державні програми, а саме, “Єдина комплексна стратегія та план дій розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015-2020 роки” і “Національна економічна стратегія 2030" визначають основним завданням створення конкурентоспроможного, експортно-орієнтованого сільського господарства і виробництво конкурентоспроможних харчових продуктів відповідно до міжнародних стандартів безпечності та якості в контексті європейської інтеграції України.

Методологія дослідження базується на використанні публікацій українських та зарубіжних дослідників, присвячених аналізу економічної трансформації в Україні та інших країнах колишнього соціалістичного табору, а також наукових розробках автора, зокрема і у складі колективів міжнародних експертів і консультантів з розробки та імплементації аграрної реформи в Україні.

Подальші напрями досліджень, що знайшли висвітлення в статті, мають бути спрямовані на розвиток інтеграційних процесів в ринкові структури Європейського Союзу, адаптації національної аграрної політики до Спільної політики ЄС. Це дасть змогу підвищити добробут працівників сільського господарства, ефективність та продуктивність вітчизняної аграрної галузі.

Ключові слова: аграрні трансформації; земельна реформа; приватна власність; соціалістична економіка; фермерські господарства; ефективність; справедливість; розвиток; стратегія.

Abstract

Serhii Demianenko, Doctor of Economic Science, Professor. Hab., Professor, Department of Management, Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman, Ukraine

AGRICULTURAL REFORM IN UKRAINE: THE HISTORY AND PRESENT

The purpose of the research is to reveal the process of implementing the agrarian reform in Ukraine as a natural stage of the development of the country's agriculture during the last 100 years. The existing problems in Ukrainian agriculture were considered and it was established that these problems have their roots in the past, in the 20s of the 20th century, when the natural development of agriculture was interrupted, Ukraine became part of the Union of Soviet Socialist Republics (USSR), private ownership of agricultural land and private farms were liquidated, collective and state agricultural enterprises were created instead.

The paper analyzes the initial stage of agrarian reform in Ukraine at the end of the 20th and beginning of the 21st centuries after gaining state independence, and it is concluded that agrarian transformations in the country took place quite completely, in comparison with the countries of Eastern Europe. One of the reasons for this state of affairs was the low efficiency of the management of this process on the part of the state authorities responsible for the reform, particularly land reform as a key factor in all agrarian transformations. Only after the beginning of the wide implementation of land reform and reforming of collective agricultural enterprises in the early 2000s, a rapid increase in the volume and efficiency of agricultural production began. The long-term moratorium on the sale and purchase of agricultural land (more than 30 years) was based on political, not economic, reasons.

In the analysis of the prospects for the development of domestic agriculture in the period after the agrarian reform, modern comprehensive programs of strategic directions for increasing the efficiency of the industry and rural areas were used, in the development of which the author was involved. These state programs, namely the "Unified comprehensive strategy and action plan for the development of agriculture and rural areas in Ukraine for 2015-2020" and the "National Economic Strategy 2030" conclude with the main task of creating a competitive, export-oriented agriculture and the production of competitive food products in accordance with international safety and quality standards in the context of the European integration of Ukraine.

The research methodology is based on the use of publications by Ukrainian and foreign researchers devoted to the analysis of economic transformation in Ukraine and other countries of the former socialist camp, as well as scientific developments by authors, in particular, as a member of teams of international experts and consultants on the development and implementation of agrarian reform in Ukraine.

Further directions of research, which were covered in the article, should be aimed at the development of integration processes in the market structure of the European Union, adaptation of the national agrarian policy to the Common EU policy. This is to provide an opportunity to increase the welfare of agricultural workers, the efficiency and productivity of the domestic agrarian industry.

Keywords: agrarian transformation; land reform; private property; socialistic economy; farms; efficiency; justice; development; strategy.

Вступ

Аграрна реформа в Україні повинна розглядатися як багатогранний, складний процес, що охоплює історичні, політичні, правові, економічні та соціальні аспекти. Тільки за такого підходу можна отримати об'єктивну оцінку аналізу та результатів реалізації реформ. Питання розвитку сільського господарства в Україні були і будуть одними з основних для держави. Проблеми реформування сільського господарства пов'язані з усім комплексом розвитку сільського господарства: ефективністю та динамікою земельної реформи; подоланням рецидивів соціалістичної системи у сільському господарстві; стратегії розвитку сільського господарства та сільської місцевості; забезпеченням екологічної спрямованості сільськогосподарського виробництва; європейської інтеграції. Саме тому дослідження, аналіз та обговорення процесу здійснення аграрної реформи в Україні є актуальним та продуктивним для розуміння ситуації, що існує в галузі та визначення напрямків її подальшого розвитку.

Ряд вітчизняних та зарубіжних дослідників присвятили свої дослідження аналізу сільськогосподарської реформи в Україні. Серед них можна виділити Бостіна Френка (2001), Стефана фон Крамона-Таубаделя (2001, 2004), Сергія Зорю (2001, 2005), Свінна Джона Ф.М. (2001), Зві Лермона, Ксаба Ксакі та Федера Герсбоа (2002), Павла Гайдського, Юрія Луценка, Петра Саблука, (2005, 2006), Миколу Руденка (2005), Мейєрса Вільяма, Томаса Джонсона (2005), Миколу Кісіля, Віталія Медведєва (2006).

Мета та завдання статті

Основною метою цієї статті є аналіз здійснення аграрної реформи в Україні та обґрунтування авторської позиції за окремими питаннями, зокрема, дискусійними, що досліджуються. Ставиться завдання показати, що аграрні перетворення, що відбулися в Україні в кінці ХХ та початку ХХІ століття пов'язані з подіями сторічної давнини, 20-х років ХХ століття.

У науковій літературі є ґрунтовні спроби аналізу аграрної реформи в Україні [1; 2; 3], що створює підґрунтя, для осмислення ситуації, в якій знаходиться вітчизняна аграрна галузь та окреслення напрямів її подальшого розвитку. Однак, перш ніж перейти до дискусії потрібно внести ясність в деякі ключові питання передісторії цієї проблеми. Зокрема, дати чіткі відповіді на питання про доцільність аграрної реформи в Україні та про "успіхи" соціалістичної системи господарювання у сільському господарстві.

Методологія дослідження

Методологія дослідження базується на використанні публікацій українських та зарубіжних дослідників, присвячених аналізу економічної трансформації в Україні та інших країнах колишнього соціалістичного табору. Також для обґрунтування перспектив розвитку вітчизняної аграрної галузі використано державні комплексні програми розвитку галузі "Єдина комплексна стратегія та план дій розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015-2020 роки" [15] і "Національна економічна стратегія 2030" [16]. Зокрема автор брав участь в розробці ряду методичних рекомендацій і програм з реформування колективних сільськогосподарських підприємств і приватизації сільськогосподарської землі та заходів розвитку аграрної політики держави, зокрема, у складі колективів міжнародних експертів і консультантів з розробки та імплементації аграрної реформи в Україні.

Статистична інформація, яка використовується у статті, отримана з офіційних джерел, зокрема, з Державної статистичної служби України, Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Виклад основного матеріалу дослідження

Сільськогосподарська реформа як об'єктивна реальність Аграрна реформа в Україні стала природною, об'єктивною стадією розвитку сільського господарства. Вивчення теоретичної основи розвитку сільського господарства, починаючи з фізіократів та закінчуючи сучасними теоріями глобалізації дає підстави стверджувати, що аграрна трансформація в Україні стала природним та неминучим процесом повернення галузі до її природного, еволюційного стану. Після припинення існування соціалістичної, планової економіки на початку 1990-х років спостерігалося різке зменшення сільськогосподарського виробництва, зубожіння селян та деградація сільської місцевості. Деякі політики і аграрники в цьому звинувачують аграрну реформу та зниження державної підтримки галузі. Наводячи приклади системи та обсягу державної підтримки сільського господарства в Європейському Союзі, США, Канаді та інших розвинених країнах з метою реалізації такої політики в Україні, вони порівнюють незрівнянне. Сільське господарство у вищезгаданих країнах розвивалася в процесі своєї еволюції протягом багатьох століть, і є заснованим на приватній власності на землю, ринковій економіці та чіткій системі гарантування прав фермерів й інших учасників ринку. В результаті такої еволюції та швидкого зростання промисловості було започатковано значну державну підтримку фермерів у 1960-х і 1970-х роках. Однак на початку XXI століття ця підтримка була значно модифікована та зменшена. Акцент був зроблений на підтримку доходів фермерів та розвитку сільської місцевості. Слід підкреслити, що у вищезгаданих країнах еволюція сільського господарства не була штучно перервана, і вектор його розвитку не змінився на протилежний. Результатом цього стало різке збільшення продуктивності землі та тварин, а також доходів фермерів, що є квінтесенцією розвитку сільського господарства.

Так, у країнах Західної Європи урожайність зернових на рівні 7-8 т/га і продуктивність корів на рівні 8-10 т на корову в рік стали звичайним явищем, середньо статистичними показниками. Це у тричі вище за аналогічні показники в Україні у найкращі часи планової економіки, (80-і роки минулого століття). Слід зазначити що в цей період часу підтримка сільського господарства в Україні і Радянському Союзі загалом, у кілька разів перевищувала підтримку фермерів у найбагатших країнах світу [4, c. 61]. Як наслідок, на теперішній час розораність сільськогосподарських земель в Україні і рівень їх деградації (найперше, втрата гумусу) вдвічі вища ніж у країнах Західноєвропейських країнах [5, c. 5]. І це в умовах, коли Україна володіє однією четвертою всіх чорноземів на планеті. Тому проблема підтримки сільського господарства не може зводитись тільки до її абсолютних величин, вона є значно глибшою і в кінцевому результаті, характеризує ставлення суспільства і селян до сільськогосподарської землі, як виняткового природного ресурсу.

Тому з історичної та політичної точок зору аграрну реформу в Україні слід розглядати як відновлення закономірного, еволюційного розвитку сільського господарства перерваного подіями жовтня 1917 року і наступними перетвореннями в аграрному секторі економіки країни, коли проголошений більшовиками лозунг “Земля селянам” спонукав основну масу селян на підтримку їх партії. Однак у подальшому земля була відібрана у селян. Цей процес супроводжувався насильницькою колективізацією, масовими репресіями і знищенням найпродуктивнішого прошарку українських селян, що призвело до різкого спаду виробництва, голоду і вимирання мільйонів селян. Це був геноцид українського селянства, здійснений комуністичною партією та керівництвом Радянського Союзу.

Таким чином відбувся штучний скачок від дрібнотоварного сільськогосподарського виробництва до великомасштабного колективного виробництва. Такий розвиток подій був абсолютно не підготовлений ні з історичної ні з економічної точок зору. Відбулося припинення еволюційного розвитку сільськогосподарського господарства. Цю еволюцію можна спостерігати на прикладі, зокрема, західноєвропейських країн. її суть полягає в розвитку вертикальної концентрації виробництва, коли фермерські господарства все більше залучаються до кооперації з метою відчуження функцій не властивих сільськогосподарському виробнику. До таких функцій відносять збут продукції та її переробку, матеріально-технічне постачання, страхування, кредитування тощо. Створення в Україні колгоспів та держгоспів означало зовсім протилежний вектор розвитку сільського господарства - його горизонтальну концентрацію.

При цьому не враховувалася ідея теорії диференційованих оптимумів, згідно якої розміри сільськогосподарського підприємства об'єктивно задаються певним співвідношенням між основними виробничими ресурсами - землею, працею і капіталом та підприємницькими можливостями суб'єктів агробізнесу, яке відповідає існуючому стану економіки - рівню розвитку техніки і технологій, а також суспільних відносин. При цьому обмежуючим чинником розміру підприємства є той ресурс, що знаходиться у мінімумі відносно інших виробничих ресурсів. Саме ігноруванням теорії диференційованих оптимумів можна пояснити спонтанні укрупнення і подрібнення колективних та державних сільськогосподарських підприємств протягом історії їх існування. Разом з тим ця ж теорія дає пояснення поступовому укрупненню фермерських господарств у країнах Західної Європи і Північної Америки, де концентрація капіталу і прогрес у техніці та технологіях перетворюють розмір земельної ділянки господарства в обмежуючий чинник.

Таким чином в ході аграрної реформи в Україні відбулася реставрація приватної власності на землю та приватизація майна державних і колективних сільськогосподарських підприємств. Адже з історичної точки зору відбулося не що інше як відновлення справедливості і штучно перерваного процесу закономірного розвитку сільського господарства країни. Парадокс ситуації полягає в тому, що в країнах з розвинутою ринковою економікою існує тенденція руху від ефективності до справедливості, в тому числі й під впливом певних позитивних моментів, що були присутні соціалістичній економіці (наприклад, модель так званого шведського соціалізму), а у колишніх соціалістичних країнах спостерігається зворотна тенденція - рух від умовної "соціалістичної" справедливості до капіталістичної ефективності через відновлення інституту приватної власності й ринкових механізмів. Звичайно цей процес є дуже болісним, особливо для людей, що народилися і виросли в соціалістичній системі. Економіка не може бути абсолютно справедливою і високоефективною одночасно. Цей постулат доводить історичний розвиток людства. Графічно ці тенденції представлені на рис. 1, де напрями векторів показують початковий стан і динаміку руху ефективності і справедливості в країнах з розвинутою економікою і країнах, де відбуваються трансформаційні процеси. Вектор ефективності в трансформаційних економіках має значно нижчі стартові позиції, але динаміка її зростання є вищою ніж в розвинутих країнах. Натомість справедливість, маючи приблизно однакові стартові позиції, в трансформаційних економіках має повільнішу динаміку, порівняно з економікою розвинутих країн. Взагалі, зазначені тенденції являють окрему тему дослідження і ми не зупиняємося на їх детальному аналізі.

За останні три десятиліття сільське господарство України пережило досить складні часи. Цей період можна назвати шоком, який аналогічний тому шоку, що спостерігався в Україні майже 100 років тому назад, у період 20-х років минулого століття. В обох випадках відбулося значне скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і поголів'я худоби (більше ніж у 2 рази) та зубожіння сільського населення.

Рис. 1. Динаміка ефективності (Е), і справедливості (С) в різних економічних системах

Період 1929-1932 років характеризувався ліквідацією приватних селянських господарств як основи сільського господарства України, націоналізацією землі та створенням колективних і державних аграрних підприємств (колгоспів і радгоспів). Протягом 1999-2002 років - навпаки, розпочалася приватизація землі та реорганізація колгоспів і радгоспів у аграрні формування ринкового типу - фермерські господарства, приватні сільськогосподарські підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, кооперативи та ін. Між цими періодами можна знайти багато спільних рис основними з яких є кардинальна зміна форми власності на засоби виробництва (землю і майно), трудових відносин та організаційно- правових основ сільськогосподарських підприємств.

Спаду виробництва сільськогосподарської продукції зазнали всі колишні соціалістичні країни Центральної та Східної Європи в період їх трансформації від планової до ринкової економіки. Однак в Україні цей спад був найбільшим та найдовшим. Причини спаду виробництва в сільському господарстві цих країн та хід аграрної реформи в Україні детально розглянуті в роботах Джона Свінена [6] , Штефана фон Крамона-Таубаделя [7], Франка Бостина [8] та ін.

Однією з ілюзій, яка ще існує в українському суспільстві, є твердження, що у радянському минулому сільське господарство було ефективним, прибутковим, високо інтенсивним. Однак розрахунки показують, що в дійсності воно ніколи не було ні прибутковим ні ефективним. Враховуючи те, що існувала закрита, квазі економіка, ціни на ресурси та вироблену продукцію плановими то і прибуток був штучним. Так, у 1986-1988 роках ціни на сільськогосподарську продукцію в Україні були в 6,6 раза вищими за світові, що дозволяло отримувати дохід сільськогосподарським виробникам у 4,6 раза вищий від можливого доходу за цінами світового ринку [4]. І тільки в 1990-х роках відбувся шок - повернення до ринкових цін. Крім цього українське сільське господарство було і ще залишається занадто енерго і матеріаломістким, що також спричиняло і продовжує спричиняти його низьку ефективність. Витрати енергії на виробництво одиниці валової продукції в Україні у 3 - 5 разів вищі (за видами енергії) порівняно з розвинутими країнами. Стосовно обсягів виробництва сільськогосподарської продукції слід зазначити, що виробляти потрібно тільки те і скільки, що і скільки можна реалізувати, враховуючи і міжнародні ринки. Цей чинник теж не був врахований.

Однак, здійснювані заходи не змінювали суті колгоспно-радгоспної системи і носили скоріше формальний характер на що ми звертали увагу в своїх дослідженнях зазначаючи, що не можна серйозно розглядати становлення власника в результаті формального паювання землі та майна КСП [10]. Власником є той, хто має конкретну власність у вигляді ділянки землі, будинку, трактора, корови тощо та вільно розпоряджається цією власністю (продає, дарує тощо.). Тому протягом 10 років з 1990 по 2000 рік реальних масштабних реформ в аграрному секторі економіки України не відбувалося взагалі, в той час як у таких колишніх соціалістичних країнах як Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія та інших відбулася кардинальна аграрна реформа. В Україні були окремі спроби реформування у вигляді пілотних проектів технічної допомоги від міжнародних організацій таких як Агенція США з міжнародного розвитку та Світовий Банк. Однак тільки починаючи з 2000 року після виходу в грудні 1999 року указу Президента України про прискорення реформування в аграрному секторі економіки почалися, під тиском держави, масштабні реформи.

Земельна реформа - основа аграрних перетворень

Якщо проаналізувати розвиток сільського господарства за останні 100 років в Україні і Західній Європі, то очевидним стає факт тупиковості колгоспно-радгоспної системи господарювання. В першу чергу, це стосується відношення селян до землі. В науковій літературі неодноразово наголошувалося на проблемі зниження родючості наших чорноземів, щорічних втрат гумусу. Зокрема академік П. Т. Саблук зазначає, що ". в Україні щорічні втрати гумусу через мінералізацію та ерозію ґрунтів досягають 32 - 33 млн. т, а це майже 2 млрд. дол. США збитків” [5]. Так, на сьогодні з 30 млн. га ріллі третина є еродована, не менше половини переущільнена, майже 4 млн. га кислих, 2 млн. га солонцюватих, не менше 6 млн. га перезволожених, ще більше посушливих, понад 50% орних земель мають середній бідний поживний режим внаслідок втрати гумусу [11]. Крім цього втрачаються цінні меліоровані угіддя (близько 6 млн. га) - осушені і зрошувальні землі, погіршується фосфорний режим ґрунту в результаті не внесення відповідних добрив. І це все не враховуючи величезний негативний вплив на ґрунти російської військової агресії, що є окремою темою обговорення. Значною проблемою є недостатнє внесення органічних добрив внаслідок різкого зменшення поголів'я великої рогатої худоби і свиней. У найкращі часи розквіту соціалістичного сільського

господарства колгоспи і радгоспи вносили в грунт в середньому максимум 10 т гною на гектар, тоді як селяни на своїх присадибних ділянках вносили 40-50 т в перерахунку на гектар. Саме в цьому криється секрет стійкості й успішності їхнього господарювання в умовах монокультури. Тому одним з основних завданням аграрної реформи в Україні було створення власника на землі, який би дбав про неї як селянин дбає про свою присадибну ділянку. Звідси і виникнення українського фермерства як альтернативи колгоспам і радгоспам. Споконвіку в українського селянина існує правило - спочатку нагодувати землю, а потім себе. Перетворення українського селянства на початку 30-х років минулого століття у найманих працівників колгоспів і радгоспів вивело усуспільнений аграрний сектор за межі цього правила. Як справедливо зазначав Микола Руденко «... соціалізм породив нечувану досі форму експлуатації: працюючи на державу сам себе годуй» [12, c.114 ]. Це стосується не тільки селян, але й городян, більшість яких годувалася з села або дачних ділянок - робітників, лікарів, вчителів, науковців. Виняток складала лише керівна верхівка держави, яка жила, власне, вже при комунізмі стосовно свого матеріального забезпечення.

На жаль аграрна реформа в Україні за останні 30 років після її започаткування так і не спромоглася повернути земельні відносини до їх природного стану. Це сталося не тому, що ця реформа не вірна, а навпаки - втілення в життя цієї ідеї занадто затягнулося в часі в силу інертності й нерішучості держави, органів влади відповідальних за її проведення. Досить промовистими є дані оцінки трансформації земельних відносин у колишніх соціалістичних країнах Східної і Центральної Європи та колишнього Радянського Союзу, проведеної Світовим Банком. За даними цієї оцінки Україна виглядає не найкраще. Оцінюючи ефективність функціонування ринку сільськогосподарської землі слід виходити із базових принципів ринкової економіки які можна звести до приватної власності на землю та можливості вільної купівлі-продажу землі. Саме виходячи з цих принципів Світовий Банк провів своє дослідження [13]. При цьому оцінювалися також програма і стратегія приватизації землі, стратегія розміщення землі та законодавчі умови обміну правами власності на землю. Зокрема, оцінка здійснювалася за такими напрямками як передача сільськогосподарської землі у приватну власність громадянам країни шляхом реституції землі або шляхом її розподілу серед працюючих на ній людей, можливість купівлі- продажу землі або тільки її оренди, існуючі правові умови обміну правами власності на землю, приватизація землі шляхом видачі земельних сертифікатів або державних актів на право власності на неї. Оцінка здійснювалася шляхом розрахунку відповідних коефіцієнтів та визначення сумарного, комплексного індексу земельної політики. До сукупності країн, що досліджувалися, входили: Азербайджан,

Албанія, Білорусь, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Литва, Казахстан, Молдова, Киргизія, Росія, Румунія, Польща, Таджикистан, Туркменістан, Чехія, Словаччина, Україна, Угорщина, Узбекистан. Найвищий індекс (10) отримали Угорщина і Румунія, а найнижчий - Узбекистан і Білорусь (відповідно 0,6 і 1,3). Україна зайняла 15 місце серед 22 країн, що досліджувалися, отримавши сукупний індекс 6,7.

З наведеної оцінки стану земельної реформи та ринку сільськогосподарської землі за такою, досить великою сукупністю країн, можна порівняти політику в цій сфері України на фоні інших країн. На жаль це порівняння буде не на користь України. Висновок з такого порівняння може бути один - в Україні занадто затягнувся процес створення конкурентного ринку сільськогосподарської землі.

Загалом затягування з проведенням земельної реформи в Україні стримує аграрну реформу взагалі, не дає можливості повноцінно задіяти ринкові механізми стимулювання розвитку сільського

господарства, залучення інвестицій до галузі як основного чинника її відновлення і підйому, про що неодноразово наголошували українські та зарубіжні економісти [5, с. 4-5].

Причини стримання земельної реформи в Україні носили скоріше не економічний, а політичний характер, зокрема це стосується мораторію на продаж сільськогосподарських земель. Ринок землі, що базується виключно на можливості її оренди без права придбання у власність не може створити повноцінного господаря на землі, що і було однією з основних цілей аграрної реформи. Більше того ми наголошували, що сільськогосподарську землю в Україні повинні мати право купувати й іноземці [14]. Це є закономірним розвитком земельних відносин і європейської інтеграції України.

Таким чином ключовим питанням аграрного розвитку є питання підвищення родючості землі як основного чинника забезпечення людства енергією у вигляді продуктів харчування отриманих за допомогою фотосинтезу. Досвід минулого століття переконливо довів, що підвищення родючості землі забезпечує тільки капіталістичний спосіб господарювання в основі якого лежать приватна власність на землю і ринкова економіка. Суспільне використання землі яке в Україні проявилося у формі колгоспів і радгоспів та плановій, соціалістичній економіці не було здатне забезпечити підвищення родючості землі і необхідного рівня її продуктивності. Аграрна реформа була призвана відновити справедливість у використанні землі, повернувши її тим, хто на ній працює, забезпечити підвищення ефективності її використання, родючості і продуктивності.

Сучасне сільськогосподарське виробництво в Україні базується на оренді землі (понад 60% сільськогосподарських угідь знаходиться в оренді). Однак з боку власників і держави відсутній контроль за використанням цієї землі. Відсутні також необхідні агрохімічні лабораторії для визначення стану і родючості землі до і після строку її оренди. Відповідно, в договорах оренди не фіксується ці показники. У зв'язку з цим відсутні будь-які санкції до недбайливих орендарів, що внаслідок своєї діяльності погіршують стан земельних угідь. Нарешті, після довгих років мораторію, з липня 2021 року в Україні дозволено купівлю і продаж сільськогосподарської землі. Можна стверджувати, що такий тривалий мораторій мав скоріше політичне, а не економічне підґрунтя.

Перспективні напрямки розвитку аграрної галузі

Розвиток сільського господарства в країнах Західної Європи і Північної Америки протягом останніх 70 років наглядно продемонстрував роль та значення впровадження досягнень технологічного прогресу в аграрне виробництво. Якщо у 1960 р. в США частка зайнятих у сільському господарстві становила 9% то у 2000 році - 2,7%, а в ЄС вона знизилася із 21% до 4,3%. Про досягнення продуктивності землі й худоби в цих країнах мова вже йшла. Приклади успішного застосування прогресивних технологій виробництва сільськогосподарської продукції з досягненням таких же показників продуктивності землі й худоби є і в Україні. Принаймні в кожній області є декілька таких аграрних підприємств, що забезпечують урожайність зернових на рівні 5 - 6 т/га і удій на корову на рівні 6-8 тон молока за рік. При цьому на рівень продуктивності землі й худоби тут суттєво не впливають кліматичні негаразди. Досягається це завдяки впровадженню сучасних технологій виробництва та менеджменту.

Основна мета аграрної політики в цій сфері полягає у забезпеченні прискорення впровадження нових технологій у виробництво, за рахунок чого мають зрости його обсяги. При цьому можна виділити загальні та специфічні цілі даної політики. До загальних цілей відносять переконання сільськогосподарських виробників у потребі впровадження нових технологій і такій організації ринку ресурсів, при якій він був би здатний постачати ці нові технології.

До специфічних цілей слід віднести спонукання сільськогосподарських виробників йти на ризик впровадження цих нових технологій, попередження помилок при їх впровадженні, попередження неякісного забезпечення ресурсами сільське господарство, підвищення його ефективності, сприяння розвитку системи матеріально-технічного забезпечення, комбінування її з системою забезпечення кредитними ресурсами та навчанням сільськогосподарських виробників. Саме в цьому непересічна роль належить державним дорадчим службам та приватним консультантам.

Для прискореного розвитку сільського господарства України, підвищення його конкурентоздатності та інтеграції до світових аграрних ринків необхідно забезпечити адекватну цим цілям аграрну політику держави, складовою якої є система державної підтримки галузі. Враховуючи специфіку української економіки і місця в ній сільського господарства, політика підтримки галузі не може копіювати практику країн з розвинутою економікою, в яких частка сільського господарства у структурі валового внутрішнього продукту на порядок нижча, а валовий національний дохід на душу населення на порядок вищий ніж в Україні. Тому в Україні мають бути розроблені власні засади підтримки аграрного сектору економіки, які дозволили б значно скоротити відставання від економічно розвинутих країн у продуктивності та ефективності галузі.

З цією метою в Україні розроблені два важливі документи - “Єдина комплексна стратегія та план дій розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015-2020 роки” [15] та “Національна економічна стратегія 2030” [16]. Ці документи визначають основним завданням створення конкурентоспроможного, експортно - орієнтованого сільського господарства і виробництво конкурентоспроможних харчових продуктів відповідно до міжнародних стандартів безпечності та якості. При цьому визначають десять головних стратегічних пріоритетів:

1. Діловий клімат, протидія корупції та створення стабільного законодавчого поля, що відповідає міжнародним і європейським стандартам, зокрема шляхом виконання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС.

2. Земельна реформа.

3. Інституціональна реформа Міністерства аграрної політики і продовольства і пов'язаних державних органів та державних підприємств.

4. Продовольча безпека.

5. Оподаткування.

6. Розвиток агропродовольчих ланцюгів доданої вартості.

7. Сільський розвиток - відродження українського села.

8. Доступ до міжнародних ринків, управління імпортно-експортною діяльністю, сприяння експорту і управління внутрішнім ринком.

9. Наукові дослідження, освіта та дорадництво.

10. Довкілля і раціональне використання природних ресурсів (враховуючи лісове і рибне господарство).

Передбачається, що вітчизняний агросектор до 2030 року стане одним з глобальних центрів продовольчої безпеки, світовим лідером з постачання продуктів харчування з високою доданою вартістю та технологічно інтенсивних сервісів для агросектору. При цьому виділяють такі цілі:

- забезпечити стимулюючу та дорадчу державну політику.

- забезпечити гравців ринку якісною наскрізною інфраструктурою (земля, зрошувальні системи, фінанси, освіта та наука, транспорт, потужності зберігання).

- створити умови для виробників щодо можливості забезпечення себе доступними матеріально-технічними ресурсами.

- збалансувати виробництво високо- та низько маржинальних продуктів для підвищення прибутковості сектору.

- сприяти розвитку та повноцінному функціонуванню середовища для функціонування переробки.

- оптимізувати екосистему збуту продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Втілення в життя зазначених стратегій матиме безпосередній вплив на ефективність функціонування підприємств агробізнесу, метою яких, як і будь-яких підприємств в ринковій економіці, є збільшення вартості їх активів через високу ефективність (прибутковість) господарювання. Індикаторами підвищення ефективності вітчизняного агробізнесу на наступні 5-10 років є такі: забезпечити обсяги експорту агропродукції до 45 млрд. дол. США, в т. ч. 1 млрд. дол. США органічної продукції при загальній експортній виручці 1500 дол. США на 1 га (2030 р); скоротити час на логістику у 2 рази (2025 р.); збільшити частку переробленої агропродукції з 21 до 50 % (2030 р.); довести продуктивність праці в сільському господарстві до 100 тис. дол. США на одного працюючого в галузі та зменшити частку сировини у ВВП до 50 %; залучити 25 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій (2030 р.). Всі зазначені індикативні показники безпосередньо пов'язані з ефективністю підприємств агробізнесу.

Особливо слід зазначити важливість технологічних змін при виробництві аграрної продукції та продуктів харчування. Так, передбачається: введення додаткових 1 млн. га зрошуваних земель; збільшення частки земель з органічним статусом до 3 % загальної площі сільськогосподарських угідь; залучити 100 млн. дол. США в створення стартапів; збільшити частку насіння вітчизняного виробництва до 70 % пропозиції на ринку; збільшити обсяги виробництва та пропозиції вітчизняної сільгосптехніки до 30 % на відповідних ринках; досягти імплементації smart farming на 30 % площ та зростання урожайності сільськогосподарських культур на 30 %.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Аграрна реформа в Україні кінця ХХ початку ХХІ століття стала закономірним кроком у поверненні розвитку сільського господарства країни до природного еволюційного процесу, який був зупинений майже 100 років тому назад. Однак аграрні перетворення в країні здійснювалися досить повільно, порівняно з країнами Східної Європи. Однією з причин такого стану була низька ефективність управління цим процесом з боку відповідальних за реформу органів державної влади. Зокрема це стосується земельної реформи, як ключового чинника всіх аграрних перетворень. Тривалий мораторій на продаж і купівлю земель сільськогосподарського призначення (понад 30 років) мав у своїй основі політичні, а не економічні причини.

Із завершенням аграрної і, зокрема, земельної реформи створені передумови для значного підвищення продуктивності та ефективності вітчизняної аграрної галузі, що й спостерігалося протягом останніх десяти років. У цьому зв'язку, амбітними є плани, що зазначені в розроблених комплексних програмах стосовно національної стратегії розвитку галузі до 2030 року. Безумовно, реформоване сільське господарство України є важливим чинником зростання економіки України, підвищення добробуту її населення та інтеграції до Європейського Союзу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аграрна реформа в Україні / П. І. Гайдуцький, П. Т. Саблук, Ю. О. Лупенко та ін.; За ред. П. І. Гайдуцького. К.: ННЦ ІАЕ, 2005. 424 с.

2. William H. Meyers, Serhiy I. Demyanenko, Thomas G. Jonson, Sergiy I. Zorya “Refocusing Agricultural and Rural Development Policies in Ukraine: Action Plan for the Road Ahead.” Washington, DC: USAID, 2005. 138.

3. Андрійчук В.Г., Зубець М.В., Юрчишин В.В. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти. Київ: Аграрна наука, 2005. 140 с.

4. Зоря С. Оцінка підтримки сільського господарства України в міжнародному порівнянні. Економіка України. 2005. № 10. C. 58-67.

5. Саблук П. Т. Становлення аграрної політики в Україні. Економіка АПК. 2006. № 1. C. 3-7.

6. Jonan F.M. Swinnen. Ten Years of Agricultural Transition in Central and Eastern Europe: Some Lessons for Ukraine. Policies and Agricultural Development in Ukraine / Stephan von Cramon-Taubadel, Sergiy Zorya, Ludwig Striewe (Editors). Aschen: Shaker, 2001. 6-19.

7. Stephan von Cramon-Taubadel and Sergiy Zorya/ Agricultural Policy Reform in Ukraine: Sequencing and Results. Policies and Agricultural Development in Ukraine / Stephan von Cramon-Taubadel, Sergiy Zorya, Ludwig Striewe (Editors). Aschen: Shaker, 2001. 20-31.

8. Bostyn Frank. Agricultural Strategy Outline. Policy Studies. Agricultural Reform in Ukraine, #15. International Centre for Policy Study. Kyiv, 2001. 8-15.

9. Gegenwartigen Stand Landwirtschaftlichen

Okonomie in Russland//Schmollers Jahrbuch. 1922. Jahr. 46. S.731; A.V.Chayanov. The theory of peasant economy/Ed. By D.Thorner. Homewood. 1966. XXV. 317.

10. Дем'яненко С. До питання про перетворення власності колективних господарств // Економіка України 1993. № 1. C. 69-72.

11. Кисіль В., Медведєв В. Земля не вибачає прорахунків. Агробізнес сьогодні. 2006. № 1-2 (087). C. 24-25.

12. Руденко М. Д. Енергія прогресу. Нариси з фізичної економіки. Видання друге, доповнене. Тернопіль: Дружба, 2005 . 412.

13. Zvi Lermon, Csaba Csaki and Gersbon Feder. Land Policy and Evolving Farm Structures in Transition Countries. Policy Research Working Paper 2794. The World Bank Development Research Group, Rural Development, February 2002. 79-84.

14. Дем'яненко С. І. Іпотечне кредитування під заставу сільськогосподарської землі: досвід Німеччини та можливості застосування в Україні. Економіка АПК. 2002. №10. C. 134138.

15. “Єдина комплексна стратегія та план дій розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015 - 2020 роки”, URL:

https://www.researchgate.net/publicationZ2 58399089_Refocusing_agricultural_and_rural _development_policies_in_Ukraine_action_pl an_for_the_road_ahead/link/00b7d52ed91f6 1345c000000/download.

REFERENCES

1. Gaidutskyi, H. I., Sabluk, G. T., and Lutsenko, Y. O. (2005): Agrarna reforma v Ukraini, Kyiv: NSCIAE. [in Ukrainian].

2. Meyers, William H., Demyanenko, Serhiy I., Jonson, Thomas G., and Zorya, Sergiy I. (2005). Refocusing Agricultural and Rural

Development Policies in Ukraine: Action Plan for the Road Ahead. Washington, DC: USAID.

3. Andriychuk, V. G., Zubets, M. V., and Yurchyshyn, V. V. (2005). Suchasna agrarna polityka: problemni aspekty. Kyiv: Agrarna nauka. [in Ukrainian].

4. Zorya, S. (2005). Otsinka pidtrymky silskoho gospodarstva Ukrainy v mizhnarodnomu porivnyanni. Ekonomika Ukrainy, 10, 58-67. [in Ukrainian].

5. Sabluk, P. T. (2005). Stanovlennya agrarnoi polityky v Ukraini. Ekonomika APK, 1, 3-7. [in Ukrainian].

6. Swinnen, Jonan F. M. (2001). Ten Years of

Agricultural Transition in Central and Estern Europe: Some Lessons for Ukraine. Policies and Agricultural Development in Ukraine (2001) / Stephan von Cramon-Taubadel,

Sergiy Zorya, Ludwig Striewe (Editors). Aschen: Shaker, p. 6-19.

7. Stephan von Cramon-Taubadel and Sergiy Zorya (2001). Agricultural Policy Reform in Ukraine: Sequencing and Results. Policies and Agricultural Development in Ukraine / Stephan von Cramon-Taubadel, Sergiy Zorya, Ludwig Striewe (Editors). Aschen: Shaker, p. 20-31.

16. “Національна економічна стратегія 2030”, URL: https://nes2030.org.ua/docs/doc-vector.pdf, 2020 p.

8. Bostyn Frank. (2001). Agricultural Strategy Outline. Policy Studies. Agricultural Reform in Ukraine, 15. International Centre for Policy Study. Kyiv, p. 8-15.

9. Gegenwartigen Stand Landwirtschaftlichen Okonomie in Rusland (1966). Schmollers Jahrbuch. 1922. Jahr. 46. S.731; A.V.Chayanov. The theory of peasant economy/Ed. By D. Thorner. Homewood. XXV. 317 p.

10. Demianenko S. (1993). Do pytannya pro

peretvorennya vlasnosti kolektyvnyh

gospodarstv. Ekonomika Ukrainy, 1, 69-72. [in Ukrainian].

11. Kysil, M., and Medvedev, V. (2006). Zemlya ne probachae prorahunkiv. Agrobiznes syogodni, 1-2 (087), 24-25. [in Ukrainian].

12. Rudenko, M. D. (2005). Energiya progresu. Narysy z fizychnoi ekonomiky. Vydannya druge, dopovnene, Ternopil, Druzhba. [in Ukrainian].

13. Zvi Lermon, Csaba Csaki and Gersbon Feder (2002). Land Policy and Evolving Farm Structures in Transition Countries. Policy Research Working Paper 2794. The World Bank Development Research Group, Rural Development, 79-84.

14. Demianenko, S. I. (2002). Ipotechne

kredytuvannya pid zastavu silskohospodsrskoi zemli: dosvid Nimechchyny ta mozhlyvosti v Ukraini. Ekonomika APK, 10, 134-138. [in

Ukrainian].

15. “Yedyna kompleksna strategiya ta plan dii rozvytku silskoho gospodarstva ta silskyh terytorii v Ukraini na 2015-2020 roky”. (2015). https://www.researchgate.net/publication/2 58399089_Refocusing_agricultural_and_rural _development_policies_in_Ukraine_action_pl an_for_the_road_ahead/link/00b7d52ed91f6 1345c000000/download [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru