Розвиток критичної інфраструктури в умовах повоєнної відбудови національної економіки: досвід Хорватії, Боснії та Герцеговини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України

Розвиток критичної інфраструктури в умовах повоєнної відбудови національної економіки: досвід Хорватії, Боснії та Герцеговини

Трушкіна Н.

Вступ

Збройні конфлікти та війни продовжують завдавати шкоди суспільству ще довго після припинення активних бойових дій. При цьому у постконфліктних країнах особливо загострюються проблеми необхідності повоєнної модернізації національної економіки, відновлення й розвитку критичної інфраструктури [1-4] та забезпечення національної безпеки.

За підрахунками експертів [5], під час громадянської війни економіка зазнає втрати приблизно на 1,6 відсоткових пунктів на рік. У постконфліктне десятиліття країни відчувають дивіденди миру. Їхні економіки зростають приблизно на 3% на рік (це приблизно на 1 відсотковий пункт більше, ніж у середньому по інших країнах). Вони також отримують більше фінансової допомоги. Вони стають більш демократичними, ніж до війни. Їхній рейтинг ризику покращується. Враховуючи, що середня громадянська війна триває вісім років, економіка зможе досягти довоєнного рівня доходів лише через 14 років після закінчення конфлікту.

Як свідчать дослідження World Bank, країни з кращою політикою (вищий CPIA, Country Policy and Institutional Assessment) мають вищі темпи зростання. Органи влади країни-реципієнта мають самостійно управляти процесом реконструкції, встановлюючи найбільш нагальні пріоритети та координуючи відповідну політику. Фінансова допомога сприяє, а не замінює економічне відновлення у країні. Належне врядування та безпекові питання [6] здійснюють найбільший вплив на економічне відновлення після військових конфліктів. Уряд має концентрувати зусилля на відновленні підприємств і економічних зв'язків, а не на відновленні зруйнованого житла. Громадянське суспільство і місцева влада, їх залученість (через дорадчі органи) до процесів відбудови відіграють велику роль у успішному відновленні після війни. При цьому місцева влада має відігравати провідну роль у реконструкції (наприклад, досвід Боснії). Необхідно впроваджувати системи «Моніторинг і оцінювання». Важливою є ефективна боротьба із корупцією - за рахунок створення відповідної інфраструктури та електронних сервісів [5].

На думку А. Бароніна [7], тривалість конфлікту впливає на макроекономічні показники, знижуючи негативний ефект у випадку позиційних бойових дій або зіткнень низької інтенсивності без значної руйнації інфраструктури. Інтенсивність бойових дій та їхня локалізація у районах економічної активності є ключовим чинником негативних змін у економіці. Вплив на ВВП, видатки уряду, експортно- імпортні показники, видатки домогосподарств та внутрішні інвестиції є індикаторами, що мають схожу динаміку, як в умовах міждержавних збройних конфліктів, так і в умовах громадянських війн. Збройні конфлікти безпосередньо впливають на споживчі видатки та видатки домогосподарств.

Британський професор П. Кольєр довів, що орієнтовна вартість громадянської війни становить 2,2% ВВП щорічно через ефект скорочення економічного зростання. І якщо у середньому громадянська війна триває сім років, то наприкінці війни економіка країни буде знаходитися на 15% нижче довоєнного показника. На показник ВВП впливають наслідки збройного конфлікту: руйнація виробничих потужностей, інфраструктури, транспорту, втрата здатності використання земель внаслідок обстрілів, мінування, забруднення. Крім цього, виїзд робочої сили з території країни, втрати серед цивільного населення мають побічний вплив на цей показник. Навіть у випадку внутрішньої міграції трудових ресурсів із зони збройного конфлікту з працевлаштуванням на новому місці негативний вплив на рівень ВВП зберігається внаслідок руйнації'/зупинки або втрати контролю над підприємствами в зоні конфлікту. Таким чином, внутрішня міграція в умовах конфлікту збільшує зайнятість у певних регіонах, втім, її негативний вплив на національну економіку зберігається внаслідок скорочення робочих місць у рамках держави через жертви або еміграцію.

Порівняльний аналіз більшості військових конфліктів (міждержавних і громадянських) у період 1990-2016 рр. свідчить про очевидне зниження рівня ВВП на душу населення після завершення конфлікту. Динаміка зниження цього показника коливається від 0,5 до 64,3% [7]. Слід наголосити, що збройні конфлікти призводили до зростання показника видатків уряду на душу населення. Це обумовлено тим, що з початком збройного протистояння збільшуються видатки на безпеку та оборону, а також на ремонт та відбудову інфраструктури, що руйнується внаслідок бойових дій.

З огляду на це, мета даної роботи полягає у дослідженні успішної практики Хорватії, Боснії та Герцеговини з розвитку критичної інфраструктури в умовах повоєнної розбудови економіки.

Виклад основного матеріалу

За чотири югославські війни (1991-1999 рр.) завдали також величезних економічних збитків, частково або повністю зруйнувавши національні економіки Боснії та Герцеговини, Хорватії, Косово. За експертними оцінками, збройний конфлікт навколо Косова за короткий час призвів до скорочення ВВП таких балканських країн, як Албанія, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Румунія, Македонія, а також Угорщина загалом приблизно на 8 млрд дол. США.

Варто зазначити, що введення санкцій негативно вплинуло на економіку Югославії у воєнний період. Так, за оцінками ООН, ВВП Югославії на душу населення скоротився за 1989-1993 рр. у 2,8 рази або з 2441 до 870 дол. Рівень безробіття на піку економічного спаду становив майже 40%. Середня зарплата в країні наприкінці 1993 р. становила лише 15 дол. Сильно знецінилася місцева валюта - динар. Ще до початку розпаду країни та введення санкцій у Югославії була висока інфляція. Югославія зіткнулася з гіперінфляцією, на піку якої у другій половині 1993 р. ціни щодня зростали вдвічі. На початку 1994 р. рівень гіперінфляції становив 313000% на місяць - тобто ціни подвоювалися кожні 34 години. Інший важливий наслідок санкцій - поширення тіньової економіки. Крім цього, у Сербії було знищено або серйозно пошкоджено 82 залізничні та автомобільні мости, а також десятки магістралей та вокзалів. Отже, на початку 90-х років Югославія була відносно успішною країною, яка за рівнем добробуту випереджала країни Варшавського договору. Однак навіть через два десятки років ту шкоду, яку завдали санкції сербській економіці, так і не було до кінця подолано. За даними Світового банку, у 2018 р. ВВП на душу населення у Сербії становив 7234 дол. (у 2008 р. - 7101 дол.), але приблизно вдвічі менше, ніж у Хорватії, яка відносно благополучно вийшла з Югославії. У 2020 р. Сербія за рівнем ВВП на душу населення (18,6 дол.) сильно відставала від Словенії (38,6 дол.). Відновити інфраструктуру самостійно

не вдалося. Середній вік поїздів у цій країні становить 30 років, а колій - близько 40. Не вдалося також налагодити і співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями. Наприклад, у 2012 р. МВФ заблокував кредит на 1,2 млрд євро через перевищення планки витрат бюджету. У 2018 р. кредит Белграду схвалили - але Сербія віддала перевагу припинити співпрацю. Тому країну почали освоювати китайські інвестори: якщо у 2017 р. обсяг прямих інвестицій Китаю становив 2,4 млрд дол., то у 2018 р. - 3,2 млрд дол. США. Здебільшого китайські інвестиції були спрямовані на відновлення й розвиток транспортної інфраструктури.

Якщо розглядати Хорватію, то слід наголосити, що війна за незалежність 1991-1995 років призвела до значних руйнувань інфраструктури та житлових об'єктів. Більше 10% усієї житлової площі було зруйновано або серйозно пошкоджено. За оцінками The European Review, через війну близько 30% хорватської економіки було зруйновано. Індекс виробництва промислової продукції знизився з 205,2 (1987 р.) до 99,7 (1994 р.). За підрахунками Світового банку, збитки від війни становили приблизно 161 млн дол. США. Також було зруйновано близько 180 тис. житлових будинків. Загалом, пошкодження інфраструктури, втрату виробництва та витрати, які пов'язано з біженцями, оцінено у 37 млрд дол. США. За офіційними даними, через війну біженцями стали понад 500 тис. людей, тобто 10% населення.

Для відбудови постраждалих територій Хорватія виділила 3,4 млрд дол. США у формі бюджетних асигнувань у період з 1991 по 2004 рік [8]. Регіони, які опинилися в тилу і зазнавали менших втрат, активно включалися в економічну діяльність. Урядом не було розроблено цілісної економічної стратегії у воєнний і повоєнний періоди. Влада, як правило, діяла реактивно, залежно від ходу бойових дій.

З точки зору державного управління, урядом надмірно врегульовувався процес відбудови, не забезпечивши засобів реального виконання прописаних норм. Після завершення війни парламент Хорватії прийняв низку законодавчих актів, які регламентували порядок здійснення відбудови в постраждалих від війни районах. Першим таким документом став Закон про реконструкцію, прийнятий у 1996 році, який встановлював перелік міст, що підпадали під державну програму реконструкції. Джерелами фінансування були державний бюджет, кошти Хорватського банку реконструкції та розвитку (засновано у 1992 р.), гранти економічної допомоги для реконструкції. При цьому кошти фізичних та юридичних осіб, відповідно до їх можливостей, інтересів та обов'язків, також були визнані джерелами фінансування відбудови. З одного боку, це дозволило зменшити бюджетні витрати на відбудову, але через недостатньо чітку процедуру відшкодування фізичним і юридичним особам приватний сектор здійснював ремонти за свої кошти. Хоча за законом пошкоджені війною житлові будинки мали відбудовуватися з державного бюджету. Для реконструкції інфраструктури та громадських будівель уряд Республіки Хорватія щороку приймав річну програму.

Для післявоєнної відбудови окрім власних ресурсів Хорватія також отримувала допомогу від міжнародного товариства - Європейського Союзу, Світового Банку, ООН та інших. Такі організації, як ООН, ЮНЕСКО, ICOMOS, Європейський Союз (ЄС), Arbeiter-Samariter-Bund (ASB- Worker's Samaritan Federation) надали країні необхідну юридичну, фінансову та освітню допомогу для її постконфліктного відновлення.

У червні 2004 року Європейська комісія (ЄК) визначила Хорватію країною-кандидатом на вступ до ЄС. Хорватія підпадала під Програму допомоги співтовариствам у відбудові, розвитку та стабілізації (CARDS). Урядом Хорватії розпочато розроблення Проекту соціального та економічного відновлення Хорватії (CSERP). У 2005-2010 рр. Світовий банк фінансував CSERP - багатогалузевий проєкт, ціллю якого було підтримати соціально-економічний розвиток постраждалих від війни територій Хорватії. Банк надав фінансування на суму 60 млн євро.

Помітний внесок у післявоєнну відбудову Хорватії внесла Arbeiter-Samariter-Bund Deutschland (ASB), німецька неурядова організація. Група реалізувала проєкти в Хорватії, що фінансувалися Європейським Союзом, на суму 68 млн дол. США. У Хорватії були реконструйовані понад 3000 зруйнованих будинків, реалізовано проєкти у сфері громадської, соціальної та економічної інфраструктури. У вересні 1996 року Європейська Комісія доручила ASB реалізувати в Хорватії Програму Європейського Союзу з реконструкції та повернення (EUPOP). ASB також займалася програмою CARDS у чотирьох постраждалих від війни районах, вартість якої у 2001 році було оцінено у 20 млн дол. США [8].

У 2009-2011 рр. у Хорватії діяла програма ООН «Закриття глави: соціальна інтеграція та трансформація конфліктів у постраждалих від війни районах Хорватії». Загальна вартість програми становила 3 млн дол. США. Джерелами фінансування були: Програма розвитку ООН, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, ЮНІСЕФ та Міжнародна організація з міграції. Відбудова не була ціллю програми, однак реконструкція інфраструктури в постраждалих районах стала одним із наслідків впровадження ініціативи ООН.

Повоєнному відновленню економіки Боснії та Герцеговини (БіГ) сприяла ефективно сформована система міжнародної допомоги. Після трьох років війни з квітня

1992 р. до вересня 1995 р. було вбито або поранено понад 10% населення Боснії та Герцеговини, а більше половини - переміщено. З укладанням у листопаді 1995 р. Дейтонських угод, які підписано за участі США, Британії, Франції, Німеччини як держав-гарантів, для БіГ як новоствореної держави постало нове завдання - відродження. Сумарні збитки від воєнних дій для БіГ оцінювались на рівні 50-70 млрд дол. США, що у 15-20 разів перевищувало її ВВП у перший рік після закінчення війни (повоєнний ВВП у 1996 році становив 3,6 млрд дол. США) [9].

Отже, держава залишилася з обмеженими внутрішніми ресурсами, які були виснажені війною, а тому потребували включення світової спільноти. Після підписання Дейтонських угод Світовий Банк, ЄС, агентства ООН, інші багатосторонні та двосторонні агентства допомоги, неурядові організації та приватні фонди швидко відреагували на критичні потреби відбудови БіГ.

Багато агенцій і неурядових організацій ООН діяли у БіГ і протягом всієї війни, надаючи продовольчу та іншу гуманітарну допомогу біженцям та постраждалим від війни, а також підготували оцінку потреб і витрат на реконструкцію. На основі цих оцінок Світовий Банк і ЄС, у свою чергу, представили оцінку донорської допомоги, необхідної для реконструкції, у розмірі 5,1 млрд дол. США. Протягом 1996-1999 рр. було організовано 5 зустрічей донорської групи, на яких вдалося залучити 3,7 млрд дол. від 48 країн-донорів і 14 міжнародних організацій. У перші післявоєнні роки початкова реакція економіки БіГ на зусилля міжнародних донорів з відновлення була дуже позитивною, що відображено в оцінках відновлення ВВП в абсолютному вимірі та на душу населення. Обсяг допомоги перевищував 20% ВВП і становив від 140 до 279 дол. США у розрахунку на особу. Мобілізовані обсяги міжнародного фінансування стали основою для швидкої та успішної реконструкції базової інфраструктури БіГ, що дозволило до 2000 р. відновити до довоєнного рівня об'єкти критичної інфраструктури (дороги, електропостачання, телекомунікації, водопостачання та школи).

Фінансовий пакет міжнародної допомоги для БіГ складався з грантів, пільгових позик, а також схем із включенням приватного сектору. Гранти були домінуючою формою офіційної допомоги, а їх сума до 2005 р. досягла 5,95 млрд дол. США, що становило 82% у міжнародному фінансуванні та не враховувалося у складі офіційної міжнародної допомоги з розвитку (фінансувалися за окремими програмами).

Крім цього, Боснія та Герцеговина уклала ряд угод про реструктуризацію та списання старих боргів, що у поєднанні з помірним зростанням реального ВВП та обережною політикою отримання нових позик дозволило скоротити рівень зовнішнього боргу із 66% ВВП у 1999 р. до 35% ВВП на кінець 2004 р.

Свій внесок у відбудову БіГ та інших балканських держав надавали інституції ЄС через спеціальні програми. Так, Програма PHARE реалізовувалась як перехідний етап між гуманітарною допомогою і довгостроковими проєктами відбудови, і передбачала постачання матеріалів та обладнання у 10 найважливіших секторів економіки, зокрема на реконструкцію транспортних мереж, житлового фонду, енергетичних об'єктів, телекомунікацій, сфери освіти і сільського господарства.

Програма OBNOVA фокусувалася на проблемах економічного розвитку, відбудови інфраструктури, підтримки громадянського суспільства, повернення біженців і налагодження регіонального співробітництва між республіками колишньої Югославії.

Програма SAPARD слугувала допомогою країнам- кандидатам з Центральної та Східної Європи у підготовці до вступу в ЄС та була спрямована на розвиток сільського господарства та сільських місцевостей. Також, після досягнення мирного врегулювання у балканських країнах ЄС був створений план стабілізації та асоціації Балкан (Stabilisation and Association Process) для активізації економічного розвитку країн і наближення їх до стандартів ЄС із програмою фінансової підтримки CARDS. Свою роль зіграв і проект фінансової та технічної допомоги для реконструкції й європейської інтеграції БіГ, який розробили Лондонська школа економіки (LSE) і Віденський інститут міжнародних економічних досліджень (WIIW). критична інфраструктура боснія повоєнний економіка

Однак у процесі реалізації програми реконструкції у Боснії та Герцеговині неодноразово виникали проблеми, які експерти пов'язують перш за все із координацією міжнародної допомоги та управлінням проєктами [9]. Суттєвим недоліком механізму управління відновленням БіГ була відсутність інституції, яка би поєднувала дії міжнародних донорів та уряду країни. Фактично, уряд БіГ був майже відсторонений від процесів розподілу міжнародної допомоги. Це призводило до проблем із оперативним розподілом фінансування між цілями невідкладного характеру та цілями довгострокової стійкості, а також не сприяло швидкому формуванню сильних державних інституцій, здатних ефективно і самостійно управляти міжнародною допомогою. Також багато фахівців вважає, що великий приплив міжнародних фінансів до БіГ при недосконалій програмі економічного відновлення (зокрема, у частині промислового виробництва та внутрішніх інвестицій) призвів до формування економіки, залежної від зовнішньої допомоги.

Експертами Міжнародного центру перспективних досліджень виконано SWOT-аналіз Боснійської моделі [10],

окремі положення якою пропонуються для застосування при відновленні й повоєнній модернізації економік країн світу, у яких відбувалися збройні конфлікти, у тому числі й Україні [11-19] та розвитку критичної інфраструктури [20-21].

Як свідчить досвід Балканських країн, секторна спрямованість міжнародної допомоги може виглядати таким чином [22]: екстрена допомога та реконструкція (продовольча допомога, тимчасове житло для внутрішньо- переміщених осіб, інші рятувальні заходи); соціальна інфраструктура та публічні послуги (освіта, охорона здоров'я, постачання і очищення води, державне управління і соціальні послуги); економічна інфраструктура (транспорт і логістика, зв'язок, енергетика, бізнес-послуги, фінансові послуги); виробничий сектор (промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво, туризм, торгівельні заходи і регулювання); допомога товарами/загальна програмна допомога; підтримка громадянського суспільства і неурядових організацій.

У 1997 р. Світовий банк [23] розробив Програму реконструкції Боснії та Герцеговини, яка складалася з 27 секторальних програм і проєктів. Ключовими були проєкти з інфраструктурного забезпечення розвитку видів економічної діяльності, а саме: екстрена реконструкція електростанцій (10,5% загального обсягу фінансування); реконструкція транспортних шляхів (9,3% і 8,7%); екстрене відновлення (8,5%); екстрена реабілітація телекомунікацій (5,6%); ремонт житлового фонду (3,2%); екстрена реконструкція газорозподільчої системи (2,8%); екстрена реконструкція систем опалення (2,2%) тощо.

У той же час потрібно мати на увазі, що у ІІ половині 1990-х і на початку 2000-х рр. при відбудові Балканських країн міжнародні донори досить неохоче надавали пайове чи кредитне фінансування для закупівлі промислового обладнання і, натомість, фокусувалися на дрібних кредитах для поповнення обігових коштів підприємств. Така позиція за відсутності потужного внутрішнього банківського сектора не дозволяла перезапустити діяльність великих промислових підприємств, зупинених під час війни. Але чого дійсно потребували підприємства після завершення війни - це залучення капіталу, технологій та управлінських ноу-хау, які б зробили новий бізнес життєздатним [22].

Необхідно підкреслити велике значення заснованих фінансовий та інвестиційних інститутів та організацій. Так, У Боснії та Герцеговині Агенція з гарантування інвестицій надавала гарантії для покриття політичних і воєнних ризиків фінансовим, торгівельним компаніям і банкам-нерезидентам, які кредитували оборотні активи або здійснювали інвестиції у місцеві підприємства. Агенція була заснована Урядом БіГ, а фінансування її діяльності забезпечувалося Світовим банком у сумі 50 млн дол.

Іноземна компанія-кредитор чи інвестор самостійна визначала партнера (боснійське підприємство) і приймала на себе комерційні ризики від партнерства з ним. Світовий банк і Уряд гарантували виключно політичні та воєнні ризики за умови, що відповідні проєкти сприяли інвестиціям у боснійську економіку та розширенню експорту. Гарантії діяли протягом трьох років від початку проєкту і поширювалися на всі корпоратизовані підприємства у країні.

Спонсорський трастовий фонд Багатостороннього агентства гарантування інвестицій (MIGA) був покликаний стимулювати надходження прямих іноземних інвестицій до боснійської економіки, сприяючи таким чином її відродженню та розвитку. Фонд надавав іноземним інвесторам гарантії від політичних ризиків, що мали спонукати їх до створення нових підприємств. Спонсорами фонду виступали країни - члени MIGA, які погоджувалися покривати політичні ризики приватних компаній (резидентів своїх країн), що здійснювали інвестиції в економіку. Спонсорським трастовим фондом приймалися до розгляду проекти, що оцінювалися як економічно життєздатні, фінансово стійкі та екологічно здорові, а також сприяли збільшенню зайнятості, трансферту технологій та генеруванню експорту. Фонд приймав на себе ризики воєнних дій, громадських заворушень, експропріації, порушення контрактів і неконвертованості національної валюти.

Окремий проєкт Світового банку передбачав створення в БіГ фонду венчурного капіталу для малого й середнього підприємництва. Фонд був призначений для надання пайового фінансування та технічної допомоги боснійським підприємствам приватного сектору. Виконуючи такі функції, Фонд мав доповнити собою кредитні інструменти, які вже були створені донорами. Підприємницький фонд фінансував створення, модернізацію, розширення та реструктуризацію малих і середніх приватних підприємств або ж державних підприємств, які стали на шлях приватизації.

У рамках окремого проєкту Світового банку було засновано фінансову установу, яка перекредитовувала отримані від донорів ресурси малим і мікро-підприємствам у БіГ для початку їх діяльності. Розмір кредитів зазвичай був меншим, ніж передбачалося стандартними умовами від боснійських банків, а ставки - більш низькими. Хоча ставки й повинні були покривати операційні витрати на діяльність фонду та забезпечувати його мінімальну прибутковість. Оперативне управління Банком мікрофінансування здійснювалося міжнародним консультантом проєкту, що отримав у власність міноритарний пакет акцій банку.

Висновки

Отже, вивчення доволі успішних практик і кейсів Хорватії, Боснії та Герцеговини показує, що при початку реконструкції, відновлення економіки країни після війни доцільно передбачити механізм координації міжнародної допомоги та управління проектами. Зокрема потрібно передбачити залучення міжнародного фінансування переважно у формі грантів, сфокусуватися на завданнях діевого відновлення й розвитку критичної інфраструктури із застосуванням механізму публічно-приватного партнерства.

На підставі узагальнення хорватського досвіду можна дійти такого висновку. У післявоєнному відновленні національної економіки України першочергово доцільно вкладати кошти в експортоорієнтовані сфери економічної діяльності (наприклад, аграрний сектор), особливо з огляду на вихід на ринки ЄС; зменшувати бюрократичні бар'єри у випадку відбудови зруйнованого чи пошкодженого майна за кошти фізичних та юридичних осіб; розробляти й реалізовувати клієнтоорієнтовану стратегію розвитку критично важливих об'єктів інфраструктури.

У подальшому планується дослідити ключові виклики, чинники й тенденції розвитку елементів критичної інфраструктури в країнах світу.

Список використаних джерел

Кизим М. О., Хаустова В. Є., Трушкіна Н. В. Сутність поняття «критична інфраструктура» з позицій національної безпеки України. Бізнес Інформ. 2022. № 12. С. 58-78. https://doi.org/10.32983/2222-4459-2022-12-58-78.

Трушкіна Н. Еволюція теоретичних поглядів на сутність поняття «інфраструктура». Veda aperspektivy. 2023. № 3(22). Str. 125-143. https://doi.org/10.52058/2695-1592-2023- 3(22)-125-143.

Трушкіна Н. Сутність поняття «розвиток критичної інфраструктури». Modern aspekty vedy: XXIX. Dil mezinarodni kolektivni monografie. Ceska republika, Jesenice: Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o., 2023. Str. 149-163.

Khaustova V., Tirlea M. R., Dandara L., Trushkina N., Birca I. Development of Critical Infrastructure from the Point of View of Information Security [Dezvoltarea infrastructurii critice din punct de vedere al securitatii informatiilor], UNIVERS STRATEGIC - Revista de Studii Strategice Interdisciplinare si de Securitate. 2023. Anul XIV. Nr. 1(53). P. 170-188.

Шаповал Н,, Федосеенко М., Грибановський О,, Терещенко О,, Повоєнне відновлення України, Нові ринки та цифрові рішення, Київ: KSE Institute, 2022, 28 с,

Трушкіна Н, Сутність поняття «безпека», Problems of the development of science and the view of society: Proceedings of the XI International Scientific and Practical Conference (Austria, Graz, March 21-24, 2023). Graz: International Science Group, 2023, Р, 156-161.

Баронін А, Як військові конфлікти впливають на економіку, Mind. 2017. 30 червня, URL: https://mind.ua/openmind/ 20173685-yak-vijskovi-konflikti-vplivayut-na-ekonomiku.

Косаревич С, Післявоєнна відбудова Хорватії. Офіційний сайт Центру права і політики імені Станислава Дністрянського, 2022, 26 серпня, URL: https://dc.org.ua/news/ reconstruction-croatia.

Кращі практики реструктуризації боргу та повоєнного «зеленого» відновлення: можливості для України, Київ: Міжнародний фонд «Відродження», DixiGroup, 2022, 28 с,

Філіпчук В,, Октисюк А,, Поворозник В,, Ярошенко Є, Моделі і ціна врегулювання конфлікту на Донбасі: міжнародний досвід та українські реалії, Київ: Міжнародний центр перспективних досліджень, 2016, 28 с,

Dzwigol H, Oddzialowy Rachunek Kosztow oraz model budzetowania kosztow w gornictwie w^gla kamiennego, Reformy polskiego gornictwa w^gla kamiennego, Zarzqdzanie innowacjami. 2001. Nr. 7-8.

Dzwigol H, Studium zarz^dzania zmianami w zgrupowaniu kopaln w^gla kamiennego. Zeszyty Naukowe Politechniki Slqskiej. Organizacja i Zarzqdzanie. 2003. Nr. 14.

Dzwigol H. Problemy zarzqdzania nowoczesnymi organizacjami gospodarczymi. Czynniki ksztaltujqce elementy systemu zarzqdzania wspolczesnq organizacjq. 2008. Nr. 158. S. 57-69.

Dzwigol H. Model restrukturyzacji organizacyjnej przedsi^biorstwa gorniczego. Kwartalnik Naukowy Organizacja i Zarzqdzanie. 2009. Nr. 2(6). S. 25-43.

Karbownik A., Dzwigol H., Wodarski K. System zarzqdzania ryzykiem uczelni wyzszej. Zeszyty Naukowe Politechniki Slqskiej. Organizacja i Zarzqdzanie. 2012. Nr. 60. S. 125-139.

Dzwigol H. Modelling of Restructuring Process. Zeszyty Naukowe Politechniki Slqskiej. Organizacja i Zarzqdzanie. 2016. Nr. 99. S. 89-106.

Підоричева І. Ю., Миценко І. М. Відновлення повоєнної економіки України: управлінські аспекти, європейський досвід і завдання. Інноваційні основи відновлення та розвитку країн після збройних конфліктів: інноваційний вимір: колективна монографія / за ред. д.е.н. В. А. Омельяненка Суми: Інститут стратегій інноваційного розвитку і трансферу знань, 2022. С. 93-125.

Бородіна О. А., Ляшенко В. І. Повоєнне відновлення економіки: світовий досвід та спроба його адаптації для України. Вісник економічної науки України.

№ 1 (42). С. 121-134. https://doi.org/10.37405/1729- 7206.2022.1(42).121-134.

Кизим М. О., Хаустова В. Є., Трушкіна Н. В. Мережева економіка: еволюція розвитку, передумови становлення концепції, концептуальні підходи до визначення. Бізнес Інформ. 2022. №11. C. 40-51. https://doi.org/10.32983/2222-4459-2022-11-40-51.

Liashenko V., Khaustova V., Trushkina N. Crossborder transport and logistics cluster as a tool for territorial development of Ukraine and Poland: institutional basis. Journal of European Economy. 2022. Vol. 21. No. 4(83). P. 503-521. https://doi.org/10.35774/jee2022.04.503.

Bezpartochnyi M., Trushkina N., Birca I. Critical infrastructure development management mechanism: theoretical aspects. Current issues of the management of socio-economic systems in terms of globalization challenges: scientific monograph. Kosice: Vysoka skola bezpecnostneho manazerstva v Kosiciach,

P. 612-628. https://doi.org/10.5281/zenodo.7799542.

Богдан Т. Відбудова економіки: напрямки, важелі, інститути. Як фінансувалося післявоєнне відновлення у Боснії і Герцеговині і який досвід відбудови можна застосувати в Україні? Економічна правда. 2022. 25 квітня. URL: https://www.epravda.com.ua/columns/2022/04/25/686208/.

Bosnia and Herzegovina the Priority Reconstruction Program, Sectoral Projects and Programs. World Bank Group and the EBRD, 1997.

Размещено на Allbest.Ru/