Концептуальні засади і технологія управління розвитком регіональних господарських систем

Размещено на http://allbest.ru

Концептуальні засади і технологія управління розвитком регіональних господарських систем

Вступ

Нові цільові установки нової парадигми ринкової трансформації і розвитку регіональних господарських систем передбачають орієнтацію на якісні, а не кількісні результати розвитку, що змушує по-новому поглянути на зміст управління на всіх рівнях ієрархії: державному, регіональному, локальному.

Важливим завданням регіонального управління є управління регіональними господарськими системами та їх підсистемами. Існуючі підходи потребують суттєвих змін, як в методологічному, так і в практичному аспектах. Нині відсутня така система управління територіями, яка забезпечувала б їх стійкий розвиток в умовах нестабільності зовнішнього середовища. Насамперед, це стосується вибору стратегічних пріоритетів розвитку територій з позиції використання системного підходу. Складність управління регіональними господарськими системами полягає також у тому, що об'єктом управління виступають, з одного боку, функціональні територіальні підсистеми (кадрова, фінансова, інформаційна та ін.), а з іншого - об'єкти інфраструктури на території (охорона здоров'я, соціальний захист, освіта, ЖКГ та ін.). У всіх цих вертикальних і горизонтальних зв'язках втрачається людина - існуюча механістична модель управління, що побудована в основному на використанні бюрократичного підходу, не дозволяє розглядати конкретного жителя території як основну рушійну силу регіонального розвитку. Тому вивчення даного питання наразі є дуже актуальним.

Виклад основного матеріалу

Зміна парадигми ринкової трансформації та розвитку регіональних господарських систем визначає необхідність розробки нової концепції управління ними, що базується на використанні системного підходу та містить в своїй основі підходи до формування та вибору стратегічних пріоритетів регіональних господарських систем (РГС).

Успішний розвиток регіональних господарських систем, формування проривних стратегій і визначення нових імперативів безпосередньо залежить від форм і методів управління на різних його рівнях. Якщо проблема ефективної взаємодії державних і регіональних органів сьогодні досить успішно вирішується, то проблеми територіального управління залишаються нерозробленими як в теоретичному, так і в практичному плані.

Аналіз теорії і практики діяльності регіональних і територіальних органів управління дозволив виявити ряд недоліків, характерних для існуючої системи управління територіями: декларований характер стратегічного управління; громісткість і складність побудови організаційних структур; орієнтація всієї системи управління на досягнення кількісних, а не якісних показників; застосування традиційних методів і засобів управління, не орієнтованих на ринок; наявність цілого ряду проблем взаємодії регіональних органів управління та місцевого самоврядування.

До концептуальних напрямків регіонального управління, які, на нашу думку, необхідно використовувати, в першочерговому порядку належать такі: організація планування територіального розвитку за цільовими установками; оцінка ефективності управлінських рішень в системі територіального управління; використання досвіду розвитку територій (бенчмаркінг); застосування технологій контролінгу; використання інноваційних технологій менеджменту; визначення цільових ринків і розробка маркетингових програм розвитку територій; формування позитивного іміджу територій тощо.

Особливістю виділених зон є те, що вирішення проблем їх розвитку пов'язане з вибором стратегії, тобто кожна регіональна господарська система розглядається як стратегічна зона.

Обґрунтовується це тим, що сучасна концепція управління економічними системами різного рівня (країни - РГС - господарюючого суб'єкта) - це концепція стратегічного управління.

На нашу думку, варто виділити три основні етапи формування концепції управління розвитком РГС (рис. 1).

Рис. 1. Етапи формування і реалізації концепції управління РГС в умовах нової парадигми ринкової трансформації та розвитку

Особливістю формування концепції є те, що в ній передбачений зв'язок науки з безпосередньою апробацією її результатів у вигляді методів, засобів і технологій реалізації. управління регіональний економіка україна

Обґрунтована раніше необхідність використання нових підходів в управлінні розвитком РГС дозволила сформувати основні положення нової концепції управління , що базуються на стратегічних пріоритетах, стратегічній орієнтації, інноваційному підході. В основу концепції покладено наступні положення:

- розробка політики розвитку РГС здійснюється на основі стратегічних пріоритетів їх ринкової трансформації та розвитку;

- цілі функціонування територій перетворюються в цілі розвитку, які мають стратегічну спрямованість;

- основна цільова установка і головний імператив системного розвитку - забезпечення збалансованого функціонування соціо-природо-господарських компонентів РГС;

- управління територіальним розвитком в сучасних умовах має базуватися на використанні нових методів, засобів і технологій менеджменту.

Розвиток регіональної господарської системи визначається як загальними законами розвитку, так і економічними законами, що відображають об'єктивні, внутрішні, суттєві, стійкі, постійно повторювані причинно- наслідкові зв'язки між явищами і процесами в економіці [1, с. 47]. Економічні закони як об'єктивні характеристики та потреби регіонального розвитку здійснюють формування наукового підґрунтя керування розвитком РГС та регулюючого механізму в умовах трансформаційних змін.

Специфічну групу за сферою дії економічних законів, формують регіональні закони розвитку.

Нами пропонується виділення закону територіального нарощування виробництва і стабілізації рівнів як економічного, так і соціального розвитку регіонів, закон спеціалізації території, зв'язків між регіонами та організації та регіональні ринкові формування, закон комплексного розвитку, перетворень у регіональних структурах та господарської диверсифікації у регіоні тощо. Все попередньо сказане, дозволяє визначити розвиток РГС як процес закономірної зміни кількісних та якісних показників господарської системи у регіоні, що ставить за мету досягнення сприятливих умов, покращення якості життя населення і сприяння розвитку регіонального господарства.

У процесі прикладних досліджень та новітніх розробок використовуються різні наукові закони [2]:

- у принципах, вихідні положення, теорії та правила яких засновані на законах або закономірностях;

- в технологіях (виробничих, інформаційних, освітніх тощо);

- в методах (економічних, соціальних, організаційних тощо);

- в концепціях, тобто в укрупненому системологічному описі об'єкта дослідження або розробки.

В останні роки, в умовах реформування регіональної економіки, на регіональному рівні переважають трансформації системи регіонального менеджменту, орієнтовані на вдосконалення макро- і мікроекономічних параметрів управління територіями та трансформації в системі господарювання регіонів, орієнтовані на вдосконалення регіонального менеджменту безпосередньо на рівні територіальних утворень.

У цілому необхідно відзначити, що сучасні тенденції трансформаційних процесів регіональної економіки свідчать про формування нового уявлення про сформований економічний простір всередині держави.

Для ефективного функціонування РГС запропоновано розглядати систему управління як сукупність керуючої та керованої підсистем. Керуюча підсистема виробляє, приймає і транслює управлінські рішення, забезпечує їх виконання. Керована система, тобто РСПХС, сприймає прийняті управлінські рішення і реалізує їх на практиці.

Керування трансформаційним процесом ринку та розвитком РГС має за умову певний стан господарської системи в регіоні, коли існують потрібні фактори прогресивного руху; підтримки рівноваги як внутрішньої, так і зовнішньої; поступового переходу до складніших явищ в економіці. Соціальні фактори є домінуючими у сучасній економіці.

В той же час, зміни щодо економічних пріоритетів розвитку є знижують роль таких чинників як: фінансово-економічних, екологічних та ресурсо-географічних.

Але останні є обов'язковою передумовою ефективної дії в економіці, що дає можливість соціальним чинникам діяти повноцінно та результативно.

Загалом, стійкість розвитку РГС забезпечується за рахунок здійснення комплексу факторів, що є взаємопов'язаними між собою, та реалізації ефективного механізму управління та регулювання державою. Дія системи законів суспільного розвитку з об'єктивної точки зору в цілому обумовлює об'єктивні межі управління стійким розвитком. Рівень інформованості про фактори, які впливають на соціально-економічні процеси, механізм реалізації факторів та орієнтованість на досягнення поставленої мети діяльності органів управління - є суб'єктивними межами управління.

Таким чином, підсумувавши попередньо викладене, нами запропоновано визначення сутності управління розвитком РГС як специфічний вид діяльності, орієнтованої на певну мету, що дає можливість досягти прогресивні зміни за умов підтримки динамічної рівноваги та реалізації механізму розширеного відтворення через вплив суб'єкта управління на специфічні чинники у регіоні, які здійснюють вплив на системні зміни у регіоні, що дають можливість підвищення рівня життя.

Процес управління розвитком РГС здійснюється під впливом органів державного управління, органів місцевого самоврядування. До суб'єкта управління слід віднести підприємства, організації, політичні та громадські установи, населення, які прямо або опосередковано впливають на розвиток регіональних господарських систем в Україні [3].

Сукупність впливів управлінських рішень реалізується та коригується за допомогою поєднання зворотних зв'язків, які передбачають стан об'єкта управління та процесів у фактичному прояві.

З точки зору змісту в цілому, на нашу думку, управління ринковою трансформацією і розвитком регіональних господарських систем (РТРРГС) включає в себе:

- стабілізацію економіки для переходу від стійкого розвитку до стійко-рівноважного стану;

- забезпечення збалансованих темпів розвитку РГС на тривалий період часу (40-50 років - цикл довгих хвиль), що стає можливим за рахунок процесу стабілізації економіки;

- забезпечення стійкості в управлінні ресурсами;

- забезпечення стійкості у вирішенні демографічних проблем;

- забезпечення стійкості в екологічній сфері;

- забезпечення стійкого розвитку у вирішенні питань національного рівня;

- сприяння стійкому розвитку у сфері людського життя духовно-моральній.

Управління РТРРГС в регіоні проходить ряд послідовних етапів. Початковий етап передбачає процес пізнання основних тенденцій розвитку об'єкта управління - РГС, а також сукупності факторів та особливостей їх впливу на РТРРГС.

Надалі, виділення основних тенденцій дозволяють визначити цілі, а також функції управління, що можуть бути реалізовані за рахунок механізму управління стійким розвитком РТРРГС. Специфічний адаптивний механізм може бути сформований за рахунок стійкості. Стійкість дає змогу вчасно реагувати на трансформації факторів як системних, так і підсистемних, а також здійснювати коригування у певному напрямку.

Виявити ступінь задоволення потреб, ефективність управління та його доцільність, важливість прийнятих рішень та рівень ефективності діяльності, можна за допомогою об'єктивного оцінювання та аналізу ефектів за рахунок управління РТРРГС, а саме співставлення їх з інтересами, необхідними аспектами діяльності та метою. Таким чином, процес формування та здійснення управління відображений як взаємозв'язок наступних суспільних явищ: результати, інтереси, дії, рішення, цілі.

Об'єктивні потреби, виражені через управлінські інтереси, породжують і зумовлюють управлінські цілі, для досягнення яких необхідні дії, побудовані на певних принципах та здійснюються конкретними методами, в результаті яких відбувається зміна напрямів і змісту функціонування об'єкта і суб'єкта управління.

Принципи управління РТРРГС в регіоні представляють собою його основні засади, що випливають з відносин управління - це їх основа з урахуванням методів управління, правил та вимог. Вони визначають вимоги до системи, структури та організації процесу управління і є необхідним елементом механізму управління РТРРГС. В основі управлінського впливу лежать певні специфічні принципи. Принципи управління РТРРГС повинні спиратися на закони суспільного розвитку, закони управління та організації, закони регіонального розвитку, досвід теоретичних і практичних розробок економіки природокористування та охорони навколишнього середовища, економіки соціальної сфери, регіональної економіки [4].

Ці принципи слід доповнити з урахуванням особливостей управління РТРРГС такими як:

· інноваційна орієнтація розвитку (розвиток РГС повинен здійснюватись лише у інноваційному напрямі та з використанням ресурсозбергіючих технологій);

· оптимального співвідношення зв'язку господарства регіону з місцевою ресурсною базою (оцінка ролі регіонального господарства у використанні природних і людських ресурсів);

· рівноправного партнерства (спільна участь господарюючих суб'єктів у виборі стратегії РТРРГС);

· задоволення потреб населення (забезпечення умов життєдіяльності населення) (суб'єкти господарювання зобов'язані створювати умови для житлового та соціально-культурного будівництва, діяльності установ культури, засобів масової інформації, послуг торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування, піклуватися про санітарне благополуччя населення, здійснювати соціальну підтримку та сприяння зайнятості населення, розвивати мережу установ дошкільної, загальної та професійної освіти, організовувати транспортне тощо));

· підконтрольність (обмежений діапазон контролю, що дає можливість оперативно реагувати на зміни в середовищі);

· структурованість (держава встановлює правові основи організації та діяльності місцевого самоврядування, правові гарантії фінансової, економічної та організаційної самостійності РГС, принципи взаємодії органів місцевого самоврядування з органами державної влади).

З метою ефективної реалізації об'єктивних та закріплених функцій, державні органи влади мають використовувати специфічні способи, прийоми та засоби. Отже, з одного боку, методи ми можемо визначити як засоби реалізації керуючої системи та її органів своїх функцій, а також - як засоби забезпечення цих функцій.

У практичному використанні методи управління є досить тісно пов'язані між собою, і розглядаються при цьому як певна система та в результаті утворюють єдиний комплекс. Економічні методи займають центральне місце у системі, що включає методи впливу на розвиток РГС. Це спричинено визначенням відносин управління економічними аспектами та певними потребами, особливими інтересами людей. Економічні методи, що впливають на управлінські відносини, є засобом реалізації економічних законів та їх вимоги.

Організаційні методи відрізняються від економічних засобами впливу та формами, - але в той же час, обидві групи методів вирішують одні завдання. При цьому, економічні методи забезпечують можливість вибору окремих форм і методів впливу за допомогою використання системи інтересів з метою досягнення окремих цілей управління. Щодо організаційних методів, то вони дають змогу здійснювати координацію реалізації певних функцій та складових в процесі вирішення низки питань, для того щоб став можливим системний розвиток та створювались умови існування на сприятливому рівні.

Такі вимоги базуються на необхідності реалізації нормативних та правових актів на окремих рівнях, та при дотриманні певних правил - використання примусу до певних суб'єктів РГС. Організаційні методи управління існують у формі методів організаційного та розпорядчого впливу [5, с. 36].

Методи організаційного впливу показують статистику управління, здійснюють співвідношення у окремих підсистемах та елементами управління РТРРГС за якісними, просторовими та кількісними характеристиками, за порядком їх зміни.

Організаційний вплив має на меті сформувати оптимальні для даних умов регіонального розвитку керуючу і керовану системи, тобто сформувати органи управління, визначати порядок використання та приватизації об'єктів державної власності , встановлювати квоти на розробку родовищ і плату за їх використання тощо.

Такий вплив відображається у процесі визначення їх раціонального співвідношення та формування організаційних систем.

Методи розпорядчого впливу здійснюють розвиток та конкретизацію у процесі управління форм впливу за всіма варіантами, і мають вираження на усіх рівнях влади через нормативно-правові акти.

Соціально-психологічні методи управління - це способи впливу на людей через їх соціальні потреби і психологічні особливості. У системі методів управління РТРРГС соціально-психологічні методи мають непрямий характер і полягають в основному в методах психологічного спонукання і переконання активної участі в управлінні регіоном безпосередньо і через громадські та політичні об'єднання, патріотичному вихованні, формування у населення дбайливого ставлення до природи, навколишнього середовища, ведення здорового способу життя.

Управління за своєю сутністю визначається за допомогою реалізації певних впливів, які орієнтуються на підтримку або зміну об'єкту, що функціонує. Тому зміст механізму управління проявляється і закріплюється у функціях керуючої системи та її елементів як найбільш характерних типових видах впливу суб'єктів управління на управлінський об'єкт.

Кожна окрема функція керуючої системи є відображенням взаємозв'язку „суб'єкт - об'єкт” і повинна реалізовуватись у якості можливостей, що в ній закладені, а також приводити у рух чинники розвитку РГС та його структурні елементи [6].

Оптимальна система управління РГС має основуватись на визначенні певних функцій. До специфічних функцій управління РТРРГС доцільно віднести: забезпечення безпеки життєдіяльності населення; забезпечення екологічної безпеки; залучення населення до участі в управлінні РТРРГС; маркетинг територій.

Висновки

Таким чином, в ході дослідження теоретично обґрунтована необхідність формування нових підходів до управління РТРРГС, виявлено недоліки існуючих методів і засобів управління в регіональному просторі: орієнтування управління на цілі функціонування, а не розвитку; застосування традиційних методів і засобів управління, які не враховують ринкові тенденції (галузевий підхід, адміністративні методи, жорсткість організаційних структур); орієнтація системи управління на досягнення кількісних, а не якісних результатів.

Виділено передумови, що визначають необхідність формування нових методологічних положень в галузі управління територіями: відсутність цільового системного підходу, орієнтованого на стратегічний напрям розвитку; невизначеність суб'єктно-об'єктних відносин; проблеми вертикальної і горизонтальної взаємодії органів влади тощо, представлені напрями перетворення системи управління РТРРГС на основі використання методів і технологій менеджменту.

Список використаних джерел

1. Дармограй В.І. Властивості регіональних господарських систем у процесі їх ринкової трансформації. Стратегія глобальної конкурентоспроможності: соціально-економічний вимір: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (27 березня 2014 р.). Черкаси, 2014. С. 47-48.

2. Ковалевский Г.В. Проблемы и перспективы формирования региональных экономических систем: [монографія] / Г.В. Ковалевский; Харьк. нац. акад. гор. хоз-ва. Х.: ХНАГХ, 2009. 133 с.

3. Козловський С. Стратегічне управління розвитком регіональних економічних систем. Економіка України. 2011. № 4. С. 28-38.

4. Курмаєв П.Ю. Теоретичні аспекти управління соціально-економічним розвитком регіону. Формування ринкових відносин в Україні : зб. наук. праць / Наук.-досл. екон. ін-т. Вип. 4. К., 2008. С. 154-157.

5. Дармограй В.І. Оцінка державного регулювання регіональної економіки кінця ХХ - початку ХХІ століття. Конкурентоспроможність в умовах глобалізації: реалії, проблеми та перспективи: матеріали Сьомої міжнар. наук.- практ. конф. (23-24 квітня 2013 р.). Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2013. С. 36-37.

6. Білоус С.П., Мельниченко Г.М. Концепція розвитку інноваційної діяльності регіональних економічних систем. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Економіка і управління. Том 31 (70). № 3, 2020. С. 7-174.

Размещено на Allbest.ru